Основні тенденції розвитку світової економіки в другій половині 20 століття

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Реферат з основ економічної теорії підготував студент: Рибаков О.Ю.

РХТУ, 1998

Використана стаття А. Ілларіонова «Основні тенденції розвитку світової економіки в 1950 - 1996 рр..», Журнал «Основи економіки» № 10/97.

Масштаби і географічна структура світової економіки.

За майже п'ять повоєнних десятиліть масштаби і географічна структура світової економіки істотно змінилися. У цілому світовий ВВП за 46 років зріс майже в 5,9 рази. При цьому економічний потенціал найбільш розвинених регіонів середини 20 століття - Північної Америки, Європи, Австралії і Океанії - збільшувався повільніше, ніж світовий економіки в середньому. У результаті їх частка у ВВП світу помітно знизилася. Скорочення частки Північної Америки у світовій економіці повністю сталося засчет зниження в ній питомої ваги США, у той час як частка інших північноамериканських країн зросла.

З іншого боку, трохи швидше світового потенціалу в середньому зростали економічні потенціали Південної Америки та Африки, так що питома вага цих регіонів у світовій економіці трохи зріс. Проте справжньою «рекордсменкою» другої половини 20 століття стала Азія. Її ВВП зріс настільки, що її частка у світовому ВВП зросла вдвічі, що дозволило їй стати найбільшим економічним регіоном світу кінця 20 початку 21 століття. Якщо в 1950 р. сукупні розміри економік азіатських країн більш ніж вдвічі поступалися аналогічним показникам і Європи, і Північної Америки, то сьогодні Азія за розмірами ВВП майже в 1,5 рази перевершує кожен з цих регіонів.

Структура світової економіки з точки зору переважання різних типів соціально-економічних систем на перший погляд практично не змінилася. Більше того, може скластися враження, ніби колишні соціалістичні країни домоглися хоча й незначного, але все ж переваги над країнами із ринковою економікою. Сукупний ВВП першої групи країн збільшився в 6, 1 разу, а другий - в 5,8, в результаті чого питома вага колишніх соцкраїн у світовому ВВП підвищився з 15,3 до 15,9%, а країн з ринковою економікою знизився з 84, 7 до 84,1%.

Однак, це враження оманливе. Фактично єдиним фактором щодо кращих показників першої групи країн з'явився феноменальний зростання економіки Китаю, частка ВВП якого у світовій економіці складає 10,2%.

Найповільнішим економічне зростання було в колишньому СРСР (2,2 рази), призвів до скорочення його частки у світовому ВВП з 7,3% до 2,7%.

У групі країн з ринковою економікою темпи зростання ВВП у країнах, що розвиваються майже вдвічі перевершили відповідний показник розвинених країн, в результаті чого частка останніх у світовій економіці скоротилася з 63,0 до 52,7%, а частка країн, що розвиваються зросла майже в 1,5 рази - з 21,7 до 31,4%. На тлі підвищення частки у світовій економіці всіх країн, що розвиваються і таких їх груп, як країни Латинської Америки і країни-енгергоекспортери, найбільш важка ситуація склалася в африканських країнах, розташованих південніше Сахари (СЮС). У них темпи зростання ВВП були найнижчими серед усіх країн з ринковою економікою, а їх питома вага у світовій економіці знизився з 2,3 до 1,8%.

На динаміку абсолютних розмірів ВВП істотно впливає динаміка чисельності населення. При зростанні світового населення в цілому в 2,3 рази населення Північної Америки, Європи, колишніх соціалістичних і розвинутих країн зростало повільніше середньосвітових показників. В інших групах країн населення зростало швидше, причому найбільш швидко в країнах-енергоекспортерах і африканських країнах.

Рівень розвитку світової економіки.

Відмінності в змінах структури світового ВВП і світового населення зумовлені різною динамікою виробництва ВВП на душу населення в тих іліл інших країнах, їх групах і регіонах світу. Поряд з населенням величина ВВП на душу населення виступає найважливішим фактором, що впливає на динаміку абсолютних розмірів ВВП. При цьому саме величина душового виробництва ВВП використовується, як правило, в якості показника рівня економічного розвитку, а його зміна - як найбільш точного показника темпів економічного зростання в довгостроковій перспективі.

За післявоєнні 46 років виробництво світового ВВП на душу населення зросло у 2,5 рази. Проте його зростання по регіонах і групах країн відбувався вкрай нерівномірно. Хоча абсолютний рівень ВВП на душу населення в 1996 р. продовжував залишатися найбільш високим в Північній Америці та Австралії і Океанії, саме в цих регіонах, а також у Південній Америці, і особливо в Африці його збільшення виявилося повільнішим, ніж у середньому в світі, що призвело до зниження позицій розглянутих регіонів по відношенню до середньосвітового рівня. У той же час в Європі і особливо в Азії темпи зростання ВВП на душу населення перевищили середньосвітовий показник (в Азії - вдвічі).

Підвищення середнього рівня економічного розвитку колишніх соціалістичних країн (у 3 рази) на перший погляд здається істотно вище, ніж аналогічний показник країн з ринковою економікою (у 2,4 рази). Однак, як і у випадку з абсолютними розмірами ВВП, ці результати зумовлені рекордними темпами зростання ВВП на душу населення в Китаї (більш ніж у 10 разів) і різко зрослим питомою вагою його економічного потенціалу в групі колишніх соціалістичних країн. Якщо протягом перших 20 повоєнних років КНР стійко займала останнє місце у світі за цим параметром, то завдяки безпрецедентно високим темпам економічного зростання в наступні роки цей показник до 1996 р. підвищився з 12 до 49% від середньосвітового рівня.

Без урахування КНР середній рівень економічного розвитку групи колишніх соціалістичних країн підвищився всього лише в 1,6 рази. Таким чином, більшість колишніх соціалістичних країн (за винятком КНР) завершують 20 століття на істотно гірших економічних позиціях порівняно з тими, які вони займали в середині століття.

Глибина економічної катастрофи, яка спіткала колишні соціалістичні країни, може бути порівнянна тільки з аналогічним кризою в СЮС. Темпи зростання ВВП на душу населення там були надзвичайно низькими - 1,4 рази, а зниження рівня економічного розвитку в цих країнах щодо середньосвітового показника виявилося максимальним - з 36 до 19%, тобто майже в 2 рази.

На відміну від СЮС велика частина країн, що розвиваються кілька скоротила свій відрив від середньосвітового рівня, хоча країни-енергоекспортери в цілому залишилися на тому ж рівні, чтог і в 1950 р., а країни Латинської Америки розвивалися дещо повільніше.

У розвинених країнах з ринковою економікою темпи зростання були помітно вище, ніж у країнах, що розвиваються, що призвело до збільшення відриву останніх від середньосвітового рівня. У той же час за більш повільних темпів зростання економіки США ця країна, навпаки, трохи повернулася до середньосвітового рівня. Таким чином, головною тенденцією розвитку цієї групи країн стало зближення показника ВВП на душу населення в більшості з них з аналогічним показником у США.

Динаміка розвитку світової економіки за періодами.

Важливою особливістю світової економіки є нерівномірність її розвитку не тільки між країнами, їх різними групами та географічними регіонами, але й щодо тимчасових періодів. Протягом майже півстолітнього періоду швидкість розвитку світової економіки істотно змінювалася. Можна розділити весь 46-річний період на 2 рівних за тривалістю періоду - до 1973 р. (до початку підвищення цін на нафту, найважчого післявоєнної кризи, масштабної лібералізації фінансових ринків) і після.

Істотне уповільнення темпів економічного зростання у другій половині післявоєнного періоду є характерною особливістю практично всіх регіонів світу і груп країн. Відмінності полягають лише в масштабах цього уповільнення.

У всій групі країн з ринковою економікою середньорічні темпи приросту ВВП на душу населення знизилися на 1,8%, у що розвиваються - на 1,2, причому в Латинській Америці - на 1,8, в СЮС - на 2,6, а в країнах-енергоекспортерах - навіть на 6,5%. Подібне уповільнення економічного зростання відбулося і в більшості колишніх соціалістичних країн, у тому числі в колишньому СРСР - на 5,5, в Росії - на 5,2%. При цьому в багатьох з них, так само як і у всій групі країн-енергоекспортеров, середньорічні темпи економічного зростання за період 1974-1996 рр.. стали негативними.

Майже єдиним, але дуже важливим виключенням з цього «майже загального світового правила» стало прискорення економічного зростання КНР.

Розгляд динаміки світової економіки та її складових частин у повоєнні десятиліття приводить до важливих спостереженнями.

По-перше, після 1973 р. істотно зросли темпи економічного зростання в регіонах і країнах, найбільш залежних від імпорту енергоносіїв (Латинська Америка, Азія, КНР), в той час як у регіонах і країнах, малоуязвімая від зовнішніх поставок енергоносіїв (Північна Америка, Європа, колишні соціалістичні країни, СРСР), темпи економічного зростання різко скоротилися, а в країнах-енергоекспортерах навіть стали негативними. Отже, саме підвищення цін на енергоносії навряд чи може розглядатися як суттєвий чинник уповільнення темпів економічного зростання. Швидше навпаки. Аналогічно причиною погіршення економічної обстановки досить важко вважати лібералізацію фінансових ринків, оскільки криза 70 - 90-х років найбільшою мірою вразив регіони і країни, що володіли сильними і розвиненими фінансовими системами, і практично не торкнулася країни зі слабкими і формуються, фінансовими ринками. Важко також пояснити уповільнення темпів зростання в 80 - 90-і роки наслідками кризи 1973 - 1975 рр..

По-друге, подібні траєкторії економічної динаміки в розвинених країнах з ринковою економікою (особливо в Північній Америці та Європі), з одного боку, і в колишніх соціалістичних країнах (без КНР), з іншого, дозволяють припустити наявність в обох групах країн однорідних причин, призвели до схожих, хоч і розрізняються за масштабами результатами. У той же час, аналогічні траєкторії розвитку ринкових країн в Азії і КНР свідчать про дію в них також дуже схожих факторів економічного зростання.

Таким чином, зміни в динаміці світової економіки, мабуть, не пов'язані ні з підвищенням цін на енергоносії, ні з лібералізацією фінансових ринків, ні з економічною кризою 1973-1975 рр.. З іншого боку, не виключено, що в основі розбіжних тенденцій економічного розвитку в цих двох великих групах країн - прискорення зростання в ринкових країнах Азії і КНР і уповільнення зростання в розвинених ринкових і колишніх соціалістичних країнах (без КНР) - лежать різноспрямовані тенденції одного і того ж процесу.

Концентрація світового виробництва.

Важливою характеристикою економічного розвитку є рівень концентрації виробництва ВВП в обмеженому колі країн. Останні півстоліття були відзначені істотними змінами в цій сфері. Протягом всього 46-річного періоду США вдавалося зберегти за собою роль незаперечного світового лідера за абсолютними обсягами виробництва ВВП. Тим не менш, питома вага цієї країни в світовому ВВП скоротився більш ніж на 10 процентних пунктів - з 31,3 до 20,6%.

Другу позицію у світовій «табелі про ранги» послідовно займали: у 1950-1971 рр.. - СРСР, в 1972-1993 - Японія, починаючи з 1994 р. - КНР. Сумарна частка двох найбільших країн у світовому ВВП знизилася за цей час на 7,8%.

Тим не менш, у 1996 р., як і за 46 років до цього, практично 90% світового ВВП вироблялися 40 найбільшими країнами. Проте всередині цієї групи країн відбулися істотні зміни. У той час, як питома вага США у світовій економіці різко скоротився, сукупна частка перших 39 країн (без урахування США) зросла з 59,4 до 69,1%. Така ж тенденція була характерна і для інших найбільших країн світу і їх груп (без обліку США).

Якщо ж виключити з розгляду чинник різкого скорочення частки США і розрахувати обсяги світового ВВП без американської складової, то рівень концентрації світового ВВП не знизився, а навіть зріс. Таким чином, зниження рівня концентрації світового ВВП пояснюється виключно зниженням у ньому частки США. Цей факт маскує тенденцію сталого підвищення рівня концентрації виробництва, характерну для іншої частини сучасної світової економіки.

Диференціація населення світу за величиною ВВП на душу населення.

Важливою особливістю розвитку світової економіки є зміни в диференціації населення світу за рівнем виробництва ВВП на душу населення.

Незважаючи на деякі коливання, панівною тенденцією в останні півстоліття стало поступове пом'якшення диференціації доходів і деяке зближення отжносітельних рівнів економічного розвитку в країнах з високими і низькими показниками ВВП на душу населення. Питома вага світового ВВП, виробленого в країнах, де проживають 10% найбіднішого населення збільшився з 1,2 до 1,5%, у той час як частка світового ВВП, що створюється в країнах, де проживають найбільш багаті 10% населення світу, за ці роки знизилася з 44,1 до 40,4%. Зменшився і розрив між рівнями ВВП на душу населення в країнах з їх максимальними і мінімальними значеннями - з 128 до 108 разів.

Висновок.

Таким чином, наявність соціалістичної господарської системи з досить високим ступенем ймовірності пояснює існуючі відмінності в темпах економічного зростання. Функціонування механізму планової економіки завжди гарантує відсутність високих темпів зростання, більше того, часто веде до глибокого і тривалого економічної та соціальної кризи. Більшість же інших згаданих вище критеріїв значного впливу на темпи економічного зростання не надає.

Саме глибокий провал соціалістичного експерименту поряд з відносним ослабленням США, феноменальним зростанням реформируемого Китаю, поступовим уповільненням темпів зростання неазіатського частини світової економіки на тлі прискорення зростання Азії, деяким пом'якшенням диференціації населення країн світу за розмірами ВВП на душу населення і незначним скороченням розриву між найбільш багатими і найбільш бідними країнами виступає найважливішим результатом розвитку світової економіки в другій половині 20 століття.


Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Реферат
27.1кб. | скачати


Схожі роботи:
Основні господарські центри світової економіки тенденції сучасного розвитку
Основні тенденції і моделі трансформації економіки після Другої світової війни
Іван IV - альтернативний шлях розвитку Росії в другій половині XVI століття
Іван IV альтернативний шлях розвитку Росії в другій половині XVI століття
Історія промислового розвитку міста Красноярська в другій половині XIX століття
Основні тенденції розвитку сучасної світової та вітчизняної культури
Тенденції світової економіки і територіальна організація населення Тенденції систем управління територіальної
Основні тенденції розвитку італійської економіки з 90-х років і до сьогоднішнього часу
Міграція робочої сили як фактор розвитку світової економіки XXI століття
© Усі права захищені
написати до нас