ВСТУП
Реферат про педагогічну діяльність Ж.Ж.Руссо мені б хотілось розпочати з короткого екскурсу в історію, оскільки я вважаю важливим вплив середовища та історичної ситуації на формування педагогічних поглядів.
В історію людства XVIII століття ввійшло як епоха Просвітництва. Його батьківщиною стала Англія, потім Франція, Німеччина та Росія. Для цієї епохи характерний девіз: все повинно постати перед судом розуму! Вихідні ідеї епохи Просвітництва – культ науки (а значить, Розуму) і прогрес людства. Всі праці діячів Просвітництва пронизані ідеєю верховенства Розуму, його світоносної сили, що пронизує темноту та хаос. Май мужність думати самостійно! – такий призив Просвітництва. Францію XVIII століття характеризують велика кількість ідейних пошуків, наукових творчих подвигів і потрясаючих суспільство політичних явищ. Країна почала виходити із трясовини феодального устрою, економічної та політичної відсталості, вона вступила в період першопочаткового капіталістичного накопичення.
Капіталістичний устрій у Франції формується задовго до буржуазної революції 1789-1794 років. В країні, в основному аграрній, в другій половині XVIIІ століття широко поширювалась капіталістична мануфактура. Але феодальні відносини сильно перешкоджали розвитку капіталізму. Народний рух, спрямований проти феодального устрою, мав великий вплив на весь хід політичного життя XVIII століття. В цей період поширюється боротьба письменників та вчених, виразників буржуазної ідеології проти феодальних порядків. В своїх роботах вони критикували і навіть громили феодальний світогляд, розбивали офіційні релігії (деякі просвітники були атеїстами) задовго до настання революціїних подій. В 50-80-х роках XVIII століття, в ппередреволюційні роки, їх ввиступи набували особливо гострого характеру.
Французькі просвітники різко критикували релігію як оплот феодалізму, феодальний устрій і феодальну релігію. Вони відстоювали, виходячи із позицій Локка, договірну теорію походження держави (Руссо, Дідро та ін.) та доказували, що в своєму “звичайному стані” людина завжди мала “звичайне право” на свободу, рівність і братство. Вони чекали настання нової ери – ери панування розуму.
Видатне місце серед французьких просвітників займав Жан-Жак Руссо та філософи матеріалісти.
1. Коротка біографія Ж.-Ж.Руссо.
Жан Жак Руссо – один із самих видатних мислителів епохи Просвітництва. Народився Руссо в 1712 році в Женеві, в сім’ї ремісника-часовщика, і не отримав систематичної освіти, ще дитиною був відданий на навчання до гравера, але втік, не витиримавши побоїв та холоду. Так розпочинається його блукацьке життя. Багато разів він перетинав Францію і Швейцарію, перепробував багато професій. Сформованою людиною повертається до Парижа, знайомиться з кращими представниками нової буржуазної інтелігенції, публіцистами та філософами.
Свою творчість Ж.-Ж.Руссо розпочинав з участі 1749 році в конкурсі творів на тему: “Чи спонукає прогрес наук та мистецтв покращення або погіршенню моралі?”.
Потім 1754 р. пише другу свою роботу “Про походження нерівності між людьми”, потім – в 1762 р. – “Суспільний договір”.
В цих роботах Руссо протиставляє цивілізованому суспільству в “природному стані”, він бичує тиранію, і, розвиваючи договірну теорію Локка, доводить, що влада, що не відповідає інтересам народу, не законна; вона порушила первісний договір, по якому люди добровільно передали частину своїх прав обраній владі, що повинна були служити цьому ж народу. Звідси напрошується висновок: якщо влада не задовольняє вимогам, то її варто поміняти.
Один з перших педагогічних творів Руссо – “Трактат про виховання пана де Сент-Мар”. Педагогічна тематика знайшла своє відображення і в останньому творі – «Прогулянки самотнього мрійника», - якого Жан-Жак Руссо не встиг закінчити. Роман “Юлія або Нова Елоіза” розповідає про сімейне виховання. Роботи “Міркування про науки і мистецтва”, “Зауваження на спростування Станіслава”, “Передмова до Нарциса”, “Листи про мораль”, “Про вдачі” демонструють погляди Руссо на моральні основи виховання. У “Сповіді”, “Прогулянках самотнього мрійника”, “Емілі” він зображує особливості дитинства.
У 1762 році Руссо публікує книгу, в якій викладена ціла педагогічна система, і досить широка при цьому. Слово “педагог” зазвичай ототожнюється з вихователем дітей. У Руссо подані всі початкові стадії розумового росту людини: дитина – підліток – юнак. Педагог володіє певною філософією – основою своєї теорії виховання, але його вихованець, звичайно, не може знати, що таке філософія взагалі, пока із дитини і підлітка не стане юнаком; тоді вона відкривається перед ним як система поглядів на людське життя і на світобудову взагалі. Свідомість дитини і підлітка перетворюється в самосвідомість юнака – уже повноцінної людини.
2. Висвітлення педагогічних поглядів Ж.-Ж.Руссо в філософсько-педагогічному романі “Еміль”.
Роман-трактат “Еміль чи про виховання” є головним педагогічним твором Руссо, цілком і повністю присвяченим проблемам виховання людини. Для вираження своїх педагогічних ідей Руссо створив таку ситуацію, коли вихователь починає виховувати дитини, що остались з малолітства сиротою і бере на себе права й обов'язки батьків. І Еміль є цілком плодом його численних зусиль як вихователя.
Уявимо собі тепер хлопчика – сироту, спадкоємця багатих дворян, якому пощасливилось стати об’єктом педагогічного експерименту. Ім’я цього хлопчика – Еміль, і як би модель “уявного вихованця”, а його “вчитель” – сам Руссо “припустивший в собі вік, здоров’я, пізнання і всі таланти, потрібні для вихователя”. Керуючись принципами сенсуалізму Локка та Кондильяка, “вчитель” довіряє дитині його власним відчуттям від впливу на нього оточуючого середовища, стихійний елемент в розвитку його – частіше корисний, ніж шкідливий. В той час як уроки “закону божого” в школі, про яку піклується держава та церква, говорили про страх перед “всевишнім”, а попутно і перед монархом земним, “вчитель” не втовкмачує в голову “учня” навіть абстрактні наукові поняття, тим паче – метафізичні, такі як “бог”, “душа” і т.ін. А явища природи, наприклад, грозу, блискавку, потрібно поступово роз’яснювати дитині, і він перестає їх боятися. В той час, як державно-церковна школа вимагала від дітей безумовної покірності, і що ніхто нічим не виділявся із своїх ровесників, “вчитель” намагається направляти “учня” непомітно, і при цьому старанно оберігає його вроджені задатки, вважаючи неприпустимим при вихованні дитини дресирувати його. Зважте також, що Еміль – не вундеркінд, а сама звичайна дитина, і те, що Руссо ілюструє свої ідеї такою дитиною, показує демократичність його теорії. Словом, книга Руссо – торжество гуманістичної педагогіки.
Руссо намічає три види виховання і три типи вчителя: Природа, Люди і Предмети. Усі вони беруть участь у вихованні людини: природа внутрішньо розвиває наші задатки й органи, люди допомагають використовувати цей розвиток, предмети діють на нас і дають досвід. Природне виховання не залежить від нас, а діє самостійно. Предметне виховання частково залежить від нас.
Виховання – велика справа, і воно може створювати вільну і щасливу людину. Природна людина – ідеал Руссо – гармонічна і цілеспрямована, у ній високо розвинуті якості людини-громадянина, патріота своєї країни. Така людина абсолютно вільна від егоїзму. Як приклад подібної людини Руссо приводить Педарета, що побажав стати членом ради трьохсот, і коли йому відмовили в цьому, він зрадів, що в Спарті виявилося триста чоловік, кращих, чим він.
Роль вихователя для Руссо полягає в тому, щоб навчати дітей і дати їм одне єдине ремесло – життя. Як заявляє вихователь Еміля, з його рук не вийде ні судовий чиновник, ні військовий, ні священик, - насамперед це буде людина, що зможе бути і тим, і тим.
Кожному віковому періоду повинні відповідати особливі форми виховання і навчання. Виховання повинне носити трудовий характер і сприяти максимальному розвитку самостійності й ініціативи учнів. Інтелектуальному вихованню повинне передувати і супроводжувати вправа фізичних сил і органів почуттів вихованців. У своєму романі Руссо дає періодизацію, поділяючи життя дитини на чотири етапи:
1 – від народження до двох років. Це період фізичного виховання. Вихователі дитини мати і батько.
2 період – дитячий вік від 2 до 12 років;
3 період – підлітковий вік від 12 до 15 років;
4 період – юнацький вік від 15 до 18 років.
У першій книзі свого роману “Еміль чи про Виховання” Жан-Жак Руссо розповідає про перший період життя дитини. Руссо говорить: “Рослинам дають вид за допомогою обробки, а людям за допомогою виховання”. “Ми народжуємося усього позбавленими – нам потрібна допомога; ми народжуємося безглуздими – нам потрібний розум. Усе, чого ми не маємо при народженні і без чого ми не можемо обійтися, ставши дорослими, дається нам вихованням”. Руссо вважає, що не можна у вихованні спиратися тільки на почуття, інакше людина не буде знати, чого вона хоче.
“Щоб бути чим-небудь, щоб бути самим собою і завжди єдиним, потрібно діяти, як говориться, потрібно бути завжди готовим на рішення, що потрібно прийняти, потрібно приймати сміливо і випливати на нього постійно”.
У цій главі також говориться про те, що не можна дитину сковувати після народження пелюшками, дитина повинна лежати вільно. Руссо призиває людей: “Дайте можливість тілу вільно розвиватися, не заважайте природі”. Він вважає, що дитину необхідно гартувати, не потрібні дитині ніякі лікарі і ліки. Самий головний ворог – гігієна. У цьому віці необхідно привчати до темряви, самітності, незнайомим предметам, але в дитини не повинно бути ніякого режиму, тільки природні потреби. “Занадто точний розподіл їжі і сну робить те й інше необхідним після закінчення кожного проміжку часу: швидке бажання розпочинається не з потреби, а зі звички, чи, краще сказати, звичка починає нову потребу – от це і варто попереджати”. Не потрібно, на думку Руссо, і форсування, стимулювання мови.
Отже, у цьому віці упор робиться на фізичний розвиток дітей, а головні вихователі мати і батько.
У цій книзі автор говорить про те, що феодальне суспільство – суспільство зіпсоване, тому що вихованням дітей займаються годувальниці, а батьки продовжують вести звичний спосіб життя.
Це суспільство порочне, а зміну його Руссо бачить у перевихованні дітей, у тім, що батьки повинні займатися своїми дітьми. “Але нехай тільки матері годують своїх дітей, удачі перетворяться самі собою, природні почуття прокинуться у всіх серцях, держава знову стане заселятися; цей перший крок – цей один крок знову усіх з'єднає. Принадність домашнього життя – краща протиотрута дурним вдачам. Метушня дітей, що вважають надокучливою, стає приємною; вона робить батька і матір більш необхідними і дорогими один одному; вона міцніше зв'язує між ними подружній зв'язок. Коли родина жвава й одушевлена, домашні турботи складають саме дороге заняття дружини і сама солодка розвага чоловіка. Таким чином, виправлення одного цього недоліку незабаром дасть у результаті загальну реформу, і природа незабаром вступить знову у свої права. Нехай тільки жінки знову стануть матерями – і чоловіки незабаром стануть знову батьками і чоловіками”.
Але відразу Руссо показує, що якщо жінка захоче виконувати свої материнські обов'язки і буде годувати дитину сама, то суспільство буде настроєне проти її і її чоловіка.
У цій же главі автор пише про те, що батьки повинні виконувати три задачі, вони повинні дати: “людству – людини, суспільству – суспільних людей, державі – державних громадян”. Якщо з якихось причин одна з задач не виконується, то чоловік не має права бути батьком.
Вихователем дитини повинна бути молода людина, для того, щоб стати для дитини наставником. Дитина з народження має вихователя.
У цій главі розповідається про те, що автор береться за виховання Еміля – це ідеальна дитина, також як і автор – ідеальний наставник. Емиль – сирота, тому усі права й обов'язки виконує наставник. Таку вихідну точку дає Руссо для того, щоб показати дії своєї педагогічної системи.
Еміль повинен шанувати своїх батьків, але слухатися – одного наставника. Жан-Жак пише про те, що він не взявся б за виховання слабкої дитини, тому що слабке тіло розслаблює душу. Щирими лікарями він вважає: помірність і працю, тому що праця загострює апетит, а помірність заважає зловживати ним. Для того щоб дитина була здорова, необхідно також часте миття з постійним і повільним зниженням температури, а щоб добре розвивалась - дитину не можна сповивати туго, у неї повинна бути свобода рухів.
У період дитинства важливо розвивати пізнавальні процеси дітей розрізняти предмети, вибирати один з декількох предметів.
У першій книзі Руссо говорить про те, що вже в цьому віці необхідно учити дітей пояснювати, що їм потрібно і допомагати дитині, коли вона спокійна. Не можна потурати дитині і виконувати її вимоги, інакше вона стане маленьким тираном.
Щоб полегшити прорізання зубів потрібно навчити дитини жувати, даючи їй скоринки хліба і т.д.
Отже, в першій книзі Руссо дає практичні ради про те, як ростити здорову і повноцінну дитину, головне в якій - воля рухів, добре відношення до дитини, розвиток пізнавальних процесів, фізичний розвиток дітей і початок формування мови.
За дитинством випливає другий період життя дитини, на якому власне і кінчається дитинство. Дитячий вік від 2 до 12 років Руссо називає “сон розуму”.
Уся друга книга “Еміль чи про Виховання” присвячена другому періоду життя дитини. У цей період дитині не можна нічого забороняти, не можна карати, не можна сердитися, але, однак, “виховуючи Еміля за принципом природних наслідків, карає Еміля, позбавляє волі, тобто розбив вікно – сиди в холоді, зламав стілець – сиди на підлозі, зламав ложку – їж руками. У цьому віці велика роль прикладу, що виховує, тому необхідно на нього спиратися у вихованні дитини”.
Дитина починає ходити, але як і раніше треба посилено займатися зміцненням здоров'я дитини, а не змушувати його заучувати розповіді і казки, дитина ще не здатна міркувати. Учити дитину до 12 років не потрібно. Нехай усе вимірює, зважує, вважає, порівнює сама, коли відчує в цьому нестаток. Добре б 12 років зовсім не знати книг. Першою і єдиною книгою повинна бути “Робінзон Крузо”, герой якої, потрапивши на безлюдний острів, добував усе необхідне для свого простого життя. Дитина не має моральних понять, але приклад важливий.
Однак дитина до 12 років може засвоїти ідею власності. Еміль хоче огородити собі ділянку на ділянці садівника Гобера, на тім самім місці, де, виявляється, Гобер посадив собі дині. З зіткнення, що відбулося між Емілем і Гобером, дитина пізнає, як “ідея власності розпочинається з першого заволодіння за допомогою праці”. Таким чином, Руссо всупереч своїм основним положенням про неможливість формування в дітей цього віку абстрактних понять, вважає, що ідея власності цілком доступна розумінню дитини.
У цьому віці не можна примушувати дитину займатися проти волі, а потрібно виправляти його почуття: зір, за допомогою малювання, виміру визначених об'єктів, розвиток окоміру; слух – за допомогою співу і музики; дотик – за допомогою розпізнавання тіла, що попадає під руки.
У віці від 2 до 12 років не можна постійно берегти дитину від забутих місць, але необхідно, щоб вона росла, пізнаючи біль. Страждання, на думку Руссо, перша річ, якій повинна навчитися дитина, і це уміння знадобиться більше всього, тому Еміля він виховує в природних умовах, він приводить його на луг, і там дитина бігає, стрибає, падає, але швидко встає і продовжує грати.
Руссо виступає за те, щоб на дітей не давили розповідями, настановами про скорботу, лихо, тому що в цьому віці дитячий розум до цього менш за все чутливий і тому, що ніхто не знає і не може знати, скільки лих випадає на його частку в дорослому віці. Жан-Жак Руссо звертається до вчителів-догматиків: “Навіщо ви йому приділяєте більше нещасть, чим зв'язано з його станом, раз ви не упевнені, що ці дійсні нещастя послужать полегшенням для майбутнього? І як ви доведете, що дурні схильності, що ви претендуєте викорінити, не породжені в ньому набагато скоріше вашими дурно спрямованими турботами, чим природою?”.
У цій книзі автор пише про те, що дитина повинна залежати, але не сліпо коритися, що вона повинна просити, а не наказувати. Дитина підлегла іншим тільки внаслідок своїх нестатків і внаслідок того, що вони бачать краще неї, що їй корисно, що може сприяти чи шкодити її самозбереженню, навіть батьки не мають права “наказувати дитині те, що їй ні на що не потрібно”.
У другому розділі говориться про те, що немає потреби забороняти дурний вчинок, потрібно перешкодити його здійсненню. Також Руссо призиває нас не бути щедрими на відмовлення, але і змінювати їх не можна. “Самий вірний спосіб зробити дитину нещасною – це привчити її не зустрічати ні в чому відмови; так бажання її постійне буде зростати внаслідок легкості задоволення його, але рано чи пізно прийдеться вдатися до відмови, а ці незвичні відмови принесуть йому більше мук, чим саме позбавлення того, чого вона бажає”.
Верхом мистецтва при гарному вихованні – зробити людину розумною, а більшість учителів-схоластів намагаються виховувати дитину за допомогою розуму. Руссо про методи виховання говорить: “Дивно, що з тих пір, як беруться виховувати дітей, не придумали ще іншого такого способу керувати ними, крім змагання в заздрості, ненависті, марнославстві, жадібності, низькому страхові всіх пристрастей, найбільш небезпечних, найбільш здатних хвилювати і псувати душу, навіть перш, ніж сформується тіло. При всякому передчасному наставлянні, що вбивають їм у голову, у глибині їхнього серця насаджують порок; безрозсудні вихователі думають зробити чудо, роблячи їх злими з метою навчити, що таке доброта, а потім важливо говорять нам: “така вже людина”. Так, така людина, якою ви її зробили”.
Руссо говорить про те, що всякому віку, а особливо в даний період, властиве бажання створювати, наслідувати, робити, виявляти могутність і діяти. В другій книзі Руссо висловлює і таку думку: не можна судити дитинство, воно повинне проявляти себе, що в дітей немає ще пам'яті, що все в них засноване на відчуттях.
У своєму висновку автор засуджує педагогів, що навчають дітей наукам, що вимагають пам'яті і розвинутої логіки, а саме – геральдики, географії, хронології, мов і т.д., - які не мають зв'язку з досвідом дитини і їй незрозумілі.
У третій книзі Жан-Жак Руссо розповідає про третій період життя дитини. До 12 років Еміль міцний, самостійний , вміє швидко орієнтуватися і схоплювати найважливіше, навколишній світ за допомогою своїх почуттів. Він цілком підготовлений до того, щоб освоїти розумове і трудове виховання. У цьому віці підліток не володіє в достатній мірі моральними поняттями і не може правильно зрозуміти людські взаємини, а тому він повинен вивчати те, що зв'язано з навколишнім світом і природою. При виборі предметів необхідно виходити з інтересів дитини. Природно, що інтерес дитини направляється на те, що вона бачить, що вивчає: географія, природознавство, астрономія. Руссо розвиває оригінальну “методику” одержання цих знань, засновану на самостійному дослідженні нею явищ, описує дитину–дослідника, що відкриває наукові істини, що винаходить компас і т.д.
Руссо не хотів зв'язувати особистий досвід дитини з досвідом людства, вираженому в науці. Систематичні знання Руссо відкинув; разом з тим, він показав знання самодіяльності, спостережливості, допитливості підлітка.
Вільна людина, по Руссо, повинна володіти різними видами ремісничої праці, декількома професіями, тоді вона дійсно зможе заробити собі хліб і зберегти волю, тому Еміль навчається ряду корисних професій. Руссо вважає, що “голова Еміля – голова філософа, а руки Еміля – руки ремісника”.
Спочатку Еміль знайомиться зі столярним ремеслом, живе життям простого робітника, переймається повагою до людини праці, починає цінувати працю і відпочинок. Він їсть хліб, що сам заробив. Праця – виховний засіб, а разом з тим являється і суспільним обов'язком вільної людини.
У цей період з 12 до 15 років необхідно розвивати допитливість, робиться упор на пізнання оточуючого середовища шляхом прогулянок і екскурсій, дитина сама відповідає на виникаючі питання. “Вона не вивчає науку, а сама видумує її...”.
І, не зважаючи на час наближення “до епохи кризи, в віці революцій” про що також говориться в третій книзі, Еміль після своїх “наукових подорожей” залишається таким же політично пасивним, яким був раніше. Жодного разу не пропонує йому “вчитель” включитися в боротьбу передових суспільних сил проти тиранії. Навпаки, в числі порад, звернених до Еміля його “вчителем”, є і така: “Якщо король покличе тебе, йди служити, будь громадянином”. Очевидно, слово “громадянин” тут значить вірність обов’язку по відношенню до держави, яку б структуру ця держава не мала. Але поки Еміля не призивають “спасати вітчизну”, він вступить в шлюб і буде щасливим чоловіком, добрим батьком. Але не більше того.
На шістнадцятому році Еміль підготовлений до життя і Руссо повертає його в суспільство. Настає четвертий період – “період буревіїв і пристрастей” – період морального виховання. На цьому етапі розвитку дитини потрібно займатися вихованням людини, а не представника стану (судити про ближнього по самому собі). У цьому віці Руссо віддає пріоритет гуманітарному утворенню у вихованні почуттів і прагнень. Також у цей період продовжується активне фізичне виховання. На цьому етапі, до справи виховання Еміля, залучається також і релігія. В IV розділі на арені виховання з’являється фігура “савойського вікарія”. Оскільки в книзі він з’являється не недовго, то цей священик не потребує імені; жаль навіть, що зовсім зникає, Руссо міг покласти його біографію і діяльність в основу захоплюючої повісті.
Руссо висуває три задачі морального виховання – виховання добрих почуттів, добрих суджень і доброї волі, бачачи перед собою весь час “ідеальну” людину.
Років до 17-18 юнакові не слід говорити про релігію, Руссо переконаний, що Еміль думає про першопричину і самостійно приходить до пізнання божественного початку.
У цьому віці необхідно повністю виключити спілкування з протилежною статтю.
Свою п'яту книгу автор присвячує вихованню дівчат, зокрема нареченої Еміля – Софі. Вона повинна бути вихована для нього, але її виховання повинне бути протилежно вихованню Еміля. Призначення жінки – зовсім інше, чим чоловіка. Жінка повинна бути вихована відповідно до бажань чоловіка. Пристосування до думок інших, відсутність самостійних суджень, навіть власної релігії, покірливе підпорядкування чужій волі – доля жінки. Руссо стверджував, що “природний стан” жінки – залежність; “дівчата почувають себе створеними для покори”. Ніяких серйозних розумових занять їм не потрібно.
Висновок
У своєму творі Жан-Жак Руссо висловлює ідею про самостійність і самодіяльність дитини в історії природного виховання. Він застосовує метод природних наслідків і непрямого впливу.
В основі виховання “по Руссо” повинен лежати принцип проходження вказівкам природи. Відповідно до цього принципу:
кожному віку повинні відповідати особливі форми виховання і навчання;
виховання повинне носити трудовий характер і сприяти максимальному розвитку самостійності й ініціативи учня;
інтелектуальному вихованню повинне передувати вправа фізичних сил і органів почуттів вихованців.
Педагогічні погляди Руссо були корисні в той час, а деякі актуальні й донині.
Так, актуальної залишається розбивка життя дітей на етапи відповідно до їхнього розвитку і необхідність різного рівня підходу до цих етапів. Кожен етап має своє особливе і дуже важливе значення. Якщо враховувати психологічний розвиток дітей на кожнім етапі в навчанні і вихованні, то воно проходити буде легше. А результати будуть вищі і кращі.
Також сучасні думки Руссо про необхідність активізації пізнавальної діяльності дітей, розвитку в них окоміру, орієнтації в просторі, стимулювання відчуттів, сприйнять, пам'яті.
Актуальним і в наш час залишається трудове виховання, по Руссо. Якби всі одержували таке виховання, то багатьох проблеми можна було уникнути.
Злободенним у наш час стало “відмовлення” батьків займатися вихованням своїх дітей. Їх (дітей) або віддають у дитячий сад, або наймають гувернантку, або діти надані самі собі, а батьки їх тільки годують, вбувають, одягають, що приводить до втрати покоління.
“Еміль чи Про виховання” – видатний твір Жана-Жака Руссо, але його педагогічні ідеї були сприйняті тільки передовими діячами Франції.
Жан-Жак Руссо – видатний педагог-гуманіст, через роман охарактеризований нами роман він змушений був бігти за кордон. А книга була спалена на багатті на одній з центральних площ Парижа. Своє життя він прожив у вигнанні і помер у 1778 році.
Список використаної літератури
1. Ж.-Ж.Руссо Вибрані твори – М., Державне видавництво художньої літератури, 1961 – 750 стор.
2. І.Верцман Ж.-Ж.Руссо – М., Державна література, 1976 – 300 стор.