"Пан із Сан-Франциско - імені його ні в Неаполі, ні на Капрі ніхто не запам'ятав - їхав у Старий Світ на цілих два роки, з дружиною і дочкою, єдино заради розваги". Ця людина була твердо впевнений, що має право на все, тому що, по-перше, був багатий, а по-друге, мав намір присвятити що залишилися йому роки (йому виповнилося п'ятдесят вісім) відпочинку та розваг. Він працював не покладаючи рук (не своїх, а тих китайців, яких він виписував до себе на роботи цілими тисячами) і ось тепер вирішив перепочити. Люди його рівня зазвичай починали відпочинок з поїздки в Європу, в Індію, в Єгипет. Так вирішив вчинити і пан з Сан-Франциско. Дружина його, як всі літні американки, любила подорожі, а дочка, не дуже юна і здорова, під час подорожі могла, хто знає, знайти собі пару.
Маршрут подорожі був дуже великий, включаючи і Південну Італію, де вони збиралися провести грудень і січень, потім Ніццу, Монте-Карло, Флоренцію, Рим, Париж, Севілью, потім Англію, Грецію і навіть Японію ...
Життя на знаменитому пароплаві "Атлантида" йшла розмірено: вставали, пили шоколад, кава, какао, приймали ванни, робили гімнастику для порушення апетиту і йшли до першого сніданку. До одинадцятої години гуляли по палубах, грали в різні ігри для нового збудження апетиту; в одинадцять підкріплювалися бутербродами з бульйоном і спокійно чекали другого сніданку, ще більш рясного, ніж перший; потім дві години відпочивали, лежачи на шезлонгах під пледами; о п'ятій годині пили чай із запашним печивом. Наближалося головна подія дня, і пан з Сан-Франциско поспішав у свою багату каюту - одягатися.
"Океан, що ходив за стінами, був страшний, але про нього не думали, твердо вірячи у владу над ним командира ... на баку щохвилини взвивала з пекельною похмурістю і верещала з несамовитою люттю сирена, але мало хто з тих, що обідають чули сирену - її глушили звуки прекрасного струнного оркестру, вишукано і невпинно грав у двусветной залі, святково залитої вогнями, переповненій декольтованою дамами та чоловіками в фраках ... Смокінг і крохмальне білизна дуже молодого пана з Сан-Франциско. Сухий, невисокий, не гаразд скроєний, але міцно зшитий, він сидів у золотисто-перловому сяйві цього храму за пляшкою вина, за келихами і келишком найтоншого скла, за кучерявим букетом гіацинтів ... Обід тривав більше години, а після обіду відкривалися у бальному залі танці ... Океан з гулом ходив за стіною чорними горами, хуртовина міцно свистіли в обважнілих снасті, пароплав весь тремтів, долаючи і її, і ці гори, - точно плугом розвалюючи на сторони їх хиткі, раз у раз скипає і високо здіймається пінистими хвостами громади, - в смертної тузі стогнала Задушена туманом сирена, мерзли від холоду і шаліли від непосильного напруження уваги вахтові на своїй вишці, похмурим і спекотним надр пекла, її останньому, дев'ятому колі була подібна підводна утроба пароплава, - та, де глухо гелготали велетенські топки, які пожирають своїми розпеченими зевамі купи кам'яного вугілля, з гуркотом ввергається в них облитими їдким, брудним потім і до пояса голими людьми, багряними від полум'я, а тут, у барі, безтурботно закидали ноги на ручки крісел ... в танцювальній залі все сяяло і виливав світло ... була витончена закохана пара, за якою всі з цікавістю стежили і яка не приховувала свого щастя ... один командир знав, що ця пара найнята Ллойдом грати в любов за хороші гроші і вже давно плаває то на одному, то на іншому кораблі ".
У Гібралтарі, де всіх обрадувало сонце, на пароплав сів новий пасажир - наслідний принц одного азіатської держави, маленький, широколиций, вузькоокий, в золотих окулярах. "У Середземному морі йшла велика і барвиста, як хвіст павича, хвиля, яку, при яскравому блиску і абсолютно чистому небі, розвела весело і скажено летіла назустріч трамонтана ..." Вчора завдяки щасливому випадку принц був представлений дочки пана з Сан-Франциско, і зараз вони стояли на палубі поруч і він кудись їй вказував, щось пояснював, а вона слухала і від хвилювання не розуміла, що він їй говорить; "серце її билося від незрозумілого захоплення перед ним".
Пан із Сан-Франциско був досить щедрий, а тому вважав природним виконання людьми будь-якого його бажання.
Життя в Неаполі негайно ж потекла за заведеним порядком: рано вранці - сніданок, хмарне небо і натовп гідів біля дверей вестибюля, потім повільний рух на автомобілі по вузьких і сирим коридорах вулиць, огляд мертвотно-чистих музеїв і пахнуть воском церков; в п'ять - чай в ошатному салоні готелю, ну, а потім - готування до обіду.
Погода підвела. Портьє говорили, що такого року вони просто не пам'ятають. "Ранкове сонце кожен день обманював: з полудня незмінно сіріло і починав сіяти дощ, та все густішим і холодніше; тоді пальми біля під'їзду готелю блищали бляхою, місто здавалося особливо брудним і тісним ... а жінки, шльопають по грязюці, під дощем з чорними розкритими головами, - бридко коротконогі; про вогкість ж і сморід гнилої рибою від пінливого біля набережної моря і говорити нічого ... Всі запевняли, що зовсім не те в Сорренто, на Капрі ... "Море неспокійно, маленький пароплав, що везе сімейство на Капрі," так Валя зі сторони в сторону ", що всі були ледве живі. "Містер, що лежав на спині, в широкому пальто і великому картузі, не розтискав щелеп всю дорогу, обличчя його стало темним, вуса білими, голова тяжко хворіла: останні дні, завдяки поганий погоді, він пив по вечорах занадто багато і занадто багато милувався" живими картинами "в деяких притонах". На зупинках було трохи легше; пронизливо волав з хитної барки під прапором готелю "Коуа!" Гаркавий хлопчисько, заманювала мандрівників. "І пан з Сан-Франциско, відчуваючи себе так, як і личило йому, - зовсім старим, - вже з тугою і злобою думав про всі ці жадібних, тхнули часником людиськ, званих італійцями". Нарешті вони дісталися.
"Острів Капрі був сир і темний в цей вечір ... На верху гори, на майданчику фунікулера, вже знову стояв натовп тих, на обов'язку яких лежало гідно прийняти пана з Сан-Франциско. Були й інші приїжджі, але не заслуговують на увагу, - кілька російських ... і компанія ... німецьких юнаків у тірольських костюмах ... Сові не щедрі на витрати. Пан із Сан-Франциско, осторонь і від тих, і від інших, був відразу помічений ". У вестибюлі їх зустрічає вишуканий господар готелю, і пан з Сан-Франциско раптом згадує, що бачив саме його уві сні. Дочка глянула на нього з тривогою: "... серце її раптом стиснула туга, почуття страшної самотності на цьому чужому, темному острові ..."
Пол ще гойдався під ногами пана з Сан-Франциско, але він ретельно замовив обід і "потім став точно до вінця готуватися". Що відчував, що думав пан з Сан-Франциско в цей такий знаменний для нього вечір? Йому просто дуже хотілося їсти, і він перебував навіть в деякому порушення, що не залишає часу для почуттів і роздумів.
Він поголився, вимився, гаразд вставив декілька зубів, змочив і прибрав щітками в срібній оправі залишки перлинних волосся навколо смугло-жовтого черепа, натягнув кремове шовкове трико, а на сухі ноги - чорні шовкові шкарпетки і бальні туфлі, упорядкував чорні брюки і білосніжну , з випинаючи груди сорочку, вправив в блискучі манжети запонки і став мучитися з ловом під твердим комірцем запонки шийної. "Пол ще гойдався під ним, кінчиків пальців було дуже боляче, запонка часом дуже кусала в'ялу шкірку у поглибленні під кадиком, але він був наполегливий і нарешті, з сяючими від напруги очима, весь сизий від здавив йому горло, не в міру тугого комірця, таки доробив справу - і в знемозі присів ... "
Ось він іде по коридору до читальні, зустрічні слуги тиснуться від нього до стіни, а він іде, як би не помічаючи їх. У читальні пан з Сан-Франциско взяв газету, швидко пробіг заголовки деяких статей, - "як раптом рядки спалахнули перед ним скляним блиском, шия його напружінілась, очі витріщилися, пенсне злетіло з носа ... Він рвонувся вперед, хотів ковтнути повітря - і дико захрипів; нижня щелепа його відпала, освітивши весь рот золотом пломб, голова завалилася на плече і замотати, груди сорочки випнулося коробом - і все тіло, звиваючись, задираючи килим підборами, поповзло на підлогу, відчайдушно борючись з кимось ". Всі сполошилися, так як люди і до цих пір ще більше всього дивуються і ні за що не хочуть вірити смерті.
"А на світанку, коли ... піднялося і розкинулося над островом Капрі блакитне ранкове небо ... принесли до сорок третього номеру довгий ящик з-під содової води "і поклали в нього тіло. Незабаром його швидко повезли на однокінним візнику по білому шосе все вниз і вниз, до самого моря. Візник, який програвся вчора до останнього гроша, був радий несподіваного заробітку, що дав йому якийсь пан з Сан-Франциско, "мотав своєю мертвою головою в ящику за його спиною ... *. На острові починалася звичайна щоденне життя.
Тіло ж мертвого діда з Сан-Франциско поверталося додому, в могилу, на береги Нового Світу. Зазнавши багато принижень, багато людського неуваги, з тиждень промандрував з одного портового сараю в інший, воно знову потрапило нарешті на той же самий знаменитий корабель, на якому так ще недавно, з таким пошаною його везли у Старий Світ. Але тепер вже приховували його від живих - глибоко спустили в просмолене гробі в чорний трюм. А нагорі, як зазвичай, був бал. "І ніхто не знав ... що стоїть глибоко, глибоко під ними, на дні темного трюму, у сусідстві з похмурими і спекотними надрами корабля, тяжко притаманних морок, океан, завірюху ... "
Маршрут подорожі був дуже великий, включаючи і Південну Італію, де вони збиралися провести грудень і січень, потім Ніццу, Монте-Карло, Флоренцію, Рим, Париж, Севілью, потім Англію, Грецію і навіть Японію ...
Життя на знаменитому пароплаві "Атлантида" йшла розмірено: вставали, пили шоколад, кава, какао, приймали ванни, робили гімнастику для порушення апетиту і йшли до першого сніданку. До одинадцятої години гуляли по палубах, грали в різні ігри для нового збудження апетиту; в одинадцять підкріплювалися бутербродами з бульйоном і спокійно чекали другого сніданку, ще більш рясного, ніж перший; потім дві години відпочивали, лежачи на шезлонгах під пледами; о п'ятій годині пили чай із запашним печивом. Наближалося головна подія дня, і пан з Сан-Франциско поспішав у свою багату каюту - одягатися.
"Океан, що ходив за стінами, був страшний, але про нього не думали, твердо вірячи у владу над ним командира ... на баку щохвилини взвивала з пекельною похмурістю і верещала з несамовитою люттю сирена, але мало хто з тих, що обідають чули сирену - її глушили звуки прекрасного струнного оркестру, вишукано і невпинно грав у двусветной залі, святково залитої вогнями, переповненій декольтованою дамами та чоловіками в фраках ... Смокінг і крохмальне білизна дуже молодого пана з Сан-Франциско. Сухий, невисокий, не гаразд скроєний, але міцно зшитий, він сидів у золотисто-перловому сяйві цього храму за пляшкою вина, за келихами і келишком найтоншого скла, за кучерявим букетом гіацинтів ... Обід тривав більше години, а після обіду відкривалися у бальному залі танці ... Океан з гулом ходив за стіною чорними горами, хуртовина міцно свистіли в обважнілих снасті, пароплав весь тремтів, долаючи і її, і ці гори, - точно плугом розвалюючи на сторони їх хиткі, раз у раз скипає і високо здіймається пінистими хвостами громади, - в смертної тузі стогнала Задушена туманом сирена, мерзли від холоду і шаліли від непосильного напруження уваги вахтові на своїй вишці, похмурим і спекотним надр пекла, її останньому, дев'ятому колі була подібна підводна утроба пароплава, - та, де глухо гелготали велетенські топки, які пожирають своїми розпеченими зевамі купи кам'яного вугілля, з гуркотом ввергається в них облитими їдким, брудним потім і до пояса голими людьми, багряними від полум'я, а тут, у барі, безтурботно закидали ноги на ручки крісел ... в танцювальній залі все сяяло і виливав світло ... була витончена закохана пара, за якою всі з цікавістю стежили і яка не приховувала свого щастя ... один командир знав, що ця пара найнята Ллойдом грати в любов за хороші гроші і вже давно плаває то на одному, то на іншому кораблі ".
У Гібралтарі, де всіх обрадувало сонце, на пароплав сів новий пасажир - наслідний принц одного азіатської держави, маленький, широколиций, вузькоокий, в золотих окулярах. "У Середземному морі йшла велика і барвиста, як хвіст павича, хвиля, яку, при яскравому блиску і абсолютно чистому небі, розвела весело і скажено летіла назустріч трамонтана ..." Вчора завдяки щасливому випадку принц був представлений дочки пана з Сан-Франциско, і зараз вони стояли на палубі поруч і він кудись їй вказував, щось пояснював, а вона слухала і від хвилювання не розуміла, що він їй говорить; "серце її билося від незрозумілого захоплення перед ним".
Пан із Сан-Франциско був досить щедрий, а тому вважав природним виконання людьми будь-якого його бажання.
Життя в Неаполі негайно ж потекла за заведеним порядком: рано вранці - сніданок, хмарне небо і натовп гідів біля дверей вестибюля, потім повільний рух на автомобілі по вузьких і сирим коридорах вулиць, огляд мертвотно-чистих музеїв і пахнуть воском церков; в п'ять - чай в ошатному салоні готелю, ну, а потім - готування до обіду.
Погода підвела. Портьє говорили, що такого року вони просто не пам'ятають. "Ранкове сонце кожен день обманював: з полудня незмінно сіріло і починав сіяти дощ, та все густішим і холодніше; тоді пальми біля під'їзду готелю блищали бляхою, місто здавалося особливо брудним і тісним ... а жінки, шльопають по грязюці, під дощем з чорними розкритими головами, - бридко коротконогі; про вогкість ж і сморід гнилої рибою від пінливого біля набережної моря і говорити нічого ... Всі запевняли, що зовсім не те в Сорренто, на Капрі ... "Море неспокійно, маленький пароплав, що везе сімейство на Капрі," так Валя зі сторони в сторону ", що всі були ледве живі. "Містер, що лежав на спині, в широкому пальто і великому картузі, не розтискав щелеп всю дорогу, обличчя його стало темним, вуса білими, голова тяжко хворіла: останні дні, завдяки поганий погоді, він пив по вечорах занадто багато і занадто багато милувався" живими картинами "в деяких притонах". На зупинках було трохи легше; пронизливо волав з хитної барки під прапором готелю "Коуа!" Гаркавий хлопчисько, заманювала мандрівників. "І пан з Сан-Франциско, відчуваючи себе так, як і личило йому, - зовсім старим, - вже з тугою і злобою думав про всі ці жадібних, тхнули часником людиськ, званих італійцями". Нарешті вони дісталися.
"Острів Капрі був сир і темний в цей вечір ... На верху гори, на майданчику фунікулера, вже знову стояв натовп тих, на обов'язку яких лежало гідно прийняти пана з Сан-Франциско. Були й інші приїжджі, але не заслуговують на увагу, - кілька російських ... і компанія ... німецьких юнаків у тірольських костюмах ... Сові не щедрі на витрати. Пан із Сан-Франциско, осторонь і від тих, і від інших, був відразу помічений ". У вестибюлі їх зустрічає вишуканий господар готелю, і пан з Сан-Франциско раптом згадує, що бачив саме його уві сні. Дочка глянула на нього з тривогою: "... серце її раптом стиснула туга, почуття страшної самотності на цьому чужому, темному острові ..."
Пол ще гойдався під ногами пана з Сан-Франциско, але він ретельно замовив обід і "потім став точно до вінця готуватися". Що відчував, що думав пан з Сан-Франциско в цей такий знаменний для нього вечір? Йому просто дуже хотілося їсти, і він перебував навіть в деякому порушення, що не залишає часу для почуттів і роздумів.
Він поголився, вимився, гаразд вставив декілька зубів, змочив і прибрав щітками в срібній оправі залишки перлинних волосся навколо смугло-жовтого черепа, натягнув кремове шовкове трико, а на сухі ноги - чорні шовкові шкарпетки і бальні туфлі, упорядкував чорні брюки і білосніжну , з випинаючи груди сорочку, вправив в блискучі манжети запонки і став мучитися з ловом під твердим комірцем запонки шийної. "Пол ще гойдався під ним, кінчиків пальців було дуже боляче, запонка часом дуже кусала в'ялу шкірку у поглибленні під кадиком, але він був наполегливий і нарешті, з сяючими від напруги очима, весь сизий від здавив йому горло, не в міру тугого комірця, таки доробив справу - і в знемозі присів ... "
Ось він іде по коридору до читальні, зустрічні слуги тиснуться від нього до стіни, а він іде, як би не помічаючи їх. У читальні пан з Сан-Франциско взяв газету, швидко пробіг заголовки деяких статей, - "як раптом рядки спалахнули перед ним скляним блиском, шия його напружінілась, очі витріщилися, пенсне злетіло з носа ... Він рвонувся вперед, хотів ковтнути повітря - і дико захрипів; нижня щелепа його відпала, освітивши весь рот золотом пломб, голова завалилася на плече і замотати, груди сорочки випнулося коробом - і все тіло, звиваючись, задираючи килим підборами, поповзло на підлогу, відчайдушно борючись з кимось ". Всі сполошилися, так як люди і до цих пір ще більше всього дивуються і ні за що не хочуть вірити смерті.
"А на світанку, коли ... піднялося і розкинулося над островом Капрі блакитне ранкове небо ... принесли до сорок третього номеру довгий ящик з-під содової води "і поклали в нього тіло. Незабаром його швидко повезли на однокінним візнику по білому шосе все вниз і вниз, до самого моря. Візник, який програвся вчора до останнього гроша, був радий несподіваного заробітку, що дав йому якийсь пан з Сан-Франциско, "мотав своєю мертвою головою в ящику за його спиною ... *. На острові починалася звичайна щоденне життя.
Тіло ж мертвого діда з Сан-Франциско поверталося додому, в могилу, на береги Нового Світу. Зазнавши багато принижень, багато людського неуваги, з тиждень промандрував з одного портового сараю в інший, воно знову потрапило нарешті на той же самий знаменитий корабель, на якому так ще недавно, з таким пошаною його везли у Старий Світ. Але тепер вже приховували його від живих - глибоко спустили в просмолене гробі в чорний трюм. А нагорі, як зазвичай, був бал. "І ніхто не знав ... що стоїть глибоко, глибоко під ними, на дні темного трюму, у сусідстві з похмурими і спекотними надрами корабля, тяжко притаманних морок, океан, завірюху ... "