Оформлення та реєстрація нотаріальних документів
План
1. Прийом, розгляд і реєстрація кореспонденції
2. Складання та оформлення службових документів
3. Видача свідоцтв про право на спадщину
4. Загальні правила посвідчення угод
5. Здійснення виконавчих написів
1. Прийом, розгляд і реєстрація кореспонденції
Вся кореспонденція, адресована державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіву чи приватному нотаріусу, приймається особою, відповідальною за діловодство, яка розкриває всі конверти, за винятком тих, що мають напис "особисто", та перевіряє наявність документів і додатків до них.
При відсутності у конверті документа або додатків до нього складається акт у двох примірниках, один з яких надсилається відправнику.
Про пошкодження конверта робиться відмітка у поштовому реєстрі та на конверті.
Конверти, як правило, знищуються, крім випадків, коли вони необхідні для встановлення адреси відправника, часу відправлення та одержання кореспонденції.
Неправильно оформлені (не підписані, не засвідчені), пошкоджені або надіслані не за адресою документи повертають відправникові або пересилаються за належністю.
Реєстрації підлягають усі вхідні, вихідні та найважливіші внутрішні документи (накази, протоколи, доповідні записки, заяви працівників), за винятком документів оперативного характеру.
Вхідні документи реєструються в день надходження, внутрішні та вихідні - в день їх підписання.
Реєстрація документів здійснюється в журналах встановленої форми. Установи державного нотаріату ведуть такі реєстраційні журнали:
журнал реєстрації вхідних документів;
журнал реєстрації вихідних документів;
журнал реєстрації власних наказів (розпоряджень).
Приватні нотаріуси повинні вести журнали реєстрації вхідних та вихідних документів та власних наказів (розпоряджень).
Заяви про прийняття спадщини, видачу свідоцтва про право на спадщину, про відмову від спадщини, про оплату витрат за рахунок спадкового майна, про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів, повідомлення про накладення заборони відчуження нерухомого майна, повідомлення судових і слідчих органів про накладення арешту, якщо вони надійшли поштою, реєструються в журналі вхідних документів. Після цього вони підлягають наступній реєстрації за правилами, встановленими Інструкцією "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України".
На вхідних документах у правому нижньому куті першої сторінки проставляється реєстраційний штамп (додаток N 6).
У штампі вказуються дата надходження документа та його індекс, який складається з порядкового номера за реєстраційним журналом і номера справи (наряду) за номенклатурою справ, в якій буде зберігатися документ.
2. Складання та оформлення службових документів
Для складання службових документів використовується папір форматів А4 (210 х 297) і А5 (148 х 210). Складання документів на папері довільного формату не дозволяється.
Службові документи оформляються на бланках установ і приватних нотаріусів. Бланки виготовляються згідно з вимогами нормативної документації.
Кожен вид документа повинен мати визначений комплекс реквізитів і стабільний порядок їх розміщення.
Найменування виду документа (за винятком листів вказується на бланку).
До кожного документа, що друкується на папері формату А4, незалежно від його призначення, складається заголовок, який повинен бути максимально коротким, точно відображати зміст документа та відповідати на запитання "Про що документ".
Заголовки не складаються до текстів телефонограм, повідомлень і до документів, які друкуються на папері формату А5.
Документ адресується установі, її структурному підрозділу або конкретній посадовій особі.
Найменування установи та її структурного підрозділу, яким адресується лист, зазначаються в називному відмінку.
При адресації документа керівнику установи або його заступнику найменування установи повинно входити до складу найменування посади адресата.
Поштова адреса кореспондента вказується повністю після назви установи, якого надсилається документ.
При адресації документа громадянину спочатку зазначається поштова адреса, а потім ініціали та прізвище одержувача.
Датою документа є дата його підписання або затвердження. Дата на документі проставляється трьома парами арабських цифр (10.12.93), які розділяються крапками. Якщо початковий номер місяця або числа складається з однієї цифри, то перед ними ставиться нуль.
Допускається також така послідовність написання дати: рік, потім місяць і число місяця. У текстах документів, які містять відомості фінансового характеру, допускається застосування словесно-цифрового способу оформлення дат: 15 січня 1994 р. Якщо документ складено не на бланку, дата проставляється нижче підпису, ліворуч.
До складу підпису входять: найменування посади особи, що підписує документ (повне, якщо документ оформлений не на бланку, і скорочене - на документі, складеному на бланку), особистий підпис і його розшифрування.
При підписанні документів, складених комісією, зазначаються не посади осіб, які склали документ, а розподіл обов'язків у складі комісії.
У випадках, передбачених чинних законодавством, свій підпис на документах нотаріус скріплює відповідною печаткою.
Відбиток печатки проставляється таким чином, щоб він охоплював частину найменування посади особи, яка підписала документ.
Якщо документ має додатки, повна назва яких наводиться в його тексті, то в додатку слід вказати лише кількість аркушів і число примірників.
Якщо документ має додатки, які не згадуються в тексті, то їх найменування необхідно перерахувати після тексту із зазначенням кількості аркушів у кожному додатку та кількості примірників, наприклад: "Додаток: дублікат договору-купівлі продажу на 2 арк. У 1 прим." При відповіді на запит необхідно робити посилання на номер документа-запиту.
На документах, що виконані, проставляється відмітка про виконання, яка розміщується на нижньому полі першого аркуша або на звороті першого аркуша документа і включає в себе коротку довідку про виконання (якщо відсутній документ, який свідчить про виконання), а також слова "До справи" і номер справи (наряду), в яку повинен бути підшитий виконаний документ.
На вихідному документі проставляється номер, який відповідає порядковому номеру по журналу реєстрації вихідних документів і номеру справи (наряду), в якому буде зберігатися примірник вихідного документа.
Кореспонденція надсилається адресатам поштою або передається нарочним. В останньому випадку вона вручається адресату під розписку в розносної книзі.
Видача дублікатів документів провадиться в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
3. Видача свідоцтв про право на спадщину
Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину регулюється статтями 66-69 Закону України "Про нотаріат", пунктами 108-125 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Крім того, під час видачі свідоцтва про право на спадщину слід керуватися нормами спадкового права (статті 524-564 ЦК України).
Свідоцтво про право на спадщину може видавати лише державна нотаріальна контора. Громадянам України, які постійно проживають за кордоном, таке свідоцтво може видавати консульська установа чи дипломатичне представництво. Приватний нотаріус і посадові особи виконкому місцевих рад такого права не мають. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які своєчасно прийняли спадщину, ніяким строком не обмежується, і вони можуть звертатися за його одержанням коли після закінчення шестимісячного терміну.
Заява щодо видачі свідоцтва про право на спадщину повинна бути оформлена письмово. Прохання про видачу свідоцтва може бути викладена у заяві про прийняття спадщини або в окремій заяві. Заява до нотаріальної контори найчастіше містить волевиявлення про прийняття спадщини і прохання видати свідоцтво про право на спадщину. На заяві справжність підпису спадкоємця повинен засвідчити нотаріус. Засвідчення не потрібно, якщо спадкоємець особисто з'явиться до нотаріальної контори і подасть заяву. У такому разі нотаріус встановлює особу спадкоємця і перевіряє справжність підпису, про що робить відмітку на заяві. Якщо така заява надходить до нотаріальної контори поштою, а підпис спадкоємця не посвідчена, то вона приймається нотаріусом, але спадкоємцю пропонується надіслати заяву, оформлену як належить, або прибути до нотаріальної контори особисто.
Приймаючи заяву щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, нотаріус зобов'язаний роз'яснити спадкоємцям їх права і обов'язки, порядок оформлення всіх необхідних документів, а в деяких випадках витребувати їх самому.
На підставі поданої заяви в нотаріальній конторі заводиться спадкова справа, в якому містяться всі необхідні документи, які підтверджують наявність юридичних фактів на видачу такого свідоцтва, а також інші документи; в кінці справи підшивається примірник свідоцтва про право на спадщину.
Свідоцтво про право на спадщину являє собою окремий документ, який видається на ім'я всіх спадкоємців або, за їх бажанням, кожному окремо. В останньому випадку в кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно, перераховуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видано свідоцтво про право на спадщину. Крім того, кожному спадкоємцеві (також за його бажанням) можуть бути видані окремі свідоцтва на певний вид спадщини.
Особиста явка спадкоємця за одержанням свідоцтва не є обов'язковою. Його може отримати представник за дорученням або, на прохання спадкоємця, його можуть надіслати поштою.
У деяких випадках можлива видача додаткового свідоцтва про право на спадщину. Така необхідність виникає, коли спадкоємці одержали свідоцтво на певну частину майна. Тоді вони мають право отримати свідоцтва на інше майно, не зазначене у виданому свідоцтві.
Видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом має деякі особливості. Видаючи таке свідоцтво, нотаріус повинен перевірити, чи правильно складено і посвідчено заповіт, чи відповідає він вимогам закону. У противному разі нотаріус відмовляє у прийнятті заповіту і видачі свідоцтва про право на спадщину. Крім того, треба з'ясувати, чи не скасовано заповіт, про що необхідна відмітка нотаріуса.
Видаючи свідоцтво про право на спадщину за заповітом, нотаріус зобов'язаний перевірити наявність спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Такими особами є неповнолітні або непрацездатні діти, непрацездатні дружина, батьки та утриманці, які незалежно від змісту заповіту успадковують не менше ніж 2 / 3 частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (ст. 535 ЦК).
З переходом спадкового майна державі заяву щодо видачі свідоцтва про право на спадщину надсилається до нотаріальної контори відповідним фінансовим органом, на території якого знаходиться спадкове майно. Свідоцтво про право держави на спадщину видається після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.
Відмова фінансового органу від спадщини законом не передбачається.
Держава стає спадкоємцем: якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; якщо всі спадкоємці відмовилися від спадщини; якщо всі спадкоємці, позбавлені права спадкування згідно зі статтями 528 і 534 ЦК, якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини; якщо хтось із спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави і його частка переходить до держави, якщо за відсутності спадкоємців за законом заповідано лише частину майна спадкодавця, то здача майна переходить до держави (ст. 555 ЦК) .
За видачу свідоцтва про право на спадщину стягується державне мито у розмірі 0,5% суми спадщини, незалежно від того, хто є спадкоємцем.
4. Загальні правила посвідчення угод
Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків (ст. 41 ЦК УРСР).
Згідно з чинним законодавством обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають:
договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) житлового будинку, іншого нерухомого майна (статті 227, 242, 244, 426 ЦК);
договори про заставу нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об'єктів (ст. 13 Закону України "Про заставу");
договори про відчуження земельних ділянок, які перебувають у колективній або приватній власності (ст. 4 декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 р. № 15-92;
договори купівлі-продажу майна державних підприємств (ст. 27 Закону України "Про внесення змін до Закону України" Про приватизацію майна державних підприємств ", ст. 23 Закону України" Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію);
шлюбні контракти (ст. 27И Кодексу про шлюб та сім'ю);
заповіту (ст. 541 ЦК);
довіреність на укладення угод, які потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо підприємств, установ, організацій (крім випадків, коли законом або спеціальними правилами допущена інша форма довіреності (стаття 64 ЦК);
довіреності, які видаються у порядку передоручення (ст. 68 ЦК);
інші угоди, для яких чинним законодавством передбачено обов'язкову нотаріальну форму.
За бажанням сторін запевняють і інші угоди, для яких законодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми, як, скажімо, угоди учасників спільної часткової власності про виділення частки у спільному майні, про встановлення порядку користування спільним майном (житловим будинком, квартирою, садовим будинком, дачею, земельною ділянкою тощо), про встановлення розміру часток або про зміну часток, договори позики, доручення, зберігання, найму житлового приміщення і т.п.
Коли в нотаріальному порядку запевняють угоди, які не потребують обов'язкової нотаріальної форми посвідчення, то це буде добровільне нотаріальне посвідчення угоди, яке все частіше використовується в практиці.
Нотаріальне провадження по посвідченню будь-якої угоди починається з встановлення нотаріусом волевиявлення сторін на укладення саме цієї, а не іншої угоди, встановлення, які саме слідства сторони передбачають для себе після посвідчення угоди, чи не помилилися вони в назві угоди. Для цього нотаріус повинен детально обговорити зі сторонами умови угоди, всі її суттєві моменти, роз'яснити права та обов'язки сторін, які випливають з угоди, аби юридична необізнаність не викликала порушення прав і законних інтересів осіб, які звертаються до нього.
Коли нотаріус з'ясує дійсні наміри сторін і виявить суттєві моменти угоди, він зобов'язаний перевірити, чи відповідає зміст цієї угоди вимогам закону.
Наступними моментами укладання угоди, який суттєво впливає на порядок її посвідчення, є встановлення особи громадянина, перевірка його дієздатності чи правоздатності юридичних осіб, представники яких звернулися до нотаріуса.
Якщо у нотаріуса є підстави вважати, що хтось із учасників угоди внаслідок душевної хвороби або недоумства не може зрозуміти значення своїх дій або керувати ними чи внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами ставить свою сім'ю в тяжке матеріальне становище, а відомостей про визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною немає, нотаріус відкладає вчинення угоди і з'ясовує, чи існує рішення суду про визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною. Якщо таке рішення судом не виносилось, нотаріус повідомляє про своє припущення одну з осіб чи один з органів, зазначених у ст. 256 Цивільного процесуального кодексу, які можуть звернутися до суду із заявою про визнання цієї особи недієздатною або обмежено дієздатною.
У своєму листі нотаріус просить повідомити його про винесене рішення. Залежно від прийнятого цією особою чи органом рішення нотаріус або посвідчує угоду, або зупиняє вчинення нотаріальної дії до розгляду справи в суді.
Якщо в угоді бере участь юридична особа, нотаріус повинен перевірити її правоздатність. Перевіряючи правоздатність юридичних осіб, які беруть участь в угоді, нотаріуси зобов'язані ознайомитись з їх статутом (положенням).
Якщо угода здійснюється за участю представника, то перевіряються його повноваження. Довіреність, на якому базуються повноваження представника, подається нотаріусу. Нотаріус повинен ознайомитися з оригіналом доручення і визначити обсяг повноважень представника. Дійсність довіреності, посвідченої в нотаріальному порядку, перевіряється за даними Єдиного реєстру довіреностей.
Нотаріус не вимагає подання довіреностей на вчинення угод та інших дій від імені керівників юридичних осіб, яким за статутом (положенням) надано право укладати угоди. У цих випадках потрібно лише документ, що посвідчує їх службове становище.
Якщо від імені юридичної особи діє колегіальний орган, вимагається документ, який стверджує його повноваження на розподіл обов'язків між членами колегіального органу, (статут, установчий договір, постанова про обрання посадових осіб та ін.)
Угоди про відчуження або заставу майна, яке є спільною сумісною власністю, які підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, підписуються всіма співвласниками цього майна або уповноваженими особами.
Коли предметом угоди про відчуження та заставу є майно, яке підлягає реєстрації, як-то: житловий будинок, квартира, дача, садовий будинок, інше нерухоме майно або автотранспорт, то нотаріусу обов'язково подаються документи, які підтверджують право власності на майно, яке відчужується або заставляється. Такі документи нотаріус приймає лише за наявності на них запису про реєстрацію.
Угода щодо майна, яке не потребує спеціальної реєстрації, запевняє без витребування документів, які встановлюють право власності (меблі, картини, цінності тощо).
Угоди про відчуження або заставу майна подружжя, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, які потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, можуть бути посвідчені нотаріусом лише за наявності письмової згоди другого.
Після того, як нотаріус витребував та оформив усі згоди, дозволи та заяви, а сторони підписали всі примірники угоди, нотаріус її запевняє. Посвідчення угоди полягає у вчиненні на угоді посвідчувального напису. Такі написи вчиняються не в довільній, а в чітко визначеній для певних обставин формі. Всі форми засвідчують записів, викладені в Формах реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах, затверджено наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р. № 7 / 5.
Договір про відчуження майна, яке підлягає реєстрації, повинен бути представлений для реєстрації за місцем обліку цього майна, про що нотаріус зазначає у посвідчувальному написі і роз'яснює сторонам.
Якщо сторони добровільно бажають розірвати нотаріально посвідчену угоду, вони можуть зробити це і в нотаріальному порядку. Угода сторін про розірвання нотаріально посвідченого договору про відчуження майна може бути або оформлена складанням окремого документа, який додається до примірника договору, який знаходиться в справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, або викладена на самому договорі. Угода підписується сторонами і запевняє нотаріусом. На всіх примірниках договору робиться відмітка про розірвання договору із зазначенням номера за реєстром, і дати посвідчення угоди про розірвання.
Позначку підписує нотаріус і скріплює його печаткою. Про розірвання договору про відчуження майна робиться запис у реєстрі нотаріальних дій.
Якщо запевняє угоду про розірвання договору про відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, перевіряється також відсутність заборони відчуження або арешту.
Якщо угода про розірвання договору про відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна запевняє після реєстрації договору відчуження, нотаріус вимагає довідку-характеристику БТІ.
Отримавши рішення суду про визнання договору про відчуження майна недійсним, нотаріус робить про це відмітку на примірнику договору, який зберігається в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, долучивши до нього рішення суду, а також робить відмітку в реєстрі нотаріальних дій і, якщо це можливо , на здачі примірників договору.
Правовстановлюючий документ повертає відмовники майна на його вимогу. Державне мито чи плата за посвідчення договору про відчуження майна у разі його розірвання сторонам не повертає.
Про розірвання договору про відчуження майна, яке підлягає реєстрації, нотаріус повідомляє відповідний орган, який здійснює реєстрацію, якщо такий договір до його розірвання було цим органом зареєстровано.
5. Здійснення виконавчих написів
Для вчинення виконавчого напису необхідно здійснити перевірку наявності певних умов, при яких може бути скоєне цю нотаріальну дію.
Першою умовою є перевірка нотаріусом того факту: чи входить до Переліку безперечних заборгованостей заборгованість, щодо якої треба зробити виконавчий напис. Наявність цієї умови перевіряється шляхом ознайомлення та звірення зі змістом названого Переліку.
Друга умова стосується перевірки пред'явлення всіх необхідних для вчинення виконавчого напису документів, які підтверджують наявність зобов'язання та його безспірність. Встановлення цієї умови також провадиться шляхом ознайомлення зі змістом Переліку, де в кожному розділі після найменування вказуються документи, які необхідно пред'явити для вчинення виконавчого напису по кожній заборгованості.
Третя умова стосується перевірки того, чи ні спору щодо наявності або змісту зобов'язання або іншої відповідальності між стягувачем і боржником.
Ця умова перевіряється на підставі представлених документів, які зазначені в Переліку і які підтверджують існування зобов'язання та безспірність заборгованості. При наявності спору між сторонами нотаріус відмовляє у вчиненні виконавчого напису та роз'яснює порядок стягнення заборгованості в судовому порядку.
Дані про наявність спору можуть бути вказані й у поданих документах.
Четвертою умовою є звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису в установлені законом терміни.
За загальним правилом виконавчий напис можна вчинити, якщо з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Якщо для вимоги, за яким відбувається виконавчий напис, встановлено законом інший строк, то виконавчий напис вчиняється у межах цього терміну.
Окремо треба зупинитися на умовах, яких слід дотримуватися при вчиненні виконавчих написів на чеках. Крім названих вище загальних умов, вимагається перевірка ще певних специфічних.
По-перше, вчинення виконавчих написів на чеках можливе лише на прохання чекодержателя.
По-друге, необхідна напис Платника щодо того, що чек був пред'явлений до оплати з зазначенням дати пред'явлення, але в зазначений термін не був оплачений.
По-третє, потрібно перевірити своєчасність пред'явлення чека до платежу. Нотаріус приймає для пред'явлення до платежу чеки, подані після закінчення десяти днів, а іноземні чеки - після закінчення шести місяців з дня видачі чека, але не пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня (ст. 93 Закону України "Про нотаріат") .
Процесуальний порядок вчинення виконавчих написів регулюється ст.ст. 87-91 Закону України "Про нотаріат" та п.п. 164-172 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Вчиняти виконавчі написи вправі державні нотаріальні контори і приватні нотаріуси. Посадові особи виконкомів місцевих Рад сьогодні такого права не мають.
Внаслідок того, що при вчиненні цієї нотаріальної дії діє загальне правило територіальної компетенції, можна звернутися за її вчиненням до будь-якої державної нотаріальної контори і до будь-якому приватному нотаріусу незалежно від місця знаходження стягувача і боржника. Тільки при здійсненні виконавчого напису на чеках діє виняток із загального правила територіальної компетенції. У такому випадку виконавчий напис вчиняється за місцем знаходження платника, тобто за місцем посвідчення несплати чека.
Право на вчинення виконавчих написів мають також консульські установи. Вони вчиняють виконавчі написи на боргових документах, що надходять від організацій України, які знаходяться в межах їхнього консульського округу. І можуть їх здійснювати тільки відносно громадян України, які постійно проживають в Україні.
Заява про вчинення виконавчого напису повинна бути викладена в письмовій формі і містити всі необхідні відомості про стягувача, боржника, їх адреси, зміст зобов'язання та інше. До заяви додаються всі передбачені Переліком документи, які свідчать про наявність зобов'язання та його безспірність.
Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа і має вид штампу встановленого зразка і скріпленого підписом та гербовою печаткою нотаріуса. Окремо від документа, який встановлює заборгованість, виконавчий напис не відбувається. Тільки в тому випадку, коли на оригіналі документа недостатньо місця для виконавчого напису, він може бути вчинено на окремому аркуші, який повинен бути підшитий до документа, на підставі якого вчинена виконавчий напис, пронумерована та скріплений підписом і печаткою нотаріуса.
Не може бути вчинена виконавчий напис на дублікаті документа, так як в цьому випадку відсутній елемент безспірності. Але при цьому допускаються певні винятки із загального правила, які виправдані певними особливостями вчинення цієї нотаріальної дії.
Виконавчий напис повинен містити передбачені законом реквізити, які вказані у п. 167 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Наказом Міністерства юстиції України від 29 липня 1999 р. на виконання Закону України "Про виконавче провадження" від 1 липня 1999 р. внесено зміни до п. 167 Інструкції. Враховуючи ці зміни, виконавчий напис повинен містити:
- Дату (рік, місяць, число) вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчиняє виконавчий напис;
- Найменування та адресу стягувача;
- Найменування та адресу боржника, дату і місце його народження, місце роботи (для громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб);
- Зазначення терміну, за який провадиться стягнення;
- Вказівка сум, які підлягають стягненню, або предметів, які підлягають витребуванню, в тому числі пені, процентів, якщо такі належать;
- Зазначення розміру плати, сум державного мита, що виплачується стягувачем, або мита, якої підлягає стягненню з боржника;
- Вказівка статті Закону "Про нотаріат" та пункту Переліку документів, на підставі яких видана виконавчий напис;
- Номер, під яким виконавчий напис зареєстровано в реєстрі;
- Підпис нотаріуса, який зробила виконавчий напис, печатку.