Науковий керівник: канд. філ. наук, доцент

Макєєв А. В.

Роботу виконав: студент 2 курсу

Кумарін С.

Москва, 2003.

Зміст.

ВСТУП ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. стор.3

Глава1. Герцен - творець Вільної російської друкарні ... ... .. 4

Глава2. Діяльність Герцена в газеті «Колокол» ... ... ... ... ... .7

§ .2.1. «Дзвін» - початок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .7

§ .2.2. «Колокол» на піку популярності ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 10

§ .2.3. Останні роки існування «Дзвони» ... ... ... ... ... .20

ВИСНОВОК ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .21

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... Стор

ВСТУП.

У своїй курсовій роботі хотілося б розглянути діяльність великого російського публіциста і літератора Олександра Івановича Герцена зі створення Вільної російської друкарні в Лондоні і по виданню журналу «Дзвін». Ця тема обрана мною тому, що Герцен є одним з найбільш опозиційних публіцистів за всю історію Росії, саме це і приваблює мене в його особистості найбільше.

Мета моєї роботи: показати на конкретних прикладах опозиційність творчості Герцена на прикладі створення Вільної російської друкарні і його публікацій у журналі «Дзвін».

У роботі багато уваги буде приділено найважливішим статтями Герцена, які були написані у розглянутий мною період, для того, щоб продемонструвати суть його переконань і разом з тим відобразити стиль його публікацій і специфіку його літературної мови.

Герцен знаменитий перш за все тим, що він є творцем безцензурної літератури в Росії, правда видавалася вона за межами нашої країни, в Лондоні. Це зробило колосальний вплив на формування і розвиток вітчизняної журналістики, в тому числі і опозиційну. Хотілося б, щоб особистість і творчий шлях Герцена стали орієнтиром для сучасних опозиційних журналістів, яким часом не вистачає того безкорисливого бажання служити на благо народу, яке завжди відрізняло Герцена.

ОСНОВНА ЧАСТИНА.

1.Герцен - творець Вільної російської друкарні.

У серпні 1852 р. Герцен приїхав до Лондона, де збирався прожити недовго. Метою його поїздки він спочатку не ставив створення вільної російської преси, проте з часом у Герцена почали зароджуватися нові творчі задуми, після чого він приходить до висновку, що раз дорозі на батьківщину відрізані, то Лондон представляє собою найбільш сприятливе місце для практичного втілення в життя задуманого .

І, дійсно, Англія 50-х років була дуже зручним місцем для цього починання, тому що на відміну від Франції там були відсутні поліцейські сорому, була свобода мітингів, а політичні емігранти могли отримати собі притулок. До того ж, на «туманному Альбіоні» співіснували такі явища життя того часу, як технічний прогрес і соціальна нерівність, багатство небагатьох і злидні більшості.

І ось, в лютому 1853 р. Герцен надрукував відозву «Братам на Русі», в якому оголошував про створення «вільного книгодрукування в Лондоні» і звертався до читачів з проханням: «Надішліть, що хочете, - все, писаний в дусі свободи, буде надруковано, від наукових і фактичних статей ... до романів, повістей і віршів ... Якщо у вас немає нічого готового, свого, надішліть ходить по руках заборонені вірші Пушкіна, Рилєєва, Лермонтова, Полежаєва, Печоріна та ін ... Двері вам відкрито. Чи хочете ви нею скористатися чи ні? -Це залишиться на вашій совісті ... Бути вашим органом, вашої вільної, безцензурної промовою-ось вся моя мета » ¹ .

У своєму зверненні він повідомляє, що з 1 травня 1853 друкарня буде відкрита.

Герцен був твердо переконаний у тому, що «основа вільної російської друкарні в Лондоні є справою найбільш практично революційним, яке тільки російська може зробити в очікуванні виконання інших кращих справ» ² .

Історичну необхідність і своєчасність цього починання Герцен обгрунтував у написаному тоді ж відкритому листі до редакції газети «Польський демократ». Він стверджував, що російське політичне рух розвивався до цих пір в «середовищі аристократичного меншини», без участі народу, «за межами народної свідомості». Можливість єднання з народом була знайдена в соціалізмі, який він, будучи утопістом, бачив у общинному землеволодінні, у звільненні селян із землею. Але в той момент, писав Герцен, цар цензурними гоніннями «позбавив нас мови». Звідси-неминучість створення вільної преси.

Герцен правильно оцінив значення слова як прояви революційної активності. Узагальнюючи великий історичний досвід революційної пропаганди, Володимир Ілліч Ленін не випадково прийшов до висновку, созвучному думки Герцена: «... Слово теж є справа; це положення безспірне для додатку до історії взагалі або до тих епох історії, коли відкритого політичного виступу мас немає ... У Росії було саме таке становище. » ³

Вільна друкарня була створена 22 червня 1853 року. Через кілька днів з'явилося перше видання-брошура «Юр'їв день! Юріїв день! Російському дворянству », в якій Герцен закликає російське дворянство розпочати звільнення селян від кріпацтва. Він намагається впливати на розум і почуття дворян, передрікаючи неминучу катастрофу, пугачовщину, якщо вони не знайдуть у собі сили знищити кріпацтво, впливаючи на царя. Але якщо дворяни не виявляться здатні змінити становище в країні, то Герцен залишає за собою право закликати народ до звільнення своїми силами.

В кінці липня 1853 року, Герцен друкує і випускає прокламацію під назвою «Поляки прощають нас!», Присвячену пропаганді союзу і співробітництва російської та польської демократій.

У серпні 1853 Герцен публікує свою брошуру «Крещеная власність», спрямовану проти кріпосного права. Різкими штрихами малює Герцен порядки і звичаї російського кріпосницького суспільства, свавілля царизму і поміщиків. У брошурі важливу роль відіграє народницька ідеалізація сільської громади, як втілення «нерозвиненого комунізму», але ілюзії ці є сутністю демократичних поглядів Герцена, його віри у велике майбутнє російського народу. Він пише: «Народ російську всі виніс, але втримав громаду. Громада врятує народ російська; знищуючи її, ви віддаєте його, зв'язаного по руках і ногах, поміщику і поліції ... Народ російська нічого не придбав ... він зберіг тільки свою непомітну, скромну громаду, тобто володіння спільно землею, рівність усіх без винятку членів громади, братський розділ полів за кількістю працівників і власне мирське управління своїми справами. Ось і весь останній придане Сандрільони (тобто Попелюшки), - навіщо ж відбирати останнє » ¹ .

Перелом у положенні Вільної російської друкарні настав після смерті Миколи I і закінчення Кримської війни. У зв'язку з новим підйомом громадського руху в Росії Герцен задумав видавати альманах «Полярна зірка». 25 липня 1855, у річницю страти декабристів, вийшов його перший номер з профілями п'яти страчених декабристів на обкладинці.

У першому номері «Полярної зірки» були опубліковані «Лист Бєлінського до Гоголя», заборонені вірші Пушкіна, Лермонтова вірш «На смерть поета», вірші та спогади декабристів, твори самого видавця. «Полярної зірки» була предпослана програма. Головним у програмі було «Поширення в Росії вільного способу мислення». Ця програма повинна об'єднати навколо Герцена все передове суспільство в країні.

Випускати «Полярну зірку» строго періодично виявилося неможливим: друга книга вийшла в кінці травня 1856 р. у статті «Вперед! Вперед! », Вміщеній там, Герцен писав:« На перший випадок вся програма наша зводиться на потребу гласності, і всі прапори губляться в одному - в прапорі звільнення селян із землею. Геть дику цензуру і дике поміщицьке право! Геть панщину та оброк! Дворових на волю! А зі становими і квартальними ми зробимося потім » ¹ .

Другий номер за змістом був різноманітніше першого: крім творів Герцена, до нього увійшли надіслані до Лондона заборонені вірші Пушкіна, Рилєєва та інших поетів, статті Н.І. Сазонова та М. П. Огарьова, два листи з Росії.

Більш того, вже до середини 1856 виявилося, що рукописів з Росії надходить так багато, а за характером своїм вони іноді настільки значно відрізняються від напрямку «Полярної зірки», що необхідно час від часу видавати особливі, складені з цих рукописів збірки. Так виникли збірники «Голоси з Росії». Перший з них вийшов у світ у липні 1856 р. «Ми не відповідаємо за думки, викладеними не нами», - вважав Герцен у передмові.

2. Діяльність Герцена в журналі «Дзвін»

3. «Дзвін» - початок.

На початку квітня 1856 р. в Лондон приїхав старий друг і однодумець Герцена - Микола Платонович Огарьов, який негайно став брати участь у виданнях Вільної друкарні. У другій книзі була поміщена його стаття «Російські питання» за підписом «Р.Ч.» («Російська людина»). З цього часу Огарьов стає найближчим помічником і соратником Герцена. Огарьову, який щойно приїхав з Росії і живо відчував потреби російського суспільного життя, і належала думка - видавати в Лондоні новий періодичний орган. Це видання повинно було виходити частіше, ніж «Полярна зірка», відгукуватися на всі поточні події і питання російського життя і бути зручним для розповсюдження.

Через рік, у квітні 1857 р., Герцен особливим листком сповістив читачів про вихід «Дзвони»: «Події в Росії несуться швидко, їх треба ловити на льоту, обслуговувати негайно. Для цього ми робимо нове повременное видання. Не визначаючи термінів виходу, ми постараємося щомісячно видавати один лист, іноді два, під заголовком «Колокол» ... Про направлення говорити годі; воно те саме, що проходить незмінно через усе наше життя ... У ставленні до Росії ми хочемо пристрасно, з усією силою останнього вірування, щоб з неї спали нарешті непотрібні старі свівальнікі, що заважають могутньому розвитку її. Для цього ми тепер, як в 1855 році, вважаємо першим необхідним, неминучим, неотлагаемим кроком: звільнення слова від цензури, звільнення селян від поміщиків, звільнення податного стану від побоїв.

Звертаємося до всіх співвітчизників, що ділять нашу любов до Росії, і просимо їх не тільки слухати наш «Дзвін», а й самим дзвонити в нього » ¹ .

Зараз же я дозволю собі включити в свою роботу уривки з книги Льва Славіна «Криза, що вдарила в Дзвін», яка являє собою цикл спогадів про Герцена. Спогади ці наділені автором у художню форму, але, тим не менш, вони безумовно містять у собі коштовні відомості про те, як же саме почалася історія «Дзвони».

Ось що Лев Славін пише про початок видання журналу:

«У першому номері був великий огляд, підписаний« Р.Ч. »- псевдонім, яким перші роки користувався Огарьов. Його ж - огляд міністерства внутрішніх справ. Потім - відділи «Суміш» і «Чи правда?», Де уїдливе перо Герцена пройшлося по різних випадках потворного свавілля в Росії.

Взагалі ж перші номери ... були складені зусиллями двох людей: Герцена і Огарьова. Згодом редакція значно розширила список співробітників - і не тільки за рахунок кореспондентів з Росії ... Герцен в цьому відношенні завжди виявляв широту. Його особисті більш ніж прохолодні стосунки з Сазоновим і Енгельсон не завадили йому залучити їх до співпраці. Двері його дому були для них закриті, але широко відкриті ворота в Вільну російську друкарню.

Як була вирішена друга частина «проектеца» (саме так, по Леву Славін, відгукнувся Огарьов про план видання «Дзвони» в розмові з Герценом - прим. А.К.), найбільш важка: поширення «Дзвони» у Росії?

Один з перших перевалочних пунктів був організований у Кенігсберзі ... Надалі канали проникнення «Дзвони» до Росії розмножилися. Невеликий за розміром і тонкий «Дзвін» вільно уміщався в валізах з потайним відділенням. Іноді йому надавали видимість тюків з пакувальної папером, і тоді «Колокол» проникав до Росії цілими стосами ... Доходило до того, що в портових містах за кордоном використовували прибували туди військові судна: «Колоколом» начиняли стовбури бойових гармат.

Звичайно, «Дзвін» не вижив би, якби не зв'язав себе єдиною кровоносною мережею з Росією. Він плекав її своєю правдою і гнівом, а вона його - своїми бідами і бідами. «Колокол» не був виданням емігрантів для втіхи їх вузького кола. Сила його в тому, що він став народним органом. "

Отже, виходячи зі слів Льва Славіна, стає остаточно ясно, що Герцен поставився до видання «Дзвони» з максимальною серйозністю і з величезним ентузіазмом. Адже далеко не кожна людина зможе залучити до справи всього свого життя людей, з якими йому, м'яко кажучи, не дуже хотілося б спілкуватися. Герцен же виявився вище своїх особистих образ і залучив до видання журналу навіть цих людей, тому що знав - чим більше людей, відданих його ідеям буде працювати в «Колоколе», тим більш різноманітним буде журнал і тим ефективнішим буде його вплив на читацьку аудиторію, а саме до цього загалом і прагнув Герцен і його найближчі сподвижники. Звичайно ж їм це вдалося, про що і піде мова далі.

2. «Колокол» на піку популярності

У перше п'ятиріччя свого існування «Дзвін» мав в Росії нечуваний успіх і придбав винятковий вплив. Це було природно в умовах суспільного підйому, що почався після Кримської війни, зростання селянського руху, поступового наростання революційної кризи. «Дзвін» відповідав на пробудження в широких верствах російського суспільства потребу у вільному, безцензурної органі антикріпосницького і демократичного спрямування, відкрито дозволяючим наболілі питання російського життя.

Однією з причин популярності «Дзвони» була вражаюча обдарованість Герцена як публіциста. Незамінним соратником Герцена був Огарьов, перу якого належала велика частина виступів «Дзвони» з економічних та юридичних питань. Крім їхніх статей постійно публікувалися злободенні повідомлення з Росії, блискуче оброблені редакцією і забезпечені убивчими примітками.

У перших номерах «Дзвони» ще не було матеріалів, надісланих з Росії. Але вже в 5-му аркуші редакція могла писати: «Ми отримали за минулий місяць купу листів; серце обливається кров'ю і кипить безсилим обуренням, читаючи, що у нас робиться під спудом» ¹ . З цього часу «Колокол» починає серію викриттів, спрямованих на конкретних представників самодержавно-кріпосницького режиму і на зло, які вони чинили по відношенню до людей.

Викриття ж російської буржуазії та її хижацтва ще не могло стати одним з основних мотивів «Дзвони». Тим не менше можна вказати на одну замітку Герцена в «Колоколе», спрямовану проти відомого на той час ліберальничає відкупника-мільйонера Кокорева. На будівництві Волзької залізниці, в якому брав участь Кокорєв, адміністрація за допомогою поліції силою утримувала жорстоко експлуатованих і розбігалися робітників. Для того щоб примусити робітників залишитися, була викликана військова команда і двоє робітників застрелені. Саркастично закінчував Герцен цю свою замітку: «Г. Кокорєв, любитель гласності і шанувальник російського народу, чи правда це? "

Уряд Олександра II боялося герценівських викриттів, було налякане його вимогами і надзвичайно побоювалося проникнення вільної друку в народ. Заходи боротьби з лондонськими виданнями стали предметом постійних турбот царського уряду. Особи, викриті в передачі видань Вільної друкарні або у зв'язках з Герценом і Огарьовим, піддавалися переслідуванню. Руської друку заборонялося навіть згадувати ім'я Герцена. У той же час за кордоном підкуплена преса виступала проти Герцена, виливаючи на нього наклеп і лайку. Особливо старалася урядова російська газета «Le nord», що виходила в Брюсселі французькою мовою.

За кордоном стали з'являтися книги, спрямовані проти Герцена: книга «Іскандер-Герцен» і брошура Шедо-Феротті.

З 15 лютого 1858 «Дзвін» став виходити 2 рази на місяць. Його тираж збільшений до трьох тисяч примірників, що на ті часи вважалося дуже великою цифрою.

Головною рисою напряму «Дзвони» і всієї вільної преси була боротьба за звільнення селян від кріпацтва. Журнал з співчуттям писав про селянські заворушення, вимагав негайного знищення кріпосного права з передачею селянам тієї землі, яка знаходилася в їх користуванні. «Колокол» став горою за визволення селян » ¹ , - вказував В.І. Ленін.

Чим вище піднімалося селянський рух, чим ясніше позначався союз уряду і поміщиків, ніж все більш відверто і все більш підло ліберали плазували перед царатом, тим рішучіше Герцен вставав на бік народу проти блоку уряду, кріпосників і лібералів, на бік молодого революційного покоління, очоленого Чернишевським . Герцен все частіше став виступати з революційним закликом, зверненим безпосередньо до народу. Як писав В.І. Ленін, «... демократ все ж брав у ньому гору» ² .

Демократична лінія «Дзвони» ясно проявилася у вимогах, які Герцен і Огарьов висували в області селянської реформи в період її підготовки.

Вони наполегливо вимагали «не викупу садибної землі, а викупу всієї землі, яку мають у користуванні поміщицькі селяни» («Дзвін», л.35), і рішуче повставали проти надання поміщику влади «начальнику громади» («Дзвін», л.42 - 43), проти встановлення для селян перехідного, «терміново-зобов'язаного» періоду («Дзвін», л.51), проти відрізків землі на користь поміщика («Дзвін», л.62). ¹

Будучи органом революційної демократії, «Дзвін» відбив в той же час ліберальні тенденції своїх керівників, їх відступу від демократизму до лібералізму. Герцен і Огарьов були менш послідовними, ніж Чернишевський і Добролюбов. Не розуміючи класової природи російського самодержавства, вони наївно мріяли про «революцію згори». Цим і пояснюється поява листів Герцена до Олександра II, в яких він умовляє звільнити селян із землею. В. І. Ленін сказав про цих листах, що їх «не можна тепер читати без відрази» ² .

Герцен правильно зрозумів обмеженість буржуазних революцій, при яких народні маси залишаються як і раніше знедоленими, але при цьому впав у крайність і став взагалі недовірливо ставитися до насильницьких методів перетворення дійсності.

Це виразилося в його статті «Революція в Росії», яка була надрукована у другому листі «Дзвони» від 1 серпня 1857 Ось як Герцен описує ситуацію в Росії: «Ми сто п'ятдесят років живемо в ломці старого; ... Ми з Петра I в перебудові, шукаємо форм, наслідуємо, списуємо і через рік пробуємо нове. Досить змінити міністра, щоб раптом з державних селян зробити питомих або навпаки ».

І слідом за цим напрошується висновок: «Маючи владу в руках і спираючись з одного боку на народ, з іншого - на всіх мислячих і освічених людей в Росії, нинішній уряд міг би зробити чудеса, без найменшої небезпеки для себе.

Такого положення, як Олександр II, не має жоден монарх у Європі, - але кому багато дається, з того багато і спитається! .. » ³

Герцен приходить до висновку про те, що мирним шляхом у Росії ніяких перетворень домогтися не вдасться, разом з тим він, як вже було зазначено вище, не був прихильником революції. Хоча в № 8 «Дзвони» Герцен вказує на правомірність селянської війни заради інтересів народу. Приводом до цього послужила заява тамбовських кріпосників, які противилися наміру уряду провести реформу кріпосного права.

Посилення подібних тенденцій в публіцистиці Герцена пов'язано з тим, що в Росії до 1859 р. склалася революційна ситуація. Саме про це писав Ленін у статті «Крах II Інтернаціоналу».

«Дзвін» змінює свою соціальну орієнтацію. Це виразилося в тому, що Герцен розчарувався в середньому інтелігентному дворянстві, переставши бачити в ньому двигун наступних змін до російського життя.

Між тим непослідовність і протиріччя в політичній позиції «Дзвони» призвели до конфлікту Герцена з новим поколінням революціонерів-різночинців. У листі 44 журналу від 1 червня 1859 Герцен поміщає статтю «Very dangerous!», На якій хотілося б зупинитися більш докладно.

У цій статті Герцен обрушується на «Современник» і на «Свисток» за їх глузування над ліберально-викривальної літературою і за негативне ставлення до зайвих людей. Добролюбов, який вів «Свисток», доводив, що не можна обмежуватися викриттям приватних несправедливостей, в чому, власне, і процвітав «Дзвін», особливо рубрика «Під суд». На думку Добролюбова потрібно не викривати, а боротися з самодержавством і кріпосництвом.

Ось що пише з цього приводу Герцен: «Останнім часом у нашому журналізму стало повіває якийсь тлетворной струменем, якимось розпустою думки ... Журнали, які зробили собі п'єдестал з благородних обурення ... катаються зі сміху над викривальної літературою, над невдалими дослідами гласності ... У «викривальної літературі» були чудові речі. Ви уявляєте, що всі розповіді Щедріна і деякі інші так і можна тепер гулом кинути з «Обломовим» на шиї у воду? Занадто роскошнічаете, панове! .. Чи не краще в сто разів, панове, замість освистування, незручних дослідів, вивести на битий шлях - самим на ділі допомогти і показати, як треба користуватися гласністю? .. Виснажуючи свій сміх на викривальну літературу, милі паяци наші забувають, що по цій слизькій дорозі можна досвістаться ... і до Станіслава на шию! » ¹

Добролюбов відповів на виступ Герцена у червневій книжці «Современника», в якій стверджував, що революційно-демократична критика, не заперечуючи необхідності викривань і гласності, прагне до «більш цілісного і грунтовному способу дій». Для спеціального пояснення з Герценом до Лондона приїхав Чернишевський. У результаті цього побачення в 49-му аркуші «Дзвони» від 1 серпня 1859 з'явилося «Пояснення статті« Very dangerous !!!».

У цьому поясненні Герцен заявляє: «Нам би надзвичайно було боляче, якщо б іронія, вжита нами, була прийнята за образливий натяк. Ми запевняємо чесним словом, що цього не було в розумі нашому ... Ми не мали на увазі жодного літератора, ми зовсім не знаємо, хто писав статті, проти яких ми вважали себе вправі сказати кілька слів, щиро бажаючи, щоб наша порада звернув на себе увагу ». ²

Тим самим, Герценом була фактично визнана помилковість його різких випадів проти «Современника». Така позиція Герцена була обумовлена ​​тим, що він не розумів ще переконань різночинців, не розраховував на їх сили і разом з тим переоцінював роль дворянської інтелігенції в революційному русі, а все лише через те, що він був відірваний від Росії. Чернишевський також зрозумів, що Герцен - їх потенційний союзник і згодом назвав статтю «Very dangerous!» «Дивним непорозумінням», а Герцен назвав «Сучасник» «російськими побратимами». Тобто, конфлікт з Чернишевським і Добролюбовим було вичерпано, тому що Герцен своїм «Поясненням ...» фактично вступив у суперечність зі своєю першою статтею і з її вороже-знущальним тоном, визнав свою неправоту. Відрадно те, що сторони вийшли з цього конфлікту шляхом взаємного зближення позицій, а не стали посилювати його, так як в цьому випадку конструктивну співпрацю Герцена і демократів було б практично неможливо.

У листі 64 «Дзвони» (1 березня 1860 року) було надруковано було «Лист з провінції», підписану «Російський Людина», яке представляє собою виклад позицій російської революційної демократії. Його автор дорікав Герцена в тому, що він вихваляє царську сім'ю замість того, щоб викривати неправду, а також говорив про те, що єдиний засіб для корінних змін у житті російської людини - це сокиру.

Герцен прокоментував цей лист передмовою, що помістив у цьому ж номері журналу. «Ми розходимося з вами не в ідеї, а в засобах, - писав він, - не в засадах, а в образі действования. Ви уявляєте одне з крайніх виразів нашого напряму ... До сокири ... ми кликати не будемо до тих пір, поки залишиться хоч одна розумна надія на розв'язку без сокири.

Чим глибше ... ми вдивляємося в західний світ ... тим більше зростає у нас огиду від кривавих переворотів ... До метлам треба закликати, а не до сокири! .. Повстання зароджуються і зростають, як всі зародки, у тиші і таємниці материнського лона, їм потрібно багато сил і фортеці, щоб вийти на світло і голосно клікнути клич ... покликав до сокири, потрібно мати організацію ... план, сили і готовність лягти кістьми, не тільки схопившись за ручку, але схопивши за лезо, коли сокира занадто розходиться? Чи є все це у вас? » ¹

Іншими словами, Герцен цією відповіддю вдруге вступив у полеміку з демократами (до речі, існує гіпотеза, згідно з якою автором листа був Чернишевський), хоча, справедливості заради варто відзначити, що заперечення Герцена в цьому випадку були набагато менш колючі, ніж у статті «Very dangerous !!!», це можна зрозуміти навіть з наведеного уривка з «Передмови ...» Герцена. Та й взагалі в ті роки Герцен і Огарьов у ті роки боролися проти лібералізму, піддавали нещадній критиці самодержавство і навіть виступали на захист революції, не відмовляючись від революційного насильства, хоча і відкидали заклик «До сокири!» Розбіжності між Герценом і революційною демократією, незважаючи на свою глибину і серйозність, були розбіжностями людей, за словами Герцена, «дружнього стану». Це протиріччя між демократом вагається і демократами більш послідовними та цілісними. Глибокі думки про зв'язки Герцена з революційною демократією висловив В. І. Ленін у своїх роботах «Пам'яті Герцена» і «З минулого робітничої преси в Росії». З одного боку, він встановив ідейно-політичне спорідненість Герцена з революційною демократією. З іншого, він розкрив і відмінності між Герценом і кращими представниками революційної демократії. Чернишевський, на думку Леніна, «зробив величезний крок вперед проти Герцена.»

Герцен ще раз повернувся до розбіжностей з «Сучасником» у статті «Зайві люди і желчевікі», яка показує його ідейний наближення до позиції журналу. Вона була опублікована в 1860 р., лист 83 від 15 жовтня. У ній Герцен характеризує «Сучасник» як одне «з кращих російських оглядів». Також у цій статті він сперечається з його позиціями щодо історичної ролі «зайвих людей». Ось що конкретно пише Герцен:

«Зайві люди були тоді (у миколаївську епоху - прим. А.К) стільки само необхідні, як необхідно тепер, щоб їх не було ... Вони ... повільно перезріли. Старість їх торкнулися передусім громадянського повноліття. Це не зайві ... люди, це люди озлоблені, ... які не можуть звільнитися від жовчі і отрути, набраної ними більше, ніж за п'ять років тому ... Зайві люди зійшли зі сцени, за ними зійдуть і желчевікі, найбільш сердящіеся на зайвих людей. Вони навіть зійдуть дуже скоро, вони занадто похмурі, занадто діють на нерви, щоб довго триматися ... »Герцен вважав, що задавати тон повинні якісь нові люди.

Взагалі, «Дзвін», як, втім, і інші видання Герцена, справили величезний вплив на розвиток політичної свідомості демократичної інтелігенції 1850-1860-х рр.. і зіграли велику роль у російській визвольному русі. У міру наростання революційної ситуації в Росії напрямок «Дзвони» ставало все більш революційним. Якщо простежити те, як відгукується журнал про Олександра II, тенденція ця очевидна. Отже, 1 липня 1858 Герцен пише: «Олександр II не виправдав тих сподівань, які мала Росія за його воцаріння», Через півтора місяця він заявляє: «Ми каємося перед Росією в нашій помилку. Це - те ж миколаївське час, але разварное з патокою ». Безпосередньо перед реформою розчарування досягло вищого ступеня. «Прощайте, Олександр Миколайович, щасливої ​​дороги! Bon vouage! .. Нам сюди », - писав Герцен 15 квітня 1860 (« Дзвін », №

68-69).

Втрачаючи надії на Олександра II, Герцен і Огарьов все сильніше усвідомлювали, що в палаці немає «живих», що треба кликати і будити народ і демократичну інтелігенцію. Рішучі та сміливі заклики все частіше лунають зі сторінок «Дзвони».

У 60-х роках позиція журналу і самого Герцена по всіх основних питаннях приймає революційно-демократичний характер. Після оголошення законів про «звільнення» селян високо піднімаються хвилі народного моря, відображаючи глибоке невдоволення селянства маніфестом про волю. Після детального ознайомлення Герцена з законодавчими актами царського уряду з селянського питання, «Дзвін» писав про «новий кріпосне право», про те, що народ обдурять царем («Дзвін», л.101). Герцен таврує тепер «Всекан визволення». «Колокол» висуває вимогу передачі селянам всієї поміщицької землі (к. 134).

Після початку розстрілів селян, Герцен поміщає в листі № 105 від 15 серпня 1861 статтю «Викопний єпископ, допотопне уряд і обманутий народ», що є зверненням до народних мас: «Ти ненавидиш ненавидиш піддячих, боїшся їх - і абсолютно прав, але ще в царя і архієрея ... Не вір їм! ». Герцен відкидає ліберальні спроби прикрасити дійсність: «Маски геть! Краще бачити звірині зуби та вовчі рила, ніж підроблену гуманність і покірний лібералізм ». Також Герцен вказує у статті на те, що «Дзвін» на боці російського мужика.

У «Колоколе» з середини 1861 з'являються передові статті, написані простою мовою, розраховані на широкі маси солдатів і селян. «Дзвін» звертається до народу і говорить йому: «Народу потрібна земля і воля» (л.102). «Дзвін» звертається до солдатів і на питання: «Що треба робити війську?» - Відповідає: «Не ходити проти народу» (л.111).

З середини 1862 Герцен і Огарьов починають випуск листка «Загальне віче», формально що був додатком до «Дзвін», але що мав самостійне значення в силу своєї орієнтації на масового читача. Звертаючись до селян і різночинців воно прагнуло «служити вираженням думок, скарг і суспільних потреб людей всіх релігійних толків».

Все частіше і сильніше кличе «Колокол» до всенародного збройного повстання. Тепер вже керівники журналу вимагають не тільки передачі селянам тієї землі, яка знаходилася в їх користуванні за кріпосного права, а й повної ліквідації поміщицького землеволодіння; тепер вони закликають із зброєю в руках підніматися на противників.

У 1861-1862 рр.. керівники «Дзвони» допомогли Н.Серно-Соловьевіч, Обручову, Слєпцову створити революційне товариство «Земля і воля», яке в Росії було пов'язане з Чернишевським. В основу програми цього суспільства лягла вже згадана раніше стаття «Що потрібно народу?» Питання про організацію таємного революційного товариства ще більш гостро поставлено в № 107 і 108 «Колоколом» у полеміці проти прокламацій товариства «Великорусс». З цього часу вплив «Землі і волі» на «Дзвін» стало дуже значним. Герцен ставився до створення «Землі і Волі» стримано, але 1 березня 1863 виступив із зверненням до цієї організації, яке опубліковано в № 157.

Однією з важливих тем публікацій Герцена стала боротьба Польщі за незалежність. Своїми виступами на захист Польщі, її знехтуваних прав у боротьбі за державну незалежність і свободу він завоював такий авторитет в середовищі польської демократії, який ніколи раніше не випадав на частку російського публіциста. Герцен дивився на польських демократів як на союзників у спільній боротьбі.

У січні 1863 р. польське повстання вибухнуло. У листі 155 від 1 лютого 1863 Герцен писав про героїзм польського народу, а також у «Колоколе» він не раз звертався із закликом до росіян офіцерам «не піднімати зброї проти поляків». Герцен виступив в захист Польщі в обстановці, коли революційні демократи, які перебували в Росії, не могли це зробити через легальний друк. Ленін писав про це ось що: «Коли вся зграя російських лібералів отхлинула від Герцена за захист Польщі, коли всі« освічене суспільство »відвернулося від« Дзвони », Герцен не зніяковів ... врятував честь російської демократії». Сам собою напрошується висновок про те, що, захищаючи Польщу, Герцен відстоював інтереси передової революційної Росії.

3. Останні роки існування «Дзвони»

«Колокол» після 1863 року став змінювати свій вигляд. Зменшилася кількість невеликих агітаційно-викривальних нотаток, а кількість об'ємних статей зросла. Ці статті включали в себе гострі замальовки суспільного життя і прогнози на майбутнє. Герцен невпинно йшов вперед, і все ж таки його ідейні пошуки не зустріли широкої підтримки серед молодої революційної інтелігенції. Він розумів, що видання «Дзвони» вимагає в нових умовах змін організаційного характеру.

В кінці 1864 - початку 1865 рр.. Герцен у Женеві зустрічається з молодими російськими емігрантами. Це не дало відчутних результатів, але в 1865 році Герцен переніс видання «Дзвони» туди, де він виходив до 1 липня 1867 року. Саме тоді журналу виповнилося десять років. Тоді ж Герцен і Огарьов оголосили про припинення видання на півроку, до 1 січня 1868 року. А в листопаді опубліковано повідомлення про те, що «Колокол» буде з 1 січня виходити по-французьки, орієнтуючись і на зарубіжного читача. У першому номері французького «Дзвони» Герцен прямо визнав зменшення свого впливу в Росії і правильно побачив у цьому відображення того, що друкований орган виконав свою історичну місію. У 1868 році вийшло 15 номерів «Дзвони» французькою мовою. В останньому номері від 1 грудня редакція пояснювала своє рішення припинити видання цього органу. Це було відображено в «Листі М. Огарьову», яке написав йому Герцен: «Дорогий друже, я хочу запропонувати тобі не більше і не менше, як« державний переворот », а саме - негайно припинити видання« Дзвони »... Нове покоління йде своїм шляхом, воно не потребує наших промовах ... Іншим нам нема чого сказати ... З поглядами, які панують у Росії, ми розійшлися настільки, що перекинути міст неможливо ... ".

Герцен мав повне право заявити: «Ми спокійно покинемо арену журналістики, не будучи ні переможені, ні перевершені».

ВИСНОВОК.

Підводячи підсумки своєї курсової роботі, наголошу на тому, що творчий шлях Герцена був надзвичайно тернистим. Його позиція, незважаючи на подібності з демократами, майже завжди стояла осібно, хіба що на початку 60-х років його погляди максимально були наближені до поглядів революційних демократів. Про якісь більш-менш нормальних стосунках з владою і взагалі говорити не доводиться, тому що над «Колоколом» Герцен працював у вигнанні, а для імператорського уряду був ворогом номер один. І, тим не менш, в умовах, коли повністю був йому відданий по суті тільки лише Огарьов, він завзято відстоював свої погляди, які були цілком можливо не так радикальні, зате в них явно був присутній раціоналізм і був відсутній авантюризм, який в якійсь мірі був притаманний революційним демократам. Справою всього життя Герцена було полегшення життя простого російського народу. Саме заради цього створювалася Вільна друкарня, саме заради цього випускався «Дзвін». Цілком можливо, що практична користь герценівської діяльності була не така помітна на перший погляд. Але ж саме Герцен був тим теоретичним джерелом, з якого черпали натхнення майбутні покоління революціонерів. Саме Герцен першим вирішив кинути виклик офіційної влади і створив за кордоном безцензурну пресу, яка дозволила йому відкрито висловлюватися на найбільш актуальні теми для російського суспільства, і робив він це для того, щоб продемонструвати простому люду, що хоч комусь є є до нього. Він до останнього моменту відкидав революційне насильство, що характеризує його як гуманіста і як людину високих моральних принципів, який навіть до своїх ідейних супротивників плекав деякий повагу.

Олександр Іванович Герцен безумовно є знаковою фігурою у всій історії вітчизняної журналістики, видатним публіцистом, письменником, літературним критиком і громадським діячем. Звичайно ж його творчість не обмежується створенням друкарні в Лондоні та публікаціями в журналі «Дзвін», на що і було зроблено акцент у цій роботі. Це лише вершина величезного айсберга, яким і є його літературно-публіцистична діяльність. І звичайно розглянути всі аспекти його творчості в подібного роду роботі не представляється можливим. Тому в ув'язненні хочу ще раз підкреслити ту велику роль, яку зіграв Герцен для розвитку нашої журналістики та й для подальшої долі нашої країни. І ще нікому досі не вдалося цього спростувати!

СПИСОК ЛІТЕРАРУРИ.

Історія вітчизняної журналістики XVIII - XIX століть. Москва, МГСУ, «Союз», 2000 р.

2.Історія російської журналістики XVIII - XIX століть, під ред. А. В. Западова, изд-во «Вища школа», М., 1973.

3. Я. Є. Ельсберга. Герцен, Державне Вид-во художньої літератури, М., 1956.

4. В. Прокоф 'єв. Герцен з серії ЖЗЛ, М., «Молода гвардія», 1979.

5.А.І. Герцен. Твори. Том 7, М., Державне видавництво художньої літератури, 1958.

6. Л. І. Славін. Криза, що вдарила на сполох, М., Изд-во політичної літератури, 1986.

7. Герцен у спогадах сучасників. Державне видавництво художньої літератури, М., 1956.

8. Збірник матеріалів до вивчення російської журналістики, випуск 1, - під ред. Б.П. Козьміна, М., 1952.

9. Коротка літературна енциклопедія, ст. «Герцен О.І. , Вид-во «Радянська енциклопедія».

10. Володін А.І. Герцен. М., 1970.