І. Каплан
«Гамлет» і «Побачення»
Поезія Бориса Пастернака включена в програму 11-го класу. Поряд з віршами для ознайомлення учнів («Сосни», «Іній», «Липень», «Сніг іде», «На ранніх потягах») рекомендовані вірші (на розсуд учителя), включені в роман «Доктор Живаго». Розглянемо з даного циклу «Гамлет» і «Побачення».
Перший варіант вірша «Гамлет» суттєво відрізняється від остаточної редакції:
Ось я весь. Я вийшов на підмостки.
Припавши до одвірка,
Я ловлю в далекому відлунні
Те, що буде на моєму віку.
Це шум далеко йдуть дій.
Я граю в них у всіх п'яти.
Я один. Все тоне в фарисействі.
Життя прожити - не поле перейти.
Дивна за своєю узагальненості і лаконізму рядок: "... шум далеко йдуть дій". Колізії трагедії Шекспіра вийшли за межі свого часу і продовжуються в наступні століття. Це боротьба гуманістів-одинаків з цинізмом і жорстокістю, що панують в суспільстві.
У наведеному варіанті немає тієї глибини роздумів про життя, яка притаманна останньої редакції. Звернемося до її змісту.
Вірш присвячено чинному особі трагедії - Гамлету. Цього героя Пастернак високо шанував як представника "корінних напрямів людського духу". Гамлет був дорогий поетові своїм служінням ідеалам добра і справедливості. "Глядачеві, - писав поет, - надається судити, як велика жертва Гамлета, якщо при таких видах на майбутнє він поступається своїми вигодами заради вищої мети" - боротьби з брехнею і злом.
Не можна зрозуміти сенс вірша «Гамлет» без урахування часу його написання. У 40-ті роки вийшли постанови компартії: "Про журнали« Звезда »і« Ленінград »", "Про репертуар драматичних театрів і заходи щодо його поліпшення", "Про кінофільм« Велике життя »", "Про оперу« Велика дружба »У . Мураделі ". Це був безцеремонний диктат влади, як писати вірші й оповідання, знімати кінофільми, ставити спектаклі, складати музику.
У ці ж роки Пастернак піддавався нападкам критики. Олександр Фадєєв писав про чужому радянському суспільству ідеалізмі у творчості поета, про пастернаковском "відхід у переклади від актуальної поезії в дні війни". Олексій Сурков писав про "реакційному відсталому світогляді" Пастернака, яке "не може дозволити голосу поета стати голосом епохи". Незважаючи на це, Борис Леонідович виношував задум роману «Доктор Живаго» (до роботи над ним він приступив у середині 1945 року). Своїм твором він хотів розповісти про тих лихах, які принесла Жовтнева революція народам Росії. Створену згодом книгу завершували вірші Живаго. Перше з них - «Гамлет», в якому фокусуються думки автора про свій час. Це своєрідна сповідь поета, уподібнення своєму житті долі шекспірівського героя, "підняв зброю проти моря лих".
Багато мемуаристи відзначали, що при читанні цього вірша поет підкреслював свою близькість до Гамлету.
Звернімося до тексту вірша:
Гул затих. Я вийшов на підмостки.
Припавши до одвірка,
Я ловлю в далекому відлунні
Що станеться на моєму віку.
"Гул затих". Слово гул більше співвідноситься з багатоголосим шумом натовпу на вулиці, ніж з шумом в театрі до початку вистави.
"Я вийшов на підмостки" - означає не тільки вийшов на сцену. Слово підмостки має й інший зміст: спорудження на площі для виступу перед народом. Саме на вуличному помості можливий "одвірок". "Я вийшов на підмостки" криє в собі і інше значення (метафоричне). Для письменника сторінки його творінь ті ж підмостки, звідки чути його голос. У "відлунні", реакції читача на твір, можна передбачити, що "трапиться на ... століттю ".
У рядках "На мене навчився морок ночі / / Тисячею біноклів на осі" міститься своєрідна тайнопис.
"Присмерк ночі" має на увазі гнітючу атмосферу безправ'я, яка панувала в країні. "Присмерк ночі" здійснювали тисячі володарів "біноклів на осі": чиновники від літератури, цензори, шпигуни. Вони вдивлялися, вслухалися в життя поета. І ліричний герой просить Бога ("Авва Отче"), щоб їх суд його минув:
Якщо тільки можна, Авва Отче,
Чашу * цю повз пронеси.
У наступній строфі поет говорить про свою прихильність до Гамлету як борцю з несправедливістю:
Я люблю твій задум упертий
І грати згоден цю роль.
"Грати цю роль" - не акторське виконання особи п'єси, а прагнення здійснити місію героя як борця з "вивихнутий століттям".
Але зараз іде інша драма,
І на цей раз мене звільни.
Мова йде не про іншу п'єсі ("інша драма"), а про трагедійності самого життя, яка своїми масштабами перевершує драму Гамлета. І марно протистояти встановленим правилам влади.
Але продуманий розпорядок дій,
І невідворотний кінець шляху.
Езопівська сенс цих рядків прозорий. Поет не відмовиться від оприлюднення «Доктора Живаго». Але це "дія" неминуче потягне за собою кару ("невідворотний кінець шляху").
Посилаючись на листи Пастернака друзям, що підтверджують обгрунтованість нашого коментарю:
"... Наш час, так постарався над руйнуванням художника в людині, так попрацювати над знищенням особистості та її розумінням в нас" (С. Чіковані, 1957, 6 жовтня).
"Не треба перебільшувати міцності мого становища. Воно ніколи не стане сталим і надійним. І ніяк не можна по-іншому, ні жити, ні думати "(Б. К. Зайцеву, 1959, 4 жовтня).
"Я ледве справляюся з випала мені на частку дивною, полуреальном надзвичайною долею ... Вона до крайності утруднена, безперестанку угрожаемо, ледве стерпна "(К. М. Бугаевой, 1959, 15 листопада).
Отже, Пастернак зумів передбачити, як складуться його життєві обставини після публікації роману. Скільки гіркоти і болю в наведених висловлюваннях поета, усвідомлення неможливості що-небудь змінити у своїй долі: "Ніяк не можна по-іншому, ні жити, ні думати". І про це заключні рядки вірша:
Я один, все тоне в фарисействі.
Життя прожити - не поле перейти.
Фарисейство - це брехня, лицемірство і фанатизм. Воно-то і губить все живе і чесне. У цьому сенс слів "все тоне в фарисействі".
Останній рядок вірша ("Життя прожити - не поле перейти") не належить ліричного героя. Це народне вислів, що говорить про мудрість його творців. Людина - бранець свого часу і змушений підкорятися силі обставин, часом поступатися своїми принципами. В ім'я блага близьких поступався своїми принципами і Пастернак. Він відмовився від Нобелівської премії, звернувся з проханням до Н.С. Хрущову не висилати його за межі країни, як цього вимагала "громадськість".
Кілька зауважень про ємності і карбованості слова у творі. Окремі рядки афористично виражають думки автора: "На мене навчився морок ночі", "... грати згоден цю роль", "... зараз іде інша драма", "... продуманий розпорядок дій", "... невідворотний кінець шляху "," ... все тоне в фарисействі ".
Звернення поета до театру, п'єсі Шекспіра зумовило і певний відбір лексики: підмостки, біноклі, задум, грати роль, розпорядок дій, кінець шляху. Але кожне з цих слів і виразів таїть в собі і переносне значення. Остання зазначено вище.
Шістнадцять рядків «Гамлета», а як багато сказано поетом про свій час. У день похорону Пастернака біля його могили першим було прочитано вірш «Побачення».
Це віршована сумна повість про двох люблячих серцях. Поет мало говорить про їхні почуття, переживання, проте зовнішність жінки, її поведінку, сприйняття героєм коханої, його лаконічні оцінки світла дають читачеві можливість зрозуміти, як ці люди близькі один одному.
Якась невблаганна сила потягу привела в негоду жінку на поріг дому дорогої їй людини. Рішення побачитися з ним було прийнято - і не до зборів. Вона постає перед нами без головного убору, в осінньому пальто, "без калош", коли "сніг валить". Майбутня зустріч для неї настільки зворушлива, що треба себе якось стримати:
Ти борешся з хвилюванням
І мокрий сніг жуєш.
Це сум'яття почуттів говорить, що зустрічі не стали для неї звичними, буденними. Вони, мабуть, завжди радісні і хвилююче.
Герой пильно вдивляється в дорогі йому риси, і ніщо не вислизає від його погляду: і тане сніг, який виблискує у волоссі, і вологий сніг на віях. Він милується красою коханої, "пасмом білявої", опроміняє особа; гармонією всій її постаті, складеної як би "з одного шматка". І в той же час герой зумів вловити той біль, яка ховалася в душі коханої:
У твоїх очах туга ...
Очевидно, ця туга виникала від зустрічей уривками, злий поговору. І герою нікуди не піти від вини перед коханою за її незахищеність:
Наче б залізом,
Обмокнутим в сурму,
Тебе вели нарізів
За серцю моєму.
І в ньому навіки засіло
Смирення цих рис,
І тому немає справи,
Що світло жорстокосердя.
Людський поговір ранить душу люблячої людини: "Тебе вели нарізів / / За серця моєму ..." Але рани, що наносяться лихослів'ям, пом'якшувалися щастям зустрічей з коханою. У цьому, ймовірно, сенс складного образу: "Неначе б залізом, / / Обмокнутим в сурму ..." Сурма - м'який крихкий метал. Він-то як би частково пом'якшував біль від "залізних нарізів". Для Пастернака характерно це "зближення далеких асоціативних рядів".
Ліричний герой переживає не тільки біль від пересудів, але йому нестерпно важко за переживання коханої: "... навік засіло смирення цих рис ..." Про силу своїх почуттів він скаже лаконічно і неповторно виразно:
І провести кордону
Між нас я не можу.
Однаково і невід'ємно. Це і є справжнє щастя.
Драматична кінцівка вірша. Тут знову виявилося складне образне мислення поета:
Але хто ми і звідки,
Коли від всіх тих років
Залишилися пересуди,
А нас на світі немає?
Як зрозуміти останній рядок: "А нас на світі немає?" Життя швидкоплинне. "Ніч у снігу" вже не переживеш. Вона зберігається лише в схованках пам'яті. І закохані в цьому вже інші. Таких, якими вони були, вже "на світі немає". Залишилися лише пересуди, які довговічніші їх розповсюджувачів. Таким є зміст останньої строфи. Кінцівка вірша сумна! Все було і пройшло ...
У вірші в небагатьох строфах проникливо розказано про великі людські почуття, вторгнення вульгарності в життя людей, філософському осмисленні життя, діях природи, її красу і потужність.
Прозові зокрема (одяг жінки, деталі пейзажу, окремі предмети) відтворюють обстановку, при якій відбулося незабутнє побачення. Про роль предметів в поезії Пастернака справедливо писав Лев Озеров: "Це не мельтешеніє побутових прикмет, не тільки« прози пильною крупиці », це йде в підмогу лірику матеріал життя, без якого поезія всихає і вихолощується" (Озеров Л. Майстерність і чарівництво. М ., 1972. С. 165).
Постійно зустрічаються у вірші інверсії, стислість рядків надають ліричної сповіді незвичайну динамічність: "засипле снігом дороги, / / Завалить схили дахів, / / Піду розім'яти я ноги: / / За дверима ти стоїш".
Герой ніби поспішає пригадати, як все це було прекрасно і значно. Право, в російській поезії не так вже й багато таких пронизливих віршів про кохання.
* Чаша - перен.: Символічне позначення нещасної долі.
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.repetitor.ru/