Реферат з предмету література
Автор: учениця 11 «В» класу
Зеленоградском окружне управління освіти Департаменту освіти міста Москви
Москва 2008
Введення.
Перш ніж говорити про творчість Мандельштама, необхідно сказати про час, у який жив і творив поет. Цей час - рубіж століть, знаменна, важке, яскраве, насичене час: буквально за 25 років відбулися події, які докорінно змінили уклад життя людини та її свідомість. У цей час жити було непросто, а вже творити і поготів. Але, як часто буває, у найважчий час народжується прекрасне і неповторне.
Саме таким був Осип Мандельштам: неповторним, самобутнім, освіченою - чудовою людиною і талановитим поетом. Ось як про нього писала у своїх щоденниках Анна Ахматова: «Мандельштам був одним з найблискучіших співрозмовників: він слухав не самого себе і відповідав не самому собі, як зараз роблять майже всі. У бесіді був чемний, меткий і нескінченно різноманітний. Я ніколи не чула, щоб він повторювався або пускав заграні платівки. З надзвичайною легкістю Осип вивчав мови. "Божественну комедію" читав напам'ять сторінками по-італійськи. Незадовго до смерті просив Надю вивчити його англійської мови, якого він зовсім не знав. Про вірші говорив сліпуче, пристрасно і іноді бував жахливо несправедливий (наприклад, до Блоку). Про Пастернаку говорив: "Я так багато думав про нього, що навіть втомився" і "Я впевнений, що він не прочитав жодної моєї рядка". Про Марині: "Я антіцветаевец" ».
Осип Мандельштам - один з моїх улюблених поетів. Перший вірш, який я прочитала було:
В обличчя морозу я дивлюся один, Він - нікуди, я - нізвідки,
І все прасується, плоітся без зморшок
Рівнини особу диво.
А сонце мружиться в крохмальної злиднях,
Його пращури спокійний і втішений,
Десятизначний лісу - майже ті ...
А сніг рипить в очах, як чистий хліб безгрішний.
Цей вірш не залишило мене без емоцій, воно «заразила» мене лірикою Мандельштама і вона мене не розчарувала.
Серце боязке б'ється тривожно,
Жадає щастя і дати, і зберігати!
Від людей утаїтись можливо,
Але від зірок нічого не приховати.
Афанасій Фет
Біографія.
Осип Мандельштам народився 3 (15) січня 1891 року в Варшаві. Батько його, Емілій Веніамінович, нащадок іспанських євреїв, що виріс у патріархальній сім'ї та підлітком утік з дому, в Берліні самоучкою осягав європейську культуру - Гете, Шиллера, Шекспіра, однаково погано говорив і російською, і по-німецьки. Людина з важким характером, він був не дуже вдалим комерсантом * і доморощеним філософом одночасно. Мати, Флора Осипівна, у дівоцтві Вербловська, походила з інтелігентської Вільненської сім'ї, чудово грала на фортепіано, любила Пушкіна, Лермонтова, Тургенєва, Достоєвського і була родичкою відомого історика російської літератури і бібліографа * С.А. Венгерова. Осип був старшим з трьох братів. Незабаром після народження Осипа його родина перебирається до Павловська біля Петербурга, а потім у 1897 році - до Петербурга. У 1900 році Осип надходить в Тенішевское училище. Великий вплив на формування юнака під час навчання зробив викладач російської словесності Вл. Гіппіус. В училищі Мандельштам почав писати вірші, одночасно захопившись ідеями есерів. Відразу ж після закінчення в 1907 році училища стурбовані політичною активністю свого сина батьки відправляють Осипа в Париж вчитися в Сорбонні. У Франції Мандельштам відкриває для себе старофранцузьку епос, поезію Війона, Бодлера, Верлена. Знайомиться з К. Мочульським і Н. Гумільовим. Пише вірші і пробує себе в прозі. У 1909-1910 роки Мандельштам займається філософією і філологією в Гейдельберзькому університеті. У Петербурзі він відвідує збори Релігійно-філософського товариства, членами якого були найвизначніші мислителі і літератори М. Бердяєв, Д. Мережковський, Д. Філософів, Вяч. Іванов. У ці роки Мандельштам зближується з петербурзької літературної середовищем. У 1909 році він вперше з'являється на «вежі» Вяч. Іванова. Там же він знайомиться з Анною Ахматовою. У серпні 1910 року відбувся літературний дебют Мандельштама - в дев'ятому номері «Аполлона» була надрукована добірка з п'яти його віршів. У 1911 році створюється «Цех поетів», членом якого стає і Мандельштам. У цьому ж році Мандельштам прийняв християнство, що дозволило йому вступити на романо-германське відділення історико-філологічного факультету Петербурзького університету. Він відвідує лекції та семінари відомих учених-філологів, під впливом молодого вченого В. Шилейко захоплюється культурою Ассирії, Єгипту, Древнього Вавилона.
(*) - Дивись в словник термінів на стор 21.
Також поет стає постійним відвідувачем «Бродячого собаки», де іноді виступає зі сцени, читаючи свої вірші.
У 1913 році у видавництві «Акме» виходить перша книга Мандельштама «Камінь». До цього часу поет уже відійшов від впливу символізму *, прийнявши «нову віру» - акмеїзм *. Вірші Мандельштама часто друкуються в журналі «Аполлон». Молодий поет завойовує популярність. У 1914 році, після від'їзду Гумільова на фронт, Мандельштама обирають Сіндіка «Цеху поетів».
У грудні 1915 року Мандельштам випускає друге видання «Каменя» (видавництво «Гіпербореї»), за обсягом майже втричі більше першого.
На початку 1916 року в Петроград приїжджала Марина Цвєтаєва. На літературному вечорі вона зустрілася з Петроградськими поетами. З цього «нетутешнього» вечора почалася її дружба з Мандельштамом. Поети нерідко присвячували одне одному вірші, одне з таких віршів присвячено Анну Ахматову:
Ви хочете бути іграшкової,
Але зіпсований ваш завод,
До вас ніхто на постріл гарматний
Без віршів не підійде.
Після революції Мандельштам служить дрібним чиновником у різних петроградських відомствах, а на початку літа 1918 року їде до Москви.
У лютому 1919 року поет залишає голодну Москви. Починаються поневіряння Мандельштама по Росії: Москва, Київ, Феодосія ...
1 травня 1919 в київському кафе «мотлох» Мандельштам знайомиться з двадцятирічної Надія Хазіна, яка у 1922 році стала його дружиною.
Після цілого ряду пригод, побувавши в врангелівської в'язниці, Мандельштам восени 1920 року повертається до Петрограда. Він отримує кімнату в «Будинку мистецтв», перетвореному в гуртожиток для письменників і художників.
Літо й осінь 1921 Мандельштама провели в Грузії, де їх застала звістка про смерть О. Блока, а потім і про розстріл Гумільова. У 1922-23 роках у Мандельштама виходять три віршованих збірки: «Tristia» (1922), «Друга книга» (1923), «Камінь» (3-е видання, 1923). Його вірші і статті друкуються в Петрограді, Москві, Берліні. У цей час Мандельштам пише низку статей з найважливіших проблем історії, культури та гуманізму: «Слово та культура», «Про природу слова», «Пшениця людська» та інші.
Влітку 1924 року Мандельштам переїжджає з Москви в Ленінград. У 1925 році Мандельштам публікує автобіографічну книгу «Шум часу». У 1928 році вийшла остання прижиттєва книга віршів Мандельштама «Вірші», а трохи пізніше - збірник статей «Про поезію» (вид-во «Academia») і повість «Єгипетська марка». Більшу частину 1930 Мандельштама провели у Вірменії. Результатом цієї поїздки стала проза «Подорож до Вірменії» і віршований цикл «Вірменія». З Вірменії в кінці 1930 року Мандельштама приїхали в Ленінград. У січні 1931 року через проблеми з житлоплощею Мандельштама поїхали до Москви. У березні 1932 року за «заслуги перед російською літературою» Мандельштаму призначають довічну пенсію у 200 рублів на місяць.
У Москві Мандельштам багато пише. Крім віршів, він працює над великим есе «Розмова про Данте». Але друкуватися стає практично неможливо. За публікацію останньої частини «Мандрів до Вірменії» у ленінградській «Зірці» був знятий редактор Ц. Вольпе.
У 1933 році Мандельштам побував у Ленінграді, де були влаштовані два його вечори. Ще один вечір був організований у Москві в Політехнічному музеї.
У ніч з 13 на 14 травня 1934 О. Мандельштам був заарештований. Сам Мандельштам говорив, що з моменту арешту він все готувався до розстрілу: "Адже у нас це трапляється і з меншим приводів". Але сталося диво. Мандельштама не тільки не розстріляли, але навіть не послали на "канал". Він відбувся порівняно легкої посиланням у Чердинь, куди разом з ним дозволили виїхати і його дружині. А незабаром Мандельштама дозволили оселитися де завгодно, окрім дванадцяти найбільших міст країни (тоді це називалося "мінус дванадцять"). Не маючи змоги довго вибирати (знайомих, крім як в 12 заборонених містах, у них не було ніде), вони навмання вибрали Воронеж. Там перебуває у засланні до травня 1937 р., живе майже жебрацькому, спершу на дрібні заробітки, потім на мізерну допомогу друзів. Що ж послужило причиною пом'якшення вироку? Особисто я віддаю перевагу такій гіпотезі. Сталін розумів, що вбивством поета дію віршів не зупиниш. Вірші вже існували, поширювалися в списках, передавалися усно. Вбити поета - це дрібниці. Сталін хотів більшого. Він хотів змусити Мандельштама написати інші вірші - вірші, возвеличувати Сталіна. Вірші в обмін на життя. Само собою, все це лише гіпотеза, але вельми правдоподібна.
Мандельштам зрозумів наміри Сталіна. (А може йому допомогли зрозуміти). Так чи інакше, доведений до відчаю, він вирішив спробувати врятувати життя ціною декількох вимучених рядків. У результаті на світ з'явилася "Ода Сталіну", що викликала численні суперечки.
Коли б я вугілля взяв для вищої похвали -
Для радості малюнка непорушною, Я б повітря розкреслив на хитрі кути
І обережно і тривожно.
Можна припустити, що поет хотів сказати: "От якби я захотів когось похвалити, тоді б ..." І далі ... Я б підняв брови малий куточок
І підняв знову і дозволив інакше:
Знати, Прометей роздув свій уголек, Гляди, Есхіл, як я, малюючи, плачу!
В "Оді" * немає славословить традиційних штампів, вона ніби промовляє: ось що вийшло б, якщо б художник взявся написати про те, до чого у нього не лежить душа, але він повинен про це сказати, щоб врятувати себе і близьких. "Оди" не вийшло, вийшло вірш про внутрішній стан художника, що роздирають його протиріччя між тим, що він хотів би сказати і чого не дозволяє йому душа.
Після заслання Мандельштаму жити в Москві та Ленінграді було заборонено. Вони тинялися поблизу Москви, жили у свій час у Калініні (нині Тверь).
Останній раз його заарештували 2 травня 1938 року. В офіційному повідомленні було сказано, що він помер 27 грудня того ж року в таборі під Владивостоком.
Особливості лірики.
Збірники: «Камінь» і «Tristia».
«Камінь» (1913) - перша поетична збірка. Ця збірка складався з 23 віршів. Але визнання до поета прийшло з виходом другого видання «Каменя» у 1916 році, до якого вже було включено 67 віршів. Про книгу в більшості захоплено писали багато рецензенти, відзначаючи «ювелірне майстерність», «карбованість рядків», «Бездоганність форми», «витонченість вірша», «безсумнівну почуття краси». Були, правда, і закиди в холодності, переважання думки, сухий розсудливості. Так, цей збірник відзначається особливою урочистістю, готичним архітектурним рядків, що йде від захоплення поетом епохою класицизму і Стародавнім Римом.
Не в приклад іншим рецензентам *, дорікали Мандельштама в неспроможності і навіть наслідуванні Бальмонт, М. Гумільов відзначив саме самобутність і оригінальність автора: «Його натхненниками були тільки російську мову ... та його власна бачить, чути, відчувати, вічно безсонна думка ...»
Слова ці тим більш дивні, тому що етнічно Мандельштам не був росіянином.
Настрій «Каменя» мінорний. Рефрен більшості віршів - слово «сум»: «Про віща моя печаль», «невимовна печаль», «Я печаль, як птаха сіру, в серце повільно несу», «Куди печаль забилася, лицемірка ...»
І подив, і тиха радість, і юнацька туга - все це є у «Камені» і здається закономірним і звичайним. Але є тут і два-три вірші неймовірно драматичною, Лермонтовської сили:
... Небо тьмяне з відсвітом дивним -
Світова туманна Больо, дозволь мені бути також туманним
І тебе не любити мені дозволь.
У другому великому збірнику «Tristia» (1922), як і в «Камені», велике місце займає тема Риму, його палаців, площ, втім, як і Петербурга з його не менш розкішними і виразними будівлями. У цій збірці є цикл і любовних віршів. Закоханість, як відзначали багато, майже постійне властивість Мандельштама, але трактується воно широко, - як закоханість у життя. Любов для поета - все одно, що поезія.
Любовна лірика для Мандельштама світла і цнотлива, позбавлена трагічної тяжкості і демонізму. Ось одне з них присвячене актрисі Александрінського театру
О. Н. Арбеніної - Гільденбранда:
За те, що я руки твої не зумів утримати,
За те, що зрадив солоні ніжні губи,
Я повинен світанку в дрімучому акрополі чекати.
Як я ненавиджу пахучі стародавні зруби!
Кілька віршів Мандельштам присвятив А. Ахматової. Надія Яківна пише про них: «Вірші Ахматової - їх п'ять ... - не можна зарахувати до любовних. Це вірші високої дружби і нещастя. У них відчуття загального жереба та катастрофи ».
Особливості поетичної мови О. Мандельштама.
Мандельштам почав свою творчість як прихильник акмеїзму. Свою концепцію акмеїзму він формулював у статті «Ранок акмеїзму» (1919). Тут він відмітав звичне уявлення про акмеїзму, як простому поверненні до реалізму, до оспівування дійсності. Єдино реальне в мистецтві - сам твір мистецтва. Реальність у поезії - не предмети зовнішнього світу, а «слово як таке». У статті «Слово та культура» (1921) він пише: «Живе слово не позначає предмета, а вільно обирає, як би для житла, ту чи іншу предметну значимість ...» І далі: «Вірш жваво внутрішнім чином, тим зліпком форми , який передує написаний вірш. Жодного слова ще немає, а вірш вже звучить. Це звучить внутрішній образ, це його відчуває слух поета ». У цих словах - ключ до багато чого у віршах і раннього і пізнього Мандельштама.
Залишся піною, Афродіта,
І слово в музику повернися!
Еволюція, яку впродовж творчого шляху пережив Мандельштам, виразно позначилася на його поетичній мові, образній системі, вони істотно змінилися від ранніх віршів, від книги "Камінь" до "Воронежських зошитів", "Віршів про невідомого солдата".
Для ранньої творчості Мандельштама характерно прагнення до класичної ясності і гармонійності; його вірші відрізняють простота, легкість, прозорість, які досягаються скупим використанням простих рим ("Звук обережний і глухий ..."," Тільки дитячі книжки читати ...").
У Мандельштама властива акмеистам виразна, зрима предметність одухотворяється символічним змістом. У вірші відображаються не самі предмети і явища, а їх сприйняття художником:
Про небо, небо, ти мені будеш снитися!
Не може бути, щоб ти зовсім осліпло,
І день згорів, як біла сторінка:
Трохи диму і трохи попелу!
У вірші - реальна картина: небо біліло, як сторінка, потемніло, як би зникло, день згорів. Мова йде про невідворотно зникаючому миті, про невідворотне, безповоротне русі часу. Після збірки "Tristia" в "Віршах 1921-1925 років" і потім у творчості пізнього Мандельштама зникає класична ясність і прозорість, його поетична мова набуває метафоричну складність; несподівані, ускладнені образи роблять його вірші важкими для сприйняття читачів. Конкретне явище в дійсності співвідноситься з загальнолюдським і вічним. Складний, наповнений глибоким змістом світ вірші створюється багатозначністю слова, що розкривається у художньому контексті. У цьому контексті слово збагачується новим, додатковим змістом. Є у Мандельштама слова-символи, що переходять з одного вірша до іншого, набуваючи нові смислові відтінки. Наприклад, слово "вік" створює поняття, образ, що змінюється залежно від контексту вірша: "Вік мій, звір мій, хто зуміє зазирнути у твої зіниці", "Но розбитий твій хребет, мій прекрасний жалюгідний століття" ("Вік"); "Два сонних яблука у століття-господаря" (1 січня 1924 року); "Мені на плечі кидається століття-вовкодав" ("За гримучу доблесть прийдешніх століть ..."). "Ластівка" у віршах Мандельштама асоціюється з мистецтвом, творчістю, словом - наприклад: "Я слово забув, що я хотів сказати. Сліпа ластівка в чертог повернеться "(" Ластівка ");" І жива ластівка впала на гарячі снігу "(" Трохи мерехтить примарна сцена ..."); "Ми в легіони бойові зв'язали ластівок ..." ("Сутінки свободи") . Поетику Мандельштама дослідники називають асоціативної. Образи, слова викликають асоціації, які заповнюють пропущені смислові ланки. Часто визначення відносяться не до того предмета, до якого вони граматично прикріплені, визначається слово, предмет, що породив якісь дії можуть бути не названі - наприклад: "Я вивчив науку розлуки в простоволосих скаргах нічних". У контексті вірша "Tristia" слово "простоволосі" викликає асоціацію з раптовим нічним прощанням, зі сльозами і скаргами жінок. У вірші "Де пов'язаний і прикутий стогін? .." З контексту стає ясно, що мова йде про прикутий до скелі, приреченому на муки Прометея. "Впирається вода в сто чотири весла" - цей образ у вірші "Кама" асоціюється з каторжної галерою: шлях по Камі поет виконав під конвоєм на заслання.
Дуже стійкий, приватний образ Мандельштама: чорне сонце, нічне сонце, вчорашнє сонце:
Пристрасті дикої й безсонної
Сонце чорне уймем.
...
Біля воріт Єрусалиму
Сонце чорне зійшло.
...
Я прокинувся в колисці,
Чорним сонцем Осія.
Це сонце нічний ховає
Збуджена іграми чернь ...
...
Людина вмирає, пісок остигає зігрітий,
І вчорашнє сонце на чорних ношах несуть.
...
А нічного сонця не помітиш ти.
Образ чорного, нічного сонця - нерідкий гість у світовій літературі, особливо релігійної. Затемнення сонця - чорне сонце - передвістя загибелі. Епітети у Мандельштама зазвичай визначають предмет з різних сторін і можуть як би суперечити один одному. Так, про Андрія Білому сказано "Бірюзовий вчитель, мучитель, володар, дурень" ("Вірші пам'яті Андрія Білого"), про Петербург: "Самолюбний, проклятий, порожній, молодий" ("З миром державним я був лише дитячо пов'язаний ... ").
Мандельштам вирішує одну з найскладніших задач стіхового мови. Він приніс із XIX століття свій музичний вірш, укладений в особливих відтінках слів:
Я в хоровод тіней, топтали ніжний луг,
З співучим ім'ям втрутився,
Але все розтануло, і тільки слабкий звук
У туманній пам'яті залишився.
Кожна перебудова мелодії у Мандельштама - це передусім зміна смислового ладу:
І подумав: навіщо будити
Подовжених звучань рій,
У цій вічній чвари ловити
Еолійскій чудовий лад?
Змістовний лад у Мандельштама такий, що вирішальну роль набуває для цілого вірші один образ, лише словниковий ряд і непомітно забарвлює всі інші, - це ключ для всієї ієрархії образів:
Я по драбинці приставний
Ліз на скуйовджені сінник, Я дихав зірок молочних потертю,
Колтун простору дихав.
Він більше, ніж будь-хто з сучасних поетів, знає силу словникової забарвлення. Відтінками слів для нього важливий мову.
Солодше співу італійської мови
Для мене рідна мова,
Бо в ньому таємниче лепече
Чужоземних арф джерело.
Ось одна "чужоземна арфа", побудована майже без чужоземних слів:
Я вивчив науку розлуки
У простоволосих скаргах нічних.
Жують воли, і триває ожиданье,
Остання година Вігілій міських.
Досить маленької чужоземної щеплення для цієї сприйнятливою стіховой культури, щоб "расставанье", "простоволосих", "чекання" стали латиною на кшталт "Вігілій". С. Аверинцев пише: "... Мандельштама так заманливо розуміти - і так важко тлумачити". А чи завжди є необхідність тлумачити і розуміти?
Чи так вже необхідно це "анатомування" живого тіла поезії? І хіба неможливо Мандельштама просто сприймати? Багато сучасників напам'ять цитували яскраві, миттєво запам'ятовуються рядки:
Повільніше снігових вулик,
Прозоріше вікна кришталь,
І бірюзова вуаль
Недбало кинута на стільці.
Тканина, сп'яніла собою,
Зніжена ласкою світла,
Вона відчуває літо,
Як би не зворушена взимку;
І, якщо в крижаних алмазах
Струмує вічності мороз,
Тут - тріпотіння бабок
Бистрожівущіх, синьооких.
Тематика поезії О. Мандельштама.
Поетична спадщина О. Мандельштама - це близько 600 творів різних жанрів, тем, включаючи вірші для дітей, жартівливі вірші та переклади. Діапазон "блаженного спадщини" у Мандельштама всеохватен. Він включає світ античності, французької та німецької готики, італійського Відродження, діккенсівської Англії, французького класицизму і, звичайно, російської поезії ... "Чужі" образи будуть проростати як зерно на благодатному грунті, переінакшене ним на свій лад.
I. Тема античності. Особливо гостро він відчував античний світ:
Безсоння. Гомер. Тугі вітрила.
Я список кораблів прочитав до середини:
Цей довгий виводок, цей поїзд журавлиний,
Що над Елладою колись піднявся ...
У античності він шукає опори і порятунку, шукає чогось дуже простого і в той же час самого важливого і міцного у відносинах між людьми, яка вселяє надію на майбутнє.
На кам'яних відрогах Піеріі
Водили музи першого хоровод,
Щоб, як бджоли, лірики сліпі
Нам подарували іонійський мед ...
О, де ж ви, святі острова,
Де не їдять надломленої хліба,
Де тільки мед, вино і молоко,
Скрипучий праця не затьмарює неба
І колесо обертається легко?
II.Тема смерті. З перших же кроків його творчості тема про смерть стала однією з домінуючих нот в його поезії. Вже в самих ранніх віршах смерть здавалася йому єдиною перевіркою власної реальності:
Коли б не смерть, так ніколи б
Мені не дізнатися, що я живу.
Коли поетові ще не було й двадцяти років, він написав:
Я і садівник, я ж і квітка,
У в'язниці світу я не самотній.
На скельця вічності вже лягло
Моє дихання, моє тепло.
Але повноти голосу сягає ця тема в другому збірнику "Tristia":
У Петрополь прозорому ми помремо,
Де панує над нами Прозерпіна.
Ми в кожному зітханні смертний повітря п'ємо,
І кожну годину нам смертна година.
В іншому вірші він навіть віддає смерті перевагу перед любов'ю:
Нехай говорять: любов крилата,
Смерть окрилені стократ;
Ще душа боротьбою обійнята,
А наші губи до неї летять.
До межі загострилася ця тема у віршах 30-х років:
Мене переслідують дві-три випадкових фрази Весь день тверджу: печаль моя жирна,
О Боже, як чорні і синьоокий
Бабки смерті, як блакить чорна!
III.Тема любові. Наріжним каменем кожного лірика є любов. Любов до життя, природи, жінці. У поезії О. Мандельштама любовна лірика займає важливе місце. Вона світла і цнотлива. Ліричний герой Мандельштама - не коханець, швидше - ніжний брат, злегка закоханий у сестру або в "туманну черницю" (з вірша, присвяченого Марину Цвєтаєву):
Цілу лікоть засмаглий
І чола шматочок воскової.
Я знаю - він залишився білий
Під смаглявою пасмом золотий.
... Нам залишається тільки ім'я:
Чудовий звук, на довгий термін,
Прийми ж долонями моїми
Пересипаємо пісок.
Вірш, присвячений О. Арбеніної - це рідкісний випадок у ранніх віршах Мандельштама такого відкритого, пристрасного прояви почуттів:
Я нарівні з іншими
Хочу тобі служити,
Від ревнощів сухими
Губами ворожити.
Не втамовує слово
Мені пересохлих вуст,
І без тебе мені знову
Дрімучий повітря порожній.
Я більше не ревную,
Але я тебе хочу,
І сам себе несу я
Як жертву катові.
Тебе не назву я
Ні радість, ні любов;
На дику, чужу
Мені підмінили кров.
Ще одну мить,
І я скажу тобі:
Не радість, а муки
Я знаходжу в тобі.
І, немов преступленье,
Мене до тебе тягне
Покусаний, в сум'ятті,
Вишневий ніжний рот.
Вернись до мене швидше:
Мені страшно без тебе,
Я ніколи сильніше
Не відчував тебе,
І все, чого хочу я,
Я бачу наяву.
Я більше не ревную,
Але я тебе зову.
Проте О. Мандельштам був одним з небагатьох поетів, посвящавших вірші дружинам. Навіть вірш 1937 року, написане незадовго перед загибеллю, схоже на послання закоханого:
Твій зіницю в небесній кірці,
Звернений далечінь і ниць,
Захищають застереження
Слабких чующіх вій.
Буде він обожнений
Довго жити в рідній країні Вир ока здивований, Кинь його навздогін мені.
Він дивиться вже охоче
У швидкоплинні століття Світлий, райдужний, безтілесний,
Благальний поки що.
Тільки Мандельштам вмів так поєднувати гіркоту і захоплення:
Ще не вмер ти, ще ти не один,
Доки з жебрачкою-подругою
Ти насолоджуєшся величчю рівнин
І імлою, і голодом, і завірюхою.
У розкішній бідності, в могутній злиднях
Живи спокійний і втішений -
Благословенні дні і ночі ті
І сладкогласной працю безгрішний.
Нещасливий той, кого, як тінь його,
Лякає гавкіт собак і вітер косить,
І бідний тон, хто, сам напівживий,
У тіні милостині просить.
IV.Тема Петербурга. Петербург для Мандельштама - місто, в якому пройшли його дитинство і молодість. Тема Петербурга проходить через усю творчість поета. Вона чітко проявилася в першій збірці "Камінь" (1908-1915). Наприклад, "Петербурзькі строфи", "Адміралтейство", "На площу вибігши, вільний ..."," Двірцева площа ". У другій збірці "Tristia" також присутня тема північної столиці: "У Петрополь прозорому б помремо ..."," На страшної висоті блукаючий вогонь ...", "У Петербурзі ми зійдемося знову ...". Пізніше петербурзькі мотиви по-різному звучать у віршах "Я повернувся в моє місто, знайомий до сліз ..."," З миром державним я був лише дитячо пов'язаний ...". Найбільш пізнє твір мандельштамовской лірики містить відсилання до Петербургу, - вірш "На мертвих віях Ісакій замерз ...". Поет легко й охоче оперує всіма відомими реаліями петербурзького зодчества, які в свідомості російських людей стали емблемами північної столиці. Його "Адміралтейство", "Палацова площа", Казанський собор зберігають достовірність деталей, але впізнаваність традиційних реалій не заважає своєрідною мандельштамовской пластиці Петербурга. Хотілося б звернути увагу на властиву Мандельштаму перекличку античності та сучасності, теми Риму і Петербурга. Наприклад, у вірші про Казанському соборі, побудованому російським архітектором О.М. Вороніхіним:
На площу вибігши, вільний
Став колонади півколо, І розпластався храм Господній,
Як легкий хрестовик-павук.
А архітектор не був італієць,
Але російська в Римі, - ту, так що ж!
Ти кожен раз, як іноземець,
Крізь гай портиків йдеш.
І храму маленьке тіло
Одухотворені стократ
Гіганта, що скелею цілої
До землі безпорадно притиснутий!
Казанський собор побачений як би з висоти пташиного польоту: "І розпластався
храм Господній, як легкий хрестовик-павук ". Собор побудований в Петербурзі,
тому може викликати здивування рядок: "Але російська в Римі ..." Однак,
якщо знати, що Воронихин для свого творіння обрав зразком улюблений
Мандельштамом собор св. Петра у Римі, все стає на місце. Зрозумілими виявляються й слова про "іноземця", що проходить крізь "гай портиків". Вірш цікаво і своєю образною структурою. Собор являє собою розгорнуту півкільцем гігантську колонаду (зухвале порівняння: храм Господній уподібнений комасі, традиційно далекому від понять високого, прекрасного, благородного - "хрестовик-павук"). Сам же храм займає приблизно десяту частину від загальної площі будівлі ("храму маленьке тіло"). У своєрідному Петербурзько-ленінградському альманасі * XX ст., Розпочатому Блоком, продовжене віршами Пастернака і Ахматової, Мандельштама належить особлива сторінка. Майстерний, впізнаваний, примхливий, точний не подібністю рис і пропорцій, а внутрішньою логікою і енергією проніцанія Петербург Мандельштама - сторінка, без якої немислима поезія, без якої саме місто стає знедолених і убожій.
V. Політична тема звучала в поезії Мандельштама ще до революції.
Європа цезарів! З тих пір як у Бонапарта
Гусяче перо направив Меттерніх Вперше за сто років і на очах моїх
Змінюється твоя таємнича карта!
За словами А. Ахматової, "революцію Мандельштам зустрів цілком
сформованим поетом ... Він одним з перших став писати вірші на громадські теми. Революція була для нього величезним подією, і слово народ не випадково фігурує в його віршах ". Для Мандельштама сутність нової влади оголилася з перших днів, і він відчув фатальний сенс несумісності з нею.
На площі з броньовиками
Я бачу людину: він
Волков лякає головними Свобода, рівність, закон!
Він приймає ідеали революції, але відкидає владу, яка їх
фальсифікує.
Коли жовтневий нам готував тимчасовий виконавець
Ярмо насильства і злоби,
І наїжачився вбивця-броньовик
І кулеметник низькочолі, - Керенського розіп'яти! - Зажадав солдатів,
І зла чернь аплодувала:
Нам серце на багнети дозволив взяти Пилат,
І серце битися перестало!
У пору першого, приголомшуючого розчарування революцією, дивлячись вище
поточної по вулиці крові, О. Мандельштам написав "Сутінки свободи" своєрідний "гімн" революції.
Прославимо, брати, сутінки свободи, Великий сутінковий рік.
У киплячі нічні води
Опущений огрядний ліс тенет.
Приходиш ти в глухі роки,
Про сонце, суддя, що народ.
Прославимо фатальне тягар,
Яке в сльозах народний вождь бере.
Прославимо влади похмуре тягар,
Її нестерпний гніт.
У кого серце є, той повинен чути, час,
Як твій корабель на дно йде.
Ну що ж, спробуємо величезний, незграбний,
Скрипучий поворот керма.
Земля пливе. Тримайтеся, мужі.
Як плугом, океан ділячи,
Ми будемо пам'ятати і в летейской холоднечі,
Що десяти небес нам коштувала земля.
Поет готовий добровільно приєднатися до зусиль тих, хто намагається
рушити людство в новому, невідомому напрямку: "Ну що ж,
спробуємо величезний, незграбний, скрипучий поворот керма ... "Але він знає,
що настали "сутінки свободи" і "ми буде пам'ятати і в летейской холоднечі,
що десяти небес нам коштувала земля! "У цій оді - явна готовність прийняти революцію, при повній свідомості розмірів сплати. Бути пасивною, безособової жертвою, "невідомим солдатом" колеса історії він не хотів і не міг, і вступив в єдиний поєдинок з усім своїм часом. Поезія Мандельштама на початку 30-х років стає поезією виклику:
За гримучу доблесть прийдешніх століть,
За високу плем'я людей
Я втратив і чаші на бенкеті батьків,
І веселощів, і честі своєї.
Мені на плечі кидається століття-вовкодав,
Але не вовк я по крові своєї,
Запхав мене краще, як шапку, в рукав
Жарко шуби сибірських степів, Щоб не бачити ні боягуза, ні хисткою грязци,
Ні кривавих кісток в колесі,
Щоб сяяли всю ніч блакитні песці
Мені у своїй первісній красі.
Виведіть мене в ніч, де тече Єнісей,
І сосна до зірки дістає,
Тому що не вовк я по крові своєї
І мене тільки рівний уб'є.
Мандельштам виявився першим, і, мабуть, єдиним поетом у країні,
хто в 30-ті роки написав про голод в Криму, на Україну, Кубані.
Холодна весна. Голодний Старий Крим.
Як би при Врангеля - такий же винуватий.
Вівчарки на дворі, на дранті латки,
Такий же сіренький, кусючі дим.
Все так само хороша розсіяна далечінь Дерева, нирками набряклі на малість,
Стоять, як прийшлі, і збуджує жалість
Вчорашньої дурістю прикрашений мигдаль.
Природа свого не впізнає обличчя,
І тіні страшні Україні, Кубані ...
Як в туфлях повстяних голодні селяни
Калитку стережуть, не чіпаючи кільця.
Вірші як ніби позбавлені гнівних мотивів, але в самій атмосфері
загальмованості, немов завмерла, "не впізнав свого обличчя" природи
проступає розпач. І звичайно ж, вірш не могло бути надруковане,
навіть читати або показувати його знайомим було небезпечно.
У тому ж 1933 р. О. Мандельштам, перший і єдиний із живих і
визнаних в країні поетів, написав антисталінські вірші, за які йому
довелося заплатити найдорожчу ціну - ціну життя.
Ми живемо, під собою не відчуваючи країни,
Наші мови за десять кроків не чути,
А де вистачить на полразговорца,
Там пригадають кремлівського горця.
Його товсті пальці, як черв'яки, жирні,
А слова, як пудові гирі, вірні,
Тарганячі сміються вусища,
І блищать його халяви.
А навколо нього набрід тонкошеіх вождів,
Він грає послугами напівлюдей.
Хто свистить, хто нявкає, хто скиглить,
Він один лише бабачіт і тицяє.
Як підкову кує за указом указ Кому в пах, кому в лоб, кому в брову, кому в око.
Хто не страту у нього - то малина
І широкі груди осетина.
Мандельштам не був політиком чи, скажімо, співаком соціалізму, але він ніколи не був і антисовєтчиком. Антисталінське вірш - не означає антирадянське. Може бути, Мандельштам виявився інтуїтивно прозорливіший і мудрішими багатьох, побачивши антигуманну, антинародну сутність діяльності кремлівських володарів. Поет виявився першим критиком культу особи - задовго до того, як це явище було позначено політиками. Природно, що за таке протистояння влади поет не міг не побоюватися репресій.
Допоможи, Господь, цю ніч прожити:
Я за життя боюся - за Твою рабові -
У Петербурзі жити - немов спати у труні.
Страхом пронизане і вірш "Ленінград":
Петербург, я ще не хочу вмирати ...
І всю ніч безперервно чекаю гостей дорогих,
Шевеля кайданами ланцюжків дверних.
Висновок.
На початку - середині тридцятих років вірші О. Мандельштама були відомі
лише вузькому колу. Це коло знавців і любителів поезії поступово
збільшувався, хоча офіційної літературою О. Мандельштам і його творчість до уваги не приймалися. Вони були віднесені до елітарної периферії. За задумом високопоставлених літературних і нелітературних чиновників, поет приречений був перебувати в глибокій тіні і зберігати мовчання. О. Мандельштам говорив дружині: "До віршів у нас ставляться серйозно - за них убивають". Він знав ціну своїм даром. Знав, що народився з клеймом поета. Поезія - не посада, не професія. Поезія - це "нікуди не дітися". Коли йшли вірші, було схоже на одержимість. Готове вірш було радістю, звільненням, "випрямним зітханням". Праця поета був для нього настільки високою цінністю, що в порівнянні з ним літературні митарства і постійні побутові позбавлення здавалися дрібницями. Мандельштам знав чуттям поета, що його подвигу, одночасно моральному і творчому, готується вінець нетлінної слави.
Не кладіть ж мені, не кладіть
Остроласковий лавр на віскі,
Краще серце моє Розколіть
Ви на синього дзвону шматки.
І коли я помру, відслуживши,
Всіх живуть прижиттєвий друг,
Щоб пролунав і ширше і вище
Відгук неба у всю мою груди.
Я вважаю, що найбільш яскраво і справедливо про Осипа Мандельштама написала Є.М. Тагер:
Нетлінної думки сповідник,
Господньою ласкою співак,
Стиха карбованого спадкоємець,
Останній пушкінський пташеня ...
Він ішов, покірний вищим силам,
Слідом палаючого стовпи.
Над диваком, хворим і кволим,
Сміялася жвава натовп.
У холодному хорі дифірамбів
Його заспів не пролунав;
Лише Океан диханню ямбів
Диханням бурі відповідав.
Лише він, Великий, темноводних,
Проспівав останню хвалу
Тому, хто був душею вільної
Подібний до вітру і орлу.
Незламний зводів храму
Алмазний сніг, сапфірний лід, І полюс в пам'ять Мандельштама
Сяйва північні ллє.
Ода - поетичний твір, що відрізняється урочистістю і піднесеністю.
Альманах - різновид серіального видання, що триває збірка літературно-мистецьких та / або науково-популярних творів, об'єднаних за будь-якою ознакою.
Рецензія (рецензування) - розбір і оцінка нового художнього (літературного, театрального, музичного, кінематографічного і т. д.), наукового або науково-популярного твору; жанр газетно-журнальної публіцистики і літературної критики іншими людьми, які є експертами в цій області. Мета рецензування - упевнитися і в необхідних випадках добитися від автора проходження стандартам, прийнятих в конкретній області або науці в цілому. Публікації творів, що не пройшли рецензування, часто сприймаються з недовір'ям професіоналами в багатьох областях.
Рефрен - в літературі, певне слово чи словосполучення, неодноразово повторюється протягом твору. У поезії рефреном може бути рядок або декілька рядків.
Комерсант - особа, що займається приватною торгівлею, яка здійснює торгове підприємництво.
Бібліографія - галузь наукової та практичної діяльності, що займається підготовкою, розповсюдженням і використанням інформації про друковані творах, необхідної для їх ідентифікації. Наукове систематизований опис книжкових видань, складання їх списків, покажчиків та оглядів.
Символізм - одне з найбільших напрямів у мистецтві (у літературі, музиці і живопису), що виникло у Франції в 1870-80-х рр.. і досягла найбільшого розвитку на зламі XIX і XX століть, перш за все в самій Франції, Бельгії та Росії. Символісти радикально змінили не тільки різні види мистецтва, а й саме ставлення до нього. У їхній творчості багато уваги приділяється знакам, символам. Їх експериментаторський характер, прагнення до новаторства, космополітизм і великий діапазон впливів стали зразком для більшості сучасних напрямків мистецтва.
Акмеїзм - літературна течія, що протистоїть символізму і що виник на початку 20 століття в Росії. Акмеїсти проголошували матеріальність, предметність тематики і образів, точність слова (з позицій «мистецтва заради мистецтва»).
Список літератури
1. С.С. Аверинцев. "Поети". М., 1996.
2. Є.Е. Мандельштам. "Вірші. Проза. Статті ", М., Аст, 2000.
3. Є. Нечепорук. "Осип Мандельштам і його час". М. - Наш будинок, 1995.
4. П.С. Ульяшов. "Самотній шукач". М., Знання, 1991.
5. "Російська література XX століття" (під редакцією Проніної Є.П.), 1994.
6. "Російська література XX століття" (під редакцією Батакова Л.П.), 1993.
7. Карпов А. "Осип Мандельштам", 1988.