Облік витрат і калькулювання собівартості продукції на хлібоприймальних та зернопереробних

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ

Марійського державного ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра бухгалтерського обліку та аудиту

Курсова робота

з дисципліни: Облік витрат, калькулювання, бюджетування в окремих галузях виробничої сфери

Облік витрат і калькулювання собівартості продукції на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах

Виконала: ____________

______________________

Перевірив: _____________

______________________

Йошкар-Ола

2009

Зміст

Введення

1. Коротка характеристика харчової переробної промисловості

2. Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах

3. Системи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах

4. Облік витрат на рахунках бухгалтерського обліку

5. Розрахунок собівартості продукції хлібоприймальної та зернопереробної галузей

Висновок

Бібліографічний список

Додаток

Введення

Значення ринку зерна визначається його особливою роллю у формуванні продовольчих ресурсів і забезпечення продовольчої безпеки країни. Продукти його переробки - хліб, хлібобулочні, макаронні та круп'яні вироби - незамінна основа раціону харчування населення; корми, комбіновані і концентровані, - база для функціонування галузей тваринництва.

В умовах становлення ринкових відносин набувають актуальності проблеми формування розвиненого ринку зерна, його механізмів та їх раціонального поєднання з державним регулюванням. Управління сільськогосподарським виробництвом в умовах ринку вимагає інших підходів і методів. Стратегічне і тактичне планування стає невід'ємним елементом ефективного управління ринковим господарством і заслуговує особливої уваги.

Ринок зерна характеризується ознаками ринку досконалої конкуренції, де товаровиробник змушений підкорятися диктату постачальників ресурсів, численних посередників, організацій переробної галузі. Виникла в зв'язку з цим проблема зниження цін, збитковість або низька прибутковість виробництва зерна навіть у роки з високою врожайністю змушують особливу увагу приділяти ринкового механізму ціноутворення, політику цін як на рівні держави, регіону, так і на рівні організації, господарства.

Виробник зерна в умовах ринку досконалої конкуренції може тільки підлаштовуватися під ринкову ціну і її коливання, раціонально плануючи своє виробництво. Нестабільність факторів зовнішнього середовища, швидкі зміни ринкової кон'юнктури підвищують роль тактичного планування виробництва, вимагають нового, ситуаційного підходу, орієнтованого на аналіз перспектив розвитку, облік впливу випадкових, імовірнісних факторів рухомий зовнішнього середовища. Це доводить актуальність та необхідність розробки і застосування сучасних науково обгрунтованих підходів, методів прогнозування і планування, заснованих на широкому використанні економіко-математичного моделювання, математичної статистики та ін

Використання сучасних підходів до планування і прогнозування в сільському господарстві, у зерновій галузі в умовах ринкової економіки, застосування їх на практиці є актуальною і недостатньо освяченою в економічній науці проблемою.

Метою даної курсової роботи є - вивчення зернової та хлібоприймальної галузі та обгрунтування перспектив виробництва зерна. Облік витрат і калькулювання собівартості продукції зернопереробної і хлібоприймальної галузей. Поставлена мета передбачає вирішення наступних завдань:

Вивчення тенденцій і проблем формування зернового ринку.
Дослідження особливостей і сучасних напрямів удосконалення планування виробництва зерна в умовах формування його ринку.
Розрахунок собівартості продукції даної галузі.

Теоретичною та методологічною базою курсової роботи послужили праці російських вчених, фахівців у сфері планування, аналізу зернової галузі, формування ринку зерна, нормативні та законодавчі акти федерального і регіонального рівня.

Коротка характеристика харчової переробної промисловості

Харчова промисловість сформувалася на другому, тобто приватному етапі поділу праці. Як власне харчова, так і переробні галузі агропромислового комплексу (АПК) є насамперед галузями промисловості з усіма характеристиками рисами індустріального виробництва. Поділ на переробну та харчову промисловість носить умовний характер. Кінцевий споживчий продукт і тієї й іншої галузі - харчовий продукт з усіма специфічними вимогами при його виготовленні. На підприємствах переробної промисловості виробляються харчова сировина або харчовий продукт для подальшої обробки в харчовій промисловості і готовий до безпосереднього споживання харчовий продукт. Тому ці галузі, як правило, в практиці планування та обліку зведені в одну групу галузей харчової промисловості і іменуються харчовою промисловістю.

Галузі харчової промисловості виробляють як засоби виробництва - предмети праці (група «А»), так і предмети споживання (група «Б»). У товарній продукції цих галузей на частку групи «А» припадає приблизно одна третина, а на частку групи «Б» - дві третини. У кінцевому рахунку, продукція харчової промисловості в сукупності - споживча продукція, харчовий продукт, тобто продукція групи «Б». Звичайно, продукція групи «А» у переробній промисловості АПК набагато вищий і становить більше 70%, але вона повністю або майже повністю споживається в самій харчової промисловості для виробництва кінцевого харчового продукту.

Харчова промисловість - ця частина всієї промисловості, що об'єднує сукупність однорідних харчових і переробних підприємств, що характеризується єдністю споживчого призначення виробленого кінцевого продукту харчового призначення, переробна, як правило, сировина сільськогосподарського походження й приваблива специфічною матеріально-технічною базою у вигляді системи машин та апаратів та відповідним складом кадрів харчовиків.

До складу харчової промисловості входять понад 40 спеціалізованих галузей, підгалузей і окремих виробництв. Всі їх об'єднує, насамперед, єдність споживчого призначення виробленого специфічного продукту - продукту харчування, що, у свою чергу, визначає специфічні вимоги до схожому сировини, застосовуваної технології, системи машин і всієї матеріально-технічній базі і до персоналу.

Галузі харчової промисловості класифікуються за різними напрямками в залежності від характерних ознак, що лежать в основі формування галузі - від призначення продукції, характеру використовуваного сировини, застосовуваної технології і т.д.

У складі харчової промисловості є галузі добувної, переробної, обробної промисловості.

Залежно від особливостей організації виробництва розрізняють сезонні і несезонні галузі. До сезонних галузей відносяться, як правило, більшість переробних галузей, тобто галузей, спеціалізованих на первинній обробці сезонного сільськогосподарської сировини і частково рибодобувної промисловість.

За способом обробки сировини і напівпродуктів, тобто залежно від застосовуваної технології і відповідно використовуваної системи машин та апаратів харчова промисловість поділяється на галузі з переважанням біохімічний, мікробіологічної і хімічної основою і галузі з превалирующем механічної основою обробки предметів праці.

Харчова промисловість тісно пов'язана з усіма галузями народного господарства. На її частку падає значна частина перевозяться різними видами транспорту вантажів. Харчовики - найбільші замовники будівництва. Але особливо тісні і прямо-таки родинні зв'язки склалися між харчовою промисловістю і сільським господарством. Саме об'єктивно склалися тісні взаємозв'язки між цими найбільшими галузями сформували агропромисловий комплекс. Тому харчову промисловість у сукупності правомірно також розглядати як частину агропромислового комплексу, а переробну промисловість як його невід'ємну органічну складову.

Роль і значення харчової промисловості визначається тим, що вона виробляє продукт харчування, їжу. Цим сказано все. З точки зору людського життя, всього людства і його цивілізації всі інші галузі мають служити їй і бути як би другорядними.

Але не тільки цим, зрозуміло, визначається місце і роль лицьової промисловості в системі народного господарства, промисловості та агропромислового комплексу.

Харчова промисловість, безперечно, очолює серед галузей промисловості за часткою виробленого нею валового внутрішнього продукту, національного та чистого доходу. Харчовики виробляють понад п'ятої частини всієї промисловості за вказаними показниками, хоча вони становлять лише близько семи відсотків її чисельності персоналу і такий же мізерною часткою представлена у вартості основних виробничих фондів, у всьому виробничому апараті.

Належність харчової та переробної промисловості до всієї промисловості та агропромисловому комплексу ще раз підтверджує її провідну роль до сфери матеріального виробництва та соціально-економічного життя суспільства. І, природно, вона має право вимагати адекватного ставлення до себе від того ж суспільства, кого годує, а не сформованого порочного залишкового принципу до її потреб.

У стратегії розвитку народногосподарського комплексу Росії до 2010 року галузям харчової промисловості надається пріоритетне значення як галузі, що забезпечують продовольчу безпеку країни.

Сировинна база галузей харчової промисловості - це сільське господарство. Сільськогосподарську сировину має ряд особливостей, які суттєво впливають на економіку і організацію харчової промисловості.

Сільськогосподарську сировину поновлювані, дорого, занадто багато роботи і багатокомпонентною і в багатьох випадках взаємозамінне. Все це дозволяє раціонально розміщувати підприємства, здійснювати виробництва на ефективній комбінованій основі, інтегрувати із суміжними галузями і вимагає особливої уваги до економії, зберігання сировинних ресурсів аж до створення спеціальних.

Основу технологічного ланцюга харчової промисловості становлять: вирощування, збирання, зберігання, транспортування, переробка, збут - і спільне взаємозалежне пропорційне розвиток усіх галузей як складова органічна частина єдиного народногосподарського комплексу Росії, потужного і конкурентоспроможного виробника харчових продуктів, сировинної бази харчової промисловості та продовольчої бази країни .

Облік витрат на виробництво на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах здійснюється за передільного методу із застосуванням елементів нормативного обліку в частині витрачання сировини.

При передільного методу обліку витрати на виробництво продукції враховуються за видами виробництва (переділів) і статтями витрат. В якості об'єкта обліку прийняті: хлібоприймальних підприємствах - прийом-відвантаження зерна; на зернопереробних - види переробки зерна; на комбікормових підприємствах - рецепти комбікормів, білково-вітамінних добавок, преміксів і кормосумішей; у допоміжних цехах цих виробництв - їх переділи. При цьому витрати враховуються по цеху (переділу) в цілому, а собівартість окремих видів продукції обчислюється за допомогою економічно обгрунтованих методів, викладених у відповідних пунктах рекомендацій, що регламентують порядок складання планових і звітних калькуляцій.

При передільного методу із застосуванням елементів нормативного методу обліку в частині витрачання сировини повинно бути організовано систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від поточних норм (від планової собівартості), а також виявлення змін цих норм. У первинній документації і в оперативній звітності повинен відображатися не тільки фактичні витрати сировини, але і витрата його за нормами (рецептурами).

Чинними називаються обумовлені технологічним процесом норми, за якими проводиться відпуск сировини у виробництво. Відхиленням від норм вважається як економія, так і додаткову витрату сировини (у тому числі викликаний заміною сировини).

Використання елементів нормативного методу обліку має забезпечити своєчасне виявлення економії або додаткових витрат за рахунок відступів від встановленого технологічного процесу або змін складу витраченої сировини. Таким чином, використання елементів нормативного методу обліку є основою для належного контролю витрат на сировину, обгрунтованого калькулювання фактичної собівартості продукції, контролю за дотриманням та удосконаленням норм.

У сучасних умовах господарювання процес прийняття управлінських рішень тактичного і стратегічного характеру базується на інформації про витрати і фінансові результати діяльності підприємства. Одним з ефективних інструментів в управлінні витратами підприємства є система обліку «Стандарт-кост».

Історично «Стандарт-кост» став прообразом вітчизняної системи нормативного обліку.

«Стандарт-кост» в повному сенсі слова означає стандартні вартості витрат. Ця система спрямована, перш за все, на контроль за використанням прямих витрат виробництва, а суміжні калькуляції - для контролю накладних витрат.

Головне в «стандарт-кост» - контроль за найточнішим виявленням відхилень від встановлених стандартів витрат, що сприяє вдосконаленню і самих стандартів витрат.

У результаті застосування системи «Стандарт-кост» виникає відхилення виробничих витрат, що відноситься до основних матеріальних витрат, може бути розкладено на складові по використанню і за ціною; відхилення за прямими трудовим затратам - на складові по продуктивності та за ставкою оплати; відхилення загальновиробничих витрат - на складові за обсягом виробництва і по фактичних витрат (контрольоване).

«Стандарт-кост» на відміну від інших, що застосовуються на практиці систем обліку витрат, має свої характерні особливості. По-перше, основою виявлення відхилень від стандартів у процесі витрачання коштів є бухгалтерські записи на спеціальних рахунках, але не їх документування. Перед менеджерами ставиться завдання не документувати відхилення, а не допускати їх. По-друге, не всі компанії відображають у бухгалтерському обліку виявлені відхилення, а лише ті з них, які використовують поточні стандарти. Третьою особливістю в частині відображення відхилень від стандартів є виділення спеціальних синтетичних рахунків для обліку відхилень - за статтями калькуляції, за факторами відхилень.

Дані особливості системи «Стандарт-кост» означають, що з метою управління витратами завжди розглядається, наскільки істотні ці відхилення, щоб їх враховувати; що вони показують, при вирішенні яких проблем вони можуть бути використані; важливість виявлених відхилень в аналізі витрат на виробництво.

Найважливішими елементами нормативного обліку є: калькулювання нормативної собівартості; облік змін норм; облік відхилень від норм; літочислення фактичної собівартості продукції (робіт).

Калькуляції нормативної собівартості складаються на підставі нормативної бази і використовуються для оцінки випуску продукції за місяць по цехах і підприємству в цілому, оцінки браку продукції та залишків незавершеного виробництва. Крім того, зіставлення нормативної собівартості з плановою дозволяє судити про ступінь досягнення встановлених завдань по собівартості

Облік відхилень від норм є найбільш складним в організації та веденні нормативного обліку витрат виробництва.

Аналітичний облік відхилень від норм ведеться за місцями виникнення, причин і винуватців, за видами продукції, що випускається.

Обчислення фактичної собівартості продукції (робіт) в умовах нормативного обліку виробництва здійснюється на підставі даних зведеного обліку витрат, який ведеться постатейно по об'єктах обліку, переділів, цехах і підприємству в цілому з підрозділом витрат за нормою, змін норм і відхилень від норм.

Нормативний метод обліку витрат і система «Стандарт-кост» не є тотожними поняттями. Однак ідея обох систем єдина - встановлення нормативів (стандартів), виявлення і облік відхилень з метою виявлення та усунення проблем у виробництві та реалізації продукції.

Облік «історичної» (ретроспективної) собівартості на підприємстві зі складною і стандартизованої продукцією не може дати такого ефекту, який досягається при застосуванні системи «Стандарт-кост».

Система обліку собівартості може впливати на підвищення прибутковості підприємства за такими трьома напрямками, як:

виявлення усунених втрат (несприятливих відхилень), що знижують прибуток підприємства;
надання менеджерам точних даних про собівартість виробництва, на підставі яких відділ збуту може планувати обсяг продажів і встановлювати оптимальні ціни;
мінімізація облікової роботи, пов'язаної з калькулюванням.

З рішенням всіх трьох завдань система «Стандарт-кост» справляється успішніше, ніж система обліку минулих витрат.

Таким чином, узагальнюючи вищевикладене, робиться висновок, що розглянута система обліку витрат і калькулювання собівартості продукції дозволяє докладно аналізувати виникають сприятливі і несприятливі відхилення фактичних витрат від кошторисних, оперативно усувати причини несприятливих відхилень, тобто ефективно управляти витратами.

4. Облік витрат на рахунках бухгалтерського обліку

У бухгалтерії для обліку витрат на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах використовують субрахунок 3 «Промислове виробництво» рахунку 20 «Основне виробництво», по дебету якого відображають витрати промислових виробництв, за кредитом - вихід продукції.

Принцип обліку і формування витрат промислових виробництв той же, що і при формуванні витрат на виробництво сільськогосподарської продукції. При цьому застосовується наступна приблизна номенклатура витрат:

1. Оплата праці з відрахуваннями на соціальні потреби.

2. Сировина для переробки.

3. Зміст основних засобів:

а) нафтопродукти;

б) амортизація (знос) основних засобів;

в) ремонт основних засобів.

4. Роботи та послуги.

5. Організація виробництва і управління.

6. Інші витрати.

При порівнянні з аналогічною структурою витрат на виробництво сільськогосподарської продукції відмінністю є стаття «Сировина для переробки», яка, як правило, включає в себе те, що при обліку виробництва сільгосппродукції є вихідними параметрами. Інші статті витрат на виробництво промислової продукції ідентичні статтями витрат на виробництво продукції сільського господарства.

Облік витрат на субрахунку 3 «Промислове виробництво» рахунку 20 «Основне виробництво» ведуть за видами виробництв і статтями витрат. На кожне виробництво (в деяких випадку, якщо це необхідно, на кожну фазу виробництва) відкривають окремий аналітичний рахунок, які в цілому можна згрупувати наступним чином:

переробка продукції рослинництва;
переробка продукції тваринництва;
інші промислові виробництва.

Формування витрат промислових виробництв та їх розподіл представлено на малюнку 1.

Малюнок 1 - Формування витрат промислових виробництв та їх розподіл

Облік витрат у промислових виробництвах оформляють такими первинними документами: нарядами на відрядну роботу (форма N 130 і 131-АПК), накладними (форма N 264-АПК), лімітно-забірними відомостями (форма N 261-АПК) та ін Після обробки та угруповання дані з первинних документів систематизують в накопичувальній відомості обліку витрат (форма N 301-АПК), звітах про рух матеріальних цінностей (форма N 265-АПК) та ін Інформація про вихід готової продукції і витратах сировини акумулюється в звіті про переробку продукції (форма N 180-АПК), у якому щодня відбивається кількість витраченого сировини в зіставленні з нормами і кількістю отриманої продукції.

Щомісяця дані звітів про переробку продукції та інших документів заносять до особових рахунків (виробничі звіти) підрозділів, групуючи за статтями витрат (у розділ 1) і видів продукції (в розділ 2) з відображенням щомісячних і наростаючих підсумків. На підставі даних особових рахунків (виробничих звітів) роблять записи в журнал-ордер (форма N 10) за кредитом субрахунка 3 «Промислове виробництво» рахунку 20 «Основне виробництво».

5. Розрахунок собівартості продукції хлібоприймальної та зернопереробної галузей

Витрати на виробництво утворюють виробничу, а витрати на виробництво та реалізацію - повну собівартість продукції.

Метою обліку собівартості є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом та реалізацією продукції, обчислення фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції, а також контроль за використанням матеріальних ресурсів і грошових коштів.

Облік витрат на виробництво здійснюється бухгалтерією підприємства централізовано по цехах або відрізках і видах виробництва в розрізі елементів витрат і калькуляційних статей витрат.

Зведений облік витрат на виробництво здійснюється на основі даних (журналів обліку витрат на виробництво, табуляграм, відомостей розподілу матеріалів, зарплати і т.п.), одержуваних у результаті обробки первинної документації, оформленої в установленому порядку.

Витрати на виробництво включаються до собівартості продукції того звітного періоду, до якого вони належать, незалежно від часу оплати - попередньої (орендна плата тощо) або наступної. Окремі види витрат (наприклад, витрати на підготовку і освоєння виробництва нових видів продукції тощо), щодо яких не можна точно встановити, до якого калькуляционному періоду вони відносяться, а також витрати сезонних галузей промисловості включаються до витрат на виробництво і в калькуляції фактичної собівартості продукції в кошторисно-нормативному порядку. Непродуктивні витрати і втрати від браку відображаються в обліку та в калькуляціях фактичної собівартості продукції в тому звітному місяці, в якому вони виявлені.

При виявленні неправильного або несвоєчасного віднесення витрат на собівартість продукції або виявленні в результаті інвентаризації або перевірки нестач (надлишків) сировини, матеріалів, палива і готової продукції в цехах і на складах підприємств, а також у разі виявлення помилок в обліку витрат, що відносяться до попередніх періодів , повинні бути зроблені необхідні виправлення в собівартості продукції звітного місяця.

Для перевірки правильності і повноти врахованих за місяць виробничих витрат складається зведений журнал обліку витрат на виробництво.

Звід витрат на виробництво складається за даними розроблених таблиць і відомостей:

за витратами на матеріали - на основі даних про рух матеріалів у виробництві в натуральному та вартісному виразі;
по заробітній платі, відрахувань на соціальні потреби та нарахованих резервів на оплату відпусток робітникам - за даними відомостей розподілу заробітної плати;
по амортизації основних засобів - на основі даних відомості нарахованих сум амортизації;
за витратами на обслуговування виробництв, цеховим і загальногосподарських витрат - за даними відомостей цих видів витрат.

Загальна сума витрат визначається шляхом підсумовування однойменних видів витрат по кожному елементу.

На підставі даних зведеного обліку витрат на виробництво складаються калькуляції фактичної собівартості, які використовуються для контролю за виконанням плану по собівартості як окремих видів, так і всієї товарної продукції. Звітні калькуляції складаються на всі види продукції, виготовлені підприємством.

Звітні калькуляції розробляються в тій же послідовності, що і планові калькуляції, - після складання «Зведеної кошторису витрат на виробництво» (Таблиця 1) спочатку визначаються витрати на сировину і матеріали з кожного помолу, потім визначаються витрати виробництва по помелу по кожній статті калькуляційного листа. Виробнича собівартість визначається за сортами борошна чи крупи за коефіцієнтами;

Підсумовуванням витрат на сировину і матеріали, витрат виробництва визначається повна собівартість відповідного виду продукції.

Таблиця 1 - Журнал обліку витрат на виробництво (тис.руб.)

N п / п	Кредит рахунків	02	10	16	23	26	68	69	70	71	60	96				Всього
	Дебет рахунку
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17
1.	Матеріальні витрати за вирахуванням відходів
2.	Витрати на оплату праці
3.	Амортизація основних засобів
4.	Інші витрати

ВСЬОГО

У зв'язку з тим, що кілька сортів крупи виходять з одного і того ж сировини одночасно, порядок калькулювання на цих підприємствах однаковий з борошномельними.

Калькуляційній одиницею на круп'яних підприємствах є одна тонна крупи за видами і сортами, зародка, мучки, дробленки і січки.

Розподіл загальної суми витрат (виробничої собівартості) по окремих видах продукції здійснюється за наступними коефіцієнтами:

При переробці гречки:

ядриця першого гатунку та смоленська (пропарена і непропаренная) - 8,0
ядриця другого сорту (пропарена і непропаренная) - 7,6
ядриця третього сорту (пропарена і непропаренная) - 7,3
проділ (пропарений і непропаренний) - 6,5
сполка, січка кормова - 1,0

При переробці ячменю:

перлова N 1, 2, 3, 4, 5 з найбільш цінних сортів ячменю - 3,9
перлова N 1, 2, 3, 4, 5 з рядового ячменю - 3,0
ячна N 1, 2, 3 - 2,8
бистроразварівающаяся N 1, 2, 3 - 4,7
перлова зі скороченим часом варіння N 1, 2, 3, 4, 5 - 4,2
мучка, дробленка, січка кормова - 1,0

При переробці вівса

толокно - 7,5
плющення вищого гатунку - 5,2
плющення першого сорту - 4,9
плющення другого сорту - 4,5
мучка, дробленка, січка кормова - 1,0
пропарена недроблених вищого гатунку - 4,9
пропарена недроблених першого сорту - 4,5
пропарена недроблених другого сорту - 4,3

При переробці рису-сирцю:

рис-крупа для дитячого харчування вищого гатунку - 11,7
рис-крупа для дитячого харчування першого сорту - 10,6
рис-крупа для дитячого харчування другого сорту - 9,9
рис шліфований і полірований вищого гатунку - 7,7
рис шліфований і полірований першого сорту - 7,1
рис шліфований і полірований другого сорту - 6,7
рис шліфований і полірований третього сорту - 5,7
рис подрібнений - 2,4
рис-дробленка, дрібна - 1,7
мучка, січка кормова - 1,0

При переробці пшениці:

«Артек» - 6,4
полтавська N 1, 2, 3, 4 - 5,1
полтавська N 4 з м'якої пшениці - 3,4
з м'якої пшениці N 1, 2 - 4,0
дроблена - 2,6
бистроразварівающаяся N 1, 2, 3 - 6,3
мучка, січка кормова, суміш висівок з мучки - 1,0

При переробці кукурудзи:

шліфована N 1, 2, 3, 4, 5 з зубовидної кукурудзи - 3,0
дрібна для хрустких паличок з зубовидної кукурудзи - 3,0
дроблена N 1, 2, 3 з зубовидної кукурудзи - 2,3
шліфована N 1, 2, 3, 4, 5 з кременистої кукурудзи - 3,6
дрібна для хрустких паличок з кременистої кукурудзи - 3,6
зародок - 1,6
дроблена N 1, 2, 3 з кременистої кукурудзи - 2,7
мучка, дробленка, січка кормова - 1,0

При переробці гороху:

лущений полірований першого сорту - 3,9
лущений полірований другого сорту - 3,6
лущений полірований колотий першого сорту - 3,5
лущений полірований колотий другого сорту - 3,4
бистроразварівающійся - 4,5
мучка, дробленка, січка кормова, суміш висівок з мучки - 1,0

На підприємствах з переробки проса, що виробляють з різних сортів проса відповідні сорти пшона, витрати на виробництво сорти визначаються в такій послідовності:

визначається собівартість сировини, необхідного для вироблення відповідного сорту пшона;
визначається загальна собівартість інших виробничих витрат, які розподіляються по сортах прямо пропорційно кількості їх вироблення;
загальна сума витрат між пшоном відповідного сорту і мучки розподіляється в такому ж порядку, як і на борошномельних підприємствах між сортами борошна, за такими коефіцієнтами:

шліфоване вищого сорту з найбільш цінних сортів проса - 5,1
шліфоване першого сорту з найбільш цінних сортів проса - 4,9
шліфоване другого сорту з найбільш цінних сортів проса - 4,6
шліфоване третього сорту з найбільш цінних сортів проса - 4,4
шліфоване бистроразварівающееся вищого сорту з найбільш цінних сортів проса - 5,7
шліфоване бистроразварівающееся першого сорту з найбільш цінних сортів проса - 5,5
шліфоване бистроразварівающееся другого сорту з найбільш цінних сортів проса - 5,0
шліфоване вищого гатунку з пересічного проса - 3,9
шліфоване першого сорту з пересічного проса - 3,7
шліфоване другого сорту з пересічного проса - 3,5

шліфоване третього сорту з пересічного проса - 3,4
мучка, дробленка, січка кормова - 1,0

Для спрощення калькулювання собівартості продукції можна користуватися методом виключення із загальних витрат собівартості висівок і мучки, визначених виходячи з їх кормової цінності в порівнянні з переробляється зерном, із застосуванням коефіцієнта 0,7.

На окремих підприємствах виробляється розфасовка в дрібну тару виробляється ними і поступає з боку борошна та крупи. На послуги по фасуванню цієї продукції калькуляції складаються окремо від основної продукції.

Собівартість 1 т розфасованої борошна чи крупи визначається діленням окремо визначених витрат з розважування на планований обсяг розфасованої продукції. При цьому всі виробничі витрати на розфасовку продукції розподіляються між розвісили прямо пропорційно часу, витраченому на відповідний вагу.

У додатку А наведено форму звітної калькуляції по круп'яної промисловості.

Висновок

Формування витрат виробництва та обігу, їх облік мають важливе значення для підприємницької діяльності організацій. Це важливо не тільки у взаємозв'язку з чинним в даний час податковим законодавством, але й у відповідності з місцем бухгалтерського обліку в системі управління організацією.

Основою для розробки та реалізації управлінських рішень є відповідна інформація про стан справ у тій чи іншій галузі діяльності організації в конкретний момент часу. Так, дані обліку витрат виробництва (обігу) і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) є важливим засобом виявлення виробничих резервів, постійного контролю за використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів з метою підвищення рентабельності виробництва. Це визначає, що ділянка витрат виробництва (обігу) і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) займає найбільш важливе місце в системі організації.

Однією з головних задач підприємств заняття стійких позицій на внутрішньому і міжнародному ринках. Щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинно вигідно виділятися на фоні підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця цікавить якість продукції та її ціна. Чим вище якість і нижча ціна, тим краще і вигідніше для покупця. Ці показники як раз і укладені в калькуляції собівартості. Калькулювання є основою цін.

Основною метою будь-якого промислового комерційного підприємства є отримання максимального прибутку, що не що інше, як різниця між отриманими коштами за відвантажену продукцію і витратами на їх виробництво і продаж. Таким чином, витрати підприємства безпосередньо впливають на формування обсягу прибутку. Чим менша собівартість виробленої продукції, тим більш конкурентоспроможним підприємство, доступнішим продукція для споживача і тим відчутнішими економічний ефект від її продажу.

В даний час на комерційних підприємствах особлива увага приділяється зниження та оптимізації витрат на виробництво і продаж. Це вимагає систематичного контролю витрат виробництва. Для контролю витрат потрібна інформація про витрати за місцями їх використання, за видами продукції, по підприємству в цілому.

Бібліографічний список

Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку та звітності на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах (затв. Мінсільгоспом)
План рахунків бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності організацій, затверджений наказом Мінфіну РФ від 31.10.2000 № 94н
Наказ Мінсільгоспу РФ від 06.06.2003 N 792 «Про затвердження Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) в сільськогосподарських організаціях»
Керімов В.Е. Обліку витрат, калькулювання та бюджетування в окремих галузях виробничої сфери: Підручник. - М.: Видавничо-торгова корпорація «Дашков і К», 2005. - 484 с.

Додаток

Підприємство _________________________________________________

Звітна калькуляція за круп'яної промисловості

за __________________________ 200_ р.

I. Витрати на виробництво

Калькуляційні статті	N рядка	Сума (тис. крб.)		На 1 тонну продукції (грн.)
		за планом, нормі	за звітом	за планом, нормі	за звітом
А	Б	1	2	3	4
Матеріальні витрати за вирахуванням відходів	1
Витрати на оплату праці	2
Відрахування ЕСН і до ПФ	3
Амортизація основних засобів	4
Інші витрати	5
Виробнича собівартість продукції	6
Повна собівартість	8

II. Вихід продукції і собівартість

Продукція	N рядка	Кількість продукції (тонн)	Повна собівартість фактично випущеної продукції
			за плановою с / ст. отч. року (т. н.)	за факт. з / ст. отч. року (т. н.)	1 т., руб.
А	Б	1	2

	3	4
Крупа:
манна пшеничне	9
кукурудзяна шліфована	10
кукурудзяна дрібна	11
пшоно з пересічного проса	12
пшоно з цінних сортів проса	13
гречана	14
перлова 5-ти номерна	15
ячна	16
рис	17
горох	18
пшеничне полтавська та ін	19
вівсяна	20
толокно	21
геркулес	22
геркулес розфасований	23
гречана, перлова, що не вимагає варіння	24
інша	25
Висівки і мучка кормова, пшеничне і інші
	26
	27
	28
	29
Усього продукції	30
в тому числі комерційні витрати	31
Побічні продукти некалькуліруемие і відходи (оцінені)	32
Лушпиння	33
Відходи негідні і втрати (без оцінки)	34

Керівник _______________ Головний бухгалтер _______________