Перська література

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Л. Жирков

Література епохи феодалізму

Власне П. о. називається література, яка існує з IX ст. нашої ери до наших днів, написана перською (іноді точніше визначається як новоперсидського) мовою. У широкому сенсі проте іноді говорять про П. л., Маючи на увазі сукупність трьох послідовно змінялися на території сучасної Персії різних літератур на трьох різних мовах: авестійськой літератури на авестійском мові (див. «Авеста»), пехлевійського літератури на мові пехлеві і П . л. перською мовою. Крім цих трьох літ-p ми маємо ще письмові пам'ятки від VI до IV ст. до нашої ери у вигляді гол. обр. монументальних написів перських царів династії Ахеменідів (див. «Перська»).

Виникнення П. о. відносять до IX ст., причому, за відомостями легендарного характеру, називають першим перським поетом Аббаса з Мерва1, вітав віршами халіфа Мамуна, сина Харун-ар-Рашида при його переможному вступ до міста Мерв в 809. Можливо, що цей Аббас - дійсно існувало особа, тому що арабський географ Ібн-Хордадбех (бл. 846) також цитував вірш якогось Аббаса-бен-Тархан. Нарешті можливо, що і в західних областях Персії виникала П. о. в ту ж епоху; арабський історик Табарі згадує про персидських віршах еміра міста Марагі в Азербайджані.

Більш достовірні цитати й уривки з ранніх перських поетів збереглися тільки від другої половини IX ст., А X ст. ми вже повинні визнати епохою блискучого розквіту літератури в ліричних і епічних жанрах. Ця літ-pa за своїм змістом, тону та формами ніяк не може вважатися продовженням і розвитком пехлевійського літератури, а тим більше авестийских або клинописних пам'ятників. У цьому відношенні ми відчуваємо зяючий розрив, коли від сухих, формально не оброблених дійшли до нас пехлевійскіх уривків переходимо до повної живого почуття, ніжною і витонченої ліриці перший перських поетів. Цей розрив пояснюється тим, що П. л. є літ-pa нового, абсолютно іншого суспільства, не того, яке культивувало в монархії Сассанідів літературу мовою пехлеві. На жаль епоха переходу від сассанідской монархії до арабського пануванню і епоха виділення слідом потім самостійних держав на території східної Персії не тільки в достатній мірі, але навіть в якій би то не було мірі не вивчені історично на основі марксистської концепції розвитку суспільства. Тим часом як розвиток літератури, так і розвиток мови в цю епоху говорять про наявність стрибків революційного характеру. Стара літ-pa зникає, нова виникає відразу у формах, що принципово відрізнялися від старої. Старий мова зникає, новий виникає у вигляді мови, майже відразу ж змішаного типу з величезним відсотком внесених до нього арабських лексичних елементів. Про живу перською мовою. за 200 років, минулих з часу арабського завоювання до появи на ньому літератури, ми нічого не знаємо, хоча літературна творчість персів за цей період було дуже рясно. Ці автори писали арабською мовою., Який тоді був державною мовою халіфату і набув міжнародного значення як мова науки і культурної діяльності (див. «Арабська література»). Персами за походженням були багато арабських поети, в тому числі і Абу-Нувас, найвизначніші історики (в тому числі Табарі), персам ж належить головна частка праці в розробці арабської граматики (Сібавейхом та ін.) З іншого боку, і після появи літератури на перською мовою в Персії тривала традиція арабської літературної діяльності, яка ослабла тільки після епохи монгольського завоювання, коли сфера використання арабської мови була обмежена теологією і юриспруденцією.

Поява П. о. пов'язано з появою в східних областях тодішньої Персії - у Хорасані з областю Мерва, Мавера-ан-Нахре (Бухарі) і частково на території нинішнього Афганістану - самостійних державних утворень, що виділялися у боротьбі проти центральної влади халіфату, яка перебувала в далекому Багдаді. Ще раніше саме пересування халіфату з Дамаску в Багдад (750) вказувало на зросле значення перських провінцій, і нову династію багдадських халіфів Аббасидов підтримували в її боротьбі проти Дамаску і Омейядів саме перси східних околиць. Визискування цих околиць викликала до життя бунтарське опір і відсіч, причому вдалими організаторами цього відсічі з'явилися військові губернатори, які використовували енергію експлуатованих мас для того, щоб утвердитися у доручених їх нагляду областях в якості спадкових правителів. Податі і побори, замість того щоб вирушати до Багдада, надходили до місцевої казни. Для трудових мас один гніт змінився іншим, але в країні виникли центри накопичення багатств, накопичення їх пожвавило торгівлю цих центрів між собою та з іншими країнами, міста росли, і в містах формувався клас людей, які стали мати потребу в блиску витончених продуктів культури і могли бути споживачами творів мистецтва, у тому числі й поезії.

Поезія відразу зробилася провідною формою П. о. і такою залишалася аж до нового часу. Це частково пояснюється сказаним вище про роль арабського яз. в ту епоху як міжнародної мови наукової прози. Персидська ж проза ніколи не могла змагатися з перської поезією і довго поступалася у значенні арабської прозі. Крім перських історичних та біографічних творів зрідка з'являються описи подорожей, а художня проза в прямому сенсі цього слова існувала тільки у вигляді особливого жанру коротких оповідань у значному змішанні з віршованими вставками. Та й самий прозаїчний мова мала в Персії багато рис мови поетичного навіть в істориків (особливо більш пізніх). Ця мова відрізнявся ритмічним поділом фраз, з великою кількістю рим і асонансів, що поступово призвело до крайньої химерності і манірності стилю і навіть до важкого розуміння тексту. Навпаки, віршована мова поезії майже у всіх значних поетів досягає найбільшого формального досконалості і залишається, незважаючи на витончене майстерність, ясним, зрозумілим, сильним, чудово виражає настрої і думки поета. Такий загальний високий рівень перської поезії (Фердоусі, Хайям, Румі, Сааді, Хафіз, Джамі та ін.) Формальні вимоги, яким повинен був підкорятися персидський поет, дуже суворі. Оди - касида, довша, і газель, більш коротка і звичайно з любовної тематикою, - писалися двустишиями на одну риму, витриману в усьому вірші, причому в першому двустишии римували обидва вірша, а в подальших лише другі вірші кожного двустишия (формула: aa ba ca da ...). Іншу форму представляли собою епічні поеми (месневі); тут римувалися попарно вірші в кожному полустишия (формула: aa bb cc dd ...). Інші строфічні форми в перській поезії менш розвинені; найпоширенішою з них є чотиривірш, або роба'і, що представляє собою два двустишия, римуються так, як римуються два початківців газель двустишия (формула: aa ba). Порівняно рідкісні нарешті строфічні форми з приспівами, яких є кілька різних типів. Вірш - метричний, заснований на чергуванні довгих і коротких складів. У перської метриці довгим може бути склад і з коротким голосним, тому що при цьому враховується і кількість вхідних до складу складу приголосних. Кожен згоден і короткий голосний приймаються за одну мору, а довгий голосний - за дві мори; в результаті за будовою перського складу персидський поет може розташовувати складами в 2, 3, 4 та 5 мор (приклади: to, tā або bod, bād або goft , rāst). Довгим складом вважається склад у три мори (tā або bod), склад в 5 мор вважається за два склади (довгий + короткий: rā-st), склад в 4 мори вважається теж за два, причому до нього додається 1 мору в паузі (bā - 'або gof-"). Звідси ясно, як багата перська поетична техніка ритмічними можливостями. До цього треба додати, що вірш часто будується з рівних за тривалістю, але не однакових за ритмічному малюнку стоп, причому спочатку зустрічаються іноді затактовие неповні стопи. Наведемо три приклади різного побудови вірша:

U - - | U - - | U - - | U -

xe | rəd | rəh | no | mā | jo | xe | rəd | del | go | şaj

xerəd rəhnomaj o xerəd delgoşaj

= Розум указует шлях і розум веселить серце.

Фердоусі, Шах-наме - вся поема написана цим метром).

- - U | U - U - | U - - U | U -

bər | xi | z '| ke | por | ko | ni | m' | pej | ma | nə | ze | məj

bərxiz ke por konim pejmanə ze mej

= Встань, щоб наповнити чашу вином.

(Хайям, чотиривірші)

U - U - | UU - - | U - U - | - -

sə | zəd | ke | əz | hə | mə | ji | del | bə | ran | se | ta | ni | baç

səzəd ke əz həməji delbəran setani baç

= Тобі личить стягувати податок з усіх красунь

(Хафіз, газель)

Наведені приклади дані алфавітом застосовуваним персами в СРСР (див. «Перська»). Голосні «a», «i», «u» - завжди борги, тому особливого знака довготи над ними не ставиться. Третій приклад показує чергування стоп різного ритмічного малюнка, у другому прикладі крім того слід звернути увагу на склади, що складаються з одного приголосного з паузою (z ', m'). Ритмічний малюнок вірша не зачіпає прозового наголоси, яке існує, але метрикою зовсім ігнорується. Останній (або іноді передостанній) вірш газелі або касида містить у собі ім'я поета (тахаллос - поетичний псевдонім); так. обр. підпис поета повинна бути якось вплетена в тематику вірші. Залишається ще згадати, що багато поетів чудово використовували прийом чергування в одному і тому ж вірші арабських і перських віршів чи полустиший, що при різко різної фонетичної забарвленні цих мов справляє особливо сильне враження взаємного контрасту окремих частин вірша. Ми зупинилися кілька докладно на формальній стороні перського поетичної творчості як з причини того, що формальні досягнення цієї поезії безперечні, так і з причини того, що ми маємо всі ці форми стабільними на всьому протязі розвитку П. о. до нового часу, як порівняно стабільний і сам перську мову, змінився з часу перших поетів звичайно значно, але все ж не перестає бути зрозумілим сучасному читачеві-перси.

Настільки досконалі і оброблені форми, які ми описали і які спостерігаємо вже у найдавніших поетів, наводять на думку, що стара перська поезія була поезією придворної знаті. Тематика її говорить про це ще ясніше. Касида є не що інше, як хвалебна ода государеві або вельможі. Прекрасні образи, ідеально-досконала форма прикривають у ній дуже часто грубу лестощі. Починаючи іноді з опису картин природи, переходячи до викладу своїх почуттів, поет іде до останньої мети: все це присвятити оспівуваного особі, похвалити його щедрість і чекати потім нагороди - тодішньої форми літературного гонорару. У коротких газелях поети відчували себе більш вільними, тут нагорода очікувалася в результаті проведеного на мецената-вельможу естетичного враження. Обслуговуючи запити правлячих груп, самі поети до них не належали, хоча і годувалися біля них. Тому ми зустрічаємо у їх творчості також інші ноти, іноді такі, які можуть бути зрозумілі як опозиція правлячим верхам. До таких проявів відносяться висловлювання на кшталт:

«Дакікі (ім'я поета-автора) обрав чотири речі

З усього доброго і злого в світі:

Уста рубінові і стогін арфи,

Вино криваве і віру Зердохешта (Зороастра) »,

де автор виявляє свої симпатії до віри Зороастра, вірі його предків, яка в його епоху знаходилася вже на положенні гнаної віри і була несумісна з офіційною кар'єрою, або ноти песимістичній розчарованості, незадоволеність положенням поета, досить рясні серед гедоністичних і панегіричних віршів, як напр. :

«Я в світ прийшов що зробити, що сказати?

- Співати пісні в радісному достатку;

Як в'ючна тварина, пройшов я в світі життя,

Як раб моїх дітей і бранець у сім'ї ... »(Кесал).

«Я багато працював, я багато сказань прочитав,

Що сказані промовою арабів і мовою пехлеві,

Шістдесят і два роки я прожив в працях,

І зібрав я запас знань явних і таємних,

І лише біль утрати, лише тягар гріхів -

Стоять переді мною як пам'ять про юність ... »

(Фердоусі, в залишеному ним ліричному уривку).

Подібна тематика з її оглядкою на віру Зороастра і на сказанья, сказані «промовою пехлеві», говорить нам про душевний розлад, переживається цими ранніми поетами, які свою майстерність, придбане ними біля витоків старій народній поезії, віддали на служіння придворної аристократії. З поетів цій початковій епохи слід назвати Рудегі (пом. 954), під пером якого придворна поезія досягла апогею естетизму. Легенда про те, як Рудегі на замовлення придворних описом річки в Бухарі пробудив у еміра симпатію до цього міста, як емір, прослухавши вірші, одразу сів на коня і переніс свою резиденцію в Бухару, добре малює тодішні погляди на поета і поезію. Тільки з лірики Рудегі збереглося дещо, тоді як значна частина його творчості, у тому числі його епічні поеми, пропала. Друге велике ім'я саманідським поезії - Дакікі, який почав епічне оповідання про історію Персії; згодом написані Дакікі уривки були включені Фердоусі в «Шах-наме». Ціла плеяда менших, але у своєму роді прекрасних поетів була сучасниками двох названих. Заохочувалися при саманідським дворі і вчені - як писали по-арабськи, напр. медик і філософ Авіценна (Ібн-Сіна, який залишив також ряд перських чотиривіршів), так і прагнули повідомити наукову значущість перської мови, напр. Бель'-емі, перекладач з арабської мови історії Табарі (теж перса за походженням).

У процесі відпадання перських областей від Багдадського халіфату утворилися місцеві центри та місцеві династії і в зх. Персії. При дворі Зіярідов в Джурджане (південний берег Каспійського моря) також утворився літературний гурток. На сході гегемонія перейшла до династії Газневидів, які направили свою експансію в бік Індії і наблизився до її кордонів свою резиденцію - Газні в Афганістані. Панегіриста Газневід Махмуда (Онсорі, Феррохі, Менучехрі) помітно відрізняються вже меншою свіжістю поетичного вираження, ніж їхні старші товариші, що жили при дворі Саманідів. Існування в цю епоху кількох конкуруючих між собою династій дає поетам можливість переходити або емігрувати від одного двору до іншого. Так, Авіценна міг відхилити наполегливі запрошення Махмуда в Газні і вибрати місцем своєї роботи двір Зіярідов. Фердоусі також біг від Махмуда, затаврував його в їдкій сатирі і врешті-решт знайшов інших покровителів.

Створення Фердоусі (935-1025) монументального епосу «Шах-наме» є найбільшим фактом літературної історії цієї епохи. Як ми згадали, вже Дакікі почав обробляти пехлевійскіх перекази, але написаний ним уривок потонув у величезній (близько 60 000 двовіршів) поемі Фердоусі, який по праву стоїть в ряду світових геніїв поезії. «Шах-наме» розповідає в поетичній формі всю історію Персії з найдавніших часів, доводячи її до арабського завоювання. Виклад ведеться так, як ця історія представлялася колі лицарів-дружинників, що групуються навколо феодального государя. Легендарна, найдавніша частина історії займає головне місце; історичний період поступається їй за обсягом і за поетичним достоїнств відповідних розділів. Найяскравіше виконаний цикл сеістанскіх билин про богатиря Рустема і пов'язаних з ним осіб. Ідеали поеми - особиста хоробрість, військова доблесть, лицарське благородство, великодушність до переможених; похідне життя царів і витязів, їх богатирські коні, які найчастіше стають майже персонажами поеми, - все це вказує на те, що «Шах-наме» - літературний твір, ідеалізує сталий тоді феодальний лад. Крім «Шах-наме» від Фердоусі залишилася також романтична поема «Юсуф і Золейха» (легенда про Йосипа і дружині Потіфара), яку він написав у старості, очевидно з метою зміцнити свою репутацію, що похитнулася ортодоксального мусульманина. Обидва названих твори Фердоусі послужили оригіналом для пізніших наслідувань, що виникали на всьому протязі перської літературної історії. Поряд з поемами Фердоусі тоді ж народжувалися інші епічні поеми з тематикою з билин того ж сеістанского циклу; так, Асаді склав поему «Гаршасп-наме» (Гаршасп - один із предків Рустема).

Наступна історична епоха поставила на чолі перської феодальної системи турків. Турки-сельджуки об'єднали Персію, Малу Азію і Сирію до Середземного моря. Їх феодальна імперія зберігала свою єдність трохи більше півстоліття і потім розпалася на окремі феодальні гілки. Найбільш видним перським письменником епохи єдності сельджукской імперії є візир Нізам-оль-Молько, який написав «Сіасет-наме» (Книгу політики) - трактат про питання державного управління, ілюстрований історичними прикладами. Придворна поезія була зосереджена при феодальних центрах, які утворилися при розпаданні імперії Малік-Шаха (помер бл. 1092). Так, з ім'ям сельджукського султана Санджара в Мерві (пом. 1157) пов'язані імена цілого ряду панегіричних поетів, найбільшим з яких є Енвер, прославився між іншим елегією, відомої під пізніше даними назвою «Сльози Хорасана» (послання до султана Санджара, який перебував тоді в полоні). З поетів Харезмом (Хіва) до тієї ж епохи відносяться Рашид-Ватват, поет і теоретик просодії, і сатирик Сузені. На заході, у Ширвані (Азербайджані), при дворі Ширван-шахів писав Хаканом, касида якого завдяки своїм лексичним багатством і частої гри словами вимагають коментування та філологічного вивчення. Йому належить також поема «Дар обох Іраком», у якій описані дві області: Ірак перська (середня Персія) і Ірак арабська (Месопотамія), де поет проїжджав під час свого паломництва до Мекки. Пам'ятником тюремного ув'язнення, який випав на долю Хаканом, залишилася сильна за поетичним висловом «Хабсійе» (Тюремна касида).

Але область лірики тепер вже не покривається однієї придворної поезією. З'являється суфійської поезія, яка розвивається в колах суфіїв, дервішів, людей, очевидно належали до середніх класів міського населення і об'єднувалися проти держави і державної церкви під прапором пантеїстичних релігійних навчань. Суфізм - не тільки перське явище, поети-суфії були в ту епоху, і серед арабських поетів. Суфії мали деяку організацію, певні пункти зборів у містах, де їх було багато, при подорожах знаходили взаємну підтримку, але очевидно не мали опори в масах селянського населення. Пантеїстичний містицизм суфіїв отримав характер релігійного ухилу, хоча і дуже неприємного ортодоксальному духовенству, але не переходив в певний політичний рух, незважаючи на окремі факти мучеництва серед адептів суфійського світогляду. Пасивне невдоволення існуючими порядками вливався в суфійської поезії у форми пантеїстичного затвердження свого «я», своєї «любові» при підкресленому песимістичному байдужості до реально існуючих у світі і суспільстві умов. Своєрідність суфійської поезії полягала в тому, що песимістичні настрої незмінно втілюються в еротичних і вакхічних образах. Поети силою свого таланту як би переносять себе в обстановку найбільшого щастя, в обитель «раю». Цей-то прийом і покликаний подіяти на читача, зародити в ньому переконання, що досягнення цього щастя можливе на шляхах ідеалістичного споглядання і що може бути відкинута всяка матеріалістична практика. Крайній ідеалізм цієї поезії очевидно і був причиною того, що ортодоксальна церква ісламу і пов'язана з нею державна влада не злякалися суфізму і незабаром почали піддавати суфійську поезію свого роду асиміляції. Тип суфійського вірші зробився голою формою, офіційним поетичним штампом, яким стали користуватися всі поети і який тільки винятковим талантам і геніям не міг перешкодити проявити свою оригінальність. Поряд з цим штампом творчості утвердився і штамп розуміння перських поетів у середовищі літературної публіки Персії (всяка еротика стала розумітися як містика) і, назад, - нерозуміння їх серед європейських філологів (суперечки і сумніви - еротику чи містику ми маємо в творах напр. Хафіза) . Епігони суфізму зустрічаються ще в XIX ст.

Абу-Саїд з Мейхене в Хорасані (967-1049) у своїх чотиривіршах дав перші яскраво виражені прояви суфізму в поезії. Про діяльність Абу-Саїда до нас дійшли досить достовірні біографічні дані, за якими можна краще за все вивчати характер раннього перського суфізму. Енсарі з Герата (пом. 1088) і Сенаї (пом. 1141) пробували використовувати для суфізму інші поетичні форми: перший писав крім віршів також ритмічно-прозові «Монаджат» (Молитви), а другому належить поема «Сад істин», написана з послідовністю рим епічної поезії (aa bb, cc dd ...). Сучасником цих поетів був Насер-Хосров (1004-1088) - одна з найбільш чудових і оригінальних особистостей в історії П. л. Насер-Хосров залишив перш за все «Сефер-наме» (Книгу подорожі), з якої видно, що спочатку він був чиновником, потім залишив свою посаду і здійснив подорож до Сирії, Єгипет і Аравію. Опис його подорожі чудово і як літературний пам'ятник перської прози і як історичний пам'ятник епохи. Повернувся він з переконанням, що тодішній Єгипет, де тоді правила династія Фатимідів (шиїтів), благоденствує в порівнянні з лихами його батьківщини - Персії. Він став шиїтом і приєднався до секти ізмаілітов (крайня гілка шиїзму). У політичній боротьбі ізмаіліти доходили до актів терору: є дані про те, що саме вони вбили візира Нізам-оль-Молько, про який ми згадували як про автора «Книги політики». Подальша діяльність Насер-Хосрова була перенесена на крайній Схід, на Памір. У його поемах зустрічаються місця, де прославляється селянство, яке «всіх годує» і з яким ніхто не може зрівнятися, якщо тільки селянин «не прагне підняти ціну на хліб». Пам'ять про Насер-Хосрова як про святого досі жива серед памірських народностей.

Ферид-ед-Дін-Аттар (1119-1230) цікавий у своїх алегоричних поемах тим, що повніше i теоретичне інших викладає теорію суфійського відходу від реального світу, його перу належать «Тезкірат-оль-Оулія» (Нотатки про святих) - життєписи аскетів -суфіїв. Найкраще, що дав суфізм в області дидактичної поеми, - знамените в усьому мусульманському світі «Месневі» (Двустішная поема) Джелаль-ед-Діна-Румі (1207-1273). Це велике поетичний твір представляє собою збірник розповідей і притч, пройнятих гарячою любов'ю до всього, що існує і живе, - повне вираження в літературі ідей суфійського пантеїзму. Зміст тут домінує над формою, що рідко зустрічається в перській поезії; форма, стиль, лексика «Месневі» навіть дещо недбалі, але це - недбалість геніального поета, що стоїть вище всіх умовностей. Лірика Джелаль-ед-Діна-Румі дуже співзвучна з його «Месневі»; в останніх рядках віршів, де за традицією має бути вплетений в текст ім'я автора, Джелаль-ед-Дін ставить не своє ім'я, а ім'я свого наставника - дервіша Шемсі з Тавриза.

Лише частково можна пов'язати з суфійської ідеологією ті знамениті, навіть у Європі та Америці, чотиривірші, які традиція приписує Омару-Хайямові (пом. 1123). На ділі вони не належать одному Хайямові, а включають в себе ряд віршів і інших авторів, що історично склалися в своєрідну антологію чотиривіршів. Їх тематика різноманітна, жива, реалістична, але основним стрижнем тут є філософія песимізму з запереченням свободи волі, яка веде до атеїстичним висновків і до хулі на творця, який створив такий поганий мир. Поряд з Хайямом в Персії популярні чотиривірші Баба-Тахера з Хамадана, пов'язані з XI століття і написані на одному з діалектів перської мови. Іншим, особливим жанром поезії, хто стоїть в стороні від прямого впливу суфізму, треба вважати романтичні поеми Нізамі з Гянджі (1141-1203), які по іншій лінії пов'язані з романтичними епізодами, включеними Фердоусі в «Шах-наме», з його ж поемою « Юсуф і Золейха »і з деякими іншими ранніми творами того самого жанру на кшталт поеми« Віс і Рамін »(XI ст.). Романтичне творчість Нізамі утворює собою «Хамсе» (Пятеріцу) поем, зовнішня фабула яких в значній частині запозичена поетом з переказів доисламской Персії. У Нізамі проте ці перекази оброблені зовсім інакше, ніж подібні ж перекази у Фердоусі: героїка замінилася еротикою, психологізмом любовної пристрасті, похмурої фантастикою, екстатичним пафосом. Додавання циклів романтичних поем з любовною тематикою в наслідування циклу, створеного Нізамі, з часом стало звичайним. Найбільш знамениті з цих наслідувань поеми індійського поета, який писав перською мовою, Еміра-Хосрова-Дехльові (пом. 1325).

Літературна діяльність в XII і XIII ст. стала різноманітнішою; з'явилися перші, що дійшли до нас біографічні збірники з короткими відомостями і розповідями анекдотичного та історичного характеру про життя державних діячів, вчених і поетів. У цих збірниках дійшли до нас ті віршовані цитати, за якими ми тільки й знаємо багатьох з ранніх перських поетів. Традиція складання таких біографічних збірників зміцнилася і тривала до кінця XIX ст.

Підкорення Персії монголами (взяття Багдада, 1258) поклало певну межу в історії П. л. Процес підкорення був досить тривалим і супроводжувався війнами, руйнуванням країни, руйнуваннями цілих міст. Були жертви і в лавах поетів; на час припинена була робота залишилися в живих. Суспільство змінилося в результаті монгольського завоювання: зник дробовий феодалізм в його старих формах; Персія виявилася включеною у світову імперію монголів, що забезпечила безпеку далеких торгових шляхів і створила більш сприятливі умови для швидкого розвитку торгового капіталу. Єдність імперії зберігалося однак недовго - лише до смерті Чингіз-Хана (1272), - але і після поділу Персія залишилася дуже великою державою, та й зв'язки між різними частинами монгольських володінь значною мірою збереглися, як збереглися і васальні відносини перських государів до великого хана в Китаї. У цю епоху жив Сааді (1184 - бл. 1292), ім'я якого з усіх перських поетів користується найбільшою популярністю. Він багато мандрував; є відомості, що він побував і в полоні у хрестоносців в Сирії. Свої головні твори - «Голестан» (Сад троянд) і «Бустан» (Плодовий сад) - він написав у старості, коли повернувся до рідного Шираз (на півдні Персії) - область, порівняно мало постраждалу від монгольських воєн. «Голестан» став найпоширенішою шкільної книгою старої перської школи, нарівні з арабським Кораном. «Голестан» - прозаїчний збірник оповідань, але проза його ритмічна і часто римована, пересипана віршованими вставками. У цих оповіданнях похвальними з точки зору Сааді якостями виявляються якості, що належать чесному, практичному, діловито, хитрому людині «собі на умі" - ідеал епохи розвитку торгового капіталу. «Бустан» написаний весь віршами і за тематикою варто трохи далі від епізодів повсякденному житті, ніж «Голестан». Прекрасна лірика Сааді - найвищою мірою музична, співуча, чарівна бездоганною формою; але і вона кличе до тверезої оцінки дійсності.

Сучасники Сааді, з яких відоміший інших Іракі (пом. 1288), однак у набагато меншому ступені відбили новий зміст епохи; стара форма суфійської поезії володіла ними так сильно, що в ній тонуло новий зміст, тим більше, що до другої половини XIV ст. ми застаємо в Персії знову феодальну систему, дуже близьку до тієї, яка діяла до монгольського нашестя. Поетична діяльність зосереджується при дворах місцевих династій. Відроджується суфійської поема, на зразок віршованого трактату Махмуда-Шебістері (пом. 1320) «Квітник таємниць», пишуться і цикли поем в наслідування Нізамі, на кшталт «Хамсі» поета Хаджу-Кермані (пом. 1352). Талановитим сатириком епохи є Обейд-Закані (пом. 1370), пародіювала існуючі тоді трактати з етики та керівництва «хорошого тону». Одна з сатир Обейда-Закані - «Миші і кішка» - до цих пір популярна в Персії навіть як дитяча книга. Придворний поет династії Джелаірідов в північній Персії Сельман-Саведжі (пом. 1377), який писав поеми і ліричні п'єси, вправлявся в витонченому застосуванні риторичних фігур. Механічність його віршів близько сотні років опісля була відзначена критикою Джамі, який вважав їх «позбавленими любовної солодощі і пристрасті». Зовсім протилежне потрібно сказати про газелі геніального Хафіза (Гафіза, розум. 1389), який жив у Ширазі, де правила місцева династія Музаффаріди. Диван (збірка газелей, зібраних в алфавітному порядку рим) Хафіза не тільки живе до цих пір в його літературній формі, не тільки коментується, він живе і серед широких мас - його газелі співають бродячі співаки, за його віршам ворожать, навмання розкриваючи книгу. Еротика Хафіза втілена в естетичному досконало форми; суфійські образи любові і вина, ідеалістично туманні у колишніх поетів, зводитиме їм в матеріальний світ, вдягаються у плоть і кров, в матеріальну прекрасну форму. Ідеалізм у Хафіза виявляється вивернутим навиворіт, вірші Хафіза показують, що прекрасний зовсім не потойбічний, а саме наш, матеріальний світ.

Вже до іншої епохи, до епохи Тимуридів, відноситься останній з кращих поетів Персії - Джамі (1414-1492), що належав літературних прошарків візира Мір-Алі-Шира Нева і працював в Гераті. Джамі не тільки поет, але і філолог, що ввібрав в себе підсумки всього колишнього літературного розвитку. Діапазон його творчості великий. Його газелі змагаються за досконалістю форми з газелями Сааді, його сім романтичних і алегоричних поем - з поемами Нізамі. Одна з цих поем - «Юсуф і Золейха» - написана на тему, свого часу використану Фердоусі, і при порівнянні старої трактування з новою відчувається, як багато елементів декадансу полягає у творчості Джамі. Він писав і прозою, залишивши збірка оповідань «Бехарістан» (Весняний сад), за формою нагадує «Голестан» Сааді, і «Нафахат-оль-ОНБ» (Дихання дружби) - збірник біографій знаменитих суфіїв. Проза цієї епохи являє собою вищу розвиток манірного, барвистого стилю, вже досить химерного і заплутаного в істориків монгольського періоду. Найбільш яскравим зразком названого стилю вважається обробка індійського циклу байок про тварин, випливає зі Панчатантра, виконана Хусейном-Ваез (пом. 1504) під заголовком «Світочі зірки Каноп».

Незабаром після смерті Джамі настала епоха військових походів Тімура, і поетична творчість наступного (XVI) сторіччя звелося до слабшаючим переспівів тем і прийомів, прославлених корифеями епохи розквіту, причому кілька більш свіже враження справляють тільки писали по-перському поети двору Великих Моголів в Індії. Шиїтський клерикалізм, який розвинувся в епоху династії Сефевідів (1499-1736), душив Літературну діяльність, незважаючи на зовнішні політичні успіхи і блиск царювання Аббаса I (пом. 1629), що відбилася в появі ряду розкішних архітектурних споруд. Тільки в XVIII ст. ми знову зустрічаємо поета, що виробляє свіже враження, в особі Хатефа з Ісфагані (пом. 1784), якому належить знаменитий терджібенд (одна з строфічних форм) на тему про єдність божества. У новий час політична обстановка абсолютно змінилася: Персія увійшла в зіткнення з європейською культурою. Європейці з'явилися в Індії та в Перській затоці. Світова торгівля пішла за новими шляхами, а сухопутні дороги, що йшли через Персію, стали втрачати своє значення. На час Персія опинилася осторонь, як би на задвірках, і тільки з початком XIX століття вона знову поступово набуває значення як об'єкт англійського торгового проникнення - з півдня і російської військової експансії - з півночі. У XIX ст. кінчається традиція старої П. о. і з'являються перші паростки абсолютно нової літератури сучасної Персії.

Література епохи становлення капіталізму і національно-визвольних рухів

Основна лінія розвитку П. о. XIX ст. виражається в повільному відмирання традиційних форм і в поступовому народженні нових для перської словесності реалістичних течій. Зміна економічних умов, ломка засад натурального господарства, розгром у війнах з Росією, посилення суперництва імперіалістичних держав і впровадження європейського впливу, зубожіння країни, жорстоко експлуатовану як шахським деспотизмом, так і іноземцями, - все це призводить до краху старих форм свідомості. У результаті в літературі починають відчуватися ознаки нового розвитку. Перш за все втратила сенс і престиж барвиста поетична форма, і ми бачимо прагнення до відродження старих, забутих безпосередніми попередниками (поетами XVII і XVIII ст.) Прийомів класичного домонгольського періоду. Поетична мова спрощується, очищається від манірності і туманного алегоризму. Змінюється і стиль прози. Каїм-Макам (пом. 1835) реформує і спрощує стиль офіційної переписки. Однак оновлення словесної творчості йде повільно, не відразу відривається від старих традицій, оскільки занадто повільно відмирають старі умови життя. Знамениті придворні поети - Саба (пом. 1823), Вісаль (пом. 1846), Каан (пом. 1853) та ін - в блискучих за формою, але мертвих за змістом хвалебних касида, газелях і тріскучих поемах продовжують оспівувати уявні доблесті правителів, закликати до вина й любові і варіювати давно знудила романтичні та епічні сюжети. Містична струмінь, настільки сильна раніше, помітно слабшає. Серед епігонів містицизму варто назвати лише відомого Асрара (пом. 1878). Ми зустрічаємося вже і з літературними явищами, новими в самому їх змістом. Так, згаданий Каїм-Макам у своїх віршах вирішується в розріз з хором брехливих дифірамбів сказати гірку правду про поразки в російсько-перських війнах. Гілянскій поет Шайік висміює релігійний паразитизм та жебракування дервішів. Невдаха царедворець і розорений кашанскій поміщик Абу-Наср Фатхулла Шейбані (пом. 1891) нарікає у своїх віршах на «збентеженість» перської життя. Величезна значення введення в Персії на початку минулого століття друкарства. Літературні твори отримали відтепер можливість більш широкого розповсюдження, а це означало кінець придворного полону літератури. З'явилися переклади з європейських мов. Художнє значення перекладаються творів рідко височіла над рівнем «Монте-Крісто» і «Трьох мушкетерів», але вплив цих перекладів на наступну літературу не підлягає сумніву. Перська читач і літератор вперше отримали можливість ознайомитися з технікою європейського роману і зрозуміти перевага цієї вільної літературної форми над умовним і штучним стилем наслідувань «Голестану» Сааді.

У міру загострення суперечностей суспільного розвитку нові літературні явища в останній чверті XIX століття розвиваються далі. Критика застарілих соціальних установлень знаходить місце на шпальтах зарубіжних газет, недосяжних для шахський цензури і частіше за все матеріально підтримуваних перськими купцями, що проживають в Туреччині, Індії, Єгипті. Такі газети: «Ехтер» (Константинополь), «Хаблі-уль-Матін» (Калькутта), «Сорейя» (Каїр) і ін Найзначнішим із цих органів був «Переддень» - газета, яку почав видавати в Лондоні в 1890 опальний вельможа і представник нацменшини, вірменин Мальком-хан (пом. 1908), який є також автором декількох політичних памфлетів, таємно поширювалися в Персії, трьох п'єс, дотепно висміювали перські порядки, і низки робіт педагогічного характеру. Крім політичного і суспільного значення літературної діяльності Мальком-хана заслуговують уваги його прагнення до модернізації літературної мови. Зейн-уль-Абідін з Мерагі (пом. 1910) у своїй книзі «Подорож Ібрагім-бека» зобразив враження молодого перса, виховувалися на Заході і побажав зробити подорож на батьківщину, де він стикається з жахливою відсталістю та некультурністю своїх співвітчизників. Таврізскій купець Талібів, яка прожила більшу частину свого життя на Кавказі, намагався популяризувати деякі досягнення європейської цивілізації. Виходець із середовища духовенства, шейх Ахмед Рухи (пом. 1896) так чудово переклав з англійської книгу Морьера «Хаджі-Баба», що перси не бажають визнавати яскраве сатиричний твір перекладом і вважають його твором перського сатирика, талановито зобразив виразки вітчизняного життя. З поетів цього періоду виділяються дві великі постаті, представники народжуваної перської буржуазної інтелігенції: Ага-хан Кермані (пом. 1896), західник, патріот і пан-ісламіст в один і той же час, і Едіб-уль-Мемалік (1861-1917) , спочатку царедворець і придворний поет, а згодом педагог і юрист, який друкував свої чудові вірші в газ. «Едеб», яку він сам видавав то в Тавризі, то в Тегерані, то в Мешхеді. Належачи першою половиною своєї літературної діяльності до старорежимним часів, а другий - до періоду революційного, Едіб-уль-Мемалік яскраво відбив всі настрої, пориви і розчарування своїх сучасників.

Революційний період 1906-1912 чинності понесеного на перших порах шахський владою поразки дав пресі на час фактичну свободу від цензури. Революційні елементи швидко опанували періодичною пресою. За ці роки в Персії було видано дуже мало скільки-небудь значних книг, але вже на другий рік після оприлюднення конституції загальна кількість видавалися газет і журналів досягло значної цифри в 90 назв. Вірші і художня проза з'являлися тільки на сторінках цієї революційної преси, що і визначає загальний характер художньої літератури даного періоду. Впадає в очі громадянська спрямованість цієї розквітлої на сторінках почасових політичних видань літератури. Якщо вірші деяких поетів і починають іноді за традицією з любовних виливів або запрошень пити вино і веселитися, то після перших же віршів видно, що предмет любові - свобода, а пиячити й радіти слід з нагоди урочистості революції. При цьому в силу дрібнобуржуазного характеру руху в слова «свобода» і «революція» не вкладається певного класового змісту. Яскрава особливість аналізованого періоду - зближення літературного яз. з народною мовою. І в поезії і в прозі були дані прекрасні досліди використання форм народної творчості, що справило глибокий вплив на весь наступний літературний розвиток. Одночасно революційна літ-pa зробила подальші кроки по шляху реалістичного зображення дійсності. Окремі автори намагалися застосовувати зх.-європейські літературні форми. Поетичні проби цього роду були мало вдалі, але в прозі були досягнуті кращі результати, що призвели до появи в наступні роки дуже обнадійливих дослідів повісті та роману. Революційний період висунув цілу низку великих прозаїків і поетів - здебільшого вихідців з кіл дрібної буржуазії і незаможного духовенства. Алі-Акбар-Дах-худа, головний співробітник найбільш яскравого революційного органу «Сур-і-Есрафіл» (1907-1908), дав надзвичайно яскраві та сміливі відгуки на сучасні події. Прекрасний мова сатиричних дослідів цього автора: простонародний, влучний, пересипаний примовками, приказками і жаргонними слівцями. Зустрічаються яскраві побутові спостереження, гостро схоплені портрети осіб та замальовки характерних рис перської дійсності. Під виглядом жарти нещадно висміюються і бічуются хижацтво, святенництво, лицемірство і невігластво правлячих класів і реакційного духовенства. Сейід Ашраф Гіляні у своєму віршованому гумористичному журн. «Несимо-і-Шемаль», йдучи в поезії по дорозі, яка була вказана Дах-худа для прози, майстерно використав для сатиричних віршів зразки народної глузливою пісні. Характерно, що обидва названі автора писали особливо яскраво тільки в революційний час, в наступні ж роки їх творчість втратило колишній блиск і значущість. Поет-співак Ареф, користуючись почасти зразками народного романсу - «тасніфа», почасти літературними прикладами, створив ряд відчутих лірично-цивільних пісень і, підібравши до них музику, широко популяризував свої твори в публічних концертах. Навіть відлив революційної хвилі не відбився на його творчості, і він продовжував і в наступні роки чуйно відгукуватися на всі події, що хвилюють перську громадськість. Мохаммед-Таги, з поетичним титулом Малек-ош-Шоара і літературним псевдонімом Бехар, співпрацював у газеті демократичної партії «Іран-і-нів» (1909-1911), видавав у Мешхеді журн. «Нов-Бехар» і «Тазе-Бехар» і посів одне з перших місць серед поетів революції звучними віршами, витриманими в строгому стилі класичної оди. Пізніше він виступав як передовика і редактора найбільших газет і видавав в Тегерані змістовні літературні журнали: «Данеш-кяде» (1918-1919) і «Нов-Бехар» (1922-1923). З інших поетів, що виступили вперше в революційний період і до цього часу підтримують свою популярність, виділяються: Яхья Довлета-баді, більш цікавий втім як автор непоганого роману, про який ще буде сказано нижче; Кемал, схильний до новаторства і введенню в перську поезію західних форм (його лавка в Тегерані є чимось на зразок літературного клубу); Пур-і-Давуд, романтично закоханий в сиву давнину Ірану і мріє про очищення перського яз. від запозичених слів; Лахуті, що почав з радикальних за формою і за змістом віршованих спроб у лівих революційних виданнях і згодом остаточно визначив себе як єдиний в П. о. пролетарський поет, автор поеми «Кремль» та збірника вельми яскравих і сильних чотиривіршів.

Реакція 1912-1914, поклала кінець вільної революційної пресі, змусила замовкнути голоси літераторів громадських об'єднань. Лише в 1914, коли знову відкрився парламент, реакційний гніт дещо ослабів, і з'явилися знову у великій кількості газети і журнали. Перша Світова війна перським націоналістам здавалася подією, що можуть звільнити Персію від гніту Англії та Росії. Звідси - орієнтація перських національних кіл на Німеччину і Туреччину. У Берліні виник журн. «Каве», послідовно проводив цю політичну тенденцію поряд з проповіддю національного відродження Персії, яке можливе лише за умови повного залучення до європейської цивілізації. У самій Персії з'явилися вірші і нариси, в яких прославлявся німецький народ, нібито споріднений персам (Німеччина - Керман), співалися гімни на славу німецько-турецької зброї. Найпомітніше явище цього роду - величезна поема Едіба Пешавері «Кайсері-наме» - суцільний дифірамб кайзеру Вільгельму і його полководцям. Подальші події не виправдали цих надій. Поразка турецько-німецьких сил на східному фронті призвело до втечі перських націоналістів з вітчизняних меж. Емігрували такі літературні сили, як Ареф, тяжіти-Абаді, молодий Ешкі та ін Персію окупували російські та англійські війська. У північних областях країни (Гілян, Азербайджан) спалахнули широкі народні рухи, по соціальним змістом набагато більш значні, ніж нещодавно пережита революція 1906-1911. Однак в літературі ці події не знайшли скільки-небудь яскраве відображення. Але було б помилково укладати про повне припинення літературного життя в країні; навпаки, ми спостерігаємо в цей час зовнішні ознаки значною літературної активності. У 1918-1919 у столиці та у великих провінційних центрах виникають літературні т-ва («Енджумен-і-едебі»). З'являються журнали («Данеш-кяде», «Ермеган»), цікаві гол. обр. історико-літературними роботами (раніше почалися в берлінському «Каве»), методологічно витриманими в дусі європейських критичних досліджень. Що стосується художньої літератури, то більшість поетів продовжувало все ж творити «по-старому», припинилися цікаві реалістичні досліди перських літераторів. Варто було схлинуть хвилі громадського підйому, і перська словесність відчула всю силу тяжіють над нею вікових традицій. Наслідування ніколи не вважалося гріхом у П. о., І ми бачимо, як автори-традиціоналісти навперебій займаються плагіатом з великих попередників. Поети такого роду надзвичайно численні. Кожен персидський центр має своїх місцевих знаменитостей. Ми обмежимося перерахуванням лише найбільш відомих. Такі: хорасанец Едіб Нішапурі (пом. 1926), шіразскій поет-сліпець Шуріде (пом. 1926), Афсар (Мохаммед Хашем-Мірза), Вахід і мн. ін Останньому належить чимала заслуга - видання протягом шести років, у боротьбі з важкими перешкодами, літературного журн. «Ермеган». Єдине, але зате блискуче виняток із загального правила - найбільший поет Іредж-Мірза (пом. 1926). Творчість цього поета має надзвичайно велике суспільне значення. Цілий ряд хворих сторін перської життя - святенництво і мракобісся духовенства, сите достаток і тупість правлячих класів, лицемірні «китайські церемонії», ті, що в побуті, фанатизм і релігійне бузувірство мас і т. п. - з вогненним сарказмом зображено в майстернях віршах Іредж-Мірзи . Особливу увагу приділив він питання про закріпачення перської жінки, неодноразово зло висміюючи горезвісний звичай носіння чадри. Літературна спадщина поета проте досить невелика і до цих пір через цензурні умови ще цілком не видано.

Період занепаду в сучасній перській літературі виявився дуже короткочасним. У третє 10-річчя XX ст. такі події, як евакуація іноземних військ, відновлення торгових зв'язків з СРСР, семирічне без перерв існування законодавчої палати (меджліс IV, V, VI), встановлення безпеки на шляхах сполучення, впорядкування фінансів і т. д. і т. д., внесли до життя

Персії деяке заспокоєння, деяку стабілізацію. У результаті ми бачимо збирання тимчасово розпорошених громадських сил і відновлення живої літературної діяльності. Найважливіше літературне явище останнього часу - створення перського роману і повісті. У 1922 з'явився виданий у Берліні збірка оповідань співробітника «Каве» Сейід Мохаммед-Алі-хана Джемаль-заде «Були і небилиці» (Йекі буд йекі не-буд). У передмові до книги автор, відзначаючи відсутність у П. о. роману та новели західного типу, вказує на величезне значення цієї літературної форми. У наступних потім шести оповіданнях своєї збірки Джемаль-заде з великою майстерністю яскравим народною мовою малює живі сцени і типи сучасної перської дійсності. У тому ж 1922 у фейлетонах тегеранській газ. «Сетаре-і-Іран» почалося друкування роману Мошфек-і-Каземі «Тегеранський нетрі» (Техран-і-махуф). Роман мав великий успіх, з'явився окремою книгою і незабаром витримав 3 видання. Продовження роману був надрукований у Берліні. У романі зображено освічений «младо-перс», який прийшов в зіткнення зі столичним «вищим суспільством» і терпить поразку в нерівній боротьбі. За підступам свого могутнього супротивника герой роману несправедливо засуджений на каторжні роботи. По дорозі на каторгу він біжить, тимчасово ховається, а потім, палаючи почуттям помсти до громадського порядку, приєднується до військ Різа-хана, вступає разом з ними в столицю і отримує так. обр. можливість помститися ненависній аристократії. Роман досить типовий для настроїв тієї частини молодий перської інтелігенції, яка підтримувала диктаторів Зія-уд-Діна і Різа-хана. Фабула роману, досить цікава незважаючи на довготи, побудована за зразками французького кримінального роману (Ксавьє де Монтепен). Безсумнівним достоїнством книги є реалістично-вірне зображення перської дійсності. Дуже великий успіх мали у перській суспільстві також романи Аббаса Халілі «Рузгар-і-сіях» (Гірка доля, Тегеран, 1925), «Інтікам» та ін У кілька неприємному, якомусь істеричному стилі, але з безсумнівним підйомом Халілі в усіх своїх романах незмінно розробляє одну тему: страждання перської жінки, рабськими, жорстокими умовами свого існування доводимое до проституції або до самогубства. Надзвичайний успіх названих романів викликав велику кількість спішно виготовлених наслідувань невисокої якості. Джуді в розтягнутому романі «Веслет-і-Еджбарі» (Насильницький шлюб, Тегеран, 1927) трактує про потворність перського шлюбу. Шериф в полухроніке, полуромане «Хун-Беха-і-Іран» (Кров за Персію, Тегеран, 1927) незграбно оповідає про події 1916-1921. Вдаліше інший роман цього автора «Хома і Хомаюн», де в епістолярній формі (листування двох персіянок) знову розробляється тема страждань перської жінки. Слід також відзначити що належить перу автора старшого покоління - Яхья Довлетабад - роман «Шахрназ». Тут теж закріпачена, страждаюча жінка і потворний шлюб. Оповідання нескладно побудовано, але містить багато цікавих побутових спостережень. Серед інших сучасних прозаїків повинен бути згаданий Ібрагім-хан, що продовжує в своєму сатиричному журн. «Нахід» славні традиції Дах-худа і «Сур-і-Есрафіл». Назвемо ще Сенат-заде, автора двох історичних романів і цікавою новели-утопії «Маджму-і-діванеган» (Божевільний будинок). Новітня перська поезія кількістю досягнень значно поступається молодий прозі. Але й тут зустрічаємося з таким яскравим явищем, як передчасно загиблий в 1924 Світ-заде Ешкі. У найкращому своєму творі - поемі «Ідеал», піднімаючись до трагічного пафосу, Ешкі бичує жорстокі безладу перської життя, уболіває про «принижених і ображених» і закликає до повстання і помсти. Поема, глибока за задумом, написана по-новому, в оригінальному строфічної побудови. З інших молодих поетів заслуговують згадки: поетеса Первін, у віршах якої переглядають сентиментально-соціалістичні настрої, і ще не дозрів, але перспективний Німа, зухвало порушує встановлені канони перської поетики.

Перська фольклор

Перська фольклор - найменш вивчена й досліджена область перської літератури. У роботах по збиранню фольклорних творів у Персії брали участь майже виключно європейські і гол. обр. російські сходознавці. Тільки в самий останній час в Персії, у зв'язку зі зростанням національної самосвідомості і під впливом європейської науки, починає проявлятися інтерес до фольклорних жанрів, до творів ліричним. До фольклорним жанрам Персії належать народні чотиривірші, тасніфи (народні романси), весільні й колискові пісні, казки, прислів'я, загадки та народні драми.

Найпоширеніша форма усного поетичної творчості персів - народні чотиривірші (теране або до-бийте, рідше звані чехар-Бейт), що складаються з чотирьох полустиший, з римою aaba, aabb або (рідше) aaaa. Чотиривіршем як літературної віршованою формою (роба'і) широко користувалися багато перські поети. Зміст чотиривіршів, що відрізняються великою простотою і природність, - гол. обр. ліричне. Рідше зустрічаються чотиривірші на злободенні політичні теми. У конструкції багатьох чотиривіршів полягає так зв. двучленной паралелізм, перша частина якого іноді нічим не пов'язана зі змістом цілого. Поширена також форма діалогічна. Лише у невеликій кількості народних чотиривіршів вказано ім'я автора, більшість же їх анонімно. Деякі чотиривірші зустрічаються в декількох варіантах. Чотиривірші співаються монотонним, тужливим наспівом у селянському середовищі, у кочівників і серед погоничів верблюдів. У зв'язку зі зміною економічних відносин всередині Персії, посиленням впливу міських центрів та поширенням грамотності ця поетична форма поступово відмирає.

Великим поширенням, гл. обр. в міських центрах, користуються тасніфи (народні романси). Певного віршованого розміру тасніфи не мають і іноді складаються навіть у вигляді римованої прози. До складу тасніфа нерідко входять у вигляді окремих строф народні чотиривірші або чотиривірші відомих перських поетів (Баба-Тахер, Омар Хайям-та ін.) Кожен тасніф має приспів (бер-гердан), повторюється через певне число рядків і не має часто нічого спільного із змістом тасніфа.

За своїм змістом тасніфи діляться на тасніфи любовного змісту, що становлять значну масу всіх тасніфов, і тасніфи злободенні. Останні не довговічні, і як би не був популярний знову вийшов тасніф, його забувають разом з подією, що викликав його. Тасніфи любовного змісту більш живучі, але і вони розспівуються тільки до тих пір, поки вони «модні» і поки їх не змінять нові. За появою майже кожного тасніфа, що отримало розповсюдження, виникає тасніф, його пародирующий, більшою частиною нецензурного змісту; ці тасніфи-пародії отримують іноді велике поширення. Тасніф складається однією особою, іноді відомим поетом; авторами деяких популярних тасніфов були Малек-ош-Шоара, Вахід та інші поети сучасної Персії. Тасніфи виконуються зазвичай під акомпанемент музичних інструментів. Відсутність згадки тасніфа як поетичної форми в перських історико-літературних творах не дозволяє нам простежити розвиток цієї форми у різні періоди перської літератури, хоча до нас дійшов від XIII в. уривок типового тасніфа, розспівувався у Ісфагані.

Весільні пісні за своїм змістом тісно пов'язані з весільними обрядами, які вони супроводжують. Весільні пісні виконуються запрошеними на весілля співаками-музикантами. Відбиваючи в собі окремі моменти весільного торжества - від сватання до відходу молодих у приготований для них шлюбний спокій, - ці пісні крім свого літературного значення становлять великий інтерес для етнографа.

У колискових піснях, відомих під назвою «лала», яскраво відбивається важке, безправне становище перської жінки і томливе одноманітність її життя. У них вона виливає скарги на жорстокість і зраду чоловіка, матеріальні негаразди та ін За формою перські колискові пісні, зародившись з простих голосінь, переходять у римовані двустишия і нерідко наближаються до зразків літературних поетичних форм. Завдяки недостатньої вивченості перського фольклору ми майже не знаємо, як змінилася протягом останніх 50-60 років його тематика.

Якщо прозовим розповідним формам взагалі приділялося дуже незначна увага істориками перської літератури, то цілком ігнорувалися казкові жанри. Тим часом свідчення мандрівників (Олеарій, Кер Портер та ін) і велика популярність, якою користуються казкарі сучасної Персії, говорять про те, що казка (киссе) була і залишається одним з найпоширеніших фольклорних жанрів. З'являються в Персії у великій кількості лубочні літографовані видання перських казок не дають уявлення про так зв. народних казках, бо вони носять на собі сліди значної літературної обробки, деяким з них навіть додана віршована форма. У галузі дослідження сучасної перської казки не тільки не проведена робота з визначення пізніших нашарувань, книжкових впливів і т. п., але навіть не пророблена робота з каталогізації. До найбільш поширеним перським казковим жанрів належать казки чарівні, казки про тварин і анекдоти. Менш поширені новелістичні і легендарні казки. У перських казках ми знаходимо всі найбільш поширені у світовій літературі казкової сюжети: казки про трьох радах, про спритних злодіїв, про хитрощі жінок, дурнях, про розумну дівчину і пр.

Найбільшою сатиричної загостреністю відрізняються анекдоти, користуються в Персії великою популярністю. Об'єктом сатири в них є гол. обр. представники перської духовенства. Осміюється жадібність і продажність мулл, їх дурість, любов до схоластики. Численні анекдоти, в яких відображені типові риси жителів різних провінцій Персії і населяють Персію народностей (боягузтво кашанцев, дурість луров і мазандеранцев і т. п.).

Носіями перської казки є казкарі-професіонали, дервіші і чарвадари, що переходять з однієї місцевості Персії в іншу і в значній мірі сприяють обміну фольклорними цінностями. Особливо слід відзначити широке розповсюдження казки у жіночому середовищі.

У Персії є два типи казкарів: киць-се-гу, розповідають чарівні або новелістичні казки, невеликі за розміром, і неккаль - билин, передають твори героїчного і романтичного епосу. Сказ сильно драматизується. Місцем для розповідання казок служить найчастіше кав'ярня чи міська площа. При майже повної неграмотності населення і слабо розвинених шляхах сполучення культурна роль казкарів в Персії дуже значна.

Перські фольклорні жанри в тій чи іншій мірі відчули на собі вплив літератури панівних класів. Найбільше цей вплив позначився на прислів'ях і приказках, з яких багато хто уявляє фрагменти поетичних творів знаменитих перських поетів - Сааді, Хафіза та ін, іноді в дещо зміненій формі.

Великий інтерес для вивчення усної творчості персів представляють народні драматичні вистави. Примітивність пристрої сценічного майданчика, відсутність декорацій, простота і портативність аксесуарів роблять народний театр дуже рухливим, даючи йому можливість швидко пересуватися з місця на місце і, проникаючи у віддалені місцевості Персії, грати певну культурну роль. Громадсько-політичне значення народної драми дуже велике. П'єси відображають протест проти привілейованих і заможних класів, висміюють святенництво і жадібність перського духовенства, пародіюють представників феодальної аристократії. Сатиричний характер завжди був притаманний народній драмі Персії, за що остання неодноразово піддавалася переслідуванню правлячих класів. До драматичним фольклорним жанрів відносяться комедія-фарс, ляльковий театр, театр пересувних картин, жіночий театр і різні види вуличного театру. Походження перської комедії-фарсу слід шукати в жанрі текліда (буквально - «наслідування», «передражнювання»), тобто комічному передражнювання рухів танцюристів і скоморохів. Для комедій-фарсів пишеться тільки сценарій, і подальша робота з розробки тексту проводиться спільно з трупою. Відсутність твердо фіксованого тексту п'єси дає широкий, простір для імпровізації акторів. Ролі типізовані, і кожен актор спеціалізується на виконанні ролі певного типу. Невід'ємною приналежністю перської комедії є спів і танець. Тематика комедій-фарсів черпається з побуту міського міщанства. Інтрига п'єс не відрізняється складністю. Багато цікавого матеріалу є в п'єсах лялькового театру обох видів: театру типу нашого петрушки, з ляльками «Пахлеван кечель» - «Лисий богатир»), і театру маріонеток (Хейме-шеб базується на цілі). Драматичний інтерес п'єс, що мають слабо розвинений сюжетний стрижень, полягає гол. обр. у великій кількості комічних сцен і діалогів. У п'єсах лялькового театру досить яскраво виражений елемент сатири. Розігрується в театрі маріонеток п'єса «Шах Селім» у початковому своєму вигляді також представляє собою очевидно сатиру на турецького султана Селіма, який завдав персам поразку в 1514.

Різноманітні за своїм змістом гри-вистави, виконувані персіянкамі, що належать до середніх і міщанським верствам міського населення. Головними складовими елементами п'єс жіночого театру є спів і танець. Тематика п'єс відображає побут і безправне становище перської жінки, інтереси, якими вона живе, її радості і печалі. З п'єс жіночого театру слід відзначити «Бази-йе фоколь», висміює тегеранських франтів, і «Гендо гол-e Гендо». В останній ясно видно риси обрядової гри, що відтворює весь процес посіву та збирання пшениці; в грі відображує тяжке становище селян, що віддають більшу частину врожаю поміщику за воду для зрошення.

У зв'язку з розвитком економічних відносин між Персією і капіталістичними країнами тематика народних драматичних творів починає повільно змінюватися.

Список літератури

I. Chodzko A., Specimens of the popular Poetry of Persia, L., 1842

Жуковський В. А., Колискові пісні і голосіння осілого і кочового населення Персії, «ЖМНП», 1889, січень

Його ж, Зразки перського народної творчості, СПБ, 1902

Phillot DC, Some Current persian Tales, 1906

Ромаскевіч А. А., Перські народні чотиривірші, «Записки Східного відділення Російського археологічного т-ва», т. XXIII, П., 1916, т. XXV, П., 1921, і «Записки колегії сходознавців при Академії наук», т . III, вип. 2, Л., 1928

Christensen A., Contes persans en langue populaire, København, 1918

Lorimer DLR a. EO, Persian Tales, L., 1919

Massé H., Contes en persan populaire, «Journal asiatique», v. CCVI, P., 1925.

II. Ромаскевіч А. А., Казкарі в Персії, «Східні записки», т. I, Ленінград, 1927

Mapp Ю. М., Дещо про Пеhлеван кечеле та інших видах народного театру в Персії, сб. «Іран», т. II, вид. Академії наук СРСР, Л., 1928

Галунов Р. А., Пахлавāн Качали - перський театр Петрушки, там же

Його ж, Кілька слів про перспективи збирання матеріалів з фольклору і театру в Персії, «Доповіді Академії наук», № 17, Л., 1929

Його ж, Ма'ріке Гирі, сб. «Іран», т. III, вид. Академії наук СРСР, Л., 1929

Його ж, Хейме шеб бāзі - перський театр маріонеток, там же

Кухі Кермані, Теранаха je Меллі, Тегеран, 1931.

Кримський А. Є., Історія Персії, її літератури і дервішеських теософії, т. I (неповний), М., 1916 т. III (частинами), 1914, 1917 літограф. вид. 1909

Сааді, Гулістан (вибрані оповідання), перев. Є. Бертельса, Гіз, 1922

Дармстетер, Початок перської поезії, перев. Л. Жиркова, М., 1923

переклади з Нізамі і Аттара надруковані в журн. «Схід», 1923.

Бертельс Є. Е., Нарис історії перської літератури, Л., 1928 (з обширною бібліографією)

Levy, Persian Literature, L., 1923

Jackson, Early Persian Poetry from the Beginnings down to the Time of Firdausi, NY, 1920

Browne EG, A Literary History of Persia, v. I, L., 1906 v. II, 1908

Його ж, A History of Persian Literature under Tartar Dominion, Cambridge, 1920

Його ж, A History of Persian Literature in Modern Times, Cambridge, 1924.

Чайкін К., Короткий нарис новітньої перської літератури, М., 1928; Бертельс Є. Е., Перська історичний роман XX ст., Стаття в сб. «Проблеми літератури Сходу», вид. Академії наук СРСР, Л., 1932; Його ж, Перський театр, Л., 1924 (Східний театр, вип. IV).

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://feb-web.ru/


Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
120.2кб. | скачати


Схожі роботи:
Перська
Коли і чому почалася скіфо-перська війна
Література
Норвезька література
Ісландська література
Датська література
Шведська література
Португальська література
Журналістика та література
© Усі права захищені
написати до нас