Платонівський ідеалізм

Львівський державний університет ім. І.Франка

Реферат

на тему

ПЛАТОНІВСЬКИЙ ІДЕАЛІЗМ

Виконав: студент

Львів – 1998

Сурядності Платона (427-347 рр. до н. е.) - унікальне явище у відношенні виділення філософської концепції. Цей високохудожній, захоплюючий опис самого процесу становлення концепції, з сумнівами і невпевненістю, водчас з безрезультатними спробами розв'язку поставленого питання, з поверненням до вхідного пункту, численними повтореннями і т. і. Виділити в творчості Платона будь-який аспект і систематично викласти його досить складно, бо потрібно реконструювати думки Платона з окремих висловлювань, що настільки динамічні, що в процесі еволюції думки часом перетворюються в свою протилежність.

Платон неодноразово висловлював своє відношення до математики і вона завжди оцінювалася їм дуже високо: “без математичних знань людина

з будь-якими природними властивостями не стане блаженним”, в своїй ідеальній державі він припускав затвердити законом і переконати тих, що збираються зайняти в місті високі посади, щоб вони тренувались в науці обрахунків. Систематичне широке використання математичного матеріалу має місце у Платона, починаючи з діалога 'Менон', де Платон підводить до основного висновку з допомогою геометричного доказу. Саме висновок цього діалога про те, що пізнання є згадування, став основотворним принципом платонівської гносеології.

Значно в більшій мірі, ніж в гносеології, вплив математики виявляється в онтології Платона. Проблема будівлі матеріальної дійсності у Платона отримала таке тлумачення: світ речей, сприйманий шляхом почуттів, не є світ істинно існуючого; речі безупинно виникають і гинуть. Істинним буттям володіє світ ідей, що є безтілесними, нечуттєві і виступають по відношенню до речей як їхні причини і образи, по яким ці речі створюються. Далі, окрім чуттєвих предметів і ідей він встановлює математичні істини, що від чуттєвих предметів відрізняються тим, що вічні і непорушні, а від ідей - тим, що деякі математичні істини схожі одна з одною, ідея ж всякий раз лише одна. У Платона в якості матерії засадами є велике і мале, а в якості суттєвості - єдине, бо ідеї (вони же числа) одержуються з великого і малого через прилучення їх до єдності. Чуттєво сприйманий світ, згідно Платону, створений Богом. Процес побудови космосу описаний в діалозі 'Тимей'. Ознайомившись з цим описом, потрібно визнати, що Творець був добре знайомий з математикою і на багатьох етапах творіння істотно використав математичні положення, а часом і виконував точні обчислення.

Шляхом математичних відношень Платон намагався охарактеризувати і деякі явища суспільного життя, прикладом чого може служити тлумачення соціального відношення 'рівність' в діалозі 'Горгій' і в 'Законах'. Можна сказати, що Платон істотно спирався на математику при розробці основних розділів своєї філософії: в концепції 'пізнання згадування', вченні про суттєвість матеріального буття, про влаштування космосу, в тлумаченні соціальних явищ і т. д. математика зіграла значну роль в конструктивному оформленні його філософської системи. Так чому ж полягала його концепція математики?

Згідно Платону, математичні науки (арифметика, геометрія, астрономія і гармонія) даровані людині богами, що 'виробили число, дали ідею часу і порушили потребу дослідження всесвіту'. Початкове призначення математики в тому, щоб 'очищався і пожвавлювався той орган душі людини, розстроєний і осліплений іншими справами', що 'важливіше, ніж тисяча очей, тому що їм одним споглядається істина'.

'Невірність' математики Платон бачив передусім в її застосуванні для розвязування конкретних практичних задач. Не можна сказати, щоб він взагалі заперечував практичне застосування математики. Так, частина геометрії потрібна для 'розташування таборів', 'при всіх побудовах як під час самих боїв, так і під час походов'. Але, на думку Платона, 'для таких речей... достить мала частина геометричних і арифметичних викладень, частина же їхня більша, що тягнеться далі, повинна... сприяти найлегшому розумінню ідеї добра'. Платон негативно висловлювався про ті спроби використання механічних засобів для розвязку математичних задач, що мали місце в науці того часу. Його незадоволеність викликало також прийняте сучасниками розуміння природи математичних об'єктів. Розглядаючи ідеї своєї науки як відбивання реальних зв'язків дійсності, математики в своїх дослідженнях поряд з абстрактними логічними міркуваннями широко використовуали чуттєві образи, геометричні побудови. Платон всіляко намагався переконати, що об'єкти математики існують окремо від реального світу, тому при їхньому дослідженні неправомірно використовувати чуттєву оцінку.

Таким чином, в історичній системі що склалася, математичним знаням Платон виділяє тільки розумову, дедуктивно побудовану компоненту і закріплює за ній право називатися математикою. Історія математики містифікується, теоретичні розділи різко протиставляються обчислювальному апарату, до межі звужується область додатку. В такому викривленому вигляді деякі реальні сторони математичного пізнання і стали одним з підстав для побудови системи об'єктивного ідеалізму Платона. Адже сама по собі математика до ідеалізму взагалі не веде, і зметою побудови ідеалістичних систем її потрібно істотно деформувати.

Питання про вплив, виявлений Платоном на розвиток математики, досить тяжке. Тривалий час панувало переконання, що вклад Платона в математику був значний. Однак більш глибокий аналіз призвів до зміни цієї оцінки. Так, О. Нейгебауер пише: 'Його власний прямий вклад в математичні знання, очевидно, був рівний нулю... Винятково елементарний характер прикладів математичних міркуваннь,що приводять Платон і Арістотель, не підтверджує гіпотези про те, що Евдокс або Теетет чомусь навчилися в Платона... Його порада астрономам замінити спостереження спекуляцією могла б зруйнувати один з найбільш значних вкладів греків в точні науки'. Така аргументація цілком переконлива; можна також погодитись і з тим, що ідеалістична філософія Платона в цілому зіграла негативну роль в розвитку математики. Однак не слід забувати про складний характер цього впливу.

Платону належить розробка деяких важливих методологічних проблем

математичного пізнання: аксіоматична побудова математики, дослідження відношень між математичними засобами і діалектикою, аналіз основних форм математичного знання. Так, процес доказу обовязково зв'язує набір доведених положень в систему, в основі якої існують деякі недоведені положення. Той факт, що початок математичних наук 'суть припущення', може викликати сумнів в істинності всіх наступних побудов. Платон вважав такий сумнів необгрунтованим. Згідно його поясненню, хоча самі математичні науки, 'користуючись припущеннями, залишають їх в непорушності і не можуть дати для них підстави', припущення знаходять обгрунтування шляхом діалектики. Платон висловив і ряд інших положень, що виявились плідними для розвитку математики. Так, в діалозі 'Пир' висувається поняття межі; ідея виступає тут як межа становлення предмету.

Критика,на яку наражалися методологія і світоглядна система Платона з боку математиків, при всій своїй важливості не порушувала самі основи ідеалістичної концепції. Для заміни розробленої Платоном методології математики більш продуктивною системою потрібно було наразити на критичний розбір його вчення про ідеї, основні розділи його філософії і як наслідок цього-його ідеї у математиці. Ця місія випала на долю учня Платона - Арістотеля.

Список літератури:

1.Введение в философию.-М.Политиздат,1990.-306 с.

2. Философский словарь. – М.:Политиздат,1987.-590с.

3. Українська радяська енциклопедія.-К.: Вид. УРЕ. 1982 .т.8

4. Шюре Эдуард. Великие посященные. Воспр. Изд. 1914г.