Нормативно-правові акти як джерела конституційного права зарубіжних країн

Зміст

Введення. 3
1. Конституція як основне джерело національної правової системи 4
2. Конституційні, органічні і «звичайні» закони, конституційно-правова характеристика. 12
3. Інші джерела конституційного права зарубіжних країн (декларації, акти глави держави, регламенти палат парламенту, акти делегованого правотворчості) 14
Висновок. 19
Завдання. 20
Бібліографічний список літератури .. 21

Введення
Конституційне право - це базова галузь права, регулююча фундаментальні суспільні відносини, пов'язані, перш за все, з устроєм держави, положенням в ньому особистості, здійсненням державної влади.
Таким чином, конституційне право закріплює основи суспільного ладу, тобто політичну, економічну систему суспільства, визначає основні параметри соціальної структури, основи правового положення особистості, партій, спілок, асоціацій, встановлює форми політичного режиму, фіксує державний устрій.
Джерела конституційного (державного) права надзвичайно різноманітні за формою і за значенням у правовому регулюванні здійснення державної влади. Це визначає складний, а часом і суперечливий характер самого державного права.
Правовими джерелами конституційного права є нормативно-правові акти, що містять норми конституційного права, які містять норми, що регулюють конституційно-правові відносини і прийняті державними органами у порядку та у формі, передбаченими законодавством.
Це конституція - основне джерело державного права. Конституційні, органічні та звичайні закони. Судові прецеденти і рішення органів конституційного нагляду. Конституційні звичаї (конституційні угоди, конвенційні норми). Нормативні акти глави держави та уряду в зарубіжних країнах, що містять норми конституційного права. Акти, які видаються в порядку тлумачення законів. Парламентські регламенти. Доктрини.

Конституція як основне джерело національної правової системи
Основним джерелом конституційного (державного) права в переважній більшості країн (виняток становлять деякі мусульманські держави) є конституція - основний закон. Вона володіє найбільшою юридичною силою. Всі інші норми права повинні не вступати в протиріччя з конституційними нормами, в іншому випадку вони втрачають свою силу. При цьому, конституційний характер можуть носити не тільки норми, видані державою, а й норми звичаїв (наприклад, у Великобританії), релігійно-правові норми (наприклад, в Саудівській Аравії, Ізраїлі).
Але конституції часто містять лише загальні положення і обходять мовчанням ряд найважливіших питань державного життя, тим самим, залишаючи їх вирішення на розсуд уряду і адміністрації.
У науці конституційного (державного) права поняття «конституція» застосовується у двох сенсах. У формальному сенсі це юридична конституція, тобто основний закон держави, що закріплює суспільно-економічний лад, форму правління і форму державного устрою та правове становище особистості. Юридична конституція представляє собою документ, що пропонує те, що має бути.
Проте в ході практичного застосування приписів юридичної конституції обстановка змінюється. З'являються нові установи, приймаються конституційні, органічні та звичайні закони, що істотно змінюють і доповнюють норми юридичної конституції. Іншими словами, складається на практиці такий порядок здійснення державної влади, який може істотно відрізнятися від порядку, встановленого юридичної конституцією. Цей реальний порядок здійснення державної влади називається фактичною конституцією або конституцією у матеріальному сенсі слова.
Фактична та юридична конституції можуть як збігатися, так і розходитися.
У деяких країнах політична еліта прагне ред крім конституції. Цей процес супроводжується як офіційним культом конституції, так і теоретичним обгрунтуванням необхідності і доцільності позаконституційного правління. Виходить, що, з одного боку, конституція потрібна, тому що без неї не може обійтися жодна демократична держава. З іншого боку, конституція вступає в протиріччя з діями політичної еліти. Історична колізія між законністю та доцільністю щоразу вирішується залежно від розлучуся ^ р політичних сил у суспільстві.
В даний час налічується більше ста діючих конституцій. Деякі з них прийняті понад сто років тому. Найбільш старими є конституції США 1787 року, Норвегії 1814 року, Бельгії 1831 року, Аргентини 1853 року, Люксембургу 1868 року, Швейцарії 1874 року. Однак більшість конституцій з'явилося після Другої світової війни.
Кожна з нині діючих конституцій має специфічні індивідуальними рисами. У них знайшли відображення соціальні, національні, політичні, історичні, релігійні та інші особливості відповідних країн.
У той же час конституціям притаманні деякі загальні, співпадаючі риси.
1. Всі конституції в тій чи іншій формі проголошують гасло народного суверенітету. У цьому відношенні єдині як старі, так і нові конституції. Конституція США (преамбула): «Ми, народ Сполучених Штатів ... урочисто проголошуємо і встановлюємо цю конституцію ...». У преамбулі перераховуються "цілі утворення більш досконалого Союзу», але нічого не говориться про владу та її носіях. Конституція Бельгії 1831 року: «Усі влади виходять від народу. Вони здійснюються встановленим Конституцією порядком »(ст. 25).
2. Всі конституції в тій чи іншій формі закріплюють інститути приватної власності.
3. У конституціях зазвичай відтворюються і закріплюються основні принципи теорії поділу влади. У деяких конституціях (італійська, французька, західнонімецька) концепція поділу влади не виражена семантично точно, вона ніби мається на увазі, з неї виходять. В інших (американська, датська, японська) принципи поділу влади чітко сформульовані у відповідних статтях. Принцип поділу влади, доповнений «системою стримувань і противаг», покладений в основу американської конституції.
4. Всі конституції встановлюють і закріплюють форму правління відповідної держави республіку або монархію. Конституційні приписи з цього питання можуть бути різними, але вони завжди є в тексті основного закону. Так, конституція США нічого не говорить про форму правління всього Союзу, але закріплює республіканську форму правління для штатів: "Сполучені Штати гарантують кожному штату в цьому Союзі республіканську форму правління ...» (Глава IV, ст. 4).
5. Конституції встановлюють і закріплюють форму державного устрою унітаризм чи федерацію, хоча в самому тексті основного закону можуть бути відсутні прямі приписи про це (Франція, Японія). У цьому випадку як би передбачається, що саме замовчування про форму державного устрою є констатацією унітаризму як найбільш поширеного способу національно-політичної організації території країни.
6. Всі конституції в тій чи іншій формі проголошують і встановлюють демократичні свободи громадян та підданих.
Зазвичай у самому тексті основного закону міститься відповідна глава чи розділ. У новітніх конституціях, особливо латиноамериканських, правове становище людини і громадянина з точки зору техніко-юридичної розроблено досить грунтовно, з безліччю деталей.
У той же час є ряд конституцій, в основному тексті яких відсутні розділи або навіть згадки про права і свободи. До їх числа відносяться конституції США, Франції 1958 року, деяких франкомовних країн Тропічної Африки. У первинному тексті конституції США не було спеціальної статті або розділу про правове становище особистості, і лише через кілька років були прийняті перші десять поправок, які зазвичай називають Біллем про права.
7. Всі конституції визначають принципи організації системи вищих органів державної влади і порядок діяльності складових її підсистем. У їх число входять глава держави, уряд, парламент і в деяких країнах вищий орган конституційного нагляду. У конституціях встановлюються також основи регулювання таких важливих політичних процесів, якими є вибори, референдум і законодавство.
Коло питань, що регулюються конституціями, різний. Однак з певним ступенем наближення можна вивести загальну закономірність, яка полягає в тому, що старі конституції зазвичай більш сумарно.
Конституції, прийняті після другої світової війни, як правило, більш детальні.
У науці конституційного державного) права неодноразово були спроби класифікувати конституції зарубіжних країн з різних підстав:
1) залежно від форми держ. пристрої: унітарні; федеративні.
2) залежно від харрактера політичного режиму: демократичні; реакційні.
3) залежно від тривалості застосування: постійні; тимчасові.
4) залежно від структурного викладу: кодифіковані і не кодифіковані.
5) за способом об'ектівірованія основного закону: писані й неписані.
6) за способом зміни: жорсткі; гнучкі.
Однак перевірка часом показала, що найбільш стійкою виявилася найстаріша класифікація, запропонована ще в минулому столітті і застосовується до цих пір. Незважаючи на формалізм ознак, покладених в основу цієї класифікації, вона найбільшою мірою відповідає потребам індивідуалізації конституцій.
За способом об'ектівірованія основного закону, тобто з того, як об'єктивно виражена у поза воля засновника, конституції поділяються на дві групи.
Писані конституції складені у вигляді єдиного документа, побудованого за певною системою. Зазвичай писана конституція складається з преамбули, основного тексту та перехідних положень чи супровідних додатків. В основному конституція має наступну структуру: 1) преамбула. 2) основна частина: принцип поділу влади; взаємодія між гілками влади; свободи, обов'язки людини і громадянина; політико-територіальний устрій держав; соціально-економічні розділи. 3) додаткові (заключні), перехідні положення.
Преамбула зазвичай містить у собі урочисту формулу проголошення конституції, мети прийняття конституції, відсилання на колишню конституцію і деякі інші документи (преамбула, не носить нормативного характеру: її положення вважаються суто декларативними, за винятком тих, які є відсильними нормами, наприклад, преамбула до конституції Франції).
Основний конституційний текст зазвичай підрозділяється на частини, глави, розділи, статті. Схожу структуру мають конституції ФРН, Японії, Франції, Індії, Малайзії і деяких інших країн. Великі розділи мають зазвичай назви. Деякі конституції (Індія, Бангладеш) супроводжуються доповненнями. В окремі конституції включаються перехідні положення (Італія).
Неписані конституції являють собою рідкісний виняток. В даний час вони застосовуються тільки у Великобританії і Новій Зеландії. Неписана конституція має той самий обсяг предметів правового регулювання, що й писана. Іншими словами, неписана конституція закріплює форму правління, форму державного устрою, структуру вищих органів державної влади, правове становище особи і т.д., але її приписи містяться не в єдиному документі, а у величезному числі джерел права. Таким чином, форма об'ектівірованія неписаної конституції невизначена. Розберемо це на прикладі Великобританії. У Британії протягом короткого терміну (1653 1660 рр..) Діяла писана конституція.
Сучасна британська неписана конституція являє собою досить складний конгломерат різного роду джерел. Ця конституція безперервно доповнюється і змінюється. Вона складається з наступних основних частин.
Статутне право. У цю групу джерел включаються деякі древні акти і ряд найважливіших парламентських законів конституційного характеру: Велика хартія вольностей 1215 р., Петиція про права 1628 р. Білль про права 1689 р.
Загальне право (судове право, прецедентне право) склалося після норманського завоювання загальне для всієї Англії право, яке було створене королівськими судами і спочатку протиставлялося місцевим звичаєвим правом. Воно грунтувалося не на законі, а на загальних принципах справедливості і розуму, здорового глузду. Юридичною базою загального права є прецедент.
Конституційні угоди правила політичної практики, які вважаються обов'язковими і неухильно дотримуються тими, кого вони безпосередньо стосуються. Конституційні угоди становлять важливу частину британської неписаної конституції. Вся взаємодія влади та їх права і обов'язки засновані на них.
За способом зміни, внесення поправок і доповнень конституції зарубіжних країн також поділяються на дві групи.
Жорсткі конституції змінюються і доповнюються в особливому порядку, більш складному, ніж той, який прийнятий для звичайної законодавчої процедури. Якщо парламентські закони приймаються простим (50% кворуму + 1) більшістю голосів, то для прийняття поправок і доповнень до конституції встановлюється в самому основному законі особлива процедура. За загальним правилом конституція змінюється у тому ж порядку, в якому вона була прийнята. Гнучкі конституції змінюються і доповнюються в тому ж порядку, що і звичайні парламентські закони. Ніяких особливих процедур для цього випадку не передбачено, тому що відсутній сам писаний текст основного закону. До цього типу належать конституції Великої Британії та Нової Зеландії.
Державна практика зарубіжних країн виробила ряд способів прийняття конституцій, які можуть бути зведені до декількох основних видів. Право на прийняття першої або нової писаної конституції, зазвичай іменується в літературі установчою владою, може бути здійснено у три способи: представницьким установою, виборчим корпусом і виконавчою владою. Ці три основних способи прийняття писаної конституції можуть бути застосовані як у чистому вигляді, так і в різного роду поєднаннях.
1. Перші писані конституції американська 1787 року й французька 1791 були прийняті представницькими установами, відповідно конвентом (установчими зборами) і Генеральними штатами (парламентом). І в першому і в другому випадку була здійснена первісна установча влада.
Коли мова йде про здійснення похідної установчої влади, мається на увазі прийняття черговий, а не першої конституції.
Нині діюча конституція США була прийнята конституційним конвентом. Цей орган формально не був наділений установчою владою. 55 делегатів конвенту, які представляли 12 з 13 тодішніх суверенних штатів, об'єднаних в конфедеративний союз, самі привласнили собі установчі повноваження. Підписали проект конституції, який потім був направлений Континентальним конгресом штатам для ратифікації. 4 березня 1789 вона офіційно вступила в силу. Таким чином, завершена процедура прийняття американської конституції розпадається на два етапи: розробка і схвалення проекту конституції (філадельфійський конвент) та затвердження та ратифікація проекту конституції (конвенти штатів).
У новітній політичній практиці зарубіжних країн прийняття конституцій представницькими установами широко поширене. Здійснення установчої влади надається як установчих зборів, які спеціально для цього обираються, так і парламентів, утвореним на підставі положень попередніх конституцій. У деяких випадках установчі збори лише розробляє і схвалює Так, конституція IV Республіки Франції 1946 року була розроблена установчими зборами і схвалена всенародним голосуванням (референдум).
2. Прийняття конституції виборчим корпусом складається з двох етапів - розробка проекту конституції і остаточне його схвалення, після чого вона набуває чинності. Виборчий корпус розробити проект конституції не може.
3. Прийняття конституції одностороннім актом виконавчої влади: октроірованіе. Проект конституції складається урядовим апаратом без якого б то не було участі громадськості. Розроблений таким способом проект затверджується і промульгирует главою держави. Вперше октроірованіе було застосовано у Франції в 1814 році. (Конституція Бельгії 1831 р., Канади 1867 р. і ін)

Спосіб прийняття конституції має величезне значення, так як від нього значною мірою залежить саме зміст основного закону. Референдум, как способ принятия конституции, обладает чертами демократизма, так как проект основного закона утверждается избирательным корпусом.

Конституционные, органические и «обычные» законы, конституционно-правовая характеристика
Конституционные нормы не охватывают всего многообразия отношений в осуществлении государственной власти, и дополняются целым рядом других нормативных актов.
К числу важнейших источников государственного права зарубежных стран относятся конституционные законы, которые хотя и не являются составными частями конституции, но регулируют важнейшие государственно-правовые вопросы.
Это законы об избирательном праве и избирательной системе, о полномочиях правительств и парламентов, о правовом положении личности, о порядке введения чрезвычайного положения. В качестве примера конституционных законов можно привести акт о свободе печати 1949 года в Швеции, акты о гражданских правах 1957, 1960, 1964 и 1969 годов, а также законы об избирательных правах 1965 и 1970 годов в США, закон о политических партиях Испании 1978 года (дополнен в 1981 году) и ряд других.
В некоторых же странах нет особой категории конституционных законов. Конституционными законами в таких странах, по существу, являются акты, которыми вносятся поправки к конституции. В Конституции Румынии 1991 г. (ст. 72), например, так и говорится: "Конституционный закон – это закон о пересмотре Конституции". Но конституционные законы в таких странах, как правило, не представляют собой каких-либо законов, действующих наряду с Конституцией. В них закрепляется новая редакция тех или иных статей, вводятся новые положения или упраздняются действующие. Однако новая редакция статей или вообще новые статьи затем обычно инкорпорируются в текст Основного закона. Даже в США, где поправки не влекут за собой изменения формулировок первоначального текста, а записываются после основного текста Конституции в хронологическом порядке, эти поправки рассматриваются в качестве интегральной части Конституции. В отдельных странах конституционными законами называются акты, в совокупности составляющие конституцию страны. В такой стране никакой иной конституции, кроме совокупности конституционных законов, не существует, поэтому конституционные законы обладают наивысшей юридической силой. [1]
Не менее важное значение в качестве источников государственного права имеют органические законы, которые принимаются в усложненном порядке и обычно регулируют какой-либо институт конституционного права в целом. Они, как правило, обладают большей юридической силой, чем простые законы, но меньшей, чем конституции.
В отличие от конституционных органические законы принимаются на основе бланкетных норм, содержащихся в конституциях. Особенно богата такими бланкетными нормами конституция Франции 1958 года. Например, конституция устанавливает, что органический закон определяет длительность полномочий каждой палаты, число ее членов, их вознаграждение, условия их избрания, режим неизбираемости и недопустимости совмещений (ст. 25), что "парламент принимает финансовые законопроекты с соблюдением условий, предусмотренных органическим законом" (ст. 47) и т. д. Таких бланкетных норм во французской конституции насчитывается около двадцати.
Чрезвычайные законы - согласно самой конституции, эти законы могут отступать от ее положений, но принимаются только на короткий срок, обычно на несколько месяцев, хотя и с правом парламента продлить этот срок. Эти законы могут отступать от положений конституции.
Таковы указы и декреты о введении чрезвычайного положения, которые, как правило, сопровождаются прекращением действия конституционных прав и свобод, конституционных и процессуальных гарантий неприкосновенности личности и имущества граждан и подданных.
Важнейшие нормы государственного права содержатся и в обычных парламентских законах, которые иногда вступают в противоречие с конституцией. В качестве примера можно сослаться на законы Смита, Маккарена - Вуда, закон о контроле над коммунистической деятельностью в США, которые представляли собой прямое нарушение конституции (их действие впоследствии было прекращено).
Государственно-правовыми по своему характеру являются закон о превентивном тюремном заключении и закон об обороне Индии, так как они внесли существенные коррективы в конституционные положения, касающиеся правового положения личности.[2]

3. Иные источники конституционного права зарубежных стран (декларации, акты главы государства, регламенты палат парламента, акты делегированного правотворчества)

Источниками конституционного государственного права являются также нормативные акты правительств и глав государств (указы монархов, декреты президентов, постановления правительства, акты министров, некоторых ведомств, например постановления центральной избирательной комиссии о порядке составления списков избирателей), причем часто эти акты коренным образом изменяют порядок применения конституции. Таковы указы и декреты о введении чрезвычайного положения, которые, как правило, сопровождаются прекращением действия конституционных прав и свобод, конституционных и процессуальных гарантий неприкосновенности личности и имущества граждан и подданных.
Во Франции президентские ордонансы, юридически приравненные по своей обязательной силе к парламентским актам, играют роль важнейших источников государственного права. Так, 13 октября 1958 г. во Франции специальным ордонансом была введена мажоритарная униноминальная система с двумя турами голосования при выборах Национального собрания; ордонансы 24 октября, 17 ноября и 13 декабря 1958 г. определили порядок деятельности палат и правовое положение депутата парламента.
Особая роль среди актов исполнительной власти принадлежит актам, имеющим силу закона (они издаются на основе рассматриваемого ниже делегирования полномочий парламентом (как, например, в Великобритании), или на основе, принадлежащей по конституциям правительству регламентарной власти (Италия), или в соответствии с исключительными полномочиями президента (Франция).
Замена правительственными актами традиционных источников государственного права является одним из проявлений отступления от принципа верховенства закона.
Во многих странах, особенно англосаксонских, а также в странах, воспринявших основы англосаксонской правовой системы, важнейшие вопросы государственной жизни регулируются обычаями (в литературе они называются конституционными соглашениями или конвенционными нормами). Практическая роль обычаев настолько велика, что игнорировать их при изучении конституционного права зарубежных стран невозможно. Обычаи особенно распространены в деятельности парламента и правительства Великобритании, новой Зеландии.
Конституционные обычаи, а также многочисленные правила, принципы и приемы решения различных государственно-правовых вопросов не закреплены в нормативных актах и не обеспечиваются судебной защитой, но они, тем не менее, регулируют правовое положение многих государственных органов и фактически определяют их роль и значение в механизме государства.
Так, во многих конституциях и иных юридических источниках не содержится положение о том, что правительство образуется лидером партии или партийной коалиции, победившей на парламентских выборах. Однако этот обычай почти всегда соблюдается в парламентарных странах в условиях демократического политического режима.
Обычаями регулируется порядок осуществления прерогатив конституционного монарха и полномочий президента, формирование правительства, роль премьер-министра, многие вопросы законодательной процедуры и т.д.
Парламентские уставы (регламенты парламентов и палат), устанавливают внутреннюю организацию и процедуру работы парламентов. Они принимаются либо в форме постановлений каждой палаты для себя и не требуют одобрения другой палаты (Германия), либо в форме закона при однопалатном парламенте (Китай).
Высшие законодательные органы в ряде стран вправе делегировать свои полномочия в данной области другим органам. В таком случае эти последние могут издавать акты, имеющие силу закона, хотя, как правило, они называются несколько иначе, чем просто закон.
Так, во многих странах Западной Европы парламенты имеют право передавать законодательные полномочия в определенных сферах правительствам своих стран. Правительства одобряют декреты-законы, приравниваемые по юридической силе к законам.
В числе источников государственного права зарубежных стран следует назвать также акты, издаваемые в порядке толкования конституционных норм и законов. В англосаксонских и многих других странах акты толкования законов являются широко распространенными источниками права.
Толкование законов осуществляется либо главой государства, либо судами. Предметом толкования могут быть как отдельные статьи конституции, так и положения конституционных, органических и обычных парламентских законов, содержащих в себе нормы государственного права.
Толкование законов может серьезно влиять на правовую систему. Достаточно сослаться на государственную практику США, где произвольное толкование президентом актов конгресса порой становится одной из разновидностей нормоустанавливающей деятельности исполнительной власти.
Специфические источники:
а) религиозные источники - в мусульманских странах конституцию заменяю Коран и Сунна, стоящие иногда выше конституции.
б) декларации, хартии, программы и т.п., акты правящих партий в развивающихся и социалистических странах. Актами, регулирующими принципиальные вопросы (например, реорганизацию федерации в Нигерии, изменение формы правления в Эфиопии), были акты военных и революционных советов — временных органов власти, создававшихся после очередного военного переворота (декреты, прокламации и т.д.).
Иногда важнейшее конституционное (и даже надконституционное) значение имели национальные хартии (Алжир), революционные хартии (Мадагаскар), акты правящих (единственных) партий (Конго, Заир и др.).[3]
На локальном уровне — в субъектах федерации, автономных образованиях — действуют свои источники конституционного права (например, конституции штатов в США, конституция Занзибара в Танзании, конституция Автономной Республики Крым на Украине). В городах нередко имеются свои городские уставы, хартии городов, регулирующие местное самоуправление.
Судебные прецеденты. Значительное место в государственном праве зарубежных стран занимают судебные прецеденты, т.е. ранее вынесенные решения судов, принимаемые за обязательный образец при решении аналогичных вопросов в дальнейшем. Судебные прецеденты играют важную роль в регулировании правового положения личности и порядка осуществления и защиты демократических прав и свобод.
Наиболее широкое распространение судебные прецеденты получили в Великобритании и ряде других англосаксонских стран. До сих пор множество важнейших государственно-правовых вопросов решается на основе судебных прецедентов, сложившихся двести, триста и более лет назад. В некоторых странах судебные прецеденты не признаются источниками права, т.е., по существу, не являются прецедентами.
Во Франции Гражданский кодекс запрещает судам формулировать нормы права, но они делают это, особенно в области административного права; такие нормы создает и конституционный совет, в частности по вопросу о правах личности.
Правовая доктрина. Редко и лишь в отдельных странах суды основывают свои решения по конституционным вопросам не только на правовых актах, но и на трудах выдающихся юристов, специалистов по конституционному праву. Акты, издаваемые в порядке толкования конституционных норм и законов также могут быть названы в числе источников государственного права зарубежных стран.
В англосаксонских и многих других странах акты толкования законов являются широко распространенными источниками права. Толкование законов осуществляется либо главой государства, либо судами. Предметом толкования могут быть как отдельные статьи конституции, так и положения конституционных, органических и обычных парламентских законов, содержащих в себе нормы государственного права.
Толкование законов может серьезно влиять на правовую систему. Достаточно сослаться на государственную практику США, где произвольное толкование президентом актов конгресса порой становится одной из разновидностей нормоустанавливающей деятельности исполнительной власти.
В зарубежной юридической литературе встречаются утверждения, что источниками конституционного (государственного) права являются мнения и высказывания выдающихся ученых-государствоведов. Эта концепция особенно широкое распространение получила в Великобритании, где в качестве доктринальных источников права иногда рассматриваются труды Блэкстона, Беджгота, Мэя, Лоу и некоторых других канонизированных авторов.

Висновок

Основным источником конституционного (государственного) права в подавляющем большинстве стран является конституция - основной закон. Она обладает наибольшей юридической силой. Все остальные нормы права должны не вступать в противоречие с конституционными нормами, в противном случае они теряют свою силу.
Конституционные нормы не охватывают всего многообразия отношений в осуществлении государственной власти, и дополняются целым рядом других нормативных актов.
К ним относятся конституционные, органические, чрезвычайные и обычные законы.
Источниками конституционного государственного права являются также нормативные акты правительств и глав государств, акты органов конституционного контроля (конституционных судов, конституционных советов и др.), которые дают официальные толкования конституции, признают те или иные законы соответствующими или не соответствующими конституции, судебные прецеденты, конституционный обычай, религиозные источники, особенно в монархических государствах с феодальными и родовыми пережитками, в частности по вопросу о престолонаследии, правовая доктрина, международно-правовые акты, например Европейская конвенция о правах человека 1950 г. Договор ФРГ и ГДР о процедуре объединения Германии и проведении выборов в парламент 1990 г., Маастрихтский договор 1992 г. о Европейском союзе, предусматривающий наряду с национальным гражданством единое европейское гражданство в государствах-членах. В некоторых конституциях содержатся ссылки на важнейшие международные акты, например на Всеобщую декларацию прав человека 1948г., принятую ООН, Международные пакты об экономических, социальных и культурных правах и о гражданских и политических правах, принятые в 1966г. и вступившие в силу после необходимого числа ратификаций в 1976г. (далее — Международные пакты о правах человека).

Завдання

На основе анализа норм Конституции Республики Казахстана определите к какому типу республик она относится. Відповідь обгрунтуйте, посилаючись на конкретні статті Конституції.
Відповідно до ст. 2 Конституции Республика Казахстан является унитарным государством с президентской формой правления.
В стране создана единая централизованная структура госаппарата, власть которого распространяется на всю территорию государства, то есть имеется один президент (ст. 40-48), один парламент (ст. 49-63), одно правительство (ст. 64-70), гражданство (ст. 10).

Бібліографічний список літератури

1. Автономов А.С., Сивицький В.А., Черкасов А.І. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: Підручник / За ред. А.С. Автономова - М., 2005.
2. Автономов А.С. Правовая онтология политики - М.: 1999 г.
3. Дорохов Н.І. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: Навчально-методичні матеріали - М.: МІЕМП, 2005.
4. Мішин А.О. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: Підручник. - М.: Білі альви, 1996.
5. Нові конституції країн СНД і Балтії. Збірник документів. Вид. 2-е. - М.: "МАНУСКРИПТ", 1997.
6. Чиркин В.Є. Конституційне право зарубіжних країн. - М.: МАУП, 1997.