Пародіческое цитування в шаленому вовка Н Заболоцького

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

С. Бойко

Поема Миколи Заболоцького «Божевільний вовк» (1931) - твір «затримана», тобто своєчасно не співвіднесені з історико-літературним контекстом. Воно було опубліковано після смерті поета у 1965 році. Лише відносно недавно, причому в зарубіжній славістіке1 (випередила в цьому відношенні вітчизняні дослідження), «Шалений вовк» був прочитаний на широкому тлі російської та радянської культури: позначена зв'язок між образом «нового лісу» і пануючими ідеями соціалізму, де «члени товариства працюють спільно під керівництвом мудрого Голови », відчувають« ентузіазм з приводу НТР »2 і не співають панахид за відкинути прошлому3.

«Божевільний вовк» мав особливе значення у творчому розвитку Заболоцького, і сам поет це усвідомлював. Микита Заболоцький повідомляє з приводу читання у Пастернака в серпні 1953 року: «Крім" Божевільного вовка "Микола Олексійович читав і інші свої вірші. Поема сподобалася Пастернаку, і його авторитетну думку було дуже важливо для Заболоцького, бо сам він вважав цей твір одним зі своїх серйозних досягнень, чимось на зразок свого "Фауста" »4. Ця оцінка говорить і про велику філософської навантаженні твори, і про зв'язок його з гетеанскім текстом5 (як відомо, в неопублікованому збірнику 1933 поему передував епіграф з Гете: «Hцr '! Es splittern die Sдulen ewig grьner Palдste» 6).

У той же час гетеанскіе відсилання - це зовсім не єдиний шар літературного претекста в поемі. «Божевільний вовк» побудований і на пушкінських ремінісценціях. Вони прозорі і, безсумнівно, розраховані на легке впізнання. Кожна з трьох частин поеми пов'язана зі «своїм» пушкінським претекстом.

Глава перша, «Розмова з ведмедем», співвідноситься з пушкінської «Казкою про медведіхе» (1830). У своїй незакінченій казці Пушкін показав двох готових до бою хижаків: медведіхе і мужика з рогатиною, їх жорстокі наміри («І сама мужику виїмка»), криваві подробиці вбивства («Він садив у неї рогатину, / Що вище пупа, нижче печінки», «розпоров їй черево біле, / Черево розпоров та шкуру знімай» і т. п.). Аналогічно Вовк Заболоцького спочатку ще не розлучився зі своїм хижим єством: «Я, задерши собаки бік, / Спостерігаю зірочок потік» 7. Його план самовдосконалення також пов'язаний з жорстокими, кривавими діями - але тепер вже спрямованими на самого себе: «Я замовлю собі верстат / Для викручування шиї. / Сам свою голову туди вкладу, / З працею колеса поверну ». Його співрозмовник, ведмідь, у свою чергу постає мисливцем-живодером: «Приємно у малинівок відкушувати головки», «Кінський я громила!» - Говорить він.

Крім мотивной наступності «Казка про медведіхе» намічає також загальну композиційну канву «Божевільного вовка». В обох творах після сцен вбивства в тваринному світі слід збори всіх мешканців лісу. «У ту пору звірі збирається / Ко тому чи ведмедю, до боярина» - далі у «Казці про медведіхе» йде перелік лісових жителів з короткою характеристикою кожного: «Вдавався туто вовк-дворянин, / У нього-то зуби закуслівие, / У нього очі заздрісні, / Приходив тут бобер, торговий гість ... »- потім Ласочка, білочка, лисиця, горностаюшка, зайчик-смерд, цілувальник-їжак.

У «Божевільний вовка» це відбилося в розділі «Збори звірів», де на місці станів виступають професії: слідом за Вовком-студентом представляються Вовки - інженери, лікарі, музиканти, розповідаючи «яке у них заняття».

Отже, «Розмова з ведмедем» запозичує у «Казки про медведіхе» образи, теми, мотиви, а поема - композиційну канву. У промові Вовка багато слів, властивих мові Пушкіна: для друзів і юних дружин, невже, знехтувати, світильник і т.п. У першому розділі є й цитата з «Євгенія Онєгіна»: «Все це жарти колишніх років» 8, - говорить Вовк про колишні своїх мисливських перемогах. Цитата взята з збереженням ритмічного малюнка з VIII голови: «З Онєгіним він згадує / Проказа, жарти колишніх років», - причому герої Пушкіна і Заболоцького, що вимовляють ці слова, обидва пережили доленосні зміни в житті.

В експозиції другого розділу («Монолог в лісі») також міститься пушкінська цитата:

Навколо нього пагорби з глини

Підставляють сонцю одні половини.

Інші половини лежать в тіні.

І так ідуть за днями дні.

Останні слова - з «Казки про мертву царівну ...»: «Їм вона не перечить, / Не суперечать їй вони. / Так йдуть за днями дні ». І в «Казці ...», і в «Божевільний вовка» вони говоряться на тлі схожих пейзажів: поет завів героя в саму глибину дикого лісу.

Найважливіша ремінісценція «Монологу в лісі» вже введена в широкий науковий обіг. У 1968 році, тобто за слідами першопублікаціях поеми, І. Смирнов у статті, присвяченій «ритміко-фразовою уподібнення», провів порівняльний аналіз «Заповіту» Заболоцького з віршем «Мій дар вбогий, і голос мій негромок ...» Є. Баратинського, а також аналіз другої частини «Божевільного вовка» в зіставленні з «монологами пушкінського" Бориса Годунова "» 9. При цьому уривок «Вже десять років, / Як я живу в хатинці ...» іменується пародіей10, наділяє, втім, з посиланням на Тинянова, «одночасно стверджують і заперечує характером відштовхування» 11.

Як пародіческое Юрій Тинянов визначив ту ситуацію, в якій відбувається «застосування пародіческіх форм у непародійной функції» 12. Щоб визначити, в чому ж функція цих цитат і ремінісценцій, зупинимося на філософському змісті «Божевільного вовка».

Поема присвячена - відволікаючись від анімалізаціі героя - темі перетворення людини, переходу його в більш одухотворені сфери буття, до нових можливостей, а отже - до більшої відповідальності за світобудову. У цьому плані, а також з урахуванням гетеанскіх ремінісценцій Заболоцького, авторська оцінка «Божевільного вовка» як «свого" Фауста "», тобто програмового твору, підтверджується. Задум поеми зосереджений на гуманізації буття, зрозумілої як конкретна й здійсненне завдання, як місія героя-протагоніста. У самому справі, Вовк, підняв дух і олюднити свою природу, став живим прикладом для всіх побратимів, які нині постають «як інженери, судді, лікаря». Але великий Гладіатор Духа не зупиняється на досягнутому, він мріє про левітації як про наступне якісний стрибок, поки недоступному Вовкам, - і, на жаль, стає лише Великим Летателем Донизу Головою. У заключному монолозі поеми Вовк-Голова зіставляє два великих подвигу Божевільного - звершень і нездійснений:

Мрії Божевільного безглузді,

Але бачить кожен, хто не сліпий:

Будь-який з нас, печуть хліб,

Для світу старого безглуздий.

Століття йдуть, року йдуть,

Але все, що живе - не сон:

Воно живе і перевершує

Вчорашньої істини закон.

Таким чином, завдання, на вирішення якої Божевільний вовк націлював свої повсякденні справи, воістину грандіозна. Вона передбачає сходження всього сущого до висот одухотвореного буття: «Туди, на зірки, вперед!» Ми знаємо, що гуманізація світобудови була непідробним, справжнім пафосом усієї творчості Заболоцького, їй присвячені і «Торжество землеробства», і «Лодейніков», і «Творці доріг »; в силовому полі цієї космогонічної думки знаходяться і малі форми Заболоцького, такі його класичні вірші різних років, як« Заповіт »і« Прощання з друзями »,« Метаморфози »і« Не дозволяй душі лінуватися ... ». Це вказує на автопсіхологізм образу Божевільного вовка, багато в чому виражає світосприйняття Миколи Заболоцкого13, його аксіологію і телеологію.

Яка ж оцінка героя, по-радянськи кажучи, у світлі поставлених перед ним завдань? Стаючи відлюдником, Божевільний вовк передбачає «дати своєї науки плід», і дійсно, на початку другого розділу він сподівається, що «порастряс частки світобудови», отримав перші результати своєї науково-практичної діяльності. Саме в цьому місці і проступає вищезгадана відсилання до «Бориса Годунова». Ремінісценція ця розгорнута, пов'язана з кількома рівнями поетичного тексту, тобто прозора, розрахована на легке впізнання.

Вже десять років,

Як я живу в хатинці.

Читаю книги, пісеньки співаю.

Маю часті з природою розмови.

Мій розум піднявся і шия зажила.

А дні біжать. Вже сивіє шкура,

Спинний хребет тріщить по часах.

Кріпись, старий. Ще одне зусилля,

І ти по повітрю, як пташка, полетиш.

Прецедентним текстом є монолог Пимена зі сцени «Ніч. Келія в Чудовому монастирі ». Заболоцький відтворює ритміку і білий вірш «Бориса Годунова». Крім того, він використовує знакову цитату:

Ще одне, останнє сказанье -

І літопис закінчено моя,

Виконаний борг, заповіданий від Бога

Мені, грішному. Недарма багатьох років

Свідком Господь мене поставив

Не багато осіб мені пам'ять зберегла,

Не багато слів доходить до мене,

А інше загинуло вороття ...

На тематичному рівні Заболоцький, по-перше, відтворює рефлективні слова героя про життєвому призначенні. По-друге, важливо пильну увагу Пимена / Вовка до зовнішнього світу. Цей світ дано в досвіді дискретними фрагментами, але він відтворюється як ціле завдяки творчому зусиллю персонажа (для Пимена це шукане ціле - історична реальність, для Вовка - природна).

Як виглядає Божевільний на тлі Пімена? Діяльність ченця-літописця зрозуміла, форми її загальновизнана, мета його ясна і досяжна. Божевільний, навпаки, знаходиться в безладних пошуках форм і методів. Він справді «відкрив безліч законів» і досяг успіху в деяких дослідах («з рослини виховав собачку») і спостереженнях («Береза ​​повідомляє мені свої переживання, / Вчить управлінню гілок ...»). Однак для оточуючих він діяч непунятий («Звірі кругом мене / Лаються, перешкоджають заняття ...») і для самого себе найчастіше - маг-невдаха, комічний («Одного разу шерсть ненавмисно підпалив - / Весь зад згорів, а я живий залишився»), нерідко в пошуках гуманності одержує зворотний результат («З однієї берези / Задумав зробити я верблюда ... / Головка зросла, а тулуба немає», «При дослідах тонув чотири рази ...» та ін.).

На тлі несуєтного, спокійного, цілеспрямованої праці Пимена Божевільний - незважаючи на всю свою одержимість або завдяки її надлишку - виглядає розкиданим, недолугим, неуспешлівим - по-клоунськи комічним. У самому справі, він «смішний / Для друзів і юних дружин». Так пародіческое використання «Годунова» комічно забарвлює героя-протагоніста з його квапливо-конструктивістських пафосом перетворення природи і спрагою вселенської справедливості. При цьому з іронією показано світовідчуття самого автора, який співчуває прагненням Божевільного.

Третя частина поеми, «Зібрання звірів», представляє картину здійсненої мрії. У репліках Голови та молодих Волков змальований новий ліс, який знаходиться в процесі бурхливого будівництва. Будь-яке наявне досягнення Волков цінується ними не стільки саме по собі, скільки в якості сходинки до наступного етапу перетворювальної діяльності: «Ми, особливим чином складаючи поперечини, / Складаємо місток на інший берег земного щастя» і т. п.

Такий політ будівельників землі,

Щоб нащадки царювати могли.

Перед нами розгорнута метафора будівництва, відома як одна з основних у мисленні ХХ століття: «Асоціація суспільства з будівлею, будинком, який людина будує, щоб у ньому жити, присутня не тільки в соціології та економіці, але і в повсякденній свідомості» 14. Саме ця асоціація є важливою рисою радянського мислення, що проявляється, зокрема, в уявленнях про будівництво соціалізму, комунізму і т. п. Метафора суспільства-споруди передбачає можливість плану чи задуму, допускає довільний вибір інженерних рішень, які можуть бути такими чи іншими по волі людини. Інакше кажучи, така метафора робить будівельника творцем-деміургом, який вільний творити по-своєму, грунтуючись на вільно обраних принципах. Саме такими будівельниками постають Вовки «нового лісу», які, спираючись на техніку і науку, немов на вже споруджені крокви, готуються перестворити буття за законами гуманізму:

А ми, побудувавши свій квартал,

Чарівний пишемо інтеграл

А ми, піднявши науки меч,

Йдемо від світу зло відкинути.

Тут, у підсумковій чолі «Збори звірів», виникає ще одна розроблена і прозора пушкінська ремінісценція. Як і відсилання до «Бориса Годунова», вона проявлена ​​на різних рівнях поетичного тексту, пізнається легко і однозначно15. Пушкінським «знаком» є адресація до «Бенкеті під час чуми». Глава побудована на схожості окремих монологів з претекстом на рівнях метра і білого вірша. Запозичується також загальний принцип неоднорідною ритміки твору. У Пушкіна ритмічно виділені пісня Мері «Був час, процвітала ...» і гімн Вальсінгама на честь чуми: «Коли яка може Зима ...», - що, з огляду на малий обсягу трагедії, створює враження помітного різноманітності її вірша. У Заболоцького кожна репліка третього розділу відрізняється власним ритмічним малюнком.

Одночасно, на основі подібності з формою «маленької трагедії», запозичується безліч сюжетних елементів. По-перше, це зібрання персонажів, присвячене світоглядних питань. По-друге, спогад героїв про загиблого гідному співгромадянина (відповідно Джаксон і Божевільний вовк), - в обох випадках сумний спогад служить відправною точкою діалогів. По-третє, центральним стає образ Голови, який виконує роль резонера: в Пушкіна - в пісні «Коли яка може Зима ...», у Заболоцького - у монолозі, що вінчає поему.

В обох випадках до Голови звертається більш молодий учасник зборів. У «Бенкеті під час чуми» монолог юнака відкриває драму:

Молодий чоловік

Поважний голова! Я нагадаю

Про людину, дуже нам знайоме,

Про те, чиї жарти, повісті смішні,

Відповіді гострі та зауваження,

Настільки їдкі в їх важливості забавною,

Застільну бесіду оживляли

І розганяли морок, який нині

Зараза, гостя наша, насилає

На самі блискучі уми.

Репліка юнака у «Зборах звірів» також відкриває філософську бесіду (їй передують, ніби відповідно з якимось протоколом, спочатку - пісня про криваву загибелі Божевільного, потім - мемуарний монолог Голови), містить знакову цитату, відтворює білий вірш і ритмічний малюнок «Бенкету ... »:

Вовк-студент

Ми всі сумуємо, поважний голова,

З приводу передчасної кончини

Божевільного. Але я уповноважений

Просити тебе відповісти на питання,

Запропонований комісією студентів.

Таким чином, в голову, яка заснована на метафорі суспільства-споруди, введений пушкінський образ міста чуми (Пушкін зазначає у підзаголовку: «З Вільсонових трагедії: The city of the plague», тобто перекладення фрагмента драматичної поеми Джона Вільсона «Місто чуми», актуалізованої для Пушкіна обставинами холери 1830).

Метафора чумного міста протиставлена ​​метафорі будівлі поряд смислових елементів. По-перше, протиставлення пов'язано з образом суспільства. Будівля - неживе саме по собі, воно піддається змінам, перепланування (звідси образи типу перебудови). Навпаки, в ситуації чуми суспільство мислиться як живий організм, його пристрій задано і не підлягає довільним переробкам. Тоді сучасники змушені рахуватися з формою соціального організму, бо її зміна може бути тільки насильницької, хірургічної.

По-друге, з різними метафорами пов'язані різні обставини. У «новому лісі» всі сповнені планів і здійснюють їх. У місті чуми панує сліпа, непередбачувана стихія, що виключає ефективність цілеспрямованих дій: тут марно будувати плани і творити. Нарешті, стихія чуми - на відміну від інерційних законів природи, описаних у першому розділі «Божевільного вовка», - сприймається як зловмисна, убивча по відношенню до людини, байдужа до решти живого світу і до світобудови взагалі. Природно, місто чуми асоціюється з хворим, неблагополучним, ізольованим суспільством, яке несе в собі небезпеку для людей. Безсумнівно, цей підтекст передає враження поета від соціальної дійсності кордону 1920-х і 1930-х (друкований розгром «Стовпців» відноситься до 1929-1930 років, у 1930-му творчість оберіутов оголошувалося «протестом проти диктатури пролетаріату», в кінці 1931-го їх заарештують).

Отже, «новий ліс» обертається чумних містом. На кого націлене вістрі пародічності? Звичайно, на «політ будівельників землі», на поборників ідеї суспільства-споруди, в якому все рукотворне, все підпорядковано доброї волі людини-творця. Таке пародіческое використання «бенкету під час чуми» логічно вважати перепевом16, який, подібно сатирам «шістдесятників» XIX століття, спрямований «на об'єкт сатири», на суспільні біди.

Однак аналіз поеми показує, що реальна картина ще складніше. Адже будівництво «скляної будівлі лісу» мислиться як необхідний етап гуманізації всесвіту, одухотворення світу. Це аксіологічний пріоритет, який для автора-атеїста заміщає Бога в ціннісному і моральному сенсі. Значить, зведення нового лісу до міста чуми - це зниження того, що свято для самого автора, і в цьому відношенні воно сближено з сакральним сміхом античності та середньовіччя. Одночасно сам автор зі своєю мрією про «політ будівельників землі» опиняється під ударом, тобто розвінчання може бути віднесено й до нього самого: «Хай відпочиває твоя збожеволіла від думок голова!» Це зближує тип пародічності у другій та третій главах: в обох вона націлена на суб'єкт висловлювання, на себе саме.

У світлі теорії пародіческого використання світосприймання автора «Божевільного вовка» постає двоїстим, амбівалентним. Він вихваляє винахідника-творця, перетворювача світу в ім'я гуманізму - і показує його безглуздо-смішним творцем гомункулів-виродків. Він славить «новий ліс» і його будівельників - а одночасно бачить в ньому риси хворого суспільства, яке уражено невиліковна і смертельно небезпечним недугою. Заболоцький піддає перевірці власне світовідчуття й розуміння ролі людини в світі. Така справжня картина художнього бачення Заболоцького на рубежі 1920 і 1930-х років.

Бути може, саме в цій неоднозначності криється причина потужного впливу, яке нині, за словами поетів, робить на них Заболоцький. Його вплив «завжди креативно», це «вплив-трамплін», «вплив-дріжджі» 17, він стимулює думку і художній пошук, а не пропонує зразок для впізнаваного, але сліпого наслідування. Таким авторитетом наділена поезія питань, а не відповідей, пошуку, а не готових рішень, нарешті, самоіронії, а не самоапологіі.

Список літератури

1 Goldstein Darra. Nikolai Zabolotsky: Play for mortal stakes. Cambridge University divss, 1993.

2 Тут допущений простітельний іноземцю анахронізм: Науково-технічна революція - сучасниця пізнього Заболоцького, а за часів створення «Божевільного вовка», це називалося індустріалізацією.

3 Goldstein Darra. Op. сit. P. 176.

4 Заболоцький Нік. Московське десятиліття: глава біографії М. А. Заболоцького / / Московський вісник. 1991. № 1. С. 282; Заболоцький Нік. Життя Н. А. Заболоцького. М.: Згода, 1998. С. 476-477.

5 У новітніх працях, які стосуються цієї проблеми, виявлені нові аспекти гетеанского контексту, пріоритетного для Заболоцького (пор.: Pratt Sarah. Nikolai Zabolotsky: Enigma and Cultural Paradigm. Evanston, Illinois: Northwestern university divss, 2000. P. 27). Показано, що гетеанскій контекст ширше, ніж адресація тільки до "Фауста"; зокрема, для художньої системи Заболоцького актуальні вертеровскіе мотиви (Шайтанів І. "Лодейніков": асоціативний план сюжету / / Питання літератури. 2003. № 6).

6 "Послухай! Розколюються колони вічнозеленого палацу "(див.: Заболоцький М. І.. Cобр. Віршів і поем. СПб.: Академічний проект, 2002. С. 630).

7 "Божевільний вовк" цитується за: Заболоцький М. Указ. соч. Всі курсиви в цитатах мої. - С. Б.

8 Д. Голдстейн зіставляє ці слова Вовка із рядком пушкінського Пімена з «Бориса Годунова»: «Шалені потіхи юних літ», а слова Вовка: «Я багатьох сам покусав, / коли розкіш був і молодий» - теж з Пимоном: «Я довго жив і багатьом насолодився »(Goldstein Darra. Op. сit. P. 182, 283). Дослідниця також зазначає: «Хоча інші відгомони Пушкіна зустрічаються в поемі, вони занадто численні, щоб включати їх (все) в цей огляд» (Ibid. P. 283). Множинність можливих асоціацій закономірна, особливо в контексті новітніх досліджень про «мовному інтертекст» (див.: Гаспаров М. Літературний інтертекст та мовної інтертекст / / ИАН СЛЯ. Т. 61. 2002. № 4. С. 3-9).

9 Смирнов І. Про ритміко-фразових уподібнення у віршах / / Теорія вірша. Л.: Наука, 1968. С. 223.

10 Схоже тлумачення, і теж із застереженням його термінологічної неточності, було запропоновано для більш ранніх випадків пародічності у Заболоцького. Ср: «У мозаїчній мистецтві раннього Заболоцького змінюється сама функція літературної пародії, як би стирається її негативний знак - пародія стає позитивним інструментом поетичного руху, втрачає суто службове амплуа зброї внутрішньолітературну боротьби. Пародія в "Колонки" Заболоцького проникає в екзистенціальну область, що ставить поета в ряд безсумнівних попередників сучасних постмодерністських тенденцій у мистецтві, міцно настояних на високій філософської іронії »(Пурин А. Метаморфози гармонії / / М. Заболоцький. Стовпці, вірші, поеми. СПб .: Північно-Захід, 1993. С. 13).

11 Смирнов І. Указ. соч. С. 223.

12 Тинянов Ю. Про пародії / / Тинянов Ю. Поетика. Історія літератури. Кіно. М.: Наука, 1977. С. 290.

13 Пряме вираження поглядів автора в поемі почасти зазначила вітчизняна критика. Ср: «Голова, явно виражає погляди самого Заболоцького, виголошує промову - гімн історичного прогресу, ходу часу, який здійснює самі, здавалося б, божевільні мрії» (Македонів А. Микола Заболоцький: Життя. Творчість. Метаморфози. Л.: Радянський письменник , 1987. С. 158).

14 Арутюнова Н. Метафора і дискурс / / Теорія метафори. М.: Прогрес, 1990. С. 15.

15 Той факт, що нижчезазначених ремінісценція не є поки надбанням найширшого наукового обговорення, ми схильні відносити виключно за рахунок «затримання» поеми, яка призвела до численних деформацій її сприйняття широким читачем.

16 «Широко відома сюжетна схема, ритміко-синтаксична структура вірша, злегка змінена словесна формула застосовуються до висміює в сатирі матеріалу, і несподіваність такого застосування створює комічний ефект. Однак сміх спрямований не проти літературного джерела "переспіву", а проти об'єкта сатири »(Ямпільський І. Поети« Іскри »/ / Поети« Іскри ». Л.: Радянський письменник, 1939. С. XLIII).

17 Бек Т. Микола Заболоцький: далі скрізь / / Прапор. 2003. № 11. С. 194-95. Курсив і жирний шрифт - Т.Б.


Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Література | Твір
44.7кб. | скачати


Схожі роботи:
Пародія і пародіческое використання в комедії Шекспіра Безплідні зусилля любові
Індекс цитування вченого найважливіший це критерій якості його наукової діяльності
Харчування і биоценотические відносини вовка
Комунікація та соціальна організація вовка
Елементарна розумова діяльність і складні форми поведінки вовка
Поезія Заболоцького
Філософська лірика Заболоцького
Заболотский н. а. - Поезія н. Заболоцького
Заболотский н. а. - Вірш н. а. Заболоцького
© Усі права захищені
написати до нас