Огляд за статтею Попова Л.В., Маслова І.А., Ханенків М.Є. «Аналітична система матеріальних запасів на підприємствах промисловості»
Дана стаття була опублікована в журналі «Фінансовий менеджмент» № 3, 2003.
Метою даної статті є вивчення обліково-аналітичної системи підприємства, в загальному, і матеріальних запасів зокрема.
Мета статті вимагає вирішення наступних завдань:
-Вивчити вплив способів обліку матеріалів на показники фінансового стану підприємства;
-Розглянути два підходи до розрахунків за відхиленнями;
- Дослідження методів при виявленні відхилень.
У даній статті автор використовував теоретичні методи дослідження такі, як: історичний аналіз проблеми, метод систематизації, і емпіричні методи: аналіз фактичних документів, математичне моделювання.
Аналіз є однією з найважливіших функцій управління підприємством. У системі аналізу формується інформація у формі, зручній для прийняття управлінських рішень. Аналіз підрозділяється на внутрішній і зовнішній.
Ознакою поділу аналізу на ці категорії є характер використовуваних для нього джерел інформації. Зовнішній аналіз (фінансовий) базується на публікованих звітних даних, тобто на обмеженій частині інформації про діяльність підприємств, яка може стати надбанням суспільства.
Внутрішній аналіз (управлінський) використовує всю достовірну інформацію про стан справ підприємства, доступну лише обмеженому колу осіб - управлінському персоналу підприємства. Останнім часом у зв'язку з виділенням категорії податкового обліку можна говорити про новий вид - податковому аналізі, основною метою якого є податкова оптимізація розрахунків з бюджетами всіх рівнів. На думку авторів, особливістю податкового аналізу є його змішана спрямованість. З одного боку, його інформаційною базою служать регістри податкового обліку, податкові декларації, первинні документи, тобто носії даних, з якими знайомляться зовнішні користувачі бухгалтерської інформації з непрямим фінансовим інтересом - Інспекції міністерства з податків і зборів та інші перевіряючі організації.
З іншого боку, результати податкового аналізу та методів податкової оптимізації, вироблені на його основі, можна віднести до сфери конфіденційної інформації, доступної лише керуючому персоналу підприємства. Фінансовий аналіз матеріальних запасів проводиться за даними фінансового обліку та звітності. Внутрішній (управлінський) аналіз матеріальних запасів може бути представлений кількісним аналізом величин відхилень від планових показників, що виявляються в системі управлінського обліку. Відхилення від нормативних величин по матеріальних запасів у результаті впливають на загальне відхилення по собівартості продукції, що призводить в числі інших факторів до відхилення від планованого рівня прибутку. Причиною відхилень від норм може стати і нераціональне управління запасами, що викликає необхідність термінових закупівель, додаткових витрат на транспортування, погрузоразгрузочние роботи, більш високі ціни постачальників за терміновість виконання замовлення, а також інші причини, які виникають внаслідок закупівельної діяльності.
На відхилення за витратами матеріалів у виробництві продуктів впливають два основні фактори: ціна матеріалів та їх кількість, спожите у виробництві. Існують два підходи до розрахунків по відхиленням: 1. Відповідно до кількості закупленого матеріалу. Тоді відхилення розподіляються між залишком матеріалів і реалізованою продукцією.
2. Відповідно до кількості використаних матеріалів. У цьому випадку всі відхилення списують на собівартість реалізованої продукції.
Відхилення від норм щодо використання матеріалів визначаються шляхом зіставлення фактично витраченого матеріалу з нормативними витратами на фактичний випуск. Цей принцип є основоположним і при складанні гнучкою кошторису витрат. Так само роблять і щодо відходів.
Для виявлення відхилень від норм витрат матеріалів використовуються такі методи: документування; партионного використання матеріалів з виявленням відхилень по прямих витратах на вихід продукції; попереднього розрахунку за рецептурами, подальших розрахунків на основі даних інвентаризації.
За рахунок використання матеріалів відхилення виявляються при зіставленні фактичної витрати матеріалів у натуральних вимірниках з витратою матеріалів, передбаченим стандартом на весь фактичний випуск продук ції. Отримані результати перераховуються в грошову оцінку шляхом розмножу ня на стандартні ціни. Складність розрахунку відхилень зростає у зв'язку із зростанням номенклатури основних матеріалів, що витрачаються на окремі види продукції, і при збільшенні номенклатури виробів, що випускаються.
Такий аналіз проводиться по всій номенклатурі матеріалів. Найбільший ефект регулювання відхилень досягається, якщо аналітичний матеріал доповнюється даними про причини виявлених відхилень.
Проводити такі аналітичні дослідження дозволяє інформаційна система обліку і аналізу. Аналітичний метод дослідження широко застосовується також при аудиторській перевірці підприємства.
Огляд за статтею Попової Л.В., Маслової І.А., «Процедура внутрішньовиробничого обліку витрат та управління собівартістю»
Мною була проаналізована стаття Попової Л.В., Маслової І.А., «Процедура внутрішньовиробничого обліку витрат та управління собівартістю», опублікованій в журналі «Фінансовий менеджмент» № 1, 2004.
Мета статті - вивчити процедуру внутрішньовиробничого обліку витрат і управління собівартістю. Для досягнення даної мети автор вирішує наступні завдання:
- Розглянути облік витрат у машинобудуванні;
- Розглянути фактори, які сприяють зниженню собівартості промислової продукції;
- Проаналізувати основні завдання обліку виробництва;
- Вивчити методи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції;
- Розглянути види собівартості;
- Неунікальна витрат по калькуляційних статтях;
- Розглянути методи контролю за раціональним використанням матеріалів.
У даній статті автори використовували теоретичні методи дослідження такі, як: історичний аналіз проблеми, метод систематизації, і емпіричні методи: аналіз фактичних документів, математичне моделювання.
Облік обсягу виробництва і виробничих витрат - найважливіший ділянку обліку в системі управління, який надає прямий вплив на безперервне підвищення технічного рівня виробництва та його ефективність.
Зниження собівартості продукції має велике значення для підприємства, так як є одним з вирішальних джерел збільшення накопичень для цілей розширення виробництва та підвищення добробуту персоналу. Звідси випливає значущість ролі, яка належить бухгалтерського обліку і калькулювання собівартості продукції в процесі управління собівартістю підприємства.
Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції в машинобудуванні має свої особливості.
Машинобудування є досить складною і диференційованою галуззю промисловості.
Зниженню собівартості промислової продукції сприяє зростання продуктивності праці, і економія робочого часу, раціональне використання основних і оборотних фондів, скорочення відходів сировини, зниження браку продукції, економія у витратах на утримання апарату управління і т.д. Важливою умовою зниження собівартості є впровадження нової техніки і технології виробництва і забезпечення необхідної спеціалізації виробництва.
Здійснення економії коштів передбачає організацію обгрунтованого, повного, достовірного і своєчасного обліку виробничих витрат.
Основними завданнями обліку виробництва є: 1) визначення фактичного обсягу випуску продукції, її асортименту та якості і здійснення контролю за виконанням планів за цими показниками; 2) обчислення всіх фактичних витрат на виробництво, собівартості одиниці виробленої продукції і визначення відхилень від планових витрат; 3) виявлення внутрішніх резервів підприємства для подальшого зниження матеріальних, трудових і грошових витрат на одиницю продукції.
Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції на більшості підприємств промисловості, і в тому числі в машинобудуванні, будується на єдиній методологічній основі. Загальна методологічна основа у побудові обліку та обчисленні собівартості на промислових підприємствах була необхідна для забезпечення єдності у плануванні показників обсягу промислового виробництва і собівартості, можливості їх узагальнення на рівні галузей промисловості в цілому, порівнянності собівартості однорідної продукції на різних підприємствах, виявлення невикористаних резервів для її подальшого зниження у часи державної планової економіки.
У галузях обробної промисловості, до числа яких належить машинобудування, довгі роки застосовуються такі методи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції: позамовний, попередільний, нормативний і простий (або однопередельного).
Позамовний метод застосовується на машинобудівних підприємствах дрібносерійного й одиничного виробництва. На таких підприємствах, як правило, виготовляють унікальні машини, екскаватори, судна та ін Об'єктом калькулювання є замовлення.
Попередільний метод застосовується в цехах з послідовною обробкою вихідної сировини. До них у машинобудуванні відносяться ливарні цехи. Об'єктами калькуляції в них є напівфабрикати та готова продукція.
На підприємствах, де застосовуються позамовний та попередільний методи, складаються планові калькуляції собівартості основних видів продукції. За всіма статтями планової калькуляції витрати визначаються за нормами з урахуванням найбільш ефективного використання засобів виробництва. При цих методах обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості контроль за витрачанням коштів у процесі виробництва здійснюється не системно і не оперативним порядком. Відхилення фактичних витрат від планових виявляються в багатьох випадках лише після складання звітних калькуляцій по закінченні місяця.
Витрати обліковують за цехів, дільниць і відділам у залежності від місця виникнення. У плануванні та обліку розрізняють виробничу (заводську) собівартість, цехову собівартість і собівартість ділянки (бригади). Виробнича собівартість включає всі витрати, як технологічні, так і господарсько-управлінські. Цехова собівартість об'єднує технологічні і господарсько-управлінські витрати цехів. Собівартість ділянки (бригади) включає, як правило, тільки технологічні витрати, що виникають при виготовленні продукції.
За ступенем однорідності складу розрізняють витрати елементні і комплексні. Елементні витрати однорідні за економічним змістом, до них відносяться витрати на сировину, матеріали, паливо, енергію, заробітну плату та ін Комплексні витрати являють собою сукупність різнорідних економічних елементів. До них відносяться витрати по утриманню та експлуатації обладнання, цехові витрати, загальнозаводські витрати, витрати з освоєння виробництва нових видів продукції, втрати від браку, позавиробничі витрати. Кожна з перерахованих комплексних статей включає відповідно до їх цільовим призначенням витрати на матеріали, паливо, заробітну плату та інші елементи витрат.
Облік витрат неможливий без угрупування за статтями витрат. У практиці планування та обліку підприємств різних галузей машинобудування застосовуються різні поєднання калькуляційних статей витрат. Вони визначаються особливостями організації і технології виробництва.
На кожному підприємстві, з урахуванням особливостей технології та організації його основних і допоміжних виробництв, а також з метою раціональної організації обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції встановлюються:
1) економічно обгрунтована номенклатура статей калькуляційних витрат і, в тому числі, статей всіх видів комплексних витрат (витрат з утримання та експлуатації обладнання, витрат на освоєння нових виробів, цехових витрат, загальнозаводських витрат, позавиробничі та ін);
2) оптимальна кількість аналітичних рахунків до рахунку 20 «Основне виробництво» і 23 «Допоміжне виробництво»;
3) оптимальна кількість об'єктів калькулювання собівартості продукції;
4) метод розподілу витрат між незавершеним виробництвом і готовою (товарної) продукцією;
5) метод розподілу непрямих витрат між аналітичними рахунками основного і допоміжного виробництв та об'єктами калькуляції.
З метою зниження матеріаломісткості виробів велике значення має організація контролю за раціональним використанням матеріалів. Такий контроль повинен забезпечити виявлення розміру відхилень від встановлених норм витрат і причини їх утворення. У цехах машинобудівних заводів контроль організовується по-різному. Найбільш поширеним є партійний та інвентарний методи контролю.
Партіонний метод застосовується в цехах, де здійснюється розкрій металу, тканин, шкіри та інших матеріалів. У цих цехах матеріали зі складу видаються під звіт за фактичною вагою та кількістю. Кількість вироблених деталей при цьому методі фіксується в розкрійних аркушах
Інвентарний метод застосовується в ливарних і ковальських цехах машинобудівних підприємств. Для визначення фактичної витрати матеріалу на кожне перше число місяця в цехах виробляється інвентаризація невикористаних залишків матеріалів. До кількості матеріалів, отриманих цехом за місяць, додають невикористаний залишок матеріалів на початок місяця і виключають залишок невикористаного матеріалу на кінець місяця.
Бухгалтерський облік витрат на виробництво нерозривно і органічно пов'язаний з наступним калькулюванням собівартості продукції, яке методологічно організується відповідно до вимог виробничого обліку. Калькулювання собівартості продукції визначається методами і організацією обліку витрат на виробництво (позамовний, попередільний, нормативний і простий або однопередельного). Кожному з цих методів характерний свій підхід до систематизації та контролю витрат виробництва. Відповідно до цих методів на підприємстві з урахуванням особливостей організації, технології виробництва і номенклатурою вироблюваних виробів здійснюється угруповання витрат в синтетичному обліку, організація аналітичного обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції.
Застосовувані на підприємствах машинобудування методи розрахунку собівартості продукції залежать від типу виробництва та технологічних особливостей виготовлення продукції. Однак у всіх випадках основна мета калькулювання собівартості полягає в тому, щоб отримати достовірні дані про витрати на одиницю продукції, а також обгрунтовані зведені показники собівартості виробів. Ця мета досягається насамперед за рахунок складання калькуляцій нормативної собівартості, які є основною розрахунковою базою фактичної собівартості.