Майбутній сербський патріарх народився 17 травня 1881р. в князівстві Чорногорія, в селі Вруйці, в Нижній Морача, недалеко від знаменитого Успенського монастиря Морача, задушбіни сербської династії Неманічей. При хрещенні немовля отримав ім'я Георгій.
Початкову школу отрок Георгій закінчив при Морачском монастирі, де настоятелем тоді був його дядько Михайло (Дожіч-Меденіца). Після цього він продовжив навчання в Белграді. Пізніше Георгій Дожіч перебрався в сербський місто Ніш, де просив Нишського єпископа Никанора (Ружич), приятеля свого дядька, прийняти його в один з монастирів єпархії. Єпископ Никанор послав його на послух у монастир Ліповац під Алексінацем, а потім перевів його в монастир Сичов в Січевачском ущелині.
26 лютого 1900 Георгій Дожіч був пострижений у ченці з ім'ям Гавриїл, на наступний день був висвячений у сан ієродиякона, а через тиждень - у ієромонаха і в цій якості був парафіяльним священиком.
Відомий сербський вчений Стефан Дмитрович, ректор Богословсько-вчительської школи в Прізрені, зазначив ієромонаха Гавриїла і допоміг йому перейти до монастиря Високі Дечани і вступити в ряди учнів Богословсько-вчительської школи. Після її завершення о. Гавриїл став учителем у Дечани, і на цій посаді показав себе високопросвещенним і національно-мислячим працівником. З Дечани ієромонах Гавриїл перейшов до монастиря Йошаніцу під Ягодин.
Просвітницький відділ Сербії, створений для сербських територій, що знаходяться під чужою владою, відправив о. Гавриїла на роботу в сербську школу в Стамбулі (Константинополі). У 1905-1909гг. Дожіч навчається на Богословському факультеті Афінського університету, де пізніше захищає докторську дисертацію.
Як високоосвічений чернець він поставлений секретарем сербського монастиря Хіландара на Афоні, де викликав повагу, як сербських ченців, так і Протата Святої Гори. З Хіландара, вже як архімандрит, Гавриїл (Дожіч) їде до Константинополя, де займає посаду сербського представника в Константинопольської Патріархії, а заодно і управителя сербської школи в Стамбулі.
1 грудня 1911р. його обирають митрополитом Рашско-Призренський. Єпископська хіротонія відбулася через три дні. Митрополит Гавриїл, після завершення 1-ї Балканської війни, в ході якої територія його єпархії звільнена від турків сербами і чорногорцями, перейменований в митрополита й архієпископа Печська. Тоді, як зрілий і умілий чоловік і духівник, митрополит Гавриїл (Дожіч) почав у звільнених краях почав в нових умовах врегулювати духовне життя своєї пастви. Особливу увагу він приділяв створенню єдності сербської нації та налагодженню церковного життя.
Розпочата 1-а світова війна принесла незліченні страждання сербського народу. Коли в 1915 р. під ударами переважаючих сил Німеччини, Австро-Угорщини та Болгарії, сербська армія і уряд, почали відступати через Чорногорію і Албанію до моря, митрополит Гавриїл залишився розділити страждання своєї пастви. Окупанти інтернували його в угорське місто Сегед, де він від страждань і знущань захворів і був відправлений у чорногорський місто Ульцинь на Адріатичному узбережжі, де перебував під наглядом австрійців, що окупували Чорногорію.
Після звільнення, митрополит Гавриїл брав участь у роботі Великої народної скупщини в Подгориці, яка 18 грудня 1918р. прийняла рішення про об'єднання Чорногорії та Сербії. Скупщина вибрала 18 депутатів, які на чолі з владикою Гавриїлом привезли в Белград це рішення.
Після смерті чорногорського митрополита Митрофана (Бана), Архієрейський Собор Сербської Православної Церкви 17 листопада 1920р. обрав новим митрополитом Чорногорсько-Приморським Гавриїла (Дожіча).
Після боротьби православних Югославської королівства проти конкордату з Ватиканом і трагічної смерті патріарха Варнави Росича (за всіма ознаками він був отруєний ворогами Православ'я і прихильниками унії з Римом) 8 лютого 1938р. чорногорський митрополит Гавриїл обраний Сербським Патріархом.
Патріарх Гавриїл твердо стояв на захисті віри і нації. 27 березня 1941р. він разом з усіма сербськими архієреями енергійно виступив проти пакту з нацистською Німеччиною, підписаного зрадницькому югославським урядом Цветковіча. У цей день патріарх від свого імені, а також від імені Архієрейського Собору (позачергове і надзвичайне засідання якої відбулося 27 - 31 березня 1941р.) Виступив зі своєю історичною промовою з Радіо Белграда, в якій залишився вірним заповітам і духу своєї Церкви і свого народу.
6 квітня 1941р. гітлерівці без оголошення війни напали на Югославію. Вранці близько 7 годин німецькі бомби обрушилися на Белград і інші сербські міста. Бомби падали в безпосередній близькості від входу в Белградський собор і Патріаршого двору. Вдень 6 квітня патріарх був змушений переїхати до монастиря раковиця під Белградом, а 7 квітня сербський патріарх Гавриїл (Дожіч) слідом за королівським урядом виїхав з раковиця в монастир Жіча і далі в чорногорський монастир Острог. Це було на страсної седмиці. На Великдень патріарх служив у Введенської церкви Острозького монастиря.
14 квітня юний югославський король Петро II Карагеоргієвич відправився з Острога до Греції. На наступний день за патріархом прилетів літак, на якому він повинен був теж виїхати за кордон. Але патріарх відмовився, сказавши: "Я залишаюся з моїм народом і, що буде йому, то нехай буде і мені." 16 квітня югославські війська капітулювали.
Після тижневого перебування у Верхньому Острозькому монастирі патріарх переїхав до Нижнього монастир, де був заарештований гестапівцями 25 квітня, по наведенню одного хорвата, який служив при югославському дворі, а потім перебіг до німців.
Патріарх простояв 6 годин під снігом і дощем в одній мантії на майданчику перед монастирськими воротами, поки німці грабували монастирі. Гестапівці хотіли навіть зняти панагію з мощей Св. Василія. Після цього вони завантажили награбоване в 6 автомобілів і, взявши патріарха, острозького архімандрита Леонтія і Душана Дожіча, племінника патріарха, відвезли їх в Сараєво.
(Окрім грошей, монастирського майна і запасів, німці забрали дві дорогоцінні речі: лист Св. Василя і золоту ложечку, з якої століттями причащали англійських королів під час коронування. 1 травня Острог був знову пограбований німецькими солдатами, а 4 травня італійцями.)
З Сараєво сербський патріарх був переведений до Белграда, де з 1 по 5 травня 1941р. провів у в'язниці колишнього окружного суду на Александрової вулиці. Після німці перевели його в монастир раковиця, а потім у монастир Войловіцу в Панчево, де утримували разом зі святителем Жічскім Миколою (Велимирович) під сильною вартою. У в'язниці патріарх і жічскій єпископ відкинули всі пропозиції нацистів про "співпрацю".
У середині вересня 1944р. Гавриїл (Дожіч) і Микола (Велимирович) переведені в зловісний табір Дахау. Потім їх переводили з табору в табір, тримали замкненими в підвалі однієї віденської готелю під час найстрашнішої союзницької бомбардування Відня. Свободу патріарх зустрів 8 травня 1945р. в містечку Кіцбіл, в Тіролі.
Патріарх Гавриїл не міг відразу після звільнення повернутися на батьківщину, влада в якому захопили богоборці-комуністи. Тільки 14 листопада 1946р. він зміг повернутися в нову Югославію. Поза своєї країни залишилися єпископ Жічскій Свт. Микола (Велимирович) і єпископ Далматинський Іриней (Джорджевич).
Відразу по поверненню сербський патріарх зіткнувся з жахливому становищем Сербської Церкви та її вірних чад, яке їм створили Тітовця. Патріарх намагався зробити все, що було в його силах, щоб полегшити важкий стан своєї пастви при режимі Йосипа Броза. Про це свідчать його приголомшливі листи югославським диктаторові.
Патріарх Сербський Гавриїл (Дожіч) помер 7 травня 1950р. в Белграді і похований в Белградському соборі.
Список літератури
1. Олег Кузеванов. Патріарх сербський Гавриїл (Дожіч)
2. о. Велібор Джоміч "Мученіштво Српског Патріjарха", Кральево, 1997р.
3. Александар Стаматовіh "Коротким історіjа мітрополіjе Црногорско-Приморськ (1219-1999)", Цетіньє, 1999р., С.52-53, 61-62, 64.
4. Календар Српске Православне Патріjашіjе "Црква". Београд, 1996р., С.42.
5. Драгольуб Жівоjіновіh "Патріjарх Дожіh і jугословенска власт" - "Хрішhанска Місао", 1996р.