(Publius Ovidius Naso) (43 до н.е. - 17 або 18 н.е.), римський поет, котрий надав великий вплив на європейську літературу від Середніх віків до наших днів. Овідій народився в г.Сульмон в Апеннінах (нині Сульмона, приблизно 140 км на схід від Риму), в багатій провінційної сім'ї. Овідій з братом, який був на рік старший, разом вчилися в Римі. Смерть брата, яка спіткала його у віці двадцяти років, справила на Овідія сильне враження. Овідій проявив неабиякі здібності в області риторики і зайнявся було політикою, проте пристрасть до віршів взяла верх, і незабаром Овідій став членом гуртка аристократа Марка Валерія Мессали. Вергілія йому довелося побачити лише одного разу, він був присутній на читанні Горацієм його віршів, був знайомий з Проперція і Тібулл і багатьма іншими поетами. Завершивши свою освіту в Афінах, Овідій здійснив подорож по східному Середземномор'ї, в якому його супроводжував поет Емілій Макр, а потім, провівши кілька місяців на Сицилії, повернувся до Риму, де увійшов до високосвітські суспільство. Два перших шлюбу Овідія закінчилися розлученням (ймовірно, у другому в нього народилася дочка), третій не змогло зруйнувати навіть вигнання.
У 8 н.е. імператор Август раптово відправив поета на заслання в Томи (суч. Констанца). Для вигнання було дві причини - «образу і помилка». Образа, безсумнівно, слід вбачати в аморальній легковажність написаної Овідієм поеми Мистецтво кохання (Ars amatoria). Ця ретельно оброблена дрібниця з'явилася приблизно вісьмома роками раніше, що по нещастю збіглося зі скандалом, що вибухнув через подружню невірність дочки імператора Юлії. Однак гнів Августа (який вже давно вів боротьбу з розбещеністю) вибухнув лише тепер, коли в подібну історію виявилася залучена дочка Юлії, Юлія Молодша. У чому полягала «помилка» поета, залишається загадкою. Тут Овідій обмежується лише натяком. Він випадково опинився свідком чогось недозволеного (і, ймовірно, про це не доніс). Одні дослідники (їх більшість) вважають, що Овідій грав роль довіреної особи в любовному зв'язку Юлії, інші вважають, що він був у курсі династичних інтриг з метою позбавити Тиберія, сина імператриці Лівії від попереднього шлюбу, прав спадкоємця престолу.
Овідій перебував на острові Ельба, коли обрушилася біда. Якщо якийсь суд і мав місце, то проводився він у таємниці. Майно поета не було конфісковано, і його гаряче улюблена дружина проти волі залишилася в Римі, щоб клопотати про помилування. Віра в відданість дружини і поступово згасали надії на імператорську милість служили Овідія єдиною розрадою в Томах, зубожілому зміцненні, заснованому греками на рубежах варварського світу. Після смерті Августа, що послідувала в 14, надії Овідія знову ненадовго ожили, однак ніякого відгуку у наступника імператора, Тиберія, до племінника і прийомного сина якого Германіка він звертався з клопотанням, поет не знайшов. Маючи намір присвятити останньому свої Фаст, Овідій навіть почав приводити поему в порядок. Під кінець життя Овідій змирився з долею.
Любовна поезія
За винятком Метаморфоз і Галіевтікі (фрагментарний і, можливо, підроблений трактат про морське рибальство), написаних гекзаметром, всі інші твори Овідія складені елегійним дистихом, що представляє собою чергування рядки гекзаметра і пентаметра. Ці вірші витончені і навіть блискучі, хоча в цілому виробляють кілька монотонне враження. Даний розмір чудово підходить як для жартів, так і для любовних переживань, здатний він і до передачі риторично форсованих почуттів. Любовні елегії (Amores) спочатку вийшли в п'яти книгах, але бл. 1 до н.е. Овідій перевидав їх у трьох книгах, і саме в цьому вигляді вони дійшли до нас. Основна частина цих віршів присвячена любові. Відповідно до римської традицією, ці вірші розвивають або варіюють сюжетні ходи нової грецької комедії та її латинських продовжувачів (Плавта, Теренція та ін.) Більшість дослідників вважають, що Корінна - вигаданий персонаж. Героїні (Heroides) представляють собою скарги міфічних героїнь на покинули їх або змінили їм коханих. Тут виявляються риси подібності з деякими монологами грецької трагедії, а також вплив римських риторичних шкіл. Винахідливість в грі відтінками і алюзіями, мабуть, цінувалася римської аудиторією. Перші п'ятнадцять віршів Героїнь з'явилися до 1 до н.е. Стилістичні особливості останніх шести вказують на їх більш пізніше походження. Ці останні шість елегій з'єднані попарно: відповідь героїні прикладений до послання героя. Вони анітрохи не поступаються більш раннім посланням, а виникають всередині пари колізії роблять їх ще цікавіше. Засоби для догляду за жіночим обличчям (Medicamina faciei femineae), віршований підручник косметики, ймовірно, замислювався який писав про любов автором як пародія на розповсюдився в ту пору жанр поетичних трактатів на будь-яку тему. Незабаром за Героїнями була створена поема Мистецтво кохання (Ars amatoria) у трьох піснях. Поема являє собою справжню комедію звичаїв у формі складеного Вчителем любові керівництва по догляду, де розказано про те, як відшукати коханку і як її утримати, а також даються аналогічні поради дівчатам. Оскільки тут малися на увазі виключно дами півсвіту, згодом Овідій міг посилатися на те формально виправдовує його обставина, що він аж ніяк не заохочував подружньої невірності. Мистецтво кохання з доповнює його Ліками від любові (Remedia amoris) є самим блискучим, а також найбільш прославленим в Новий час творінням Овідія.
Метаморфози і Фастів
Шедевром Овідія стала поема Метаморфози, написана гекзаметром, традиційним розміром епічної поезії. У 15 піснях Метаморфоз (Metamorphoses) розповідається про різного роду міфічних перетвореннях, починаючи зі створення світу з хаосу і аж до апофеозу Юлія Цезаря, душа якого, згідно з поширеною повір'ям, переселилася в комету, поява якої збіглося з похоронними іграми в його честь. Оскільки метаморфози так чи інакше входять у більшість грецьких міфів, поема перетворилася на зведення грецької міфології, а в останній своїй третини вона викладає грецькі та римські історичні легенди. На самому початку автор обіцяє дотримуватися хронологічний порядок і в міру можливості тримає слово. Окремі історії з'єднуються один з одним хитромудрими переходами, т.ч. складається образ єдиного світу фантазії, підлеглого власною логікою уяви. Усвідомлюючи, що одноманітності слід уникати будь-яку ціну, Овідій вільно змінює інтонацію і спосіб викладу. Ми зустрічаємося тут з романтикою і фарсом, величчю і жахом, піднесеністю почуттів і жахом, риторичними пасажами і полемікою, інтересом до старовини та патріотизмом.
До свого вигнання Овідій завершив Метаморфози, але не встиг їх відредагувати. Він написав також поему Фастів (Fasti) в 6 піснях, присвячену римським старожитностей і легендам, пов'язаним з датами римського календаря (поема охоплює місяці з січня по червень), який незадовго до цього був реформований Юлієм Цезарем і з поясненнями виставлений у багатьох місцях. Можливо, важливість Фастів як джерела з римським релігійним звичаям перебільшується, оскільки ці відомості в основному містяться і в інших джерелах, проте немає сумніву в тому, що під поетичним пером цей досить-таки сухий предмет стає живим і привабливим. Фаст, як і Метаморфози, в значній мірі пройняті духом олександрійського вченого і поета 3 ст. до н.е. Каллімаха.
Твори, написані на засланні
У вигнанні Овідій написав Скорботні елегії (Tristia) і Листа з Понта (Ex Ponto libri). Він малює детальну і живу картину своїх бід, але лише краєчком ока дозволяє нам поглянути на життя і звичаї мешканців цієї прикордонної фортеці. Ці книги написані головним чином для того, щоб нагадати про долю їх автора і викликати до нього загальне співчуття, що могло б сприяти його поверненню. Тому в Скорботних елегіях і Листах з Понту постійно варіюється одна і та ж тема, куди часом вплітається лестощі імператору. Друга книга Скорботних елегій не настільки улесливо: вся вона є довгою апологією, більш проникливою, ніж спритною, тих вчинків, які могли послужити причиною вигнання. Поема Ібіс (Ibis) - сором якогось недруга поета в Римі. Хто це, настільки ж неясно, як і у випадку Корінни. Першу частину прокляття відрізняє красномовство, друга рясніє складними міфологічними алюзіями. Серед втрачених творів найбільш примітна трагедія Медея, яку звеличували Квінтіліан і Тацит.
Вплив
Мало хто з поетів зрівняється з Овідієм за впливом на нащадків. Мода на Овідія вперше виникла в ході Відродження 11-12 ст., В епоху, яку охрестили Aetas Ovidiana («століттям Овідія»). Поети, які виходили з шкіл при соборах, наслідували Овідія і в придворних поемах, присвячених прекрасним дамам, і в поетичних посланнях друзям, але також і у віршованих перекладання Біблії. Наприклад, він був улюбленим поетом плодовитого Бальдеріка (1046-1130), настоятеля Бургульского монастиря, а також бродячих студентів та менестрелів 12 ст. Дехто вдавався до хитромудрих ходів, щоб нав'язати Овідія високоморальні мети, і благодатним полем для таких близьких Середньовіччя алегоричних тлумачень виявилися передусім Метаморфози. Однак часом наснагу заходило надто далеко, і в числі єретиків, восходивших в Парижі на вогнище, були й такі, хто стверджував, що «Господь говорив через Овідія точно так само, як і через Августина». Лише на Вергілія Данте посилається частіше, ніж на Овідія, і він же - самий згадуваний автор у Чосера, що мав рукопис Метаморфоз, які були незамінним джерелом відомостей з міфології до тих пір, поки Боккаччо та інші автори не склали компіляції з міфології. В епоху Відродження Овідій знову ввійшов у моду. Петрарка і Боккаччо просто напоєні їм, так само як і Монтень, і поети Плеяди у Франції, і великі письменники Іспанії та Португалії. Шекспір, знайомий з Метаморфозами по віршованого англійської перекладу Артура Голдінга, багато запозичив звідси, зокрема викладаючи історію Тісба, вставлену в Сон в літню ніч, і пишучи заклинання Просперо в Буре. Самодостатній елегійний дистих Овідія вплинув на завершене А. Попом розвиток англійської героїчного дистиха, в першу чергу, бути може, завдяки зробленому Крістофером Марло точному, рядок в рядок, перекладу Любовних елегій (1597). Мільтон також багатьом зобов'язаний Овідія, особливо в своїх описах (пор. Нарцис в Метаморфозах III 413-436 і Єва в Втраченому Раї IV 457-469).
Після Мільтона і Мольєра, після перекладу Метаморфоз, що вийшов в 1717 (Драйден та ін), інтерес до Овідія почав згасати. Романи доставляли читачеві більш цікаві сюжети, з питань міфології куди легше було звернутися до довідника, і навіть в області еротики з'явилися більш збудливі твори. Пуритани засуджували Овідія за аморальність, романтикам не подобалася його життєва позиція. Овідій поступився місцем Вергілія, потім на зміну латинським авторам прийшли грецькі, і, нарешті, перевага була віддана сучасній літературі.
Список літератури
Овідій. Любовні елегії. Метаморфози. Скорботні елегії. М., 1983
Моісеєва Н.М. Осінь Овідія Назона. Історична повість. М., 1983
Подосінов А.В. Твори Овідія як джерело з історії Східної Європи та Закавказзя. М., 1985
Сергєєв О.І. Відкрите небо: з життя Овідія. СПб, 1992
Раісмайр К. Останній світ: роман про Овідія з Овидиева репертуаром. М., 1993
Публій Овідій Назон. Зібрання творів, тт. 1-2. СПб, 1994