Реферат на тему
«Переваги агропромислового інтегрування»
Поняття інтеграції в загальноекономічному розумінні включає в себе об'єднання економічних суб'єктів, поглиблення їх взаємодії, розвиток зв'язків між ними. Економічна інтеграція - явище багаторівневе, здійснюється як на рівні національних господарств країн, так і між підприємствами, фірмами, компаніями, корпораціями. Характер взаємодії при економічній інтеграції проявляється у розширенні і поглибленні виробничо-технологічних зв'язків, спільне використання ресурсів, об'єднання капіталів або створення один одному сприятливих умов здійснення економічної діяльності, зняття взаємних бар'єрів.
Інтеграція агропромислова являє собою тісну взаємодію і переплетення сільського господарства і промисловості, їх взаємопроникнення, організаційне злиття сільськогосподарського виробництва з промисловим [4]. Особливо значущі інтеграційні процеси при кооперуванні в сільському господарстві; під кооперацією розуміються два різнопланових явища: кооперація як форма організації праці (при якої багато осіб планомірно працює поруч і у взаємодії один з одним в одному й тому самому процесі виробництва або в різних, але пов'язаних між собою процесах виробництва) і кооперація як специфічна форма виробництва (проявляється у вигляді добровільного об'єднання сільськогосподарських товаровиробників для досягнення загальних цілей) [ 2].
Найбільш пріоритетними напрямками розвитку кооперації й інтеграції в АПК є: а) створення нових агропромислових формувань, що забезпечують замкнутий виробничий цикл (виробництво - переробка - реалізація); б) перебудова господарського механізму взаємин на основі розробки системи нормативно-правових документів та таких принципів, як рівноправність сторін і взаємовигідну поєднання їхніх інтересів, які реалізуються по кожній галузі агропромислового виробництва у відповідності з конкретними умовами їх функціонування.
Сутність агропромислової інтеграції зводиться до трьох точок зору. Перша - агропромислова інтеграція - це форма об'єднання або системне стан тих чи інших учасників агропромислового виробництва. Друга - це процес зміцнення виробничих зв'язків і економічних відносин, об'єднання окремих учасників виробництва, у тому числі агропромислового, в єдине ціле. Третя - це механізми або методи, за допомогою яких здійснюють об'єднання учасників агропромислового виробництва в єдиний виробничо-господарський організм [5].
У дослідженнях з проблем інтеграції зазвичай виділяють різні її різновиди. Як правило, це горизонтальна інтеграція (форма організації об'єднання сільськогосподарських підприємств з однорідною діяльністю при високому рівні концентрації і спеціалізації) і вертикальна інтеграція (форма організації об'єднання сільськогосподарських, промислових підприємств, а також сфер допоміжної (додаткової) діяльності, що забезпечує єдність і безперервність відтворювального та технологічного процесів і найкраще використання господарських ресурсів).
Поряд з горизонтальною і вертикальною інтеграцією розрізняють і інші її різновиди: конгломерація, коли під єдиним управлінням зведені установи або види діяльності, не мають прямого відношення до основного бізнесу окремо взятої фірми, а також інтеграція власності та контрактна інтеграція.
Інтеграція власності, іноді звана також корпоративної інтеграцією, означає розширення власницьких прав на дві або більше стадій виробництва і збуту сільськогосподарської продукції. При ній фірма - інтегратор отримує у власність частину активів інтегровних об'єктів і поряд з фермою може володіти і іншими підприємствами продовольчої ланцюжка: наприклад, комбікормовим заводом чи переробним підприємством.
Контрактна інтеграція припускає, що фірма-інтегратор укладає довгострокові контракти з виробниками або первинними дилерами, що закуповують сільськогосподарську продукцію безпосередньо у фермерів.
В економічній літературі також виділяють такий вид інтеграції як квазівертікальная. При ній інтегруються виробництво і збут продукції здійснюються відповідно незалежними підприємством і збутовою мережею, але під контролем провідної фірми.
У зарубіжних країнах отримує розвиток так звана «циркулярна інтеграція». Особливо це стосується зернового господарства, де елеватори об'єднуються поряд з борошномельними і комбікормовими заводами, займаються випуском круп'яних, різних видів харчових продуктів і різного роду преміксів (добавок до кормових сумішей) [5].
Питання інтеграції давно перебувають у полі зору економістів. Найбільш інтенсивно цією проблемою займалися в 1970 - 1980-і роки, коли в СРСР був узятий курс на міжгосподарську кооперацію і агропромислову інтеграцію. З другої половини 80-х рр.. почалося створення агропромислових формувань, які інтегрували виробництво сільськогосподарської продукції з її зберіганням, переробкою і реалізацією. У цей період почали з'являтися агроконсорціуми, що представляють собою об'єднання агрофірм і підприємств, що виробляють різні види продукції. Інтегратором виступали, як правило, переробні підприємства. При цьому відносини між суб'єктами інтеграції будувалися на договірній, госпрозрахунковій основі, а ціновий механізм контролювався державою. З 1991 р. у розвитку агропромислової інтеграції розпочався новий етап, пов'язаний з переходом від форм і механізмів, властивих плановій економіці, до форм та механізмів, адекватним вимогам ринкової економіки. Поряд з громадським типом власності з'явився і зайняв в АПК провідні позиції другої її тип - приватна. Вона придбала безліч форм: різноманітних господарських товариств і товариств, акціонерних товариств, кооперативів, спілок, фермерських та особистих підсобних господарств, агрофірм, агрокомбінат, агропромислових груп та ін З'явилося безліч власників, в основному приватних - власників земельних і майнових паїв, акцій та інших цінних паперів підприємств і організацій АПК.
Інтеграцію необхідно розглядати як об'єктивний економічний процес, що характеризується певними закономірностями, зумовленими, перш за все, розвитком форм суспільного розподілу праці, його кооперацією і необхідністю на цій основі взаємодії між галузями і підприємствами аграрного та промислового виробництва.
Виходячи з цього під інтеграцією в аграрній сфері розуміється цілеспрямований об'єднавчий процес встановлення виробничо-господарських зв'язків і відносин між учасниками відтворення сільськогосподарської продукції, спрямований на зближення їхніх економічних інтересів і забезпечення зростання ефективності господарської діяльності [5].
На практиці всіх учасників процесу інтеграції можна умовно розділити на дві основні групи: прямих і непрямих. До першої групи належать юридичні та фізичні особи, які безпосередньо беруть участь у технологічних процесах з виробництва сільськогосподарської продукції. Друга група учасників складається з двох підгруп. До першої з них відносяться підприємства, які не беруть безпосередньої участі у виробництві та переробці сільськогосподарської продукції, а виконують допоміжні та обслуговуючі функції - виробничо-технічні, торгово-посередницькі по забезпеченню матеріально-технічними ресурсами, інвестиційні, страхові. Друга підгрупа учасників агропромислового відтворювального процесу - органи державного і господарського управління АПК.
У 1990-і роки в міру переходу до ринкових відносин одним з умов розвитку агропромислової кооперації та інтеграції повинна була стати приватизація переробних підприємств з передачею контрольних пакетів акцій сільськогосподарським товаровиробникам, щоб підвищити керованість їх діяльністю з урахуванням їх інтересів. Однак через несвоєчасність розрахунків і одностороннього підходу до встановлення цін на реалізовану продукцію і надані послуги з боку переробних і обслуговуючих організацій отримали розвиток негативні тенденції. Також істотно була ослаблена державна фінансова підтримка аграрного сектора, були відсутні механізми регулювання ціноутворення, виробництва та реалізації продукції, зруйновані міжгалузеві та міжгосподарські зв'язки. Відбувалося скорочення обсягів виробництва і реалізації продукції, критичним було фінансове становище аграрних виробників. Підприємства АПК були не в змозі здійснювати оновлення матеріально-технічної бази через відсутність у них власних оборотних засобів [6]. У цей період спостерігається різкий спад обсягів виробництва продукції, зростання чисельності збиткових господарств, з одного боку, і критичне становище переробних підприємств через скорочення сировинної бази та неплатоспроможності споживачів, з іншого - призвели до необхідності пошуку нових форм агропромислових об'єднань на основі кооперації та інтеграції між галузями і на різних рівнях АПК.
Найбільш суттєвою особливістю сучасного етапу інтеграційних процесів є те, що сільськогосподарські підприємства, опинившись у складних фінансових умовах, часто не в змозі вести виробництво без притоки ззовні грошових ресурсів. На тлі різкого скорочення бюджетного фінансування вони змушені шукати інвесторів поза аграрної сфери. Тому в ряді регіонів країни до цього процесу залучаються промислові підприємства, що мають на своїх рахунках вільні фінансові ресурси. Виступаючи в якості інвесторів такі підприємства в цілях жорсткішого контролю за використанням вкладених ними грошових коштів беруть під своє управління не тільки сільськогосподарське виробництво, а й сферу агросервісного обслуговування. У результаті склалася ситуація призводить до розвитку процесів централізації і консолідації власності, які обумовлюють появу корпоративної форми, яка формується шляхом об'єднання промислового і аграрного капіталів. Створення інтегрованих структур спрямоване на досягнення однієї з головних умов їх функціонування: забезпечення стійких темпів відтворення корпоративного капіталу на основі підвищення рівня конкурентоспроможності продукції та захисту прав акціонерів.
Переваги агропромислового інтегрування. Дослідження сформованих різновидів інтеграції показує, що вони мають під собою загальну об'єктивну основу і, в якій би формі інтеграція не здійснювалася, стає очевидним, що процес формування інтегрованих структур закономірний і економічно доцільний. Як свідчить практичний досвід, агропромислова інтеграція на всіх етапах розвитку сільськогосподарського виробництва довела свої переваги як у виробництві, переробці сільськогосподарської продукції та її реалізації, так і у фінансово-економічній сфері.
· В інтегрованих структурах складається замкнутий цикл «виробництво-переробка-реалізація», досягається економія на масштабі сфери діяльності та розмаїтті продукції. І, навпаки, чим більш розосереджено діють сільгосптоваровиробники, тим важче їм реалізувати свої економічні інтереси, особливо в сучасних умовах невизначеності та ризику в збуті продукції.
· У результаті інтегрування сільськогосподарських виробників відбувається підвищення ефективності використання наявних на території області або району земельних, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.
· Інтеграція - форма господарювання, що мінімізує трансакційні витрати. Прагнення до їх зниження приводить до необхідності відновлення зруйнованих господарських зв'язків, поглиблення інтегрування. При цьому ефект досягається за рахунок налагодження міжгалузевих взаємодій на новій економічній основі з використанням моделей оптимізації взаєморозрахунків, взаємної авансування та товарного кредитування. Перерозподіл ресурсів здійснюється внаслідок реалізації угод, що забезпечують стійкість і тривалість економічних зв'язків між учасниками виробничого процесу.
· Динамічний розвиток вертикально інтегрованих структур та демонстрованої багатьма з них протягом досить тривалого періоду часу дієздатність пояснюються, перш за все, більш високої їх ефективністю в порівнянні з неінтегрованих формуваннями. Ефект, що отримується за рахунок збільшення масштабів виробництва, з'єднання розрізнених стадій єдиного технологічного процесу в систему, можливість мати закінчений цикл виробництва, переробки і реалізації різноманітною та конкурентоспроможної продукції є тим спонукальним мотивом, який сприяє поглибленню інтеграційних процесів. У результаті досягається економія ресурсів у спільній сфері діяльності, забезпечується узгодженість дій і більш ефективна реалізація кінцевого продукту на продовольчому ринку.
· Суперечності, що виникають між аграрними виробниками, переробними і агросервісних підприємств, вирішувані за умови їх об'єднання на принципах інтеграції та кооперації. У ринкових умовах посилюється тенденція розвитку кооперації та агропромислової інтеграції, тому що питання управління господарськими процесами і становлення економічної взаємодії між підприємствами різних сфер АПК вирішуються їх власниками.
Список використовуваної літератури:
1. Акулов В.Б., Акулова О.В. Економічна теорія. Навчальний посібник. Петрозаводськ: ПетрГУ, 2002.
2. Артемова Л.В. Інвестиції та інновації. Словник-довідник від А до Я. М., 1998.
3. Курс економічної теорії: Учеб. для студ. вищ. навч. закладів / За ред. проф. М.М. Чепуріна. Кіров, 1993.
4. Ушвіцкій М. Л. Об'єктивна необхідність поглиблення інтеграції в агропромисловому комплексі / / Збірник наукових праць СевКавГТУ. Серія «Економіка», 2006, № 3.
5. Економічна теорія: Учеб. для студ. вищ. навч. закладів / За ред. В.Д. Камаєва. - 6-е вид. - М.: ВЛАДОС, 2000.
«Переваги агропромислового інтегрування»
Поняття інтеграції в загальноекономічному розумінні включає в себе об'єднання економічних суб'єктів, поглиблення їх взаємодії, розвиток зв'язків між ними. Економічна інтеграція - явище багаторівневе, здійснюється як на рівні національних господарств країн, так і між підприємствами, фірмами, компаніями, корпораціями. Характер взаємодії при економічній інтеграції проявляється у розширенні і поглибленні виробничо-технологічних зв'язків, спільне використання ресурсів, об'єднання капіталів або створення один одному сприятливих умов здійснення економічної діяльності, зняття взаємних бар'єрів.
Інтеграція агропромислова являє собою тісну взаємодію і переплетення сільського господарства і промисловості, їх взаємопроникнення, організаційне злиття сільськогосподарського виробництва з промисловим [4]. Особливо значущі інтеграційні процеси при кооперуванні в сільському господарстві; під кооперацією розуміються два різнопланових явища: кооперація як форма організації праці (при якої багато осіб планомірно працює поруч і у взаємодії один з одним в одному й тому самому процесі виробництва або в різних, але пов'язаних між собою процесах виробництва) і кооперація як специфічна форма виробництва (проявляється у вигляді добровільного об'єднання сільськогосподарських товаровиробників для досягнення загальних цілей) [ 2].
Найбільш пріоритетними напрямками розвитку кооперації й інтеграції в АПК є: а) створення нових агропромислових формувань, що забезпечують замкнутий виробничий цикл (виробництво - переробка - реалізація); б) перебудова господарського механізму взаємин на основі розробки системи нормативно-правових документів та таких принципів, як рівноправність сторін і взаємовигідну поєднання їхніх інтересів, які реалізуються по кожній галузі агропромислового виробництва у відповідності з конкретними умовами їх функціонування.
Сутність агропромислової інтеграції зводиться до трьох точок зору. Перша - агропромислова інтеграція - це форма об'єднання або системне стан тих чи інших учасників агропромислового виробництва. Друга - це процес зміцнення виробничих зв'язків і економічних відносин, об'єднання окремих учасників виробництва, у тому числі агропромислового, в єдине ціле. Третя - це механізми або методи, за допомогою яких здійснюють об'єднання учасників агропромислового виробництва в єдиний виробничо-господарський організм [5].
У дослідженнях з проблем інтеграції зазвичай виділяють різні її різновиди. Як правило, це горизонтальна інтеграція (форма організації об'єднання сільськогосподарських підприємств з однорідною діяльністю при високому рівні концентрації і спеціалізації) і вертикальна інтеграція (форма організації об'єднання сільськогосподарських, промислових підприємств, а також сфер допоміжної (додаткової) діяльності, що забезпечує єдність і безперервність відтворювального та технологічного процесів і найкраще використання господарських ресурсів).
Поряд з горизонтальною і вертикальною інтеграцією розрізняють і інші її різновиди: конгломерація, коли під єдиним управлінням зведені установи або види діяльності, не мають прямого відношення до основного бізнесу окремо взятої фірми, а також інтеграція власності та контрактна інтеграція.
Інтеграція власності, іноді звана також корпоративної інтеграцією, означає розширення власницьких прав на дві або більше стадій виробництва і збуту сільськогосподарської продукції. При ній фірма - інтегратор отримує у власність частину активів інтегровних об'єктів і поряд з фермою може володіти і іншими підприємствами продовольчої ланцюжка: наприклад, комбікормовим заводом чи переробним підприємством.
Контрактна інтеграція припускає, що фірма-інтегратор укладає довгострокові контракти з виробниками або первинними дилерами, що закуповують сільськогосподарську продукцію безпосередньо у фермерів.
В економічній літературі також виділяють такий вид інтеграції як квазівертікальная. При ній інтегруються виробництво і збут продукції здійснюються відповідно незалежними підприємством і збутовою мережею, але під контролем провідної фірми.
У зарубіжних країнах отримує розвиток так звана «циркулярна інтеграція». Особливо це стосується зернового господарства, де елеватори об'єднуються поряд з борошномельними і комбікормовими заводами, займаються випуском круп'яних, різних видів харчових продуктів і різного роду преміксів (добавок до кормових сумішей) [5].
Питання інтеграції давно перебувають у полі зору економістів. Найбільш інтенсивно цією проблемою займалися в 1970 - 1980-і роки, коли в СРСР був узятий курс на міжгосподарську кооперацію і агропромислову інтеграцію. З другої половини 80-х рр.. почалося створення агропромислових формувань, які інтегрували виробництво сільськогосподарської продукції з її зберіганням, переробкою і реалізацією. У цей період почали з'являтися агроконсорціуми, що представляють собою об'єднання агрофірм і підприємств, що виробляють різні види продукції. Інтегратором виступали, як правило, переробні підприємства. При цьому відносини між суб'єктами інтеграції будувалися на договірній, госпрозрахунковій основі, а ціновий механізм контролювався державою. З 1991 р. у розвитку агропромислової інтеграції розпочався новий етап, пов'язаний з переходом від форм і механізмів, властивих плановій економіці, до форм та механізмів, адекватним вимогам ринкової економіки. Поряд з громадським типом власності з'явився і зайняв в АПК провідні позиції другої її тип - приватна. Вона придбала безліч форм: різноманітних господарських товариств і товариств, акціонерних товариств, кооперативів, спілок, фермерських та особистих підсобних господарств, агрофірм, агрокомбінат, агропромислових груп та ін З'явилося безліч власників, в основному приватних - власників земельних і майнових паїв, акцій та інших цінних паперів підприємств і організацій АПК.
Інтеграцію необхідно розглядати як об'єктивний економічний процес, що характеризується певними закономірностями, зумовленими, перш за все, розвитком форм суспільного розподілу праці, його кооперацією і необхідністю на цій основі взаємодії між галузями і підприємствами аграрного та промислового виробництва.
Виходячи з цього під інтеграцією в аграрній сфері розуміється цілеспрямований об'єднавчий процес встановлення виробничо-господарських зв'язків і відносин між учасниками відтворення сільськогосподарської продукції, спрямований на зближення їхніх економічних інтересів і забезпечення зростання ефективності господарської діяльності [5].
На практиці всіх учасників процесу інтеграції можна умовно розділити на дві основні групи: прямих і непрямих. До першої групи належать юридичні та фізичні особи, які безпосередньо беруть участь у технологічних процесах з виробництва сільськогосподарської продукції. Друга група учасників складається з двох підгруп. До першої з них відносяться підприємства, які не беруть безпосередньої участі у виробництві та переробці сільськогосподарської продукції, а виконують допоміжні та обслуговуючі функції - виробничо-технічні, торгово-посередницькі по забезпеченню матеріально-технічними ресурсами, інвестиційні, страхові. Друга підгрупа учасників агропромислового відтворювального процесу - органи державного і господарського управління АПК.
У 1990-і роки в міру переходу до ринкових відносин одним з умов розвитку агропромислової кооперації та інтеграції повинна була стати приватизація переробних підприємств з передачею контрольних пакетів акцій сільськогосподарським товаровиробникам, щоб підвищити керованість їх діяльністю з урахуванням їх інтересів. Однак через несвоєчасність розрахунків і одностороннього підходу до встановлення цін на реалізовану продукцію і надані послуги з боку переробних і обслуговуючих організацій отримали розвиток негативні тенденції. Також істотно була ослаблена державна фінансова підтримка аграрного сектора, були відсутні механізми регулювання ціноутворення, виробництва та реалізації продукції, зруйновані міжгалузеві та міжгосподарські зв'язки. Відбувалося скорочення обсягів виробництва і реалізації продукції, критичним було фінансове становище аграрних виробників. Підприємства АПК були не в змозі здійснювати оновлення матеріально-технічної бази через відсутність у них власних оборотних засобів [6]. У цей період спостерігається різкий спад обсягів виробництва продукції, зростання чисельності збиткових господарств, з одного боку, і критичне становище переробних підприємств через скорочення сировинної бази та неплатоспроможності споживачів, з іншого - призвели до необхідності пошуку нових форм агропромислових об'єднань на основі кооперації та інтеграції між галузями і на різних рівнях АПК.
Найбільш суттєвою особливістю сучасного етапу інтеграційних процесів є те, що сільськогосподарські підприємства, опинившись у складних фінансових умовах, часто не в змозі вести виробництво без притоки ззовні грошових ресурсів. На тлі різкого скорочення бюджетного фінансування вони змушені шукати інвесторів поза аграрної сфери. Тому в ряді регіонів країни до цього процесу залучаються промислові підприємства, що мають на своїх рахунках вільні фінансові ресурси. Виступаючи в якості інвесторів такі підприємства в цілях жорсткішого контролю за використанням вкладених ними грошових коштів беруть під своє управління не тільки сільськогосподарське виробництво, а й сферу агросервісного обслуговування. У результаті склалася ситуація призводить до розвитку процесів централізації і консолідації власності, які обумовлюють появу корпоративної форми, яка формується шляхом об'єднання промислового і аграрного капіталів. Створення інтегрованих структур спрямоване на досягнення однієї з головних умов їх функціонування: забезпечення стійких темпів відтворення корпоративного капіталу на основі підвищення рівня конкурентоспроможності продукції та захисту прав акціонерів.
Переваги агропромислового інтегрування. Дослідження сформованих різновидів інтеграції показує, що вони мають під собою загальну об'єктивну основу і, в якій би формі інтеграція не здійснювалася, стає очевидним, що процес формування інтегрованих структур закономірний і економічно доцільний. Як свідчить практичний досвід, агропромислова інтеграція на всіх етапах розвитку сільськогосподарського виробництва довела свої переваги як у виробництві, переробці сільськогосподарської продукції та її реалізації, так і у фінансово-економічній сфері.
· В інтегрованих структурах складається замкнутий цикл «виробництво-переробка-реалізація», досягається економія на масштабі сфери діяльності та розмаїтті продукції. І, навпаки, чим більш розосереджено діють сільгосптоваровиробники, тим важче їм реалізувати свої економічні інтереси, особливо в сучасних умовах невизначеності та ризику в збуті продукції.
· У результаті інтегрування сільськогосподарських виробників відбувається підвищення ефективності використання наявних на території області або району земельних, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.
· Інтеграція - форма господарювання, що мінімізує трансакційні витрати. Прагнення до їх зниження приводить до необхідності відновлення зруйнованих господарських зв'язків, поглиблення інтегрування. При цьому ефект досягається за рахунок налагодження міжгалузевих взаємодій на новій економічній основі з використанням моделей оптимізації взаєморозрахунків, взаємної авансування та товарного кредитування. Перерозподіл ресурсів здійснюється внаслідок реалізації угод, що забезпечують стійкість і тривалість економічних зв'язків між учасниками виробничого процесу.
· Динамічний розвиток вертикально інтегрованих структур та демонстрованої багатьма з них протягом досить тривалого періоду часу дієздатність пояснюються, перш за все, більш високої їх ефективністю в порівнянні з неінтегрованих формуваннями. Ефект, що отримується за рахунок збільшення масштабів виробництва, з'єднання розрізнених стадій єдиного технологічного процесу в систему, можливість мати закінчений цикл виробництва, переробки і реалізації різноманітною та конкурентоспроможної продукції є тим спонукальним мотивом, який сприяє поглибленню інтеграційних процесів. У результаті досягається економія ресурсів у спільній сфері діяльності, забезпечується узгодженість дій і більш ефективна реалізація кінцевого продукту на продовольчому ринку.
· Суперечності, що виникають між аграрними виробниками, переробними і агросервісних підприємств, вирішувані за умови їх об'єднання на принципах інтеграції та кооперації. У ринкових умовах посилюється тенденція розвитку кооперації та агропромислової інтеграції, тому що питання управління господарськими процесами і становлення економічної взаємодії між підприємствами різних сфер АПК вирішуються їх власниками.
Список використовуваної літератури:
1. Акулов В.Б., Акулова О.В. Економічна теорія. Навчальний посібник. Петрозаводськ: ПетрГУ, 2002.
2. Артемова Л.В. Інвестиції та інновації. Словник-довідник від А до Я. М., 1998.
3. Курс економічної теорії: Учеб. для студ. вищ. навч. закладів / За ред. проф. М.М. Чепуріна. Кіров, 1993.
4. Ушвіцкій М. Л. Об'єктивна необхідність поглиблення інтеграції в агропромисловому комплексі / / Збірник наукових праць СевКавГТУ. Серія «Економіка», 2006, № 3.
5. Економічна теорія: Учеб. для студ. вищ. навч. закладів / За ред. В.Д. Камаєва. - 6-е вид. - М.: ВЛАДОС, 2000.