Казки приходять до нас з глибини народного життя. Вони передавалися з покоління в покоління, від батька до сина, трохи змінюючись, але зберігаючи свій основний сенс. Казки - підсумок багаторічних спостережень. У них комічне сплітається з трагічним, широко використовується гротеск, гіпербола (художній прийом перебільшення) і дивовижне мистецтво езопової мови. Езопова мова - алегоричний, алегоричний спосіб вираження художньої думки. Це мова нарочито затемнений, повний недомовок. Зазвичай він використовується письменниками, позбавленими можливості висловлювати думки прямо.
Форму народної казки використовували багато письменників. Літературні казки у віршах чи прозі відтворювали світ народних уявлень, а іноді містили в собі і сатиричні елементи, наприклад казки А. С. Пушкіна. Остросатирическим казки створює і Салтиков-Щедрін у 1869-му, а також у 1880-1886-х роках. Серед величезної спадщини Щедріна вони користуються чи не найбільшою популярністю.
У казках ми зустрінемо типових для Щедріна героїв: тут і тупі, люті, неосвічені правителі народу ("Ведмідь на воєводстві", "Орел-меценат"), тут і народ, могутній, працьовитий, талановитий, але разом з тим покірний своїм експлуататорам ( "Повість про те, як один мужик двох генералів прогодував", "Коняга").
Казки Щедріна відрізняються істинної народністю. Висвітлюючи найзлободенніші питання російського життя, сатирик виступає як захисник народних інтересів, виразник народних ідеалів, передових ідей свого часу. Майстерно використовує він народну мову. Звертаючись до усної народної творчості, письменник збагачував народні сюжети фольклорних творів революційним змістом. Він створював свої образи на основі народних казок про тварин: боягузливому зайця, хитрої лисиці, жадібного вовка, дурному і злом ведмедя.
Майстер Езопових промов, в казках, написаних в основному в роки жорстокого цензурного гніту, він широко використовує прийом іносказання. Під виглядом тварин і птахів їм зображуються представники різних суспільних класів і груп. Іносказання дозволяє сатирику не тільки зашифрувати, заховати справжній зміст його сатири, але і гіперболізувати у своїх персонажах найхарактерніше. Образи лісових Топтигін, які роблять в лісовій нетрях "дрібні, сороміцькі" злодіяння або "великі кровопролиття", як не можна більш точно відтворювали саму сутність деспотичного ладу. Діяльність Топтигіна, який розгромив друкарню, звалив в відходжу яму твори розуму людського, завершується тим, що його "уважили мужики", "посадивши на рогатину". Його діяльність виявилася безглуздою, непотрібною. Навіть Осел каже: "Головне в нашому ремеслі - це: laissez passer, laisses faire (дозволяти, не заважати). І сам Топтигін запитує: "Я навіть не розумію, навіщо воєвод посилають! "Казка" Дикий поміщик "- твір, спрямований проти суспільного ладу, заснованого не експлуатації мужика. На перший погляд це лише забавна історія дурного поміщика, який ненавидів селян, але, залишившись без Сенька і інших своїх годувальників, зовсім здичавів, а господарство його прийшло в занепад. Навіть мишеня його не боїться.
Але вдивімося уважно в комічну та безглузду фігуру "дикого поміщика". Життя за рахунок народної праці перетворила його в паразита. Весь сенс його існування зводиться до того, щоб "поніжити своє тіло, біле, пухке, розсипчасте". Паразит, що живе за рахунок селян, зневажає їх, ненавидить, не може виносити "холопьего духу". Бог виконує його бажання, і мужики зникають з маєтку. Поміщик навіть дуже зрадів цьому. Але ось що істотно: з зникненням мужика наступають усілякі позбавлення, після яких російський дворянин перетворюється в дикого звіра: "... вчепиться в свою здобич, розірве ... нігтями, та так з усіма нутрощами, навіть з шкурою, і з'їсть ". Одночасно з поміщиком страждає і повітове місто: припинився підвіз продуктів з маєтку ("У нас на базарі ні шматка м'яса, ні фунта хліба купити не можна"), нікому платити податки. Навіть захистити поміщика від ведмедя нікому. Це свідчить про переконаності сатирика в тому, що народ - творець основних матеріальних і духовних цінностей, він - опора держави, його поілец і годувальник.
Зображуючи народ, Салтиков-Щедрін співчуває йому і одночасно засуджує його за довготерпіння і покірливість. Він уподібнює його "рою" працьовитих бджіл, що живуть несвідомої стадної життям. "... Підняли мякинной вихор, і рій мужиків вимело геть з маєтку".
Дещо іншу соціальну групу населення Росії малює сатирик в казці "Премудрий Піскарьов". Перед нами постає образ до смерті переляканого обивателя, "бовдур, який не їсть, не п'є, нікого не бачить, ні з ким хліба-солі не водить, а все тільки распостилую своє життя береже". Щедрін досліджує в цій казці питання про сенс і призначення життя людини.
Обиватель-"Піскарьов" вважає основним сенсом життя гасло: "Вижити і щуку в хайло не потрапити". Йому завжди здавалося, що він живе правильно, по наказу його батька: "Коли хочеш життям жуіровать, так дивись в обидва". Але ось прийшла смерть. Все життя миттєво перед ним промайнула. "Які були в нього радості? кого він потішив? кому добру пораду подав? кому добре слово сказав? кого прихистив, обігрів, захистив? хто чув про нього? хто про його існування згадає? "На всі ці питання йому довелося відповідати: нікому, ніхто. "Він жив і тремтів - тільки і всього". Сенс щедрінської алегорії, що зображає, звичайно, не рибу, а жалюгідного, боягузливого людини, полягає в словах: "Неправильно вважають ті, котрі думають, що лише ті Піскарьов можуть вважатися гідними громадянами, які, збожеволівши від страху, сидять в норах і тремтять. Ні, це не громадяни, а щонайменше даремні Піскарьов ". Таким чином, "Піскарьов" - це визначення людини, художня метафора, влучно характеризує обивателів.
Отже, можна сказати, що і ідейний зміст, і художні особливості сатиричних казок Салтикова-Щедріна спрямовані на виховання поваги до народу і громадянських почуттів в російських людей. Вони в наш час не втратили своєї яскравої життєвості. Казки Щедріна, як і раніше залишаються надзвичайно цікаву та корисну книжкою мільйонів читачів.
Езопова мова допомагає виявляти вади суспільства. І зараз він використовується не тільки в казках і байках, а й у пресі, в телевізійних передачах. З екранів телевізорів можна почути фрази, що мають подвійний зміст, що викривають зло і несправедливість. 'Це відбувається, коли про пороки суспільства не можна говорити відкрито.