Нормативно-правова база кадрового менеджменту

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

МАКІЇВСЬКИЙ ЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра менеджменту організацій

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

«Нормативно-правова база кадрового менеджменту»

Виконала: Рязанової А.

Перевірив: к.е.н., доцент

Стасюк Н.В.

Макіївка - 2010

Зміст

Введення

1. Законодавство України про працю

1.1 Кодекс законів про працю

1.2 Закон України "Про зайнятість населення"

1.3 Закон України "Про колективні договори і угоди"

1.4 Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)"

1.5 Закон України "Про оплату праці"

1.6 Закон України "Про охорону праці"

1.7 Закон України "Про пенсійне забезпечення"

1.8 Класифікатор професій ДК 003-95

2. Нормативно-правова база організації

Висновки

Список використаної літератури

Введення

Ресурсне забезпечення кадрового менеджменту представлено нормативно-правової та інформаційної базою, науково-методичним, кадровим, матеріально-технічним і фінансовим забезпеченням.

Невід'ємне право громадянина України на працю гарантує основний закон. Конституція України проголошує працю вільним (ст. 43). Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно з Конституцією України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23).

1. Законодавство України про працю

1.1 Кодекс законів про працю

Кодекс законів про працю (КЗпП) України. КЗпП України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Основне завдання кодексу законів: регулювати трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшення ефективності суспільного виробництва і підвищенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя людей, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці у найпершу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всесвітню охорону трудових прав трудящих.

Згідно з Кодексом кожен працівник громадянин України має такі права:

  • право на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою не нижче встановленого державою мінімуму заробітної (Декрет Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. "Про оплату праці");

  • право на вільний вибір професії, роду занять і роботи;

  • право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня (Закон України від 17 листопада 1993 р. "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України у зв'язку з введенням 40-годинного робочого тижня") і про щорічну оплачувану відпустку;

  • право на безпечні та здорові умови праці;

  • право на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку (Закон України від 18 лютого 1992 р.);

  • право на участь в управлінні підприємством, організацією;

  • на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності;

  • на матеріальну допомогу в разі безробіття;

  • право на звернення до суду для вирішення трудових спорів, незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

КЗпП України містить такі розділи: загальні положення; колективний договір; трудовий договір; забезпечення зайнятості вивільнених працівників; робочий час; час відпочинку; нормування праці; оплата праці; гарантії і компенсації; гарантії при покладанні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству; трудова дисципліна; охорона праці; праця жінок; працю молоді; пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням; індивідуальні трудові спори; професійні спілки, участь працівників в управлінні підприємствами; трудовий колектив; державне соціальне страхування; нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю [ 4].

1.2 Закон України "Про зайнятість населення"

Закон України "Про зайнятість населення" визначає правові, економічні та організаційні засади зайнятості населення та його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Законом України «Про зайнятість населення» закріплено право громадян України вільно обирати види діяльності, які не заборонені законодавством; виключається будь-яка форма примусу до праці (п. 2 ст. 1). Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності. Це полярна протилежність радянському принципу, який вважався одним з головних і визначальних в трудовому праві - принципу загальності і обов'язковості роботи.

Цим же Законом закріплено добровільність праці, виду діяльності, безплатне навчання безробітних новим професіям, перепідготовка в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості (ст. 4) [7].

1.3 Закон України "Про колективні договори і угоди"

Закон України "Про колективні договори і угоди" визначає правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів та угод для сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників. Законом України «Про колективні договори і угоди» визначено порядок врегулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом та профспілкою чи іншим органом, уповноваженим трудовим колективом на представництво його інтересів. Законом вирішене питання узгодження інтересів працюючих з власниками або уповноваженими ними органами, фактично закріплено принцип участі трудових колективів або їх представницьких органів у встановленні умов праці і здійсненні контролю за дотриманням законодавства про працю.

Колективний договір - правовий акт, що регулює соціально-трудові відносини і укладається працівниками організації, філії, представництва з роботодавцем.

Основними принципами укладання колективних договорів і угод є:

- Дотримання норм законодавства;

- Повноважність представників сторін;

- Рівноправність сторін;

- Свобода вибору та обговорення питань, що становлять зміст колективних договорів, угод;

- Добровільність прийняття зобов'язань;

- Реальність забезпечення прийнятих зобов'язань;

- Систематичність контролю та невідворотність відповідальності.

Рішення про необхідність укладення колективного договору з роботодавцем беруть представники працівників або загальні збори (конференція) працівників організації. Представники сторін визначають порядок, терміни розробки проекту та укладення колективного договору, склад комісії, місце проведення та порядок денний переговорів.

Зміст і структура колективного договору визначаються сторонами.

У колективний договір можуть включатися взаємні зобов'язання роботодавця та працівників з наступних питань:

- Форма, система і розмір заробітної плати, грошові винагороди, допомоги, компенсації, доплати;

- Механізм регулювання оплати праці виходячи з росту цін, рівня інфляції, виконання показників, визначених колективним договором;

- Зайнятість, перенавчання, умови вивільнення працівників;

- Тривалість робочого часу і часу відпочинку, відпусток;

- Поліпшення умов і охорони праці працівників, в тому числі жінок та молоді (підлітків);

- Добровільне і обов'язкове медичне та соціальне страхування;

- Дотримання інтересів працівників при приватизації підприємства, відомчого житла;

- Екологічна безпека та охорона здоров'я працівників на виробництві;

- Пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням;

- Контроль за виконанням колективного договору, порядок внесення до нього змін і доповнень, відповідальність сторін, соціальне партнерство, забезпечення нормальних умов функціонування представників працівників;

- Відмова від страйків за умов, включених у даний колективний договір, при своєчасному і повному їх виконання [] 8.

1.4 Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)"

Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" визначає правові та організаційні засади функціонування системи заходів щодо вирішення колективних трудових спорів (конфліктів); він спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), які виникли між ними.

Згідно зі ст. 2 закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, які виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:

а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

б) укладення або зміни колективного договору, угоди;

в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;

г) невиконання вимог законодавства про працю. Розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється з питань, передбачених:

- Пунктами "а" і "б" ст. 2 Закону, примирною комісією, а у разі неприйняття рішення у строки, встановлені ст. 9 Закону, - трудовим арбітражем;

- Пунктами "в" і "г" ст. 2 Закону, - трудовим арбітражем.

Примиряє комісія - це орган, призначений для виготовлення рішення, яке може задовольнити сторони колективного трудового спору (конфлікту), і який складається з представників сторін (ч. 1 ст. 8 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)"). Відповідно до статей 7-10, 13, 14 Закону розроблено і затверджено наказом Національної служби посередництва і примирення (далі - НСПП) від 4 травня 1999 р. № 36 Положення про примирної комісії, яким визначено порядок утворення примирної комісії, порядок розгляду колективного трудового спору ( конфлікту) та прийняття рішення; статус члена примирної комісії, його права. Примиряє комісія утворюється за ініціативою однієї зі сторін на виробничому рівні - у 3-денний, на галузевому чи територіальному рівні - у 5-денний, на національному рівні - у 10-денний термін з моменту виникнення колективного трудового спору (конфлікту) з однакової кількості представників сторін.

Порядок визначення представників до примирної комісії визначається кожною із сторін колективного трудового спору (конфлікту) самостійно.

Колективні трудові спори (конфлікти) розглядаються виробничою примирною комісією у 5-денний, галузевою і територіальною примирними комісіями - у 10-денний, примирною комісією на національному рівні - у 15-денний термін з моменту утворення комісій. За угодою сторін ці терміни можуть бути продовжені.

Рішення примирної комісії оформляється протоколом і має для сторін обов'язкову силу і виконується в порядку і в строки, які встановлені цим рішенням.

Після прийняття рішення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) примиряє комісія припиняє свою роботу. У вирішенні колективних трудових спорів можуть брати участь незалежні посередники. Незалежний посередник - визначена за загальним вибором сторін особа, яка сприяє встановленню взаємодії між сторонами, проводці переговорів, бере участь у виготовленні примирній комісією взаємоприйнятного рішення (ст. 10 Закону). Наказом Національної служби посередництва і примирення від 11 листопада 1999 р. № 106 затверджено Положення про посередника, яке закріплює умови і порядок відбору посередників, набуття та припинення повноважень; порядок залучення посередників; порядок залучення посередника до участі у примирних процедурах; його права, обов'язки, кваліфікаційні вимоги до посередника, відповідальність. НСПП буде укладено Список посередників в Україні з метою забезпечення сторін колективних трудових спорів, конфліктів інформацією про посередників.

Трудовий арбітраж - це орган, який складається із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті трудового спору (конфлікту).

Трудовий арбітраж утворюється з ініціативи однієї із сторін або незалежного посередника у 3-денний термін у разі:

- Неприйняття примирною комісією погодженого рішення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) про встановлення нових або зміна існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, а також про укладення чи зміну колективного договору, угоди;

- Виникнення колективного трудового спору (конфлікту) про виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень, про невиконання вимог законодавства про працю.

Кількісний та персональний склад трудового арбітражу визначається за згодою сторін. Якщо сторони не досягнуть згоди, то трудовий арбітраж складається з трьох арбітрів. До складу трудового арбітражу не можуть входити особи, які є представниками сторін колективного трудового спору (конфлікту), або особи, які тією чи іншою мірою зацікавлені в його однобічному вирішенні.

В Україні НСПП буде укладено Список арбітражів. Згідно з п. 1.2 Положення про арбітра, затвердженому наказом Національної служби посередництва і примирення від 11 листопада 1999 р. № 105, арбітр - це підготовлена ​​НСПП особа, яка в разі залучення її сторонами колективного трудового спору (конфлікту) для участі в роботі трудового арбітражу отримує статус члена трудового арбітражу і має право розгляду колективного трудового спору (конфлікту) з метою прийняття рішення щодо його суті. Арбітр пропонується для участі в роботі трудового арбітражу органом НСПП за письмовою заявою однієї із сторін колективного трудового спору (конфлікту). Положенням визначено умови і порядок відбору арбітрів, набуття і припинення повноважень; порядок залучення арбітрів до участі в роботі трудового арбітражу, права та обов'язки арбітра, кваліфікаційні вимоги до нього; відповідальність арбітра.

Глава трудового арбітражу обирається з числа його членів. До складу трудового арбітражу також можуть входити народні депутати України, представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інші особи.

Колективний трудовий спір (конфлікт) розглядається трудовим арбітражем з обов'язковою участю представників сторін, а в разі потреби - представників інших зацікавлених органів та організацій.

Трудовий арбітраж повинен прийняти рішення у 10-денний термін з дня його створення. За рішенням більшості членів трудового арбітражу цей строк може бути продовжено до 20 Днів. Рішення трудового арбітражу складається із вступної, описової, мотиваційної і резолютивної частини (п. 6 Положення про порядок підготовки і прийняття рішення трудового арбітражу при вирішенні колективного трудового спору (конфлікту), затвердженого наказом Національної служби посередництва і примирення від 20 вересня 1999 р. № 88 ). Рішення трудового арбітражу приймається більшістю голосів його членів, оформляється протоколом і підписується усіма його членами. Воно є обов'язковим для виконання якщо сторони про це попередньо домовилися.

З метою запобігання виникненню колективних трудових спорів, їх прогнозування та сприяння своєчасному їх вирішенню, здійснення посередництва для вирішення таких спорів (конфліктів) Указом Президента України від 17 листопада 1998 р. № 1258/98 утворена Національна служба посередництва і примирення (Праця і зарплата. - 1998. - № 23 (159). - грудень). Згідно з п. 1 Положення про Національну службу посередництва і примирення Національна служба посередництва і примирення є постійно діючим органом, створеним Президентом України для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів) [11].

1.5 Закон України "Про оплату праці"

Закон України "Про оплату праці" містить принципи оплати праці працівників. Він визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами всіх форм власності і господарювання, а також з окремими громадянами; сфери державного і договірного регулювання оплати праці; він спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функцій заробітної плати.

Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, які перебувають у державній та комунальній власності, працівників підприємств, організацій, що фінансуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, відповідно до переліку, який складає Кабінет Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Законодавство про оплату праці базується на Конституції України, і складається з КЗпП України, цього Закону, Закону України "Про колективні договори і угоди", Закону України "Про підприємства України" та інших актів законодавства України [9].

1.6 Закон України "Про охорону праці"

Закон України "Про охорону праці" визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності; регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в України.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці" та Кодексу законів про працю України створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві покладається на власника або уповноважений ним орган, які не вправі вимагати від працівника виконання роботи, пов'язаної з явною небезпекою для неї або оточуючих його людей, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. У той же час законодавець передбачив конкретний коло обов'язків працівника з цих питань, тому що без цього неможливо повною мірою забезпечити необхідний рівень безпеки праці на виробництві.

Обов'язком працівника, перш за все, є старанне ставлення до всіх видів навчання (інструктажу), які проводить власник або уповноважений ним орган з вивчення вимог нормативних актів про охорону праці, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва. Кожен працівник повинен знати, що Закон України «Про охорону праці» забороняє допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктажу або перевірки знань з питань охорони праці.

Якщо власник або уповноважений ним орган не дотримується строків проведення чергового навчання (інструктажу), то працівник має право про це нагадати відповідному керівнику.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про охорону праці» на прохання працівника проводиться додатковий посібник з питань охорони праці.

Після навчання (інструктажу) працівник повинен отримати інструкцію з охорони праці за його професією.

Однією з головних обов'язків працівника є неухильне виконання вимог безпеки праці, що є запорукою запобігання більшості аварій і нещасних випадків на виробництві [10].

1.7 Закон України "Про пенсійне забезпечення"

Закон України "Про пенсійне забезпечення" гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання наданням трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення працівників.

Громадяни мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника, в інших випадках, передбачених законодавством. Основним нормативним актом, що регулює пенсійне забезпечення громадян України, є Закон України «Про пенсійне забезпечення». Даний законодавчий акт передбачає наступні види пенсії:

1) трудові пенсії - вони призначаються громадянину за віком; по інвалідності; з нагоди втрати годувальника; за вислугу років;

2) соціальні пенсії (ст. 2 Закону).

Трудові пенсії призначаються особам, зайнятим суспільно-корисною працею, при дотриманні інших умов, зазначених у законодавстві (наприклад, особи, які підлягають державному страхуванню на підприємствах, установах; особи, які стали інвалідами у зв'язку з виконанням державних або громадських обов'язків та ін.) При цьому умови призначення різних видів трудової пенсії неоднакові.

Трудові пенсії за віком призначаються чоловікам при досягненні ними 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, а жінкам - при досягненні 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. За певних умов пенсійний вік і стаж роботи можуть бути знижені.

Пенсії по інвалідності призначаються в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров'я, внаслідок трудового каліцтва, професійного або загального захворювання (наприклад, інвалідності з дитинства). При цьому слід мати на увазі, що такий вид трудової пенсії призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу, після припинення роботи (ст. 23 Закону).

Право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які перебували на його забезпеченні. При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік померлого годувальника, які не перебували на його забезпеченні, також мають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до існування.

Пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких веде до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком (ст. 51). До таких категорій громадян відносяться, наприклад, співробітники органів внутрішніх справ, органів пожежної охорони, шахтарі та ін

Соціальні пенсії призначаються непрацюючим особам (крім інвалідів з дитинства) за відсутності права на трудову пенсію.

Закон передбачає і такий вид пенсії, як додаткова, яка виплачується особам, які уклали договори добровільного страхування. Відповідно до чинного законодавства кожен працюючий людина повинна бути в системі державного пенсійного страхування. При цьому, незалежно від форми власності підприємства, отримуючи щомісячний дохід, він робить обов'язкові відрахування до Державного пенсійного фонду. В даний час ці відрахування становлять 1% від отриманого доходу [4].

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється на добровільній основі і на додаток до державної пенсійної системи. У цю систему включаються:

1) недержавні пенсійні фонди;

2) страхові компанії;

3) пенсійні каси підприємства;

4) пенсійні рахунки банків.

1.8 Класифікатор професій ДК 003-95

До нормативно-правовій базі кадрового менеджменту слід також віднести Класифікатор професій ДК 003-95, затверджений Державним комітетом стандартизації, метрології та сертифікації України. Цей документ стандартизує назви категорій персоналу, професій і посад. Класифікатор професій використовується для вирішення таких завдань:

  • розрахунків чисельності працівників, обліку складу і розподілу кадрів за професійними угрупованнями різних рівнів класифікації, планування додаткової потреби в кадрах;

  • систематизації статистичних даних з праці за професійними ознаками;

  • аналізу та підготовки до публікації статистичних даних, а також розроблення відповідних прогнозів стосовно зайнятості, доходів, охорони праці, освіти, перепідготовки кадрів, які вивільняються тощо;

  • підготовки статистичних даних для періодичних оглядів з статистики праці, які розробляються Міжнародною організацією праці;

  • вирішення питань контролю і аналізу міжнародної міграції, міжнародного набору та працевлаштування трудящих.

Об'єктами класифікації в КП є професії.

Робота є статистичною одиницею, що класифікується відповідно до кваліфікації, необхідної для її виконання.

Кваліфікація визначається рівнем освіти і спеціалізацією.

Необхідний рівень освіти досягається завдяки реалізації освітніх, освітньо-професійних та освітньо-наукових програм підготовки і має в цілому відповідати колу та складності професійних завдань та обов'язків.

Спеціалізація пов'язана як з необхідною галуззю знань, використовуваними інструментами чи устаткуванням, так і з вироблюваною продукцією або послугами, які надаються і відповідає більш-менш деталізованому колу професійних завдань та обов'язків.

Кваліфікаційний рівень робіт, що визначається залежно від вимог до освіти, професійного навчання та практичного досвіду працівників, здатних виконувати відповідні завдання та обов'язки.

Структурно класифікатор складається з кодів та назв класифікаційних угруповань класифікації (розділів, підрозділів, класів, підкласів та груп професій).

Ознаки класифікації розташовано в такій послідовності:

- Рівень освіти (перший рівень класифікації - розділи професій);

- Спеціалізація (другий, третій, четвертий рівні класифікації - підрозділи, класи і підкласи професій);

- Кваліфікаційний рівень робіт, що виконуються (п'ятий рівень класифікації - групи професій) [1].

2. Нормативно-правова база організації

Нормативно-правовою базою кадрового менеджменту є також документи, які розробляються і затверджуються керівництвом організації для внутрішнього використання.

Правила внутрішнього трудового розпорядку, в яких фіксуються: загальні положення, порядок працевлаштування та звільнення працівників; головні обов'язки працівників; головні обов'язки адміністрації; робочий час і його використання, заохочення за успіхи в роботі; відповідальність за порушення трудової дисципліни.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, затвердженими трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету на основі типових правил.

У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну.

Внутрішній трудовий розпорядок на підприємства та установах регулюється: а) правилами внутрішнього трудового розпорядку; б) статутами і положеннями про дисципліну, які діють в окремих галузях народного господарства і відомствах.

Правила внутрішнього трудового розпорядку мають на меті сприяти вихованню робітників і службовців у дусі сумлінного ставлення до праці, подальшому зміцненню трудової дисципліни, організації праці на науковій основі, раціональному використанню робочого часу, високій якості робіт, підвищенню продуктивності праці та ефективності суспільного виробництва.

Правила внутрішнього трудового розпорядку конкретного підприємства розробляються власником і профспілковим комітетом на основі Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, які представляють їх для затвердження трудовому колективу.

Статути і положення про дисципліну розповсюджуються не на всіх працюючих у галузі, а тільки на окремі категорії працівників [6].

Колективний договір, який укладається між власником або уповноваженим ним органом і профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом для регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо:

  1. змін в організації виробництва і праці;

  2. забезпечення продуктивної зайнятості;

  3. нормування і оплати праці;

  4. встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

  5. участі трудового колективу у формуванні, розподілі та використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);

  6. режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

  7. умов і охорони праці;

  8. забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

  9. гарантії діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих тощо.

Положення про структурні підрозділи організації - документи, які регламентують діяльність певних структурних підрозділів: їх завдання, функції, права, відповідальність, взаємозв'язки з іншими структурними ланками організації. Ці документи розробляються на основі Типових положень про структурні підрозділи або самими керівниками відповідних підрозділів або іншими вищими керівниками і затверджуються першим керівником організації.

Посадові інструкції - документи, які регламентують діяльність посадових осіб і містять дані про їх завдання та обов'язки, права, відповідальності, вимогах до знань, умінь, майстерності, кваліфікаційні вимоги, взаємозв'язку з іншими виконавцями та структурними ланками. Посадові інструкції розробляються керівниками відповідних структурних підрозділів на підставі типових вимог до посад, які містяться в Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників (зокрема професій керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців). Посадові інструкції затверджує керівник організації [5].

Висновки

Сучасне трудове законодавство України, як і більшість інших галузей вітчизняного законодавства, є результатом пристосування колишнього соціалістичного законодавства до умов ринкових перетворень, які відбуваються в нашій державі.

Перехід до ринкових відносин, інтеграція України у світову економічну систему, а також переорієнтація з юридичного позитивізму на доктрини природного права вимагають визначення основних напрямів розвитку сучасного трудового законодавства в нашій країні.

Вже тепер намітилась стійка тенденція наближення законодавства про працю України до класичних світових зразків. Але ще старою в основному залишилася система форм трудового законодавства.

Останнім часом важливою складовою частиною законодавства України про працю стають міжнародні договори про працю, до яких, зокрема, належать і конвенції МОП, ратифіковані Україною, а також відповідні Рекомендації цієї міжнародної організації.

Отже, існують достатні підстави, щоб констатувати, що в Україні активно йде процес формування нормативно-правової, в тому числі законодавчої, бази для забезпечення регулювання трудових відносин в умовах ринкової економіки.

Список літератури

  1. Класифікатор професій ДК 003-95 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://posada.com.ua/useful/employer/5/12/. - Назва з екрану.

  2. Конституція України. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.

  3. Кодекс законів про працю України / / Закони про працю. - К., 1997. - С. 3-83.

  4. Кодекс законів про працю України та інших законодавчих актів України, які регулюють трудові відносини [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://yurist-online.com/uslugi/yuristam/literatura/trud_pravo/018.php. - Назва з екрану.

  5. Одегова Л.Ю., Дорошева Є.М., Щербак І.А., Фесечко Л.І. / Донецьк, 2001 «Основи права»

  6. Правила внутрішнього трудового розпорядку. Статути і положення про дисципліну. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.vuzlib.net/beta3/html/1/15819/15992/. - Назва з екрану.

  7. Про зайнятість населення: Закон України / / Закони України .- К., 1996. - Т. 1. - С. 252-268.

  8. Про колектівні договори й догоди: Закон України / / Закони України .- К., 1996. - Т. 6. - С. 5-11.

  9. Про оплату праці: Закон України / / Закони України .- К., 1997. - Т. 8. - С. 210-218.

  10. Про охорону праці: Закон України / / Закони України. - К., 1996. - Т. 4. - С. 114-133.

  11. Про порядок Вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України / / Закони України .- К., 1999. - Т. 15. - С. 332-343.

Посилання (links):
  • http://yurist-online.com/uslugi/yuristam/literatura/trud_pravo/018.php
  • Додати в блог або на сайт

    Цей текст може містити помилки.

    Держава і право | Контрольна робота
    97.6кб. | скачати


    Схожі роботи:
    Нормативно-правова база найму працівників
    Російська нормативно-правова база процесу оцінки
    Нормативно правова база регулювання трудової дисципліни
    Нормативно-правова та методична база сучасного діловодства
    Майнові та земельні відносини їх нормативно-правова база
    Нормативно-правова база здійснення процедури реструктуризації
    Нормативно-правова база соціального захисту сучасної російської
    Загальні засади та нормативно правова база організації навчального
    Сучасна нормативно-правова база у сфері захисту інформації
    © Усі права захищені
    написати до нас