Зміст
Введення
Облік і розподіл непрямих витрат
Висновок
Список використаної літератури
Введення
З п'яти елементів витрат перші чотири відносяться до змінних витрат тобто їх обсяг змінюється в залежності від обсягу випуску продукції, інші витрати називаються непрямими чи постійними і їх обсяг не залежить від обсягу випуску продукції тому підприємство несе ці витрати навіть в тому випадку якщо виробництво простоює.
Для формування собівартості продукції, робіт, послуг, а також для прийняття оптимальних управлінських рішень вкрай важливо правильно розподілити витрати на прямі і непрямі.
Групувати витрати можна за різними ознаками: за видами витрат, за місцем виникнення, за економічною роллю у процесі виробництва і т.д.
Непрямі основні витрати знаходяться в прямій залежності від часу роботи устаткування та інших факторів, тому вони розподіляються між видами продукції (робіт, послуг) пропорційно конкретним баз розподілу. До таких витрат, наприклад, відноситься частина витрат з утримання та експлуатації обладнання.
Непрямі накладні витрати на відміну від непрямих витрат основних, можуть бути розподілені між об'єктами калькулювання лише умовно, застосовувана при цьому база і методи розподілу та методи витрат визначається характером технології організації виробництва в організації. До складу непрямих накладних витрат входять витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництва.
Облік і розподіл непрямих витрат
Для відображення непрямих витрат в організаціях використовуються рахунки 25 «Загальновиробничі витрати», 26 «Загальногосподарські витрати» і 44 «Витрати на продаж».
Загальновиробничі витрати. За дебетом рахунка 25 накопичуються такі непрямі витрати, як:
витрати по утриманню та експлуатації машин та обладнання;
амортизаційні відрахування і витрати на ремонт основних засобів і іншого майна, використовуваного у виробництві;
витрати на опалення, освітлення й утримання приміщень;
орендна плата за приміщення, а також за машини і обладнання, використовувані у виробництві;
оплата праці працівників, зайнятих обслуговуванням виробництва.
У бухгалтерському обліку це відображається так:
ДЕБЕТ 25 КРЕДИТ 02, 04, 05, 10, 60, 69, 70 - нараховані витрати з обслуговування основних і допоміжних виробництв.
В кінці місяця при розподілі загальновиробничі витрати списуються:
в дебет рахунку 20 - у частині витрат, що включаються до собівартості продукції основного виробництва;
в дебет рахунку 23 - у частині витрат, що відносяться на собівартість продукції допоміжних виробництв.
Нагадаємо, що базою для розподілу таких витрат (закріпленою в обліковій політиці) можуть бути: зарплата виробничих робітників, що випускають продукцію конкретного виду; вартість сировини, відпущеного для виробництва продукції цього виду; сума прямих витрат, що відноситься до продукції даного виду.
Загальногосподарські витрати. На рахунку 26 збираються наступні непрямі витрати:
адміністративно-управлінські витрати;
витрати на утримання загальногосподарського персоналу;
амортизаційні відрахування і витрати на ремонт основних засобів управлінського і загальногосподарського призначення;
орендна плата за приміщення загальногосподарського призначення;
витрати з оплати інформаційних, аудиторських, консультаційних послуг.
Це відображається таким чином:
ДЕБЕТ 26 КРЕДИТ 02, 04, 05, 10, 60, 68, 69, 70, 76 - нараховані загальногосподарські витрати.
Порядок списання загальногосподарських витрат організація також встановлює самостійно і закріплює в обліковій політиці. Існує два способи списання таких витрат.
У першому випадку вони списуються на основне виробництво. Тобто вони розподіляються за видами продукції, що випускається (робіт, послуг) і включаються до їх собівартість як і загальновиробничі витрати. У результаті за дебетом рахунка 20 відображається повна виробнича собівартість продукції (робіт, послуг).
У другому випадку організація може віднести всю суму загальногосподарських витрат, проведених за звітний період, на реалізовану продукцію (на рахунок 90). Про це йдеться в пункті 9 ПБУ 10/99. Тоді на рахунку 20 відображається скорочена собівартість виробленої продукції.
Повна виробнича собівартість складається з неповної виробничої собівартості і загальногосподарських витрат.
Спосіб списання загальногосподарських витрат впливає на фінансовий результат діяльності організації. Якщо загальногосподарські витрати розподіляються між реалізованою та нереалізованою продукцією, то списуються не всі вироблені загальногосподарські витрати, а тільки ті, які враховані у собівартості реалізованої продукції. При використанні другого способу загальногосподарські витрати списуються повністю на реалізовану продукцію.
Протягом місяця непрямі витрати збираються на рахунках 25,26 а в кінці місяця ці рахунки повинні бути закриті і зібрані на них витрати віднесені на рахунок 20 (Основне виробництво), таким чином рахунок 25,26 на останнє число місяця ніколи не мають сальдо.
Непрямі витрати можуть розподілятися двома наступними способами, а саме:
S tandart costing
Цей метод широко застосовується в Західних країнах з розвиненою ринковою економікою, в Росії на його основі був розроблений і вдало використовується метод нормативного обліку витрат на виробництво. Незамінний в галузях, де ціни на ресурси відносно стабільні, а самі вироби не змінюються протягом тривалого часу - на підприємствах обробних галузей, швейного, взуттєвого, меблевого виробництва та ряду інших.
Сутність Стандарт-костинг (standart costing) - система обліку витрат і калькуляції собівартості з використанням нормативних витрат. «Стандарт» - кількість необхідних для виробництва одиниці продукції витрат; «костинг» - грошове вираження цих витрат. Система з'явилася в Америці на початку 30-х років двадцятого століття, коли США переживали економічну кризу.
В основу системи Стандарт-костинг покладені такі принципи:
попереднє нормування витрат за елементами та статтями витрат;
складання нормативних калькуляцій на виріб і його складові частини;
роздільний облік нормативних витрат і відхилень;
аналіз відхилень;
уточнення калькуляцій при зміні норм.
Нормування витрат здійснюється попередньо (до початку звітного періоду) за статтями витрат: основні матеріали; оплата праці виробничих робітників; загальновиробничі витрати (амортизація обладнання, орендні платежі, зарплата допоміжних робітників, допоміжні матеріали та інші); комерційні витрати (витрати по реалізації продукції).
Нормативні витрати базується на очікуваних витратах ресурсів, необхідних для виробництва продукції. Норми витрати ресурсів встановлюються в розрахунку на один виріб. За загальновиробничих витрат, які складаються з декількох різнорідних статей, норми розробляються на певний період у грошовій оцінці та в розрахунку на запланований обсяг виробництва.
Протягом звітного періоду ведеться облік відхилень фактичних витрат від нормованих витрат. Суми відхилень фіксуються на спеціальних рахунках. У кінці звітного періоду відхилення списуються на фінансові результати. Проводиться аналіз відхилень. Далі приймається рішення щодо коригування встановлених норм та нормативів.
Метод передбачає розподіл непрямих витрат через коефіцієнт 25 або 26 рахунку.
За базу розподілу можуть бути обрані: сума нарахованої заробітної плати основних виробничих робітників, кількість відпрацьованих машино-годин, обсяг випущеної продукції і т.д.
База розподілу записується в наказі про облікову політику
Метод традиційно користується успіхом тому що ускладнює контроль за обсягом загальногосподарських і загальновиробничих витрат, які при його використанні зникають на рахунку 20.
Direct-costing
Широко поширений у всіх економічно розвинених країнах. У Німеччині та Австрії метод отримав найменування «облік часткових витрат» або «облік суми покриття», у Великобританії його називають «урахуванням маржинальних витрат», у Франції - «маржинальна бухгалтерія» або «маржинальний облік».
Російські бухгалтерські стандарти не дозволяють у повному обсязі використовувати систему «Директ-костинг» для складання зовнішньої звітності і розрахунку податків, даний метод в даний час знаходить все більш широке застосування у внутрішньому обліку для проведення аналізу і обгрунтування управлінських рішень в області беззбитковості виробництва, ціноутворення та т.д.
Фактичне впровадження системи «Директ-костинг» у США відноситься до 1953 року, коли Національна асоціація бухгалтерів-калькуляторів у своєму звіті опублікувала опис цієї системи.
В основі методу лежить літочислення скороченою собівартості продукції і визначення маржинального доходу.
Сучасна система директ-костинг пропонує два варіанти обліку:
простий директ-костинг, при якому у складі собівартості враховуються тільки прямі змінні витрати
розвиненою директ-костинг, при якому в собівартість включаються і прямі змінні, і непрямі змінні загальногосподарські витрати.
Облік собівартості ведеться в розрізі змінних витрат, постійні витрати враховуються в цілому по підприємству та їх відносять на зменшення операційного прибутку.
У процесі застосування цього методу визначається маржинальний дохід і чистий прибуток.
Взаємозв'язок показників при маржинальному підході:
Виручка від продажу продукції (В)
Змінні витрати (ПеЗ)
Маржинальний дохід (МД = В-ПеЗ)
Постійні витрати (ПОЗ)
Прибуток (П = М - п)
Зміна величини маржинального доходу характеризує вплив продажних цін і змінних витрат на собівартість одиниці продукції. Величина прибутку залежить від суми постійних витрат.
Взаємозв'язок показників дозволяє впливати на величину прибутку, коректуючи ціни і обсяг виробництва.
Директ-костинг дозволяє визначити критичний обсяг виробництва, при якому за рахунок виручки будуть покриті всі витрати виробництва без отримання прибутку.
Direct-costing дозволяє акціонерам і перевіряючим органам побачити суму витрат пов'язану з управлінням виробництвом і підприємством.
При цьому методі вся сума непрямих витрат в кінці місяця списується 1 бухгалтерським проведенням Дебет рахунку 90 (продажу), може різко призвести до падіння виручки.
Висновок
Непрямі витрати пов'язані з виробництвом кількох видів продукції і носять комплексний характер.
При випуску двох і більше видів продукції ці витрати не можуть бути безпосередньо включені до собівартості окремих видів продукції, вони розподіляються шляхом умовного розподілу.
До складу загальновиробничих витрат включаються:
1) витрати на утримання та експлуатацію обладнання:
- Амортизація виробничого обладнання та транспортних засобів;
- Ремонт виробничого обладнання та транспортних засобів;
- Витрати на експлуатацію обладнання;
- Внутрішньозаводське переміщення вантажів;
- Інші витрати;
2) общецеховскіе витрати:
- Утримання апарату управління;
- Зарплата іншого персоналу;
- Амортизація будівель, споруд та інвентарю;
- Ремонт будівель, споруд та інвентарю;
- Утримання будівель, споруд та інвентарю;
- Випробування, досліди, дослідження;
- Винахідництво і раціоналізаторство;
- Охорона праці;
- Поліпшення якості продукції;
- Інші витрати;
3) витрати на підготовку і освоєння виробництва;
4) непродуктивні витрати:
5) інші виробничі витрати:
- Витрати на гарантійне обслуговування;
- Пов'язані зі стандартизацією і т.д.
2. Загальногосподарські витрати.
Види загальногосподарських витрат:
1) зарплата апарату управління підприємства;
2) витрати на відрядження;
3) утримання охорони;
4) зарплата іншого загальногосподарського персоналу;
5) амортизація та ремонт основних засобів;
6) утримання будівель та інших об'єктів;
7) підготовка кадрів;
8) організований набір робочої сили;
9) випробування, досліди, дослідження;
10) винахідництво і раціоналізаторство;
11) охорона праці;
12) поліпшення якості;
13) податки, збори і відрахування;
14) інші загальногосподарські витрати.
До складу загальногосподарських витрат включаються непродуктивні втрати.
3. Комерційні витрати.
Види комерційних витрат:
1) витрати на тару і упаковку;
2) витрати на транспортування;
3) комісійні збори;
4) витрати на рекламу;
5) утримання і ремонт основних засобів;
6) витрати на участь у ярмарках;
7) витрати з утримання торгових точок у місцях реалізації товарів;
8) інші комерційні витрати.
4. Порядок розподілу непрямих витрат.
Для включення до собівартості окремих видів продукції прямих матеріальних і трудових витрат на підприємстві необхідно розробляти систему відповідних норм і нормативів.
За непрямих витрат розробляються відповідні кошториси (бюджети), в яких фіксуються витрати, пов'язані з випуском всіх видів продукції. Ці кошторису прив'язуються до звітних періодів і складаються в розрізі статей, перерахованих в 1, 2, 3 питаннях.
Непрямі витрати при обчисленні повної собівартості включаються до собівартості окремих видів продукції шляхом умовного розподілу пропорційно встановленої на підприємстві базі розподілу.
За базу розподілу зазвичай вибирають:
1) основна зарплата виробничих робітників (без доплат по преміальних системах);
2) витрати на обробку без вартості матеріалів, напівфабрикатів і доплат до зарплати;
3) кошторисні (нормативні) ставки робіт та обладнання;
4) кількість відпрацьованих людино-годин;
5) обсяг продукції;
6) інші види прямих витрат.
Найважливішим принципом вибору способу розподілу непрямих витрат є максимальне наближення результату розподілу до фактичного витраті на даний продукт того чи іншого виду непрямих витрат.
Список використаної літератури
1. «Податковий кодекс Російської Федерації» від 05.08.2000 № 117-ФЗ (прийнятий ГД ФС РФ 19.07.2000) (ред. від 27.12.2009) (з ізм. І доп., Що набрали чинності з 29.01.2010).
2. Положення з бухгалтерського обліку «Витрати організації» ПБУ 10/99 (Затверджено наказом Мінфіну Росії від 06.05.1999 № 33н, зі змінами від 30.12.1999 № 107н, від 30.03.2001 № 27н, 18.09.2006 № 116н, від 27.11.2006 № 156н)
3. Кондраков Н. П. Бухгалтерський облік: Уч. - М.: ИНФРА-М, 2009 .- 720 с. - (Висш.обр.)
4. Теорія бухгалтерського обліку. (Вид: 4); Бабаєв Ю.А., 2009; Проспект; 978-5 - 392-00130-9
Посилання (links):