Існує чимало областей, в яких немає профанів, де кожен має свою думку, плеканої як абсолютна істина. При цьому знак рівності між цією думкою і абсолютною істиною тим жирніше, ніж менш володар думки обтяжений знанням предмета. Крім педагогіки, медицини, політики, мистецтва, а в останні роки і економіки, до таких областей належить і рідна мова. Кожен відчуває себе вправі повторити: "Російську мову ми псуємо", і навіть може пояснити, де саме і чому таке відбувається.
А псуємо чи що? Взагалі-то, здається, немає жодної речі в світі, яка в результаті вживання не змінювалася б. (Між змінюватися і псуватися різниця приблизно така ж, як між політиком і політиканом, красою і красивістю, сміливим і нахабним, обережним і боягузливим, реформою комунального господарства та збільшенням плати за житло.) Іншими словами, російська мова змінюється, і це зміна нам не подобається. Спробуємо, однак, визначити, чтó ж саме не подобається і кому.
Порушники конвенції
Чи багатьом не подобається, що тепер у випадках публічного використання російської мови на зміну папірці і читання прийшла мова усна, часто імпровізіруемая і тому більш жива. Говорити з папірця забороняв ще цар Петро I, який прагнув в результаті подібної оргмери до того, щоб "дурість кожного видна була". Зробимо поправку на брутальність автора, як відомо, боровся варварськими методами проти варварства, і на догоду часів з більш галантерейним зверненням скажемо: щоб розум кожного було видно.
Однак жадане розкриття співрозмовника в процесі природної реалізації даної йому Богом, вихованням і освітою здатності говорити призвело до відкриттів не тільки радісним, але і прикрою. "Ми-то думали, що він ..." (Цю пропозицію можна вже не закінчувати, і без подальших слів ясно, що ми думали, що він геніальний, мудрий, всезнаючий, загалом, хороший). А він каже лóжіт. У популярному в 70-і роки фільмі "Доживемо до понеділка" це слово в устах вчительки не залишало ніяких сумнівів у її негідно низькому культурному рівні. Значить, якщо піднятися над прикладом, деяким людям не подобається те, що в останні роки розхитуються, часто порушуючи, норми російської літературної мови.
У самому справі. Всі ці нáчать, углýбіть, згідно указу і мн., І багато іншого. ін порушують норми вживання слів і словосполучень в російській мові. Російська мова, яким ми користуємося при публічному спілкуванні, який ми чуємо (чули) зі сцен театрів, з екранів телевізорів, по радіо, російська мова на сторінках серйозних і солідних газет, журналів (хто складе такої вичерпний список в наші дні?), Наукових і художніх книг (але тільки тих художніх книг, де не описуються соціальні маргінали, бомжі, наркомани, повії, алкоголіки, а де тепер такі книги?), російська мова, якою, нарешті, користуються найбільш освічені і найкращим чином виховані члени суспільства (де вони тепер?), цей російський мова являє собою результат не стільки природного розвитку, скільки свідомої і несвідомої регламентізаціі, кодифицированность, нормування з боку найбільш авторитетних у суспільстві членів та інститутів. Нормативні мовні вимоги представляють собою, як правило, просто угоду, конвенцію про єдиний поведінці.
Дотримуючись загальних мовних норм, що говорять на одній мові люди досягають кращого взаєморозуміння. Їх не відволікають і не дратують незвичні для них самих, а отже, не відразу зрозумілі або зовсім не зрозумілі слова і вирази співрозмовника. Більше того. Людина, що говорить точно так, як ми, і сприймається не як чужинець, але як свій. Незвична ж російська мова нерідко викликає глузування, бажання більш-менш вдало її спародіювати, що, звичайно, ніяк не сприяє успіху комунікації.
Повернемося до нашого ложить. Зазвичай російські беспріставочние дієслова позначають просто дію без будь-яких його додаткових характеристик. Якщо ж ми хочемо сказати про цю дію, що воно ще й результативне, то це можна зробити, додавши приставку або суфікс: будувати - побудувати, писати - написати, читати - прочитати, вирішувати - вирішити, але іноді (sic!) для досягнення тієї ж мети треба просто спожити зовсім інший дієслово: ловити - піймати, шукати - знайти. Правда, задавлений різноманітністю приставок і суфіксів, що мають одне і те ж значення, хоча і тільки по відношенню до певних дієсловам, російська мова прагне позбутися, так би мовити, зайвого способу оформлення того ж змісту, створюючи майже тотожні префіксальні освіти: відловити поряд з зловити і відшукати поряд з знайти. Та ж принципово ситуація і з позначенням однократної дії: від цілувати це поцілувати (пріставка!), від штовхати - штовхнути (суфікс), брати - взяти (новий корінь), а от від класти - покласти. І приставка, як це можна було й очікувати, і зовсім інший корінь, що в принципі теж можливо, але от те, що і одне, й інше разом - вже зовсім несподівано. І мова, як може, чинить опір, даючи класти замість класти, що взагалі-то логічно в тій мірі, в який у всьому цьому різноманітті засобів для висловлення одного й того ж змісту можна говорити про логіку. Однак правила літературної, нормованого, кодифікованого мови вимагають класти і покласти і категорично не допускають ложить. Якби наш уряд не скупилося на асигнування на науку про російською мовою або знайшовся б людина, готова безкорисливо витратити свої знання, здібності і чималий час на з'ясування того, коли ж і ким саме була встановлена така норма, ми, збагатившись тільки знанням про історію виникнення саме конвенції, все одно повинні були б строго дотримуватися її.
А вже що стосується строгості дотримання різних конвенцій щодо мови, то починаючи з середини 30-х і до кінця 80-х рр.. в нашій країні строгість ця нітрохи не зм'якшувалася. Численні молодші, старші, головні, контрольні і випускові редактори газет і видавництв, радіо, а пізніше і телебачення категорично викреслювали все, що було порушенням мовної конвенції. Звичайно, весь цей численний і висококваліфікований штат в основному освічених людей містився в цілях цензурних, або, як тоді говорилося, для охорони державних таємниць у пресі. Очевидна безглуздість цього словосполучення (треба було б, принаймні, охорона державних таємниць від друку, а ще точніше охорона від проникнення до друку державних таємниць) ясно говорить про те, що метою інституту була аж ніяк не турбота про процвітання рідної мови. А вже про те, який обсяг і яких різнорідних, але зводяться до політичного раболіпства фактів підходив під рубрику "державна таємниця", говорити зараз навіть якось незручно через побоювання впасти у вульгарність.
Треба зовсім виразно заявити, що оволодіння майже всім населенням Росії нормами російської літературної мови - це велике культурне досягнення вчених, що займаються проблемами російської мови, редакторів видавництв, газет, журналів, консультантів з російської мови театрів і кіностудій, всіх тих, хто своєю особистою мовним поведінкою стверджував норми російської літературної мови як те, чого повинен слідувати кожен говорить по-російськи. Звичайно, шкода місцевих зниклих мовних особливостей, як шкода всього того, що пішло з життя вороття. "Що пройде, то буде мило", - мудро і лукаво зауважив поет. У нинішніх умовах загрози розпаду Росії російська літературна, нормований мова виступає як важливий елемент, цементуючий російське єдність. Та й самі мовні норми, визначені академічної русистики, в 80-і рр.. стали певною мірою менш категоричними у порівнянні з нормами 30-х рр.. У "Орфоепічний словник російської мови" Борунова, Воронцової, Єськова, що вийшов у 80-ті рр.. під редакцією члена-кореспондента Академії наук СРСР Р. І. Аванесова, поряд з заборонними позначками, чимало вельми "м'яких" типу "не рекомендується", "допустимо". Взагалі, в міру укорінення в живому (ми б тепер сказали "функціонуючому") російською мовою жорстких літературних норм вчені, ці норми встановлювали, все більше прагнули вибрати в якості норми саме те, що більше, за їх міркуванням, відповідає системі мови і тенденціям її розвитку. Абсолютно ясно, що люди, журяться з приводу розхитування цих норм, абсолютно праві, їх турбота про російською мовою виправдано. Однак не забудемо, що мова поки йде виключно про порушення конвенції щодо вживання російських слів, словосполучень і пропозицій. Всіляко підкреслюючи саме конвенціональний характер явищ, про які йде мова, слід сказати, що зовсім не вони, і не російська мова як такої відповідальні за той дев'ятий вал вульгарності, розбещеності, нецензурності, який обрушили на нас численні користувачі російської мови, небезкорисливо прагнучи в нестійкому суспільстві таким чином привернути увагу до своїх пересічним особистостям.
Ваші хто батьки? Чим ви займалися до ...
Інша особливість сучасної російської мови, яка не подобається деяким людям, - це велика кількість слів іноземного походження. Часто чуєш: навіщо говорити імпічмент, коли можна по-російськи відмова президента від посади (правда, і тут слово президент за походженням явно не слов'янське, а два інших самостійних слова хоча і слов'янські за походженням, не можуть зі стовідсотковою впевненістю бути віднесені до власне російською ). Навіщо говорити інавгурація, коли можна вступ президента на посаду (строго кажучи, заради точності заміни слід було б офіційний вступ, тобто ще одне слово з неслов'янським, принаймні, коренем). Відповісти на ці та подібні "навіщо?" дуже легко, оскільки в мовах (у тому числі і російською) існує дуже і дуже сильна тенденція до так званої інтелектуальну (однослівні, якщо намагатися перекласти на російську мову обидва кореня цього складного слова). Про це явище багато і переконливо писав покійний академік Д. М. Шмельов.
Суть цієї тенденції полягає в прагненні мови позначити деяку сутність не описовим словосполученням більшої або меншої складності, а саме одним словом. З цим явищем, безвідносно до походження слів, ми стикаємося постійно, воліючи говорити перше чи просто суп замість перша страва, Таганка замість Таганська площу або театр на Таганці, МДУ замість Московський державний університет, фізтех замість фізико-технічний інститут, відсоток, а не сота частину числа і мн. ін Строго кажучи, тут ми постійно стикаємося з ситуацією, про яку можна сказати "невже слово знайдено". Звичайно, можна сказати нарізане кубиками з ребром близько 5 см, вимочене в оцті і вини, а потім засмажене на відкритому вогні бараняче м'ясо, але краще все-таки сказати шашлик, оскільки одне це коротке слово вже включає у своє значення і м'ясо, і смажене (не сире і не варене), і на відкритому вогні (не на сковороді), і розмір шматків (не маленькі, довгі або тонкі і не цілий великий шматок), і відповідну попередню обробку.
Захоплені слова про багатство і силі російської мови і про те, що "виражається влучно російський народ", М. В. Гоголь вимовляє після того, як мужик одним лише словом заплатаной характеризує всю особистість Плюшкіна. Як, втім, і сам Гоголь, використовуючи той же пов'язаний з одягом образ, піднімаючись на інший, більш високий рівень мислення, називає Плюшкіна діри, але вже на людство. Взагалі глибоко правий був А. Т. Твардовський, який стверджував, що "коли серйозні причини для промови визріли в грудях, звичайної скарги зачину" мовляв, немає слів "не заплави - все є слова для всякої суті ..." Насмілюся лише додати до цього, що завдання полягає в тому, щоб замість довгого багатослівного опису, за допомогою якого можна висловити дійсно все, знайти щось одне-єдине слово, в якому сконцентрувалося саме те, що автор хоче сказати про предмет, особу або подію, і в якому немає жодного зайвого смислового або асоціативного компонента. І якщо це завдання в цілому ряді випадків успішно вирішують слова за походженням іноземні, що ж тут поганого?
Звичайно, корисно спочатку поритися в народній пам'яті, пошукати щось відповідне в словах діалектних або втрачених, про що багато і цікаво писав письменник А. Югов. Може бути, щось відповідне можна знайти в сучасній мові, місцевої та професійної, знахідки якій представлені, зокрема, в "Словнику мовного розширення" А. І. Солженіцина. Але коли мова йде про речі та явища, що виникли в житті людей лише в самий останній час, такі джерела зазвичай не дуже корисні. Більше того. Звернення до них, педалюючи національну своєрідність (у назві!), Одночасно стає бар'єром у міжнаціональному спілкуванні.
Розглянемо кілька прикладів лінгвістичного "патріотизму". Навіщо говорити кілер, коли можна сказати вбивця? Сказати, звісно, можна, але при цьому відбудеться істотна зміна сенсу, адже кілер - це не просто вбивця, останній може бути випадковим, і навіть не просто найманий вбивця, останній може і не ховатися, будучи, наприклад, за професією катом, але обов'язково таємний найманий вбивця, причому нерідко і досить високопрофесійний. Таким чином, слово кілер, позначаючи, на жаль, реалії та російського життя, а не тільки тієї, де це слово виникло, в російській мові не має точного росіянина за походженням синоніма і містить у своєму значенні таку комбінацію смислів, яку можна передати інакше тільки з допомогою словосполучення іменника з багатьма прикметниками.
А на питання - навіщо іноземне революція, коли є російське заколот і хоча і не російське, але все-таки якесь менш іноземне бунт, відповів ще С. Я. Маршак: "Заколот не може скінчитися удачею, у противному випадку його звуть інакше ".
На жаль, нинішня молодь не зазнала того почуття високої радості, яке довелося знати старшому поколінню, коли протягом буквально декількох днів майже всі мови світу збагатилися російським словом супутник. За видатним успіхом вітчизняної науки і техніки прийшло свято і на вулицю російської мови. І великий, оскільки він не закінчився тільки інтернаціоналізацією російського слова супутник, але відкрив справжній бум (як і будь бум, він досить скоро завершився), пов'язаний з вивченням російської мови як іноземної. На жаль, доля інших російських слів, теж у той чи інший період претендували на включення до словники інших мов, була пов'язана з подіями і предметами, у меншій мірі збудливими національну гордість: перебудова, колгосп, рада, горілка, балалайка, погром ... Згадуючи про супутник, ми ясніше розуміємо, чому прийшли в російську мову разом з відповідними предметами пейджер, факс, комп'ютер ... Останнім словом ми зобов'язані Ю. В. Андропову, який зробив рішучий вибір саме на користь цього слова, а не скорочення ЕОМ чи довгого багатослівного електронно-обчислювальну машину.
Взагалі в російській мові запозичені слова почали з'являтися аж ніяк не тільки в останнім часом і не тільки з англійської мови. Грецькими за походженням є слова буряк і зошит. Багато вчених сумніваються в слов'янське походження слова хліб, і ніхто не сумнівається в іншомовному картоплі. Значна частина наших музичних слів - за походженням італійські, а інженерних - німецькі. І до цих пір факти ці сприймаються багатьма як не те щоб ганебні, проте ж як применшують гідність. Навряд чи цей погляд на речі: хто раніше за всіх, хто давнє всіх, хто споконвічні, - можна вважати мудрим. Поки російські і німецькі вчені, обслуговуючи відповідні політичні системи і вміло культивовані суспільні настрої, виходячи з апріорних завдань, науково доводили, хто, слов'яни чи германці, в чому перевершили один одного в темряві століть, американці, не комплексуючи з приводу своєї очевидно короткою і неаристократичності родоводу, налагоджували нормальне повсякденне життя. І австралійські нащадки англійських каторжників думали перш за все не про своє кримінальне минуле. А "дракони" Південно-Східної Азії досягли величезних успіхів у значній мірі тому, що вміло запозичили, переймали, копіювали, лише кілька адаптуючи до своїх умов, будь-які досягнення світової цивілізації незалежно від їх походження. Не впадаючи то в жахливий трагізм, чи то в не менш жахливе святенництво, відкидаючи предмети або їх назви лише тому, що вони іноземні. "Здатність", як писав ще О. С. Пушкін, російської мови відображала відкритість до чужих досягнень, матеріальним і духовним. Здатність до такої здатність - велика перевага, яке, однак, може перетворитися на свою протилежність через недотримання відчуття міри. Ніхто не стверджує, що все іноземне - добрий. Але не менш помилково стверджувати, що все іноземне - погане.
І більше зла думка приходить в голову, коли чуєш нарікання на велику кількість іноземних запозичень в російській мові. А чи не тому розвелося так багато плакальників, що ці нові, невідомі слова треба вчити: чтó саме означають, як правильно вимовляються і пишуться. А вчити-то не хочеться. Чи не краще оголосити дурницею все те, чого не знає Митрофанушка, і наголошуючи на те, що саме наші гуси Рим врятували, просто вимагати саме собі і своїм дітям і внукам на цій підставі побільше різноманітних благ, догоджали плоть і не найбільш піднесені психологічні потреби. І не обтяжувати себе заради цього занадто сильно, більш-менш щиро вважаючи, що дефіцит і / або дорожнеча названих предметів швидше за все результат чиєїсь тривалої і цілеспрямованої ворожої діяльності, а не власної ліні чи помилок, або того й іншого разом.
Так що ж, якщо не конвенціональність і не генетичні особливості, турбує ревнителів російської мови?
Глухий глухого кликав до суду судді глухого
Пригадуються результати порівняно недавнього соціологічного опитування в Санкт-Петербурзі. На питання про те, як ви ставитеся до оголошення Санкт-Петербурга вільною економічною зоною, "позитивно" відповіли понад 50% опитаних, а на питання про те, що означає словосполучення вільна економічна зона, правильно зуміли відповісти лише близько 5%. Неважко бачити, що в даному випадку вельми значна частина говорять по-російськи людей не дуже добре розуміла, що ж вона насправді схвалює. Прикладів подібного вживання слів, за яким стоїть або неясне самому мовцеві, або відмінне від загальновживаного значення, несть числа і в художній літературі, і в реальному житті. Через весняну Тверську в Москві транспарант Масляна - широка бояриня. Всі слова зрозумілі, зрозуміло і те, що масниця схожа на бояриню. Тільки що значить широка бояриня? Товста, щедрий? Напевно, треба по-іншому: Масляна широка - бояриня, оскільки всі знають, що широкої масницею називаються її останні, розгульні, найсмачніші, найбільше схожі на бояриню дні.
Розповідають, що 14 грудня 1825 року на Сенатській площі в Санкт-Петербурзі кричали: "Хай живе імператор Костянтин і дружина його Конституція!" Повернувшись зі столиці Некрасовский мужичок викликав повагу своїх односельців тим, що "наслухався якихось слів особливих:" отечество "," Москва першопрестольна "," Я - росіянин мужик ". Стала крилатої чеховська фраза:" Вони хочуть, свою освіченість показати і тому говорять про незрозумілою ". Нормальною реакцією на" незрозуміле "є відверте визнання з боку слухача цього факту і більш-менш конкретна прохання про роз'яснення. Однак, як і в обговорювався вище випадку порушення конвенціональних норм, закомплексований" нерозуміючий "більш за все на світі боїться того, що його вважатимуть профаном, невігласом, неуком, і тільки робить вигляд, що розуміє. У результаті цього комунікація зводиться не до обміну думками, судженнями, думками, але являє собою лише певний ритуал.
А ось приклади з ближчого часу. "Освіта (лікування, житло тощо) у нас безкоштовне. Його оплачує держава". А що означає слово держава? Мабуть, ніхто з наших сучасників у даному, принаймні, випадку не погодиться з французьким королем, який стверджував: "Держава - це я". (Отже, він і платить ?)...
Люди з освітою, мабуть, знали ленінське визначення, за яким "держава - це апарат насильства одного класу над іншим". Значить, цей "апарат насильства", відбираючи в одних, і платить за інших? Цей елементарний хід думки, що веде до питань про те, у кого скільки і яким чином забирають, щоб потім комусь щось оплатити, відразу позбавляє обговорювану фразу соціальної лучезарности, роблячи її і малозрозумілою (ось тут би й запитати, що ж таке держава!), і швидше за сумною (адже не благородний ж розбійник держава!).
Або інше ключове слово в політичних промовах: народ. Той самий народ, який підтримує, схвалює, гнівно засуджує, вимагає і навіть мовчить. Слово народ позначає те ж саме, що і люди. З однією лише маленькою різницею. Люди - це множина від слова людина, а народ - це не просто "багато людей", але така складається з людей сукупність, в якій наявність окремих складових частин вже не позначається. Порівняйте: студенти - студентство, столи, стільці, дивани - меблі; вагони - потяг; книги - бібліотека та багато ін. ін Це невелике розходження: "безліч окремих людей" - "знеособлене безліч осіб" особливо яскраво проявляється тоді, коли ці позначення виступають як звернення. Оратор, який звертається до багатьох людей і прагне знайти відгук у кожному, може звернутися тільки: Солдати, Офіцери, Товариші, Колеги, друзі, Брати і сестри, Співвітчизники і т.п. Оратор, що прагне апелювати не до окремої особистості, але саме до безлічі або до почуття натовпу, звертається інакше: Полк, Ескадрон, Студентство, Рада (не члени Ради), Збори (не учасники зборів). Таким чином, у самому виборі збірного найменування вже зображено суб'єктивний погляд мовця на деякий безліч, що складається з окремих осіб або предметів. (Пор., наприклад, назва п'єси Л. М. Леонова "Російські люди" або назву повісті В. П. Катаєва "Я син трудового народу").
Однак повернемося до слова народ, який позначає знеособлену сукупність людей. Тільки з узгодженим або неузгодженим визначенням, як-то обмежують цю сукупність, що стоїть за цим словом реальність стає більш-менш ясною: російський народ, народ, що зібрався в залі; простий народ і т.п. Звичайно, можна собі уявити деякі обставини, в яких весь народ як деяка обмежена сукупність людей буде вести себе абсолютно однаково чи мати одне-єдине думку. Однак ці обставини (початок або припинення стихійного лиха, наприклад), досить рідкі. Звичайно ж складові народ люди діють і мислять дещо по-різному. Тому, зустрічаючи в усному або письмовому тексті слово народ, було б украй корисно заміняти його словосполученням всі люди і таким чином перевіряти відповідність даної пропозиції дійсності.
Кількість слів, значення яких не дуже ясно ні тому, хто їх вимовляє і пише, ні тому, хто їх чує і читає, значно більше, ніж це може здатися на перший погляд. Звичайно, в межах розмов про погоду, їжі, одязі, щоденних витратах і т.п. такі слова зустрічаються рідко. А ось нерозуміння (небажання розуміти?) Значень слів, щодня вживаних політиками і засобами масової інформації, робить людину вже об'єктом інтелектуальних маніпуляцій (може бути, краще сказати, просто обману), перетворює його (точніше, не тільки саме одного його, але кожного) в свого роду зомбі.
Що значить слово перебудова? Це - "на колишньому фундаменті, але не так, як було раніше". (Пор. зі словом ремонт, який може бути і капітальним, і косметичним). Не так, а як саме? Чому мало хто про це задумався тоді, в середині 80-х? Що значить оновлений Союз, який більшість громадян колишнього СРСР підтримали на референдумі? Лукаве (можна було б сказати і сильніше!) Умовчання про ступінь і глибині поновлення (у чому ж саме воно буде полягати?) Практично знецінило сам результат такого референдуму. А що таке комунізм? Це - коли від кожного по здібності, а кожному - за потребою. І чому ж майже не знайшлося людей, здатних зрозуміти, що, маючи обмежений досвід визначення здібностей людей (різні іспити, конкурси, захисту дисертацій), ми й без жодного досвіду знаємо, що "потреби" навіть деяких людей настільки безмежні і неутоляеми, що для їх задоволення не вистачить всіх тих ресурсів, якими володіє вся наша планета.
Але ж мова йде не про якісь дуже спеціальних або складних поняттях, а просто про значення слів, тих самих значеннях, які повинні бути абсолютно однакові для всіх (і кожного з) учасників комунікації. А хто саме такі палії війни, а що саме треба робити, якщо хочеш боротися за мир, а скільки приблизно налічує все прогресивне людство або, більш сучасно, здорові сили суспільства? А певні успіхи і окремі недоліки? А демократія, наприклад? Майже повна порожнеча або дуже невиразне зміст, огорнуте в бездоганні мовні форми, страшні не просто як окремі іменування. Страшить відсутність інтелектуального імунітету до цієї отрути. І нехай, на щастя, пішли з життя і з мовного побуту палії війни і борці за мир, перебудова і оновлений Союз, залишилася нездатність відторгати, виключати, висміювати ті слова і вирази, за якими стоїть неясне або пусте зміст.
Свого часу К. І. Чуковський визначив хвороба російської мови як канцелярит, спостерігаючи засилля йдуть не від власного розуму і серця клішованих формул. Хвороба ця з тих пір прогресувала, порожні або змістовно неясні слова і вирази російської мови заполонили приватні бесіди, друковані видання та ефір. Мовне спілкування все більше перетворюється в обмін чисто мовними формами. Характерно, що наше суспільство, активно засуджуючи лінгвістичні неправильності промови М. С. Горбачова, довгий час не звертало уваги на її змістовну розмитість і невизначеність.
Втім, неблагополучний стан розумового змісту мовних творів російською мовою пов'язане не тільки з позначенням реально або зовсім не існуючого, або не дуже ясного. Бажання навести тінь на тин може виявлятися і в тому, щоб назвати "хорошу" річ "поганим" ім'ям, а "погану" - навпаки, "хорошим". Як відомо, слова космополіт і дисидент за радянських часів завдяки їх контекстуального вживання позначали дуже поганих людей, хоча споконвічно ці найменування не містили в собі такого компонента. Космополіт виявився пов'язаним тільки з безрідним або спорідненості не пам'ятають, але не з всесвітньо визнаним, європейськи освіченим, поліглотом і т.п. Слово дисидент виявилося протиставленим позитивно оцінюваним революціонеру, бунтарю, поборювача і встало поруч з хуліганом, дебоширом, склочників. Мабуть, в останньому випадку чітко проявилася не виражена формально в мові впевненість у відмінному стані самого того суспільства, виступати проти порядків якого можуть тільки ну дуже погані люди.
А ось приклад з оберненим знаком: нові росіяни. Звучить дуже привабливо. У першу чергу завдяки прикметника нові, яке російською завжди сприймається добре, з'єднуючись в плані змісту з молодою, весна, початок, майбутнє і противопоставляясь старому, набридливому, застарілого, зношеного. Втім, ця емоційна забарвлення не завжди справедлива, бо, наприклад, сукня добре нове, а друг - старий. Однак, будучи позитивним, чи означає нові російські таку групу осіб, до яких ми насправді ставимося тільки позитивно? Навряд чи. А чому ж по суті, а не за часом активного прояву себе характеризуються ці особи? Тим, що вони дуже багаті. Так значить, багаті? Ні, оскільки багаті росіяни і нові російські зовсім не одне і те ж, оскільки хоча і все нові - багаті, але не всі багаті - нові. Особливість багатства нових росіян у тому, що вони отримали його дуже швидко, тому розбагатіли теж не годиться, оскільки не відображає фантастичну швидкість цього збагачення. А хто може збагатитися, та ще дуже швидко, та тим більше в Росії, де здавна відомо, що працею праведним не наживеш палат кам'яних? Звичайно ж, шахраї, пройдисвіти, бандити, злочинці, грабіжники, мародери, вбивці, злодії, казнокради ... Ну це вже, напевно, занадто. Не всі ж так. Може бути, людині просто дуже пощастило, у лотерею виграв, скарб знайшов, підняв те, що погано лежало ... Думаю, що поєднати і одне, і друге можна в російській дієслові хапнути. Один раз і відразу багато, і не питайте, яким чином це діяння співвідноситься з Кримінальним кодексом. Значить, хапнувшіе росіяни? Так, багато точніше, ніж просто схвально нові. Але от питання, російські чи що? Звичайно ж, ні. Серед групи осіб, найбільш відповідна назва для якої ми обговорюємо, статистика по п'ятому пункту мені, принаймні, невідома, але, наскільки можна судити хоча б по обслуговуючим цих осіб журналів, там є представники всіх національностей Радянського Союзу. Тому не можна росіяни. Хапнувшіе радянські. Але ж Радянського Союзу немає, і радянських людей немає, значить, колишні радянські. А навіщо колишні, якщо і так ясно, що формально зараз таких немає? Але насправді всі ті особи, загальна назва для яких ми обговорюємо, - звідти: партійний функціонер і співробітник держбезпеки, злодій в законі і валютна повія, декан факультету і кмітливий інженер, чеченець і російська, вірменин і азербайджанець, єврей і татарин, - всі вони вчасно зорієнтувалися і хапнув. Причому стільки і у стількох, що тепер вже можуть крупно заплатити тим, хто зміцнить за ними привабливе нові росіяни, а не справедливе хапнувшіе радянські, за вживання якого можуть і покарати, як, наприклад, карали за слово жид у 20-30-ті роки . Почекайте, скоро вже й нові росіяни їх не влаштує і буде еліта. Як протилежне бидла.
Намагаючись показати типологію "відхилення" російських найменувань від істоти охоплюють ними явищ, не можна не згадати і про замовчування. Про елементарній відсутності звичних мовних засобів для того, що просто вимагає для себе позначення.
Якщо у мене є гроші, то що пропонує мені дати їх йому на збереження під 100% річних, принаймні, шахрай і аферист. А людина, що обіцяє дати мені щасливе життя, якщо я тільки проголосую за нього на виборах, лише популіст. Сильніше, якщо я все ж хочу зберегти точність, здається, не можна. А ось мене щось, що повірило і першому, і другому, як назвати? Невже тільки обдуреним (вкладником, виборцем)? Дуже неемоційно, хоча в душі все кипить, а слів немає. Не в мене особисто, а в словнику російських слів.
Отже, неясне зміст, неадекватна суб'єктивна оцінка, відсутність точного позначення - ось ті різновиди однієї хвороби, невідповідності між тим, що сказано, написано, і тим, що є насправді. І постає питання: це все в результаті свідомих зусиль зверху, настільки ефективних в умовах тоталітаризму, чи це ми самі - такі. На жаль, і друге теж, оскільки, не будь самі носії мови недостатньо уважні до того, наскільки точно відображають вони в словах те, що є в житті, всі зусилля тоталітарної влади в обтісуванні людей саме таким чином були б марні. Зрозуміло, не слід применшувати цих зусиль. Однак тепер, коли їх в явній і грубій формі вже немає, набагато корисніше зосередитися на тих особливостях пристрої російської мови, які дозволяють досить ефективно приховувати те, що король - голий, називати чорне - білим і залишати істотне неназваним.
Правдивий і довірливий, вільний і норовливий
Думка про розбещуючої ролі багатства, мабуть, застосовні і до російської мови. Наявність безлічі мовних засобів, що дозволяють позначити найтонші, складні, потаємні думки, почуття і відчуття, на жаль, вже саме по собі привертає до недбалості і недбайливо у використанні цих коштів. Необхідність зробити вибір із пропозиції для не дуже вмілого і уважного дає нерідко результат гірший, ніж директивне: "роби тільки так".
На тлі англійської мови з його обов'язковим протиставленням дії взагалі дії в конкретний момент особливо ясна розпливчастість російського "Що робиш?", Относимого, зокрема, і до звичайних занять особи (інженером працюю; книгу пишу; дітей виховую), і до заняття в даний момент (телевізор дивлюся, газету читаю, обідаю). Втім, необов'язковість формального позначення деяких характеристик практично ніколи не призводить до непорозумінь, осічок, "комунікативним невдачам" на рівні побутового спілкування, де таку важливу роль відіграє сама ситуація спілкування, відомий характер відносин між учасниками комунікації. У цих умовах спеціально позначати якісь і так цілком очевидні моменти по-російськи навіть якось незручно, занудно, безглуздо і, здається, навіть образливо для співрозмовника, оскільки таким чином виражається недовіра до його знань та інтелектуальним здібностям. Як, наприклад, неможливо вимагати від одного розписку в чому-небудь.
Однак ця підвищена "ситуативність" мовного повідомлення, розрахована на спілкування з друзями та однодумцями, може створити непорозуміння, якщо співрозмовник, адресат повідомлення, оцінений не зовсім правильно і насправді однодумцем не є. Більше того. Спілкування, що виходить за межі побуту, вимагає чіткого, однозначного (майже математичного!) Позначення всіх параметрів. Ця оманлива "самоочевидність" і, як наслідок, необов'язкове називання деяких моментів призводить до тим більшою недооцінки змістовної цінності мовних знаків, чим складніше ці знаки влаштовані формально. А таких формальних складностей, ніяк не пов'язаних з утриманням, у російській мові чимало: це і різні типи відмінювання іменників і прикметників, і різні класи і типи відмінювання дієслів, і різноманітні заборони на поєднання слів. У результаті всіх цих передумов і складається уявлення про мову не як про наявність, по можливості точному, явищ життя, а як про "систему фраз", цінність якої визначається, як показав в "Життя Клима Самгіна" М. Горький, зовсім не їх співвіднесенням з життям, але самодостатньою "правильністю".
Це замовчування про важливе, в розрахунку на розумного і чесного співрозмовника, знаходимо навіть у стародавніх прислів'ях. "Не плюй у криницю - знадобиться води напитися". "Самгін розумів, що в цій прислів'ї пропущено слово самому і що вона не забороняє плювати в криницю, з якого будуть пити інші" ("Життя Клима Самгіна", ч. 4, т. 22, стор 351 по 30-томному зборам) .
"Не знайдеш - не покаєшся, не покаєшся - не спасешся". Мабуть, цього прислів'я були засновані заклики до радянському суспільству кінця 80-х рр.., Зокрема академіка Д. С. Лихачова, покаятися. Очевидно, однак, що покаятися можна тільки в тому випадку, коли "стало соромно". А ось про це дуже важливе і неодмінній стані між "згрішиш" і "покаєшся" у прислів'ї нічого не говориться. Безліч многажди згрішили зовсім не мучить совістю, і, отже, очікувати від них покаяння раніше, ніж совість їх яким-небудь чином прокинеться, абсолютно марно.
На жаль, в наш "демократичний" час спілкування, засноване на свідомих багатозначних умовчання, недомовленості, проникло навіть на сторінки більше (А. Аронов - "Поговоримо" в "Московському комсомольці") або менш (Тітус совєтологів в "Независимой газете") читаних масових друкованих видань. У цих випадках природна "довірливість" російської мови експлуатується самим цинічним чином, дозволяючи авторам, ясно нічого не котрий сказав, претендувати на роль багатозначно подмигивающих "знавців", навіть не снісходящіе до "розжовування" того, що їм самим навряд чи повністю відомо або зовсім ясно , але бажаючих визнання саме від тих, до кого вони сходять (або не сходять?). Зрозуміло, російська мова як така не винен у подібних скоєних над ним маніпуляціях, абсолютно далеких як від правди, так і від добра.
Можливість (саме можливість, не більше) умовчання про важливе, що припускає у співрозмовнику розумного і чесного однодумця, поєднується в російській мові і з прагненням внести, наскільки і це можливо, логічність у систему позначень. Звернемося знову до "Життя Клима Самгіна".
"- Ось всі до мене ходить душу відводити. Що - в інших країнах відводять душу чи - ні?
- Не знаю.
- Мабуть, це тільки у нас. Чудово. "Душу відвести" - як бунтівника в поліцію. Або - хвору до лікарні. Як ніби навіть смішно. Відвів людина кудись душу свою і живе без душі. Відпочиває від неї. "(Ч. 4, т. 22, стор 339 по 30-томному зборам).
Цілком очевидно, що російське словосполучення відвести душу, близьке за значенням сучасним розслабитися, відтягнутися або відпочити душею, відчути себе людиною і т.п., переосмислюється в цитованому тексті дуже індивідуально і своєрідно. Проте в основі цього індивідуального осмислення загальноприйнятого позначення лежить прагнення до логічного включенню цього позначення в цілий ряд інших, побудованих за такою ж моделлю. При цьому для осмислюють авторитетно не загальноприйняте, а його власне "розкриття сутності" найменування. Йдеться зовсім не про "винахід велосипеда", перед нами - акт творчості, більш-менш високого, ведучого, проте, не стільки до духовного збагачення самого творця, скільки до руйнування комунікації. Адже якщо кожен буде розуміти слова і словосполучення по-своєму, хай як завгодно поетично, дотепно, талановито, комунікація стане неможливою. У лінгвістиці це називається "народною етимологією", тобто наївним, помилковим встановленням змістовних зв'язків між словами, що мають формальну спільність.
Прикладів такого типу можна багато знайти у творах М. С. Лєскова, і особливо в його "Лівша": мікроскоп - мелкоскоп, інфузорій - німфазорія, варіації - верояціі та багато інших. ін Звичайно, досить спокусливо трактувати всі ці лесковский знахідки просто як вияв нестримного буяння його мовного таланту. Однак, як здається, можлива й інша інтерпретація. Пов'язана вона з тим поглядом, згідно з яким найтонше майстерність тульських умільців, не перевершене саме по собі, в конкретному випадку обернулося не стільки досягненнями, скільки втратою: блоху зіпсували, підкована, вона перестала танцювати. Чого ж коштувала в такому разі ця сама по собі чудова робота? Якщо задатися цим питанням, то в новому світлі виступить і повідомлення про те, що на кожній підкові майстер розписався так дрібно, що це вже ні в якій "мелкоскоп" розглянути не можна. Та й сама трагічна загибель Лівші, який підкорює всякого не тільки своєю професійною майстерністю, але і повним самозреченням в ім'я Батьківщини, вимагає задуматися, чому ж цей диво-людина не знайшов, та й не шукав, вірнішого і більш безпечного способу самим терміновим чином повідомити саме государю, що "англійці рушниці цеглою не чистять ... так щоб і в нас не чистили, а не те, бережи Бог війни, вони стріляти не годяться." Якщо з'єднати всі ці моменти, то виявиться, що герой Н. С. Лєскова, настільки безмежно талановитий і настільки безмежно відданий Батьківщині, в тому, що пов'язано з практичною "користю" і речей, і вчинків, виявляється справжнім дитиною, наскільки чудовим у своїй нестримної щирості і сміливості, настільки і безпорадним, простодушним і нехитрим (тільки зачарованість Лівшею не дозволяє сказати сильніше). І ці міркування, що йдуть від лесковского тексту, особливо цінні, оскільки репутація Лєскова-патріота, здається, ще ніким не піддавалася сумніву.
І якщо все сказане вище справедливо, то і лесковский народні етимології - таке ж прояв іскрометного таланту, чужого практичності, більше того, що руйнує те, що корисно і практично, і справляють свій власний веселий, скомороший свято на місці цих руїн. Весело, цікаво, талановито, проте на шкоду точному і повному взаєморозумінню з іншими людьми!
Отже, неточне знання значень слів і словосполучень, непереборне прагнення, як правило, помилкова, пояснити їх через формальний зв'язок з відомими словами - інша небезпека, що сприяє перетворенню російської мови із засобу зв'язку і спілкування людей на знаряддя хибного розуміння, а в кінцевому рахунку роз'єднання і навіть ворожнечі. І особливо прикро те, що небезпека ця виходить від тієї самої веселої талановитості, яка так не любить занудного копання у словниках і зазубрювання незліченної кількості алогічних винятків з простих правил.
Втім, цю ж думку можна висловити і не в любовно-поблажливою тональності, а в досить злий формі. І тоді це може виглядати, наприклад, так. Незнання або неточне знання значення слова для людини одночасно і ледачого, та не хоче виявити своє незнання вимагає звернення до фантазії, в даному випадку абсолютно недоречного.
Ми всі вчилися потроху чого-небудь ...
Розуміння мови як системи позначень предметів, ознак, дій, станів, думок, почуттів, стосунків і тому подібне, мабуть, настільки очевидно, що наша освіта навіть не вважає за потрібне його якимось чином глибоко укореняти і деталізувати. Зміст шкільного предмета "російська мова" в російській школі орієнтоване зовсім на інші моменти існування мови. За абсолютну даність приймається те, що російськомовний учень все може належним чином зрозуміти, якщо це вже кимось іншим російською мовою сказано.
Також є само собою зрозумілим, що цей учень і сам може висловити російською мовою все те, що йому потрібно або хочеться. Проблеми починаються там, де доводиться мати справу вже не з усною, а з письмовою формою існування мови. Протягом кількох місяців за допомогою букваря школа навчає маленького дитину читати, тобто переводити письмову мову (літери) в усну (звуки). Більш важку, хоча пов'язану з тим же самим протиставленням усний (звуки) - письмовий (літери), завдання вирішує школа упродовж наступних кількох років, домагаючись від учнів орфографічної і пунктуаційної грамотності. Треба сказати, що, маючи в якості головної, практично єдиної мети таку грамотність учнів, шкільна програма з російської мови організована у вищій мірі логічно, послідовно й економно.
Звичайно, дотримання орфографічних і пунктуаційних правил - необхідна умова успішної комунікації між людьми. Однак це лише одна з умов для такої комунікації, найважливішою умовою для якої є наявність, правильне вживання та адекватне розуміння мовних позначень предметів мови. Проте останнє - область безкрайня і бездонна, конвенціональні ж правила доступні для огляду, формалiзуються,, кара за нехтування ними виглядає цілком справедливим покаранням за незнання (соромно сказати!) Рідної російської мови. Хоча насправді до знання власне мови, до вміння висловлювати свої думки і почуття це має лише непрямий стосунок. Не випадково твори школярів та абітурієнтів оцінюються за двома параметрами: за зміст і за помилки. І друге завжди може бути жупелом проти тих, хто не віддає необхідної поваги конвенціональних правилами, вивернутим в нашій свідомості в знання рідної російської мови.
Перенесення уваги з співвідношення між означає і означуваним на самодостатнє існування тільки означає характерний і для вузівської підготовки майбутніх викладачів-словесників. Торкнуся у зв'язку з цим тільки одного моменту - вивчення старослов'янської (церковно-слов'янської мови). Тепер вже "ніде дізнатися", як і кому саме вдалося зберегти вивчення цієї мови в радянській вищій школі. Ясно лише одне, що вивчення цієї мови вдалося відстояти у відокремленому від церкви освіту ціною відмови від перекладу в процесі вивчення євангельських текстів на сучасну російську мову, в результаті чого вивчення старослов'янської мови перетворилося лише у вивчення його фонетичної системи та її історичних змін. За межами уваги "вивчають" таким чином старослов'янська мова залишилося співвідношення між старослов'янськими словами і стоять за ними концептами, такими, наприклад, як "милосердя", "поблажливість", "сподівання" та багато ін. ін Відомо, що старослов `янська мова" виступав в якості донора "по відношенню до російської мови (вираз покійного академіка М. І. Толстого), збагативши останній через словникові запозичення безліччю абстрактних гуманістичних понять. На жаль, для багатьох студентів-філологів до цих пір старослов'янізми характеризуються лише як слова (і морфи) з формальними відмінностями від відповідних одиниць російської мови (злато - золото, прохолода - холод, прибережний - узбережжя, невіглас - невіглас, висвітлювати - свічка і т . п.). Таким чином створюється видимість знань про старослов'янською мовою, хоча насправді найважливіше в таких знаннях відсутня. Трохи краще становище і з вивченням історії російської мови, де також панує фонетика і навіть реконструкція фонологічних систем і на далекій периферії - вміння глибоко осмислити, витлумачити і перевести на сучасну російську мову древні тексти. І хоча в самий останній час завдяки дослідженим академіком А. А. Залізняком текстів берестяних грамот, завдяки вивченню становлення норм російської літературної мови в широкому історико-культурному та релігійному контексті ситуація починає змінюватися на краще, до вивчення історії мови як історії не тільки форм, але і значень ще дуже далеко.
Взагалі, як здається, не піддається обговоренню предметна зв'язка "російська мова" - "література" зовсім не безперечна. Хоча б тому, що існує величезна кількість вчителів-словесників, які дуже полюбляють викладати літературу і відчувають зовсім інші почуття по відношенню до російської мови. Більш органічною видається зв'язка "російська мова" - "іноземна мова", коли в процесі вивчення обох предметів у центрі уваги перебуває позамовних дійсність і засоби її відображення в різних мовах. За наявності цієї фундаментальної для всіх мов спільності самі форми окремих мов живуть абсолютно самостійним життям як в усній, так і в письмовій формі. На жаль, мені невідомі факти подібного з'єднання (не з потреби) викладання рідної та іноземної мов. Хоча про бідність саме рідної мови у багатьох перекладачів доводилося чути багато і часто.
На жаль, з безлічі можливих і реально існуючих словників і довідників наш сучасний учень зазвичай обходиться лише орфографічним російської мови та яким-небудь одним іноземно-російським і російсько-іноземним. У той же час для повсякденного життя і роботи претендує на щось людини абсолютно необхідні, крім енциклопедії, принаймні, два словника російської мови: тлумачний, від слова - до значення, і ідеографічний, від поняття, ідеї - до слова.
На щастя, тлумачний словник російської мови, створений в 40-і рр.. С. І. Ожегова і підтримуваний на рівні і російської мови, і російської лінгвістики кінця нашого століття завдяки зусиллям академіка Н. Ю. Шведової, дозволяє успішно вирішувати багато завдань, які ставить перед інтерпретатором вже наявний, створений кимось іншим текст. У набагато гіршому становищі опиняється той, хто намагається створити свій власний текст російською мовою. Практично у нього немає джерел, які допомагали б йому зробити цю роботу найкращим чином. На відміну від пише або підготовлюваного щось сказати англо-, франко-або німецькомовне. Деяку надію на те, що ми отримаємо таке джерело в майбутньому, вселяє проект академіка Ю. Д. Апресяна, що реалізовується в Інституті російської мови РАН, за інтегральним опису російської мови. Однак тільки сам цей грандіозний проект вимагає сил, часу і чималих коштів. А скільки часу, сил і коштів потрібно для того, щоб створені в Академії опису стали елементом шкільного викладання, нашого суспільного життя?
Звичайно, тут сам рух думки вимагає почати скаржитися на убогість засобів і неуважність влади, вимагати фінансових вливань і обіцяти фантастичні успіхи в майбутньому. Проте я не стану цього робити. Не тому, що добре пам'ятаю, як в одному дуже хорошому університеті чималі кошти, виділені на поліпшення викладання російської мови як іноземної, в основному пішли на написання і захист дисертацій за скільки вузької, настільки й неактуальною проблематики, єдино в якій спеціалізувався сам "розпорядник кредитів ". Причому авторами дисертацій були виключно члени сімей або його колег, або різних "корисних людей". Таке перепрофільовані використання коштів, що виділяються урядом, - справа безсмертне.
Не варто чогось вимагати від уряду і тому, що в ситуації навіть не виживання, а вимирання, коли смертність у країні вище народжуваності, для нації є речі і важливіші тих, які стосуються російської мови. Зрозуміло, якщо вирішити, що сама швидка загибель абсолютно неминуча, залишається лише тільки чекати її. Але а якщо все-таки є якась надія на національне відродження, то чекати допомоги російській мові від уряду все одно абсолютно марно. Марно тому, що нинішньому уряду не тільки не потрібно, але просто смертельно небезпечно мати такий народ, таке суспільство, яке вже зі шкільної лави вміло б вирішувати елементарні мовні завдання з відрізнення правди від напівправди, за визначенням того, про що саме замовчує говорить, або чому він нав'язує хто слухає або читає свою власну, позитивну чи негативну, оцінку осіб, предметів, подій, явищ ...
Розглянемо два слова: привілеї та пільги. Для розуміння значення першого слова вельми характерний той контекст, в якому воно виступає у книзі Бориса Єльцина "Записки президента":
"Коли я був депутатом Верховної Ради - відмовився від депутатської машини, від дачі. Відмовився і від спеціальної поліклініки, записався в районну.
І раптом зіткнувся з тим, що тут (на посаді Голови Верховної Ради РСФСР. - І. М.) не відмовлятися треба, а вибивати! Оскільки керівнику Росії потрібні були не "привілеї", а нормальні умови роботи, яких на той момент просто не було.
Це раптове відкриття мене так вразило, що я капітально замислився: чи зрозуміють мене люди? Стільки років таврував привілеї, і раптом ... Потім вирішив, що люди не дурніші за мене. Вони ще раніше зрозуміли, що боротися треба не з партійними привілеями, а з безконтрольною, всеосяжної владою партії, з її ідеологією і політикою "(Видавництво" Вогник ", М. 1994, стор 35). У цьому тексті слово привілеї (без лапок ) вживається у значенні: "наявність тих матеріальних благ, які зазвичай у людей відсутні". У цьому визначенні, як це завжди буває в мові, не зовсім ясно, що ж саме означає "зазвичай", що ж створює ту точку відліку, саму норму , відхилення від якої вгору або вниз вже вимагає спеціального позначення. Адже добре відомо, що три волосини на голові - це "дуже мало" (менше норми, за нормою вся голова повинна бути більш-менш густо покрита волоссям), а три волосини в супі - це "дуже багато" (більше норми, за нормою в супі не повинно бути жодної волосини).
Слово пільга позначає інше: "відсутність тих неприємних обов'язків (служба в армії, плата за суспільні блага, наприклад), які зазвичай у людей є". Подібно до того, як те, що позначається окремо як батько і мати, може бути разом названо словом батьки, привілеї та пільги разом по-російськи називаються словом халява. Однак це останнє належить тільки зниженим, вульгарному стилю мовлення, а в нейтральному стилі відповідного слова в російській мові просто немає.
Ще одна особливість слів привілей і пільга пов'язана вже не з тим, що вони позначають, але з тим, що вони можуть вживатися в російській мові без обов'язкового зазначення на тих осіб, які ці привілеї та пільги мають, тобто по-русски можна сказати і боротися з привілеями чиновників (партократів, академічних працівників тощо, однак частіше все-таки тих, хто оцінюється негативно, тобто не держслужбовці, а чиновники, не партійні працівники, а партократи, апаратники і т.п.) і просто боротися з привілеями (не зрозуміло, з чиїми, але, мабуть, з привілеями тих людей, які їх мають; у інвалідів, пенсіонерів, рядових працівників, оскільки вони рядові, привілеїв зазвичай немає). Точно так само можна сказати скасувати митні пільги спортивним організаціям (тут ясно, хто і в якій сфері має пільги) і просто скасувати пільги (в цьому випадку незрозуміло, кому, але, мабуть, тим, хто такі пільги має, тобто, як можна здогадуватися, і тим близьким до можновладцям, у яких є ще й привілеї, і тим з різних причин знедоленим людям, у яких немає привілеїв, але, мабуть, є якісь пільги). Отже, в період від боротьби за владу до зміцнення у владі послідовна принципова позиція: боротьба з привілеями на першому етапі і скасування пільг - на останньому. Є різниця? І хтось може сподіватися, що секрети подібних трансформацій будуть пояснюватися школярам чи постануть на сторінках масових видань? Хто ж рубає сук, на якому сам сидить? І дуже комфортно! Давайте вже краще зосередимося на навчання правопису слова привілей і піддамо остракізму тих, хто пише в ньому букви і та е на неналежних місцях. Або поміркуємо про іншомовному походження привілеї, на відміну від слов'янської пільги, коріння якої можна виявити і в таких прекрасних словах, як користь чи не можна, а заодно і продовжимо дискусію (випустимо монографії, будемо навчати студентів, проведемо наукову конференцію) на тему про те, коли, чому і за яких обставин г змінилося на з, тверде або м'яке. І всі ці напруги красномовно спростують всіх тих злостивців, які посміють стверджувати, що ми не дбаємо про наше рідне російською мовою.
Духовний розбрат і здичавіння, в якому опинилася наша країна після краху системи офіційної ідеології комунізму, потребують нової ідеології, так би мовити, загальнонаціональної ідеї. Втім, не треба думати, що будь-яке окремо взяте положення в старій системі було помилковим, помилкової виявилася саме система в цілому. І основна причина краху системи полягає в тому, що вона виявилася такою ж "системою фраз", якій відгороджувався від реальності горьківська Клим Самгін. Нестиковка з реальністю, а простіше, брехня, розрахована на довірливих і неосвічених (у тому числі і в області рідної мови) людей, протягом багатьох десятиліть експлуатувати саме ці народні риси, призвела до того, що тепер саме "якість населення" не без підстав розглядається багатьма, наприклад, видним економістом Л. А. Абалкін, як головна перешкода до перетворення нашої країни на процвітаючу державу.
Замовлена президентом "загальнонаціональна ідея", з її різноманітними наслідками і відгалуженнями, крім різних інших якостей, повинна бути неодмінно чесною. Незліченна кількість разів обманутий народ (від обіцянки комунізму до 1980 року до ваучерної приватизації і компенсації грошових вкладів), що пройшов вже не в одному поколінні систему далеко не в усьому, крім ідеологічної основи, як поганого шкільної освіти, інтуїтивно відчуває будь-який обман і недомовленість, нечіткість і розмитість, невиправдане осуд чи вихваляння. Йому не вистачає тих знань про російською мовою, які дозволяли б щоразу вистачати обманщика за руку. Сподіватися на те, що ошуканець сам раптом виправиться і перестане намагатися обманювати, - наївно. Ще наївно припускати, що ошуканець буде радий познайомити кожного зі своїми технологіями. В існуючих умовах кожен самостійно повинен навчитися до кінця вичитувати точний сенс (або його повна відсутність) з будь-яких пропонованих йому текстів. І створюючи власні тексти, твердо знати, що майбутній їх читач зуміє найкращим чином зробити те ж саме. Вчителі-словесники, науковці-філологи, незаангажовані працівники засобів масової інформації зобов'язані зробити все, що вони можуть, щоб укоренити саме такий підхід до рідної мови в нашому народі. Як це не парадоксально звучить, але головний лінгвістичне питання - це правда. Про особу говорить чи пише, про його справжні наміри і про його дійсне ставлення до слухача і читачеві. Як до свого співвітчизника, соратнику, співробітнику або як до бидла, якого нічого не варто обдурити і змусити робити те, що вигідно мені. Розрахунок на останнє, і нині досить сумнівний, буде приречений остаточно лише тоді, коли вивчення російської мови перестане бути лише навчанням орфографії та пунктуації і стане навчанням того, як отримати повний і точний сенс з текстів російською мовою і як втілити російською мовою максимально повно , точно і з урахуванням адресата те, що переповнює наш розум і серце.
Список літератури
І. Г. Милославський. Низькі істини про такого, що принижує обмані