Паустовський к. р. - Нарис мову і природа К. Г. Паустовського

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати


Малюючи гілку, треба чути, як свистить вітер.
Тін Нун
Костянтин Георгійович Паустовський був справжнім художником слова. Завдяки своєму таланту він міг перенести читача в будь-який куточок красивої країни - Росії. Недарма він багато подорожував. І справді найкращі його твори - про природу. Нас захоплюють авторське відчуття природи, його почуття, виражені геніальним російською мовою - мовою Пушкіна і Лермонтова, мовою Тургенєва. Ми бачимо представлені нашому погляду картини природи. Нарис "Мова і природа" - це свого роду стаття для письменників-початківців. Автор показує в рецензованому мною тексті головне, на його думку, вміння письменника: вміння відчувати те, про що пишеш. Адже тільки в цьому випадку читач побачить яскравий і живий образ, "тоді за кожним ... ялиновому бачиш і відчуваєш, про що говориш, а не машинально вимовляєш їх ". Я мимоволі погоджуюся з Паустовським, читаючи його розповіді.
Єдиної проблемою охоплено весь твір: невміння нинішніх людей мистецтва (особливо в галузі літератури) пов'язувати мову з природою. Дійсно, слова, що вириваються з твоєї душі від надлишку почуттів, звучать набагато виразніше, ніж лицемірне висловлювання про речі, не зрозумілих до кінця, бо не випробуваних.
Основна думка, що пронизує розповідь, ідея його - це вихваляння сили нашої рідної мови, з його допомогою можна досягти небувалих висот, їм можна розкрити всі-всі, заховане далеко в свідомості людини. Російська мова створювати чудеса, він - чарівник. Точно і правильно підібраний епіграф до всього циклу "Алмазний мова", куди і входить аналізоване твір - "Мова і природа". Ось ці чудові слова Миколи Васильовича Гоголя: "дивуєшся коштовності нашої мови: що не звук, то й подарунок; всі зернисто, крупно, як сам перли, і, право, іншу назву ще дорогоцінніше самої речі".
У цьому авторському нарисі присутні не тільки живі опису природи, а й реальні герої. Їх всього двоє: якийсь зустрінутий Паустовським письменник і маленький хлопчик. Вибір цих персонажів не випадковий, вони далеко не другорядні. "Автор творів про місто" уражається "фантазії" Костянтина Георгійовича, що дозволяє писати про "цієї мертвої" природі.
Відразу ж після цього моменту Паустовський переносить оповідь у сільський будинок, де до нього звертається зовсім ще маленький хлопчик: "Пішли дивитися грому".
Напрошується авторське порівняння; він протиставляє дорослої людини хлопчикові. Дорослий поринув у буденність, а хлопчик ще здатний просто відчувати і жити своїми відчуттями.
Молода душа говорить: "дивитися грім", хоча зріла людина, зациклюючись на правильності, не дозволяє з'явитися такому дивному словосполученню, як ніби грім можна тільки слухати.
Костянтин Георгійович виступає за розуміння природи кожної "кліткою" нашої душі. Тут відіграє роль не тільки фантазія, треба просто відкрити себе на "розтерзання" всім п'яти почуттів.
Це чудово виходило в Паустовського. Навіть просте, здавалося б, слово "дощ" несе в собі стільки живого, різного і неповторного. Він і спірний, і грибний, та зливовий. Особливо рясніє художніми деталями сліпий дощ (дощ, що йде при сонці). У народі про нього говорять: "Царівна плаче". Письменник захоплений таким високим розумінням прекрасного, і це при тому, що народ (особливо сільський) вважається далеким від мистецтва. А справжнє мистецтво можна спостерігати не тільки на обраних чудових творах, але і на будь-побутової сцені.
Який чудовою образністю наділяє автор дощ! Дощ "крапает", дощик "шепоче" або "дзвенить".
А яке зворушливе ставлення автора до такого красивого явищу, як зоря! "Зоря" не можна говорити голосно, вважає він. Це тихе пробудження природи, межа між вночі і вранці.
Письменник порівнює в оповіданні ранкову і вечірню зорю, літню і осінню. Природа з його слів представляється нам як жива людина, що вимагає нашої любові, людина з певним характером.
Свою розповідь автор завершує віршем Олександра Сергійовича Пушкіна, доводячи тим самим, що російська мова не була б настільки многозвучен, барвистий і яскравий без поетів і письменників землі російської.
"Люди, які створили таку мову, - великі й щасливі люди", - говорить Паустовський.
Я теж горда, що кажу мовою мистецтва. (Адже можна жити в цій країні і говорити не мовою класиків.) Прочитавши цей нарис, я повною мірою відчула все те, що намагався донести до нас автор. Мені захотілося самій злитися з природою, на багато чого я не звертала уваги, хоча добре відчуваю живий світ, що оточує мене.
Така сила мови, їм можна переконати людину в тому, що не видно очима. Це велике зброю, потрібно тільки правильно ним користуватися.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Різне | Твір
10.5кб. | скачати


Схожі роботи:
Паустовський к. р. - Нарис алмазний мову
Паустовський к. р. - Музична романтика прози К. Паустовського
Паустовський к. р. - Рецензія. К. Паустовський сніг
Невербальний мову або мову тіла
Романтизм в біографічній новелистике Паустовського
Розробка уроків літератури 4 години 5 клас за творчістю К Г Паустовського Теплий хліб
Розробка уроків літератури 4 години 5 клас за творчістю К Г Паустовського Теплий хліб 2
К Г Паустовський
Паустовський к. р. - К. Г. Паустовський.
© Усі права захищені
написати до нас