Зміст.

Введення.

Користуючись мовою, ми щодня стикаємося з власними іменами. Вони служать для найменування людей, географічних і космічних об'єктів, різних об'єктів матеріальної і духовної культури. До іменам власним відносять імена як реально існуючих або існували людей, міст, річок, сузір'їв і т.п., так і найменування предметів, створених фантазією людини: богів, демонів, імена персонажів художньої літератури та фольклору і т.д. Під власними іменами слідом за О.І. Фоняковой, ми розуміємо "універсальну функціонально-семантичну категорію імен іменників, особливий тип словесних знаків, призначений для виділення та ідентифікації одиничних об'єктів (морського і неживих), виражають одиничні поняття, загальні уявлення про ці об'єкти в мові, мові та культурі народу". (Цитується по [Петрової І.О., 1996, с. 3])

Функціональне та мовну своєрідність імен власних призвело до того, що їх почали вивчати в особливій галузі мовознавства-ономастики (з грец. "Мистецтво давати імена").

Імена власні звернули на себе увагу вже давньоєгипетських, давньогрецьких і давньоримських вчених. Як особливий клас слів вони були виділені стоїками, однак і пізніше, в епоху Відродження, в Новий час, протягом усього XIX століття, тривала дискусія про імена власних, в ході якої було висловлено чимало як однозначних (прийнятих багатьма вченими), так і зовсім протилежних суджень.

В даний час, коли ономастика виділилася в самостійну дисципліну, зросла необхідність її вивчення.

Ономастика як лінгвістична наука вивчає основні закономірності історії, розвитку та функціонування власних назв. Володіючи своїм матеріалом і методикою вивчення його, ономастика не може не бути самостійною дисципліною. І оскільки вона виникла на стику наук, вона відрізняється комплексністю предмета дослідження.

Як зазначає А.В. Суперанская, специфіка досліджуваного предмета полягає в тому, "що лінгвістичний у своїй основі, він включає також етнографічний, історичний, соціологічний, літературознавчий компоненти, які допомагають лінгвісту виділити специфіку іменованих об'єктів і традиції, пов'язані з їх ім'ям" [Суперанская А.В., 1973, с.78]. Крім того, в ономастичних дослідженнях використовуються дані археології, історії, матеріальної і духовної культури, теології, біології психології, філософії, логіки і т.д. Все це виводить ономастичного проблематику за межі лінгвістики і надає самостійність комплексу складових її компонентів.

За домінує в ономастиці лінгвістичний компонент, тому що, з одного боку, ім'я - це слово, яке розвивається за законами мови. З іншого боку, інформація про кожного імені видобувається за допомогою лінгвістичних методів.

Імена власні використовуються для позначення широкого та різноманітного кола предметів, явищ і понять. Ономастичний простір може бути розділене па своєрідні сектори, всередині яких виділяють окремі зони або поля. "Поле" в ономастиці - "частина ономастичного простору, яка містить оніми певного виду". [Суперанская А.В., 1973, с.281]. Такий поділ необхідно тому, що всі ономастичний простір важко оглядатися. У ньому можуть бути виділені антропонімія, топоніміка, зоонімія, фітонімів, міфоніми, астроніми, хрононімія, хрематонімія і т.д. Кожен з виділених класів онімів якісно неоднорідний. Так, наприклад, антропоніми (іменування людей) можуть бути індивідуальними: особисте ім'я, по батькові, прізвище та груповими, які включають в себе родові, сімейні та династичні імена. Серед топонімів виділяють гідр оніми (іменування водних об'єктів), ойконіми (назви населених пунктів), ороніми (назви елементів земної поверхні), урбанонімії (назви внутрішньоміських об'єктів). А до складу міфоніми, які являють собою своєрідний сектор ономастического простору, входять іменування людей, тварин, рослин, народів, географічних і космографическим об'єктів, різних предметів, насправді ніколи не існували, а відомих нам з казок і міфів, створених фантазією людини.

Сьогодні імена власні представляють собою своєрідну лексико-граматичну категорію, яку можна досліджувати в різних аспектах: у мові і мови, в діалектної і літературної сферах. За останній час особливо посилився інтерес до специфіки ономастики різних родів літератури епічного, драматичного, ліричного. Це пов'язано з тим, що власні імена в художньому тесті мають свою специфіку. Подібно іншим засобам мови, власні імена, будучи використаними в контексті художнього твору, починають жити і сприйматися у "складної і глибокої образною перспективі-перспективі художнього цілого" [Виноградов ВИСОЦЬКИЙ, 1954, с.18-20]. Кожен з письменників вживає власні імена у відповідності зі своїм творчим методом і конкретними ідейно-художніми завданнями, що стоять у тому чи іншому творі. "На вживанні імен лежить друк певної епохи, літературного напряму. Класової позиції автора. Одне і те ж ім'я може служити різним цілям". [Михайлов В.М., 196Б, с.54]

У зв'язку з цим у 50-60-і рр.. XX ст. сформувалася особлива галузь знання - літературна ономастика, вивчає функціонування онімів в текстах художньої літератури. "Літературну (неетичну) ономастику можна визначити як суб'єктивне відображення об'єктивного, як здійснювану письменником" гру "загально мовними ономастическими нормами". [Карпенко Ю.О., 1986, с.34-40].

"Літературна ономастика - це частина поняття" художнє ціле "спосіб відображення світу з допомогою іменування, одна зі складових проблему художності, її магії і секретів". [Немировська Т.В., 1988, с.112]

Імена власні в художньому тексті відрізняються від загальномовних і функціонально, і семантично. Так, в реальному житті немає внутрішнього зв'язку між ім'ям і його носієм. Підкреслюється відсутність у власних назв лексичного значення, їх семантична спустошеність. На противагу іменам загальним, вони обмежуються однією функцією - позначення, що дозволяє їм тільки розрізняти, пізнавати позначаються об'єкти. Але в художньому творі зв'язок між ім'ям і носієм цілком може бути встановлена ​​волею автора. "Імена власні, не мають у мові свого предметно-логічного чи коннотативного значення, в художньому тексті набувають семантичний та емоційний потенціал, який накопичується в процесі розвороту тексту через авторські і персонажні характеристики позначуваного об'єкта - носія імені". [Автеньева Л.А.., Бакастова Т.В., 1988, с.163]

Взаємовплив художнього тексту і власної назви має двонаправлений характер: "З одного боку, позначаючи, єдиний денотат, імена власні виконують роль текстової скріпи, і наділене" таким чином, текстотвірний функцією. З іншого боку, власне ім'я, по мірі просування в тексті. собственцо-семантичну структуру ". [Бакастова Т.В., 1984]. Для літературних онімів, на відміну від ономастики загальномовних," конотативне значення стає обов'язковим і часто виходить на перший план, обумовлюючи особливий аспект функціонування власних назв у художній літературі ". [ Буштян Л.М., 1984]

Особливо актуальним сьогодні видається аналіз специфіки вживання власних назв у поетичних текстах. тому що "поетика власних назв - область словеснообразних коштів, надзвичайно мало ще досліджена". [Магазаннік Е., 1967.] У теж час, власна назва, стаючи матеріалом поезії, відіграє особливу роль-стає точкою відліку .... при актуалізації гармонії поетичного тексту "[Жогіна К.Б., 1997, с.2]. Крім того - прагнення письменника максимально використати можливості назв у поетичному тексті призводить до того, що вони стають одним з найважливіших засобів для створення яскравих, несподіваних образів .

Власні назви, яке може бути інтерпретоване як знак на високому рівні абстракції в плані загальної фіксації означуваного і що означає у тексті, дозволяє через відсилання до когнітивному артефакту (картині, увазі, сцені) і архетипу встановити зв'язки та традиції творчості поета і взаємодію його поетичної системи з іншими художніми системами. [Жогіна К.Б., 1997, с.4] в роботах Ономаст схильні аналізу ономастикон лише досить відомих, характеризуються яскравим індивідуальним стилем авторів. Зокрема, Григор'єв В.П. досліджує ономастику Велімира Хлєбникова, Некрасова Є.А. - Андрія Вознесенського, Богославська Л.М. - Марини Цвєтаєвої. Іноді розглядається вживання онімів тільки окремих класів (наприклад: Храмцова М.І. описує гідроніми в поетичній мові Різдвяного).

Дослідженню функціонування власних назв у поетичному тексті присвячені також роботи Пузирьова А.В., Михайлова В.М., Фоняковой О.І., Карпенко Ю.О., Карпенко, Бумтян Л.М., Магазіннік Е.Б. та ін Вони спрямовані, головним чином, на вплив функцій назв у просторі художнього тексту.

На останній загальносоюзній конференції «Наука об» іменах: перспективи розвитку ономастики, що проходила в Москві в 1991 році, в доповіді Карпенко Ю.О. було сформульовано завдання розширення дослідницької бази поетичної ономастики, причому не тільки за рахунок звернення до класиків жанру, але і до наших сучасних поетів.

У рамках вирішення цієї задачі знаходиться і дана робота.

Об'єктом нашого дослідження стали імена власні в поезії Володимира Висоцького, який був надзвичайно популярний у 60-80-і рр.. XX ст. як артист театру і кіно. Проте не меншу, а, ймовірно, велику популярність він завоював в якості артиста-співака - виконавця власних пісень, підкуповуючи глядачів і слухачів своєю щирістю, переконливістю перевтілення, граничною самовіддачею. Поезія ВИСОЦКІЙисоцкого, випереджаючи свій час, стосувалася багатьох заборонених тем, про які в повний голос заговорили лише з початком перебудови. Був час, коли навіть найближчі друзі не могли уявити його поезію в повному обсязі. Зараз поета видають як класика, вірші його даються в хронологічному порядку, а в новому виданні вже є такі академічні розділи, як епіграми, вірші та пісні "на випадок", начерки, незавершені твори і навіть "Dubia", тобто вірші, приписувані Висоцькому.

Про те, наскільки близькі і кохані були пісні Висоцького народу, говорить той факт, що багато хто з них, як зазначає Макарова Б.А [2000] "пішли" у фольклор. У перший збірник міського фольклору увійшли найулюбленіші народом пісні, які вже існують десятки років, і серед них є пісні Володимира Висоцького. Його пісні передаються з вуст у вуста, а це є свідченням того, що мірооплушеніе людини, яка створила їх, невіддільне від народного. "Мені здається, що у моїх пісень дуже російське коріння, і по-справжньому вони можуть бути зрозумілі тільки російській людині", - говорив В. Висоцький. І дійсно, творчість поета харчувалося самим життям - життям сучасної російської людини. Саме з неї він черпав і художні образи, і натхнення, і неповторний. Тільки йому притаманний стиль. У його віршах, як у житті, все перемішано: висока нерідко межує з низьким, комічне-поруч з трагічним.

Тематика віршів Висоцького надзвичайно різноманітна. Це вірші про війну. Вірші про справжні людях. Людей сильних, втомлених, мужніх і добрих. Таким людям можна довірити і життя, і Батьківщину, вони не підведуть. Вірші-ролі, в яких він приміряв на себе одягу, характери і долі інших людей - смішних і серйозних, практичних і відчайдушних, реальних і вигаданих.

Вірші "на випадок" щоб кого-небудь привітати або посмішити. Читаючи їх, думаєш, як же любив поет своїх рідних, друзів, учителів, колег, як використовував будь-який привід, будь-яку дачу, щоб висловити дружбу і любов до них.

Казкові вірші, в яких за хрипким голосом і жорсткою манерою виконання до пори до часу ховалася захоплена і добра дитяча душа, ховався людина, здатний на вигадки і пустощі, вміє вірити в диво і створювати його.

У віршах про кохання Високий, який здавався пульсуючим згустком нервів, раптом стає втіленням піднесеного спокою, стає людиною, що прийшло на всі таємниці буття. І кожне його слів, звучало по-особливому трепетно: [різдва, 1988, с.4]

Я поля закоханим постелю-

нехай співають уві сні і наяву! ...

Я дихаю, і значить - я люблю!

Я люблю, і значить - я живу! То ким же він все-таки був - Володимир Висоцький? Ким він був більше за все? Актором? Поетом? Співаком? Він був насамперед особистістю, явищем. І цей факт у доказах не потребує. Не випадково Юрій Трифонов назвав Володимира Висоцького "біографом нашого часу, яка охопила всі важливі больові точки в історії та життя народу." Майже про все, чим жив народ, у нього є пісні: про війну, про важких повоєнних роках, пісні про великі будови і похмурі часи 37-го року, пісні про космонавтів і спортсменів, про прикордонників, солдатів, офіцерів, поетів.

Вірші та пісні Володимира Висоцького передусім про людей і для людей, тому в них автор не міг не використовувати різноманітний склад власних назв.

Метою нашої роботи і є опис власних назв як елементів ідіостилю В. Висоцького. Для досягнення цієї мети слід вирішити такі завдання:

1. Зібрати ономастический матеріал для дослідження. 2.Виявіть, оніми яких класів включаються в ономастичний простір поезії В. Висоцького.

3. Вивчити специфіку використання імен власних, яка відображатиме особливості авторського стилю. Джерелом для збору матеріалу послужив збірка віршів Володимира Висоцького "Вибране: вірші та пісні" Ростов-на-Дону: видавництво "Фенікс", 2000 Тексти віршів у ньому надруковані у відповідності з уже опублікованими віршами, записами в авторському виконанні на платівках і магнітофонних стрічках, а також відповідно до текстів наданими видавництву вдовою поета Мариною Владі. Складність у виданні збірника полягала в тому, що автор не встиг підготувати книгу до друку - укладачам і видавцеві довелося самим з багатьох варіантів одних і тих же віршів, строф і рядків, вибирати те, що найбільш характерно для творчості Висоцького в цілому.

Збір матеріалу для дослідження проводився шляхом суцільної вибірки власних назв з текстів віршів. У результаті нами створена емпірична база дослідження в кількості 259 мовних одиниць в 333 слововживанні. Для аналізу зібраного ономастического матеріалу ми використовували послідовно описовий і стилістичний методи дослідження. Описовий метод передбачає "чітке уявлення про обраного предметі вивчення, послідовність опису, систематизацію, угруповання чи класифікації, характеристику матеріалу відповідно до поставленої дослідницької завданням" [Бондалетов В.Д., 1983, с. 38]. Стилістичний метод у роботі дозволив нам показати особливості відбору та вживання власних імен у поезії В. Висоцького та виявити їх роль у "побудові художнього образу і типизированном відображенні дійсності" [Бондалетов В.Д., 1983, с.39].

Глава I.

Поетична ономастика В. Висоцького.

§ 1. Поняття «поетичного онима» і «ономіч пр-ва».

Під омініч пр-вом в лінгвістиці розуміється «комплекс С.І. всіх класів, вживаних у мові даного народу в даний період для іменування реальних, гіпотетичних і фантастичних об'єктів ». [Подільська Н.В., 1988, с.95].

По відношенню до художнього твору, понятті «онім пр-во» являє собою об'єднання всіх онімів, які використовуються автором для вирішення найрізноманітніших художньо-образотворчих і стилістичних завдань.

У нашій роботі цей термін використовується для позначення комплексу С.М. різних кланів, включених до лірику ВИСОЦЬКИЙ як її невід'ємний компонент.

Відомо, що «стосовно до різних мов і періодів С.І. додаються до різних совокупностям об'єктів ..., в тому числі і не до існуючих ». [Торопов В.М., 1962, с.7]. Ще яскравіше це проявляється у ставленні поетичної мови, оскільки в «світі» художнього твору чи не кожен предмет може «як би балансувати м / у СІ і не СІ. [Торопов В.М., 1962, с.14], а саме поняття про норму у поетичному мовленні включає »ознака індивідуальної та групової варіативності в дуже широких межах» [Григор'єв В.П., 1976, с.183].

Не випадково Суперанская А.В. вважає, що «імена у художньому творі займають проміжне становище м / у іменами реальних і вигаданих предметів, тому що: а) денотати їх конструюються на основі досвіду художника, письменника, але не існують в дійсності; б) вони створюються за моделями реальних і нереальних предметів з урахуванням приналежності їх певному ономастичного полю. »[Суперанская А.В. 1973].

Однак в останнє десятиліття це думка знайшла не лише прихильників, а й противників. Наведена цитата вірна, якщо за літ. оніми приймаються тільки іменами «створені автором з певною стилістичною метою. Так, Карпенко М.В. вважає, що до літ. антропонимом не слід відносити імена історичних діячів, так як вони служать лише вказівкою на дійсність, на їх носіїв. Літ. антропонім, за її визначенням, - це «ім'я, створене самим автором і в тій чи іншій мірі характеризує персонаж» [Карпенко М.В., 1966, с.66].

Михайлов В.М. досліджуючи питання про особливості вживання С.І реальних історичних осіб в художній літературі, прийшов до висновку, що «історичне власне ім'я, стаючи елементом художньої форми твору, досить часто активізує свої потенційні семантико-експресивні можливості, сугестивні властивості [Михайлов В.М., 1965, с.9]. Він пропонує розрізняти в художньому творі імена, створені письменником (засланні, Хлестаков), і «готові» СІ (Ліза, Олександр, Петрушка).

Ближче до істини, видно, ті автори, які вважають, що всі види власних імен: і реальні власні імена, і створені письменником [Силаєва Г.А.].

Таке широке тлумачення літературного оніма характерно і для нашої роботи.

§ 2. Загальна характеристика оніміческого пр-ва поезії ВИСОЦЬКИЙ

Пісенна поезія ВИСОЦЬКИЙ багата яскравими, несподіваними образами. Для кожної людини існує свій Висоцький. Коли вимовляють ім'я цього - виконавця власних пісень, одні згадують: «Послухай, Зіно, не чіпай Шурика ...» інші - «Жираф великий йому видніше ...» а треті - «... і з'їли Кука». Неможливо забути і географічну розкиданість його сюжетів: «... Над Мурманськом ні хмар, ні хмар, / і хоч зараз лети Ашхабада. / Відкрито Київ, Харків, Кишинів, / і Львів відкритий - але мені туди не треба ... / або: ... У холоду , в холоди / Від насиджених лист / Нас інші звуть міста, - / Будь то Мінськ, чи це Брест, / В холоду, в холоди. " Вже ці, наведені нами рядки передають значимість СІ для лірики ВИСОЦЬКИЙ Всі оніміческое пр-во його поезії можна розділити на дві зони: зону реальних і зону не реальних СІ. Це обумовлено віднесеністю денотатів, іменованими оніми, до світу реальної (історичної) дійсності (Москва, Кремль, Пушкін, Сталін) або ж до «відбитому світу» літератури, міфології, релігії (Гамлет, Офелія, Кассандра, Христос). До реальних СІ відносяться антропоніми (індивідуалізують іменування людей), топоніми (назви географічних об'єктів), астроніми (СІ небесних тіл), зооніми (СІ будь-якої тварини). Остання група реальних онімів досить умовна «Справжніх» зоонімов у віршах ВИСОЦЬКИЙ немає, але їх функції виступають загальні іменники, що позначають тварин наприклад: У жовтій спекотній Африці, У центральній її частині Як-то раптом поза графіком Трапилося нещастя Слон сказав, не розібравши, «Видно, бути тому! ...» Загалом так один жираф Закохався в антилопу! Включення подібних лексем у онім. пр-во обумовлено не тільки графічним оформленням (подача автором з великої літери), а й важливістю охоплюють ними персонажів, а також тим, що це відповідає російської байок казкової традиції. Не випадково героями віршів В. стали Вовк, Ведмідь, Козел. Наприклад, ведмідь - баламут і шахрай - Обхамити кого-небудь по ведмежому - Враз Козла знайдуть, призведуть і б'ють По рогах йому і проміж яєць А Козел собі всі скакав козлом, Але пустувати він став втіхомолочку Як-то бороду зав'язав вузлом - З кущів назвав Вовка сволотою. На наш погляд, слід скасувати вживання зооніма Козел. Висоцький переосмислює навіть у складі фразеологізму «цап-відбувайло». Не один з вас буде землю жерти, Всі повиздихаєте без прощення, - Відпускати гріхи кому це мені вирішувати. Це я - Козел відпущення! Зоон Кіт у вірші «Лукомор'я більше немає» можна відносити і до зоонімам і до поетонімам. Як видно з контексту, це мовна одиниця співвідноситься з поемою Пушкіна «Руслан і Людмила», автор який водить відповідно з казковою традицією називання тварини загальною назвою. Тут і справді ходить Кот, - Як направо - так співає, Як наліво - так загне анекдот, - Але, вчений сучий син, Ланцюг золотий зніс в торги І на виручку - один - у магазині. Група нереальних онімів представлена ​​поетонімамі - СІ персонажів інших художніх творів; міфоніми - «СІ ономастического пр-ва в міфах, епопеях, казках» [Подільська Н.В., 1988, с.83], «бібліонімамі - іменами біблійних персонажів і теоніма - СІ божеств в любові пантеоні. Деякі з цих класів у свою чергу, представлені підкласами (схема № 1). Кількість СІ різних класів у оніміческом пр-ве поезії ВИСОЦЬКИЙ неоднаково. Це пов'язано з тим, що не тільки в художньому, а й у лінгвістичному аспекті. Його поезія, як ми вже відзначаємо, була близька сучасником, так як вони бачили і впізнавали в ній себе, свій світ. Тому в ліриці поета переважають реальні оніми (див. таблицю № 1). Більше того, проведений аналіз показав, що незважаючи на антропоцентричность його віршів, топонімів у поезії ВИСОЦЬКИЙ більше, ніж антропонімів (див. таблицю № 1). Щоправда, стилістична їх навантаження перебуває у зворотній пропорції. (Див. розділ II). Різна і смислове навантаження, яку несуть реальні і нереальні оніми. Реальні використовуються ВИСОЦЬКИЙ для створення картинки реальної дійсності. Нереальні оніми мають більш широкий діапазон смислового навантаження. Огляд оніміческого пр-ва лірики В. був би неповним, якщо ми не включимо в нього пласт індивідуально-авторських онімів, які неможливо "підвести під будь-які класифікаційні категорії. Теми життя і смерті, кохання, долі, проведення, правди і брехні можна зустріти у кожного класика. Не виняток у цьому й тв-во ВИСОЦЬКИЙ онімастіческом пр-ве його поезії можна виявити коло слів (Життя, Смерть, Правда, Брехня, Любов, Провидіння, Нелегка, Крива), де поетом застосовується суто графічний принцип (заголовна літера) для виділення їх , як СІ, наприклад: Ніжна Правда в красивих одежах ходила, Причепуритися для самотніх, блаженних калік, - Груба Брехня цю Правду до себе заманила. Моя залишайся-ка ти в мене на нічліг ... (389) Використовуючи такі СІ автор створює яскраві поетичні образи, які вбирають у себе численні філософські узагальнення: ... Завагався вона і прогадала. Тепер назад у кобуру лягай! Так Смерть вперше близько побачила З народження ненависну Життя. (415) На наш погляд, ці окказіональние СІ, що займають особливе місце в авторській стилістиці, можна визначити терміном «філосоніми» і включити їх у спільне оніміческое пр-во лірики ВИСОЦЬКИЙ. СХЕМА № 1 Оніміческое пр-во поезії ВИСОЦЬКИЙ. Р еальние оніми Нереальні оніми Антропоніми Зооніми Поетоніми теоніма Бібліоніми Особисте ім'я ім'я + прізвище по батькові міфоніми Прізвище Міфоперсоніми Міфозооніми Топоніми Міфотопоніми Гідроніми ойконіми хороніма Міфогідроніми Міфойконіми Ороніми урбанонімії Міфофоніми Міфодрімоніми Таблиця № 1. Класи онімів Кількість онімів Кількість словоуп. Приклади. Реальні оніми 1. Антропоніми, в т.ч. 73 84 Особисте ім'я 28 31 «Дівчина здрастуйте! Як вас звати? «Тома». «Сімдесят друга! Чекаю дихання затая ... / Бути не може, повторіть, я впевнений будинку ... / Ось вже відповіли. Ну здрастуй, це я! ... »(174) Прізвище 37 45 Але врахуй, що Фішер дуже яскравий, Навіть спить з дошкою - сила в ньому, Він грає чисто, без помарок ... (122) Ім'я + прізвище 7 7 Я ріс як вся дворова шпана - Ми пили горілку, співали пісні вночі, - І не любили ми Сергійка Фоміна За те, що він завжди зосереджений. По батькові 1 1 Якщо так, Макарич, - не поспішай, Через колки, послаб затиски, Перезнятий, перепиши, Перегравши, сиди живий. (360) 2. Топоніми, в т.ч. 99 134 Айконіми 35 55 Цей шум не початок кінця, Не повторна загибель Помпеї - Суперечка вели три великих дурня Хто з них, з великих, дурніший. (386) Урбанонімії 19 19 І хоча у все світле вірю - Наприклад, в наш радянський народ, - Не поставлять мені пам'ятник у сквері Де-небудь в Петровських воріт. (З17) Хороніма 36 56 На кордоні з Туреччиною чи з Пакистаном Смуга нейтральна, а праворуч, де кущі Наші прикордонні пости з нашим капітаном, А на лівій стороні - їхні пости. (53). Гідроніми 5 5 Лапами грабастая Кораблі стараються - Тягнуть баржі з Каспію, Тягнуть, надриваючись. (105) Ороніми 3 3 Від кордону ми землю повернемо назад, - Була справа спочатку, - Але назад її закрутив наш комбат, Відштовхнувшись ногою від Уралу. (315) 3. Астроніми. 15 21 Із серпня зголоднілий Лев гладить але Овена в квітні. У червень до Близнюків свої руки здійнявши, Найніжніші діви сузір'я Діви, Ваги перетворили на гойдалку. (66) 4. Зооніми. 7 7 Разом: реальних онімів. 195 247 Нереальні оніми. 1. Міфоніми. 32 33 Ось Емелюшка Щуку мне в руки, Щуці бути юшкою смачним варивом. (790) 2. Бібліоніми 15 35 Мені доля до останньої межі, до хреста Сперечається до хрипоти (а за нею - німота), Переконувати й доводити з піною у рота, Що - не те, це зовсім, не той і не та! Що - лабазники брешуть про помилки Христа. (413) 3. Поетоніми. 14 14 І крикнув як Річард я в драмі Шекспіра. «Коня мен! Півцарства даю за коня. (107) 4. Теоніма. 3 4 Хто вірить в Магомета, хто в Аллаха хто в Ісуса. (176) Підсумок: нереа.онімов. 64 86 Разом: 249 333 § 3. Реальні оніми. 3.1. Антропоніми. Антропонімія, представлена ​​у віршах ВИСОЦЬКИЙ, дуже різноманітна. У першу чергу, антропоніми, що входять до оніміч. пр-во його поезії, можна умовно розділити на «втілені» і «невтілені» імена. «Втілення» називаємо імена, прізвищами реальних, відомих особистостей: історичних діячів: Бонапарт, Сталін, Берія, Решелье, Молотов, Калігула, Грозний, Іван Калита; представників російської та європейської літератури: Шіллер, Езоп, Пушкін, Блок, Маяковський, Байрон, Рембо, Толстой, Стругоцкіе, Метерлінк, Данте, Достоєвський, Гоголь; вчених: Ейнштейн, Ньютон, Архімед; художників: Леонардо Да Вінчі, Рафаель, Дали; шахістів: Фішер, Таль; музиканта: Пелельс; мореплавця: Кук; Наведений список свідчить про те, що «втілені» антропоніми у У практично представлені одним класом - прізвищем. Мабуть, це можна пояснити двома причинами. Саме прізвище є найбільш яскравою візитною карткою людини. Окреслені прізвищами історичні особистості практично ніколи не є ліричними героями віршів, а використовуються поетом як історичну скріпи або як еталон наслідування, до якого звертається На як поет, як людина. ... І все ж мені прикро, самотньо: Адже ця Муза - люди підтвердять! - Засиджувалася цілодобово у Блоку, У Пушкіна жила не виходячи. (192) Рідкісним винятком у цьому ряду є використання автором імені художника Леонардо да Вінчі як позначення ліричного героя у вірші «Про любов в епоху Відродження». Ось іспохабіть нині, - Так і тягають в ліжко! Або - Леонардо Да Вінчі - Теж який Рафаель! (206) Про належність до «втіленим» таких антропонимических категорій, як особисті імена (Марина і Володя) та по батькові (Макарич), можна судити тільки при зверненні до контексту віршів. ... Ось пишуть голос мій неоднаковий. Те хрипкий, то гордовитий, то глухий. І просить населення бараків. «Володя», ти не співай за упокій. (337) З наведеного четверостишья ми чітко бачимо, що особисте ім'я Володя - це ім'я мого автора. На це вказують наявність у тексті присвійного займенника (мій) прямого звернення (... І просить населення бараків: / «Володя» ти не співай за упокій). А подання характеристики голосу (... Те хрипкий, то надривний, то глухий) не залишає сумніву щодо того, що ліричним героєм цього вірша є сам В. Висоцький. Особисте ім'я дружини Висоцького у своїх віршах вживає в / офіційної (Марина) та неофіційної (Маринка) формах. Автором точно не вказується, що ці вірші написані про Марину Владі, але з утримання ми розуміємо, що в цих рядках поет звертається саме до неї. Ні поруч нікого, як не дихай. Давай з тобою, організуємо зустріч! Марина, ти лист мені напиши - По телефону я тобі відповім. (222) Як відомо, Марина Владі жила в Парижі, а Володимир Висоцький у Москві, вони не могли зустрічатися часто. І за допомогою листів і дзвінків по телефону вони намагалися подолати це величезна відстань, що розділяють їх. З контексту іншого вірші, де поетом використана неофіційна форма імені (Марина), ми розуміємо, що автор звертається до своєї дружини, з лексеме «половинка». Так в реальному житті багато чоловіки називають своїх дружин. Маринка, слухай, люба Маринка, Кровиночка моя і половинка. Використання ВИСОЦЬКИЙ по батькові Макарич є формою близького, дружнього звернення поета, до пам'яті про Василя Макарич Шукшина. Однозначність такого тлумачення закладена поетом у назву вірша «Пам'яті Василя Шукшина» При зверненні до змісту, ми відчуваємо, як перейнято воно болем про передчасну смерть співака російського життя, якого ВИСОЦЬКИЙ знав, любив і поважав. Якщо так, Макарич, не поспішай, Спусти колки, послаб затиски, Перезнятий, перепиши, Перегравши, сиди живим. Більшість найменувань реальних особистостей поетом використовується одноразово, але зустрічаються такі, які автор вживає 2 і 3 рази: Прізвища: Пушкін (3), Сталін (2), Ейнштейн (2); особисте ім'я дружини Марина (2), таке повторне звернення не є у ВИСОЦЬКИЙ випадковим. Так, наприклад, однією з наскрізних ліній його творчості ставати діалог з Пушкіним, який почався з переосмислення пушкінських образів у антиказки «Лукомор'я більше немає (1967)». Поет зіштовхує їх з непривабливим побутом своєї епохи. У вірші 70-х років «Про фатальних цифрах і датах» зверненні до великого поета вже позбавляється пародійного, комічного початку, а натомість все більш виразно звучать трагічні ноти, пов'язані з осмисленням власної поетичної долі. «Ця поетична паралель - знак духовної обов'язки, яку ВИСОЦЬКИЙ постійно ... відчуваючи по відношенню Пушкіну [Кулагін А.В., 1992, с-24-25]. Ім'я Сталіна для наших сучасників і для наступних поколінь людей, напевно завжди буде асоціюватися з роками війни і роками репресії. Про що б не писали історики, але все таки з ним пов'язана характеристика цілої епохи, епохи героїчної і трагічної одночасно. І героїчне і трагічне пов'язане з ім'ям Сталіна, можна побачити у змісті віршів Висоцький. Нехай багато говорив нісенітницю Наш Тамада - ви тамаду не чіпайте, - За Батьківщину був тост алаверди, За Сталіна, - я думав - я на фронті. (217) Так дійсно, солдати, що йдуть у бій кричали: «За Батьківщину! За Сталіна! »І цього не можна викреслити з пам'яті народної. У контексті іншого вірші ім'я Сталіна послужило яскравою характеристикою годале репресії, страждань, страху, горя людського: Скільки віри і лісу повалено, Скільки звідано горя і трас! А на лівих грудях - профіль Сталіна, А на правій - Маринки анфас. (165) І цього не можна забувати, тому що «ближче до серця кололи ми профілі, / що він чув як рвуться серця." З ім'ям Марина пов'язана особисте життя поета. Любов, зустрічі і розставання, дні, проведені в розлуці, загалом те, чим живе і дихає любові людина. Це і величезна відстань Москва-Париж, яке закохані люди долали за допомогою телефонних дзвінків. І квартира на Великому Каретному, тільки їх маленький, затишний світ. І дві талановиті, неординарні особистості, так вдало і свавільно з'єднані долею. Сектор «втілених імен досить великий: у ньому зафіксовано 34 онима в 39 слововживання. Це зайвий раз підтверджує значущість імен реальних особистостей у поезії та необхідність їх включення в поетичний ономастикон. Тим більше, що група «невтілених» імен, куди ми відносимо антропоніми, взяті Висоцьким з реального іменинника для найменування придуманих ним персонажів, дуже незначно відрізняється про попередньої в кількісному відношенні. Вона представлена ​​39 онима в 41 слововживанні. Антропонімічні моделі в цій групі більш різноманітні, по-перше, їх можна розділити на однослівних і двухсловний. Перші вираз або особистим ім'ям, або прізвищами, а двухсловний представляють собою сукупність цих двох категорій. Трислівні модель «ім'я + по батькові + прізвище» і двухсловной модель «ім'я + по батькові», які є характерними для іменування російської людини, у віршах Висоцький не використовується взагалі, мабуть, в силу своєї офіційної. Серед однослівних моделей провідні місце займає особисте ім'я, (24 мовних одиниці) вживається в різних формах. Особисте ім'я в офіційній формі: Никодим, Горпина, Іван, Марія, Євстигній, Сергій; Особистість у цивільному - хлопець рудий, Мені трапилася в Парижі, Будемо з вами жити, я - Никодим. (65) Особисте ім'я в неофіційній формі: гіпокорістіческое ім'я, що має скорочену форму основи або одну повну основу замість двухсловной форми. [Подільська Н.В., 1988, с 69]. Федько, Ваня, Клава, Вася, Коля, Надя, Тома. Одне ім'я зафіксоване навіть у двох гіпокорістіческіх формах: Сергій і Серега: Їх вісім - на двоє, - розклад перед боєм Не нам, але ми будемо грати! Сергій, тримайся. Нам не світить з собою, На козирі треба рівняти. (153)

Вважай по-нашому, ми випили не багато -

Не брешу, їй-бога, - скажи, Серьога!

І якщо б горілку гнати не з тирси,

Те че б нам було з п'яти пляшок! (279)

Іноді подібні імена використовується в особливій усічений формі (Вань, Зін), яку нерідко називають «звательной», наприклад:

Ой, Вань, дивись, які клоуни,

Рот - хоч завязочки приший ...

Послухай, Зіно, не чіпай шурина,

Який не є, а він - рідня!

2. Квалітативність ім'я - «зі значенням кожної суб'єктивної оцінки, утворене від повної або скороченої основи» [Подільська Н.В., 1988, с.71]. Найчастіше поетом використовуються форми з суфіксом - до: Машка, Маринка, Нінка (2), Вєрка, Мишко:

Машка, шкідлива натура, -

Так і лізе на скандал,

Образився, дура, начебто, значить, - завадив. (96)

Але зафіксовані і форми з суфіксами - Юхи, Валюхи, Надюха, Олексо.

Мені дуже-дуже не вистачає вас, -

Хочу побачити милі мені пики!

Як там Надюха, з ким вона зараз

Одна? - Тоді нехай напише теж. (49)

Особливо слід скасувати народно - поетичну форму особистого імені - Марьюшка, використання якої нас використовує нас у світ старовини, малює образ молодої дівчини, перетворює до краси до співучості російської ліричної пісні.

Чому не кинулася, Марьюшка, в рекрути,

Що ж не замовкла-то назавжди ти,

Як забрали милого рекрути, в рекрути,

Як умів твій звужений під солдати. (185)

Прізвища у групі «невтілених антропонімів представлені у значно меншому обсязі, ніж серед, Березкін, Суєтін, Борисов, Леонов, наприклад:

У начальника Березкіна -

Ох і гонор, ох і понт! -

І душа - хрест - навхрест дошками, -

Але і він пішов на фронт (36)

Така ж кількість мовних одиниць знаходимо і двухсловной моделі «особисте ім'я + прізвище: Сергійко Фомін, Слава Голубєв, Мишко Шифман, Бескудніков Олег, Валя Петрова.

Проте дану двухсловную модель можна віднести до «невтіленим іменам лише умовно. Можливо припустити, що автору був відомий прототип персонажа, вірші. Але для численних читачів стає неважливим, чи дійсно ця людина існував насправді. Вони сприймають, його тільки як якийсь образ, що збирає в собі риси, характерні для багатьох людей. Так контексті вірша «Скільки полеглих бійців вздовж дорого полягло» двухсловной форма Валя Петров є для нас тільки позначенням ліричного героя.

Де ти, Валя Петров? - Що за дурне питання.

Ти закрив своїм танком пролом.

Ну а в зведеннях прочитаємо: ворог втрат зазнав,

Ну а ми - на вихідний рубіж. (68)

Але ми так само можемо припустити, що це ім'я конкретної людини було відомо Висоцькому. І саме його він вибрав для свого вірша.

Вживання двухсловной моделі, Голубєв Слава в контексті вірша «Я жінок не бив до сімнадцяти років мотивується римою:

Але був у неї продавець з ГЕЖЕ -

Його звали Голубєв Слава, -

Він ці духи подарував їй уже, -

Ліворуч - направо моя посміхалася шалава. (24)

У даному випадку, ми не можемо припустити те, що ця людина існував в реальному житті і був відомий поетові. Вибір даної моделі не є обов'язковим і вона може бути замінена будь-який інший, що відповідає ритму вірша.

Безумовно, вибір тієї чи іншої моделі іменування значущий для автора, тому що вона стає не тільки «знаком» героя, а й зосередженням авторських асоціацій, способом вираження поетичного «Я».

Так, своєрідним кодом, символом для найменування цілої національності стали у Висоцького єврейські прізвища Робинович, Гуревич, Шифман.

Заборонили всі царі всім царевичам

Строго - пресуворо ходити по Гуревичем,

До Рабіновичам, не сміти, теж - до Шіфманам, -

Правда, Шифман потрібні лише для рими нам.

У оніміческом пр-ве поезії Висоцького все «невтілені імена взяті поетом з реального именник 60-80-х рр.. 20 в. Антропонімічні одиниці, що зустрічаються в його творчості, зафіксовані в словниках і довідниках (див. Петровський, 1984; довідник особистих імен, 1987, Суперанская і Суслова, 1981). Прізвища представлені мовними одиницями з звичайними для російського суспільства антропоформантамі - ів / єв (Голубєв, Борисов) або - ин (Березкін).

3.2. Топоніми.

Існує така думка, що «топоніми частіше використовуються а прозі, внаслідок її більшої реалістичності і конкретності зображення. Для поезії вони менш властиві »[Макарова С.Я., 1990, с.192]?

У Висоцького ми спостерігаємо зворотне явище. Топоніми в його віршах переважають у кількісному відношенні навіть над антропонімів. (99 мовних одиниць у 134 слововживань). Склад топонімів досить неоднорідний, різноманітний і географічно розкиданий. Це допомагає поетові добитися створення в своїх творах достовірних, реалістичних картин навколишньої дійсності, показати широту і велич світу, в якому ми живемо.

Достатні яскраво різноманітні у вживанні топонімів Висоцьким можна простежити на прикладі хороніма (36 мовних одиниць у 50 слововживань) і айконімов (35 мовних одиниць у 55 слововживань).

Хороніма у віршах поета представлені 4 групами.

1. Назви материків - Африка, Австралія, Європа.

Ви можете прославитися майже на всю Європу, якщо

З лопатами проявіть тут свій патріотизм. (313)

2. Назви країн - Ізраїль, Туреччина, Пакистан, Франція, Канада, Америка (2), Єгипет, Персія, Бельгія, Китай, Індія, Іран (2), Ірак, Монако, Польща, Чорногорія, в т.ч. назви нашої країни такі, як Росія (5), Расея, Союз.

Вживання хороніма Росія, найбільш приватного в цьому ряду СІ, є закономірним для творчості будь-якого російського поета. Саме таким відчував себе Висоцький - поетом Росії. У віршах його простежується духовний зв'язок минулого і сьогодення нашої країни, нашого народу, частинкою якого був Висоцький.

І нас хоча розстріли не косили,

Але жили ми підняти не сміючи очей, -

Ми теж діти страшних років Росії,

Передчасно вливав горілку в нас. (436)

Використання такої форми хороніма, як Расея, стилістично виправдане контекстом вірша. На тлі грубуватою просторічної лексики вона органічно, вписуватися в загальній ритмічний лад вірша:

Ні мене - я покинув Расею, -

Мої дівчатка ходять в соплях!

Я тепер своє насіння сію

На чужих Єлисейських полях ... (225)

Дивно, але лише одного разу поет, використовує назву всієї країни, в якій він жив - Радянський Союз, та й то в «усіченому» вигляді:

Мій сусід об'їздив весь Союз -

Що-то шукає, а чого - не видно, -

Я в справи чужі не суюсь,

Але мені дуже боляче і прикро. (63)

3. Назви островів - Сахалін, Клондайк, Крим:

Ти не лякайся розповідей про те,

Ніби тут самим край світу,

Ззаду ще Сахалін, а потім кругла наша планета. (169)

4. Назва значних територій нашої країни - Сибір (2), Тамбовщина, Поволжі, Далекий Схід:

Сідати в полуторці, валяйте до нас у Тамбовщину, -

А гама випромінювання деньок почекає (313).

Оніми Захід (4), Схід (3), Північ (2), Висоцький вживає в якості позначення великих географічних просторів.

А на суші - ромашка і конюшина,

А на суші - поля замело, -

Але я птахи летять на Північ,

Якщо їм набридне тепло. (75)

Так само для позначення великих географічних просторів Висоцький вводить і періфрастіческім заміни «контекстуальне / вторинні іменування ..., які з часом можуть перетворюватися на стійкі вирази і ставати постійними замінниками того чи іншого імені». [Макарова С.Я., 1990, с.192]. Перифрази Старий Світ і Новий Світ досить часто вживаються в розмовному і літературних сферах, тому, зустрічаючи ці мовні одиниці в контексті вірша Висоцького, ми не сумніваємося щодо їх тлумачення. Під Новим Світом нами розуміється Америка, під Старим - Європа.

Світло Новий не одіножди відкритий,

А Старий весь розбили на квадрати,

До ніг впали таємниці пірамід,

До біса пішли гусари і пірати. (213)

Ще яскравіше географія представлена ​​в айконімах - назвах міст. Це пов'язано і з тим, що Висоцькому як акторові доводилося багато гастролювати, і з тим, що, в силу свого поетичного таланту, він міг переміститися в будь-яку точку зеленного кулі, в будь-яке місто нашої планети. Десь він досочинить, посилюючи, додавав штришок - інший. Зате картина реальному житті ставала від цього зримою, живий, що запам'ятовується надовго.

Висоцький вводить у свої вірші як назви російських міст (Москва (9), Одеса, Смоленськ (2), Магадан (5), Мінськ (2), Брест (2), Ростов, Тула, Анадир, Норильськ, Ленінград, Тбілісі, Владивосток , Мурманськ, Амхабад, Київ, Кишинів, Львів, Барнаул, Курськ, Харків), так і назви зарубіжних міст (Париж (5), Прага, Будапешт, Лондон, Делі, Рим (2), Тель-Авів, Сорренто, Хіросіма, Помпея, Варшава, Осло). Причому, російські ойконіми переважають в якісному відносини над зарубіжними (21 мовні одиниць - 12 мовних одиниць).

Найбільш частотними серед назв міст у віршах Висоцького є ойконіми Москва (9), Париж (5), Магадан (5).

Ці три міста грали кожен свою роль в житті поета. В далекий Магадан їде працювати його друг Гарік Кохановський. На його проводи приносить совю нову пісню:

Мій друг їде в Магадан -

Зніміть капелюха, зніміть капелюх!

Поїде сам, поїде сам -

Не по етапу, не по етапу. (56)

Париж для Висоцького ставати місцем, де живе його любов - дружина Марина. І хоча складними були відносини між двома «зірками», але вірші звучать схвильовано і романтично.

У душі моїй - всі цілі без дороги, -

Часом у ній - і ви знайдете лише

Дві напівфразі, полудіалогі, -

А решта - Франція, Париж. (172)

Москва - це місто, в якому поет народився, тут він вчився, працюючи в Театрі на Паганке, складав і співав свої пісні. Висоцький любив своє рідне місто і знав його досконало, тому в його віршах можна виявити велику кількість московським урбанонімії: Арбат, капустянки, Хімки, Кремль, Великий Каретний, Ординці, Большойтеатр, Мала спортивна Арена, Савеловський вокзал, Прісна, Петровські ворота, Бутирка, Наводевічье.

Багато хто з них пов'язані з біографією поета, наприклад: на Великому Каретному в квартирі Льови Кочаряна Висоцький почав писати свої вірші - пісні для дуже маленького кола друзів. Тут він прожив півтора року і весь час приносив для них свої нові пісні і їм першим показував. «Я для них писав і нікого не соромився. ... Я знав, що вони мене будуть слухати з цікавістю, тому що їм так само шкребе по нервах все те, що і мене непокоїть », - згадував Висоцький. Потім про Великому Каретному їм буде написані вірші.

Де твої сімнадцять років?

На Великому Каретному.

... Де твій чорний пістолет?

На Великому Каретному.

А де тебе сьогодні немає?

На Великому Каретному.

Але коло урбанонімії у Висоцького тільки Москвою необмежений. Крім московських поет вводить у свої вірші та зарубіжні урбанонімії. Капітолій, Нотр-Дам, Сенат, Тріумфальна арка, Версальський палац.

Хтось вякнул у трамваї на Пресні.

Немає його - умотал нарешті!

От і нехай свої чужі пісні

Пише там про Версальський палац. (225)

Значно рідше у віршах Висоцького можна зустріти ороніми та гідроніми. Причому перші - це тільки назви гір, розташованих на території нашої країни: Урал, Кавказ, Ельбрус.

З горами для Висоцького пов'язано дуже багато слід зазначити, що саме вони принесли йому широку популярність. Після виходу фільму про альпіністів «Вертикаль» для тисяч людей, ніколи не відвідували театру на Таганці, для яких Висоцький раніше був тільки голосом і жив у тисячах квартир на коричневих магнітофонних стрічках, відбувається знайомство з поетом на не кошторисному кількості екранів.

І зараз, через багато років, на пам'ять відбуваються рядки з пісень, написаних поетом для цього кінофільму: «Хлопця в гори тягну / ризикни! - / Не кидай одного / Його: »Або« Так залиште непотрібні суперечки - / Я собі вже все довів / Краще гір можуть бути тільки гори, / На яких ще не бував ». І, звичайно, зі знаменитої «Скалолазка».

Я запитав тебе: «Навіщо йдете в гору ви? -

А ти до вершини йшла, а ти рвалася в бій. -

Адже Ельбрус і літака видно чудово. "

Розсміялася ти - і взяла з собою. (86)

Назви водних об'єктів - гідроніми у віршах Висоцького представлені наступними мовними одиницями: Каспій, Волга, Тихий, Ніл, Темза, Босфор.

Цілком стилістично виправдано введення таких гідронімів, як Тихий і Великий океан. Вони беруть участь у створенні загального ритмічного емоційного фону вірші і в побудові поетичного образу великого водного простору:

Тут до ранку пароплави ревуть серед океанської галасу,

Не тому його Тихим звуть, що він дійсно тихий. (169)

Всі топоніми, включені до оніміческое пр-во поезії Висоцького, є «втіленим», так як вони не створені фантазією поета і їх можна легко відшукати на географічній карті. Рідкісним винятком у цьому ряду є вживання Висоцьким оказіонального гідроніма Ізраілеванное у вірші «Ведмедик Шифман»:

Мишко мій кричить: «До біса!

Віза - або ванна! »

Їдемо Коля, - море там Ізраілеванное!

3.3. Астроніми.

Ця категорія реальних онімів в поезії Висоцького є, в порівнянні з антропонімів і топонімів, нечисельної в кількісному відношенні (всього 16 мовних одиниць) і включає:

1. Назви сузір'їв - Тау Кіта, Ваги, Гончі пси, Чаша, Лев, Овен, Близнюки, Діва, Стрілець, Водолій, Козеріг, Чумацький шлях.

Сам Висоцький зазначав, що фантастика дуже його приваблювала. Вірш, де поетом використовується астроніми, сузір'я «живуть життям живих істот».

Із серпня зголоднілий Лев

Дивиться на Овена в квітні

У Червні Близнюкам здійнявши,

Найніжніші діви сузір'я Дев.

Ваги перетворили на гойдалку. (65)

2. Загальна назва зоряного простору - Галактика. \

Я крикнув: «Галактиці соромно за вас!»

У відповідь вони чимось мигнули. (112)

3. Назва планети - Земля, яка поет включає свої вірші 5 разів.

Вона (Земля) у Висоцького - жива істота, яка відчуває страждання і біль, сумує про загиблих дітей:

Цей дурний свинець всіх чи відразу знайде,

Де наздожене - в упор або з тилу?

Хтось там попереду навалився дот -

І Земля і на мить застигла. (316)

Вірою у відродження і продовження життя звучать наступні рядки про Землю:

Ні! Дзвенить вона, стогони глушачи,

З усіх своїх ран, з віддушин,

Адже Земля - ​​це наша душа, -

Чобітьми не витоптати душу! (198)

§ 4. Нереальні оніми.

4.1. Міфоніми.

Один з парадоксів Висоцького полягає в тому, що цей «органічний художник, чия творчість інтуїтивно перегукується з самим глибин національної свідомості», був одночасно, за висловом академіка Б. Піотровського, «книжником» і «ерудитом». Він був дуже тонко освічений. Любив Бальмонта, В. Іванова, Мандельштама, Ахмадуліну, Булгакова. Їх культуру він наповнював живої сучасної промовою. У його віршах теж можна знайти чудові знання різних пластів світової культури - від Сальвадора Далі до античних і біблійних світів.

Цими причинами пояснюється те, що в оніміческое пр-во поезії Висоцького включені такі категорії СІ, як міфоніми, бібліоніми, поетоніми, теоніма, які представляють собою сектор «нереальних» онімів.

Найчисленнішою групою в зоні «нереальних» онімів у поета є міфоніми. Представлені наступними групами:

1. Міфоперсоніми - «і.с. персонажів, що діють в міфах, билинах, казках »[Подільська Н.В., 1988, с.84]. Аріадна (2), Антей, Кассандра, Муза, Нептун, Соловей-розбійник, Вампір, Лісовик, Відьма, Баба-Яга, Колдун, Русалка, Перевертень, Водяний, лешачиха, Емелюшка. Слід зазначити, що кожен з кожних наведених персонажів поетом не копіюється, а переосмислюється, інтерпретується відповідно до авторської фантазією.

Наприклад, у «Пісні-казці про погані» у ролі покровителя людей виступає Соловей-розбійник. На відміну від знайомого вже образу, Соловей-розбійник Висоцького є рятівником і розганяє всю нечисть.

Соловей-розбійник теж був не ликом шитий, -

Вйокнув, свиснув, крикнув: «Пика, ти, заморський паразит!

Забирайся без бою, умативай.

І Вампіра з собою прихоплюй! »(95)

2. Міфозооніми - і.с. тварин, які є героями міфів, билин: Змій, Гуси-лебеді, Білий бичок, Птах Сирин, Гамаюн, Алкон, Пегас, Мінотавр.

Так само, як і міфоперсоніми, ця група міфоніми у Висоцького носить риси індивідуального авторського сприйняття та переосмислення відповідно з реальним життям. У Дусі сучасного поетові часу звучать рядки з вірша, де автором використовуються міфозоонім Мінотавр.

Злісний король у цій країні повеліваючи,

Бик Мінотавр чекав в тиші і вбиваючи.

Лише одному це дано - смерть минути.

Тільки одне - нитка не порвати. (353)

3. Міфотопоніми - «я з географічних об'єктів, які людина уявляв собі реально існуючими» [Подільська Н.В., 1988, с.84].

У їх число входять:

• міфогідроніми Літа і Прана

Мої друзі пішли крізь решето -

Їм всім дісталася Літа або Прана

• міфоойконім Троя

Довго Троя в положенні облоговому

Залишалася незлочинну твердинею.

• міфодрімонім Муромські лісу:

У заповідних і дрімучих

Страшних Муромський лісах

Всяка погань бродить хмарою

І в проїжджих сіє страх. (93)

• міфооронім Лиса гора

як все змінилося!

Вже розвалилося

Підніжжя Лисої гори ... (121)

Міфотопоніми, хоча вони й придумані людиною, у висоцького є позначенням конкретного місця дії у віршах. І поет слід казковою і міфологічної традиції в характеристиці даних об'єктів. Наприклад, у Висоцького Троя - це «непреступная твердиня», а Муромські лісу - «заповідні дрімучі, страшні».

Слід зазначити, що поет використовує у своїх творах імена і назви як з античної, таки з словянськой міфології. Причому, міфоніми з російських казок Висоцький вживає значно частіше (20 мовних одиниць), ніж античні міфоніми (12 мовних одиниць).

Характерним для античних міфоніми є те, що вони загальновідомі, постійно на слуху і часто вживаються в художній літературі і поезії. Так, міфоперсонім Аріадна дуже часто зустрічається в різних письменників в усталеному поєднанні Нитка Аріадни, яке позначає дороговказну нитку, правильно обраний шлях. Висоцький не є винятком у цьому ряду. Дане словосполучення зафіксовано нами двічі - у віршах «Нитка Аріанда» і «Мій Гамлет».

З друзями дитинства перетерлась нитка,

Нитка Аріанда виявилася схемою

Я бився над словами «бути, не бути».

Як над нерозв'язною дилемою. (294)

Використання міфоніми з російських казок для творчості поета, «який менталітет російського народу висловив, як, мабуть, ніхто інший» [Трифонов Ю., 1987, с.21]., Є просто невід'ємною, характерною рисою. Це, перш за все, «звернення до морально-психологічним витоків, до тих художніх форм, в яких знайшов своє відображення національний характер» [Макарова Б.А., 2000, с.10].

4.2. Поетоніми.

Висоцький був чоловік різних і блискучих обдарувань: автор текстів, автор нот, герой багатьох кінострічок, актор знаменитого Театру на Таганці, який зіграв на його сцені Галілея, Гамлета, Лопахина, Хлопушу. «На відміну від багатьох моїх побратимів, які пишуть вірші, - казав Висоцький, - я передусім актор і часто граю роль інших людей». Будь-яка роль вимагала від нього граничної самовіддачі. Він прагнув її не тільки зіграти, але пропустити через себе, прожити зсередини. І, звичайно, майже до кожного кінофільму чи спектаклю Висоцький писав свої - вірші пісні, які прикрашали ролі, відтінювали будь-які, характерні тільки їм риси. У цих віршах автор не міг не використовувати імена героїв інших літературних творів - поетоніми.

1. Частіше в ліриці Володимира Семеновича фігурує героя з зарубіжної класичної літератури: Робін Гуд, Дон-Жуан, Грей, Аліса, Арлекін, Річард, Офелія, Гамлет, Йорик.

Вживання Висоцьким поетоніма Гамлет не є випадковим. Гамлет - це краща його роль. У Блоку і Цвєтаєва - їхні великі Гамлети - «маски духу. Гамлет Висоцького - це Гамлет зсередини, це сповідь поета, який працює Гамлета, він пахне потім професії, життєвої долею »[А. Вознесенський, 1988, с.7]. Пастернак, переводячи «Гамлета», задумувався на якимось новим Гамлетом - Таганський Гамлет з гітарою:

Я Гамлет, я насильство зневажав,

Я наплював на датську корону,

Але в їх очах - за трон я глотку рвав

І вбивав суперника по трону.

Поетонім Робін Гуд Висоцький вводить в «Пісню про вільних стрілках», яка є однією з шести, балад написаних автором для фільму, «Стріли Робін Гуда». За рядками цієї пісні перед нашими очима розгортається картина романтичного середньовіччя.

Але зітхають від розлуки -

Де-то будинок та шматок землі -

Так погладжує луки,

Щоб в бою не підвели,

І стрільців не знайдеш кращих!

Що ж завтра, де їх чекають -

Скаже перший в світі стрілець

Славний хлопець Робін Гуд!

У казковий світ добра і зла ми занурюємося слідом за Алісою, героїнею казки Керролла «Аліса в країні чудес».

Ця розповідь ми з загадки почнемо -

Навіть Аліса відповість чи

Що залишається від казки потім -

Після того, як її розповіли. (170)

2. Рідше Висоцький звертається до матеріалу російської класичної літератури - зазначено всього 5 онімів: Чорномор, Людмила, Поп, Балда, Лукомор'я.

У вживанні даних поетонімов знову яскраво простежується у зверненні поета до пушкінського казковому світу.

Адже всі поетоніми взяті Висоцьким у великого російського поета. Володимир Семенович зберігає навіть пушкінські характеристики героїв: «Поп - Толоконний лоб». Але додає і свої: «Чорномор - лукоморскій перший злодій». Це не залишає ніяких сумнівів щодо літературного джерела, з якого були зацікавлені поетом дані мовні одиниці.

Введення пушкінських казкових героїв у тканину своїх віршів було необхідно Висоцькому для того, щоб «досягти сатиричної повноти, щоб на основі казки вибудувати сміливу й рішучу антиказки» [Новиков В., 1991, с.6].

Порівнюючи сучасну йому дійсність з казковим світом, автор виносить вирок реальному житті.

Загалом, виходить, не секрет

Лукомор'я більше немає,

Все, про що писав поет, це - маячня. (114)

4.3. Теоніма.

До попередньої групи тісно примикають теоніма - СІ божеств не відносяться до християнства, тому не включаються до бібліоніми: Магомет, Аллах, Заратустра. Висоцький вживає їх у 2-х своїх віршах! Я зі справи пішов »і в« Пісенька про переселення душ ». В останньому з них автор приходить до висновку: всі релігії, у кінцевому рахунку, зводяться до з'ясування відносин зі смертю, а суть цих відносин - це прижиттєві вчинки людей. Відбувається драматичне зіткнення ідеї з життям, з твоїм життям, про вона так безглузда, деколи потворна до жаху. І завжди у нас знайдеться філософське виправдання:

Хто вірить в Магомета, хто в Аллаха, хто в Ісуса,

Хто ні в що не вірить - навіть в чорта, на зло всім,

Гарну релігію придумали індуси:

Що ми, віддавши кінці, не вмираємо назовсім. (176)

У вірші «Я зі справи пішов», написаному в 1973 році, позначилися ті зміни, які повинні в його акторській і поетичної долі. Щодо театру настала повна ясність. Серце його зробило вибір між двома пристрастями. Слово тепер важливіше гри, поет стоїть попереду актора. І знову в його творчості звучить пушкінська тема, інтуїтивний пошук вищої справедливості зневіреного свідомістю російського інтелігента.

Пророків немає - не знайдеш вдень з вогнем, -

Пішли і Магомет і Заратустра

Пророків немає у своїй батьківщині, -

Але і в інших батьківщинах - не густо. (327)

4.4. Бібліоніми.

Висоцький, як і наші класики, не міг не відчути присутність у світі вищих сил «Швидше за все він був неусвідомлено віруючим», - припустив композитор А. Шнітке ["Вагант", 1991, № 5]. На наш погляд, не можна було слідувати класиці без звернення до Бога, без лермонтовського «І в небесах я бачу Бога» або пушкінського «творець любив східний полагоджені стиль». Цією причиною можна пояснити вживання Висоцьким бібліонімов у складі своїх віршів:

І я попрошу Бога, Духа і Сина, -

Щоб виконав волю мою

Хай вічно мій друг захищає мені спину,

Як у цьому останньому бою. (154)

Як бачимо, в тому випадку поет звертається до святої Трійці: до Бога, Духу, Сину. Ці слова автор подвет в тексті вірша з великої літери, як власні імена.

Бібліон Бог є самим частотним в оніміческом пр-ве поезії Висоцького (17 слововживань). Характерно те, що поетом даний Бібліон вживається не тільки в прямому значенні, як у вірші «Про фатальних цифрах і датах»:

Затримаємося на цифрі 37!

Підступний Бог -

Руба питання поставив

Або - або ... (264)

Частіше він фігурує у складі стійких словосполучень типу: «слава Богу», «заради Бога», «Бог береже», «Бог знає і пробачить» і так далі. Наприклад:

Про що просила - робив миттю я, -

Я кожен час хотілося зробити вночі шлюбної.

Через тебе під поїзд стрибав я,

Але, слава Богу не зовсім вдало! (34)

З точки зору мови таке вживання створює ефект розмовної мови.

Громадяни! Навіщо штовхав.

На скандал і сварку наривається -

Сісти хочете? далеку дорогу?

Я вам поступлюся, Заради бога!

Використовує Висоцький і синонім до слова Бог, Бог - Господь:

Куполи в Росії криють

Чистим золотом, щоб

Найчастіше Господь помічав. (103)

Звернення до Бога-Сина менш частотні, причому використовуються саме власні імена Ісус, Христос:

Мені доля до останньої межі, до хреста

Сперечатися до хрипоти (а за нею - німота),

Втекти і доводити з піною у рота,

Що - не те це зовсім, не той і не та!

Що - лабазники брешуть про помилки Христа ... (413)

По одному разу вживається в поезії Висоцького бібліоніми Свєтою Петро (Це Петро Святий - він апостол, а я - бовдур), Богородиця (Кинь хреститися, голосячи, / не врятує тебе свята Богородиця) і узагальнене найменування Архангел (Архангел нам скаже, / У раю буде туго), яке поет подає з великої літери, надаючи йому тим самим статус власної назви.

Їм усім протистоїть Сатана як занепалий ангел з «Антиклерикальний пісні», в якій поет з гумором переказує біблійний сюжет про песещеніі Марії Святим духом:

Так жартувати з живим-то чоловіком?

Ах ти погана дружина! -

Я змахнув своїм оружьем

Смійся, смійся Сатана. (93)

Розглядаючи бібліоніми Висоцького, не можна не включати в їх склад такі лексеми, як Судний день, Всесвітній потоп, Різдво Христова, Страшний Суд, Вічний Вогонь. Більшість даних лексем використовуються поетом у відповідності з їх біблійним значенням.

Страшний, бути може - тільки Страшний Суд. (49)

У разі вживання бібліоніма Вічний вогонь стирається зв'язок цього слова з першоджерелом. І він виступає в якості назви реального об'єкта.

На братських могилах не ставлять хрестів,

І вдови на них не ридають, -

До них хтось приносить букети квітів,

І Вічний вогонь запалюють. (46)

І так, проведений аналіз досить переконливо показав, що власні імена є невід'ємною частиною лірики Висоцького, причому не склад онімів чітко проектується особистість автора. Проте ще більш інформативним у цьому плані виступає функціонування власних імен, про що піде мова в 2-му розділі.

Глава II.

Особливості власних імен в ліриці Володимира Висоцького.

§ 1. Характеристика ідіостилю Володимира Висоцького.

Організуючим центрам будь-якого виробництва літератури завжди залишається творча особистість автора тексту. Відповідно до точкою зору, яка встановилася в мистецтві XX ст, творець твору літератури - «це людина, яка вміє розібрати свої особисті суб'єктивні - враження, знайти в них загальнозначуще - об'єктивне - і який уміє дати своїм уявленням свої форми» ^1. Майстер слова створює у творах неповторний, особливий світ, відбираючи при цьому необхідні, естетично цінні елементи для вираження своєї ідеї.

Безумовно, естетично цінні елементи належать до індивідуального стилю автора (ідіостиль).

У сучасній лінгвістиці під ідіостилів розуміють «індивідуально встановлювану мовною особистістю систему відносин до різноманітних способів авторепрезентаціі засобами идиолекта». [Леденева В.В., 2001, с.26].

Слід зазначити, що стиль творчої індивідуальності зараховують до надбань національної літератури. В.В. Виноградов з цього приводу писав «Стилістичні досягнення окремої особистості так само передаються у спадок, як мова в цілому» [Виноградов В.В., 1963, с.85].

Головною ознакою будь-якої творчої особистості є її неповторність, яка і визначає індивідуальне а авторському стилі. У справжнього художника - свій мазок, своя манера, по якій відразу можна визначити: це - він.

Н

1. Горький М. Зібрання творів, Т-29., М., 1955, с.259

а наш погляд, індивідуальне в авторському стилі Володимира Семеновича Висоцького - явища особливого, унікального в мистецтві 20 ст., полягає в тому, що його творчий дар поєднав різні грані художника - співака, поета, актора. І цей сплав виявився «неповторним у своєму рідкісному єдності» [Огнев В., 1989, с.5]. У наш вік вузької спеціалізації він проявив високий професіоналізм у цілому ряді областей мистецтва. Він їх об'єднав в одне ціле, «як це було в давнину, за часів панування невідредагованої, необробленого, натурального, ... ... єдиного у всіх обличчях фольклору» [Георгієв Я., 1989, с.9].

На щастя, Володимир Семенович за життя пізнав великий успіх і як артист і як співак. Офіційне визнання як поета відбулося тільки після його смерті. Стрімко летить час, з кожним все більш віддаляючи від нас образ Висоцького - актора і виконавця, одночасно наближаючи до його пісенної поезії.

Найбільш яскравою характеристикою поезії Висоцького став голос самого автора, який продовжує жити в його віршах. За кожним рядком, за кожним словом, і навіть коли читаєш абсолютно незнайомі вірші, все одно десь далеко, в глибині душі. Виникає мелодія і звучить неповторний, приголомшливий щирістю голос Висоцького.

Він ще про багато що не встиг сказати, не встиг заспівати. Але й те, що залишилося після Висоцького сотні маленьких поетичних вистав, зіграних під акомпанемент гітари, - допомагає кожному з нас зазирнути в себе, замислитися, над чимось посміятися і щось перебудувати в собі. У цих віршах піснях відбилася зв'язок поета зі своїм поколінням, зі своїм століттям, а через них і з усіма російськими людьми.

Такий зв'язок у творчості Висоцького можна простежити і на суто лінгвістичному рівні. Зокрема, на прикладі використанням автором універсальної функціонально-семантичної категорії іменників, як власні імена.

Власні імена в співаної поезії Висоцького представляють особливий, індивідуальний світ, на який накладають відбиток особистість, світогляд, талант, стиль автора.

Звичайно, такі оніми, як Париж, Москва, Росія, вирвані з контексту, навряд чи, навіть натяком, можуть охарактеризувати особистість автора. Але, безумовно, в оніміческом просторі лірики Висоцького є лексеми, які, навіть без контекстного оточення, майже безпомилково дозволяють вгадати індивідуальний почерк художника.

Для доказу цієї тези ми провели невеликий експеримент. Людям різного віку, в основному студентам і викладачам різних факультетів КемГУ, було запропоновано відповісти на одне питання: «З ким із радянських авторів другої Полони 20 століття асоціюється наступний набір власних імен: Вань, Зіно, Кук, Магадан, Жираф, Антилопа, Папуга? »Для більшості опитаних (196 осіб з 200) виявилося достатнім перерахуванням перших трьох онімів, щоб дізнатися Висоцького.

Різноманіття власних імен, що моделюють реальний світ у поетичних текстах Висоцького, стає проявом індивідуального авторського письма, авторського бачення і відображення навколишньої дійсності.

§ 2. Стилістичне використання власного імені Висоцьким.

Прояв індивідуального простежується і у використанні автором різних класів власних назв топонімів, антропонімів, міфоніми, поетонімов, бібліонімов.

2.1. Стилістичне використання топонімів.

Топоніми у Висоцького найчастіше виконують функцію просторової орієнтації. Зокрема, це характерно для топонімів, винесених в заголовки віршів: «Вона була в Парижі», «Великий Каретний», «Пісенька ні про що, або що сталось в Африці», «Москва - Одеса». Кожен з перелічених заголовків є коротку, стислу характеристику вірші в цілому, яскраво виділяв місце, де буде відбуватися дія. Часом у назві вірша просторова орієнтація з волі авторської фантазії з'єднується з тимчасовою. Так, заголовок «Сімейні справи в Стародавньому Римі» переносить нас в античну епоху. Хоча часовий проміжок величезний, ми, завдяки авторові, стаємо свідками сімейних негараздів, які можуть відбуватися в будь-який час, навіть таке далеке час.

Назва «Вона була в Парижі» мимоволі наштовхує нас на думку, що цей вірш присвячено поетом Марині Владі. Але під час написання його вони ще не були знайомі. «Вона» - це Лариса Лужина, що працювала з Висоцьким у картині «Вертикаль». Актриса знялася в декількох фільмах спільного виробництва та у зв'язку з цим об'їздила весь світ. Висоцький ж ще за кордоном не бував, і розповіді Лариси справили на нього сильні враження.

Напевно, я загинув: очі закрию бачу.

Напевно, я загинув: ніяковію, а потім -

Куди мені до неї - вона була в Парижі,

І я вчора дізнався - не тільки в ньому одному. (91)

У жартівливий, трохи іронічної, манері автор передає внутрішній стан ліричного героя. «Уда мені до неї - вона була в Парижі» - рефреном проходить через весь вірш, і цим рядком сказано все те, що твориться в душі закоханої людини.

Тема, «Москва - Одеса» у поданні читачів асоціюється з назвою швидкого поїзда, який курирує по цьому напрямку, перші рядки «Вкотре лечу Москва - Одеса - / Знову не випускають літак». - Малюють зовсім іншу картину: зал очікування аеропорту, рейс затримується через нельотну погоду, довгий нудне чекання дозволу на виліт. Почуття, які поміщають в ці години, знайомі кожному з нас. Чекати завжди важко, а для Висоцького - це просто нестерпно, «йому в Одесу треба конче». Два міста Москва та Одеса, грали кожен свою роль в його акторській діяльності. З Москвою для Висоцького пов'язана робота на театральній сцені, з ціною, з Одесою - робота в кіно. Саме на одеській кіностудії знято «Вертикаль», «Служили три товариші», «Інтервенція» та інші фільми за участю Володимира Висоцького.

І стає цілком зрозуміло нетерпіння автора. Адже він прагнув багато зіграти, багато заспівати, багато чого зробити у своєму житті.

Для підтримки загального емоційного поля вірші автор вводить численні назви міст (14 мовних одиниць).

Над Мурманськом - ні хмар, ні хмар,

І хоч зараз лети до Ашхабада.

Відкрито Київ, Харків, Кишинів,

І Львів відкритий, але мені туди не треба. (230)

Так дійсно, «йому туди не треба» - І це червоною ниткою проходить через весь зміст вірша. Чи не тому логічно звучать заключні рядки, коли національний сяють досягає своєї межі.

Мені це набридло. Чорт візьми,

І я лечу, де приймають! (231)

Про функції топонімів як особливих років у житті поета, говорилося і в 1 главі нашої роботи. Найбільш яскравими прикладами такого вживання стали оніми Москва, Париж, Магадан, Великий Каретний. З кожним із них пов'язано для Висоцького багато особистого. Але слід зазначити, що не всі топоніми співвідносяться з біографією автора. Нерідко Висоцький використовує географічні назви у віршах, в яких майже все придумано. Але придумано настільки геніально, що ставати правдою для людей, що читають.

У віршах «Випадок у ресторані» ойконім Курськ є характеристикою ліричного героя - капітана, що пройшов Велику Вітчизняну Війну, а сьогодні спився. За назвою одного з численних міст стоїть велика битва, перемога в якій коштувала російському народу численних жертв.

Пройти крізь це довелося небагатьом. Але вийти з поля бою живим, вціліти в такій кривавій м'ясорубці - вже подвиг гідний поваги. Ойконім Курськ в даному випадку уособлює на те, що пережив у своєму житті герой вірша, через які випробування йому вдалося пройти.

У сорок третьому під Курськом я був старшиною,

За моєю спиною - таке.

Багато всякого, брат, за моєю спиною,

Щоб жилося тобі, хлопче, спокійно! (99)

Ойконіми можуть бути і просто біографічним «обрамленням» життя героя, як у вірші «Летіла життя»:

Я сам з Ростова, я взагалі підкидьок -

Я міг би бути з яких завгодно місць ...

Живу - скрізь, зараз наприклад - в Тулі. (423)

Характерним для Висоцького є вживання топонімів як опис внутрішнього стану героя. У вірші «Про нашу зустріч» закохана людина готовий подарувати своїй обраниці не зірки з неба, а «Великий Театр і Малу спортивну арену»:

І я клянусь - останній буду гад! -

Не бреши, не пий - і я пробачу зраду, -

І подарую тобі Великий Театр

І Малу спортивну арену. (35)

Географічні назви у поета можуть виступати в якості матеріалу для створення яскравих, під час несподіваних порівнянь. Наприклад, ойконім Хіросіма, як уособлення трагедії, катастрофи, підкреслює внутрішній стан ліричного героя:

А ось тепер я до зустрічі не готовий

Боюся тебе, боюся ночей інтимних -

Як жителі японських міст

Бояться повторення Хіросіми. (386)

Напевно, тільки у Висоцького можна зустріти в якості ліричного героя вірша якого-небудь з тваринного, до того ж чудово розбирається в географії. Він пишається тим:

Я Індію бачив, Іран і Ірак

Я інді-і-відум, не попка-дурак

Так думають тільки одні дикуни

Каррамба! Карріда!! І чорт забирай! (341)

Деякі топоніми поет вживає до складу стійких виразів:

Старіємо, брат, седе брат, -

Справи йдуть, як у Польщі. (400)

Фразеологізмі «всі дороги ведуть до Риму» Висоцький перетворює в «всі шляхи приводять до Риму» і використовує вірші для філософського узагальнення:

А коли зрозумієте -

Всі шляхи приводять до Риму

Ось тоді й приходьте,

Ось тоді поговоримо. (304)

Зрозуміти іншої прецедентний текст можуть лише сучасники поета. Автор натякає на заворушення в цій країні, які стали об'єктом не тільки політичного обговорення, але і відбилися в народній сатиричної пісні, що містить «загрозу» уряду:

«Чи стане, як у Польщі».

Взагалі топоніми у Висоцького практично завжди мають тимчасову прив'язку. Досить прочитати один чотиривірш, щоб зрозуміти, коли і де відбувається подія:

Дивишся конкурс у Сопоті -

І ковтаєш пил,

А кого ні попадя,

Пускають до Ізраїлю. (305)

Безумовно, це Радянський Союз, розвинений соціалізм, головна розвага - конкурс пісні в Сопоті, трансльований по телебаченню. Навіть зміна наголосу в хороніма Ізраїль - не просто поступка римі. Саме так багато хто і вимовляли тоді. Це надає розмовно-просторічні характер і цілком відповідний жартівливому тоні вірші, передавального діалог підпилих приятелів - російського і єврея.

Слід зазначити, що поет використовує географічні назви і в складі тропів - оборотів мови в переносному, алегоричному значенні. Прикладом метафоричного вживання служить ороним Урал у вірші «Ми обертаємо землю».

Від кордону ми Землю крутили тому -

Була справа спочатку, -

Але назад її закрутив на комбат,

Відштовхнувшись ногою від Уралу. (315)

Яскраве метонимическое вживання представляє ойконім Москва у вірші «Про кінець війни».

Вже довоєнні лампи горять у полнакала,

З вікон на полонених дивилася Москва зверхньо,

А десь солдатиків у серце осколком штовхало,

А десь розвідникам треба добути мови. (426)

Читаючи ці рядки, мимоволі уявляєш очі багатьох людей, які дивилися «зверхньо» на тих, хто заподіяв їм стільки горя і страждання. Але війна ще не закінчена, і десь ллється кров і гинуть люди.

У вірші «Про дурнів» Висоцький вводить прийом гіперболізації, використовуючи Айкон Помпея як уособлення катастрофи, стихійного лиха, грандіозного шуму. У людини, яка читає ці вірші, створюється враження того, що він дійсно чує гучний суперечка трьох дурнів:

Цей шум - не початок кінця,

Не повторна загибель Помпеї -

Суперечка вели три великих дурня

Хто з них, з великих, дурніший. (386)

Часом Висоцький у вживання топонімів іде від їх географічної достовірності.

На кордоні з Туреччиною чи з Пакистаном

Смуга нейтральна, а праворуч, де кущі, -

Наші прикордонники з нашим капітаном, -

А на лівій - їхні пости. (53)

Через кілька років після написання «Пісні про нейтральній смузі» - деякі зануди почнуть роз'яснювати поету і навіть показувати на доказ атлас, що з Пакистаном наша країна не межує. Сам Висоцький з цього приводу говорив: «Ну не підійшли по слуху ні Іран, ні Афганістан. Не читали вони Пушкіна, який сказав: «Погана фізика, зате яка смілива поезія». І до географії, між іншим, це відноситься. Будучи справжнім художником, поет відстоює своє право на авторська вигадка, авторську інтерпретацію. І зараз, через багато років, рядки цього вірша звучать свіжо, неординарно, зачіпають душу.

Яскравим прикладом, коли авторська вигадка доведений до межі можна вважати окказіональних гідронім Ізраілеванное.

Мишко мій кричить: «До біса!

Віза - або ванна.

Їдемо, Коля - море там

Ізраілеванное! ... (306)

Дійсно, ліричний герой, який говорить Ізраїль замість Ізраїль, міг придумати і «море Ізраілеванное».

2.2. Стилістичні функції антропонімів.

Різноманітність у віршах Висоцького стилістичні функції антропонімів. Імена / прізвища, використовувані автором, створюють чіткі образи й асоціації, тому вірші-пісні Висоцького глибоко соціальні.

Юрій Трифонов, один з дослідників творчості поета, зазначає: «За своєму людському властивості у творчості своєму Висоцький був дуже російською людиною ... він висловлював якусь молодецтво, відчайдушність, сумбур російського народу і в той же час широту душі. Ось це все глузливе і мудре ставлення до життя робило його пісні дуже життєвими. [Ю. Тріфомов, 1989]. Завдяки таланту Висоцького безліч раніше мовчазних людей отримали можливість висловитися, сказати про себе і про життя найсуттєвіше. Герої віршів поета представляють собою сукупність різних ликів та осіб, в тому числі й далеко не самих симпатичних. Але вони володіють даром багатомовності, відкриті для світу і представляють енциклопедію голосів і свідомостей своєї епохи.

У першому розділі нашої роботи відзначається, що антропоніми у Висоцького можна «умовно розділити» на «втілені» і «невтілені».

Ім'я Бонапарта - імператора Франції вірші певний історичний колорит вірша «Гра в карти в 1812году»:

Вам скоро буде не карт -

Вам належить битися!

... А в цей час Банапарт

Переходив кордон (143)

У цьому вірші поет підкреслює прірву, яка розділяє мирні роки й роки війни. З образом французького імператора час випробувань на безстрашність, мужність, стійкість.

У «Пісні про божевільні» Висоцький використовує прізвища відомих російських письменників 19 століття Достоєвського і Гоголя:

Куди там Достоєвському з «Записками відомими,

Побачив би, покойнічек, як б'ють про двері лоби!

І розповів би Гоголю про наше життя убогу, -

Їй богу, цей Гоголь б нам не повірив би. (71)

Вибір саме цих прізвищ невипадковий й зайвий раз підтверджує досить глибокі знання Володимиром Семеновичем російської літератури. Адже кожен з авторів свого часу написав «Записки божевільного». Таким чином, двома «втіленими» антропонімів Висоцький дає яскраву метафоричну характеристику сучасної дійсності, яку оцінює як божевільний будинок.

Іноді прізвища відомих письменників Висоцький вводить у свої вірші з метою опису ліричного героя:

І смаки і запити мої - дивні, -

Я екзотичний, м'яко кажучи

Можу одночасно гризти склянки -

І Шиллера читати без словника.

Таке «екзотичне» поєднання «високого» і «низького» є характерним і для сучасної російської людини і для самого Висоцького.

Проте, в першу чергу він - поет, точно сприймає життя, здатний її аналізувати із випадковостей виводити закономірності. Свідченням цього є вірш «Про фатальних цифрах і датах», що включає прізвища поетів Пушкіна, Маяковського, Рембо, Байрона.

З мене при цифрі 37 в момент злітає хміль, -

Ось і зараз - як холодом повіяло.

Під цю цифру Пушкін організував собі дуель

І Маяковський ліг скронею на дуло ...

Затримаємося на цифрі 37! Підступний Бог -

Питання поставив: або - або!

На цьому рубежі лягли і Байрон, і Рембо, -

А нинішні - то проскочили. (264)

Дійсно, так тонко вловити й передати трагічну схожість в долі великих поетів міг тільки той, хто сам є одним з них. У житті і творчості самого Висоцького повторилися мотиви біографії його великих попередників. Невипадково в таких віршах, як «Дві долі», «Райські яблука», «Коні вибагливі», «Мені доля - до останньої межі, до хреста ...» і інше поет обдумує свій реальний кінець, межу своїх сил, межа свого життя. Але у нього свій погляд на це: він не віддається думкам про безсмертя, про власні заслуги, показує у віршах не настрій, не стан, а свою поведінку в присутності смерті. Причому це поведінка дійсно динамічно.

Мені доля - до останньої межі, до хреста

Сперечатися до хрипоти (а за нею - німота) ...

Переконувати й доводити з піною у рота,

Що - не те це зовсім, не той і не та! ...

Триста років під татарами - життя ще та.

Але під владою татар жив Іван Калита,

І вже був не один, хто один проти сто. (413)

У вірші поет свою поетичну діяльність зіставляє з життям московського князя Івана Калити - далекоглядного політика періоду монголо-татарського ярма.

У кожної людини своє в житті, свій шлях по якому він повинен гідно пройти і зробити для своєї країни все, що в його силах.

Імена / прізвища відомих людей, які Висоцький вводить у свої твори, не є сумою енциклопедичних знань про цих осіб. В окремих випадках - це певний художній образ, що відображає концепцію автора, часом йде від реальності. У жартівливій, іронічній манері автор подає образ геніального художника епохи відродження - Леонардо Да Вінчі, якого поет своєрідно характеризує через прізвище іншого видатного живописця.

Ось іспохабіть нині -

Так і тягають в ліжко!

Бач Леонардо Да Вінчі -

Теж який Рафаель (206)

Іноді поет використовує імена / прізвища відомих особистостей у текстах своїх віршів в якості яскравих, часом несподіваних порівнянь. Так, характеризуючи ліричну героїню, Висоцький звертається до знаменитої казці Метерінка:

Маринка, слухай, люба Маринка,

Далека як у казці Метерінка,

Ти - птах моя синя далеко, -

От тільки шкода - її в раю знайшли! (221)

У вірші «Випадок» для яскравого, точного опису одного з персонажів Висоцький бере кардинала Франції Рішельє.

Ось він - гордовитий, немов Рішельє,

Як благородний тато в старому скетчі, -

Але це був - директор ательє,

І не був засекречений розвідник. (275)

Часом аналоги між сучасністю та історій, що проводяться автором, можуть мати винятковий непередбачуваний характер, як у «Однією наукової загадки або чому аборигени з'їли Кука». У жартівливій манері оповіді звучать серйозні ноти застереження про те, що «натовп» в усі часи може з легкістю розправитися з однією людиною, а потім «переживати» з цього приводу:

А дикуни тепер заламують руки,

Ламають списи, ламають луки,

Спалили і кинули палиці і бамбука, -

Переживають, що з'їли Кука! (265)

Імена знаменитих особистостей у Висоцького можуть звучати в розмові простих людей. Так, наприклад, солдати жартують над своїм товаришем під час короткого перепочинку між боями:

... Шумить окопна братва

«Студент, а скільки двічі два?

Гей, холостий, а правда - графом був Толстой?

А хто Євонов дружина? »

Не тут встрявав мій старшина

«Іди поспи - ти ж не святий, а вранці в бій».

У повсякденному спілкуванні ми часом навіть не помічаємо, як порівнюємо знайомих чи малознайомих людей з історичними авторитетами. Але це не може залишитися непоміченим для справжнього художника, у якого кожен рядок звучить правдою реальному житті:

А ви знаєте? Мамикіна знімають -

Свою розпусту його, за пияцтво, за дебош!

До речі, вашого сусіда забирають, негідника, -

Допомога, що він на Берію схожий! (187)

У вірші «Банька по - білому» трохи моторошною гумором забарвлене використання імені Сталіна, яке створює винятковий емоційно-художній ефект.

Скільки віри і лісу повалено,

Скільки звідано горя і трас!

А на лівих грудях - профіль Сталіна,

А на правій - Маринки анфас. (165)

Не менш цікавим видається і вживання імен відомих особистостей у функції загальних слів.

Товариші вчені, Ейнштейни дорогоцінні,

Ньютона ненаглядні, улюблені до сліз.

В основі такого вживання тенденція до перенесення значення, в основі якого лежить прийом метонімії. Авторські оцінки, що виникають при переосмисленні цих образів, відволікаються від власного імені і служать для характеристики персонажів вірша.

У оніміческом пр-ве поезії Висоцького різноманітність і стилістичні функції, що їх «невтіленими» іменами.

Близькі друзі і просто незнайомі люди не називали поета Володимир Семенович. До нього зверталися просто Володя. Сам Висоцький не любив офіційності при зверненні. Можна помітити тоді, коли автор вибирає іменування для персонажів своїх віршів. Серед них ми не знайдемо ні ввічливо «імені + по батькові», ні офіційного «імені + по батькові + прізвища». Висоцький дає імена своїм героям такі які можна почути в реальному повсякденному житті. У пісенний лад його вірша легко укладаються «немелодійні» і «непоетичні» форми:

Мені дуже-дуже не вистачає вас, -

Хочу побачити милі мені пики!

Як там Надюха, з ким вона зараз?

Одна? - Тоді нехай напише теж. (49)

Часом використання тих чи інших форм впритул притертою до життєвих обставин. Наприклад, такий діалог:

«Пересічний Борисов!» - «Я» -

«Давай, як була справа!» - (189)

Однозначно сприймається, як звернення до солдата вищого за званням офіцера, ніж у міркуваннях напідпитку типу:

Вважай на нашу, ми вип'ємо не багато -

Не брешу, їй-богу, - скажи, Серьога! (279)

У забавному діалозі біля телевізора:

Ой Вань, гляди які клоуни! ... (329)

Коли читаєш ці вірші, створюється враження, що до них як би і не торкається перо поета. Таке саме перше, може бути поверхневе, враження. Враження сили від реальності зображуваного.

У виборі імені можна замінити відгомони особистого досвіду поета. Так, з приводу написання свого першого вірша «Татуювання» Висоцький згадував наступне: «Це було літо, їхав я автобусі і побачив попереду себе людину, у якого була розкрита сорочка» на грудях була видна татуювання - намальована була дуже красива жінка, а внизу написано : «Люба, я тебе не забуду!» І мені чомусь захотілося написати. Я зроблю пісню «Татуювання», тільки замість Люби поставив для рими Валя:

Не ділили ми тебе і не пестили,

А що любили, так це позаду

Я ношу в думі твій світлий образ, Валя,

А Альоша виколов твій образ на грудях. (6)

Не можна не згадати про телефонну романі з Парижем. Розмови між Висоцьким і Мариною Владі стають все схвильовані і романтичніше. Дівчата-телефоністки вже не обмежують їх в часі, заворожено слухаючи, як «зірка» з «зіркою» говорить - і все про любов. Нічого і придумувати не треба - пісня складається сама собою:

Дівчина, здрастуйте! Як вас звати? «Тома»

«Сімдесят друга! Чекаю, дихання затая.

Бути не може, повторіть, я впевнений будинку!

Ось вже відповіли. Ну здрастуй, це я! »(174)