Поезія Анни Ахматової поетика автоваріацій

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

(Уривок з книги)

В. В. Корона

Перші троянди

Дешифрування авторського смислу твору "Остання троянда" припускає попереднє виявлення авторського сенсу слова "троянда" і системи образів, з ним пов'язаних. Тому почнемо не з "останньою", а з "першої" Троянди.

Неможливо з повною достовірністю сказати, яка Роза найперша в поетичному світі Ахматової, тому будемо орієнтуватися за авторською датування творів.

Вперше троянди згадуються в 1910 р. у циклі "Обман", в першій і четвертій частинах цього твору. На початку першої частини говориться про "весняних" Розу:

Весняним сонцем це ранок п'яно,

І на терасі запах троянд чутний ...

<...>

О, серце любить солодко і сліпо!

<...>

а в кінці четвертої - про "осінніх":

Легкий осінній сніжок

Ліг на крокетной майданчику.

<...>

Свічки у вітальні запалять,

Удень їх мерцанье ніжніше,

Цілий букет принесуть

Роз з оранжереї.

Це "квіткове" обрамлення ліричного сюжету - сліпа закоханість юної дівчини і подальше розчарування - відразу ж дозволяє зробити висновок, що Роза в світі ліричної героїні - Квітка, традиційно символізує Любов. Відповідаючи на питання Гаспарова: "Яка в цьому образі переважає чуттєва забарвлення: колір або запах?", Можна сказати: спочатку - запах. Лірична героїня відчуває "перші троянди" за запахом, який стає "все чути".

Троянди, схоже, цвітуть у її світі круглий рік (влітку - в саду, взимку - в оранжереї), тому і супроводжують головним подіям життя. Примітно, що вони згадуються перед зустріччю з коханим, як один з неявних атрибутів ліричної ситуації.

У явний атрибут любовного побачення вони перетворюються три роки потому:

Прости мене, хлопчик веселий,

Що я принесла тобі смерть -

За троянди з майданчика круглої,

За дурні листи твої,

За те, що, зухвалий і смаглявий,

Мутно бліднув від любові.

"Високі склепіння костелу ...", 1913.

Згадуючи загиблого - "хлопчика", закоханого в неї в минулому, - лірична героїня називає в числі прийме його любові "троянди з майданчика круглої" і "дурні листи".

Обидва твори зближує не тільки згадка Троянд, але й своєрідне схожість сюжету, претерпевающее рольову інверсію. Ліричні герої як би міняються місцями. Якщо в циклі "Обман" говориться про юну дівчину, яка "сліпо" закохується, потім жорстоко страждає від розчарування, пише лист і майже вмирає:

Я написала слова,

Що довго сказати не сміла.

Тупо болить голова,

Дивно німіє тіло.

Обман, 1910 -

то у творі "Високі склепіння костелу ..." таким "шахраєм" виступає сама лірична героїня, і пише листи і вмирає "хлопчик". Перетворення Рози з обрамляє в один з основних символів кохання додатково наділяє цей образ ще й "смертельної" символікою.

Рік по тому подібна ситуація повторюється:

Сіроокий був високий хлопчик,

На півроку молодший за мене.

Він приніс мені білі троянди,

Мускатні білі троянди,

І запитав мене лагідно: "Можна

Мені з тобою посидіти на камінні? "

Я сміялася: "На що мені троянди?

Тільки колються боляче! "-" Що ж, -

Він відповів, - тоді мені робити,

Якщо так я в тебе закохався ".

У самого моря, 1914.

У цьому уривку описаний епізод, як би попередній самогубства "веселого хлопчика" і послужив, ймовірно, однією з його причин. Лірична героїня, як можна здогадатися, відкинула "троянди з майданчика круглої", подібно до того, як зараз вона відмовляється прийняти в подарунок "мускатні білі троянди".

Одночасно зазначено ще два "чуттєвих" ознаки Троянди - білий колір і "колючість", здатність до нанесення болючих уколів. Роза для юної ліричної героїні не тільки конвенціальний символ любові, а ще й предмет, в якому вона відчуває і запах і колір, а осязательно - ще й "образа". Останнє, мабуть, одна з причин відмови від більш тісного зближення із закоханим у неї "хлопчиком".

Підводячи попередній підсумок, можна сказати, що символіка образу Троянди в ранній творчості Ахматової досить традиційна.

Останні троянди

Не менш складно сказати, які Троянди в поетичному світі Ахматової "останні". До їх числа можна віднести і Рози, що згадуються в цій якості самим автором, безвідносно до реальної хронології, і ті, які зустрічаються в останніх творах. Хронологічно перша згадка в тексті "останніх троянд" відноситься до періоду раннього творчості:

І в таємну дружбу з високим,

Як юний орел темнооким,

Я, мов у квітник передосінній,

Походкою легкої увійшла.

Там були останні троянди,

І місяць прозорий хитався

На сірих, густих хмарах ...

1917

Це вже відомі нам "осінні" Троянди, ймовірно, з тієї ж "оранжереї", яка називається на цей раз "квітником". Якщо наша здогадка вірна, то самий перший раз "останні троянди" з'являються одночасно з першими ще в циклі "Обман".

У новій ситуації описаний епізод, як би попередній появи "цілого букета троянд". Лірична героїня ще тільки входить "у квітник" ("у таємну дружбу"). Нагадаємо, що "осліплююча любов" (вона ж - Поводир) "вірно і таємно веде". Вираз "таємна дружба" в цьому контексті - авторський евфемізм поняття "сліпа любов". Подальший розвиток ситуації відомо - лірична героїня "прозріє", Рози в "квітнику її душі" будуть зрізані і перетворяться на "букет". Таємне стане явним.

Основою для такого прогнозу служить типовий для Ахматової принцип розвитку ліричного сюжету. Спочатку, як правило, вона описує останній акт драми, а потім, повертаючись до цього ж сюжету, деталізує попередні епізоди. Календарна хронологія подій, що відбуваються в поетичному світі, не збігається з логікою їх розвитку. На цій підставі ми й трактуємо входження ліричної героїні у "квітник" з "останніми трояндами" як епізод, що передує їх виносу з "оранжереї".

Хронологічно останньою можна вважати Розу, згадувану в тексті однойменного твору, який як би закриває цю тему.

Остання троянда

Мені з Морозовим класти поклони,

З подчеріцей Ірода танцювати,

З димом відлітати з багаття Дідони,

Щоб з Жанною на вогнище знову.

Господи! Ти бачиш, я втомилася

Воскресати, і вмирати, і жити.

Всі візьми, але цієї троянди червоної

Дай мені свіжість знову відчути.

9 серпня 1962

З урахуванням символіки образу Рози в ранніх творах, сенс пізнього здається очевидним: лірична героїня просить Господа дати їй можливість "знову відчути" почуття Любові.

Так можна зрозуміти зміст цього твору, обмежуючись текстовим контекстом і раннім внутрітекстових. "Історичний фон", на якому викладено цю прохання, не має прямого відношення до образу Рози, а нові ознаки її чуттєвою забарвлення - алость і свіжість - не виглядають як значущі відмінності. "Червоний" в поетичному світі Ахматової - колір Вогню, а "свіжий" - неспецифічний епітет, що характеризує особливо цінне автором якість первозданності будь-якого предмета (свіжість почуттів, свіжість вітру, свіжість снігу і тому подібне).

Але "остання" чи "Остання троянда"? Хронологічно самої останньої є зовсім інша - "П'ята троянда". Виходячи із авторської логіки розвитку сюжету, можна припускати, що образ Рози з найбільшою повнотою розкрито саме в цьому творі. Його-то і буде розглядати в якості Останньою (самої останньої) Троянди Анни Ахматової.

П'ята троянда

Дм. Б-ву

1

Звалася Soleil ти чи Чайної

І чим ще могла ти бути,

Але стала настільки надзвичайною,

Що не можу тебе забути.

2

Ти примарним сяяла світлом,

Нагадуючи райський сад,

Бути і петрарківську сонетом

Могла, і кращою з сонат.

3

І губи ми в тобі вмочить,

А ти мій будинок благослови,

Ти як любов була ... Але втім,

Тут справа зовсім не в любові.

Поч. 3 серпня (полудень).

Під "Угорський дивертисмент" Шуберта.

Закінч. 30 вересня 1963

Цей твір - типове авторське визначення нового поняття. Ядро визначається поняття - "Моя Роза", а його оболонка - перелік семи предметів, які вказують на різні відтінки внутрітекстових значень. Реконструюючи ці предмети по набору ознак, що нагадують Розу, отримуємо наступний список:

"Моя Роза" (це)

Сонце ("Звалася Soleil ти ...")

Райський сад (нагадувала)

Вірші (могла бути "петрарківську сонетом")

Музика (могла бути "кращою з сонат")

Вино ("І губи ми в тобі вмочить ...)

Благословитель ("А ти мій будинок благослови ...")

Любов ("Ти як любов була ...")

Перераховуються автором предмети вказують на можливі форми існування Троянди в світі ліричної героїні або форми її втілення. Перша з цих форм (у порядку перерахування) - Сонце, про що свідчить "французьке" ім'я Рози - Soleil. Це як би "справжнє" ім'я, що розкриває буттєву сутність предмета. При перекладі загальнозрозумілою мовою воно втрачає сенс, тому дублюється на мові оригіналу. Беручи до уваги перше ім'я Рози, можна сказати, що вона є земним втіленням Небесного Вогню.

Примітний і колір Вогню, що забарвлює Розу-Сонце. Земне Сонце буває і червоним (малиновим), а небесне - тільки білим, оскільки білий колір - це колір раю в світі ліричної героїні: "На порозі білому раю ...", "У білий рай розчинилася хвіртка ...", "І якщо білим сонцем раю ... "і т. п. Тому споглядання білої троянди повинно нагадувати про райський сад, на що і вказує наступна форма її втілення. Друга форма: Роза-Сад (Троянда - квітка райського саду). Це значення образу Рози з'являється ще в ранній творчості. Лірична героїня негативно сподівається сама перетворитися в райську троянду і отримати в цьому виді нове буття "в садах Отця":

Господи! я лінива,

Твоя скуповуючи раба.

Ні Розою, ні билини

Не буду в садах Отця.

"Дав Ти мені молодість важку ...", 1912.

І через майже півстоліття вона продовжує прагнути до "трояндам", перераховуючи сім прийме "того єдиного саду", в якому вони знаходяться:

Літній сад

Я до троянд хочу, в той єдиний сад,

Де найкраща у світі коштує з огорож,

Де статуї пам'ятають мене молодий,

А я їх під невської пам'ятаю водою.

У запашної тиші між царствених лип

Мені щогл корабельних ввижається скрип.

І лебідь, як раніше, пливе крізь століття,

Милуючись красою свого двійника.

І мертвий сплять сотні тисяч кроків

Ворогів і друзів, друзів і ворогів.

А ходи тіней не видно кінця

Від вази гранітної до дверей палацу.

Там шепочуться білі ночі мої

Про чиєїсь високою і таємного кохання.

І все перламутром і яшмою горить,

Але світла джерело таємниче прихований.

1959

Текст розділений на вісім двовіршів, в перших шести і восьмому з яких йдеться про основні відмітні ознаки місця дії:

"Де найкраща у світі коштує з огорож ...",

"Де статуї пам'ятають мене молодий ...",

(Де) "щогл корабельних ввижається скрип ...",

(Де) "лебідь, як раніше, пливе крізь століття ...",

(Де) "замертво сплять сотні тисяч кроків ...",

(Де) "ходу тіней не видно кінця ...",

(Де) "все перламутром і яшмою горить ...",

а в сьомому як би міститься відповідь на питання "де?", що виділяє головне з того, що відбувається:

"Там шепочуться білі ночі мої / Про чиєїсь високою і таємного кохання".

Всі прикмети - "огорожа", "статуї" (упредметнені форми посмертного існування), "вічний лебідь", "мертвий сон кроків", нескінченне "ходу тіней", невидимий джерело "перламутрового" (білого) світла і навіть "скрип щогл" вказують на одне - на райський сад.

("Приморське" положення райського саду відзначено ще в ранній творчості:

Сяє сонце. Лиже берег гладкий

Наче тепла хвиля.

Коли від щастя томної і втомленою

Бувала я, то про таку тиші

З невимовним трепетом мріяла,

І ось таким собі я уявляла

Посмертне блукання душі.

"Доля чи так моя змінилася ...", 1916.)

"Літній сад" для ліричної героїні - це "сад, в якому панує вічне літо" і цвітуть вічні Троянди - символ "високої і таємної любові". Підсумовуючи внутрішньотекстові значення образів Роза-Сонце і Роза-Сад, можна сказати, що в самій останньої Розі "вогонь небесної любові" отримує найбільш зриме втілення - вона "сяє".

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Стаття
24.4кб. | скачати


Схожі роботи:
Поезія Анни Ахматової
Ахматова а. - Поезія Анни Ахматової
Біографія Анни Ахматової
Біографія і творчість Анни Ахматової
Романності лірики Анни Ахматової
Поема без героя Анни Ахматової
Ахматова а. - Романом лірики Анни Ахматової
Зірки смерті в Реквіємі Анни Ахматової
Життя і творчість Анни Андріївни Ахматової
© Усі права захищені
написати до нас