Особливості розвитку і розміщення галузей паливно-енергетичного комплексу Росії

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Федеральне агентство з освіти

Державна освітня установа

вищої професійної освіти

«Тульський державний університет»

Кафедра фінансів і менеджменту

ЕКОНОМІЧНА ГЕОГРАФІЯ І регіоналістики

КОНТРОЛЬНО-КУРСОВА РОБОТА

«Особливості розвитку та розміщення галузей паливно-енергетичного комплексу Росії»

Виконав:

студент гр. 720763Е. В. Дуліна

Перевірив:

асистент кафедри

«Фінанси і менеджмент»

Є. В. Бєльська

Тула 2007

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Сучасний стан і структура паливно-енергетичного комплексу Росії

1.1 Розвиток і розміщення нафтової промисловості в Росії. 1.1.1 Нафтовидобувна промисловість

1.1.2 Нафтопереробна промисловість

1.1.3 Нафтопроводи

1.2 Розвиток і розміщення газової промисловості в Росії

1.2.1 Газодобувна промисловість

1.2.2. Газопроводи

1.3 Розвиток та розміщення вугільної промисловості

1.4 Електроенергетика

2. Перспективи розвитку ПЕК. Можливі шляхи вирішення енергетичних проблем

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Росія є великою енергетичною державою, що володіє 13% світових запасів нафти. 14% природного урану. 45% газу і майже 25% запасів вугілля. Енергетичний фактор відіграє визначальну роль у забезпеченні надійного функціонування економіки і соціальної сфери країни, зміцненні її позицій на міжнародній арені. [6, 8]

Всі процеси видобутку і переробки палива, виробництва, транспортування і розподілу електроенергії охоплює один із найважливіших міжгалузевих комплексів - паливно-енергетичний комплекс (ПЕК). Він складається з двох головних частин: паливної промисловості та електроенергетики, а також інфраструктури. Своєрідною особливістю ПЕК Росії є те, що він повністю виходить з вітчизняних ресурсах, за запасами яких країна займає одне з перших місць у світі.

Цей комплекс є стрижнем життєзабезпечення будь-якої країни, але для Росії ПЕК має особливе значення, так як наша країна - північна (2 / 3 її території належить до зони Півночі) і тому значна частина виробленої енергії витрачається на опалення, подолання суворих кліматичних умов. З огляду на величезну протяжність Росії зі сходу на захід (майже 8 тис. км), можна прогнозувати проблеми в організації роботи транспортного господарства, де вантажні та пасажирські перевезення вимагають величезних витрат енергії. У зв'язку з цим витрачається кількість енергії на душу населення в Росії в 2-3 рази більше, ніж у країнах Європи.

Тому, актуальність обраної мною теми є очевидною, також як очевидна важливість ПЕК в господарському житті нашої країни.

Отже, завданнями і метою даної роботи є:

- Розглянути структуру комплексу;

- Вивчити його розміщення;

- Розглянути сучасний рівень розвитку комплексу;

- Охарактеризувати особливості розвитку і розміщення ПЕК в Росії.

1. Сучасний стан та структура паливно-енергетичного комплексу Росії

Паливно-енергетичний комплекс Російської Федера ції являє собою складну систему - сукупність виробництв, процесів, матеріальних пристроїв з видобутку паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР), їх перетворення, транспортування ровке, розподілу і споживання як первинних ПЕР, так і перетворених видів енергоносіїв.

До складу ПЕК входять взаємодіючі і взаємообумовлені підсистеми: галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова), добувна підсистема і електроенергетика, перетворююча ПЕР в енергоносії. Ці підсистеми тісно пов'язані з енергетичним машинобудуванням, електротехнічної, атомної галузями промисловості і з усіма галузями - споживачами палива та енергії.

Росія є найбільшим у світі виробником вуглеводневої сировини, і максимальний обсяг видобутку ПЕР був досягнутий у 1988р. У той період на частку нашої країни припадало майже 30% світового видобутку природного газу, 20% видобутку нафти, 10% - вугілля, понад 8% світового виробництва електроенергії. До середини 1990-х рр.. рівень видобутку газу практично не змінився, виробництво нафти знизилося майже в 2 рази, вугілля - в ​​1,7 і електроенергії - у 1,3 рази. Наприкінці XX - початку XXI ст. Росія займала 1-е місце у світі з видобутку природного газу, 2-е - бурого вугілля, 3-е - нафти і 6-е - кам'яного вугілля. При загальному зниженні про ізводства енергоресурсів особливо зменшився видобуток нафти (на 37%) і вугілля (на 35%). В електроенергетиці зросла частка атомних електростанцій при зниженні частки теплових електростанцій. [7, 118]

Такі зміни не могли не позначитися на формуванні структури паливно-енергетичного балансу (ПЕБ). Паливно-енергетичний баланс є важливим інструментом аналізу функціонування енергетичного сектора економіки країни. Він відображає співвідношення видобутку різних видів палива і виробленої енергії та використання їх у народному господарстві.

Зведений паливно-енергетичний баланс (ПЕБ) Росії за 1991-1995рр. характеризувався падінням обсягів видобутку і виробництва енергоресурсів на 460 млн. т. у.т (24,7%), у порівнянні з періодом 1985-1990рр., або в середньому на 4,5% на рік. За 1996-1998 рр.. видобуток і виробництво ПЕР скоротилися ще на 28,5 млн. т. у.п. У 1999 р. відбулося збільшення видобутку органічного палива на 15 млн. т. і виробництва електроенергії на ГЕС і АЕС на 5,9 млн. т. у.п. (У перерахунку на заміщає паливо). У 2002 р. зростання видобутку палива продовжився (на 4,1% за рік), однак виробництво електроенергії на ГЕС і АЕС знизилося на 10,1 млн. т. у.п. (На 6,7%).

З трьох основних складових ресурсної частини ТЕБ (видобуток органічного палива, виробництво первинної електроенергії і зовнішні надходження) найбільша частка припадає на видобуток органічного палива. У 1980 р. ця частка складала 81,2%, в 1990 р. - 89,2%, в 1995 р. - 92,6%, у 2002р .- 91,8% і в 2005р. - 92,4%.

Зовнішні надходження паливно-енергетичних ресурсів склали: у 1980 р. - 13,8% балансового обсягу паливно-енергетичних ресурсів, в 1995 р. - 2,5%, у 2002 р. - 1,9%. (Табл. 1.) [8, 120-122]

Таблиця 1.

Динаміка обсягу видобутку (виробництва) продукції ПЕК

Показники

1996р.

1997р.

1998р.

1999р.

2000р.

2001р.

2002р.

2004р.

2006р.

Видобуток нафти і газового конденсату, млн.т.

301,2

305,6

303,4

305,1

323,6

348,1

379,6

431,8

463,1

Видобуток газу, млрд. куб. м

601,5

571,1

591,1

591,6

583,9

581

594,9

614,3

632,2

Видобуток вугілля, млн. т.

255

244,2

232,3

249,1

257,9

269,6

255,8

262,4

281,3

Вироблення електроенергії, млрд. кВт-год

847,2

834

826,1

846,2

876

891,3

891,3

894,8

913,2

У тому числі:

ТЕС

583,5

567,7

563,7

562,6

580,6

578,5

585,5

584,2

582,5

ГЕС

155,1

157,7

158,9

160,9

164,6

175,9

164,2

164,5

161,3

АЕС

108,8

108,5

103,5

122

130,8

136,9

141,6

146,1

151,4

Із загальної вироблення РАО "ЄЕС Росії":

614,8

607,7

603,7

602,1

622,7

605,8

617,5

-

-

ТЕС

511

493,7

491,4

489,5

504,8

501

504,4

-

-

ГЕС

103,9

114

112,2

112,7

117,9

104,8

113,1

-

-

Постачання нафти і газового конденсату на НПЗ, млн.т.

175,9

177,6

163,7

168,6

173,8

178,4

185,1

189,6

192,1

Виробництво основних нафтопродуктів:

бензини автомобільні, млн.т.

26,4

27

25,3

26,4

27,2

27,4

29

30,4

31,8

паливо дизельне, млн.т.

44,8

46,6

44,9

46,5

49,2

50,2

52,7

57,3

62,5

мазут топковий, млн.т.

58,6

59,7

54,6

48,6

48,3

50,3

54,2

59,1

62,2

Джерело: Паливо та енергетика Росії. Статистичний збірник. - М. - Фінанси і статистика. - 2006. - С. 56-57

У ресурсному відношенні, структура паливно-енергетичного балансу також зазнала значних змін за останні 50-60 років, що, безумовно, пов'язано з представленими вище змінами в обсягах видобутку первинних ПЕР. Так, в 1940-х рр.. частка нафти і газу не перевищувала 20%, а в 1980-х і початку 1990-х рр.. становила вже більше 80% при практичному зниженні частки вугілля до 14,5%. Хоча саме вугілля був до кінця 1950-х рр.. головним енергоносієм. Частка природного газу у ресурсній частині ТЕБ зростала все 90-і роки. У 1990 р вона становила 43%, в даний час досягає вже 53%.

Це означає, що газ зайняв домінуючу позицію і більш ніж на половину забезпечує потреби російських теплових електростанцій та підприємств хімічної промисловості.

1.1 Розвиток і розміщення нафтової промисловості вРоссіі.

1.1.1 Нафтовидобувна промисловість

За розвіданими запасами нафти Росія входить до числа провідних нафтовидобувних країн світу. У її надрах зосереджено 12-13% світових запасів нафти.

Історія розвитку нафтовидобувної промисловості в Україні характеризується періодами зростання і падіння основних показників. Максимальний рівень видобутку нафти в Росії був досягнутий в 1987-1988 рр.. (Більше 560 млн. т.) за рахунок початку розробки головною нафтової бази країни - Середнього Приобья в Західному Сибіру. Згодом, з розпадом СРСР, відбулося різке зниження видобутку, тому що Росія втратила доступ до багатьох родовищ. До початку XXI ст. видобуток стабілізувалася на рівні трохи більше 300 млн. т. на рік, а в 2005 р. в силу сприятливої ​​цінової кон'юнктури зросла до 460 млн. т. Відповідно до про гнозіруемим соціально-економічним розвитком країни видобуток нафти для задоволення внутрішніх потреб та експортних поставок до 2020 р. повинна скласти 450 млн. т на рік. [7, 120]

Таблиця 2.

Основні показники нафтовидобувної промисловості РФ

1980р.

1985р.

1990р.

1995р.

2000р.

2004р.

2006р.

Число підприємств

54

72

69

214

439

1003

1238

Видобуток нафти, включаючи газовий конденсат, млн. т.

547

542

516

307

324

432

463

Обсяг продукції, млн. руб. (До 1998р.-млрд. Руб.)

5,8

13,2

13,1

73023

590526

2052630

2263115

Індекс промислового виробництва,% до попереднього року

104

96

94

96

106

107

105

Середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу, тис. чол.

99

122

137

213

267

294

296

У тому числі робітники

70

88

100

166

207

214

210

Сальдований фінансовий результат, млн. руб.

-

-

-

16101

256329

-

-

Рівень рентабельності продукції,%

-

-

-

21,2

66,7

-

-

Зниження (-), підвищення витрат на 1 грн. продукції,% до попереднього року

4,5

12,9

13,3

- 15,1

- 8,6

- 7,9

- 9,3

Джерело: Російський статистичний щорічник. - 2003. - С.355;

Основні тенденції розвитку нафтовидобувної промисловості полягають у зростанні числа підприємств за 1995-2005 рр.. в 5,8 рази, чисельності промислово-виробничого персоналу - в 1,4 рази, робітників - у 2 рази. Позитивною тенденцією є зростання індексу промислового виробництва за останні роки. (Табл. 2)

Перші нафтопромисли з'явилися в Росії ще в кінці XIX ст. на Кавказі і в Передкавказзі, які зберігали свої лідируючі позиції в нафтовидобутку до середини XX століття. У воєнні та післявоєнні роки в розробку послідовно залучалися нові родовища: у Башкортостані - Туймазинское, Шкаповское, в Татарстані - Бавлінское і Ромашкінское. Пізніше в експлуатацію вступили родовища в Самарській області - Мухановське, в Пермській області - Ярінское та ін З середини 1950-х рр.. головним нафтовидобувним районом країни стала територія між Волгою і Уралом, на якій за десятиліття видобуток нафти зростала майже в 4 рази. В даний час Волго-Уральська нафтогазоносна провінція дає приблизно 24% нафти в країні і є найбільш вивченою і освоєною.

З 1964 р. почалася промислова експлуатація західно-Сибір ських родовищ нафти, що дозволило збільшити обсяги її видобутку за 1970-ті р. більш ніж удвічі і посісти 1-е місце в світі. Зараз цей регіон дає 69,6% російської нафти, яка відрізняється до того ж високим ка якістю.

Діючою і досить перспективною є Тимано-Пе чорская нафтогазова провінція (2,5% російського видобутку), де експлуатується найбільше родовище - Усинське. Видобуток тут здійснюється дорогим шахтним способом, причому качест ються параметри нафти характеризуються великою наявністю важких фракцій. [7, 122]

Таким чином, основні райони видобутку нафти - Західно-Сибірський, Волго-Уральський та Тимано-Печорський. Крім того, розпочато розробку родовищ на шельфі острова Сахалін, у шельфових зонах Баренцового, Карського та Охотського, Каспійського морів. За прогнозами, приблизно 70% території шельфу перспек тивних для пошуку нафти і газу. (Додаток 1.)

Таблиця 3.

Питома вага регіонів у загальноросійської видобутку нафти

Частка району

Частка суб'єктів у видобутку економічних районів,%

млн.т.

%

Російська Федерація, всього

323,6

100

У тому числі по районах:

Північний

12,7

3,9

Республіка Комі - 3,15 і Ненецький АО - 0,8

Північно-Кавказький

3,3

1

Краснодарський - 0,5 і Ставропольський - 0,3 краю, республіка Дагестан - 0,09, Інгушетія - 0,08, Чечня - 0,02

Поволзький

44,6

13,8

Республіка Татарстан - 8,5, Самарська область - 2,5, Волгоградська область - 1,11, Астраханська область - 1,06, Саратовська область - 0,46, Ульяновська область - 0,12

Уральський

37,9

11,7

Республіка Башкортостан - 3,6, Оренбурзька область - 2,8, Пермська область - 2,9, Республіка Удмуртія - 2,4

Західно-Сибірський

220,4

68

Тюменська область - 65,9, Томська область - 2,1

Східно-Сибірський

0,78

0,24

Красноярський край - 0,16, Іркутська область - 0,08

Далекосхідний

3,8

1,017

Сахалінська область - 1,03, Республіка Саха (Якутія) 0,13

Джерело: Російський статистичний щорічник. - 2003. - С.354

У регіональному розрізі нафтовидобутку очевидно, що зберігається явне лідерство Тюменської області, що дає 65,9% нафти в країні (табл. 3). На її території основним районом видобутку нафти є Ханти-Мансійський автономний округ; 2-е і 3-е місця відповідно займають Поволжі, де виділяються Республіка Татарстан, і Урал з кількома нафтовидобувними суб'єктами - Республікою Башкортостан, Пермської і Оренбурзької областю.

Уповільнення розвитку нафтовидобутку в 1990-і рр.. пов'язано з кри сом всієї російської економіки, а також з об'єктивними причи нами, зокрема з якісним погіршенням сировинної бази цієї від раслі. Основні нафтогазоносні провінції вийшли на позд ня стадії розробки з падаючою здобиччю. Частка важко видобувних запа сов досягла 55-60% і продовжує зростати; за прогнозами, до 2010 р. вона може досягти 70%. Час відкриття гігантських родовищ, за рахунок яких забезпечувалися прирости запасів , а витрати розвитку і видобутку знижувалися, минув. Початковий ресурсний потенціал «нових» нафтогазоносних провінцій (Західний Сибір) в рази менше, ніж «старих» (Кавказ, Урал, Поволжя).

Характерною рисою розміщення сучасної нефтедобива ющей промисловості є просування її на північ, у тому числі на півострів Ямал, де знаходиться одне з найбільших неф тегазових родовищ - Руське. Однак нафта в цьому родовищі має низьку якість і її не можна транспортувати по трубопроводах. Розпочато видобуток нафти в Арктиці, на шельфі біля острова Колгуєв (Піщано-Озерське родовище).

Перспективним районом видобутку нафти є також Далекий Схід, де особливо виділяється острів Сахалін. У розробці міс торожденій активну участь приймають іноземні інвестори.

Здобиччю нафти в цей час займаються головним чином російські нафтові компанії: «Лукойл», «Татнефть», ТНК, «Сиб нафта", "Сургутнафтогаз», ЮКОС. Вони ж є експортними лідерами. Загальний обсяг поставок нафти «Лукойл», ЮКОС, «Сургут нафтогаз» і ТНК склав в 2001 р. 53,6% усього російського експорту. Ці компанії диктують на внутрішньому ринку високі ціни на нафту і визначають взаємини Росії з іншими нефтедоби кають країнами, в основному з ОПЕК. [3, 214]

1.1.2 Нафтопереробна промисловість

Нафта є важливим і подібним сировиною для хімії та нафтохімії. Вона переробляється на нафтопереробних заводах (НПЗ) та нафтохімічних ком комбінатах (НХК), де випускається велика кількість різних видів нафтопродуктів у вигляді палива та вуглеводневої сировини для промисловості органічного синтезу і полімерної хімії.

У первинну переробку надходить щорічно більше 50% видобутої нафти; Основними видами продукції є бензин (19% всієї продукції), дизельне паливо (більше 28%) і паливний мазут (близько 28%). З бензину виробляють автомобільний бензин, що становить 83% виробництва. Ефективність пере робки нафтової сировини в міру розвитку галузі зростає, у 2005р. вона склала 79%.

Тенденції нафтопереробної промисловості (табл. 4) характеризуються збільшенням кількості підприємств за останні 15 років у 24,2 рази, зростанням індексу фізичного обсягу продукції, зростанням рентабельності. Однак при цьому відбувається підвищення витрат на одиницю виробленої продукції, що пояснюється виработанностью старих підприємств і підвищенням витрат на розробку нових.

Таблиця 4. Основні показники нафтопереробної промисловості РФ

1980р.

1995р.

2000р.

2006р.

Число підприємств

36

171

486

872

Обсяг продукції, млн. руб. (До 1998р.-млрд. Руб.)

9,1

49016

101180

198858

Індекс промислового виробництва,% до попереднього року

103

101

102

102

Середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу, тис. чол.

135

117

113

114

У тому числі робітники

113

96

88

92

Сальдований фінансовий результат, млн. руб

-

9608

28166

-

Рівень рентабельності продукції,%

-

26,1

34,5

-

Зниження (-), підвищення витрат на 1 грн. продукції,% до попереднього року

- 0,2

- 5,2

3,4

3,9

Джерело: Російський статистичний щорічник. - 2003. - С.355;

Розміщення НПЗ залежить від розмірів споживання нафтопрово продуктів в різних районах, техніки переробки і транспортування нафти. Історично під впливом сировинного фактора НПЗ і НХК розміщені в районах видобутку нафти:

У процесі розвитку галузі нафтопереробна промис ленность наблизилася до основних районів споживання нафтопродуктів. Тому заводи розміщені на шляху транспортування нафти, у центрах, які отримують нафтопродукти по магіст ральних нафтопроводами:

1.1.3 Нафтопроводи

Особлива роль у розвитку і розміщенні нафтової промисловості належить трубопровідного транспорту. Він визнаний найбільш дешевим та ефективним засобом доставки нафти. Головним напрямком магістральних нафтопроводів є напрямок із Західного Сибіру в Центральну Росію, а також у Європу через країни СНД (Україна і Білорусь).

Основна частина нафтопроводів йде з Волго-Уральської нафтогазоносної провінції. У 1964 році була відкрита перша нитка нафтопроводу «Дружба», який пов'язав Волго-Уральський район із західною частиною СРСР і соцстранами Європи (Польщею, НДР, Чехословаччиною та Угорщиною).

Нафтопровід мати маршрут Алмет'евськ - Самара - Брянськ - Мозир. У Мозирі «Дружба» розгалужується на 2 ділянки: північний (по території Білорусії, Литви, Польщі і Німеччини) і південний (по території України, Словаччини, Чехії і Угорщини). Також з Волго-Уральського району на захід веде нафтопровід Альметьєвськ - Нижній Новгород - Рязань - Москва - Ярославль - Кириши, на південь Алмет'евськ - Саратов - Новоросійськ, на схід Туймази - Омськ - Новосибірськ - Красноярськ - Ангарськ. З 1960-х рр.. нафта йде із Західного Сибіру через Волго-Уральський район: Усть-Балик - Курган - Альметьєвськ.

Також з 1960-х рр.. з'являються нові гілки в системі нафтопроводів із Західного Сибіру: Нижньовартовськ - Самара - Кременчук - Одеса, Сургут - Перм - Ярославль - Новополоцьк (вливається в «Дружбу»), Усть-Балик - Омськ - Павлодар - Чимкент.

Крім основних напрямків діють локальні нафтопроводи Ухта - Ярославль, Волгоград - Новоросійськ, Грозний - Туапсе, Оха - Комсомольськ-на-Амурі та ін (Додаток 1.)

Роботу трубопровідного транспорту здійснює компанія «Транснефть», що контролює перекачування нафти не тільки з Росії, але і за її межі. Ця компанія, по суті, - державна монополія і найбільша в світі компанія з транспортування нафти. Вона являє собою державний холдинг, що об'єднує 20 дочірніх підприємств, що займаються перекачуванням нафти, діагностикою, будівництвом, ремонтно-відновлювальними, науково-дослідними, проектно-конструкторськими та іншими роботами. Протяжність системи магістральних нафтопроводів компанії, становить 47,3 тис. км. До її складу входять 393 нафтоперегонні станції з резервуарним парком загальною ємністю 12,8 млн. м 3. По магістральних нафтопроводах "Транснафти" транспортується практично вся видобута у Росії нафту. [3,221]

1.2 Розвиток і розміщення газової промисловості в Росії

1.2.1 Газодобувна промисловість

Газова промисловість - швидко розвивається і наймолодша галузь паливної промисловості Росії. Галузь займається видобутком, транспортуванням, зберіганням і розподілом природного газу. Вона є єдиною галуззю, не зазнала тяжкої економічної кризи і спаду виробництва. Вироблена продукція галузі - найбільш екологічно чисте, висококалорійне паливо і цінну сировину для хімічної промисловості.

За світовими розвіданими запасами газу на частку Росії припадає близько 40%. Далі ідуть Іран, Катар, США, Абу-Дабі, Саудівська Аравія, Нігерія. По видобутку газу Росія також знаходиться на першому місці в світі. Її частка з видобутку складає приблизно 30%.

Видобуток природного газу в Росії в 2005 р. склав 614 млрд. м 3, у тому числі природного газу - 563, і попутного - 53 млрд. м 3. [6, 13]

Таблиця 5. Основні показники роботи газової промисловості РФ

1980р.

1990р.

1995р.

2000р.

2004р.

2006р.

Число підприємств

26

27

46

94

152

178

Видобуток природного газу, млрд.куб.м.

254

641

595

584

614

632

У тому числі:


природного газу

231

601

570

555

563

568

нафтового (попутного) газу

23,2

40

25

29

53

64

Обсяг продукції, млн. руб. (До 1998р.-млрд. Руб.)

2,4

6,9

14734

86927

260781

286614

Індекс фізичного обсягу продукції,% до попереднього року

110

103

99,6

102

103

105

Середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу, тис. чол.

24

27

38

62

101

103

У тому числі робітники

18

20

28

47

54

56

Прибуток, млрд. руб.

-

-

2372

26045

-

-

Рівень рентабельності продукції,%

-

-

27,2

30

-

-

Зниження (-), підвищення витрат на 1 грн. продукції,% до попереднього року

0,1

2,1

4,7

- 13,6

- 15,1

- 15,2

Джерело: Російський статистичний щорічник. - 2003. - С.356;

Газова промисловість впливає на розвиток російської еконо міки, її експортний потенціал і майбутні можливості. Зростає частка природного газу в паливно-енергетичному комплексі Ріс оці так, якщо в 1970 р. вона становила 19%, в 1990 р. - 43%, то в даний час досягає вже 50%. Цей ріст обумовлений відноси тельно низькою ціною газу в порівнянні з мазутом і вугіллям. У Рос оці до 60% електростанцій працюють на газі, тільки 20% - на вугіллі, а решта - атомні і гідроелектростанції. Сучасний стан галузі харак теризуется зростанням числа діючих підприємств за останні 15 років в 6,8 рази, чисельності промислово-виробничого персоналу і робітників - у 4,3 рази. (Табл. 5)

Газова промисловість Росії має провідні показники у світовій економіці. Обсяги видобутку газу становлять: у Росії - 632 млрд. м 3 (для порівняння: у США - 569 млрд. м 3, Канаді - 200 млрд. м 3, Великобританії - 117 млрд. м 3). За розвіданими запасами газу Росія займає 1-е місце в світі (більше 32% світових запасів) і забезпечує до 35% його світового видобутку.

Із загального обсягу розвіданих запасів газу Росії (46,9 трлн. М 3) на глибинах до 1,5 км зосереджено 23 трлн. м 3 (49,1%), в інтервалі глибин 1,5-3,0 км - 16,3 трлн. м 3 (34,7%) і на глибинах понад 3 км - 7,6 трлн. м 3 (16,2%). У структурі запасів газу щодо компонентного складу метанові гази становлять 61,0%, етансодержащіе (3% і більше) - 30,3%, сероводородосодержащіе - 8,7%. [7, 129]

Початкові ресурси газу в середньому розвідані на 24,7%. По районах даний показник коливається від нульових значень до 70-81%. Основні прогнозні ресурси при ходяться на Західну і Східну Сибір, Далекий Схід, шельф Карського, Баренцева та Охотського морів.

У російській газовій промисловості початку XXI ст. наступив період високого ступеня залученості в розробку щодо розвіданих територій. Так, максимальна але залучені в розробку запаси газу на території Урало-По Волж (94,6%) і Північного Кавказу (90%). В основному газовидобувному регіоні країни - Західного Сибіру - майже половина всіх запа сов вже залучена в розробку. Значним є цей показник і на Далекому Сході (43%).

Видобуток вільного і попутного газу ведеться в 25 суб'єктах РФ. Найбільшим у країні по запасах і видобутку газу є Ямало-Не нецький автономний округ в Західно-Сибірському економічному районі. Однак до цього часу найбільші екс плуатіруемие родовища (Уренгойське, Ведмеже та ін) вже досягли піку видобутку. За 1990-і рр.. обсяги видобутку газу в регіоні збереглися приблизно на одному рівні (552-576,3 млрд. м 3). Тим не менш, середня виробленість розвіданих запасів газу склад ляет всього 19,3%. Перспективи газовидобутку в Західно-Сибірському економічному районі пов'язують з розвідкою і освоєнням перспективних ресурсів газу на суші і шельфі Карського моря.

У Ямало-Ненецькому автономному окрузі зосереджено 45698,9 млрд. м 3 запасів газу в межах Надим-Пур-Тазовськой, Ямало-Ненецький і Ги цивільної нафтогазоносних областей і на шельфі Карського моря (Ленінградське і Русаковской родовища). Тут виявлено 198 родовищ, з яких 63 нафтових, 62 нафтогазоконденсатних, 36 газоконденсатних, 8 газонафтових, 4 нафтогазових і 25 газових.

На глибині до 1,5 км зосереджено 22400000000000. м 3 розвіданих запасів газу (64,8%), в інтервалі глибин 1,5-3,0 км - 8,6 трлн. м 3 (24,8%), на глибинах понад 3 км - 3,6 трлн. м 3 (10,4%).

Крім того, в Західному Сибіру газоносні території мають ся також в Новосибірській, Омській і Томській областях, в Восточ ної Сибіру - Долгано-Ненецькому і Евенкійському автономному окрузі, Іркутської області і Красноярському краї. Із загального обсягу розвіданих запасів в Іркутській області зосереджено 879,5 млрд. м 3, Томської області - 300,2 млрд. м 3, Таймирському автономному окрузі - 284,4 млрд. м 3, Евенкійському автономному окрузі - 252,5 млрд. м 3, Красноярському краї - 92 млрд. м 3, Новосибірської області - 0,6 млн. м 3, Омській області - 0,6 млн. м 3. [8, 128]

Основні ресурси і запаси газу Росії розміщені в Північному, Північно-Кавказькому, Поволзькому, Уральському, Західно-Сибірському, Східно-Сибірському і Далекосхідному економі чних районах. (Додаток 2.)

Великі запаси газу зосереджені на території Уральського економічного району, а саме на Оренбурзькому нафтогазоконденсатному родовищі - 903,2 млрд. м 3. На території Урало-поволік жья і Прикаспію (Волгоградська і Астраханська області, Респуб лику Калмикія) перспективи відкриттів в основному зв'язуються з розвідкою подсолевих відкладень на Астраханському зведенні у пре справах суші та акваторії Каспію.

Перспективні території і родовища розташовані в Північному економічному районі в Республіці Комі і Ненецькому автономному окрузі в межах Тимано-Печорської нафтогазоносної провінції (НГП), яка на акваторії Баренцевого моря (Мур манских область) зливається з Баренцове-Карської НГП. Розвідано ність ресурсів регіону складає на суші 43,8%, виробленість запасів - 8,3%.

На шельфі Баренцева і Печорського морів виявлено 8 родовищ із запасами газу в 4048,6 млрд. м 3. Найбільшим є Штокманівське родовище, на якому запаси газу по категорії С 1 складають ють 2536,4 млрд. м 3, по категорії С 2 - 668,9 млрд. м 3. Месторожде ня підготовлено для промислового освоєння.

На Північному Кавказі перспективні запаси є в Ростов ської області, Краснодарському і Ставропольському краях, республіках Адигея, Інгушетія, Дагестан і Чечня.

Далекий Схід охоплює перспективні території Республіки Саха (Якутія), Сахалінської (суша і шельф) і Камчатської областей, Чукотського автономного округу і Хабаровського краю. Тут виявлено 107 родовищ, з яких 16 газонафтових, 13 нафтогазових, 19 нафтогазоконденсатних, 18 газоконденсатних, 28 газових. [7, 131]

Таблиця 6. Питома вага регіонів у загальноросійської видобутку газу

Частка району

Частка суб'єктів у видобутку економічних районів,

Російська Федерація, всього

100

У тому числі по районах:

Північний

0,7

Республіка Комі - 0,7

Північно-Кавказький

0,64

Республіка Адигея - 0,03, Республіка Дагестан - 0,1, Краснодарський край - 0,4, Ставропольський край - 0,06, Ростовська область - 0,05

Поволзький

2,07

Республіка Калмикія - 0,01 Татарстан - 0,1, Самарська область - 0,05, Волгоградська область - 0,1, Астраханська область - 1,7, Саратовська область - 0,07

Уральський

4,68

Республіка Башкортостан - 0,07, Оренбурзька область - 4,5, Пермська область - 0,1, Республіка Удмуртія - 0,01

Західно-Сибірський

91,2

Тюменська область (Ханти-Мансійський АО - 3,4 і Ямало-Ненецький АО - 87,9) Томська область - 0,4, Омська область - 0,001

Східно-Сибірський

0,14

Красноярський край - 0,07, Іркутська область - 0,001

Далекосхідний

0,6

Сахалінська область - 0,3, Республіка Саха (Якутія) - 0,3, Камчатська область - 0,001

Джерело: Російський статистичний щорічник. - 2003. - С.356

Регіональна структура видобутку природного газу, що склалася в останні роки, свідчить про сохраняющемся лідерство Західного Сибіру, ​​частка якої становить 91,2%, далі йдуть Уральський (4,68%) і Поволзький (2,1%) економічні райони. (Табл. 6 )

Основними споживачами газу є електроенергетика (41%), промисловість (28,5%), населення і комунально-побутовий сектор (16%). Одним з показників ступеня розвитку галузі служить рівень газифікації країни і її населених пунктів. У цілому газифікація населення Росії становить 48%. У містах цей показник відносно високий (60%), у сільській місцевості - нижче 25%.

1.2.2. Газопроводи

У Радянському Союзі була створена Єдина система газопостачання. Її характерною рисою була радіальна спрямованість гілок газопроводів від родовищ Західного Сибіру, ​​України, Північного Кавказу, Поволжя, Середньої Азії, Комі в центральні райони і на Урал.

У Росії після розпаду СРСР залишилася лише частина Єдиної системи: Центральна система (Ставрополь - Москва, Краснодар - Серпухов - Санкт-Петербург, Ростов-на-Дону - Донецьк, Ростов-на-Дону - Луганськ); Західна система (Комі - Білорусія і країни Балтії); Поволзька система (Саратов - Москва, Саратов - Ярославль - Череповець, Оренбург - Самара, Міннібаево - Казань - Нижній Новгород); Кавказька система (Ставрополь - Грозний, Майкоп - Невинномиськ, Владикавказ - Тбілісі); Уральська система (Челябінськ - Єкатеринбург); система Середня Азія - Центр; система Західна Сибір - Центр (безліч гілок, у тому числі експортних з Уренгоя та Ямалу; «Сяйво Півночі»). Крім того, діє кілька локальних гілок: Мессояха - Норильськ, Усть-Вилюйское - Якутськ та ін [2, 225] (Додаток 2.)

Створюються підземні сховища газу поблизу промислових центрів, що влаштовуються на виснажених газових і нафтових родовищах Поволжя і Північного Кавказу, сховища спалюван женного природного газу на базі газобензиновий заводів Західного Сибіру, ​​Уралу та Поволжя. На споруджуваних об'єктах впроваджують ся нові науково-технічні рішення.

Основним підприємством, що займається видобутком і транспортуванням газу в Росії, є АТ «Газпром». Воно забезпечує роботу єдиної системи газопостачання. «Газпром» - найбільша у світі газодобувна компанія, що виробляє 8% ВВП Росії, забезпечує поставку 20% всього споживаного в світі газу. Їй належать найбільші запаси газу, найдовша в світі мережа газопроводів, вона здійснює найбільші інвестиції в розвиток нових родовищ , має найбільше число робіт ників. За обсягом експорту «Газпром» очолює 100 найбільших російських підприємств-експортерів, і в 2004 р. цей показник склав 16,133 млрд. дол. Російський газ отримують у 21 країнах світу. Завдяки надійній сировинній базі, створеної в газовій про мисленні, багато років вона може розвиватися за рахунок вже від критих родовищ. Однак існують в цій галузі і деякі труднощі. До цих стримуючих чинників розвитку газової промисловості відносяться:

  • труднощі транспортування газу;

  • всі більший поступ галузі на північ, де природні умови мають екстремальний характер;

  • недостатня кількість підземних газосховищ для регулювання сезонної і добової нерівномірності споживання і підвищення надійності системи газопостачання, а також переробки газу з метою одержання найбільш легких рідких фракцій для моторного палива (бензин) і сировини для хімічної промисловості. [8, 130]

На природний газ покладаються великі надії як на найбільш дешеве екологічне паливо. Він легко транспортується, має високий ККД, є багатофункціональним паливом, у тому числі і для транспорту. Газ міг би стати ключовим носієм енергії в процесі переходу до альтернативних джерел у міру поступового відмови від використання нафти.

1.3 Розвиток та розміщення вугільної промисловості

Вугілля - найбільш поширений вид палива у всьому світі, забезпечує розвиток енергетики протягом довгого часу.

Наша країна має величезними вугільними ресурсами, розвідані

запаси становлять 11% світових, а промислові ресурси (3,9 трлн. т.) - найбільші в світі, що складають 30% світових. Балансові запаси досягають більш 300 млрд. т. вугілля. [6, 14]

Стан галузі характеризується зростанням промислового виробництва при зниженні рівня рентабельності, при цьому збільшується кількість підприємств при зниженні чисельності промислово-виробничого персоналу і робітників. Позитивним показником є зниження витрат на одиницю продукції. (Табл. 7)

Таблиця 7. Основні показники роботи вугільної промисловості в РФ

1980р.

1985р.

1990р.

1995р.

2000р.

2004р.

2006р.

Число підприємств

336

338

334

364

461

582

594

Доьича вугілля, млн.т.

391

395

395

263

258

262

281

Обсяг продукції, млн. руб. (До 1998р.-млрд. Руб.)

4,8

6,8

70

23952

54507

218028

223549

Індекс промислового виробництва,% до попереднього року

99

103

96

99

105

108

107

Середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу, тис. чол.

481

511

484

451

269

271

271

У тому числі робітники

409

433

411

380

222

224

223

Сальдований фінансовий результат, млн. руб.

-

-

-

2092

- 255

-

-

Рівень рентабельності продукції,%

-

-

-

8

3,2

-

-

Зниження (-), підвищення витрат на 1 грн. продукції,% до попереднього року

3,8

1,9

8,97

- 11,7

- 1,8

- 1,9

- 2,1

Джерело: Російський статистичний щорічник. - 2003. - С.35;

Таблиця 8. Зрушення в розміщенні видобутку вугілля по РФ (% до загальноросійської видобутку)

Райони

1970р.

1980р.

1990р.

1995р.

2000р.

Доьича вугілля за все в Росії, млн.т

354,4

391

395

262

258

Те ж,%

100

100

100

100

100

Європейська частина

42,3

32,2

24

22,5

14

Північний

6,5

7,6

8

8,6

7,3

Центральний

10,6

7,6

3

1,3

0,3

Північно-Кавказький

9,5

8

7

7,4

3,8

Уральський

15

0

6

5,2

2,6

Східні райони

57,7

67,8

76

77,5

86

Західно-Сибірський

16,1

2,5

25

27,1

44,8

Східно-Сибірський

32,5

36,7

36

38,1

30,2

Далекосхідний

9

10,6

13

12,3

11

Джерело: Російський статистичний щорічник. - 2001. - С.358

Основний видобуток вугілля (86%) припадає на східні райони країни, де виділяються Західна Сибір - 44,8% і Східна Сибір - 30,2% загальноросійського видобутку. Причому частка Західного Сибіру росте, а Східної - знижується. В європейській частині країни основним вуглевидобувним районом є Північний, частка якого становить 7,3%. Загальною тенденцією для розміщення вуглевидобувної промисловості є падіння частки європейської частини країни при зростанні частки східних районів. (Табл. 8), (Додаток 3.)

Головними вугільними басейнами міжрайонного значення є Кузнецький (Західно-Сибірський економічний район), Печорський (Північний економічний район), східне крило Донбасу (Північно-Кавказький район) та Південно-Якутський (Далекий Схід) з переважаючими запасами коксівного високоякісного вугілля. Причому з них більше половини придатні для відкритого видобутку. Основний буровугільний басейн країни - Кансько-Ачинський (Східна Сибір). Цей басейн має потенційними можливостями відкритого видобутку, тільки за мінімальним варіанту довгострокового прогнозу, в обсязі 250 млн. т бурого вугілля на рік. Тут діють найбільші в країні розрізи - Ірша-Бородинський, Назаровський і Березовський, які служать базою потужних теплових електростанцій. Видобувні тут вугілля використовується на місці для виробництва електроенергії, подальшої передачі її за допомогою лінії електропередач, а також для енерготехнологічної переробки з метою виробництва транспортабельного твердого та рідкого синтетичного палива. [7, 134]

Таблиця 9. Питома вага регіонів у загальноросійської видобутку вугілля

Частка району

Частка суб'єктів у видобутку районів,%

млн.т.

%

Російська Федерація, всього

323,6

100

У тому числі по районах:

Центральний

Тульська область - 0,3

Північний

12,7

3,9

Республіка Комі - 7,1 і Мурманська область - 0,2

Північно-Кавказький

3,3

1

Ростовська область - 3,8

Уральський

37,9

11,7

Республіка Башкортостан - 0,02, Оренбурзька область - 0,04, Свердловська область - 0,89, Челябінська область - 1,7

Західно-Сибірський

220,4

68

Кемеровська область - 44,5, Новосибірська область - 0,2

Східно-Сибірський

0,78

0,24

Республіка Бурятія - 1,5, Республіка Тува - 0,2, Республіка Хакасія - 2,1, Красноярський край - 15,6, Іркутська область - 5,8 Читинська область - 5,1

Далекосхідний

3,8

1,017

Республіка Саха (Якутія) - 3,9, Приморський край - 4,0, Хабаровський край - 0,8, Амурська область - 0,8, Магаданська область - 0,3, Сахалінська область - 1,

Джерело: Російський статистичний щорічник. - 2003. - С.358

У регіональній структурі видобутку вугілля простежується лідерство невеликого числа суб'єктів країни (табл. 9). До них відносяться Кемеровська область, Красноярський край, Республіка Комі, Ростовська область і Республіка Саха (Якутія). На їх території розташовані найбільші вугільні басейни Росії.

Кузнецький кам'яновугільний басейн (Кузбас) розташований в Кемі рівський області Західного Сибіру. Він є основним у Росії по запасах і якості вугілля, різноманітності їх марочного складу, гірничо-геологічними умовами, обсягами та техніко-економічними показниками видобутку. Його балансові запаси оцінюються в 57,2 млрд. т, що складає 28,5% загальносвітових запасів і 58,8% запасів кам'яного вугілля Росії. При цьому запаси коксівного вугілля складають 30,1 млрд. т, або 73% всіх запасів країни. Крім того, кузнецькі вугілля відрізняються високою якістю: зольність становить від 8 до 22%, вміст сірки - 0,3-0,6%, питома теплота згоряння - 6000-8500 ккал / кг. Середня глибина розробки вугільних пластів шахтним методом досягає 315м. Близько 40% видобутого вугілля споживається в самій Кемеровської області та 60% вивозиться в райони Західного Сибіру, ​​Уралу, цент ра європейської частини країни і на експорт. Кузбас є основ ним постачальником коксівного вугілля на Західно-Сибірський і Новокузнецький металургійні комбінати.

Печорський вугільний басейн розташований на крайньому північному під стоці європейської частини Росії на території Республіки Комі і Ненецького автономного округу Архангельської області. Значи тельно частина басейну знаходиться на північ від полярного кола, що яв ляется здорожують чинником у собівартості цих вугілля. Про гнозние ресурси вугілля Печорського басейну оцінюються в 341 млрд. т., з яких 234 млрд. т. задовольняють необхідним параметрам, з них розвіданих запасів - 8,7 млрд. т. Велика частина запасів вугілля зосереджена на Інтінское, Воргашорском, Усинську та ворк тинского родовищах. На коксівне вугілля припадає 40% розвіданих запасів. Видобуток вугілля в басейні ведеться тільки підземним способом.

Регіональні ринки збуту коксівного вугілля Печорського басейну розташовані в основному в Північному (АТ «Северосталь»), Північно-Західному (Ленінградський промисловий вузол), Цент ральної (АТ «Московський КГЗ»), Центрально-Черноземном (АТ «Новолипецький МК») і Уральському (АТ «Нижньотагільський МК») економічних районах. Енергетичним вугіллям басейну полнос ма забезпечується Північний економічний район, на 45% - Північно-Західний район і область Калінінграда, на 20% - Вол го-В'ятський і Центрально-Чорноземний райони.

Південно-Якутський вугільний басейн розташований на Далекому Під стоці і характеризується значними запасами особливо цінних коксівного вугілля, придатних для відкритої розробки. На його частку припадає 47% запасів вугілля району. Частина вугілля йде на експорт, наприклад до Японії.

Східний Донбас розміщується на заході Ростовської області (Північний Кавказ) і є одним з найстаріших вугільних басейнів Росії. Родовище характеризується великою глибиною розробки вугільних пластів і їх відносно малою потужністю. Розвідані балансові запаси вугілля складають 6,6 млрд. т., з яких 5,7 млрд. т. (87%) - антрацити. Сприятливі за умовами обробки промислові запаси вугілля, за оцінкою, становлять близько 480 млн. т., що дозволить забезпечити стабільну роботу басейну протягом 50 і більше років. Басейн поставляє в основному енергетичне вугілля та паливо для комунально-побутових потреб. Особливістю Східного Донбасу є висока залежність економіки регіону від роботи вугільної промисловості. Традиційними ринками збуту донецьких вугіль є Північний Кавказ, Нижнє Поволжя, Центрально-Чорноземний і Центральний економічні райони. [1, 135]

Найбільшими споживачами вугілля є електростанції: їх частка в загальному його витраті збільшилася з 50% наприкінці 1990-х рр.. до 54% у 2005 р. Економічне виправданий попит електроенергетики на вугілля буде залежати від економічних показників конкуруючих з ним газу та ядерної енергії.

У сучасному паливно-енергетичному балансі частка вугілля знижена до 10-11%. Довгі роки розвиток вугільної промисло вості стримувало наявність величезних запасів не ФТІ і газу в надрах країни, а також зростання інвестицій в їх розвідку і розробку. Але до теперішнього часу максимум їх видобутку вже досягнутий і пройдено. Тому об'єктивно неминуча нова стратегія розвитку ПЕК Росії - перехід від нафтогазового балансу до газоугольному. Необ ходіма гармонізація паливно-енергетичного балансу шляхом поступового підвищення в ньому частки вугілля з 255 млн. т. в 2000 р. до 450-550 млн. т. вже до 2020-2030 рр..

Вугільна промисловість продовжує залишатися однією з найважливіших галузей народного господарства. Вугілля є одним з основних джерел виробництва електричної та теплової енергії, незамінним енергетичною сировиною для металургійної, хімічної та інших-галузей промисловості. Вугілля продовжує виконувати особливу роль у забезпеченні енергетичної безпеки країни в цілому, і багатьох її регіонів, особливо на півдні Далекого Сходу. Колосальна ресурсна база вугільної промисловості Росії (3-е місце у світі за розвіданими запасами вугілля) дозволяє будувати на її основі довготривалу концепцію розвитку економічної вугільної енергетики і розширювати експортні можливості країни.

1.4 Електроенергетика

Виробництво електроенергії в Росії в 2000 р. склало 877,8 млрд. кВт-год. За період економічних реформ цей найважливіший показник розвитку економіки значно знизився. На початку 1990-х рр.. він становив понад 1000 млрд. кВт-год. Основна частка (66,3%) електроенергії виробляється на теплових електростанціях, що використовують переважно газове паливо як найбільш екологічно чисте. Це особливо важливо для європейської частини країни, де промислова навантаження особливо висока. Частка виробництва електроенергії на ГЕС становить 17%, на АЕС - 14,9%. За останнє десятиліття в структурі виробництва ства електроенергії відбулися істотні зміни, Вира зівшіеся в зниженні частки ТЕС, ГЕС і зростанні частки АЕС.

Крім традиційних, в Росії діють нові електростанції ції, що використовують альтернативні, екологічні чисті, відновлюваних джерел енергії. До них відносяться приливна (Кислогубская ПЕМ в Мурманської області) і геотермальна (Паужет ська ГТЕС в Камчатської області) електростанції. Проте їх частка - менше 1% у загальному виробництві електроенергії країни.

Із загального обсягу виробленої і одержаної з-за меж РФ електро енергії майже 97% споживається всередині країни. За її межі йде близько 3% електроенергії. Основними споживачами електроенергії в Росії є промисловість (51,4%), сільське господарство (7,7%) і транспорт (6,9%). На всі інші галузі країни припадає приблизно 32% споживання електроенергії. [1,135]

В якості основних тенденцій в електроенергетиці за останні роки виділяються зростання (в 1,4 рази в порівнянні з 1995р.) Числа підприємств, значне збільшення обсягу продукції (у 1,2 рази в порівнянні з 1995р.), А також зниження витрат на її вироблення . Проте продуктивність праці знижується, зокрема, через зростання чисельності зайнятих в галузі. (Табл. 10)

Таблиця 10. Основні показники роботи електроенергетики РФ

1980р.

1985р.

1990р.

1995р.

2000р.

2004р.

2006р.

Число підприємств

1006

1002

849

1165

1431

1573

1618

Виробництво електроенергії, млрд. кВт-год

804,9

962

1082,2

860

877,8

974,4

1071

Обсяг продукції, млн. руб. (До 1998р.-млрд. Руб.)

11,7

17,7

21,4

121404

375088

1042502,3

145950,32

Індекс промислового виробництва,% до попереднього року

106

103

102

97

102

103

101

Середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу, тис. чол.

467

522

545

750

913

1138

1161

Рівень рентабельності продукції,%

-

-

-

17,5

13,5

-

-

Зниження (-), підвищення витрат на 1 грн. продукції,% до попереднього року

1,9

0,9

19,6

- 1,1

- 0,6

- 0,4

- 0,5

Джерело: Російський статистичний щорічник. - 2003. - С. 360;;

Теплоенергетика в нашій країні є найбільшим виробником електроенергії. Основні фактори її розміщення - сировинної і споживчий.

Найбільші теплові електростанції розміщені на сході краї ни, наприклад, у Східному Сибіру, ​​де в якості палива викорис зуются найдешевші вугілля Кансько-Ачинського басейну, - Березів ська, Ірша-Бородінська і Назаровская ГРЕС; в Західній Сібі ри - Сургутская ГРЕС, що працює на попутному нафтовому газі; на Далекому Сході - Нерюнгрінська ГРЕС на південно-якутській вугіллі. Споживчий фактор найбільш яскраво виражається в розміщенні ТЕС поблизу великих міст і промислових центрів. До їх числа відносяться Конаковская ГРЕС, Рязанська, Костромська - у Центральному районі; Заїнська - у Поволжі; Троїцька і Рефтинская - на Уралі. (Додаток 4.)

Багато ТЕС виробляють, крім електроенергії, пару і гарячу воду - це теплоелектроцентралі (ТЕЦ). Вони розміщуються в безпосередній близькості від споживача (20-25 км).

Найважливішим фактором розміщення гідроенергетичних електростанцій явля ется наявність гідроенергоресурсів. ГЕС виробляють найдешевшу електроенергію, однак їх розміщення залежить від особливостей території. Основний гідроенергетичний потенціал країни розміщується в Східному Сибіру (35%) і на Далекому Сході (понад 30%). Тому найбільші ГЕС потужністю до 6,4 млн. кВт побудовані на Ангарі і Єнісеї - Іркутська, Братська, Усть-Ілімськ, Красноярська, Саяно-Шушенська, Єнісейська та ін У європейській частині країни споруджені ГЕС на Волзі, Камі-до 2,5 млн. кВт: Волгоградська, Саратовська, Волзькі, Нижньокамська та ін

Атомна енергетика. Головний чинник розміщення АЕС - потре бітельскій. Основний промисловий виробництва і населення в Росії зосереджені на територіях з недоліком палив родних ресурсів, але які потребують великій кількості електроенергії. До таких регіонів належить практично вся європей ська частина країни.

Необхідність розвитку атомної енергетики пов'язана також з високою ефективністю використовуваної сировини - урану, 1 кг до торого еквівалентний 2,5 тис. т. високоякісного вугілля. Перша атомна електростанція була побудована в 1954р. в м. Обнінську Калузької області. В даний час діють Кольська (Північ ний район), Ленінградська (Північно-Західний район), Смоленська (Центральний район), Нововоронежська і Курська (Центрально-Чорноземний район), Балаковська (Поволжя), Белоярська (Урал), а також Білібінська АЕС у Чукотському автономному окрузі (Даль ний Схід), У 2000 р. введено в дію перший енергоблок Ростовської АЕС на Північному Кавказі.

Електроенергетика, як жодна інша галузь, впливає на формування територіальної організації господарства країни. Вона сприяє розміщенню енергоємних галузей промисловості у віддалених районах, що мають великі перспективи у розвитку економіки країни в цілому та її суб'єктів. [3, 218]

Таблиця 11. Розміщення виробництва електроенергії в Росії (% до РФ)

Райони

1970р.

1980р.

1990р.

1995р.

2000р.

Росія, загалом, млрд. кВт-год

470,2

804,9

1082,2

860

877,8

Те ж,%

100

100

100

100

100

Європейська частина

71,9

70,7

68,9

67

66,1

Північний

4,05

4,3

4,51

4,78

4,76

Північно-Західний

3,3

5,4

4,81

4,38

4,83

Центральний

17,33

16,4

18,8

17,99

17,68

Волго-Вятський

3,17

2,07

2,6

2,83

2,32

Центрально-Чорноземний

1,8

3,85

4,01

4,06

4,67

Поволзький

13,6

11,6

11,51

11,24

13

Північно-Кавказький

6,34

6,1

5,43

5,24

4,61

Уральський

22,03

20,88

17,18

16,38

12,26

Калінінградська область

0,02

0,09

0,06

0,05

0,2

Східні райони

28,11

29,3

31,1

33

33,9

Західно-Сибірський

9,4

10,13

12,8

12,95

13,53

Східно-Сибірський

15,7

15,41

13,9

16,62

4,42

Далекосхідний

2,99

3,75

4,39

4,48

15,93

Джерело: Російський статистичний щорічник. - 2001. - С. 360

Електроенергетичні підприємства в нашій країні розміщені вкрай не рівномірно: більше 2 / 3 виробництва електроенергії припадає на європейську частину країни і близько 1 / 3 - на східні райони (табл. 11).

Всі електростанції Росії працюють у складі Єдиного електро енергетичної системи. Нині діє РАТ «ЄЕС Росії», що охоплює більше 90% всіх електростанцій (7 великих об'єд нений районних енергосистем європейських районів та Сибіру). І тільки ЄЕС Далекого Сходу функціонує автономно. РАТ «ЄЕС Росії» за довгі роки свого існування довело свою ефективність як інтегруюча сила, що діє в напрямку підвищення рівня енергетичної та економічної потужності кой безпеки.

2. Перспективи розвитку ПЕК. Можливі шляхи вирішення енергетичних проблем

Для Росії з її природно-кліматичними і територіально-географічними особливостями велике значення мають виработ ка і реалізація регіональної енергетичної політики. Її основоположним моментом є збереження ролі держави як гаранта енергетичної безпеки регіонів країни. Відповідно до енергетичної стратегії Росії в першу чергу передбачається здійснити реконструкцію рукцію енергетичних потужностей з метою запобігання «відкладеного» кризи, що назріває, через зростання зношеності обладнання. З метою надійного задоволення потреб економіки країни в ПЕР, підвищення ефективності функціонування та розвитку енергетичної промисловості необхідне здійснення довгострокових державних реформ, передбачають:

  • підвищення надійності енергопостачання економіки і населення країни;

  • збереження цілісності та розвиток єдиної енергетичної системи країни, її інтеграція з іншими енергооб'єднаннями на Євразійському континенті;

  • підвищення ефективності функціонування та забезпечення сталого розвитку енергетики на базі нових сучасних технологій;

  • зниження шкідливого впливу галузі на навколишнє середовище.

  • вдосконалення форм організації і участі держави в управлінні

енергетичною галуззю, максимальну регламентацію заходів державного регулювання і підвищення їх ефективності.

Для досягнення оптимального паливно-енергетичного балансу країни в нашій країні плануються такі завдання у сфері енергозабезпечення національного господарства та розвитку галузей ПЕК:

  • збільшення виробництва первинних ПЕР до 1700-1820 млн. т. у.п. в 2010 р.;

  • зростання вироблення електроенергії до 1015-1070 млрд. кВт-год у 2010 р.;

  • збільшення видобутку нафти до 445-490 млн. т у 2010 р.;

  • збільшення видобутку газу до 635-665 млрд. м З в 2010 р.;

  • зростання видобутку вугілля до 310-330 млн. т у 2010 р.; [4, 107]

У науково-технічному відношенні нафтова галузь ПЕК розвивається за наступними напрямками:

  • розробка нових методів пошуку і розвідки ресурсів нафти, освоєння яких дозволить значно розширити ресурсну базу нафтової і газової промисловості;

  • використання нових технологій, які сприяють підвищенню ефективності геолого-розвідувальних робіт, що дозволить спростити та прискорити розвідувальні роботи;

  • широке використання нових технологій та апаратури для сканування міжсвердловинного простору (в нафтовій промисловості), що дозволить отримати більш достовірну інформацію про будову продуктивних пластів.

  • створення високонадійних ресурсозберігаючих екологічно чистих технологій, обладнання та приладів для забезпечення високої якості

робіт при будівництві, експлуатації та реконструкції систем трубопровідного транспорту;

Передбачаються розвиток систем транспортування нафти на всіх напрямках з метою максимально задовольнити потреби споживачів усередині країни, а також розширити область експорту (наприклад, створення нафтопровідної системи Ангарськ - Находка (потужністю до 80 млн. т на рік) з відгалуженням на Китай (м. Дацин) ).

Для оптимізації експортних поставок нафтопродуктів з найбільших нафтопереробних заводів передбачається будівництво нафто-продуктопроводів.

Пріоритетними напрямками науково-технічного прогресу в газовій галузі є:

  • розробка устаткування і сучасних технологічних установок для об'єктів видобутку, транспортування та переробки вуглеводневої сировини;

  • створення та освоєння техніки і технології для прокладки морських газопроводів на мілководді і великих глибинах, необхідних для освоєння родовищ акваторії Обсько-Тазовськой губи і півострова Ямал;

  • впровадження техніки і технології зрідження природного газу та його транспортування;

  • розробка в найближчі роки техніки і технології конверсії природного газу в жидкофазная продукти (синтетична нафта, бензин, дизельне паливо та інші).

Науково-технічна та інноваційна політика у вугільній галузі передбачає:

  • докорінне технічне переозброєння вуглевидобувного виробництва, включаючи оснащення розрізів високопродуктивної гірничо-транспортною технікою, забезпечення розвитку технології підземної вуглевидобутку, технічне забезпечення промислової утилізації шахтного метану;

  • збільшення обсягу збагачення коксівного вугілля до 100% і енергетичного вугілля (крім бурого) до 50%;

  • впровадження технології глибокої переробки вугілля з одержанням рідких вуглеводнів та ін;

  • розробку та впровадження ресурсозберігаючих технологій та обладнання;

  • розробку і реалізацію програми створення конкурентоспроможної вітчизняної гірничодобувної техніки.

Для виконання інноваційної програми електроенергетичної галузі необхідно здійснити комплекс наукових досліджень і розробок за наступними напрямками:

  • розширення ресурсної бази електроенергетики та підвищення регіональної забезпеченості паливом;

  • підвищення ефективності захисту навколишнього середовища на основі комплексних систем газоочистки і золоуловлювання на енергоблоках;

  • створення і освоєння виробництва енергетичних установок нового покоління;

  • впровадження нового покоління трансформаторного обладнання, систем захисту від

перенапруг і мікропроцесорних систем релейного захисту та протиаварійної автоматики, оптико-волоконних систем зв'язку, міжсистемних електричних передач з підвищеною пропускною здатністю.

Головними завданнями у розвитку атомної енергетики є підвищення її ефективності та конкурентоспроможності, зниження рівня питомих витрат на відтворення та розвиток потужностей при забезпеченні відповідності рівня безпеки сучасним нормам і правилам.

Перераховані варіанти вирішення енергетичних ських проблем і можливості розвитку ПЕК дозволять зберегти величезну кількість енергії і забезпечити сталий розвиток народного господарства на перспективу навіть при скороченні видобутку і споживання первинних енергоресурсів. [1, 141], [4, 108-110]

ВИСНОВОК

Росія має величезний паливно-енергетичним потенціалом, який дозволяє нашій країні займати лідируючі позиції у світі за обсягами видобутку та виробництва паливно-енергетичних ресурсів. Наша країна повністю забезпечує себе паливно-енергетичними ресурсами і вважається великим експортером палива та енергії середу країн світу. Сформована структура використання енергоресурсів і в загальному економіки підтримує високу потребу в енергії, висуває вимоги до прискореного розвитку паливних галузей.

З іншого боку, сам паливно-енергетичний комплекс є важливою частиною цієї структури, особливо в нашій країні. Будучи одним з основних ланок економіки Росії, він виробляє понад чверть промислової продукції, забезпечує дві третини податкових надходжень до федерального бюджету, більше третини доходної частини бюджету і забезпечує половину валютних надходжень. В умовах економічної кризи паливно-енергетичний комплекс залишався одним з найбільш стабільно працюючих секторів російської економіки

Результати діяльності паливно-енергетичного комплексу вкрай важливі для формування платіжного балансу країни, підтримки курсу рубля і організації міжнародного економічного співробітництва.

У своїй роботі я розглянула структуру цієї галузі, принципи і особливості розташування її частин, основних видобувних і переробних центрів, порівняла основні показники їх роботи за минулі роки і в даний час, що дало можливість оцінити сучасний стан комплексу. Також я привела можливі варіанти його подальшого розвитку в нашій країні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Бобильов С.М., Ходжаєв А.Ш. Економіка природокористування: навч. посібник / С.М. Бобильов, А.Ш. Ходжаєв. - М. - ТЕИС. - 1997. - 272с.

  2. Великий географічний атлас. - М. - АСТ-Пресс. - 2005. - 86с.

  3. Введення в економіескую географію і регіональну економіку Росії: навч. посібник: / А. А. Винокуров, В. Г. Глушкова., С.В. Макар та ін - М. - Ч.1. - 2003. - 430с.

  4. Голубчиков Ю.М. Географія людини. / Ю.М. Голубчиков - М. - УРСС. - 2003. - 294с.

  5. Мухін О. В. Державне регулювання в галузях ПЕК / А. В. Мухін / / ПЕК: топлів.-енерге. комплекс. - 2001. - № 2. - С. 106-110

  6. Паливо та енергетика Росії. Статистичний збірник. - М. - Фінанси і статистика. - 2004. - 562с.

  7. Економічна географія Росії: підручник для вузів / під заг. ред. В.І. Відяпіна, доктора екон. наук, проф. М.В. Степанова. - Вид-е. перераб. і доп. - М. - ИНФРА-М. - 2005. - 568 с.

  8. Економічна географія Росії: Учеб. посібник для вузів / Т.Г. Морозова, М.П. Победин, С.С. Шишов та ін; під ред.Т.Г. Морозової. - 2-е вид., Перераб. і доп. - М. - ЮНИТИ. - 2004. - 471 с.

    Додати в блог або на сайт

    Цей текст може містити помилки.

    Географія | Курсова
    227.5кб. | скачати

    Схожі роботи:
    Особливості розвитку і розміщення галузей паливно енергетіческог
    Значення паливно енергетичного комплексу
    Значення паливно-енергетичного комплексу
    Значення і структура паливно-енергетичного комплексу
    Державне регулювання паливно енергетичного комплексу України
    Загальна характеристика паливно-енергетичного комплексу Республіки Білорусь
    Загальна характеристика паливно енергетичного комплексу Республіки Білорусь
    Галузева та міжгалузева гірська рента в галузях паливно-енергетичного комплексу
    Світовий ринок продукції енергетичного машинобудування та особливості розміщення галузі
© Усі права захищені
написати до нас