"Моя лірика жива однією великою любов'ю, любов'ю до батьківщини, - зізнавався Єсенін І. Розанова в 1921р .- Почуття батьківщини - основне в моїй творчості".
Про Русь - малинове поле
І синь, що впала в річку, -
Люблю до радості і болі
Твою озерну тугу.
Образ Росії у віршах Єсеніна складається з пейзажних замальовок, окремих сценок описів національних свят та звичаїв. У віршах Спас-Клепиковських періоду батьківщина бачилася поетові "покійним куточком", де "все милостиво і свято", вона постає безжурне і світлою у вірші "Про край дощів і негоди", де "хлібиною хлібному над склепінням надламана твоя місяць. За переорану нивою Малинова лобода. На гілці хмари, як слива, Злата стигла зірка ".
На спокійне і умиротворений опис смиренної і благочестивої Русі нашаровується нота молодого завзяття і веселощів у вірші "Гой ти, Русь, моя рідна". Тут фарби здаються яскравіше, образи - конкретніше і сходять до сільським картинам: це і веселий танок на луках, і дзвін чахнущая тополі, і запах яблука і меду, і дівочий сміх, дзвінкий, як сережки ... А кінець вірша перетворюється в пристрасний гімн на славу вітчизни:
Якщо крикне рать свята:
"Кинь ти Русь, живи в раю!"
Я скажу: "Не треба раю,
Дайте батьківщину мою ".
Отже, на першому етапі творчості тема Батьківщини вирішується як безтурботне захоплення її красою, благоліпністю. У віршах про неї превалює міфопоетика, яка виростає на усвідомленні ролі основних світових природних стихій, перш за все, води та специфіки хліборобської праці (36; 35-51). У той же час образ Батьківщини знаходить і соціальні контури. Вдивляючись в обличчя рідної землі, Єсенін все гостріше усвідомлює її злидні і занедбаність. У вірші все частіше проникають похмурі і сірі тони, сумні пейзажні замальовки: "... притулилися до верб сиротливо Хати сіл", або: "Край ти мій занедбаний, Край ти мій, пустир. Косовиця некошеном, Ліс та монастир ..."
Незважаючи на сумні картини життя і природи, що "обпечалілі російську широчінь", поет розуміє: "Це все, що звемо ми батьківщиною", і тому любить його з усією синівської жалем і ніжністю:
Хворе, кволе, низьке,
Водяниста, сіра гладь.
Це все мені рідне і близьке,
Від чого так легко заридати ...
При всій своїй любові до рідної землі, ліричний герой Єсеніна не відчував почуття у відповідь. У своїй вітчизні він сам собі здавався "пасинком" і "безпритульним", а після революції 1917 р. поет ще більше відчуває трагічний розрив між собою і батьківщиною. Повернувшись в "ту сельщіну", де жив хлопчиськом, ліричний герой зауважує, наскільки все навколо змінилося, і він не може "розпізнати" батьківський будинок, не дізнається свого діда. "Ах, милий край! Не той ти став, не той. Та вже і я, звичайно, став не колишній", - з гіркотою констатує поет і усвідомлює себе зайвим у цих місцях: "Тут життя сестер, сестер, а не моя" . Але тут же, долаючи сумні думки, ліричний герой, побачивши улюблені краю, готовий впасти на коліна ("Повернення на батьківщину").
Сумна тема розладу, непотрібності своїй землі прозирає і у вірші "Русь радянська":
Ось так країна!
Якого ж я рожна
Кричав у віршах, що я з народом дружний?
Моя поезія тут більше не потрібна,
Та й, мабуть, сам я теж тут не потрібен.
Болісно переживаючи свій відрив від землі і народу, ліричний герой гірко посміхається над своїм становищем: "Ах, батьківщина! Який я став смішний. На щоки запалі летить сухий рум'янець. Мова співгромадян став мені як чужий, В своїй країні як іноземець".
Поет намагається прийняти нову Росію ("Приймаю все. Як є, все приймаю") і навіть, як би благословляючи, в публіцистично забарвлених віршах звертається до молодого покоління: "Квіти, юні! І здоровим тілом! У вас інше життя, у вас інший наспів ...", але і при цьому він до кінця усвідомлює, що йому з ними не по дорозі: "А я піду сам до невідомих меж, Душею бунтує навіки присмирнівши".
І незважаючи на стан самотності, відчуття непотрібності і невідповідності нового часу, Єсенін не зраджує собі і своєму відношенню до батьківщини. Як і у вірші "Гой ти, Русь ..."," Русь радянська "завершується пристрасним визнанням щирої любові до рідної землі:
Але і тоді,
Коли на всій планеті
Пройде ворожнеча племен,
Зникне брехня і смуток, -
Я буду співати
Всім істотою в поета
Шосту частину землі
З назвою коротким "Русь".
У 1925 р. у вірші "Незатишна рідка лунность" Єсенін знову повертається до теми Росії, але підходить до неї зовсім інакше, ніж у розглянутих вище творах. Тут раптом виявляються ноти, не властиві Єсеніну до тієї епохи: "Байдужий я став до хатах, І очажний вогонь мені не милий, Навіть яблунь весняну завірюху Я за бідність полів розлюбив ..."
"Байдужий", "не милий", "розлюбив" - ось слова, які тепер висловлюють ставлення поета до рідної стороні. Настільки ж негативне забарвлення знаходять і епітети: місячне світло виявляється незатишним і сухотним, рівнини - навідними тугу, верби - всохлі, поля - бідними ... "Зовсім інші фарби на поетичній палітрі Єсеніна!" (22; 111).
Звідки ж з'явився цей несподіваний поворот?
У 1922-1923 р.р. Єсенін здійснив велику подорож по Європі та Америці. Досягнення індустрії на Заході не могло не вразити поета, і йому "здався смішним і безглуздим" той світ, в якому він жив раніше: "Згадав про" дим вітчизни ", про наше село, де чи не в кожного мужика в хаті спить телиць на соломі чи свиня з поросятами, згадав після німецьких і бельгійських шосе наші непролазні дороги і став лаяти всіх чіпляються за "Русь", як за бруд і вошивість. З цього моменту я розлюбив убогої Росії ".
Ось звідки виросло нове ставлення Єсеніна до Росії. Поет хотів, щоб його батьківщина з убогої і убогою країни перетворилася на сильну і потужну державу, яка могла б змагатися рівнем розвитку з західними державами. І як закляття звучить кінцівка вірша, в якій герой звертається до своєї батьківщини:
Польова Росія! Досить
Волочитися сохою по полях!
Злиденність твою бачити боляче
І березам, і тополям.
Я не знаю, що буде зі мною ...
Може, в нове життя не годжуся,
Але й все ж таки хочу я стальною Бачити бідну, злиденне Русь.
Від оспівування патріархальної Росії Єсенін наприкінці творчого шляху приходить до усвідомлення: щоб не відстати від часу, Росії необхідно стати "потужної" і "сталевий". Можливо, тут знаходить своє завершення суперечка Єсеніна з самим собою, з трагічним сприйняттям протиріч між містом і селом, настільки проникливо втіленому в образі красногрівого лоша, який програв змагання з паровозом:
Милий, милий, смішний дурень,
Але куди він, куди він женеться?
Невже він не знає, що живих коней
Перемогла сталева кіннота?
У 1920р. маленький лоша був для нього "наочним дорогим вимираючим чином села", і говорив він про це з щемливим сумом в листі до Євгенії Ліфшиц: "Зворушує мене в цьому тільки смуток за що йде миле рідне звірине". У цьому ж вірші поет проклинав непорушну силу мертвого, механічного: "Чорт б узяв тебе, поганий гість!" і стверджував: "Наша пісня з тобою не зживе ..." На кінці чотирьох років він зрозумів необхідність того, що "польова Росія" повинна перетворитися на "сталеву" державу. Ще в "Стансах" (1924) ліричний герой, повний "дум про індустрійної мощі", готовий був клястися "чистим серцем", що "ліхтарі прекрасніше зірок у Баку", і, як би обтрушуючись від патріархальщини, заявляв: "Досить з нас Небесних всіх світил - Нам на землі Влаштувати це простіше ... "
Здавалося б, все однозначно і ясно. І тим не менше не можна не визнати наявність протиріччя в поетичному свідомості Єсеніна цього періоду.
У вірші "Спить ковила. Рівнина дорога", створеному влітку того ж року, що і "Незатишна рідка лунность" з його визнанням: "Навіть яблунь весняну завірюху Я за бідність полів розлюбив", з усією беззаперечність звучить зовсім інша думка: "Але ніхто під окрик журавлиний Не розлюбить отчі поля ". Тому здається, що бажання і вітання "кам'яного і сталевого" в рідній стороні йшло більше від голови, від свідомості, душею ж поет залишався з милою серцю старої живої селом, про що зайвий раз свідчить те ж вірш "Спить ковила ...", в якому Єсенін як би всупереч всьому заклинає:
Однак залишився я поетом
Золотий дерев'яної хати.
Ще одним доказом того є і вірне спостереження Куняевих над мовою вірші "Незатишна рідка лунность": шум мотора, в любові до якого зізнається поет, називається "гавкотом" ("ті, хто слухає моторному гавкання"), а скрип коліс, від якого він хоче відмовитися, - "піснею" (слухати пісню змащених коліс ") (16, 9, 4). У цьому відношенні характерним є і визнання в одній з єсенінськи автобіографій:" Америка - це той сморід, де пропадає не тільки мистецтво, але і взагалі найкращі пориви людства. Якщо сьогодні тримають курс на Америку, то я готовий тоді віддати перевагу наше сіре небо і наш пейзаж ... "(41; 83).
Як бачимо, не тільки в політичному, а й соціально-моральному плані виправдовуються інші рядки Єсеніна з "Русі минаючої":
Залишився в минулому я однією ногою,
Прагнучи наздогнати сталеву рать,
Ковзання і падаю другою.
Таким чином, пройшовши протягом десятиліття ряд етапів, тема батьківщини у творчості Єсеніна знаходить неоднозначний, а часом і суперечливий характер.
Список літератури
1. Бєльська Л.Л. Пісенна слово. Поетична майстерність Сергія Єсеніна. Книга для вчителя .- М., 1990.
2. Біляєв І. Справжній Єсенін .- Воронеж, 1927.
3. Васильєва М. Крива істини / / Літературний огляд .- 1996 .- № 1.
4. Воронова О.Е. Біблійні образи в поезії С. Єсеніна / / Актуальні проблеми сучасного літературознавства .- М., 1995.
5. Гаріна Н. Спогади про С. О. Єсеніна і Г. Ф. Устинова / / Зірка .- 1995 .- № 9.
6. Гуль Р. Єсенін у Берліні / / Російський кордон. Спец. Випуск газети "Літературна Україна" .- 1990.
6а. Журавльов В. "Словесним обпалений вогнем" / / Література в школі .- 1991 .- № 5.
7. Зайцев П.М. Зі спогадів про зустрічі з поетом / / Літературний огляд .- 1996 .- № 1.
8. Зуєв М.М. Поезія С. А. Єсеніна. Народні витоки. Філософія світу і людини / / Російська література. ХХ століття. Довідкові матеріали .- М., 1995.
9. Енішерлов В. Три роки / / Вогник .- 1985 .- № 40.
10. Єсенін С. Собр. Соч. в 2 т. - Мінськ, 1992.
11. Іванов Г. Син "страшних років Росії". Російський кордон. Спец. Випуск газети "Літературна Україна" .- 1990.
11а. Іванов Г. Маяковський. Єсенін / / Вісник МГУ. Сер. 9 .- М., 1992 .- № 4.
12. Капрусова М.М. Теми і мотиви поеми С. Єсеніна "Йорданська голубка" / / Російська класика ХХ століття: Межі інтерпретації. Збірник матеріалів наукової конференції .- Ставрополь, 1995.
13. Карохін Л. Петроградські адреси Єсеніна / / Літ. Росія .- 1990 .- 5 жовт.
14. Карпов А.С. Поеми Сергія Єсеніна .- М., 1989.
15. Корнілов В. Перемога над міфом / / Літературний огляд .- 1996 .- 1.
16. Куня С., Куня С. "Божа дудка". Життєпис Сергія Єсеніна / / Наш сучасник .- 1995 .- N 3-9.
17. Лур'є С. Самовчитель трагічної гри / / Зірка .- 1996 .- N 5.
18. Маклакова Г. Інша дозвіл старих проблем / / Російська мова в школі .- 1989 .- № 11.
19. Маяковський В.В. Твори в 2 т. - М., 1988.
20. Мекш Е.Б. Міфопоетична основа поеми С. Єсеніна "Чорна людина" / / Вічні теми і образи в радянській літературі .- Грозний, 1989.
21. Микешин А. Про естетичному ідеалі поезії Єсеніна / / З історії радянської літератури 20-х років .- Іваново, 1963.
22. Микешин А.М. "Інонія" С. Єсеніна як романтична поема / / Жанри в літературному процесі .- Вологда, 1986.
22а. О, Русь, змахни крилами. Есенинский збірник .- М., 1994.
23. Пастухова Л.М. Поет і світ. Урок з ліриці Сергія Єсеніна / / Література в школе.-1990 .- № 5
24. Перхін В.В. Поезія С. А. Єсеніна в оцінці Д. А. Горбова (По сторінках забутої статті 1934 року) / / Філологічні науки .- 1996 .- N 5.
25. Петрова Н. "Сам-третин". Єсенін-Міклашевська-Бармін / / Літературний огляд .- 1996 .- N 1.
26. Прокушев Ю. Даль пам'яті народної .- М., 1978.
27. Прокушев Ю. Сергій Єсенін. Образ. Вірші. Епоха .- М., 1989.
28. П'яних М. Трагічний Єсенін / / Нева .- 1995 .- № 10.
29. Раскольников С. Сергій Єсенін / / Пошук .- 1990 .- 14-20 грудня.
30. С. А. Єсенін у спогадах сучасників. У 2 т. - М. - 1986.
31. Сергій Єсенін у віршах і в житті. Спогади сучасників .- М., 1995.
32. Скороходов М.В. Опозиція життя / смерть в ранній поезії С. А. Єсеніна / / Російська класика ХХ століття: межі інтерпретації. Збірник матеріалів наукової конференції .- Ставрополь, 1995.
33. Семенова С. Подолання трагедії .- М., 1989.
34. Сосновський Л. Розвінчати хуліганство / / Комс. правда .- 1926 .- 19 верес.
34а. Тартаковський П. "Я їду вчитися ..." "Перські мотиви" Сергія Єсеніна та східна класика / / Світ Єсеніна .- М., 1986.
35. Хазан В.І. Проблеми поетики С. А. Єсеніна .- Москва-Грозний, 1988.
36. Хазан В.І. Міфологічний "анамнезіс" води в поезії С. А. Єсеніна / / Вічні теми і образи в радянській літературі .- Грозний, 1989.
37. Хазан В.І. Тема смерті в ліричних циклах російських поетів ХХ століття .- Грозний, 1990.
38. Ходасевич В. Єсенін / / Російський кордон. Спец. Випуск газети "Літературна Україна" .- 1990.
39. Харчевников В.І. Поетичний стиль Сергія Єсеніна (1910-1916) .- Ставрополь, 1975.
40. Холшевніков В. "Шагане, ти моя, Шагане! .." Стилістиці-стіховедческій етюд / / Світ Єсеніна .- М. - 1986.
41. Евентов І.С. Сергій Єсенін. Книга для учнів .- М., 1987.
42. Юдкевич Л.Г. Співак і громадянин .- Казань, 1976.