Основні принципи регулювання безпеки економіки
к.е.н. Н.А. Лебьодкін, ФГУП ЦНІЕІуголь.
Головними важелями управління економікою країни, регіонів, компаній і підприємств в ринкових умовах є ціни на товари і послуги і податки на окремі елементи виручки від реалізації товарної продукції, до складу якої входить і виручка від реалізації послуг населенню, підприємствам, установам та організаціям. Чи потрібно ціни регулюватися державою або носити стихійний характер?
Стихійність ціноутворення як наслідок безмежної демократизації та лібералізації в господарській діяльності вже довела свою економічну неспроможність і не потребує додаткових обгрунтуваннях її непридатності для господарської діяльності та збалансованого розвитку економіки країни.
Економічно необгрунтовані відмови від доктрини участі держави в управлінні економікою країни, розробленої ще в 30-х роках минулого століття доктором Джоном Мейнджером Кейнсом і пануючої на протязі багатьох десятків років у найбільш розвинених країнах «золотого мільярда» (США, Англія, Франція, Німеччина, Італія , Японія, Аргентина тощо) і поступилася в останні роки під натиском транснаціональних корпорацій (ТНК) лідерство утопічної монетаристської доктрині чиказького професора Мілтона Фрідмена, привів економіку нашої країни в 1998 році до загального економічного кризи, вихід з якого і забезпечення безпеки подальшого функціонування та розвитку економіки нашої країни і її регіонів і є предметом цього дослідження.
Галопуюча інфляція, як наслідок відпустки цін в період найбільш активної перебудови економічних відносин в країні (1992-1998 рр..), І яка призвела до зубожіння основної маси населення і банкрутства значної частини підприємств і продовжує своє наступальне і руйнівний вплив на господарську діяльність переважної кількості підприємств та життєдіяльність населення, що отримала назву «шокової» терапії, відгомони якої і по теперішній час не вщухають, зовсім не була економічною необхідністю, а швидше за все наслідком необгрунтованих рішень групи політиків перебудовного періоду, головною метою яких було не поліпшення добробуту народних мас і подальший розвиток економічного потенціалу країни, а ліквідація колишнього політичного ладу будь-яку ціну і в найкоротші терміни з передачею загальнонародних засобів виробництва в приватні руки групи осіб із викрадачів владу політиків перебудовного періоду, що пішли до теперішнього часу в тінь, але продовжують робити свій негативний вплив і на нинішнє керівництво й економіку країни . Ціна виявилася занадто велика за проведену перебудову, а результати і того гірше. Як досить виразно і точно висловився один із політиків і великих господарників того періоду «... хотіли як краще, а вийшло як завжди», точніше буде сказати гірше, ніж завжди. Збалансована цінова політика є невід'ємною функцією будь-якого цивілізованої держави, іманентно властивою йому як частина цілого організму. Відмова від контролю, регулювання та управління цінами на товари і послуги фактично означає самоусунення державних структур від управління економікою країни і, отже, від управління державою. Економіка, відпущена на самоплив, без керма і рушійної сили, об'єктивно не в змозі досягти жодній загальнонародної мети. До того ж колишні цілі і колишня примітивна ідеологія були цілком обгрунтовано, хоча і з істотним запізненням, викинуті за борт історії, а нової загальноприйнятої ідеології, окрім збагачення і погоні за прибутком групою торгових і промислових магнатів і фінансових олігархів, до теперішнього часу так і не вироблено. Мабуть, в гонитві за прибутком і приватизацією загальнонародної власності у відповідних офіційних осіб, відповідальних за цю область господарсько-адміністративної діяльності, на це просто не вистачило ні сил, ні часу, ні бажання, ні необхідного рівня професіоналізму. Отже, вже настала пора виробити й оприлюднити національну ідею, яка примирила б усі верстви розшарувався суспільства і досить точно і, головне, справедливо б виражала інтереси держави і народу. Суть національної ідеї поточного моменту, на наш погляд, полягає в наступному. Забезпечення добробуту, здоров'я і безпеки нації в гармонійному поєднанні із зміцненням і подальшим розвитком інтелекту (в першу чергу професійної підготовки) та духовності населення країни і є одночасно головною ідеєю, метою і першочерговим завданням держави і суспільства в цілому. Досягнення цієї мети можливе лише в результаті докорінної перебудови сформованої системи контролю та управління економікою країни в цілому, галузей народного господарства, промисловості та окремих регіонів. Структурний аналіз господарської діяльності показує, що виробництво товарів для населення всередині країни скоротилося більш, ніж у три рази, капіталовкладення в реальний сектор знизилися у 5-6 разів, а вивезення капіталу за рубіж в комерційних інтересах нових «власників» досяг колосальних розмірів, які вже перевищили національний бюджет країни.
У цих умовах питання про забезпечення економічної безпеки підприємств, галузей, регіонів, економіки та населення країни в цілому є надактуальним, а по важливості і черговості національних проблем твердо стоїть на першому місці. Саме тому представляється найбільш доцільним не вибіркове, а комплексне вирішення найбільш важливих з них. У першу чергу це забезпечення неухильного зростання та відповідності між попитом на товари і послуги, з одного боку, і розмірами заробітної плати трудівників і пенсій, з іншого.
По-друге, спочатку розроблена і затверджена податкова система настільки перевантажена диференційованими нормативами і Фондообразующая показниками і не відповідає стоять перед нею завданням, що навіть щорічні її коригування, зміни та доповнення не в змозі залатати всі її дірки. Ще один переконливий приклад того, що механічне копіювання зарубіжного досвіду ні до чого корисного привести не може, що й знайшло підтвердження досягнутими результатами. Якщо вже й переймати зарубіжний досвід, то робити це треба не вольовим порядком, а з залученням фахівців нехай навіть і не самого високого статусу, але добре знають свою справу, що мають багатий досвід і здатних творчо вирішувати актуальні завдання і проблеми. Справа в тому, що рівень заробітної плати основної маси трудящих і в доперебудовний період в 3-4 рази був нижче, ніж у розвинених країнах Західної Європи, Японії та США, а в результаті перебудови він знизився ще приблизно в стільки ж разів, в результаті чого загальний рівень пенсій та заробітної плати основної маси населення виявився на порядок нижче доходів найманих працівників у розвинених країнах. Це підтверджується такими даними офіційної статистики, табл. 1.
Таблиця 1 - Частка заробітної плати у ВВП Росії і західних країн,%.
Примітка: Зазначені в табл. 1 відомості наведені на підставі даних Інституту соціально-економічних проблем народонаселення Російської Академії Наук.
Слід при цьому мати на увазі, що в результаті переходу засобів виробництва в руки приватних осіб і гігантського розшарування суспільства наведені в табл. 1 дані завищені не менше ніж у два рази по відношенню до основної маси трудівників і пенсіонерів, рівень доходів яких у всьому світі є головним показником добробуту суспільства. Загальний обсяг доходів основної маси населення є не тільки показником вкрай низького рівня добробуту трудящих і непрацюючих пенсіонерів, які перебувають за межами прожиткового мінімуму, але водночас це ще й показник платоспроможного попиту на товари та послуги, включаючи імпортні товари, обсяг яких з кожним роком зростає в темпах , випереджальних зростання інфляції. Низький рівень заробітної плати (табл. 2) всього лише в розмірі 1,7 $ / год, або в 13,4 рази менше, ніж у сусідній Німеччині, веде до зниження платоспроможного попиту на товари для населення, зниження якого безпосередньо веде до занепаду виробничих потужностей. Це означає, що виробництво вітчизняної продукції для населення і виробничих потужностей по її виготовленню з кожним роком скорочується, що ставить економіку країни в неухильно зростаючу залежність від світової господарської системи. А адже заробітна плата для трудівників найманої праці, з якої значна частина йде на транспортні витрати на роботу й назад і оплату послуг ЖКГ, є єдиним джерелом забезпечення добробуту та здоров'я нації, а також значною мірою і для отримання професії.
Таблиця - 2 Порівняльна оцінка продуктивності і зарплатоотдачі по ВВП (за паритетом купівельної спроможності)
Примітка: Вказані у таблиці 2 відомості в період 1992-1998 рр.. наведені на підставі даних Інституту соціально-економічних проблем народонаселення Російської Академії Наук.
Ясно, що при такому рівні заробітної плати вирішення національної ідеї щодо забезпечення добробуту, здоров'я та якісної професійної підготовки трудових ресурсів, не дивлячись на президентське вказівку про збільшення ВВП до 2010 року в середньому по країні в 2 рази, практично неможливо (хоча підрахувати можна і більше, якщо доручити це лічильної комісії з числа чиновників), а сама ідея про зазначений збільшенні ВВП економічно не обгрунтована і національних цілей і першочергових завдань економіки країни не вирішує. До того ж реалізація її з урахуванням підсумків роботи за 2 минулі роки представляється вельми сумнівною. Чому б замість зазначеної беззмістовною цілі не висунути в якості першочергового і найважливішої мети - підвищення добробуту населення країни хоча б на першому етапі до нормативного рівня. Адже рішення хоча б однієї цієї задачі з п'яти, названих вище та на порядок важливіше, ніж збільшення ВВП в 2 рази. Розшарування суспільства за рівнем доходів і добробуту (табл. 3) вже до 2000 року досягло такої колосальної різниці, що говорити про єдність нації вже не доводиться, навпаки наявності наявність явної соціальної несправедливості, зростаючої напруженості та антагоністичних протиріч, що виключає можливість забезпечення безпеки суспільства і економіки країни не тільки у віддаленому майбутньому, але і в найближчому періоді. У цих умовах гранично актуальною стає задача відновлення порушеного паритету інтересів нижчих і середніх верств суспільства з верхніми шарами елітними, що увійшли до групи ризику збереження власної безпеки і безпеки країни в цілому.
Таблиця - 3. Динаміка грошових доходів населення,%
Примітка: за даними Інституту соціально-економічних проблем народонаселення РАН.
Важко зрозумілою є і наступний факт. В умовах переходу до ринкової економіки такий самий еластичний і рухливий її елемент як ціна товарної продукції і її структура залишилися такими ж як і при плановій економіці, що виключало економічний аналіз таких показників ринкової економіки як прибуток, рента, податкові ставки і ставки за банківський кредит, страхування амортизаційних ресурсів, механізм їх формування і т.д., а вийшов в 2002 році Податковий Кодекс лише закріпив колишню структуру ціни (ст. 258), не тільки зберігши механізм її формування, а й порядок розрахунку амортизаційних коштів, які за своєю економічною суттю і природі освіти ніяк не можуть входити до складу собівартості і, тим більше, до складу витрат виробництва. Амортизаційні кошти як відновлювальна вартість основних фондів швидше можуть розглядатися як прибуток підприємства цільового призначення, а саме - на відтворення вибула потужності і зовсім не обов'язково того ж виробничого профілю і тому володіють власним статусом самостійного елемента ціни товарної продукції так само як і послуг населенню та іншим їх споживачам . А розрахунок відновної вартості для визначення амортизаційних відрахувань вже давно пора здійснювати з урахуванням ринкових категорій (кредит, відсоток, тривалість інвестиційного циклу). Таким же статусом самостійного елемента ціни товарів і послуг з визначення володіють і податки, головним призначенням яких є зміст всієї державної надбудови, включаючи весь федеральний і регіональні апарати контролю та управління, силові структури і такі невиробничі галузі як освіта, охорона здоров'я, культура та інші. Здавалося б цілком природним, щоб у цих цілях функціонував Єдиний податок з виручки від реалізації товарної продукції і послуг. Замість цього природного рішення до цих пір функціонує близько 16 видів податків від самих різних елементів ціни і навіть їх частин, у тому числі від ФОП (фонду оплати праці), від прибутку підприємства, від вартості майна і т.д.
Тільки для обчислення цих численних податків при не встановленої до цих пір послідовності їх нарахування та вилучення потрібно стільки бухгалтерських та податкових працівників, а також фахівців податкової поліції, що витрати на їх утримання порівнянні з сумою фактично отримуваних податків на соціальні потреби. Наслідки такої незбалансованої економічної політики вже призвели до того, що тіньова економіка вже перевершила оподатковувану базу економіки країни та багатьох регіонів.
Як відомо, в 1991 р. був прийнятий Закон РФ «Про основи податкової системи в Російській Федерації», який спочатку за своїм змістом був приречений на його невиконання, оскільки не передбачав системи контролю за його виконанням і адекватних санкцій за порушення статей цього закону. За минулі 15 років на додаток до цього закону були внесені сотні поправок, змін, доповнень і додаткових підзаконних актів, у які також у спішному порядку вносилися зміни та доповнення, в результаті чого ефективність такої законотворчості виявилася негативною, оскільки виключала можливість розробки та затвердження економічно і юридично обгрунтованого і грамотного документа.
Прийнятий потім 16.07.98 р. Державною Думою і схвалений 17.07.98 практично без затримки і ознайомлення з його змістом Радою Федерації новий Податковий Кодекс (частина перша) і відповідно до Державної Думою 19.07.2000 р. і Радою Федерації 26.07.2000 р. (частина друга) чіткої ясності не внесли, тільки ще більше заплутали питання оподаткування та збору як федеральних, так регіональних і місцевих податків, залишивши при цьому необхідність внесення нових змін і доповнень у цей важливий державний документ, який до цих пір не затверджений Урядом РФ і тому носить індикативний характер, оскільки Державна Дума і Рада Федерації не є органами виконавчої влади. Оцінюючи крайню актуальність, необхідність і важливість прийняття професійно грамотного і економічно всебічно обгрунтованого закону про податки та їх зборах, що забезпечує нормальне і безпечне функціонування економіки країни та її регіонів настійно рекомендується прийняття Єдиного державного податку до виручки від реалізації товарної продукції і послуг у розмірах, гарантовано забезпечує функціонування і розвиток в обгрунтованих темпах і розмірах всієї системи бюджетної сфери. З метою забезпечення повноцінного збору зазначеного податку слід всі операції, пов'язані з реалізацією товарів і послуг, здійснювати через державну систему банків з вмістом бухгалтерських служб не на підприємствах і в компаніях, а безпосередньо в державних банках, що істотно скоротить витрати на їх утримання і гарантовано забезпечить ( поряд з відповідним контролем роботи держбанків) безпека і ефективність збору зазначеного податку.
Слід при цьому мати на увазі таку обставину. Єдиний податок безумовно повинен, з одного боку, повністю з відповідним запасом (профіцитом умовно не більше 15-18%) забезпечувати потреби всієї бюджетної сфери і в той же час його величина разом з витратами виробництва і прибутком має вписатися в платоспроможний попит підприємств і населення. У цих цілях його величина не повинна за визначенням перевищувати економічно обгрунтованої величини (орієнтовно в межах 20-30%) з тим, щоб виключити тіньові і бартерні потоки продукції і послуг, минаючи державні банки, що володіють виключним правом оформлення реалізації продукції в усіх без винятку регіонах і мегаполісах країни. У цьому зв'язку оцінка бюджетної ефективності господарсько-економічної діяльності буде характеризуватися правилом зворотного відліку, тобто, чим менше її величина (як відношення загальної суми податків до величини ВВП), тим вище економічна ефективність роботи уряду та інших підвідомчих йому структур державної влади і господарюючих суб'єктів . У тому випадку, якщо ціна товарної продукції і послуг не буде вписуватися в платоспроможний попит підприємств і населення, то це буде означати, по-перше, явно недостатній рівень управління економікою країни, а по-друге, необхідність скорочення витрат на управління на всіх рівнях бюджетної сфери, зниження облікової ставки за кредити, що направляються на підтримку, розвиток і будівництво нових підприємств і введення в дію виробничих потужностей для задоволення потреб населення та технологічного комплексу країни і регіонів.
Звідси стає зрозумілий економічний сенс викладеної вище Національної ідеї про першочерговий забезпеченні добробуту, здоров'я і безпеки нації в збалансованому і гармонійному поєднанні з підтримкою і розвитком інтелекту і духовності нації. У розшифрованому вигляді зазначена ідея представляється як першочергове забезпечення здоров'я людей поки ще не настав критичний момент, після якого проблема оздоровлення та реанімації нації може виявитися необоротною. Не менш важливою є і проблема докорінного поліпшення добробуту нації шляхом суттєвого підвищення пенсій і заробітної плати не тільки за рахунок національних резервів і стабілізаційного фонду (на використання якого в своїх цілях ростуть потреби у багатьох споживачів швидше, ніж зростання продуктивності праці, виробництва товарів і послуг та інфляція), а, головним чином, за рахунок соціально та економічно обгрунтованого перерозподілу доходів елітарних шарів з іншими верствами населення шляхом введення єдиної тарифної розрядної сітки для всіх трудівників країни: від робітника до міністра, не виключаючи з цієї табелі про ранги (ідея та необхідність якої були успішно перевірені часом в докомуністичної епоху) комерсантів, бізнесменів та інших власників засобів виробництва і торгівлі товарною продукцією та послугами.
ЛІТЕРАТУРА:
1. А. Г. Арбатов, доктор історичних наук, завідувач центром політичних і військових прогнозів Інституту світової економіки і міжнародних відносин РАН, заступник голови Комітету Державної Думи з оборони. Національна безпека Росії в багатополярний світ. Доповідь і його обговорення на засіданні Президії РАН 25 квітня 2000
2. Глазьєв С. Ю. Як перемогти бідність в багатій країні. Видавничо-поліграфічне підприємство «Астрал». М. 2003
3. Львів Д. С., академік, керівник Секції економіки Відділення суспільних наук РАН. ПЕРСПЕКТИВИ ДОВГОСТРОКОВОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РОСІЇ. Доповідь у Президії РАН. 2002
4. Податки Російської Федерації. Спеціальний додаток до журналу «Фінанси», частина 6. М., 1994, 160 с.
5. Податковий кодекс Російської Федерації. Відомості Верховної Ради України. Частина перша зі змінами та доповненнями. М. «Ось-89», 2003, 368 с.
6. Податковий кодекс Російської Федерації. Відомості Верховної Ради України. Частина друга, зі змінами та доповненнями. М. «Ось-89», 2002, 128 с.
7. Уваров С. А. Всі податки Росії. Коментар. Видавництво «Іспит». М., 2003, 441 с.
8. Гундаров І.А. Демографічна катастрофа в Росії: причини, механізми, шляхи подолання. М.: УРСС, 2001.
9. Львів Д.С. Економіка розвитку. М.: Іспит, 2002.
10. Львів Д.С., Пугачов В.Ф. Механізми стабільного економічного зростання / / Економічна наука сучасної Росії. 2001. № 4.
11. Львів Д.С., Гребенніков В.Г., Устюжаніна Є.В. Концепція національного майна / / Питання економіки. № 7. М., 2001.
12. Єршов М.В. Про політику економічного зростання / / Питання економіки. 2002. № 2.
13. Історія США, томи I, II, III і IV. Під редакцією М.М. Болховітінова, Г.А. Арбатова, Г.Н. Севостьянова. М. «Наука». 1983-1985 рр.., 2702 с.
14. Н.А. Лебьодкін, А.С. Голик, В.А. Методичні рекомендації щодо розрахунку інвестицій на відтворення шахт і розрізів та забезпечення їх діяльності в ринкових умовах. Вісник Міжнародної Академії Наук екології та безпеки життєдіяльності, с. 4-13. Том 1Х, № 9 (№ 2), 2004 м. Кемерово.
15. Н.А. Лебьодкін. Методологія економічної діагностики відтворення потужностей та оцінки ефективності інвестицій у вугільній промисловості. Монографія. М., 2002, 217 с.
16. А.С. Голик, Н.А. Лебьодкін. Ціна вартості людського життя. Вісник Міжнародної Академії Наук екології та безпеки життєдіяльності. Том 1Х, № 9 (№ 2), с. 23-27. 2004 Кемерово.
17. Н.А. Лебьодкін, А.С. Голик. Екологія життєдіяльності підприємств вугільної промисловості. Вісник Міжнародної Академії Наук екології та безпеки життєдіяльності. Том 1Х, № 9 (№ 2), с. 127-135. 2004 Кемерово.
к.е.н. Н.А. Лебьодкін, ФГУП ЦНІЕІуголь.
Головними важелями управління економікою країни, регіонів, компаній і підприємств в ринкових умовах є ціни на товари і послуги і податки на окремі елементи виручки від реалізації товарної продукції, до складу якої входить і виручка від реалізації послуг населенню, підприємствам, установам та організаціям. Чи потрібно ціни регулюватися державою або носити стихійний характер?
Стихійність ціноутворення як наслідок безмежної демократизації та лібералізації в господарській діяльності вже довела свою економічну неспроможність і не потребує додаткових обгрунтуваннях її непридатності для господарської діяльності та збалансованого розвитку економіки країни.
Економічно необгрунтовані відмови від доктрини участі держави в управлінні економікою країни, розробленої ще в 30-х роках минулого століття доктором Джоном Мейнджером Кейнсом і пануючої на протязі багатьох десятків років у найбільш розвинених країнах «золотого мільярда» (США, Англія, Франція, Німеччина, Італія , Японія, Аргентина тощо) і поступилася в останні роки під натиском транснаціональних корпорацій (ТНК) лідерство утопічної монетаристської доктрині чиказького професора Мілтона Фрідмена, привів економіку нашої країни в 1998 році до загального економічного кризи, вихід з якого і забезпечення безпеки подальшого функціонування та розвитку економіки нашої країни і її регіонів і є предметом цього дослідження.
Галопуюча інфляція, як наслідок відпустки цін в період найбільш активної перебудови економічних відносин в країні (1992-1998 рр..), І яка призвела до зубожіння основної маси населення і банкрутства значної частини підприємств і продовжує своє наступальне і руйнівний вплив на господарську діяльність переважної кількості підприємств та життєдіяльність населення, що отримала назву «шокової» терапії, відгомони якої і по теперішній час не вщухають, зовсім не була економічною необхідністю, а швидше за все наслідком необгрунтованих рішень групи політиків перебудовного періоду, головною метою яких було не поліпшення добробуту народних мас і подальший розвиток економічного потенціалу країни, а ліквідація колишнього політичного ладу будь-яку ціну і в найкоротші терміни з передачею загальнонародних засобів виробництва в приватні руки групи осіб із викрадачів владу політиків перебудовного періоду, що пішли до теперішнього часу в тінь, але продовжують робити свій негативний вплив і на нинішнє керівництво й економіку країни . Ціна виявилася занадто велика за проведену перебудову, а результати і того гірше. Як досить виразно і точно висловився один із політиків і великих господарників того періоду «... хотіли як краще, а вийшло як завжди», точніше буде сказати гірше, ніж завжди. Збалансована цінова політика є невід'ємною функцією будь-якого цивілізованої держави, іманентно властивою йому як частина цілого організму. Відмова від контролю, регулювання та управління цінами на товари і послуги фактично означає самоусунення державних структур від управління економікою країни і, отже, від управління державою. Економіка, відпущена на самоплив, без керма і рушійної сили, об'єктивно не в змозі досягти жодній загальнонародної мети. До того ж колишні цілі і колишня примітивна ідеологія були цілком обгрунтовано, хоча і з істотним запізненням, викинуті за борт історії, а нової загальноприйнятої ідеології, окрім збагачення і погоні за прибутком групою торгових і промислових магнатів і фінансових олігархів, до теперішнього часу так і не вироблено. Мабуть, в гонитві за прибутком і приватизацією загальнонародної власності у відповідних офіційних осіб, відповідальних за цю область господарсько-адміністративної діяльності, на це просто не вистачило ні сил, ні часу, ні бажання, ні необхідного рівня професіоналізму. Отже, вже настала пора виробити й оприлюднити національну ідею, яка примирила б усі верстви розшарувався суспільства і досить точно і, головне, справедливо б виражала інтереси держави і народу. Суть національної ідеї поточного моменту, на наш погляд, полягає в наступному. Забезпечення добробуту, здоров'я і безпеки нації в гармонійному поєднанні із зміцненням і подальшим розвитком інтелекту (в першу чергу професійної підготовки) та духовності населення країни і є одночасно головною ідеєю, метою і першочерговим завданням держави і суспільства в цілому. Досягнення цієї мети можливе лише в результаті докорінної перебудови сформованої системи контролю та управління економікою країни в цілому, галузей народного господарства, промисловості та окремих регіонів. Структурний аналіз господарської діяльності показує, що виробництво товарів для населення всередині країни скоротилося більш, ніж у три рази, капіталовкладення в реальний сектор знизилися у 5-6 разів, а вивезення капіталу за рубіж в комерційних інтересах нових «власників» досяг колосальних розмірів, які вже перевищили національний бюджет країни.
У цих умовах питання про забезпечення економічної безпеки підприємств, галузей, регіонів, економіки та населення країни в цілому є надактуальним, а по важливості і черговості національних проблем твердо стоїть на першому місці. Саме тому представляється найбільш доцільним не вибіркове, а комплексне вирішення найбільш важливих з них. У першу чергу це забезпечення неухильного зростання та відповідності між попитом на товари і послуги, з одного боку, і розмірами заробітної плати трудівників і пенсій, з іншого.
По-друге, спочатку розроблена і затверджена податкова система настільки перевантажена диференційованими нормативами і Фондообразующая показниками і не відповідає стоять перед нею завданням, що навіть щорічні її коригування, зміни та доповнення не в змозі залатати всі її дірки. Ще один переконливий приклад того, що механічне копіювання зарубіжного досвіду ні до чого корисного привести не може, що й знайшло підтвердження досягнутими результатами. Якщо вже й переймати зарубіжний досвід, то робити це треба не вольовим порядком, а з залученням фахівців нехай навіть і не самого високого статусу, але добре знають свою справу, що мають багатий досвід і здатних творчо вирішувати актуальні завдання і проблеми. Справа в тому, що рівень заробітної плати основної маси трудящих і в доперебудовний період в 3-4 рази був нижче, ніж у розвинених країнах Західної Європи, Японії та США, а в результаті перебудови він знизився ще приблизно в стільки ж разів, в результаті чого загальний рівень пенсій та заробітної плати основної маси населення виявився на порядок нижче доходів найманих працівників у розвинених країнах. Це підтверджується такими даними офіційної статистики, табл. 1.
Таблиця 1 - Частка заробітної плати у ВВП Росії і західних країн,%.
| США | Японія | Європейський Союз | Росія | |
| 1992 | 72,4 | 74,5 | 71,4 | 36,7 |
| 1993 | 72,2 | 74,9 | 70,9 | 39 |
| 1994 | 71,8 | 75,7 | 69,6 | 38 |
| 1998 | 72,0 | 75,9 | 68,9 | 30 |
Слід при цьому мати на увазі, що в результаті переходу засобів виробництва в руки приватних осіб і гігантського розшарування суспільства наведені в табл. 1 дані завищені не менше ніж у два рази по відношенню до основної маси трудівників і пенсіонерів, рівень доходів яких у всьому світі є головним показником добробуту суспільства. Загальний обсяг доходів основної маси населення є не тільки показником вкрай низького рівня добробуту трудящих і непрацюючих пенсіонерів, які перебувають за межами прожиткового мінімуму, але водночас це ще й показник платоспроможного попиту на товари та послуги, включаючи імпортні товари, обсяг яких з кожним роком зростає в темпах , випереджальних зростання інфляції. Низький рівень заробітної плати (табл. 2) всього лише в розмірі 1,7 $ / год, або в 13,4 рази менше, ніж у сусідній Німеччині, веде до зниження платоспроможного попиту на товари для населення, зниження якого безпосередньо веде до занепаду виробничих потужностей. Це означає, що виробництво вітчизняної продукції для населення і виробничих потужностей по її виготовленню з кожним роком скорочується, що ставить економіку країни в неухильно зростаючу залежність від світової господарської системи. А адже заробітна плата для трудівників найманої праці, з якої значна частина йде на транспортні витрати на роботу й назад і оплату послуг ЖКГ, є єдиним джерелом забезпечення добробуту та здоров'я нації, а також значною мірою і для отримання професії.
Таблиця - 2 Порівняльна оцінка продуктивності і зарплатоотдачі по ВВП (за паритетом купівельної спроможності)
| Країни | Продуктивність по ВВП, $ / год | Зарплата,, $ / год | ВВП на 1 $ зарплати |
| США | 27,0 | 16,4 | 1,7 |
| Англія | 22,0 | 13,8 | 1,6 |
| Німеччина | 27,7 | 22,7 | 1,2 |
| Франція | 28,8 | 14,4 | 2,0 |
| Японія | 21,6 | 12.3 | 1,8 |
| Канада | 23,4 | 17,1 | 1,4 |
| Італія | 30,6 | 16,4 | 1,9 |
| Туреччина | 10,3 | 2,6 | 4,0 |
| Чилі | 9,7 | 4,3 | 2,3 |
| Корея | 9,6 | 7,2 | 1,3 |
| Мексика | 14,5 | 4,5 | 3.2 |
| Угорщина | 8,8 | 2,7 | 3,3 |
| Чехія | 8,5 | 2,5 | 3,4 |
| Польща | 6,2 | 4,3 | 1,4 |
| Росія | 7,6 | 1,7 | 4,6 |
Ясно, що при такому рівні заробітної плати вирішення національної ідеї щодо забезпечення добробуту, здоров'я та якісної професійної підготовки трудових ресурсів, не дивлячись на президентське вказівку про збільшення ВВП до 2010 року в середньому по країні в 2 рази, практично неможливо (хоча підрахувати можна і більше, якщо доручити це лічильної комісії з числа чиновників), а сама ідея про зазначений збільшенні ВВП економічно не обгрунтована і національних цілей і першочергових завдань економіки країни не вирішує. До того ж реалізація її з урахуванням підсумків роботи за 2 минулі роки представляється вельми сумнівною. Чому б замість зазначеної беззмістовною цілі не висунути в якості першочергового і найважливішої мети - підвищення добробуту населення країни хоча б на першому етапі до нормативного рівня. Адже рішення хоча б однієї цієї задачі з п'яти, названих вище та на порядок важливіше, ніж збільшення ВВП в 2 рази. Розшарування суспільства за рівнем доходів і добробуту (табл. 3) вже до 2000 року досягло такої колосальної різниці, що говорити про єдність нації вже не доводиться, навпаки наявності наявність явної соціальної несправедливості, зростаючої напруженості та антагоністичних протиріч, що виключає можливість забезпечення безпеки суспільства і економіки країни не тільки у віддаленому майбутньому, але і в найближчому періоді. У цих умовах гранично актуальною стає задача відновлення порушеного паритету інтересів нижчих і середніх верств суспільства з верхніми шарами елітними, що увійшли до групи ризику збереження власної безпеки і безпеки країни в цілому.
Таблиця - 3. Динаміка грошових доходів населення,%
| Роки | Грошові доходи, всього в%% | Перша 20%-а група з найменшими доходами | Друга 20%-а група | Третя 20%-а група | Четверта 20%-а група | П'ята 20%-а група з найбільшими доходами |
| 1991 | 100,0 | 11,9 | 15,8 | 18,8 | 22,8 | 30,7 |
| 1992 | 100,0 | 6,0 | 11,6 | 17,6 | 26,5 | 38,3 |
| 1993 | 100,0 | 5,8 | 11,1 | 16,7 | 24,8 | 41,6 |
| 1994 | 100,0 | 5,3 | 10,2 | 15,2 | 23,0 | 46,3 |
| 1995 | 100,0 | 5,5 | 10,2 | 15,0 | 22,4 | 46,9 |
| 1996 | 100,0 | 6,2 | 10,7 | 15,2 | 21,5 | 46,4 |
| 1997 | 100,0 | 6,2 | 10,6 | 15,1 | 21,4 | 46,7 |
| 1998 | 100,0 | 6,2 | 10,5 | 14,9 | 21,0 | 47,4 |
| 1999 | 100,0 | 6,2 | 10,6 | 14,9 | 21,0 | 47,3 |
| 2000 | 100,0 | 6,1 | 10,6 | 14,9 | 21,2 | 47,2 |
Важко зрозумілою є і наступний факт. В умовах переходу до ринкової економіки такий самий еластичний і рухливий її елемент як ціна товарної продукції і її структура залишилися такими ж як і при плановій економіці, що виключало економічний аналіз таких показників ринкової економіки як прибуток, рента, податкові ставки і ставки за банківський кредит, страхування амортизаційних ресурсів, механізм їх формування і т.д., а вийшов в 2002 році Податковий Кодекс лише закріпив колишню структуру ціни (ст. 258), не тільки зберігши механізм її формування, а й порядок розрахунку амортизаційних коштів, які за своєю економічною суттю і природі освіти ніяк не можуть входити до складу собівартості і, тим більше, до складу витрат виробництва. Амортизаційні кошти як відновлювальна вартість основних фондів швидше можуть розглядатися як прибуток підприємства цільового призначення, а саме - на відтворення вибула потужності і зовсім не обов'язково того ж виробничого профілю і тому володіють власним статусом самостійного елемента ціни товарної продукції так само як і послуг населенню та іншим їх споживачам . А розрахунок відновної вартості для визначення амортизаційних відрахувань вже давно пора здійснювати з урахуванням ринкових категорій (кредит, відсоток, тривалість інвестиційного циклу). Таким же статусом самостійного елемента ціни товарів і послуг з визначення володіють і податки, головним призначенням яких є зміст всієї державної надбудови, включаючи весь федеральний і регіональні апарати контролю та управління, силові структури і такі невиробничі галузі як освіта, охорона здоров'я, культура та інші. Здавалося б цілком природним, щоб у цих цілях функціонував Єдиний податок з виручки від реалізації товарної продукції і послуг. Замість цього природного рішення до цих пір функціонує близько 16 видів податків від самих різних елементів ціни і навіть їх частин, у тому числі від ФОП (фонду оплати праці), від прибутку підприємства, від вартості майна і т.д.
Тільки для обчислення цих численних податків при не встановленої до цих пір послідовності їх нарахування та вилучення потрібно стільки бухгалтерських та податкових працівників, а також фахівців податкової поліції, що витрати на їх утримання порівнянні з сумою фактично отримуваних податків на соціальні потреби. Наслідки такої незбалансованої економічної політики вже призвели до того, що тіньова економіка вже перевершила оподатковувану базу економіки країни та багатьох регіонів.
Як відомо, в 1991 р. був прийнятий Закон РФ «Про основи податкової системи в Російській Федерації», який спочатку за своїм змістом був приречений на його невиконання, оскільки не передбачав системи контролю за його виконанням і адекватних санкцій за порушення статей цього закону. За минулі 15 років на додаток до цього закону були внесені сотні поправок, змін, доповнень і додаткових підзаконних актів, у які також у спішному порядку вносилися зміни та доповнення, в результаті чого ефективність такої законотворчості виявилася негативною, оскільки виключала можливість розробки та затвердження економічно і юридично обгрунтованого і грамотного документа.
Прийнятий потім 16.07.98 р. Державною Думою і схвалений 17.07.98 практично без затримки і ознайомлення з його змістом Радою Федерації новий Податковий Кодекс (частина перша) і відповідно до Державної Думою 19.07.2000 р. і Радою Федерації 26.07.2000 р. (частина друга) чіткої ясності не внесли, тільки ще більше заплутали питання оподаткування та збору як федеральних, так регіональних і місцевих податків, залишивши при цьому необхідність внесення нових змін і доповнень у цей важливий державний документ, який до цих пір не затверджений Урядом РФ і тому носить індикативний характер, оскільки Державна Дума і Рада Федерації не є органами виконавчої влади. Оцінюючи крайню актуальність, необхідність і важливість прийняття професійно грамотного і економічно всебічно обгрунтованого закону про податки та їх зборах, що забезпечує нормальне і безпечне функціонування економіки країни та її регіонів настійно рекомендується прийняття Єдиного державного податку до виручки від реалізації товарної продукції і послуг у розмірах, гарантовано забезпечує функціонування і розвиток в обгрунтованих темпах і розмірах всієї системи бюджетної сфери. З метою забезпечення повноцінного збору зазначеного податку слід всі операції, пов'язані з реалізацією товарів і послуг, здійснювати через державну систему банків з вмістом бухгалтерських служб не на підприємствах і в компаніях, а безпосередньо в державних банках, що істотно скоротить витрати на їх утримання і гарантовано забезпечить ( поряд з відповідним контролем роботи держбанків) безпека і ефективність збору зазначеного податку.
Слід при цьому мати на увазі таку обставину. Єдиний податок безумовно повинен, з одного боку, повністю з відповідним запасом (профіцитом умовно не більше 15-18%) забезпечувати потреби всієї бюджетної сфери і в той же час його величина разом з витратами виробництва і прибутком має вписатися в платоспроможний попит підприємств і населення. У цих цілях його величина не повинна за визначенням перевищувати економічно обгрунтованої величини (орієнтовно в межах 20-30%) з тим, щоб виключити тіньові і бартерні потоки продукції і послуг, минаючи державні банки, що володіють виключним правом оформлення реалізації продукції в усіх без винятку регіонах і мегаполісах країни. У цьому зв'язку оцінка бюджетної ефективності господарсько-економічної діяльності буде характеризуватися правилом зворотного відліку, тобто, чим менше її величина (як відношення загальної суми податків до величини ВВП), тим вище економічна ефективність роботи уряду та інших підвідомчих йому структур державної влади і господарюючих суб'єктів . У тому випадку, якщо ціна товарної продукції і послуг не буде вписуватися в платоспроможний попит підприємств і населення, то це буде означати, по-перше, явно недостатній рівень управління економікою країни, а по-друге, необхідність скорочення витрат на управління на всіх рівнях бюджетної сфери, зниження облікової ставки за кредити, що направляються на підтримку, розвиток і будівництво нових підприємств і введення в дію виробничих потужностей для задоволення потреб населення та технологічного комплексу країни і регіонів.
Звідси стає зрозумілий економічний сенс викладеної вище Національної ідеї про першочерговий забезпеченні добробуту, здоров'я і безпеки нації в збалансованому і гармонійному поєднанні з підтримкою і розвитком інтелекту і духовності нації. У розшифрованому вигляді зазначена ідея представляється як першочергове забезпечення здоров'я людей поки ще не настав критичний момент, після якого проблема оздоровлення та реанімації нації може виявитися необоротною. Не менш важливою є і проблема докорінного поліпшення добробуту нації шляхом суттєвого підвищення пенсій і заробітної плати не тільки за рахунок національних резервів і стабілізаційного фонду (на використання якого в своїх цілях ростуть потреби у багатьох споживачів швидше, ніж зростання продуктивності праці, виробництва товарів і послуг та інфляція), а, головним чином, за рахунок соціально та економічно обгрунтованого перерозподілу доходів елітарних шарів з іншими верствами населення шляхом введення єдиної тарифної розрядної сітки для всіх трудівників країни: від робітника до міністра, не виключаючи з цієї табелі про ранги (ідея та необхідність якої були успішно перевірені часом в докомуністичної епоху) комерсантів, бізнесменів та інших власників засобів виробництва і торгівлі товарною продукцією та послугами.
ЛІТЕРАТУРА:
1. А. Г. Арбатов, доктор історичних наук, завідувач центром політичних і військових прогнозів Інституту світової економіки і міжнародних відносин РАН, заступник голови Комітету Державної Думи з оборони. Національна безпека Росії в багатополярний світ. Доповідь і його обговорення на засіданні Президії РАН 25 квітня 2000
2. Глазьєв С. Ю. Як перемогти бідність в багатій країні. Видавничо-поліграфічне підприємство «Астрал». М. 2003
3. Львів Д. С., академік, керівник Секції економіки Відділення суспільних наук РАН. ПЕРСПЕКТИВИ ДОВГОСТРОКОВОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РОСІЇ. Доповідь у Президії РАН. 2002
4. Податки Російської Федерації. Спеціальний додаток до журналу «Фінанси», частина 6. М., 1994, 160 с.
5. Податковий кодекс Російської Федерації. Відомості Верховної Ради України. Частина перша зі змінами та доповненнями. М. «Ось-89», 2003, 368 с.
6. Податковий кодекс Російської Федерації. Відомості Верховної Ради України. Частина друга, зі змінами та доповненнями. М. «Ось-89», 2002, 128 с.
7. Уваров С. А. Всі податки Росії. Коментар. Видавництво «Іспит». М., 2003, 441 с.
8. Гундаров І.А. Демографічна катастрофа в Росії: причини, механізми, шляхи подолання. М.: УРСС, 2001.
9. Львів Д.С. Економіка розвитку. М.: Іспит, 2002.
10. Львів Д.С., Пугачов В.Ф. Механізми стабільного економічного зростання / / Економічна наука сучасної Росії. 2001. № 4.
11. Львів Д.С., Гребенніков В.Г., Устюжаніна Є.В. Концепція національного майна / / Питання економіки. № 7. М., 2001.
12. Єршов М.В. Про політику економічного зростання / / Питання економіки. 2002. № 2.
13. Історія США, томи I, II, III і IV. Під редакцією М.М. Болховітінова, Г.А. Арбатова, Г.Н. Севостьянова. М. «Наука». 1983-1985 рр.., 2702 с.
14. Н.А. Лебьодкін, А.С. Голик, В.А. Методичні рекомендації щодо розрахунку інвестицій на відтворення шахт і розрізів та забезпечення їх діяльності в ринкових умовах. Вісник Міжнародної Академії Наук екології та безпеки життєдіяльності, с. 4-13. Том 1Х, № 9 (№ 2), 2004 м. Кемерово.
15. Н.А. Лебьодкін. Методологія економічної діагностики відтворення потужностей та оцінки ефективності інвестицій у вугільній промисловості. Монографія. М., 2002, 217 с.
16. А.С. Голик, Н.А. Лебьодкін. Ціна вартості людського життя. Вісник Міжнародної Академії Наук екології та безпеки життєдіяльності. Том 1Х, № 9 (№ 2), с. 23-27. 2004 Кемерово.
17. Н.А. Лебьодкін, А.С. Голик. Екологія життєдіяльності підприємств вугільної промисловості. Вісник Міжнародної Академії Наук екології та безпеки життєдіяльності. Том 1Х, № 9 (№ 2), с. 127-135. 2004 Кемерово.