Оцінка банківського ризику

Реферат на тему

ОЦІНКА БАНКІВСЬКОГО РИЗИКУ І ВИЗНАЧЕННЯ ОПТИМАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ РОЗПОДІЛУ ВІЛЬНИХ БАНКІВСЬКИХ РЕСУРСІВ

Діяльність банків в умовах ринкової економіки неминуче пов'язана з ризиком. Тому в банківській справі велика увага приділяється проблемі оцінки рівня ризику, яким супроводжуються різні банківські операції.

Дана проблема має економічний і юридичний аспекти.

Економічний (чи фінансовий) аспект полягає в тому, що при правильній оцінці ризику (відповідно при виборі правильного рішення про укладання або відмову від угоди) банк або дістає прибуток, або уникає збитків. Навпаки, при неправильній оцінці ризику (при невірному укладанні чи відмові від угоди) банк або зазнає збитків, або упускає прибуток. Тому проблема оцінки ризику безпосередньо пов'язана з однією з головних задач банку - визначення найкращої (оптимальної) стратегії укладання угод, що забезпечує максимальне зростання прибутку за рахунок правильного вибору з усіх потенційно можливих операцій їх окремого найкращого (за показниками прибутку і надійності) множини.

Юридичний аспект проблеми пов'язаний із правомірністю (чи допустимостью) ризику. Чи повинен банківський службовець, що прийняв кінцеве рішення про укладання угоди, згодом не виконаної клієнтом і тому приніс значні збитки банку і його акціонерам (засновникам), нести відповідальність за прийняте їм рішення? Очевидно, повинен, якщо його рішення лежало в області неправомірного ризику, межувало з авантюризмом і недбалістю.

Але як провести точну межу між правомірним і неправомірним ризиком?

Один з підходів до вирішення цієї проблеми запропоновано в даній статті. Він базується на основних положеннях теорії статистичних рішень [1] і тому має ряд переваг.

По-перше, запропонований підхід застосуємо до всіх видів банківських операцій, оскільки вводить і дозволяє визначити для операцій будь-якого виду кількісну міру банківського ризику, яка дає можливість у кожному конкретному випадку оцінити і порівняти наслідки і доцільність тих чи інших операцій.

По-друге, даний підхід дає можливість формалізувати і накопичувати досвід банку з укладання угод різного виду. При цьому можуть використовуватися і акумулюватися висновки експертів, а також застосовуватися вже існуючі методики аналізу операцій, що дозволяє врахувати найбільш повне безліч факторів, що впливають на результат угод [2].

По-третє, висловлюваний підхід дозволяє визначити без поділу за видами щось окреме безліч операцій з усіх потенційно можливих, яке забезпечить банку отримання максимального середнього прибутку при мінімумі ризику, що відповідає реалізації оптимальної стратегії розподілу вільних банківських ресурсів.

Застосування апарату статистичних рішень у банківській справі стає можливим завдяки тому, що вводиться кількісна міра надійності банківських угод. В якості такої пропонується використовувати імовірності виконання різних умов угоди. Методи математичної статистики дозволяють визначити чисельні значення зазначених імовірностей, вони передбачають класифікацію угод і клієнтів банку і реєстрацію результатів угод у спеціальній базі даних, яку далі будемо називати базою даних банківських угод.

Ці методи припускають як використання експертного опитування, так і статистичну обробку результатів відбулися угод. Причому в банківській справі можливо оптимальне спільне використання інформації з цих двох основних її джерел, яке виражається в перевазі експертних оцінок при визначенні рівня надійності великих, досить рідких по своїх характеристиках банківських операцій, і, навпаки, у превалюванні статистичних оцінок зазначених імовірностей при аналізі часто здійснюваних , типових по своїх характеристиках банківських операцій.

Оцінки ймовірностей виконання різних умов угод дозволяють визначити середні (найбільш імовірні) значення прибутку і збитків для кожної банківської операції. Розрахована за цими ймовірностями величина середнього збитку для конкретної угоди та визначає чисельне значення відповідного їй банківського ризику. Тому банк може до укладення угод визначити значення банківського ризику для кожної угоди і вибрати найкращу групу угод з усіх можливих за критерієм мінімуму банківського ризику (далі покажемо, що такий вибір відповідає також критерієм максимуму середнього прибутку).

Розкриваючи принципи реалізації викладеного підходу, приймемо деякі спрощення.

По-перше, обмежимося розглядом тільки кредитних угод.

По-друге, припустимо, що на підставі вже вироблених показників платоспроможності [3] (кредитоспроможності) все безліч позичальників конкретного банку розділене на J класів та оцінка їх надійності може бути виконана методами статистичного аналізу результатів відбулися угод без залучення експертів.

По-третє, будемо вважати, що після укладення кредитної угоди можуть мати місце тільки дві події - або позичальник повертає позичає суму у строк, або він її не повертає взагалі.

Зауважимо, що запропонована методика застосовна і до всіх інших видів банківських операцій; вона дозволяє також врахувати різні можливі результати цих угод (для кредитних угод, наприклад,

не повернення частини кредиту, несплату відсотків за позикою, порушення її термінів і т. п.). Проте виклад цієї методики з урахуванням різноманіття зазначених чинників суттєво ускладниться і зажадає досить громіздких викладок.

Для прийнятих спрощень статистичну оцінку ймовірності повернення позичає вартості в строк позичальниками Клас kj, 1 * j * 1, де J - загальне число класів, можна отримати за формулою

P * j = mj / Mj.

Тут mj - кількість тих кредитних угод з позичальниками класу kj, умови яких були виконані; Mj - загальна кількість кредитних угод з позичальниками класу kj. Величини mj і Mj зберігаються в базі даних банківських угод і змінюються з часом. Причому, як буде показано на конкретному прикладі, в міру збільшення числа укладених угод (Mj) значення ймовірності повернення позичальниками класу kj позичає вартості в термін уточнюється, що відповідає накопиченню досвіду кредитора при укладанні угод з позичальниками відповідного класу.

Можливість використання цього досвіду (формалізованого у вигляді ймовірностей дотримання клієнтами умов угод) розглянемо на простому прикладі, результати якого потім перенесемо на більш складний випадок. Нехай у банк звернулися два позичальника - n1 і n2. Кожен з них відповідно належить до класів k1 і k2 і пропонує укладання кредитної угоди на позичає вартість розмірами * 1 і * 2.

У результаті обробки інформації бази даних банківських угод за формулою, наведеною вище, визначено, що позичальники класу k1 повертають позичає вартість у термін з ймовірністю P1, а класу k2 - з імовірністю P2. Далі рішення банку щодо кожного позичальника будемо позначати символом l з індексами, відповідними номерами позичальників. При цьому позитивним рішенням про укладення угоди буде відповідати значення 1, а негативним - 0.

Наприклад, рішенням про видачу кредиту першого позичальнику буде відповідати запис l1 * 1, а рішення про відмову від видачі кредиту цього позичальника - запис l1 * 0. Всього в розглянутому випадку з боку кредитора можливі чотири рішення.

Перше рішення полягає в тому, щоб видати кредит обом позичальникам: l1 * 1, l2 * 1;

друге - видати кредит тільки першому позичальника: l1 * 1, l2 * 0;

третє - видати кредит другому позичальника: l1 * 0, l2 * 1;

четверте - відмовити у видачі кредиту, як першому, так і другому позичальника: l1 * 0, l2 * 0.

Яке із зазначених рішень вибрати банку?

Очевидно, що кредитора передусім цікавлять наслідки прийняття того чи іншого рішення. Ці наслідки визначаються можливими діями кожного позичальника щодо дотримання умов кредитної угоди, які будемо позначати символом * з відповідними індексами.

При цьому запис * j * 1, j * 1,2 означатиме, що позичальник nj, j * 1,2 поверне надану йому суму у строк, а запис * j * 0, j * 1,2 означатиме, що позичальник nj , j * 1,2 взагалі відмовиться від виконання своїх зобов'язань. Якщо кредитна угода з позичальником nj, j * 1,2 буде укладена, зазначені дії можуть призвести до таких результатів: при * j * 1, j * 1,2 банк отримає прибуток sj, j * 1,2; при jj * 0, j * 1,2 банк зазнає збиток cj. Якщо кредитна угода з позичальником nj, j * 1,2 не буде укладена, то при * j * 1, j * 1,2 банк понесе збиток sj, а при * j * 0, j * 1,2 він не отримає прибутку і не понесе збитку.

Для випадку двох позичальників з їх боку можливі чотири комбінації дій щодо дотримання умов кредитних угод: j1 * 1, j2 * 1; j1 * 1, j2 * 0; j1 * 0, j2 * 1; j1 * 0, j2 * 0. Тому кожне вищезгадане рішення кредитора може призвести до чотирьох різних результатів, загальну групу яких, виходячи з наведених міркуваннях, представимо у вигляді таблиці можливих наслідків рішень кредитора (таблиця 1).

Таблиця 1

_____________________________________________________________________

Рішення кредитора Наслідки рішень Можливі дії позичальника

кредитора щодо дотримання умов

кредитної угоди

_____________________________________________________________________

* 1 = 1, * 1 = 1, * 1 = 0, * 1 = 0,

* 2 = 1 * 2 = 0 * 2 = 1 * 2 = 0

_____________________________________________________________________

l1 = 1, l2 = 1 загальний прибуток s1 + s2 s1-c2 s2-c1 - (c1 + c2)

загальний збиток 0 c2 c1 c1 + c2

_____________________________________________________________________

l1 = 1, l2 = 0 загальний прибуток s1 s1-c1-c1

загальний збиток s2 0 c1 + c2 c1

_____________________________________________________________________

l1 = 0, l2 = 1 загальний прибуток s2-c2 s2-c2

загальний збиток s1 c2 0 c2

_____________________________________________________________________

l1 = 0, l2 = 0 загальний прибуток 0 0 0 0

загальний збиток s1 + s2 s1 s2 0

_____________________________________________________________________

Якщо кредитор має інформацію про те, що дії позичальників щодо виконання умов угоди будуть мати детермінований характер (ймовірність повернення кредиту позичальником nj, j * 1,2 дорівнює нулю або одиниці), він може скористатися цією таблицею, виключаючи з розгляду ті дії позичальників, вірогідність яких дорівнює нулю. Очевидно, що при цьому має сенс вибирати таке рішення, наслідки якого забезпечують банку максимальний прибуток (далі буде показано, що цьому рішенню відповідає мінімальний банківський ризик).

Так, з даних, представлених в першому стовпці таблиці 1, випливає, що оптимальним рішенням при j1 * j2 * 1 (тобто при P1 * P2 * 1) є досить очевидне - l1 * 1, l2 * 1. Однак на практиці, як правило, дії позичальників щодо дотримання умов кредитних угод мають рандомізованих (випадковий) характер, тобто 0 <Pj <1, j * 1,2. У цих умовах кредитор не може виключити з розгляду жодну групу дій позичальників з чотирьох можливих і, отже, використовувати для прийняття рішень таблицю 1. Доступна йому при цьому інформація (ймовірності Pj, а також розміри величин можливого прибутку sj і збитків cj, j * 1,2) дає можливість визначити лише середні значення наслідків прийнятих ним рішень:

е (l1, l2) = P1P2 (l1s1 + l2s2) + P1 (1 * P2) (l1s1 * l2c2) + (1 * P1) P2

(L2s2-l1c1) - (1-P1) (1 * P2) (l1c1 + l2c2), l1, l2 = 0,1,

К (l1, l2) = Р1P2 ([1 * l1] s1 + [1-l2] s2) + P1 (1 * P2)

([1 * l1] s1 + l2c2) + (1-P1) P2 ([1 * l2] s2 + l1c1) + (1-P1) (1 * P2)

(L1c1 + l2c2), l1, l2 = 0,1,

де е (l1, l2) - середній прибуток, що залежить від рішень кредитора l1, l2 і розраховується для кожної з чотирьох можливих комбінацій цих рішень; К (l1, l2) - розраховується середній збиток, який визначається рішеннями кредитора l1 і l2.

Сутність обчислюваного значення середнього прибутку пояснимо з використанням чисельних значень розглянутих величин. Нехай у базі даних кредитних угод є інформація про результати видачі кредитів позичальникам класів k1 і k2, з якої випливає, що позичальники обох класів у 100 випадках видачі кредитів виконують умови кредитної угоди 90 разів. Згідно зі слів, наведеному вище, це означає, що оцінки ймовірностей повернення кредиту в строк позичальниками n1 і n2 рівні P * 1 = P * 2 = 90/100 = 0,9.

Припустимо, що кредитор прийняв рішення про укладення кредитних угод з обома позичальниками. Тоді з урахуванням отриманих значень ймовірностей можливих дій позичальників можна очікувати, що в 100 подібних випадках кредит буде повернений обома позичальниками приблизно 100 P1Р2 * 81 разів; тільки першим позичальником 100 * P1 (1 * P2) * 9 разів; тільки другим позичальником також 100 * (1 * P1) P2 * 9 разів і взагалі не буде повернуто обома позичальниками 100 * (1 * P1) (1 * P2) * 1 раз.

Розглянемо наслідки перерахованих дій.

При поверненні кредиту обома позичальниками банк отримає прибуток s1 + s2 81 разів, тобто від цих дій позичальників сумарний прибуток у 100 випадках видачі кредиту складе величину 81 (s1 + s2). При поверненні кредиту тільки першим позичальником банк отримає прибуток s1-c2 9 разів, тобто від цих дій позичальників сумарний прибуток банку в 100 випадках видачі кредитів складе величину 9 (s2 * c2). Аналогічно цьому можна отримати, що при поверненні кредиту тільки другим позичальником сумарний прибуток складе величину 9 (s2 * c1). Недотримання умов угоди обома позичальниками призведе до негативної прибутку (збитку) - (c1 + c2) 1 раз, тобто сумарний прибуток від таких дій позичальників у зазначених 100 випадках дорівнюватиме - 1 (c1 + c2).

Таким чином, загальна сумарна прибуток, який визначається результатами видачі кредиту обом позичальникам 100 разів, складе величину:

S (l1 = 1, l2 = 1) = 81 (s1 + s2) +9 (s1-c2) +9 (s2-c1) -1 (c1 + c2).

Такий же результат кредитор одержав би за умови, що в кожному разі прибуток складав величину:

А (l1 = 1, l2 = 1) = S (l1 = 1, l2 = 1) / 100 = 0,81 (s1 + s2) +0,09

(S1-c2) +0,09 (s2-c1) -0,01 (c1 + c2).

Зіставивши наведене вираз з виразом для е (l1, l2) при l1 = l2 = 1 і взявши до уваги те, що цифри перед дужками отримані в результаті виконання операцій P1P2, P1 (1-P2), (1-P1) P2 і ( 1-Р1) (1-Р2), неважко помітити, що значення А (l1, l2), що визначає підсумкову прибуток кредитора, дорівнює величині середнього прибутку при прийнятті рішень l1 і l2. Виходячи з цього можна зробити висновок, що середнє значення прибутку е (l1, l2), по суті, визначає підсумковий позитивний результат, який отримає кредитор при виборі рішень l1 і l2. Аналогічний сенс має і значення середнього збитку К (l1, l2), яке до укладення угод характеризує підсумковий негативний результат від прийняття рішень l1 і l2.

Таким чином, середні значення прибутку і збитків дозволяють кредитору кількісно оцінити можливі наслідки своїх рішень у тій ситуації, коли дії позичальників щодо дотримання умов угоди носять випадковий характер. Тому конкретна величина середнього збитку К (l1, l2) визначає розміри банківського ризику при прийнятті кредитором рішення l1, l2. Іншими словами, обчислюваний середній збиток як функція змінних l1, l2 = 0,1 і є оцінкою банківського ризику, який має місце при прийнятті відповідного рішення щодо пропонованих угод. Порівнюючи між собою конкретні розраховані до видачі кредитів значення середнього прибутку або збитків для різних можливих рішень, кредитор може вибрати таке рішення l1 * g, l2 * h, g, h * 0,1, яке забезпечить йому в результаті укладення деякого числа подібних угод максимальне значення прибутку або, що те ж саме, мінімум середнього збитку, тобто мінімум банківського ризику (відповідність оптимального рішення як мінімуму банківського ризику, так і максимуму середнього прибутку буде доведено нижче).

Отриманий результат відповідає основним положенням теорії статистичних рішень і поширюється на випадок, коли в банк звертається N позичальників. Однак повторення наведених вище викладок для значного числа N досить громіздке. Це пояснюється тим, що при збільшенні числа позичальників істотно зростає число можливих рішень кредитора. Так, при розгляді умов угод з N = 10 позичальниками кредитор повинен вибрати одне з 1024 рішень і стільки ж дій можливо з боку позичальників. Тому наведемо без виведення вираз, що дозволяє на основі ЕОМ вибирати оптимальну стратегію видачі кредитів для довільного числа N позичальників. Цей вираз має вигляд:

[L1 *, l2 *,..., lN *] = maх [[P1, 1-P1] ¤ [P2, 1-P2] ¤ ... *

[PN ,1-PN]] * ** l1s1,-l1c1] * [l2s2, - l2c2] * ... *

NN

[LNsN, - lNcN]] т-H [F-* ljsj] * sj,

j = 1 j = 1

де [l1 *, l2 *,..., lN *] - вектор оптимальних рішень кредитора (оптимальна стратегія видачі кредитів); L - безліч можливих станів вектора [l1, l2 ,..., lN], число яких дорівнює 2N; ¤ і * символи прямого множення і складання матриць [4] [Рj, 1 - Рj], [lj sj, - ljcj], 1 <J <J; [А] т - символ транспонування матриці А; H (х) = 0 при х> 0, H (х) = 1 при х <0 - асиметрична одинична функція; F - сума коштів, виділена банком для видачі кредитів; sj, 1 <J <J - розмір cсужаемой вартості, на отримання якої претендує позичальник nj. Перший доданок в наведеному вираженні визначає значення середнього прибутку е (l1 ,..., lN), а наявність другого доданка в цьому виразі пов'язано з тим, що кредитор не може укладати договори на велику суму коштів, ніж та, яку він має.

Покажемо, що рішення, прийняте відповідно до аналізованим виразом, забезпечує не тільки максимум середнього прибутку, але і мінімум середніх збитків, тобто мінімум банківського ризику. Значення середнього збитку для випадків N позичальників визначається виразом:

К (l1 ,..., lN) = [[Р1 ,1-P1] ¤ [P2 ,1-P2] ¤ ... ¤ [PN, 1 - PN]

* [(1-l1) s1, l1c1)] * [(1-l2) s2, l2c2] * ... * [(1-lN) sN, lN cN],

перегрупувавши члени якого можна отримати, що величина К (l1 ,..., lN) утворюється різницею

N

К (l1 ,..., lN) =* Pjsj-е (l1 ,..., lN).

j = 1

Перший член правої частини представленої формули є постійною величиною і не залежить від вектора прийнятих рішень l1, .., lN. Тому середній збиток К (l1 ,..., lN) буде тим менше, чим більше значення величини середнього прибутку e (l1 ,..., lN). Цей висновок підтверджує висновок про те, що рішення, що забезпечує максимум середнього прибутку, крім того є оптимальним за критерієм мінімуму середніх збитків.

Щоб проілюструвати динаміку процесу видачі кредитів, заснованого на використанні запропонованої методики, розглянемо результати статистичного моделювання, що відображають розвиток цього процесу. Моделювання виконувалось з використанням ЕОМ для трьох класів позичальників k1, k2 і k3. Імітація зареєстрованих у базі даних кредитних угод раніше мали місце дій позичальників цих класів виконувалася за допомогою датчика випадкових чисел. При цьому генерація j1, j2 і j3 здійснювалася таким чином, що вони з заданими на початку моделювання (але невідомими уявному кредитору) ймовірностями повернення кредиту в строк Р1 = 0,9, Р2 = 0,95, Р3 = 0,99 брали значення 1 і з ймовірностями (1-P1) = 0,1, (1-P2) = 0,05, (1-P3) = 0,01 - значення нуль. Це дозволило відтворити випадковий характер дій позичальників щодо виконання своїх зобов'язань. Для наочності одна з отриманих реалізацій дій позичальників класу k1 в кожному М-му випадку (1 <M <50) укладення попередніх угод представлена ​​на рис. 1.

Сформована таким чином інформація бази даних кредитних угод оброблялася за наведеною на початку статті формулі для обчислення оцінок ймовірностей Р1 *, Р2 *, Р3 *. Еволюція цих оцінок представлена ​​на рис. 2, з якого видно, що в міру збільшення числа М відомих результатів укладання кредитних угод з позичальниками класів k1, k2 і k3 величини зазначених оцінок наближаються до істинних значень ймовірностей P1, P2 і P3. Цей процес відповідає етапу накопичення досвіду кредитора укладення угод з позичальниками рассматрива-ваних класів.

Проаналізуємо тепер, до якого результату призведе використання цього досвіду при виборі оптимальної стратегії видачі кредитів.

Нехай кредитор має можливість укладання кредитних угод на суму F = 1000 умовних грошових одиниць (у.г.о.), а позичальник n1 класу k1 пропонує укладення кредитної угоди на суму s1 = 1000 у.г.о., позичальник n2 класу k2 - на суму s2 = 300 у.г.о. і позичальник n3 класу k3 - на суму s3 = 200 у.г.о. Значення прибутку від видачі кредиту при виконанні позичальником своїх зобов'язань приймемо рівним 20 відсоткам від суми.

Це означає, що s1 = 200 у.г.о., c1 = 1200 у.г.о., s2 = 60 у.г.о., c2 = 360 у.г.о., s3 = 40 у.д . е., c3 = 240 у.г.о. Значення збитків c1, 1 <j <3, вважаються рівними sj +0,2 sj, виходячи з того, що при відмові j-го позичальника від повернення позиченої вартості кредитор втрачає не тільки суму sj, але й 20 відсотків від неї, оскільки видача цієї суми іншому позичальнику могла б принести відповідний прибуток.

У зазначеному випадку кредитор може прийняти одне з п'яти рішень:

l1 = 1, l2 = 0, l3 = 0; l1 = 0, l2 = 1, l3 = 1; l1 = 0, l2 = 1, l3 = 0; l1 = 0, l2 = 0, l3 = 1; l1 = 0, l2 = 0, l3 = 0; (рішення l1 = 1, l2 = 1, l3 = 0; l1 = 1, l2 = 0, l3 = 1; l1 = 1, l2 = 1, l3 = 1 виключаються, так як кредитор в своєму розпорядженні суму коштів меншою, ніж s1 + s2, s1 + s3 і s1 + s2 + s3).

У ситуації, що розглядається переваги того чи іншого рішення не є очевидними. Так, перший позичальник пропонує укладення кредитної угоди на найбільшу суму коштів, отже, при укладанні кредитної угоди з позичальником (це відповідає відмови двом іншим позичальникам) кредитор може отримати найбільший прибуток, але разом з цим перший позичальник має дещо меншу кредитоспроможність, ніж два інших , тому укладення кредитної угоди з позичальниками n2 і n3 супроводжується меншим ризиком. Однак, з іншого боку, укладення кредитної угоди з цими позичальниками (тобто відмова перший позичальникові) обіцяє прибуток у два рази меншу, ніж рішення, котре надає перевагу першому позичальникові (див. значення s1, s2 і s3).

У ці суперечливі міркування вносять ясність значення середнього прибутку, обчислені за викладеною вище методикою для кожного з п'яти можливих рішень. Ці значення, розраховані для нашого прикладу, представлені на рис. 3, з якого випливає, що максимальне значення середньої прибутку забезпечується при виборі рішення l1 = 0, l2 = 1, l3 = 1 (при видачі кредиту другого і третього позичальникам).

е (l1, l2, l3), Оптимальне у.г.о. рішення

l1 = 1, l1 = 0, l1 = 0, l1 = 0, l1 = 0, Рішення

l2 = 0, l2 = 1, l2 = 1, l2 = 0, l2 = 0, кредитора

l3 = 0 l3 = 1 l3 = 0 l3 = 1 l3 = 0

Справедливість цього вибору підтверджують зображені на рис. 4 еволюції сумарного прибутку кредитора S в M подібних випадках, які були отримані в результаті статистичного моделювання дій позичальників щодо виконання умов кредитних угод.

Крива, нанесена суцільною лінією, показує, що при збільшенні числа М розглянутих випадків змінювалася підсумкова прибуток кредитора S (l1 = 0, l2 = 1, l3 = 1), що має місце при прийнятті оптимального рішення l1 = 0, l2 = 1, l3 = 1, а криві, завдані пунктирною лінією, відображають зміну підсумкового прибутку кредитора при виборі трьох інших неоптимальних рішень. На підставі порівняльного аналізу зазначених реалізацій можна зробити висновок, що вибір рішень, відмінних від оптимального, приніс би кредитору істотно менший прибуток.

Таким чином, запропонована методика вибору оптимальної стратегії розподілу вільних банківських коштів дозволяє банку накопичувати досвід укладання угод різних видів. Цей досвід формалізується у спеціальній базі даних у вигляді кількісних оцінок надійності клієнтів і угод різних класів. Зазначені оцінки являють собою значення ймовірностей дотримання клієнтами умов угод.

Ці ймовірності відповідно до розглянутої методикою використовуються для оцінювання (прогнозування) значень банківського ризику (середнього збитку) і середнього прибутку для кожної можливої ​​групи пропонованих угод. Рекомендоване правило використання цих величин (правило вибору оптимальної стратегії розподілу банківських коштів) враховує, насамперед, наслідки можливих рішень банку і забезпечує отримання ним максимальної середнього прибутку від пропонованих угод, що також відповідає мінімуму банківського ризику. Очевидно, що наведені в цій статті міркування не дозволяють в повній мірі врахувати всі можливості підвищення прибутку банку від укладення різних угод, оскільки не приймалася до уваги залежність прибутку від термінів повернення позички позичальниками, інфляції, перспектив укладання нових угод і т. д.

Крім того, ці міркування визначають правило прийняття лише позитивних чи негативних рішень щодо кожної угоди. Однак на практиці банку надається і можливість різних змін умов угод. Зазначені обставини не розглядалися, щоб не ускладнювати виклад суті методики оцінки банківського ризику і вибору оптимальної стратегії укладання угод, що базується на основних положеннях теорії статистичних рішень.

Примітки.

1. Вальд А. Послідовний аналіз: Пер. з англ. / Под ред. Б. А. Севостьянова. М.: Физматгиз, 1960; Вальд А. Статистичні вирішальні функції. Позиційні ігри: Пер. з англ. / За ред. Н.І. Воробйова, І. М. Врублевської .- М.: Наука, 1967.

2. Кабиш О. Правомірність підприємницького ризику / / Господарство право, 1994, № 3.

3. Див., напр.: Янішевська В.М., Севрук В.Т., Лукачер Т.Г. Аналіз платоспроможності підприємств: Практичний посібник для державних та інших підприємств. - М., 1991; Банківська справа / За ред. Лаврушина О.І. - Банківський і біржовий науково-консультаційний центр, 1992; Кірісюк Г.М., Ляховський В.С. Оцінка банком кредитоспроможності позичальника / / Гроші і кредит, 1993, № 4.

4. Корн Р., Корн Т. Довідник з математики для наукових працівників та інженерів: Пер. з англ. / Под ред. І.Г. Арамановіча. 5-е вид. М.: Наука, 1984.