Оцінка фінансової стійкості підприємства на прикладі УОП Нафтохім

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Зміст

Введення

1.Фінансова стійкість як один з показників оцінки фінансового стану підприємства

1.1 Роль фінансового аналізу в забезпеченні фінансової стійкості

підприємства

1.2 Фінансовий стан та платоспроможність підприємства

1.3Методіка розрахунку трьохкомпонентного показника для оцінки

фінансової стійкості

2 Управління фінансовою стійкістю підприємства

2.1 Розрахунок і оцінка фінансових коефіцієнтів стійкості

2.2 Управління оборотним капіталом 402.3 Управління позиковим капіталом

    1. Оцінка фінансової стійкості підприємства на прикладі УОП «Нафтохім»

3.1 Аналіз майнового стану підприємства

3.2 Розрахунок забезпеченості запасів джерелами їх формування

3.3 Аналіз ринкових коефіцієнтів фінансової стійкості

Висновок

Список використаної літератури

Введення

Ринкова економіка в Російській Федерації набирає все більшої сили. Разом з нею набирає силу і конкуренція як основний механізм регулювання господарського процесу.

У сучасних економічних умовах діяльність кожного господарського суб'єкта є предметом уваги широкого кола учасників ринкових відносин, зацікавлених в результатах його функціонування.

Щоб забезпечувати виживання підприємства в сучасних умовах, управлінському персоналу необхідно, перш за все, вміти реально оцінювати фінансові стану, як свого підприємства, так і існуючих потенційних конкурентів. Фінансовий стан - найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства, вона визначає конкурентоспроможність, потенціал у діловому співробітництві, оцінює, у якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів у фінансовому та виробничому відношенні. Однак одного вміння реально оцінювати фінансовий стан не досить для успішного функціонування підприємства та досягнення ним поставленої мети.

Конкурентоспроможність підприємству може забезпечити тільки правильне управління рухом фінансових ресурсів і капіталу, що знаходяться на розпорядженні.

У ринковій економіці давно вже сформувалася самостійний напрям дозволяє вирішувати ряд поставлених вами завдань, відоме як «Фінансове управління» або «Фінансовий менеджмент».

Фінансовий менеджмент як наука має складну структуру. Однією із складових його частин є фінансовий аналіз, що базується на даних бухгалтерського обліку та імовірнісних оцінках майбутніх чинників господарського життя. Зв'язок бухгалтерського обліку з управлінням очевидна.

Управляти - значить приймати рішення. Управляти - значить передбачати, а для цього необхідно володіти гідною інформацією.

У зв'язку з цим бухгалтерська звітність стає інформаційною основою подальших аналітичних розрахунків, необхідних для прийняття управлінських рішень.

Рішення фінансового характеру точні настільки, наскільки хороша і об'єктивна інформаційна база.

Фінансовий менеджмент базується на кількох основних концепціях: тимчасова цінність грошових ресурсів, грошові потоки, фінансовий ризик, ціна капіталу, ефективний ринок і ін

Для фінансового менеджера тимчасова цінність грошових ресурсів має особливе значення, оскільки в аналітичних розрахунках доводиться порівнювати грошові потоки, генеровані в різні періоди часу.

У справжніх умовах фінансовий менеджер стає одним з ключових фігур на підприємстві. Він відповідальний за постановку проблем фінансового характеру, аналіз доцільності використання того чи іншого способу вирішення прийнятого керівництвом підприємства, і пропозиції найбільш прийнятного варіанту дії.

Діяльність фінансового менеджера в загальному, вигляді може бути представлена ​​наступними напрямками: загальний фінансовий аналіз та планування; забезпечення підприємства фінансовими ресурсами (управління джерелами коштів), розподіл фінансових ресурсів (інвестиційна політика).

Отже, успішне фінансове управління, спрямоване на:

- Виживання фірми в умовах конкурентної боротьби;

- Запобігання банкрутства і великих фінансових невдач;

- Лідерок в боротьбі з конкурентами;

- Прийнятні темпи росту економічного потенціалу фірми;

  • зростання обсягів виробництва та реалізації;

- Максимізація прибутку;

- Мінімізація витрат;

- Забезпечення рентабельної роботи фірми;

і є мета фінансового менеджменту.

Предмет дослідження - фінансовий стан підприємства в аспекті фінансової стійкості.

Об'єктом дослідження є Товариство з Обмеженою Відповідальністю Управління громадського харчування «Нафтохім».

Основними видами діяльності підприємства є:

-Організація громадського харчування працівників ВАТ «Нижнекамскнефтехим»;

-Організація оптової і роздрібної торгівлі матеріальними та сировинними ресурсами, продукцією ПММ, товарами народного споживання, продуктами харчування, алкогольними напоями;

-Надання послуг населенню у сфері громадського харчування.

Метою даної дипломної роботи є вивчення методів аналізу фінансового стану, як інструментів прийняття управлінського рішення та вироблення на цій основі, практичних рекомендацій та висновків.

Для досягнення поставленої мети необхідне рішення наступних завдань:

- Дослідження методів та підходів до оцінки фінансового стану на підставі достатності джерел формування запасів і витрат;

- Вивчення та порівняльний аналіз методик оцінки фінансових коефіцієнтів;

- Розгляд практичних аспектів застосування зазначених методик управління фінансовою стійкістю.

Інформаційною базою дослідження послужили методики оцінки фінансової стійкості підприємства, розроблені Шереметом А.Д. і Сайфуллін Р.С., а також Ковальова В.В.

1. Фінансова стійкість як один з показників оцінки фінансового стану

1.1Роль фінансового аналізу в забезпеченні фінансової стійкості підприємства

У сучасних економічних умовах діяльність кожного господарюючого суб'єкта є предметом уваги широкого кола учасників ринкових відносин (організацій і осіб), зацікавлених в результатах його функціонування. На підставі доступної їм звітно-облікової інформації вони прагнуть оцінити фінансовий стан підприємства. Основним інструментом для цього служить фінансовий аналіз, за допомогою якого можна об'єктивно оцінити внутрішні і зовнішні відносини аналізованого об'єкта, а потім по його результатам прийняти обгрунтовані рішення.

Фінансовий аналіз являє собою процес, заснований на вивченні даних про фінансовий стан і результати діяльності підприємства в минулому з метою оцінки перспектив його розвитку. Таким чином, головною задачею фінансового аналізу є зниження неминучої невизначеності, пов'язаної з прийняттям економічних рішень, орієнтованих у майбутнє.

Фінансовий аналіз дає можливість оцінити:

- Майновий стан підприємства;

-Ступінь підприємницького ризику, зокрема можливість погашення зобов'язань перед третіми особами;

-Достатність капіталу для поточної діяльності і довгострокових інвестицій;

-Потреба в додаткових джерелах фінансування;

-Здатність до нарощення капіталу;

-Раціональність залучення позикових коштів;

-Обгрунтованість політики розподілу і використання прибутку;

-Доцільність вибору інвестицій та інші.

У широкому сенсі фінансовий аналіз можна використовувати: як інструмент обгрунтування короткострокових і довгострокових економічних рішень, доцільності інвестицій; як засіб оцінки майстерності і якості управління; як спосіб прогнозування майбутніх результатів.

Сучасний фінансовий аналіз постійно змінюється під впливом зростаючого впливу середовища на умови функціонування підприємств. Зокрема, змінюється його цільова спрямованість: контрольна функція відступає на другий план і основний упор робиться на перехід до обгрунтування управлінських та інвестиційних рішень, визначення напрямів можливих вкладень капіталу та оцінці їх доцільності [14, с.3].

Фінансовий аналіз є істотним елементом фінансового менеджменту і аудиту. Практично всі користувачі фінансових звітів підприємства застосовують методи фінансового аналізу для прийняття рішень.

Він заснований на розрахунку абсолютних і відносних показників, що характеризують різні аспекти діяльності підприємства і його фінансовий стан. Однак головне при проведенні фінансового аналізу не розрахунок показників, а вміння трактувати отримані результати.

Власники аналізують фінансові звіти, роблять порівняльний аналіз і відповідні висновки, на підставі яких вони ведуть на підприємстві фінансову політику, спрямовану на підвищення прибутковості капіталу, забезпечення стабільності становища фірми. Кредитори та інвестори аналізують фінансові звіти, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та вкладами. Якість прийнятих рішень значною мірою залежить від якості їх аналітичного обгрунтування [41, с.7].

Таким чином, основною метою фінансового аналізу є отримання невеликого числа ключових (найбільш інформативних) параметрів, що дають об'єктивну і точну картину фінансового стану підприємства, його прибутків і збитків, змін у структурі активів і пасивів, у розрахунках з дебіторами і кредиторами. При цьому аналітика і керуючого (менеджера) може цікавити як поточний фінансовий стан підприємства, так і прогноз на найближчу або віддалену перспективу, тобто очікувані параметри фінансового стану [41, с.8].

Цілі аналізу досягаються в результаті вирішення певного взаємозалежного набору аналітичних завдань. Аналітична задача являє собою конкретизацію цілей аналізу з обліком організаційних, інформаційних, технічних і методичних можливостей проведення цього аналізу. Основними факторами є обсяг і якість вихідної інформації. При цьому треба мати на увазі, що періодична фінансова звітність підприємства - це лише «сира» інформація, підготовлена ​​в ході виконання на підприємстві облікових процедур.

Щоб приймати управлінські рішення в галузі виробництва, збуту, фінансів, інвестицій і нововведень, керівництву потрібна постійна поінформованість з відповідних питань, можлива лише в результаті відбору, аналізу, оцінки і концентрації вихідної «сирої» інформації.

Фінансовий аналіз є прерогативою вищої ланки управлінських структур підприємства, здатних впливати на формування фінансових ресурсів і на потоки грошових коштів. Ефективність або неефективність приватних управлінських рішень, пов'язаних з визначенням ціни продукту, розміру партії закупівель сировини чи поставок продукції, заміною обладнання або технології, повинна пройти оцінку з точки зору загального успіху фірми, характеру її економічного зростання і зростання загальної фінансової ефективності [41, с. 10].

Відзначимо, що невдачі з використанням фінансових коефіцієнтів для цілей прийняття економічних рішень пояснюються значною мірою саме тим, що початківці аналітики залучають для аналізу непорівнянні з точки зору методології бухгалтерського обліку дані і роблять потім на їх основі неадекватні висновки.

Друга умова, що випливає з першого, - володіння методами фінансового аналізу. При цьому якісні судження при вирішенні фінансових питань важливі не менше ніж кількісні результати. До таких якісних суджень слід віднести в першу чергу загальну оцінку ситуації і стоять проблем, які будуть визначати як використання тих чи інших конкретних методів фінансового аналізу, так і інтерпретацію його результатів, ступінь необхідної точності яких також залежить від конкретної ситуації і цілей аналізу. Для забезпечення якісних суджень необхідна оцінка надійності наявною інформацією, також ступеня невизначеності і ризику [14, с.6].

Третя умова - це наявність програми дій, пов'язаної з визначенням конкретних цілей виконання аналітичних робіт. Наприклад, підсумковий аналіз коефіцієнтів ліквідності за даними звітності, що проводиться для цілей складання пояснювальної записки, буде відрізнятися від поглибленого аналізу платоспроможності, що має своєю метою прогнозування майбутніх грошових потоків.

Четверте умова визначається розумінням обмежень, властивих застосовуваним аналітичних інструментів, та їх впливу на достовірність результатів фінансового аналізу. Так, ключовим моментом для процесу прийняття рішень про доцільність нових інвестицій є визначення вартості капіталу.

Теорія і практика фінансового аналізу має в своєму розпорядженні різноманітним набором способів розрахунку даного критерію оцінки інвестицій, що розрізняються як методичними підходами до визначення вартості окремих складових капіталу, так і інформаційною базою. Професіоналізм аналітика полягає в тому, щоб, володіючи різними методами визначення вартості капіталу, розуміючи проблеми використання того чи іншого методологічного підходу, обгрунтувати вибір прийнятного того чи іншого методичного підходу, обгрунтувати вибір прийнятного способу з урахуванням стоять цілей аналізу та наявної інформації.

Затратність процесу фінансового аналізу і вимога порівняння витрат і результатів визначають п'яту умову, що стосується зменшення коштовності виконання аналітичних робіт при досягненні задовільної точності результатів розрахунків.

Шостим обов'язковою умовою ефективного фінансового аналізу є зацікавленість у його результатах керівництва підприємства. Як справедливо відзначається в Методичних рекомендаціях щодо реформи підприємств (організацій), затверджених наказом Міністерства економіки Російської Федерації від 1 жовтня 1997 р. № 118 (далі по тексту - Наказ № 118), якість фінансового аналізу залежить від компетентності особи, що приймає управлінське рішення в області фінансової політики. У тому ж документі підкреслюється, що одним із завдань реформи підприємства є перехід до управління фінансами на основі аналізу фінансово-економічного стану з урахуванням постановки стратегічних цілей діяльності підприємства [14, с.7].

У сучасних умовах перед керівництвом підприємства постає завдання не стільки опанувати самими методами фінансового аналізу (для виконання професійного аналізу необхідні відповідним чином підготовлені кадри), скільки використання результатів аналізу.

Прагнучи вирішити конкретні питання і отримати кваліфіковану оцінку фінансового положення, керівники підприємств все частіше починають вдаватися до допомоги фінансового аналізу. При цьому вони, як правило, вже не задовольняються констатацією розміру показників звітності, а розраховують одержати конкретний висновок про достатність платіжних засобів, нормальних співвідношеннях власного і позикового капіталу, швидкості обігу капіталу і причинах її зміни, типах фінансування тих чи інших видів діяльності [14, с.8].

Результати фінансового аналізу дозволяють виявити вразливі місця, що потребують особливої ​​уваги. Нерідко виявляється достатнім виявить ці місця, щоб розробити заходи щодо їх ліквідації [14, с.10].

Все це зайвий раз свідчить про те, що фінансовий аналіз в сучасних умовах стає елементом управління.

Фінансовий аналіз в залежності від класифікації користувачів і їхніх цілей можна розділити на внутрішній і зовнішній. Відповідно фінансова звітність підрозділяється на зовнішню і внутрішню в залежності від користувачів і цілей її складання [13, с.12].

До внутрішніх користувачам відноситься управлінський персонал підприємства. Він приймає різні рішення виробничого і фінансового характеру. Наприклад, на базі звітності складається фінансовий план підприємства на наступний рік, приймаються рішення про збільшення або зменшення обсягу реалізації, ціни товарів, що продаються, напрямки інвестування ресурсів підприємства, доцільність залучення кредитів та іншого. Очевидно, що для прийняття таких рішень потрібно повна, своєчасна і точна інформація, оскільки в іншому випадку підприємство може понести великі збитки і навіть збанкрутувати.

Крім того, фінансова звітність є сполучною ланкою між підприємством і його зовнішнім середовищем. Метою подання підприємством звітності зовнішнім користувачам в умовах ринку є, перш за все, отримання додаткових фінансових ресурсів на фінансових ринках. Таким чином, від того, що представлено у фінансовій звітності, залежить майбутнє підприємства. Відповідальність за забезпечення ефективного зв'язку між підприємством і фінансовими ринками несуть фінансові менеджери вищої управлінської ланки підприємства. Тому для них фінансова звітність важлива і тому, що вони повинні знати, яку інформацію отримають зовнішні користувачі і як вона вплине на прийняті ними рішення. Це не означає, що менеджери не мають у своєму розпорядженні додаткової внутрішньої інформації про діяльність підприємства, на відміну від зовнішніх користувачів, для яких фінансова звітність в багатьох випадках є основним джерелом інформації. Але оскільки рішення зовнішніх користувачів за інших рівних умов приймаються на основі обмеженого кола показників фінансової звітності, саме ці показники перебувають у центрі уваги фінансового менеджера і є завершальною крапкою в ході оцінки впливу прийнятих управлінських рішень на фінансовий стан підприємства.

Серед зовнішніх користувачів фінансової звітності виділяються, у свою чергу, дві групи: користувачі, безпосередньо зацікавлені у діяльності в компанії, користувачі, опосередковано зацікавлені в ній.

До першої групи належать:

- Нинішні та потенційні власники підприємства, яким необхідно визначити збільшення або зменшення частки власних коштів підприємства та оцінити ефективність використання ресурсів керівництвом компанії;

- Нинішні та потенційні кредитори, які використовують звітність для оцінки доцільності подання або продовження кредиту, визначення умов кредитування, визначення гарантій повернення кредиту, оцінки довіри до підприємства як до клієнта;

- Постачальники і покупці, що визначають надійність ділових зв'язків з даним клієнтом;

- Держава, насамперед в особі податкових органів, які перевіряють правильність складання звітних документів, розрахунку податків, визначають політику;

- Службовці компанії, які цікавляться даними звітності з точки зору рівня їх заробітної плати та перспектив роботи на даному підприємстві.

Друга група користувачів зовнішньої фінансової звітності - це ті юридичні та фізичні особи, кому вивчення звітності необхідно для захисту інтересів першої групи користувачів. У цю групу входять:

- Аудиторські служби, що перевіряють дані звітності на відповідність законодавству та загальноприйнятим правилам обліку та звітності з метою захисту інтересів інвесторів;

- Консультанти з фінансових питань, які використовують звітність з метою вироблення рекомендацій своїм клієнтам щодо поміщення їх капіталів в ту чи іншу компанію;

- Біржі цінних паперів;

- Реєструючі і інші державні органи, які приймають рішення про реєстрацію фірм, припинення діяльності компаній, та оцінюють необхідність зміни методів обліку та складання звітності;

- Законодавчі органи;

- Юристи, які потребують звітності для оцінки виконання умов контрактів, дотримання законодавчих норм при розподілі прибутку і виплату дивідендів, а також для визначення умов пенсійного забезпечення;

- Торгово-виробничі асоціації, які використовують звітність для статистичних узагальнень по галузях і для порівняльного аналізу та оцінки результатів діяльності на галузевому рівні;

- Профспілки, зацікавлені у фінансовій інформації для визначення своїх вимог щодо заробітної плати та умов трудових угод, а також для оцінки тенденцій розвитку галузі, до якої належить дане підприємство [30, с.19].

1.2 Фінансовий стан та платоспроможність підприємства

Фінансова сторона діяльності підприємства є одним з основних критеріїв його конкурентного статусу. На базі фінансової оцінки робляться висновки про інвестиційну привабливість того чи іншого виду діяльності і визначається кредитоспроможність підприємства.

Перед фінансовими службами підприємства ставляться завдання з оцінки фінансового стану та розробці заходів з підвищення фінансової стійкості [13, с.3].

Фінансовий стан у загальних рисах обумовлено ступенем виконання фінансового плану і мірою поповнення власних коштів за рахунок прибутку та інших джерел, якщо вони передбачені планом, а також швидкістю обороту виробничих фондів і особливо оборотних коштів. Таким чином, добре організоване фінансове планування, що базується на аналізі фінансової діяльності, служить запорукою доброго фінансового стану.

Фінансовий стан - найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства. Воно визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал у діловому співробітництві, є оцінкою ступеня гарантованості економічних інтересів самого підприємства і його партнерів по фінансовим і іншим відносинам.

Стійкий фінансовий стан формується в процесі всієї виробничо-господарської діяльності підприємства. Визначення його на ту або іншу дату відповідає на питання, наскільки правильно підприємство управляло фінансовими ресурсами протягом звітного періоду. Однак партнерів та акціонерів цікавить не процес, а результат, тобто самі показники і оцінки фінансового стану, які можна визначити на базі даних офіційної публічної звітності [33, с.44].

В даний час розроблено і використовується безліч методик оцінки фінансового стану підприємства, таких як методика Шеремета А.Д., Ковальова В.В., Донцової Л.В., Никифорової Н.А., Стоянової Є.С., Артеменко В.Г. ., Белендіра М.В. та інші. І відмінність між ними полягає в підходах, способи, критеріїв та умов проведення аналізу. Однак у даній роботі використовується методика Шеремета А.Д. і Сайфуліна Р.С., а також Ковальова В.В.

Використовувана методика призначена для забезпечення управління фінансовим станом підприємства та оцінки фінансової стійкості в умовах ринкової економіки.

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства - стабільність його діяльності у світлі довгострокової перспективи. Вона пов'язана зі структурою балансу підприємства, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів. Але ступінь залежності від кредиторів оцінюється не тільки співвідношенням позикових і власних джерел коштів. Це більш багатогранне поняття, що включає оцінку і власного капіталу, і складу оборотних і у необоротних активів, і наявність або відсутність збитків і т.д. [15, с.82].

Крім того, фінансовий стан підприємства небайдуже податковим органам - з точки зору здатності підприємства своєчасно і повністю сплачувати податки. Нарешті, фінансовий стан підприємства є головним критерієм для банків при вирішенні питання про доцільність видачі йому кредиту, розміри процента і строку.

Таким чином, від поліпшення показників фінансового стану підприємства залежать його економічні перспективи, надійні ділові відносини з партнерами [33, с.44].

Під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів фінансовий стан підприємства постійно змінюється, тому ні саме підприємство, ні учасників ринку не задовольняють дискретні звітні дані про фінансовий стан підприємства. Їм необхідно знати і якісну характеристику фінансового стану, тобто наскільки воно стійким у часі, як довго воно може зберігатися під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів, і які запобіжні заходи необхідно вжити для збереження цього нормального стану або для виходу з передкризового або кризового стану [13 , с.3].

Для вирішення середньострокових і стратегічних завдань щодо розвитку підприємства керівництву необхідно мати відповідний інструментарій для оцінки і прогнозування зміни фінансової стійкості [13, с.4].

Практично застосовуються сьогодні в Росії методи аналізу фінансово-економічного стану підприємства відстають від розвитку ринкової економіки. Незважаючи на те, що в бухгалтерську і статистичну звітність вже внесені і вносяться зміни, в цілому вона ще не відповідає потребам управління підприємством в ринкових умовах, оскільки існуюча звітність підприємства не містить будь-якого спеціального розділу або окремої форми, присвяченій оцінки фінансової стійкості окремого підприємства . Фінансовий аналіз підприємства проводиться факультативно і не є обов'язковим [1, с.6].

У підприємства, з одного боку, виникає потреба в наявності своєчасної та повної інформації для прийняття управлінських рішень та оцінки їх результатів. З іншого боку, підприємство має надати відповідну інформацію і тим, хто інвестував (або збирається інвестувати) в нього свої кошти. Поряд з цим, і в умовах ринку продовжує зберігатися необхідність звіту перед державою про правильність податкових відрахувань [30, с.19].

Традиційно оцінка фінансового стану проводиться за п'ятьма основними напрямками:

-Майновий стан;

-Ліквідність;

-Фінансова стійкість;

-Ділова активність;

-Рентабельність.

Фінансовий аналіз, як уже зазначалося, може виконуватися як для внутрішніх, так і для зовнішніх користувачів. При цьому склад оціночних показників варіюється в залежності від поставлених цілей.

Деякі нормативні значення показників фінансової оцінки регламентуються офіційними матеріалами: Наказ № 118, Розпорядження ФУДН «Методичні положення щодо оцінки фінансового стану підприємств і встановленню незадовільною структури балансу» № 31 - р від 12.08.94 р. (далі по тексту - Розпорядження № 31 - р ), а також використання європейських стандартів. При аналізі коефіцієнтів необхідно враховувати, що нормативні значення є приблизними середніми орієнтирами, отриманими на основі узагальнення світового досвіду.

Російські умови господарювання відрізняються від загальносвітових, тому нормативні значення не завжди є точними індикаторами міцного фінансового становища. Крім того, умови господарювання різних підприємств також значно відрізняються один від одного [13, с.25].

Таким чином, існуючий підхід до оцінки фінансового стану не дає достовірної інформації для прийняття управлінських рішень. Його використання можливе для проведення експрес-аналізу зовнішніми користувачами.

Спотворення при проведенні оцінки пов'язані, по-перше, з недостатньо адаптованою до російських умов нормативною базою оцінки, по-друге, з відсутністю методичного єдності при розрахунку оціночних показників.

Фінансова стійкість підприємства - це незалежність його у фінансовому відношенні і відповідність стан активів і пасивів компанії завданням фінансово-господарської діяльності.

Таким чином, фінансова стійкість є найважливішою характеристикою фінансово-економічної діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. Якщо підприємство фінансово стійко, то воно має перевагу перед іншими підприємствами того ж профілю і залучення інвестицій, в отриманні кредитів, у виборі постачальників і в підборі кваліфікованих кадрів. Нарешті, воно не вступає в конфлікт з державою і суспільством, так як виплачує своєчасно платить податки в бюджет, внески до соціальних фондів, заробітну плату - робітникам і службовцям, дивіденди - акціонерам, а банкам гарантує повернення кредитів і сплату відсотків по них.

Чим вище стійкість підприємства, тим більше воно незалежно від несподіваної зміни ринкової кон'юнктури і, отже, тим менше ризик опинитися на краю банкрутства.

1.3 Методика розрахунку трьохкомпонентного показника для оцінки фінансової стійкості

Фінансова стійкість підприємства - це незалежність його у фінансовому відношенні і відповідність стан активів і пасивів компанії завданням фінансово-господарської діяльності.

У російській практиці узагальнюючим показником фінансової стійкості компанії є надлишок чи нестача коштів для формування запасів і витрат, що отримується у вигляді різниці величини джерел засобів і величини запасів і витрат. Це по суті справи абсолютна оцінка фінансової стійкості [41, с.16].

Співвідношення вартості запасів і величин власних і позикових джерел їх формування - один з найважливіших чинників стійкості фінансового стану підприємства. Ступінь забезпеченості запасів джерелами формування виступає в якості причини тієї чи іншою мірою поточної платоспроможності (або неплатоспроможності) організації [41, с.155].

В економічній літературі даються різні підходи до аналізу фінансової стійкості. Розглянемо методику Шеремета А.Д. і Сайфуліна Р.С., що рекомендує для оцінки фінансової стійкості визначати трикомпонентний показник типу фінансової ситуації.

Для розрахунку цього показника зіставляється загальна величина запасів і витрат підприємства та джерела коштів для їх формування:

ЗЗ = З + ПДВ = стор.210 (ф.1) + стр.220 (ф.1), (1.3.1),

де ЗЗ - величина запасів і витрат;

З - запаси (рядок 210 форма 1);

ПДВ - податок на додану вартість по придбаних цінностей (стр.220 ф.1).

При цьому використовується різна ступінь охоплення окремих видів джерел, а саме:

- Наявність власних оборотних коштів, рівне різниці величини джерел власних коштів (власного капіталу) і величини необоротних активів.

ВОК = СС - ВА = стр.490-стр.190, (1.3.2),

де СОС - власні оборотні кошти;

СС - величина джерел власного капіталу;

ВА - величина позаоборотних активів;

- Багато фахівців при розрахунку власних оборотних коштів замість власних джерел беруть перманентний капітал: наявність власних

-Оборотних коштів і довгострокових позикових джерел формування

запасів і витрат, тобто з урахуванням довгострокових кредитів і позикових средстввв.


ПК = (СС + ДЗС)-ВА = (стр.490 + стр.590)-стр.190, (1.3.3),

де ПК - перманентний капітал;

ДЗС - довгострокові позикові кошти.

- Загальна величина основних джерел формування запасів і витрат, тобто наявність власних оборотних коштів, довгострокових кредитів і позикових коштів, короткострокових кредитів і позикових коштів, тобто всі джерела, які можливі.

ВІ = (СС + ДЗС + КЗС)-ВА = (стр.490 + стр.590 + стр.610) - стор.190,

де ВІ - всі джерела;

КЗС - короткострокові позикові кошти.

Як відзначають автори [41, с.56], до суми короткострокових кредитів і позикових коштів не приєднуються позики, не погашені в строк.

Показник загальної величини основних джерел формування запасів і витрат є наближеним, оскільки частина короткострокових кредитів видається під товари відвантажені (тобто вони не призначені для формування запасів і витрат), а для покриття запасів і витрат залучається частина кредиторської заборгованості, зарахованої банком при кредитуванні [ 41, с.57].

Незважаючи на ці недоліки, показник загальної величини основних

джерел формування запасів і витрат дає суттєвий орієнтир для визначення ступеня фінансової стійкості.

Трьом показникам наявності джерел формування запасів і витрат відповідають три показники забезпеченості запасів і витрат джерелами формування:

- Надлишок або нестача власних оборотних коштів:

Ф ВОК = ВОК - ЗЗ, (1.3.5),

де Ф СОС - надлишок чи недолік власних оборотних коштів.

- Надлишок або нестача перманентного капіталу:

Ф ПК = ПК-ЗЗ, (1.3.6),

де Ф ПК - надлишок чи недолік перманентного капіталу.

- Надлишок або нестача усіх джерел (показник фінансово - експлуатаційної потреби):

Ф ВІ = ВІ - ЗЗ, (1.3.7),

де Ф ПК - надлишок чи недолік всіх джерел.

За допомогою цих показників визначається тривимірний (трикомпонентний) показник типу фінансового стану, тобто

1, якщо Ф> 0,

S (Ф) = (1.3.8)

0, якщо Ф <0.

Обчислення трьох показників забезпеченості запасів джерелами їх формування дозволяє класифікувати фінансові ситуації за ступенем їхньої стійкості.

За ступенем стійкості можна виділити чотири типи фінансових ситуацій:

- Абсолютна стійкість фінансового стану, якщо

S = {1, 1, 1} (1.3.9)

При абсолютної фінансової стійкості підприємство не залежить від зовнішніх кредиторів, запаси і витрати повністю покриваються власними ресурсами [39, с.74]. У російській практиці така фінансова стійкість зустрічається вкрай рідко, являє собою крайній тип фінансової стійкості.

- Нормальна стійкість фінансового стану підприємства, що гарантує його платоспроможність, тобто

S = {0, 1, 1} (1.3.10)

Це співвідношення показує, що підприємство використовує всі джерела фінансових ресурсів і повністю покриває запаси і витрати [39, с.74].

- Нестійкий фінансовий стан, пов'язана з порушенням платоспроможності, при якому, тим не менш, зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів, скорочення дебіторів і прискорення оборотності запасів, тобто

S = {0, 0, 1} (1.3.11)

Межею фінансової нестійкості є кризовий стан підприємства. Воно проявляється в тому, що поряд з браком «нормальних» джерел покриття запасів і витрат (до їх числа може ставитися частина необоротних активів, прострочена заборгованість і т.д.) підприємство має збитки, непогашені зобов'язання, безнадійну дебіторську заборгованість [39, с. 74].

Професор А.Д. Шеремет та Р.С. Сайфулін [41, с.59] відзначають, що фінансова нестійкість вважається нормальною (припустимою), якщо величина залучених для формування запасів і витрат короткострокових кредитів і позикових коштів не перевищує сумарної вартості виробничих запасів і готової продукції (найбільш ліквідної частини запасів і витрат).

Якщо зазначені умови не виконуються, то фінансова стійкість є ненормальною і відображає тенденцію до істотного погіршення фінансового стану.

4) Кризовий фінансовий стан, при якому підприємство знаходиться на межі банкрутства, оскільки в даній ситуації грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення (за вирахуванням вартості власних акцій, викуплених у акціонерів), дебіторська заборгованість організації (за вирахуванням заборгованості засновників (учасників) за внесками до статутний капітал) та інші оборотні активи не покривають навіть його кредиторської заборгованості (включаючи резерви майбутніх витрат і платежів) та інші короткострокові пасиви, тобто:

S = {0, 0, 0} (1.3.12)

При кризовому і нестійкому фінансовому стані стійкість може бути відновлена ​​шляхом обгрунтованого зниження рівня запасів і витрат [6, с.57].

Оскільки позитивним чинником фінансової стійкості є наявність джерел формування запасів, а негативним чинником - величина запасів, то основними способами виходу з нестійкого і кризового фінансових станів (ситуації 3 і 4) будуть: поповнення джерел формування запасів та оптимізація їх структури, а також обгрунтоване зниження рівня запасів.

Найбільш безризиковим способом поповнення джерел формування запасів слід визнати збільшення реального власного капіталу за рахунок накопичення нерозподіленого прибутку чи за рахунок розподілу прибутку після оподаткування до фондів накопичення за умови зростання частини цих фондів, не вкладеної у необоротні активи. Зниження рівня запасів відбувається в результаті планування залишків запасів, а також реалізації невикористаних товарно-матеріальних цінностей. Поглиблений аналіз стану запасів виступає в якості складової частини внутрішнього аналізу фінансового стану, оскільки передбачає використання інформації про запаси, не міститься в бухгалтерській звітності та вимагає даних аналітичного обліку [41, с.157].

Послідовність проведення практичного аналізу фінансової стійкості підприємства (організації) представлена ​​в додатку 7.

Фінансова стійкість - один з основних показників фінансового стану підприємства, за визначенням якого можна судити про незалежність підприємства у фінансовому відношенні.

2Управленіе фінансовою стійкістю підприємства

2.1 Розрахунок і оцінка фінансових коефіцієнтів стійкості

Складність сьогоднішньої ситуації в управлінні підприємством полягає в тому, що в багатьох організаціях працівники бухгалтерської служби не володіють методами фінансового аналізу, а фахівці, ними володіють, як правило, не завжди вміють читати документи аналітичного і синтетичного обліку. Звідси невміння визначати коло основних завдань, вирішення яких необхідне для формування адекватної ринковим умовам системи управління фінансами підприємства, а також шляхів і способів їх вирішення.

Відповідно до Наказу № 118 метою розробки фінансової політики підприємства є побудова ефективної системи управління фінансами, спрямованої на досягнення стратегічних і тактичних цілей його діяльності. Відомо, що в сьогоднішніх умовах для більшості підприємств характерна реактивна форма управління фінансами, тобто прийняття управлінських рішень як реакції на поточні проблеми, або так зване «латання дірок». Одним із завдань реформи підприємства є перехід до управління фінансами на основі аналізу фінансово-економічного стану з урахуванням постановки стратегічних цілей діяльності організації. Результати діяльності будь-якого підприємства цікавлять як зовнішніх ринкових агентів (у першу чергу, інвесторів, кредиторів, акціонерів, споживачів), так і внутрішніх (керівників підприємства, працівників адміністративно-управлінських структурних підрозділів) [23, с.39].

Запорукою виживаності і основний стабільності положення підприємства служить його стійкість. На стійкість підприємства впливають різні фактори:

-Положення підприємства на товарному ринку;

-Випуск користується попитом;

-Його потенціал у діловому співробітництві;

-Ступінь залежності то зовнішніх кредиторів та інвесторів;

-Наявність неплатоспроможних дебіторів.

Вищою формою стійкості підприємства є його здатність розвиватися в умовах нестабільної внутрішньої і зовнішньої середовища. Для цього підприємство повинно володіти гнучкою структурою фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість залучати позикові кошти, тобто бути кредитоспроможним. Великий вплив на фінансову стійкість, також, надають кошти, додатково мобілізовані на ринку позичкових капіталів. Чим більше коштів може залучити підприємство, тим вище його фінансові можливості, однак зростає і фінансовий ризик - чи здатне буде підприємство своєчасно розплатитися зі своїми кредиторами.

Розрізняються три основні типи кредитної політики підприємства стосовно покупців продукції - консервативний, помірний та агресивний.

Консервативний (або жорсткий) тип кредитної політики підприємства направлений на мінімізацію кредитного ризику. Така мінімізація розглядається як пріоритетна мета у здійсненні його кредитної діяльності. Здійснюючи цей тип кредитної політики, підприємство не прагне до отримання високої додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції. Механізмом реалізації політики такого типу є суттєве скорочення кола покупців продукції в кредит за рахунок груп підвищеного ризику; мінімізація термінів надання кредиту та його розміру; жорсткість умов надання кредиту і підвищення його вартості; використання жорстких процедур інкасації дебіторської заборгованості.

Помірний тип кредитної політики підприємства характеризує типові умови її здійснення відповідно до прийнятої комерційної і фінансової практики та орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу. Агресивний (чи м'який) тип кредитної політики підприємства пріоритетною метою кредитної діяльності ставить максимізацію додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, не рахуючись з високим рівнем кредитного ризику, який супроводжує ці операції. Механізмом реалізації політики такого типу є поширення кредиту на більш ризиковані групи покупців продукції; збільшення періоду надання кредиту та його розміру; зниження вартості кредиту до мінімально допустимих розмірів; надання покупцям можливості пролангірованія кредиту.

Визначаючи тип кредитної політики, слід мати на увазі, що жорсткий (консервативний) її варіант негативно впливає на зростання обсягу операційної діяльності підприємства і формування стійких комерційних зв'язків, у той час як м'який (агресивний) її варіант може викликати надмірне відволікання фінансових засобів, знизити рівень платоспроможності підприємства, викликати згодом значні витрати по стягненню боргів, а в кінцевому підсумку знизити рентабельність оборотних активів і використовуваного капіталу [9, с.145].

У міжнародній практиці і в даний час в практиці прогресивних російських фірм проводять відносну оцінку фінансової стійкості організації за допомогою фінансових коефіцієнтів.

Фінансова стійкість за цією методикою характеризується:

-Співвідношенням власних і позикових коштів;

-Темпами накопичення власних джерел;

-Співвідношенням довгострокових і короткострокових зобов'язань;

-Забезпеченням матеріальних оборотних засобів власними

джерелами

При оцінки фінансової стійкості застосовується аналітичний підхід, тобто розраховані фактичні показники фінансової стійкості порівнюються з екстремальними (що випливають з практики західних розвинених країн і Росії) [1, с.16].

Для оцінки фінансової стійкості підприємства застосовується набір або система коефіцієнтів. Таких коефіцієнтів дуже багато, вони відображають різні сторони стану активів і пасивів підприємства. У зв'язку з цим виникають складності в загальній оцінці фінансової стійкості. Крім того, майже не існує якихось єдиних нормативних критеріїв для розглянутих показників. Їх нормативний рівень залежить від багатьох чинників: галузевої приналежності підприємства, умов кредитування. Сформованої структури джерел коштів, оборотності оборотних активів, репутації підприємства і т.д. Тому прийнятність значень коефіцієнтів, оцінка їхньої динаміки і напрямків зміни можуть бути встановлені тільки для конкретного підприємства. Можливі деякі зіставлення по підприємствах однаковою спеціалізації, але вони дуже обмежені. Необхідно враховувати також, що деякі коефіцієнти, що містяться в переліку, дають повторну інформацію про фінансову стійкість, а інші функціонально пов'язані між собою.

Видно, що велика кількість коефіцієнтів служить для оцінки з різних сторін структури капіталу підприємства. Для оцінки цієї групи коефіцієнтів є один критерій, універсальний по відношенню до всіх підприємствам: власники підприємства вважають за краще розумний зростання частки позикових коштів; навпаки, кредитори віддають перевагу підприємствам, де велика частка власного капіталу, тобто вище рівень фінансової автономії [10, с.85 ].

Проаналізувавши досить великий набір наявних коеффіціентов

фінансової стійкості, можна обмежитися наступними показниками:

-Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів;

-Коефіцієнт боргу;

-Коефіцієнт автономії;

-Коефіцієнт фінансової стійкості;

-Коефіцієнт маневреності власних коштів;

-Коефіцієнт стійкості структури мобільних засобів;

-Коефіцієнт забезпеченості оборотного капіталу власними джерелами фінансування [1, с.16].

В даний час на сторінках економічних журналів дискутуються питання про кількість коефіцієнтів, використовуваних в аналізі фінансово-господарської діяльності підприємств. Висловлюється думка, що їх надто багато. Слід врахувати, що крім великої кількості коефіцієнтів ліквідності і стійкості обчислюються коефіцієнти рентабельності, оборотності оборотних коштів, фондовіддачі.

Є така точка зору, що число коефіцієнтів не повинен перевищувати семи, тому що якщо число об'єктів спостереження перевищує сім, то людський контроль над ними легко губиться [1, с.31].

Вищевикладений перелік показників переконує, що він дійсно може бути продовжений, тому що далеко не всі можливі співвідношення розділів і статей бухгалтерського балансу в ньому охоплені. Разом з тим ясно, що суперечка про кількість показників, якими слід обмежитися, не може знайти рішення до тих пір, поки зацікавлені сторони не прийдуть до переконання, що показники для оцінки фінансового стану підприємства повинні представляти собою не набір, а систему, тобто не суперечити один одному, не повторювати один одного, не залишати «білих плям» у діяльності підприємств [1, с.32].

З названих семи коефіцієнтів тільки три мають універсальне застосування незалежно від характеру діяльності і структури активів і

пасивів підприємства: коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів, коефіцієнт маневреності власних коштів і коефіцієнт забезпеченості оборотного капіталу власними джерелами фінансування [10, с.90].

При аналізі фінансового стану застосовують комплекс наступних показників фінансової стійкості підприємства:

-Коефіцієнт фінансового ризику (коефіцієнт заборгованості, співвідношення позикових і власних коштів, важеля) - це відношення позикових коштів до власних коштів. Він показує, скільки позикових коштів підприємство залучило на рубль власних.

КФР = ЗС / СС = (стр.590 + стр.690) / стр.490 (2.1.1),

де К фр - коефіцієнт фінансового ризику;

ЗС - позикові кошти.

Оптимальне значення цього показника, вироблене західною практикою - 0,5. Вважається, що якщо значення його перевищує одиницю, то фінансова автономність і стійкість оцінюваного підприємства сягає критичної точки, проте все залежить від характеру діяльності та специфіки галузі, до якої належить підприємство [10, с.16].

Зростання показника свідчить про збільшення залежності підприємства від зовнішніх фінансових джерел, тобто, в певному сенсі, про зниження фінансової стійкості [10, с.84] і нерідко утрудняє можливість одержання кредиту [33, с.63].

Однак аналітик повинен будувати свої висновки на основі даних аналітичного (внутрішнього) обліку, які розкривають напрями вкладення коштів. Тому при розрахунку нормального рівня коефіцієнта співвідношення позикових і власних коштів потрібно брати до уваги якісну структуру та швидкість оборотності матеріальних оборотних коштів і дебіторської заборгованості. Якщо дебіторська заборгованість обертається швидше матеріальних оборотних коштів, це означає досить високу інтенсивність надходження грошових коштів на рахунки підприємства, а в підсумку - збільшення власних коштів; при високій оборотності матеріальних оборотних коштів і ще більш високої оборотності дебіторської заборгованості коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів може перевищувати одиницю [33, с.64].

Відповідно до Наказу № 118 встановлено нормативне значення даного коефіцієнта - співвідношення має бути менше 0,7. Перевищення зазначеної границі означає залежність підприємства від зовнішніх джерел коштів, втрату фінансової стійкості [23, с.43].

- Коефіцієнт боргу (індекс фінансової напруженості) - це відношення позикових коштів до валюти балансу:

Кд = ЗС / Вб = (стр.590 + стр.690) / стр.700 (2.1.2),

де К д - коефіцієнт боргу;

Вб - валюта балансу.

Міжнародний стандарт (європейський) до 50%. Тенденцію нормальної фінансової стійкості підтверджує і коефіцієнт боргу: якщо частка позикових коштів у валюті балансу знижується, то в наявності тенденція зміцнення фінансової стійкості підприємства, що робить його більш привабливим для ділових партнерів [10, с.17].

Нормативне значення коефіцієнта залученого капіталу має бути менше або дорівнює 0,4.

-Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності) - це відношення власних коштів до валюти балансу підприємства:

Ка = СС / Вб = ряд 490 / стр.700 (2.1.3),

де К а - коефіцієнт автономії.

За цим показником судять, наскільки підприємство незалежно від позикового капіталу [33, с.63]. Коефіцієнт автономії є найбільш загальним показником фінансової стійкості підприємства.

У зарубіжній практиці існують різні точки зору щодо порогового значення цього показника. Найбільш поширена точка зору: 60%. У підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори більш охоче вкладають кошти, представляють більш вигідні умови кредитування. Але стандартної (нормальної, нормативної) частки власного капіталу, єдиної для всіх підприємств, галузей, країн вказати не можна. У Японії, наприклад, частка власного капіталу в середньому на 50% нижче, ніж у США (частка позикового капіталу близько 80%). Причина цієї відмінності в джерелах позикового капіталу. У Японії це банківський капітал, в США - кошти населення. Висока частка позикового капіталу японської фірми свідчить про довіру банків, а отже про її надійності. Для населення, навпаки, зниження частки власного капіталу - фактор ризику.

На частку власного капіталу в активах впливає також характер реалізованої фірмою фінансової політики. Фірма з агресивною політикою завжди збільшують частку позикового капіталу. Солідні компанії знижують ризик, збільшують частку власних коштів в активах.

У практиці російських і зарубіжних фірм використовується декілька різновидів цього показника (частка позикових коштів в активах, відношення власних коштів до позикових та інші). Кожен з них в тій чи іншій формі відображає структуру капіталу фірми за джерелами його формування [39, с.72].

Таким чином, оптимальне значення даного коефіцієнта - 50%, тобто бажано, щоб сума власних коштів була більше половини всіх коштів, які має підприємство. У цьому разі кредитори почувають себе спокійно, усвідомлюючи, що весь позиковий капітал може бути компенсований власністю підприємства. Зростання цього коефіцієнта говорить про посилення фінансової стійкості підприємства [10, с.17].

- Коефіцієнт фінансової стійкості - це відношення підсумку власних і довгострокових позикових коштів до валюти балансу підприємства (довгострокові позики правомірно приєднуються до власного капіталу, так як за режимом їх використання вони схожі):

КФУ = ПК / Вб = (стор. 490 + стор 590) / стор 700 (2.1.4.),

де К ФУ - коефіцієнт фінансової стійкості.

Довгострокові позикові кошти (включаючи довгострокові кредити) цілком правомірно приєднати до власних коштів підприємства, оскільки за режимом їх використання вони наближаються до власних джерел. Тому крім розрахунку коефіцієнтів фінансової стійкості і незалежності підприємства аналізують структуру його позикових коштів: велику питому вагу в ній довгострокових кредитів є ознакою сталого фінансового стану підприємства [10, с.17].

Оптимальне значення цього показника становить 0,8-0,9.

-Коефіцієнт маневреності власних джерел - це відношення його власних оборотних коштів до суми джерел власних коштів:

Км = (СС-ВА) / СС = (стр.490 - стр.190) / стор 490 (2.1.5),

де К м - коефіцієнт маневреності власних джерел.

Коефіцієнт маневреності власних джерел, показує величину власних оборотних коштів, що припадають на 1 руб. власного капіталу [41, с.22]. Цей показник за своєю суттю близький до показників ліквідності. Однак він доповнює та суттєво підвищує інформативність першого показника [39, с.73].

Коефіцієнт маневреності власних джерел вказує на ступінь мобільності (гнучкості) використання власних коштів, тобто, яка частина власного капіталу не закріплена в цінностях іммобільною характеру і дає можливість маневрувати коштами підприємства [10, с.17].

Забезпечення власних поточних активів власним капіталом є гарантією стійкою кредитній політиці. Високе значення коефіцієнта маневреності позитивно характеризує фінансовий стан компанії, а також переконує в тому, що керуючі підприємством проставляють достатню гнучкість у використанні власних коштів [6, с.51].

Деякі автори вважають оптимальним значення цього показника, рівне 0,5. Однак цей імовірний критерій може бути взятий під сумнів [6, с.51].

Рівень коефіцієнта маневреності залежить від характеру діяльності підприємства: в фондомістких виробництвах його нормальний рівень повинен бути нижче, ніж в матеріаломістких (оскільки в фондомістких значна частина власних коштів є джерелом покриття основних виробничих фондів). З фінансової точки зору, чим вище коефіцієнт маневреності, тим краще фінансовий стан.

У чисельнику показника - власні оборотні кошти, тому в цілому покращення стану оборотних коштів залежить від випереджаючого зростання суми власних оборотних коштів у порівнянні зі зростанням власних джерел коштів. Залежність можна визначити і виходячи з того, що власних оборотних коштів у підприємство тим більше, чим менше основних засобів і необоротних активів припадає на рубль джерел власних коштів. Зрозуміло, що прагнути до зменшення основних засобів і необоротних активів (або до відносно повільного їх росту) не завжди доцільно [6, с.51].

Відповідно до Наказу № 118 встановлено нормативне значення даного коефіцієнта: 0,2 - 0,5. Чим ближче значення показника до верхньої межі, тим більше можливостей фінансового маневру в підприємства [23, с.43].

- Коефіцієнт стійкості структури мобільних засобів - це відношення чистого оборотного капіталу до всього оборотного капіталу:

До уст.мс. = (ОБ-КП) / ОС = (стр.290-стр.690) / стр.290, (2.1.6),

де К уст.мс. - Коефіцієнт стійкості структури мобільних засобів;

ОБ - величина оборотних активів;

КП - короткострокові пасиви.

Чистий оборотний капітал - це поточні активи, якими володіє компанія після погашення поточних зобов'язань. Стандарту з даного коефіцієнту немає.

- Коефіцієнт забезпеченості оборотного капіталу власними джерелами - це відношення власних оборотних коштів до оборотних активів. Він показує, яка частина оборотних активів фінансується за рахунок власних джерел і не потребують залучення позикових:

До ВОК = (СС-ВА) / ОС = (стор. 490 - стор 190) / стор 290, (2.1.7),

де К сос - коефіцієнт забезпеченості оборотного капіталу власними джерелами.

Відповідно до Наказу № 118 та Розпорядженням № 31 - р встановлено нормативне значення даного коефіцієнта: нижня межа - 0,1 [23, с.43].

При показнику нижче значення 0,1 структура балансу визнається незадовільною, а організація неплатоспроможною. Більш висока величина показника (до 0,5) свідчить про хороше фінансовий стан організації, про її можливості проводити незалежну фінансову політику [20, с.35].

Деякі автори пропонують критерій даного показника на рівні не нижче 0,6. Однак цей імовірний критерій може бути взятий під сумніви [6, с.51].

Рівень показника забезпеченості матеріальних запасів власними оборотними засобами оцінюється, перш за все, в залежності від стану матеріальних запасів. Якщо їх величина значно вище обгрунтованої потреби, то власні оборотні кошти можуть покрити лише частину матеріальних запасів, тобто показник буде менше одиниці. Навпаки, при недостатності у підприємства матеріальних запасів для безперебійного здійснення діяльності, показник може бути вище одиниці, але це не буде ознакою доброго фінансового стану підприємства [6, с.51].

У чисельнику показника - власні оборотні кошти, тому в цілому покращення стану оборотних коштів залежить від випереджаючого зростання суми власних оборотних коштів у порівнянні із зростанням матеріальних запасів. Залежність можна визначити і виходячи з того, що власних оборотних коштів у підприємства тим більше, чим менше основних засобів і необоротних активів припадає на рубль джерел власних коштів. Зрозуміло, що прагнути до зменшення основних засобів і необоротних активів (або до відносно повільного їх росту) не завжди доцільно [6, с.51].

Наведена таблиця № 1 дає стислу і наочну характеристику показників фінансової стійкості підприємства.

Таблиця 1 - Показники фінансової стійкості підприємства

Показники

Характеристика

Критерії

Коефіцієнт фінансового ризику

Показує скільки позикових коштів компанія залучила на рубль власних

<0,7







Коефіцієнт автономії

Відношення власних коштів компанії до валюти балансу

> 0,5

Коефіцієнт фінансової стійкості

Ставлення підсумку власних і довгострокових позикових коштів до валюти балансу


0,8-0,9

Коефіцієнт маневреності власних джерел

Відношення власних оборотних коштів до суми власних джерел


0,5

Коефіцієнт стійкості структури мобільних засобів

Відношення чистого оборотного капіталу до всього оборотного капіталу


-

Коефіцієнт забезпеченості оборотного капіталу власними джерелами

Відношення власних оборотних коштів до оборотних активів



> 0,1

Таким чином, як вже зазначалося вище, з семи коефіцієнтів фінансової стійкості тільки три мають універсальне застосування: коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів, коефіцієнт маневреності власних коштів і коефіцієнт забезпеченості оборотного капіталу власними джерелами фінансування. Але навіть у межах трьох названих універсальних коефіцієнтів неважко помітити, що одні й ті ж фактори визначають їх ріст і зниження: коефіцієнт маневреності власних коштів і коефіцієнт забезпеченості запасів власними джерелами мають один і той же чисельник - власні оборотні кошти. Тому співвідношення їх рівня залежить від співвідношення величини капіталу і резервів та вартості матеріальних оборотних активів. Відповідно динаміка коефіцієнтів визначається при одній і тій же динаміці власних оборотних коштів лише відмінностями у рівнях і напрямках зміни знаменників - запасів і власного капіталу. Це не заважає їм залишатися самостійними коефіцієнтами, однак на практиці слід мати на увазі, що збільшення власних оборотних коштів призводить до підвищення фінансової стійкості відразу за двома критеріями її оцінки. У свою чергу, зростання власних оборотних коштів - це результат, як правило, збільшення власного капіталу, а в деяких випадках - і зниження вартості необоротних активів.

Збільшення власного капіталу за певних умов призводить і до зниження співвідношення позикових і власних коштів.

Отже, три універсальні коефіцієнта фінансової стійкості взаємопов'язані факторами, що визначають їх рівень і динаміку. Всі вони орієнтують підприємство на збільшення власного капіталу, при відносно меншому зростанні необоротних активів, тобто на одночасне підвищення мобільності майна [10, с.90].

При цьому необхідно відзначити, що не можна «сліпо» переносити міжнародні критерії з практики західних розвинених країн у російську практику. Необхідно працювати над створенням критеріальної бази в Росії, для чого потрібно застосовувати як статистичні, так і аналітичні методи, причому критерії повинні бути диференційовані за галузями, видами діяльності, регіонам та підприємствам.

Розрахунок показників фінансової стійкості дає менеджеру частина інформації, необхідної для прийняття рішення про доцільність залучення додаткових позикових коштів. Поряд з цим менеджеру важливо знати, як компанія може рости без залучення джерел фінансування.

2.2 Управління оборотним капіталом

Управління оборотними активами становить найбільш велику частину операцій фінансового менеджменту. Колись це пов'язано з високою роллю в забезпеченні платоспроможності, рентабельності і інших цільових результатів фінансової діяльності підприємства [9, с.116].

Оборотний капітал (оборотні кошти) - це активи підприємства, поновлювані з певною регулярністю для забезпечення поточної діяльності, вкладення в які як мінімум одноразово обертаються протягом року або одного виробничого циклу. На відміну від західних країн в Росії для віднесення того або іншого активу до оборотних використовується ще один критерій - вартісна оцінка. Оборотні активи представлені в балансі окремим розділом [17, с.509].

Оборотні кошти і політика щодо управління цими активами важливі, перш за все, з позиції забезпечення безперервності і ефективності поточної діяльності підприємства [17, с.510].

Цілеспрямоване управління оборотними активами підприємства визначає необхідність попередньої класифікації. З позиції фінансового менеджменту ця класифікація оборотних активів будується за такими основними ознаками:

- За характером фінансових джерел формування виділяють валові, чисті та власні оборотні активи.

-Валові оборотні активи (або оборотні кошти в цілому) характеризують загальний їх обсяг, сформований за рахунок як власного,

так і позикового капіталу. У складі балансу підприємства вони відображаються як сума другого і третього розділів його активу (додаток 1).

Чисті оборотні активи (або чистий робочий капітал) характеризує ту частину їх обсягу, що сформована за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу.

Суму чистих оборотних активів розраховують за такою формулою:

ЧОА = ОА - КФВ, (2.2.1),

де ЧОА - сума чистих оборотних активів підприємства;

ОА - сума валових оборотних активів підприємства;

КФВ - короткострокові поточні фінансові зобов'язання підприємства. [9, с. 118]

Управління чистим оборотним капіталом передбачає оптимізацію його величини, структури і значень його компонентів. Що стосується загальної величини чистого оборотного капіталу, то зазвичай розумний зростання її розглядається, як позитивна тенденція, а проте можуть бути і винятки, наприклад, зростання за рахунок збільшення безнадійних дебіторів навряд чи задовольнить фінансового менеджера [17, с. 510].

Власні оборотні активи (або власні оборотні кошти) характеризують ту їх частина, яка сформована за рахунок власного капіталу підприємства.

Суму власних оборотних активів підприємства розраховують за формулою:

СОА = ОА - ДЗК - КФВ, (2.2.2),

де СОА - сума власних оборотних активів підприємства;

ДЗК - довгостроковий позиковий капітал, інвестований в оборотні активи підприємства.

Якщо підприємство не використовує довгостроковий позиковий капітал для фінансування оборотних коштів, то суми власних і чистих оборотних збігаються [17, с. 118].

- Види оборотних активів. За цією ознакою вони класифікуються в практиці фінансового менеджменту наступному чином:

-Запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів. Цей вид оборотних активів характеризує обсяг вхідних матеріальних їх потоків у формі запасів, що забезпечують виробничу діяльність підприємства.

-Запаси готової продукції. Цей вид оборотних активів характеризує поточний обсяг виходять матеріальних їх потоків у формі запасів виготовленої продукції, призначеної до реалізації. У практиці фінансового менеджменту до цього виду оборотних активів додають зазвичай обсяг незавершеного виробництва (з оцінкою коефіцієнта його незавершеності за окремими видами продукції в цілому). При значному обсязі і тривалості циклу незавершеного виробництва його виділяють в процесі фінансового менеджменту в окремий вид оборотних активів [9, с.118].

Однією з основних складових оборотного капіталу є виробничі запаси підприємства. Так як підприємство вкладає свої кошти в освіту запасів, то витрати зберігання запасів пов'язані не тільки зі складськими витратами, а й з ризиком псування і старіння товарів, а також з накинутого вартістю капіталу, тобто з нормою прибутку, яка могла бути отримана в результаті інших інвестиційних можливостей з еквівалентною ступенем ризику. Більшість підприємств допускає, що освіта запасів має таку ж ступінь ризику, що й типові для даного підприємства капітальні вкладення, і тому при розрахунку витрат зберігання використовують середню поставлений вартість капіталу підприємства [17, с.510].

Економічний та організаційно-виробничий результати від зберігання певного виду оборотних активів в тому чи іншому обсязі носять специфічний для даного виду активу характер. Наприклад, великий запас готової продукції (пов'язаний з передбачуваним обсягом продажів) скорочує можливість утворення дефіциту продукції при несподівано високий попит. Подібним чином досить великий запас сировини і матеріалів рятує підприємство у випадку несподіваної нестачі відповідних запасів від припинення процесу виробництва або придбання більш дорогих матеріалів-замінників. Велика кількість замовлень на запаси, тим не менш, має сенс, якщо підприємство може добитися від своїх постачальників зниження цін (так як великий розмір замовлення зазвичай передбачає деяку пільгу, яка надається постачальником у вигляді знижки).

Дебіторська заборгованість - ще один важливий компонент оборотного капіталу. Коли одне підприємство продає товари іншому або надає послуги, це зовсім не означає, що товари або послуги будуть оплачені негайно. Несплачені рахунки за поставлену продукцію (або рахунки до отримання) і складають більшу частину дебіторської заборгованості [17, с.511].

Дебіторська заборгованість характеризує суму заборгованості на користь підприємства, представлену фінансовими зобов'язаннями юридичних і фізичних осіб за розрахунками за товари, роботи, послуги, видані аванси і т.п. [9, с.119].

Грошові активи - найбільш ліквідна частина оборотного капіталу.

У практиці фінансового менеджменту до них відносять не тільки залишки грошових коштів у національній та іноземній валюті (у всіх формах), а й суму короткострокових фінансових вкладень, які розглядаються як форма інвестиційного використання тимчасово вільного залишку грошових активів (так званий «спекулятивний залишок грошових коштів» ) [9, с. 119].

До еквівалентів грошових коштів відносять ліквідні короткострокові фінансові вкладення: цінні папери інших підприємств, державні казначейські білети, державні облігації та цінні папери, випущені місцевими органами влади.

Вибираючи між готівковими коштами та цінними паперами, фінансовий менеджер вирішує завдання, подібну до тієї, яку вирішує менеджер з виробництва. Завжди існують переваги, пов'язані зі створенням великого запасу грошових коштів, - вони дозволяють скоротити ризик виснаження готівки і дають можливість задовольнити вимогу сплатити тариф раніше встановленого законом терміну. З іншого боку, витрати зберігання тимчасово вільних, невикористаних грошових коштів набагато вище, ніж витрати, пов'язані з короткостроковим вкладенням грошей у цінні папери (зокрема, їх можна умовно прийняти в розмірі неотриманого прибутку при можливому короткостроковому інвестуванні). Таким чином, фінансовому менеджеру необхідно вирішити питання про оптимальний запасі готівкових коштів [17, с. 512].

Інші види оборотних активів. До них відносяться оборотні активи, не включені до складу вищерозглянутих їх видів, якщо вони відображаються в загальній їх сумі (наприклад, витрати майбутніх періодів тощо).

- Характер участі в операційному процесі. Відповідно до цього ознакою оборотні активи диференціюються наступним чином.

Оборотні активи, що обслуговують виробничий цикл підприємства (запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів; обсяг незавершеного виробництва, запаси готової продукції).

Оборотні активи, що обслуговують фінансовий (грошовий) цикл підприємства (наприклад, дебіторська заборгованість та ін.)

- Період функціонування оборотних активів. За цією ознакою виділяють такі їх види:

Постійна частина оборотних активів. Вона являє собою незмінну частину їх розміру, яка не залежить від сезонних та інших коливань операційної діяльності підприємства і не пов'язана з формуванням запасів товарно-матеріальних цінностей сезонного зберігання, дострокового завозу та цільового призначення. Іншими словами, вона розглядається як незнижуваний мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення операційної діяльності.

Змінна частина оборотних активів. Вона являє собою варіюють їх частина, яка пов'язана із сезонним зростанням обсягу виробництва і реалізації продукції. Необхідністю формування в окремі періоди господарської діяльності підприємства запасів товарно-матеріальних цінностей сезонного зберігання, дострокового завозу та цільового призначення. У складі цього виду оборотних активів виділяють зазвичай максимальну і середню їх частину.

Класифікація оборотних активів підприємства не обмежується перерахованими вище основними ознаками. Вона буде доповнена в процесі подальшого викладу питання управління оборотними активами [9, с.118].

Управління оборотними активами підприємства пов'язане з конкретними особливостями формування його операційного циклу. Операційний цикл представляє собою період повного обороту всієї суми оборотних активів, у процесі якого відбувається зміна окремих їх видів (рисунок 1)

Як видно з наведеного рисунка рух оборотного активу підприємства в процесі операційного циклу проходить чотири основних стадії, послідовно змінюючи свої форми.

На першій стадії грошові активи (включаючи їх субститути у формі короткострокових фінансових вкладень) використовуються для придбання сировини і матеріалів, тобто вхідних запасів матеріальних оборотних активів.

На другій стадії вхідні запаси матеріальних оборотних активів у результаті безпосередньої виробничої діяльності перетворюються в запаси готової продукції.

На третій стадії запаси готової продукції реалізуються споживачам і до настання їх оплати перетворюються в дебіторську заборгованість.

На четвертій стадії інкасування (тобто оплачена) дебіторська заборгованість знову перетвориться в грошові активи (частина яких до їх виробничого запитання може зберігатися у формі високоліквідних короткострокових фінансових вкладень) [9, с.120].

Оборотний капітал підрозділяється на постійний і змінний.

Постійний оборотний капітал може бути визначений як необхідний мінімум оборотних активів для здійснення виробничої діяльності. Цей підхід означає, що підприємству для здійснення діяльності необхідний деякий мінімум оборотних коштів, наприклад постійний залишок грошових коштів на розрахунковому рахунку, деякий аналог резервного капіталу.

Категорія змінного капіталу (або варьирующей частини оборотних активів) відображає додаткові оборотні активи, необхідні в пікові періоди або в якості страхового запасу. Наприклад, потреба в додаткових матеріально-виробничих запасах може бути пов'язана з підтримкою високого рівня продажів під час сезонної реалізації. У той же час у міру реалізації зростає дебіторська заборгованість. Додаткові кошти необхідні для оплати постачань сировини і матеріалів, а також трудової діяльності, що передує періоду високої ділової активності. Цільовий установкою політики управління чистим оборотним капіталом є визначення обсягу і структури оборотних активів, джерел їх покриття і співвідношення між ними, достатнього для забезпечення довгострокової виробничої і ефективної фінансової діяльності підприємства. Взаємозв'язок даних факторів і результатних показників цілком очевидна, оскільки хронічне невиконання зобов'язань перед кредиторами може привести до розриву економічних зв'язків з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками [17, с.514].

Не менш важливим є підтримання оборотних коштів у розмірі, оптимизирующем управління поточною діяльністю. З позиції повсякденній діяльності найважливішою фінансово-господарської характеристикою підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто здатність вчасно гасити короткострокову кредиторську заборгованість. Для будь-якого підприємства достатній рівень ліквідності - одна з найважливіших характеристик стабільності господарської діяльності. Втрата ліквідності небезпечна не тільки додатковими витратами, а й періодичними зупинками виробничого процесу.

На малюнку 2 показано ризик ліквідності при високому й низькому рівнях оборотного капіталу по відношенню до поточних зобов'язань. Якщо грошові кошти, дебіторська заборгованість і матеріально-виробничі запаси підтримуються на відносно низьких рівнях в порівнянні з короткостроковою кредиторською заборгованістю, то ймовірність неплатоспроможності, або через брак коштів для здійснення рентабельності діяльності, велика. На графіку видно, що із зростанням величини оборотного капіталу ризик ліквідності зменшується. Безумовно, взаємозв'язок має більш складний вид, оскільки не всі оборотні активи в рівній мірі позитивно впливають на рівень ліквідності. Тим не менш, можна сформулювати найпростіший варіант управління чистим оборотним капіталом, що зводить до мінімуму ризик втрати ліквідності: чим більше перевищення оборотних активів над короткостроковими пасивами, тим менше ступінь ризику. Таким чином, потрібно прагнути до нарощування чистого оборотного капіталу.

Зовсім інший вигляд має залежність між прибутком і рівнем оборотного капіталу (рисунок 3). при низькому його значенні виробнича діяльність не підтримується належним чином, звідси - можлива втрата ліквідності, періодичні збої в роботі і низький прибуток. При деякому оптимальному рівні чистого оборотного капіталу і його компонентів прибуток ставати максимальною, а будь-яке відхилення від нього в принципі небажано. Зокрема, невиправдане підвищення величини оборотних коштів призведе до того, що підприємство буде мати в своєму розпорядженні тимчасово вільні. Непрацюючі оборотні активи, а також зайві витрати їх фінансування, що спричинить зниження прибутку. Звідси видно, що сформульований вище варіант керування оборотними засобами не цілком коректний [17, с.515].

Таким чином, політика управління оборотним капіталом повинна забезпечити пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективності роботи. Це зводиться до вирішення двох важливих завдань.

-Забезпечення платоспроможності. Така умова відсутня, коли підприємство не в змозі оплачувати рахунки, виконувати зобов'язання і, можливо, знаходиться напередодні банкрутства. Підприємство, яке не має достатнього рівня оборотного капіталу, може зіткнутися з ризиком неплатоспроможності.

- Забезпечення прийнятного обсягу, структури і рентабельності активів. Відомо, що різні рівні оборотних активів по-різному впливають на прибуток. Наприклад, високий рівень виробничо-матеріальних запасів потребують відповідно значних поточних витрат, у той час як широкий асортимент готової продукції надалі може сприяти підвищенню обсягів реалізації і збільшенню доходів. Кожне рішення, пов'язаності і виробничих запасів, повинно бути розглянуте як з позиції оптимальної величини даного виду активів, так і з позиції оптимальної величини структури оборотних коштів у цілому.

Пошук шляхів досягнення компромісу між прибутком, ризиком втрати ліквідності і станом оборотних коштів та джерел їх покриття передбачає знайомство з різними видами ризику [17, с.516].

У теорії фінансового менеджменту розроблені різні варіанти впливу на рівні ризиків. Основними з них є наступні:

-Мінімізація поточної кредиторської заборгованості. Цей підхід скорочує можливість втрати ліквідності. Однак така стратегія вимагає використання довгострокових пасивів і власного капіталу для фінансування більшої частини оборотного капіталу:

-Мінімізація сукупних витрат фінансування. Ставка робиться на переважне використання короткострокової кредиторської заборгованості як джерела покриття оборотних активів.

- Максимізація капіталізованої вартості фірми. Ця стратегія містить у собі процес управління оборотним капіталом в загальну фінансову стратегію фірми. Суть її полягає в тому, що будь-які рішення в області управління оборотним капіталом, що сприяють підвищенню вартості підприємства, слід визнати доцільним [17, с.518].

Політика управління оборотними активами отримує своє відображення в системі розроблених на підприємстві фінансових нормативів. Основними з таких нормативів є:

-Норматив власних оборотних активів підприємства;

-Система нормативів оборотності основних видів оборотних активів і тривалості операційного циклу в цілому;

-Система коефіцієнтів ліквідності оборотних активів;

-Нормативне співвідношення окремих джерел фінансування оборотних активів та інші.

На підприємствах з великим обсягом використовуваних оборотних активів розробляється самостійна політика управління окремими їх видами:

- Запасами товарно-матеріальних цінностей (вони включають запаси сировини, матеріалів і готової продукції);

-Дебіторської заборгованості;

-Грошовими активами (до них прирівнюються і короткострокові фінансові вкладення, які розглядаються як форма тимчасового використання вільного залишку грошових активів).

У розрізі цих груп оборотних активів конкретизується політика управління ними, яка підпорядкована загальній політиці управління оборотними активами підприємства [9, с.131].

Управління запасами представляє складний комплекс заходів, в якому завдання фінансового менеджменту тісно переплітаються із завданнями виробничого менеджменту і маркетингу. Всі ці завдання підпорядковані єдиній меті - забезпеченню безперебійного процесу виробництва і реалізації продукції при мінімізації поточних витрат по обслуговуванню запасів.

Ефективне управління запасами дозволяє знизити тривалість виробничого та всього операційного циклу, зменшити поточні витрати на їх зберігання, визволити з поточного господарського обороту частину фінансових засобів, реінвестуя їх в інші активи. Забезпечення цієї ефективності досягається за рахунок розробки й реалізації спеціальної фінансової політики управління запасами [9, с.131].

При управлінні запасами основним індикатором ефективності управління є співвідношення темпів зміни запасів і витрат і реалізації продукції

Порівнюють наступним чином: якщо темп по виручки від реалізації більше темпу за запасами і витратами, то управління ефективне. Інакше, якість управління запасами низьке і необхідний пошук резервів.

Основними показниками для оцінки запасів є:

-Оборотність товарно-матеріальних запасів, що визначається за наступною формулою:

Про ТМЗ = З РП / ​​У З, (2.2.1.), де С РН - собівартість реалізованої продукції (форма балансу підприємства);

У З - середній рівень запасів.

-Термін зберігання запасів, який визначається за наступною формулою:

СГЗ <= П / О ТМЗ, (2.2.2), де СГЗ <- термін зберігання запасів;

П - період (у днях).

Сума терміну зберігання запасів і період погашення дебіторських рахунків визначає виробничо - комерційний цикл. Виробничо-комерційний цикл (або період оборотності поточних активів) - це час між придбанням сировини і матеріалів і надходженням грошей від дебіторів. Тривалість виробничо-комерційного циклу визначається впливом факторів зовнішнього і внутрішнього характеру. Зовнішні: сфера діяльності, масштаби підприємства, інфляція, наявність господарських зв'язків і т.п. Внутрішні: цінова політика, структура активів, методика оцінки запасів (FIFO, LIFO, по середній арифметичній).

Високий показник оборотності може вказувати на недостатність товарно-матеріальних цінностей, що в подальшому може гальмувати розвитку. Іноді, низький рівень показника виправданий, наприклад. Коли очікується підвищення цін на сировину і напівфабрикати.

Високий ступінь ризику при реалізації запасів існує тоді, коли товар підданий впливу зміни цін. Низько ризиковані - це товари першої необхідності. Причому сировину зазвичай має менший ризик реалізації, ніж готовий товар.

В оцінці якості управління запасами окремо оцінюються витрати майбутніх періодів, так як вони ставляться до сумнівних активів з високим ризиком, і залежать більшою мірою від оцінки ймовірності подій у майбутньому, ніж інші активи.

При оцінки ризику по витратах майбутнього періоду визначаються наступні показники:

- Відношення витрат майбутнього періоду до обсягу реалізації продукції,

- Відношення витрат майбутнього періоду до прибутку після сплати податків,

- Відношення витрат майбутнього періоду до загального обсягу видатків,

-Відношення витрат майбутнього періоду до загальної суми активів.

При цьому слід зазначити, що збільшення даних показників вказує на збільшення ризику.

Таким чином, існує три мети управління запасами:

- Обслуговування споживачів;

- Мінімальні вкладення в запаси;

- Максимальна ефективність роботи організації.

Дані три цілі взаємно суперечливі, тому не можна домогтися 100% виконання всіх трьох цілей, не поступившись один одним.

Важливим завданням фінансового менеджменту є ефективне управління дебіторською заборгованістю, спрямоване на оптимізацію загального її розміру та забезпечення своєчасної інкасації боргу [9, с.139].

У сучасній господарській практиці дебіторська заборгованість класифікується за такими видами:

-Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, строк оплати яких не настав;

-Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, неоплачені в строк;

-Дебіторська заборгованість за векселями отриманими;

-Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом;

-Дебіторська заборгованість за розрахунками з персоналом;

-Інші види дебіторської заборгованості.

Серед перерахованих видів найбільший обсяг дебіторської заборгованості підприємств припадає на заборгованість покупців за відвантажену продукцію (перші три види). У загальній сумі дебіторської заборгованості на розрахунку з покупцями доводиться 80-90%. Тому управління дебіторською заборгованістю на підприємстві пов'язано в першу чергу з оптимізацією розміру та забезпечення інкасації заборгованості покупців по розрахункам за реалізовану продукцію.

Політика управління дебіторською заборгованістю представляє собою частину загальної політики управління оборотними активами і маркетингової політики підприємства, спрямованої на розширення обсягу реалізації продукції та полягає в оптимізації загального розміру цієї заборгованості та забезпеченні своєчасної її інкасації.

Формування політики управління дебіторською заборгованістю здійснюється за такими основними етапами (малюнок 5) [9, с.141].

Управління дебіторської заборгованості передбачає контроль і аналіз рівня дебіторської заборгованості. Контроль включає в себе такі процедури як ранжирування дебіторської заборгованості за термінами, контроль за безнадійними боргами (для створення резервів) і т.п.

Якість дебіторської заборгованості визначається тим, наскільки швидко вона звертається в гроші. При оцінки якості дебіторської заборгованості розумно вважати показники ризику (надійності), до яких можна віднести:

-Оборотність дебіторської заборгованості (відношення доходів до середньої дебіторської заборгованості по рахунках);

-Період погашення дебіторської заборгованості (360 ділиться на оборотність);

-Омертвляння поточних активів у дебіторській заборгованості (відношення дебіторської заборгованості до суми поточних активів);

-Частка авансованого капіталу (відношення дебіторської заборгованості до валюти балансу);

-Частка сумнівної заборгованості (відношення сумнівної заборгованості до дебіторської заборгованості). До сумнівної дебіторської заборгованості відносять безнадійні борги і втрати від розкрадань і псування товарно-матеріальних цінностей.

Для зменшення ризику дебіторської заборгованості необхідно звернути увагу на управління рахунками дебіторів. Керувати рахунками дебіторів потрібно для того, щоб збільшити розмір прибутку і зменшити ризик. У зв'язку з цим керуючі підприємством повинні приймати конкретні заходи:

-Визначити термін прострочених залишків на рахунках дебіторів, порівнювання їх із нормами в галузі та з минулим;

-Переглядати суму кредиту, виходячи з оцінки фінансового становища клієнтів;

-Коли виникають проблеми з отриманням грошей, отримувати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

-Продавати рахунки дебіторів, якщо при цьому виходить економія;

-Уникати дебіторів з високим ризиком [10, с. 11].

2.3 Управління позиковим капіталом

Позиковий капітал, що використовується підприємством, характеризує в сукупності обсяг його фінансових зобов'язань (загальну суму боргу) [9, с.289].

Одна з головних завдань фінансового менеджменту - максимізація рентабельності власного капіталу при заданому рівні фінансового ризику - реалізується різними методами. Одним з основних механізмів реалізації цього завдання є «фінансовий леверидж».

Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством позикових засобів, яке впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Фінансовий леверидж являє собою об'єктивний фактор, що виникає з появою позикових засобів в обсязі використовуваного підприємством капіталу, що дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал.

Показник, що відображає рівень додатково генерованого прибутку власним капіталом при різній частці використання позикових засобів, називається ефектом фінансового левериджу. Він розраховується за наступною формулою:

ЕВЛ = (1 - З НП). (КВР А - ПК). (ЗК / СК), (2.3.1),

прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу, проц.;

де ЕФЛ - ефект фінансового левериджу,

З НП - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

КВР А - коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), відс.;

ПК - середній розмір відсотків за кредит, який сплачується підприємством за використання позикового капіталу, проц.;

ЗК - середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу;

СК - середня сума власного капіталу підприємства.

Цей спосіб відкриває перед нами широкі можливості по визначенню безпечного обсягу позикових коштів, розрахунку допустимих умов кредитування [1, с.155].

Розглядаючи наведену формулу розрахунку ефекту фінансового левереджу, можна виділити в ній три основні складові:

-Податковий коректор фінансового левериджу (1 - З НП), який показує в якому ступені виявляється ефект фінансового левериджу у зв'язку з різним рівнем оподаткування прибутку;

-Диференціал фінансового левериджу (КВРА - ПК), який характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром відсотка за кредит;

-Коефіцієнт фінансового левериджу (ЗК / СК), який характеризує суму позикового капіталу, що використовується підприємством, в розрахунку на одиницю власного капіталу.

Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати ефектом фінансового левериджа в процесі фінансової діяльності підприємства.

Податковий коректор фінансового левериджу практично не залежить від діяльності підприємства, оскільки ставка податку на прибуток встановлюється законодавчо.

Диференціал фінансового левериджу є головною умовою, що формує позитивний ефект фінансового левериджу. Цей ефект виявляється тільки в тому випадку, якщо рівень валового прибутку, що генерується активами підприємства, перевищує середній розмір відсотка за використовуваний кредит (що включає не тільки його пряму ставку, але й інші питомі витрати з його залучення, страхуванню та обслуговуванню), тобто диференціал фінансового левериджу є позитивною величиною. Чим вище позитивної значення диференціала фінансового левериджу, тим вище за інших рівних умов буде його ефект.

У зв'язку з високою динамічністю цього показника він потребує постійного моніторингу в процес управління ефектом фінансового левериджу. Цей динамізм обумовлений дією ряду факторів.

Перш за все, в період погіршення кон'юнктури фінансового ринку (в першу чергу, скорочення обсягу пропозиції на ньому вільного капіталу) вартість позикових коштів може різко зрости, перевищивши рівень валового прибутку, що генерується активами підприємства.

Крім того, зниження фінансової стійкості підприємства в процесі підвищення частки використовуваного позикового капіталу призводить до збільшення ризику його банкрутства, що змушує кредиторів збільшувати рівень ставки відсотка за кредит з урахуванням включення до неї премії за додатковий фінансовий ризик. При певному рівні цього ризику (а відповідно і рівні загальної ставки відсотка за кредит) диференціал фінансового левериджу може бути зведений до нуля (при якому використання позикового капіталу не дасть приросту рентабельності власного капіталу) і навіть мати негативну величину (при якій рентабельність власного капіталу знизиться, так як частина чистого прибутку, що генерується власним капіталом, буде йти на обслуговування використовуваного позикового капіталу за високими ставками відсотка).

Нарешті, в період погіршення кон'юнктури товарного ринку скорочується обсяг реалізації продукції, а відповідно і розмір валового прибутку підприємства від операційної діяльності. У цих умовах від'ємна величина диференціала фінансового левериджу може формуватися навіть при незмінних ставках відсотка за кредит за рахунок зниження коефіцієнта валової рентабельності активів.

Формування негативного значення диференціала фінансового левериджу по кожній з перерахованих вище причин завжди призводить до зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу. У цьому випадку використання підприємством позикового капіталу дає негативний ефект. Таким чином, диференціал не повинен бути негативним.

Коефіцієнт фінансового левериджу є тим важелем, який мультиплікуючий позитивний або негативний ефект, одержуваний за рахунок відповідного значення його диференціала. При позитивному значенні диференціала будь-який приріст коефіцієнта фінансового левериджу буде викликати ще більший приріст коефіцієнта рентабельності власного капіталу, а при негативному значенні диференціала приріст коефіцієнта фінансового левериджу буде призводити до ще більшого темпу зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, приріст коефіцієнта фінансового левериджу мультиплікуючий ще більший приріст його ефекту (позитивного чи негативного в залежності від позитивної або негативної величини диференціала фінансового левериджа). Аналогічно зниження коефіцієнта фінансового левериджу буде призводити до зворотного результату, знижуючи в ще більшому ступені його позитивний чи негативний ефект.

Таким чином при незмінному диференціалі коефіцієнт фінансового левериджу є головним генератором як фінансового ризику втрати цього прибутку. Аналогічним чином, при незмінному коефіцієнті фінансового левериджа позитивна чи негативна динаміка його диференціала генерує як зростання суми і рівня прибутку на власний капітал, так і фінансовий ризик її втрати.

Знання механізму впливу фінансового левериджу на рівень прибутковості власного капіталу і рівень фінансового ризику дозволяє цілеспрямовано управляти як вартістю, так і структурою капіталу підприємства [9, с.232].

При вирішенні питань, пов'язаних з отриманням (і наданням) кредитів на тих чи інших умовах за допомогою формули рівня ефекту фінансового важеля, треба виключати кредиторську заборгованість з усіх обчислень [1, с.163].

Управління фінансами на підприємстві - одна з основних функцій керівника підприємства, від грамотності та чіткості роботи, якого залежить фінансовий стан підприємства, його процвітання на ринку і отже фінансове становище працівників.

3 Оцінка фінансової стійкості підприємства на прикладі ТОВ «УЗП Нафтохім»

    1. Аналіз майнового стану підприємства

У ході традиційного фінансового аналізу можна з деякими обмеженнями визначити стан і структуру активів і пасивів балансу, що в свою чергу дає картину загального стану підприємства, нормального або кризового. У той же час цей стан через певні проміжки часу може змінюватися під впливом внутрішніх або зовнішніх факторів, коли один стан переходить в інше (наприклад, нормальне, фінансово стійке переходить у кризовий стан або навпаки).

Для прийняття управлінських рішень як зовнішнім, так і внутрішнім користувачам необхідно знати, як довго підприємство може знаходитись в тому чи іншому стані або як скоро відбудеться перехід з одного стану в інший. На наш погляд, це одна з найважливіших завдань, що стоять перед фінансовим аналізом, який повинен дати відповідь саме про стійкість стану, в якому знаходиться підприємство, тобто, чи є у даного підприємства власні ресурси для того, щоб підтримати надалі нормальний стан або вийти з передкризового або кризового стану.

Таким чином, фінансова стійкість підприємства - це такий стан активів, їх розподіл і використання, яке забезпечує функціонування підприємства з максимальною ефективністю та оптимальним ризиком.

У представленій роботі за даними фінансової звітності (див. дод. 1,2,3) ТОВ Управління громадського харчування «Нафтохім» проведена оцінка фінансової стійкості за три роки.

ТОВ Управління громадського харчування «Нафтохім» (далі скорочено - ТОВ УОП «Нафтохім» є одним з найбільших комбінатів громадського харчування в місті Нижньокамську). ТОВ УОП «Нафтохім» було створено шляхом злиття двох найбільших підприємств міста ТОВ «Хіммарк» і ТПО «Нафтохім» у квітні 2000 року. Предметом діяльності товариства є:

-Організація громадського харчування для працівників ВАТ «Нижнекамскнефтехим», - що є основою діяльності підприємства.

-Організація оптової та роздрібної торгівлі матеріальними та сировинними ресурсами, продукцією виробничо-технічного призначення, обладнанням, нафтопродуктами ПММ, товарами народного споживання, продуктами харчування, алкогольними напоями, тютюновими виробами.

-Організація та надання складських послуг.

-Ведення торгово-закупівельної діяльності, комісійної торгівлі, посередницької діяльності.

-Надання послуг населенню у сфері громадського харчування.

Використовувана методика призначена для забезпечення управління фінансовим станом підприємства та оцінки фінансової стійкості в умовах ринкової економіки.

Основи методики можуть бути адаптовані до вимог конкретного зовнішнього користувача і тому мають певною мірою універсальний характер, що випливає з універсальності ринкових відносин, які об'єднують різні форми власності і різні види економічної діяльності.

Методика включає в себе такі блоки аналізу як: загальна оцінка фінансового стану і його зміни за звітний період; визначення характеру фінансової стійкості; розрахунок і оцінка фінансових коефіцієнтів стійкості підприємства.

Дуже важливо правильно оцінити рівень і динаміку коефіцієнтів фінансової стійкості на конкретному підприємстві. Для кожного підприємства можна визначити нормальний або мінімально необхідний при його структурі активів і пасивів рівень коефіцієнтів фінансової стійкості.

У ході аналізу для характеристики різних аспектів фінансового стану застосовуються як абсолютні показники, так і фінансові коефіцієнти, які становлять відносні показники фінансового стану.

Для точної і повної характеристики фінансової стійкості досліджуваного підприємства та тенденцій його зміни достатньо порівняно невелика кількість фінансових коефіцієнтів, важливо лише, щоб кожен з цих показників відбивав найбільш суттєві сторони фінансового стану підприємства.

Стійкість фінансового положення підприємства в значній мірі залежить від доцільності і правильності вкладення фінансових ресурсів в активи. Активи динамічні за своєю природою. У процесі функціонування підприємства і величина активів, і їхня структура перетерплюють постійні зміни. Найбільш загальне уявлення про що мають місце якісні зміни в структурі засобів та їх джерел, а також динаміці цих змін можна отримати за допомогою аналізу фінансової звітності підприємства.

Методика аналізу фінансового стану проводиться на базі фінансової звітності та покликана забезпечити оцінку основних аспектів господарського життя підприємства. Бухгалтерський баланс служить індикатором для оцінки фінансового стану. Для загальної оцінки фінансового стану підприємства становить угруповання статей бухгалтерського балансу за ознакою ліквідності і по терміновості зобов'язань.

Така форма має ряд переваг:

-Дозволяє визначити структуру майна підприємства і джерел формування;

-Розрахувати ряд аналітичних показників;

- Порівняти угруповання статей активу і пасиву.

Аналіз змін у складі майна підприємства та джерела його формування починають з визначення співвідношення окремих статей активу і пасиву балансу, їх питомої ваги в загальному, підсумку (валюті) балансу, а також суми відхилень у структурі основних статей балансу в порівнянні з попереднім періодом. При цьому із загальної суми зміни валюти балансу виокремлює складові частини, що дозволяє зробити попередні висновки про характер відбулися зрушень в обумовленості.

Для зручності аналізу доцільно побудувати так званий ущільнений аналітичний баланс-нетто шляхом агрегування за складом елементів балансових статей у необхідних аналітичних розрізах (іммобільною активи, мобільні активи, власний капітал, позиковий капітал).

З допомогою аналітичного балансу-нетто оцінюють тенденції зміни у майновому положенні підприємства:

-Загальна вартість майна підприємства та динаміка його зміни;

-Вартість необоротних (іммобілізованих) активів, їх динаміка і питома вага в загальній сумі майна підприємства;

-Вартість оборотних (мобільних) активів, їх динаміка і питома вага в загальній сумі майна підприємства;

- Величина власного капіталу підприємства і його динаміка;

- Величина позикових коштів, їх динаміка і структура.

Всі показники аналітичного балансу можна підрозділити на чотири групи:

-Показники структури балансу, що показують питома вага окремих величин статей балансу в результаті балансу;

-Показники динаміки балансу, тобто зміни абсолютних величин статей балансу за звітний період і відхилення питомих ваг окремих статей балансу;

-Показники структурної динаміки балансу, тобто відхилення абсолютної суми окремої статті балансу до зміни підсумку балансу за звітний період;

-Показники темпу зміни суми.

За даними балансу (додаток 1) динаміка активів і пасивів ТОВ УОП «Нафтохім» за 2003 рік може бути охарактеризована наступним чином.

У 2003 р. сума майна зменшилася на 5744931 або 6,2%., При цьому відбулося збільшення мобільних активів на 1540873 крб. або 3,1%. Це пов'язано насамперед із зменшенням запасів і витрат на 6703254 крб. або 19,9% і збільшенням дебіторської заборгованості до - 22328391 руб. або на 66,2%. При цьому активи, вкладені в грошові кошти та цінні папери зросли на 821224 крб. або на 68%.

Таким чином, аналіз майна за 2003 р. виявив зростання немобільних активів (іммобілізованих коштів), а також мобільних, що говорить про значне поліпшення фінансового стану підприємства.

Аналіз джерел майна підприємства показує, що питома вага власного капіталу збільшився з 54,1% до 78,2%, а частка позикових засобів зменшилася з 45,8% до 21,9%.

Таким чином, щодо структури активів, що характеризує інвестиційну політику досліджуваного підприємства, можна зробити наступні висновки:

-Співвідношення мобільних та іммобілізованих коштів відхиляється у бік мобільних засобів (оптимальним вважається рівне співвідношення), що говорить про низький рівень ризику неплатоспроможності.

-Досить велика частина коштів відволіклася у підприємства у дебіторську заборгованість, причому негативним чинником є її підвищення в 2003 році.

Для оздоровлення структури майна підприємству необхідно ще більше підвищити якість управління дебіторські рахунки. Повинен бути розроблений і встановлений норматив дебіторської заборгованості, виходячи з якого, буде визначатися нормативна дебіторська заборгованість на перше число звітного періоду. Такий норматив може бути представлений як питомої ваги дебіторської заборгованості в виручці від реалізації (за звітний період).

    1. Розрахунок забезпеченості запасів джерелами їх формування

Узагальнюючим показником фінансової стійкості є надлишок чи недолік джерел коштів для формування запасів і витрат, що отримується у вигляді різниці величини джерел засобів і величини запасів і витрат.

За даними фінансової звітності ТОВ УОП «Нафтохім» визначаємо тип його фінансової стійкості по забезпеченості джерелами процесу формування запасів і витрат за звітний період, всі показники зводимо в таблиці 1, 2 і 3.

Таблиця 1 - Показники фінансової стійкості ТОВ УОП «Нафтохім» за 2003 р.

Показники

На початок року у в руб.

На кінець року в руб.

Загальна величина запасів і витрат

35229014

27016443

Наявність власних оборотних коштів

6474594

31521935

Перманентний капітал

6474594

31521935

Загальна величина всіх джерел

6474594

31521935

Ф СОС

-28754420

4505492

Ф ПК

- 28754420

4505492

Ф ВІ

- 28754420

4505492

Трикомпонентний показник (S)

{0,0,0}

{1,1,1}

Аналіз фінансової стійкості ТОВ УОП «Нафтохім» за 2003 рік показав, що керівництво веде правильну фінансову політику, на протязі року кардинально виправили фінансове становище підприємства, цьому сприяло і зміна податкового законодавства, після перетворення якого підприємство перейшло на поставлений податок, що сприяло значному зменшенню податкового бази.

Таким чином, на кінець 2003 року ТОВ УОП «Нафтохім» має нормальну фінансову стійкість, яка гарантує платоспроможність, а з урахуванням умов нинішньої економічної ситуації в країні - дуже непогану фінансову стійкість.

Таблиця 2 - Показники фінансової стійкості ТОВ УОП «Нафтохім» за 2004р.

Показники

На початок року в руб.

Нарешті року в руб.

Загальна величина запасів і витрат

27016443

28761098

Наявність власних оборотних коштів

31521935

40717650

Перманентний капітал

31521935

40717650

Загальна величина всіх джерел

31521935

40717650

Ф СОС

4505492

11956552

Ф ПІ

4505492

11956552

Ф ВІ

4505492

11956552

Трикомпонентний показник (S)

{1,1,1}

{1,1,1}

Аналіз фінансової стійкості ТОВ УОП «Нафтохім» за 2004 рік показав, що керівництво веде правильну фінансову політику, яка гарантує платоспроможність.

Таблиця 3 - Показники фінансової стійкості ТОВ УОП «Нафтохім» за 2005 р.

Показники

На початок року в тис.руб.

На кінець року в тис.руб.

Загальна величина запасів і витрат

28761

24827

Наявність власних оборотних коштів

40717

40552

Перманентний капітал

40717

41103

Загальна величина всіх джерел

40717

41103

Ф СОС

11956

15725

Ф ПК

11956

16276

Ф ВІ

11956

16276

Трикомпонентний показник (S)

{1,1,1}

{1,1,1}

Аналіз фінансової стійкості ТОВ «УЗП« Нафтохім »за 2005рік

показав, що досліджуване підприємство має нормальну фінансову стійкість, як на початок так і нарешті року, яка гарантує його платоспроможність. Підприємство не залежить від зовнішніх кредиторів, запаси і витрати повністю покриваються власними ресурсами.

3.3 Аналіз ринкових коефіцієнтів фінансової стійкості

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства - стабільність його діяльності у світлі довгострокової перспективи. Вона пов'язана із загальною фінансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів. Так, багато бізнесменів, включаючи представників державного сектора економіки, вважають за краще вкладати в справу мінімум власних коштів, а фінансувати його за рахунок грошей, узятих у борг. Однак, якщо структура «власний капітал - позиковий капітал» має значний перекіс у бік боргів, підприємство може збанкрутувати, якщо кілька кредиторів одночасно вимагатимуть свої гроші назад в «незручне» час.

Стійкий фінансовий стан формується в процесі виробничо-господарської діяльності підприємства. Визначення його на ту або іншу дату відповідає на питання, наскільки правильно підприємство управляло фінансовими ресурсами протягом звітного періоду. Однак партнерів та акціонерів даного підприємства цікавить не процес, а результат, тобто саме самі показники і оцінка фінансового стану, які можна визначити на базі даних офіційної публічної звітності.

Дуже важливо правильно оцінити рівень і динаміку коефіцієнтів фінансової стійкості на конкретному підприємстві. Розглянемо це на прикладі ТОВ УОП «Нафтохім». За даними, наведеними в дод. 1, 2 і 3 можна розрахувати повний набір коефіцієнтів фінансової стійкості, оцінити їх рівень і динаміку.

За даними фінансової звітності ТОВ УОП «Нафтохім» визначили відносну фінансову стійкість за звітний період (таблиці 4,5 і 6).

ТОВ УОП «Нафтохім» має досить стабільний попит на свою продукцію, і його успіх цілком залежить від правильної стратегії поведінки на ринку. Ефективна стратегія збуту, боротьби за свого клієнта дозволяє йому мати достатньо високі резерви фінансових засобів для зниження ризику.

За даними таблиці 4 видно, що ТОВ УОП «Нафтохім» в цілому не погіршило фінансовий стан, а на кінець року показники значно змінилися на краще, що дає підприємству великі можливості для проведення незалежної фінансової політики.

Таблиця 4 - Показники фінансової стійкості ТОВ УОП Нафтохім »за 2003 р.

Показники

На початок року

На кінець року

Рекомендований критерій

Коефіцієнт фінансового ризику

0,84

0,28

<0,7

Коефіцієнт боргу

0,46

0,22

<0,4

Коефіцієнт автономії

0,54

0,78

> 0,5

Коефіцієнт фінансової стійкості

0,54

0,78

0,8-0,9

Коефіцієнт маневреності

0,12

0,46

0,5

Коефіцієнт стійкості структури мобільних засобів

0,13

0,62

-

Коефіцієнт забезпеченості оборотного капіталу власними джерелами

0,13

0,62

> 0,1


Динаміка коефіцієнта співвідношення власних і позикових коштів свідчить про достатню фінансової стійкості ТОВ УОП «Нафтохім», так як на кожен рубль власних коштів на кінець року припадало 28,1 копійки позикових.

Здавалося б, чим нижче коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів, тим краще, тому що тим менше залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування. Однак якщо подивитися на це з іншого боку, то виникає питання: якщо б 100% джерел фінансування були представлені власним капіталом, а позикові джерела не залучалися б, означало б це дуже високу фінансову стійкість підприємства чи ні?

Навряд чи доцільно зовсім не користуватися позиковими джерелами. Межі раціонального обсягу позикових джерел залежать від характеру активів. Ті елементи активів, які формують виробничий потенціал підприємства, створюють головні умови для його безперебійної діяльності, повинні мати власні джерела фінансування. Інші елементи активів можуть забезпечуватися позиковими джерелами. Позикові джерела дозволяють підприємству обходитися меншою власним капіталом для досягнення необхідних результатів. З цієї точки зору, чим більше позикових джерел, тим вище рентабельність власного капіталу при інших рівних умовах. Проте - це не має ставити під загрозу надійність забезпечення підприємства майном, необхідним для його безперебійної роботи.

Значення коефіцієнта фінансової незалежності (автономії) також свідчить про сприятливу фінансової ситуації на підприємстві, тому що власники належить 78% вартості майна.

У досліджуваному підприємстві коефіцієнт маневреності на кінець року збільшився. Це свідчить про те, що ступінь закріплення капіталів в основних засобах (іммобільною майні) зменшилася, і власними оборотними засобами стало легше маневрувати. З фінансової точки зору, стійкість нашого підприємства дещо покращилась, але при аналізі треба брати до уваги специфіку підприємства.

З фінансової точки зору підвищення коефіцієнта маневреності власних джерелами і взагалі високий рівень це завжди добре характеризує підприємство, але інша сторона полягає в тому, що зменшення вкладення власних коштів в основні засоби і необоротні активи одночасно зменшує виробничий потенціал підприємства. Тому зростання коефіцієнта маневреності бажаний, але в тих межах, в яких він можливий при конкретній структурі майна підприємства.

На підприємстві коефіцієнт забезпеченості оборотного капіталу власними джерелами фінансування становить 13% на початок року і 62% на кінець року. що більше нормативу.

За даними таблиці 4 видно, що ТОВ УОП «Нафтохім» в цілому не погіршило фінансовий стан, а на кінець року показники значно змінилися на краще, що дає підприємству ще більші можливості для проведення незалежної фінансової політики.

Таблиця 5 - Показники фінансової стійкості ТОВ УОП «Нафтохім» за 2004 р.

Показники

На початок року

На кінець року

Рекомендований критерій

Коефіцієнт фінансового ризику

0,28

0,24

<0,7

Коефіцієнт боргу

0,22

0,19

<0,4

Коефіцієнт автономії

0,78

0,81

> 0,5

Коефіцієнт фінансової стійкості

0,78

0,81

0,8-0,9

Коефіцієнт маневреності

0,46

0,52

0,5

Коефіцієнт стійкості структури мобільних засобів

0,62

0,69

-

Коефіцієнт забезпеченості оборотного капіталу власними джерелами

0,62

0,69

> 0,1

Динаміка коефіцієнта співвідношення власних і позикових коштів свідчить про достатню фінансової стійкості ТОВ УОП «Нафтохім», так як на кожен рубль власних коштів на кінець року припадало 24 копійки позикових.

Значення коефіцієнта фінансової незалежності (автономії) свідчить про сприятливу фінансової ситуації на підприємстві, тому що власники належить 81% вартості майна.

Коефіцієнт маневреності на кінець року збільшився. Це свідчить про те, що ступінь закріплення капіталів в основних засобах зменшилася і власними оборотними засобами ще легше стало маневрувати, ніж у 2003 році і з фінансової точки зору стійкість нашого підприємства покращилася.

На підприємстві коефіцієнт забезпеченості оборотного капіталу власними джерелами фінансування становить 62% на початок року і 69% на кінець року, що більше нормативу.

Таким чином, отримані дані дозволяють зробити висновок, що ТОВ УОП «Нафтохім» на кінець звітного періоду має достатню фінансову стійкість. ТОВ УОП «Нафтохім» - це організація, чиї кредити та зобов'язання підкріплені достатнім обсягом власних коштів, що дозволяє бути впевненим у поверненні кредитів та виконання інших зобов'язань. Отже, ТОВ УОП «Нафтохім» має перевагу перед іншими підприємствами того ж профілю для залучень інвестицій, в отриманні кредитів, у виборі постачальників і в підборі кваліфікованих кадрів. Нарешті, дане підприємство не вступає в конфлікт з державою, так як виплачує своєчасно платить податки в бюджет, внески до соціальних фондів, заробітну плату - робітникам і службовцям, а банкам гарантує повернення кредитів і сплату відсотків по них.

Таблиця 6-Показники фінансової стійкості ТОВ УОП «Нафтохім» за 2005 р.

Показники

На початок року

На кінець року

Рекомендований критерій

Коефіцієнт фінансового ризику

0,24

0,15

<0,7

Коефіцієнт боргу

0,19

0,13

<0,4

Коефіцієнт автономії

0,81

0,87

> 0,5

Коефіцієнт маневреності

0,52

0,52

0,5




Продовження таблиці 5

Показники

На початок року

На кінець року

Рекомендований критерій

Коефіцієнт стійкості структури мобільних засобів

0,69

0,79

-

Коефіцієнт забезпеченості оборотного капіталу власними джерелами

0,69

0,78

> 0, 1


За даними таблиці 6 видно, що динаміка коефіцієнта співвідношення власних і позикових коштів свідчить про достатню фінансової стійкості УОП «Нафтохім» тому що на кожний карбованець власні кошти, на кінець року припадало 15 копійок позикових.

Значення коефіцієнта фінансової незалежності (автономії) свідчить про сприятливу фінансової ситуації на підприємстві тому власникам належить 87% вартості майна.

Коефіцієнт маневреності характерезует частку власних оборотних коштів у власному капіталі, на кінець року він не змінився і становить 52%.

Коефіцієнт забезпеченості оборотного капіталу власними джерелами фінансування становить на початок 69%, на кінець 78%, що більше нормативу.

Таким чином, отримані дані дозволяють зробити висновок, що ТОВ УОП «Нафтохім» на кінець звітного періоду має достатню фінансову стійкість. ТОВ УОП «Нафтохім» - це організація, чиї кредити та зобов'язання підкріплені достатнім обсягом власних коштів, що дозволяє бути впевненим у поверненні кредитів та виконання інших зобов'язань. Отже, ТОВ УОП «Нафтохім» має перевагу перед іншими підприємствами того ж профілю для залучень інвестицій, в отриманні кредитів, у виборі постачальників і в підборі кваліфікованих кадрів. Нарешті, дане підприємство не вступає в конфлікт з державою, так як виплачує своєчасно платить податки в бюджет, внески до соціальних фондів, заробітну плату - робітникам і службовцям, а банкам гарантує повернення кредитів і сплату відсотків по них.

Висновок

Фінансова стійкість підприємства - це незалежність його у фінансовому відношенні і відповідність стан активів і пасивів компанії завданням фінансово-господарської діяльності.

Таким чином, фінансова стійкість є найважливішою характеристикою фінансово-економічної діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. Якщо підприємство фінансово стійко, то воно має перевагу перед іншими підприємствами того ж профілю і залучення інвестицій, в отриманні кредитів, у виборі постачальників і в підборі кваліфікованих кадрів. Нарешті, воно не вступає в конфлікт з державою і суспільством, так як виплачує своєчасно платить податки в бюджет, внески до соціальних фондів, заробітну плату - робітникам і службовцям, дивіденди - акціонерам, а банкам гарантує повернення кредитів і сплату відсотків по них.

Чим вище стійкість підприємства, тим більше воно незалежно від несподіваної зміни ринкової кон'юнктури і, отже, тим менше ризик опинитися на краю банкрутства.

У роботі проведені дослідження підходів і методів до оцінки фінансового стану на підставі достатності джерел формування запасів і витрат. Опрацьовано теоретичні аспекти цього питання, що дозволило виділити роль фінансового аналізу (фінансова стійкість зокрема) в управлінні підприємством.

Зроблено порівняльний аналіз і вивчені методики оцінки фінансових коефіцієнтів. На підставі аналізу обрані найбільш кращі методики оцінки фінансового стану та стійкості конкретного підприємства з урахуванням регіональних особливостей, була проведена оцінка фінансової стійкості ТОВ УОП «Нафтохім» за 2003, 2004 і 2005 роки. На основі документів бухгалтерської звітності розглянуто фінансовий стан Управління громадського харчування «Нафтохім».

Таким чином, отримані дані дозволяють зробити висновок, що ТОВ УОП «Нафтохім» на кінець звітного періоду має достатню фінансову стійкість, отже, УОП «Нафтохім» має перевагу перед іншими підприємствами того ж профілю для залучень інвестицій, в одержання кредитів, у виборі постачальників. Нарешті, дане підприємство не вступає в конфлікт з державою, так як виплачує своєчасно платить податки в бюджет, внески до соціальних фондів, заробітну плату - робітникам і службовцям.

Але для стабілізації фінансового стану підприємства та ще більшого його збільшення пропонується провести наступні заходи:

- Освоювати нові методи та техніку керування, використовуючи сучасні напрацювання і досвід зарубіжних країн, а також вітчизняний досвід в області фінансового менеджменту,

- Удосконалити структуру управління шляхом грамотного її побудови з урахуванням специфіки діяльності підприємства,

- Самовдосконалюватися і навчати персонал, щоб на сьогоднішній день існує безліч курсів підвищення кваліфікації і, звичайно ж, заохочувати персонал фірми,

- Продумувати і ретельно планувати політику ціноутворення, для чого потрібно правильно підібрати метод ціноутворення на продукцію підприємства, а при необхідності з декількох обрати свій, використовуючи науковий підхід,

- Знаходити резерви по зниженню витрат на виробництво шляхом впровадження сучасних технологій і підбору найбільш вигідного щодо «ціна-якість» сировини для виробництва,

- Активно займатися плануванням і прогнозуванням управління фінансів підприємства, об'єднати фінансовий відділ та відділ планування і ввести посаду фінансового менеджера, з допомогою цієї служби встановити повний контроль за фінансами.

Аналіз фінансового стану підприємства служить не тільки засобом залучення ділових партнерів, але й базою прийняття управлінського рішення.

Як вже говорилося вище, підприємства є основними ланками господарювання і формують основу економічного потенціалу держави. Чим прибутковіше фірма, що стабільніше її дохід, тим більшим стає її внесок у соціальну сферу держави, в її економічний потенціал, нарешті, тим краще живуть люди, що працюють на такому підприємстві

Список використаних джерел

1 Про реформу підприємства (організації): - Наказ Міністерства економіки РФ від 01.10.97 .- № 118.

2 О оцінці фінансового стану підприємств і встановленню незадовільною структури балансу: - Розпорядження ФУДН від 12.08.94 .- № 31 - р.

3 Абрютина М.С. Аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства / М. С. Абрютина, А. В. Грачов .- М: Справа та сервіс, 1998 .- 180с.

4 Астахов В.П. Аналіз фінансової стійкості і процедури, пов'язані з банкрутством - М: Вісь - 89, 1995 .- 80 с.

5 Баканов М.І. Аналіз ефективності використання оборотних коштів / М.І. Баканов, Е.А. Сергєєв .- / / Бухгалтерський облік, 1999 .- № 10. С. 64-66.

7 Баканов М.І. Теорія економічного аналізу / М.І. Баканов, А.Д. Шеремет .- М: Фінанси і статистика, 1997 .- 218 с.

8 Балабанов І.Т. Основи фінансового менеджменту. М.: Фінанси і статистика, 1997. 384 с.

9 Барсуков А.В. Фінанси підприємства / А.В. Барсуков, Г.В. Малигіна.-М: Фінанси і статистика, 1998.-113с.

10 Ван Хорн Джеймс К. Основи управління фінансами - М: Фінанси і статистика - 1999 .- 800 с.

11 Герчикова І.М. Фінансовий менеджмент - М: Инфра-М, 1996 .- 208 с.

12 Донцова Л.В. Аналіз бухгалтерської звітності / Л.В. Донцова, Н.А. Нікіфорова.-М: Дис, 1998 .- 208 с.

13 Єфімова О.В. Фінансовий аналіз - М: Бухгалтерський облік, 1999.-208с.

14 Завдання фінансового менеджменту / Под ред. Л.А. Мурахи, В.А. Яковлєва. -М: Фінанси - Юніті, 1998 .- 258 с.

15 Ірвін Д. Фінансовий контроль-М: Фінанси і статистика - 1998.-253с.

16 Ірік В.А. Технологія фінансово-економічного планування на фірмі / В.А. Ірік, І.В. Ірік .- М: Фінанси і статистика, 1997 .- 248 с.

17 Ковальов В.В. Аналіз фінансового стану підприємства / В.В. Ковальов, В.П. Привалов - М: Центр економіки і маркетингу, 1995 .- 192 с.

18 Ковальов В.В. Фінансовий аналіз. Управління капіталом. Вибір інвестицій. Аналіз звітності - М: Фінанси і статистика, 1997 .- 512 с.

19 Ковальов В.В. Введення у фінансовий менеджмент - М: Фінанси і статистика, 2000 .- 514 с.

20 Кодраков Н.П. Основи фінансового аналізу - М: Главбух, 1998 .- 114с.

21 Крейнина М.М. Фінансовий менеджмент - М: Справа та сервіс, 1998 .- 319 с.

22 Новодворський В.Д. Бухгалтерська звітність: складання та аналіз / В.Д. Новодворський, Л.В. Пономарьова, О.В. Єфімова .- М: Бухгалтерський облік, 1994 .- 80 с.

23 Нікольська Е.В. Фінансовий аналіз / Е. В. Нікольська, В. Б. Лозинська .- М: МГАП Світ книги, 1997 .- 316 с.

24 Павлов Л.М. Фінансовий менеджмент. Управління грошовим оборотом підприємства-М: Фінанси і статистика, 1998 .- 103 с.

25 Стоянова Є.С. Фінансовий менеджмент: російська практика-М: Фінанси і статистика, 1997 .- 118 с.

26 Стоянова Є.С. Штерн М.Г. Фінансовий менеджмент для практиків - М: Перспектива, 1998 .- 268 с.

27 Управління підприємством і аналіз його діяльності / За ред. С.Ю. Наумова. Видавництво саратовського університету, 1998 .- 268 с.

28 Управління підприємством і аналіз його діяльності / За ред. В.Н. Тітаева. М: Фінанси і статистика, 1998 .- 420 с.

29 Фінансове управління компанією / Под ред. Є.В. Кузнєцової. М.: Фонд «Правова культура», 1998 .- 247 с.

30 Фінансовий менеджмент / За ред. Є.С. Стоянової-М: Перспектива, 2000 .- 216 с.

31 Фінансовий менеджмент / За ред. Г.Б. Помека-М: Фінанси - Юніті, 1997 .- 378 с.

32 Фінансове управління фірмою / Под ред. В.І. Терьохіна-М: Економіка, 1998 .- 98 с.

34 Четиркін Є.М. Методи фінансових і комерційних розрахунків-М: Дело ЛТД, 1995. -134 С.

35 Шеремет А.Д. Методика фінансового аналізу / А.Д. Шеремет, Р.С. Сайфуллін .- М: Инфра-М, 1999 .- 512 с.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Фінанси, гроші і податки | Диплом
281.2кб. | скачати


Схожі роботи:
Оцінка фінансової стійкості підприємства на прикладі підприємства ЗАТ Кула-Крим
Оцінка фінансової стійкості підприємства на прикладі підприємства ЗАТ Кула Крим
Аналіз та оцінка фінансової стійкості підприємства на прикладі Сіба
Аналіз та оцінка фінансової стійкості підприємства на прикладі СібАвтоТорг
Показники та оцінка фінансової стійкості підприємства Заходи щодо зміцнення фінансової стійкості
Оцінка фінансової стійкості підприємства 2
Оцінка фінансової стійкості підприємства
Оцінка платоспроможності та фінансової стійкості підприємства
Розрахунок й оцінка фінансової стійкості підприємства
© Усі права захищені
написати до нас