Нетрадиційні джерела енергії в Криму

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Курсову роботу з економічної географії виконав Андрєєв Ваня

КЕІ КНЕУ

Сімферополь, Крим

Введення

В даний час в усьому світі спостерігається підвищений інтерес до використання в різних галузях економіки нетрадиційних відновлюваних джерел енергії (НВДЕ). Ведеться бурхлива дискусія про вибір шляхів розвитку енергетики. Це пов'язано, перш за все, зі зростаючою необхідністю охорони навколишнього середовища.

Рушійною силою цього процесу є зміни, що відбуваються в енергетичній політиці країн із структурною перебудовою паливно-енергетичного комплексу, пов'язаної з екологічною ситуацією, що складається в даний час як переходом на енергозберігаючі та ресурсозберігаючі технології в енергетиці, так і в промисловості і в житлово-цивільному комплексі.

Щорічно у світі збільшується число міжнародних симпозіумів, конференцій і зустрічей учених і фахівців, що розглядають стан та перспективи розвитку цього напрямку енергетики.

Значну увагу цій проблемі приділяється організаціями, що входять в ООН, такими як ЮНЕСКО, ЄЕК, ЮНЕП, ЮНІДС, а також іншими міжурядовими та неурядовими міжнародними організаціями. Виділяються значні кошти на роботи в області НВДЕ з цільових асигнувань ЄЕС, Європейського фонду національного розвитку, Євроатому та інших організацій.

Наближається загроза паливного "голоду", а також забруднення навколишнього середовища і той факт, що приріст потреби в енергії значно випереджає приріст її виробництва, змушує багато країн з нових позицій звернути увагу на енергію сонячних променів, вітру, поточної води, тепла земних надр, то є на енергію, велика частина якої розчиняється в просторі, не приносячи ні шкоди, ні користі.

В даний час на виробництво тепла і електрики витрачається щорічно кількість тепла, еквівалентну приблизно 1000 трлн. барелів нафти, спалювання яких сильно засмічує атмосферу Землі.

Досвід.

У 1990 р. перше місце за обсягом бюджетних асигнувань на НДДКР в області НВДЕ зберігалося за США, друге - у Японії, у германії - третє, далі йдуть Італія, Іспанія, Великобританія і Нідерланди. Відзначається також деяка зміна пріоритетів у ставленні до різних видів НВДЕ. Перше місце належить тепер сонячній енергетиці, друге - біоенергетики, яка кілька відтіснила вітроенергетику. Останнє пояснюється тим, що багато вітроенергетичні проекти не доведені до промислової та комерційної стадії. Третє місце залишилося за геотермальної енергетикою.

У «Білій книзі» ООН (1992 р.), присвяченій ролі НВДЕ наведено оцінку питомих витрат на будівництво енергетичних установок на нетрадиційних відновлюваних джерелах енергії.

Очікувана вартість в доларах 1 квт встановленої потужності у 1998 р. оцінюється: для ТЕС на вугіллі потужністю 300 МВт - 2283, для групи вітроустановок потужністю 75 МВт - 1434. Для електростанцій на біомасі потужністю 40 МВт - 7085, ГеоТЕС потужністю 113 МВт - 1527, сонячні електростанції модульного типу потужністю 30 МВт - 4497, фотоелектричні станції потужністю 100 МВт - 3800 МВт - 4200. Частка НВДЕ в світовому паливно-енергетичному балансі світу в 1985 р. склала 17,6%, у тому числі гідроенергія 5,8% (частка серед НВДЕ 33%), біомаса з природних джерел та енергетичних плантацій - 10,3% (58% всіх НВДЕ), відходи сільського господарства - 1,2%. Очікується, що до 2000 р. внесок НВДЕ зросте до 4807 млн. т. умовного палива, при цьому гідроенергія складе 26%, сонячна енергія 6%, деревне паливо 49%, відходи 15%, енергія вітру 1,8%. До 2020 р. при загальному споживанні НВДЕ приблизно 6944 млн. т. умовного палива, частка різних джерел складе відповідно 25; 9,6; 42 і 13,3%.

Зважаючи на все більш загострюються проблеми захисту навколишнього середовища, зроблена спроба оцінки граничних значень можливого використання енергії. В одному з прогнозів наголошується, що для запобігання катастрофічного забруднення навколишнього середовища і збереження різноманіття біологічних вдів на Землі споживання енергії на одну людину в середньому не повинна перевищувати 80 ГДж / год.

В даний час у США воно становить 280, у Великобританії 150 ГДж.

В одному з прогнозів, розроблених в Іспанії, проведена оцінка можливого потенціалу використання НВДЕ в світі. Технічний гідропотенціал світу оцінено в 1350 ГВт.

За прогнозом розвитку використання НВДЕ, виконаному в США вказується, що ресурси НВДЕ в США більш ніж у 500 разів перевищують обсяги їх споживання і більш ніж в 10 разів ресурси органічного та ядерного палива.

До 2030 р. НВДЕ можуть дати енергію, еквівалентну 50-70 сучасного рівня споживання енергії. НВДЕ, переважно біомаса і гідроресурси, задовольняють зараз приблизно 20% світової потреби в енергії, а енергія біомаси - 35% енергетичних потреб країн, що розвиваються.

Гідроенергія і біомаса задовольняють більше 50% енергетичних потреб Норвегії. У промислово розвинених країнах потреба в низькотемпературному теплі становить 30-50% загальної потреби в енергії, а в країнах, що розвиваються - ще більше. Через кілька десятиліть за допомогою сонячної енергії вироблятиметься нагрів майже всієї вимагається води, а пасивні системи опалення та охолодження будівель знизять потребу в енергії для цих цілей приблизно на 80%.

На Кіпрі, в Ізраїлі, Японії і Йорданії 25-65% потреби в гарячій воді забезпечують геліотермічної установки.

В кінці 1989 р. потужність електрогенеруючих установок у країнах ЄС на НВДЕ склала 1718 МВт. Наприклад, у Португалії потужність установок на біомасі склала 201 МВт, на міських та промислових відходах в Німеччині - 194, У Нідерландах - 164 МВт. В Італії потужність геотермальних установок склала 521 МВт (всього в країнах ЄС 559 МВт). Франція - єдина країна, що володіє великою електростанцією 240 МВт. Данія має 77% (253 МВт) всіх вітроустановок ЄС, Нідерланди - 40 МВт.

У країнах ЄС реалізувалася третій чотирирічна програма в області НВДЕ (1990 - 1994 рр..), Принциповою метою якої було підвищення конкурентоспроможності Європейської промисловості високих технологій на світовому ринку, в порівнянні з промисловістю США і Японії.

Найважливішим досягненням перших двох програм НДДКР були визнані розробка проекту сонячної електростанції баштового типу, будівництво 15 геліоенергетичних установок потужністю 30 - 300 кВт впровадження технологій з використання енергії біомаси та геотермальної енергії.

У світі експлуатується понад 100 тис. вітроенергетичних установок загальною потужністю 2500 МВт, у тому числі більше 16 тис. у США.

Згідно з прогнозом ВЕР, на частку НВДЕ в 2020 р. буде припадати 1150 - 1450 млн. т умовного палива (5,6 - 5,8% загального енергоспоживання). При цьому прогнозована частка окремих видів НВДЕ складе: біомаса - 35%, сонячна енергія - 13%, гідроенергія - 16%, вітроенергії - 18%, геотермальна енергія - 12%, енергія океану - 6%. [5]

СИТУАЦІЯ НА УКРАЇНІ ТА В КРИМУ.

Важко переоцінити вплив, який чинить енергетична сфера на життєдіяльність населення та національну безпеку України.

Після нафтових криз 1973 і 1979 рр.. і особливо після Чорнобильської катастрофи, обмежила розвиток атомної енергетики, погляди фахівців на енергетичну галузь дещо змінилися. На їхню думку, енергетична криза, яку переживає Україна в даний час, пов'язаний, в першу чергу, з нестачею власних паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР), який доводиться виконувати за рахунок імпорту вугілля, нафти і природного газу, а також неефективністю їх використання на місцях споживання.

Незважаючи на деякі позитивні зрушення (зниження інфляції, створення фінансово-банківської системи і намітився ріст виробництва в окремих галузях), економіка та енергетика України в 1996 - 1997 рр.. продовжували залишатися в кризовому стані. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 1996р. знову зменшився. У 1997р. його обсяг знизився в порівнянні з 1996 р. ще на 9%.

Обсяги виробництва та видобутку енергоресурсів в Україні змінилися незначно. Видобуток вугілля в 1996р. збільшилася в порівнянні з 1995р. на 9,2% і склала 2101,5 ПДЖ, природного газу - на 1,6% і досягла 630,9 ПДж, виробництво електроенергії знизилося на 0,7% і склало 192,6 ТВт.ч.

Як і в попередні роки, у 1996 - 1997 рр.. спостерігалися такі негативні явища, як низька ефективність управління економікою, криза платежів між підприємствами та заборгованість по заробітній платі, велику питому вагу тіньової економіки. Темпи зниження рівнів ВВП вище, ніж темпи зменшення потреби в енергоресурсах, що визначає погіршення показників ефективності енерговикористання.

В даний час кризовий стан галузей енергетики характеризується в першу чергу великими заборгованостями споживачів по оплаті вугілля, газу, нафтопродуктів, електричної та теплової енергії. Тільки за електроенергію заборгованість становить понад 2,5 млрд. дол При цьому найбільш надійним платником є ​​населення, яке сплатило близько 70% спожитої енергії і 80% вартості використаного газу.

Зниження енергоспоживання, в тому числі природного газу та електроенергії, обумовлено головним чином падінням виробництва. Певний вплив на зменшення енергоспоживання зробило зростання цін на енергоресурси. Ціна на електроенергію у 1996р. зріс порівняно з 1990р. для побутових споживачів більш ніж у 20 разів, у промисловості - у 35 разів і склала відповідно 4,4 і 3,5 - 3,8 цента за 1 кВт-год. Держава бере активну участь у регулюванні цін на електроенергію, зокрема, у встановленні верхньої межі ціни на електроенергію, яка споживається в побуті. Таке ж участь держава приймала у встановленні верхньої межі ціни на газ для побутових споживачів в 1997 р. До жовтня 1997 р. воно виплачувало з бюджету 20%-ную дотацію за газ, споживаний в побуті, при його ціні 83 дол за 1000 м3 ( з урахуванням транспортування газу). Зараз для побутових споживачів встановлена ​​ціна на природний газ у розмірі 62 дол за 1000 м3 за наявності газового лічильника і 70 дол за його відсутності.

Ціни на теплову енергію в 1990 - 1995 рр.. змінювалися значно частіше, ніж на інші енергоносії. Особливо зросла ціна на теплову енергію для побутових споживачів: так, у 1996 р. вона збільшилася в 129 разів у порівнянні з 1990 р. В даний час середня ціна за 1 Гкал тепла становить: для промисловості - 28,9, для побутових споживачів - 16 дол

Таким чином, перехід до ринкової економіки істотно вплинув на збільшення цін на енергоресурси, що ускладнило платіжну спроможність споживачів. Великі заборгованості з оплати енергоресурсів негативно позначилися на ефективності роботи енергетичних галузей і блокували їх діяльність у напрямку подальшого розвитку та модернізації енергетичного обладнання. Понад 70% обладнання теплових електростанцій України вимагають заміни або модернізації, вугільна промисловість потребує реструктуризації шахтного фонду, обладнання гідроелектростанцій Дніпровського каскаду фізично і морально застаріло. В електроенергетиці передбачається введення в експлуатацію по одному блоку потужністю 1000 МВт на Рівненській та Хмельницькій АЕС, в процесі модернізації теплових електростанцій намічається використання парогазових циклів.

При проведенні енергетичної політики основні зусилля держави спрямовані на збільшення частки виробництва власних енергоресурсів (зараз до 50% палива імпортується), а також на подальшу диверсифікацію джерел їх імпорту. Як вже зазначалося, з падінням обсягів виробництва споживання енергоресурсів істотно знизилося. Якщо розглянути енергоспоживання по галузях, то видно, що найбільш значне зниження потреби відбулося в промисловості. Найнижчі темпи зниження потреби в кінцевій енергії та природному газі спостерігаються в побутовому секторі, більше того, потреба в електричній енергії в порівнянні з 1990 р. навіть дещо зросла.

Перш ніж розглянути стан приватизації енергетики та можливості прямих зарубіжних інвестицій, необхідно проаналізувати структуру енергетики, зокрема, таких галузей, як електроенергетика і газова промисловість. Керівним і координуючим органом в електроенергетиці є Міністерство енергетики України. У його структуру входять 4 генеруючі компанії та 27 регіональних розподільних компаній (25 обласних та 2 міських). Вся продаж електроенергії споживачам здійснюється через регіональні розподільчі компанії.

Газовою промисловістю управляє Державний комітет нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України. У його структуру входять два акціонерних товариства - "Укргазпром" (видобуток, переробка, транспорт, заощадження газу) і "Укргаз" (реалізація газу споживачам). АТ "Укргазпром" складається з 8 регіональних дочірніх підприємств, АТ "Укргаз" має у своєму складі 25 обласних та 2 міських регіональних організації з реалізації газу споживачам. На газовому ринку Україні існує також мережа великих газотрейдерів (їх кількість змінюється щорічно, в середньому - 5 - 7 трейдерів). За новими правилами отримати ліцензію на постачання в Україну газу може практично кожна фірма при відповідному оформленні документів. Скасовується практикувався останнім часом територіальний принцип функціонування газового ринку, при якому вся територія держави була поділена між великими газотрейдерами. При такій схемі у споживачів конкретного регіону не було вибору, тому що постачальник був практично один.

Процес приватизації в Україну йде поки недостатньо активно. Практично приватизовані всі малі та середні підприємства, а з великих державних промислових підприємств приватизовано близько 50%. Можна відзначити дві основні причини низьких темпів приватизації: відсутність ефективних механізмів приватизації, що призводить до зловживань і завдає значної шкоди державі; існування досить сильної опозиції лівих сил у Верховній Раді і на місцях.

Приватизація підприємств енергетичного комплексу розпочато в 1996р. Зараз вже приватизовано більшість обласних розподільних компаній в електроенергетиці, при цьому передбачено, що частка держави в акціях обласних розподільних компаній становитиме 26%. Частка держави в пакетах акцій генеруючих компаній визначена в розмірі 51%.

Практично процес масштабної приватизації початий тільки в електроенергетиці, просування в цьому напрямку в інших енергетичних галузях поки незначно. Це одна з причин відсутності прямих зарубіжних інвестицій в енергетику. В даний час реалізується інвестиційний проект з реконструкції гідроелектростанцій р. Дніпро вартістю 120 млн. дол, з яких частка прямих зарубіжних інвестицій складає 90 млн. дол Розглядаються варіанти використання прямих зарубіжних інвестицій в проектах реконструкції Старобешівської, Зміївської та Криворізької теплових електростанцій, а також у проектах реструктуризації підприємств вугільної промисловості.

Теплопостачання промислових і побутових споживачів грунтується на використанні централізованих теплоджерел, їх частка перевищує 80%. У 1996р. відпустку тепла споживачам від централізованих джерел склав 8 млн. Гкал, або 1013,1 ПДж.

В даний час в структурі централізованого теплопостачання найбільшу питому вагу мають котельні установки - 62%, частка теплових електростанцій становить 33%, утилізаційних установок - 4,8%, решта вироблення тепла (0,2%) здійснюється іншими установками. Теплова потужність теплоелектроцентралей становить 132,8 тис. ГДж / год, котелень - 708,9 тис. ГДж / год

Аналіз показує, що в структурі потужностей ТЕЦ Україні близько 40% становить енергетичне обладнання, яке розраховане на низькі і середні параметри пари (4 і 9 МПа), яке фізично застаріло і знаходиться в критичному стані. Тут перш за все стоїть завдання виведення цього обладнання з експлуатації та переведення ТЕЦ в режим роботи котельних.

Кількість централізованих котелень потужністю більше 84 ГДж / год складає 2780, при цьому середня потужність однієї котельні - 255 ГДж / год

Слід відзначити основні негативні моменти систем централізованого теплопостачання в Україну:

низька надійність транспорту тепла і великі експлуатаційні витрати (значно вище проектних) на ремонт теплових мереж;

недостатньо гнучке регулювання режимів теплопостачання, що знижує комфортність і призводить до втрат теплової енергії;

великий відсоток фізичного зносу обладнання.

В цілому споживання у сфері централізованого теплопостачання в 1996 р. в порівнянні з 1990р. знизилося на 41,2%, при цьому з 1996р. відзначалося зростання теплоспоживання в побуті.

Згідно зі статистикою втрати тепла при централізованому теплопостачанні складають понад 17% загальної кількості теплової енергії, що передається споживачам.

При подальшому розвитку теплопостачання Україні та технічному переозброєнні всієї теплоенергетики необхідно враховувати два основних взаємовиключних фактори: зниження частки централізації у зв'язку з передбачуваним масовим індивідуальним житловим будівництвом, з одного боку, і необхідність збільшення питомої ваги теплофікаційної вироблення електроенергії у зв'язку з різким подорожчанням органічного палива та виникаючими проблемами паливозабезпечення - з іншого.

Розвиток теплофікації припускає використання нових прогресивних технологій:

впровадження парогазових ТЕЦ з утилізацією тепла за схемою високотемпературних і низькотемпературних підігрівачів на базі вітчизняного та імпортного обладнання, зокрема, впровадження парогазових ТЕЦ за схемою високотемпературних підігрівачів при внутрицикловой газифікації вугілля на паровоздушное дуття, а також з парогенераторами з киплячим шаром;

вдосконалення паротурбінного циклу шляхом утилізації тепла відхідних газів при охолодженні нижче температури точки роси;

організація процесу спалювання природного газу з утилізацією тепла, що дозволяє знизити витрати газу на 10 - 12% і шкідливі викиди - на 50 - 60%.

Україна володіє значними ресурсами нетрадиційних відновлюваних джерел енергії (сонячна і геотермальна енергія) для отримання тепла. Однак при сучасному рівні розвитку техніки їх широке використання ускладнене через неконкурентоспроможність в порівнянні з традиційними джерелами, тому що держава практично не вкладала кошти у створення потрібних технологій та обладнання. Залучення в енергетичний баланс країни ресурсів геотермальної та сонячної енергії для цілей теплопостачання може забезпечити економію органічного палива в розмірі 3-5%.

Недостатньо використовуються такі нетрадиційні джерела теплопостачання, як теплові насоси. При утилізації теплоти поновлюваних джерел енергії і низькотемпературних вторинних ресурсів теплові насоси можуть забезпечити до 5% виробництва теплової енергії. Теплонасосні станції потужністю 25 - 100 МВт, здатні витягувати теплову енергію з великих природних водойм, систем оборотного водопостачання підприємств, стоків міст, можуть замінити традиційні котельні, запобігаючи при цьому екологічний збиток, що наноситься спалюванням палива.

Очевидно, що в перспективі частка централізованого теплопостачання дещо знизиться у зв'язку зі збільшенням питомої ваги децентралізованих джерел, проте роль централізованих джерел тепла залишиться переважаючою. До початку процесу приватизації близько 30% джерел централізованого теплопостачання знаходилося у власності комунальної енергетики, а інші належали галузевим міністерствам (Міненерго та іншим). Все це була державна власність. В даний час більше 40% джерел централізованого теплопостачання є власністю приватних осіб та місцевої адміністрації, передбачається повна передача джерел теплопостачання з державної власності у приватну і у власність місцевих органів управління.

Енергетика та інші галузі економіки чинять негативний вплив на навколишнє середовище, при цьому частка енергетичних галузей становить до 60%. Зниження обсягу викидів за останні роки пов'язані головним чином із зменшенням виробництва електричної та теплової енергії, так як відсутність фінансування не дозволило реалізувати нові заходи зі зменшення шкідливих викидів. У табл. 4 наведені розрахунки емісії парникових газів, виконані за методикою IPCC. Основна частка викидів парникових газів - 86% - припадає на процеси спалювання різних видів палива, 14% викидів утворюється в технологічних процесах виробництва. Заходи щодо зменшення викидів парникових газів можна систематизувати таким чином:

реалізація заходів щодо зниження потреби в паливі та енергії;

вдосконалення індустріальних (технологічних) процесів з метою зниження обсягів емісії;

лісовідновлення, в тому числі в зоні Чорнобильської АЕС;

утилізація рідких і твердих побутових відходів з метою зниження викидів СН4;

здійснення комплексу спеціальних заходів та впровадження ефективних пристроїв по зниженню викидів NО, СО і ін;

інші способи зниження шкідливих викидів (скорочення втрат горючих газів, вдосконалення внутрішньогалузевої структури виробництва та ін.) [4]

Крим відноситься до знергодефіцітному регіону Україна, задовольняє свої потреби за рахунок використання власних ПЕР менш ніж на 40%. На справжній момент річна потреба Криму в природному газі становить 1 млрл 650 млн. куб. м, при цьому власний видобуток становить лише 650 млн. куб м. Дефіцит заповнюється поставками з родовищ Західного Сибіру та Середньої Азії за цінами, що наближається до світових.

Електроспоживання становить близько 8 млрд. кВт / год на рік. Але за рахунок власних джерел виробляється лише 10% необхідної енергії. Інша частина надходить в Крим по міжсистемних ліній електропередачі напругою 220-330 кВт від "Одессенерго" і "Дніпроенерго" (відповідно 52,1 і 36,9%). Однак по цих лініях межа по потужності становить 1280 МВт. При його перевищенні вводяться вимушені відключення споживачів для запобігання аварій і пошкодження обладнання.

До основних споживачів електроенергії в Криму відносяться: промисловість (включаючи агровиробництво) - 35%, сільське господарство - 22%, населення - 21%, соціальна сфера - 15%, інші споживачі - 7%.

Головними виробниками електроенергії в республіці є теплові електростанції. Вони розташовані в Сімферополі, Севастополі, Саках та Керчі. Все, за винятком Камиш-Бурунської, що використовує вугілля, працюють на газі, в режимі виробництва електроенергії і тепла, тобто є теплоелектроцентралями (ТЕЦ). Сумарна потужність всіх електростанцій Криму складає 374,5 МВт. Потужність Сімферопольської ТЕЦ становить 278 МВт, Севастопольської - 54,5 МВт, Камиш-Бурунської - 30 МВт і Сакської - 12 МВт.

На кожного жителя республіки припадає близько 3 тис. кВт.год електроенергії на рік. Для порівняння: в колишньому СРСР в середньому 6 тис., в США - 11 тис., в Норвегії - 15 тис. кВт год на рік на людину.

Домогтися приросту виробництва електроенергії на діючих ТЕЦ в обсязі, що забезпечує повне зняття дефіциту, неможливо. Однак зменшення залежності від "Одессенерго" і "Дніпроенерго" можливий за рахунок нарощування власних генеруючих потужностей, як на основі реконструкції та розширення діючих електростанцій, так і введення нових джерел. [9]

Аналіз даних про прогнозовані власних запасах і видобутку ПЕР на території Кримського регіону дозволяє зробити висновок про те, що Крим має достатні потенційні можливості для збільшення власного видобутку нафти і природного газу. Однак, для їх освоєння потрібні значні капітальні вкладення з залученням зарубіжних інвесторів, що можна можливо лише в перспективі.

Як відомо, розвиток основних галузей економіки Криму повністю залежить від надійності енергозабезпечення внутрішніх споживачів та вартості енергоносіїв. Періодичне збільшення витрат на придбання ПЕР при переході до ринкових відносин ставить у дуже важке економічне становище як окремі енергоємні промислові підприємства, так і основні галузі економіки Криму в цілому.

У той же час, ефективність використання ПЕР на промислових підприємствах Криму дуже низька. При загальному спаді виробництва, енергетичні витрати на одиницю національного валового продукту збільшилися на 25-40%, що в 2-3 рази вище показників, в економічно розвинених країнах Західної Європи. При цьому вартість енергоресурсів на багатьох промислових вітчизняних підприємствах вже досягає 50-70% від вартості всіх витрат, закладених в собівартість продукції, що випускається. Це призводить до її неконкурентноспособности і зниження реалізації як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках, що сприяє дестабілізації соціально-економічного становища в суспільстві.

Крім того, за оцінками фахівців, при збереженні існуючих способах видобутку нафти і природного газу та їх споживанні на рівні 80-х рр.., Запаси природних ресурсів в Криму можуть бути вичерпані вже через 40-50 років.

Для вирішення цих проблем необхідні, перш за все, переоцінка пріоритетів і прийняття нетрадиційних і еффектііних заходів по перебудові паливно-енергетичного господарства Криму в напрямку більш економного використання його головного надбання - паливно-енергетичних ресурсів. Енергетична політика повинна відповідати сучасним вимогам: бути соціально значущою і зорієнтуватися на підвищення життєвого рівня населення. Зниження енергоємності вітчизняної продукції є найважливішою умовою забезпечення енергетичної безпеки України та Кримського регіону зокрема.

Найважливіші напрями цієї політики визначені Законом України "Про енергозбереження", Указом Президента України від 2 квітня 1997 р. № 285/97 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22 березня 1997 р. про невідкладні заходи для забезпечення України енергоносіями та їх раціонального використання ". Вони відображені в Комплексної державної програми енергозбереження України (КДПЕ) та Концепції енергозбереження Криму на період до 2010 р.

Однак для економічного обгрунтування основних напрямку по економії ПЕР в Криму, необхідна власна регіональна державна програма з енергозбереження, яка дозволить проводити жорстку енергозберігаючу політику і в кінцевому підсумку стабілізувати економічну ситуацію в регіоні.

Віддаючи пріоритет підвищення ефективності використання енергоресурсів, можна в значній мірі "розвантажити" інвестиційну складову, необхідну для підтримання обсягів видобутку власних ПЕР, і значно поліпшити екологічну обстановку в регіоні, зменшивши кількість шкідливих викидів в атмосферу.

Основним стратегічним напрямком енергозбереження в Криму повинна стати структурно-технологічна перебудова енергоємних галузей, яка зможе припинити зростання енергоємності валового національного продукту до 2000 р. і її зниження до 20% до 2010 г за рахунок переходу на менш енергоємні технології та виробництва і припинення випуску неконкурентноспроможною продукції .

Першочерговими об'єктами, до яких повинна застосовуватися енергозберігаюча політика, є енергоємні промислові підприємства та організації провідних галузей економіки Криму. При цьому особлива увага повинна бути приділена заходам, що дозволяє при невеликих витратах досягти швидкого повернення вкладених коштів за рахунок більш ефективного використання енергоносіїв. Основна частина технологічних розробок повинна бути спрямована на модернізацію і оптимізацію технологічних процесів з метою зменшення енергетичних витрат на одиницю продукції, що випускається, зниження втрат теплової та електричної енергії та економії органічного палива на теплоджерела.

У той час як основні енергоносії - електроенергії, газу, вугілля, рідкого палива - на вітчизняних підприємствах витрачаються вкрай неефективно, з великими втратами теплової та електричної енергії і значними забрудненнями навколишнього середовища, в Криму виявляються незатребуваними величезні потенційні можливості природних екологічно чистих нетрадиційних відновлюваних джерел енергії (НВДЕ): сонячної радіації, вітрової енергії, теплоти підземного грунту, морських і геотермальних вод. Практично не використовується теплота промислових скидних стоків промпідприємств. В даний час внесок НВДЕ в загальну енергетику Кримського регіону дуже малий і становить не більше 1% від усього енергоспоживання.

Аналіз регіонального положення в ПЕК, а також екологічного стану навколишнього середовища в санаторно-курортних зонах, свідчить про технічну можливість та економічної доцільності більш широкого використання для теплопостачання існуючих будівель і споруд НВДЕ з метою економії тепла і палива на існуючих теплоджерела.

Національної енергетичної програми України передбачається покрити до 2010 р. за рахунок використання нетрадиційних та поновлюваних джерел до 10% потреби в ПЕР. [8]

Обгрунтування.

Існуючий енергетичний потенціал і перспектива використання | нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії.

Представлений вище аналіз енергоспоживання в Криму показав, що негативні тенденції розвитку нетрадиційної енергетики в Криму обумовлені, в основному, наявністю двох факторів: швидким виснаженням природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища.

При збереженні існуючих способів та обсягів видобутку нафти і природного газу та їх споживанні на рівні 80-х рр.., Запаси можуть бути вичерпані на території Кримського регіону вже через 40-50років.

Щорічні втрати від погіршення середовища проживання становлять 15-20% валового національного доходу Зонами екологічного лиха вже є території Північного Криму, узбережжя Чорного та Азовського морів. Критичність ситуації посилюється економічним і енергетичним кризою в регіоні, так як на частку енергетики припадає до 80% шкідливих викидів в атмосферу.

Впроваджувані перспективні технології традиційної енергетики підвищують ефективність використання енергоносіїв, але не поліпшують екологічну ситуацію, що необхідно для курортно-оздоровчих зон Криму.

У зв'язку з цим виникає необхідність виявлення можливостей раціонального використання паливно-енергетичних ресурсів традиційної енергетики, з одного боку, та розробки і широкого впровадження в Криму науково-технічних розробок і пропозицій щодо використання нетрадиційних та відновлюваних екологічно чистих джерел енергії (НВІЕ), - з іншого сторони.

Таким чином, необхідність і доцільність розвитку даного напрямку енергетики з економії ПЕР в Криму обумовлені наступними причинами:

-Дефіцитом традиційних власних паливно-енергетичних ресурсів;

-Дисбалансом у розвитку енергетичного комплексу України, який орієнтований на значне (до 25-30%) виробництво електроенергії на атомниx електростанціях при фактичній відсутності виробництв з отримання ядерного палива, утилізації та переробки відходів;

-Сприятливими клімато-метеорологічними умовами для використання основних видів поновлюваних джерел енергії;

-Наявністю промислової бази і виробничих потужностей придатних для виробництва всіх видів обладнання та матеріалів нетрадиційної енергетики.

До поновлюваних джерел, які в даний час можуть бути ефективно використані в енергетичному господарстві Криму, відносяться: енергія сонця, енергія вітру, енергія біомаси, енергія малих річок і водоскидів, геотермальна енергія, теплова енергія підземного грунту і поверхневих вод.

Ресурси поновлюваних джерел енергії в Криму, їх енергетичний потенціал та обсяги використання представлені в табл. 5.1.

Аналіз даних табл 5.1 показує, що ісполізованіе НВДЕ в даний час в Криму складає тільки 7% від рекомендованого фахівцями обсягу використання. На початок 1998р. в Криму побудовано і діє 5 ветроенергетісескіх станцій (ВЕС) із загальною встановленою потужністю 7,5 МВт, 24 установки з використання сонячної енергії, із загальною площею геліополя 7,5 тис. кв. м, дві геотермальні установки 12 теплонасосних установок з використання різних видів НВДЕ.

Економія ПЕР за рахунок їх використання в 1997 р. склала 6 тис. т т.у. або 0,2% від загальної потреби в котельно-пічному паливі, що не відповідає існуючим потребам народного господарства Криму.

У той же час, існуючі потенційні енергетичні і технічні можливості використання різних видів НВДЕ в Криму дозволяють досягти економії до 265 млн. т т.у. на рік, що може скласти до 2005 р. від 8 до 10% від загальної потреби в котельно-пічному паливі.

Аналіз вітчизняного досвіду експлуатації енергетичних об'єктів, які використовують нетрадиційні та відновлювальні джерела енергії, а також облік зарубіжного досвіду в цій області показують, що пріоритет у розвитку та впровадженні енергозберігаючих заходів неосходімо, в першу чергу віддати технологій та науково-технічним розробкам по використанню: сонячного випромінювання , вітру, гідроенергії малих річок, потенціалу існуючих гідроспоруд та міських інженерних мереж, теплової енергії морської води і водосховищ, скидної теплоти промислових стоків і міських очисних споруд, використання бтомасси сільськогосподарських відходів та інших видів НВДЕ.

Серед регіонів України Автономна Республіка Крим володіє найбільшим енергетичним потенціалом і досвідом робіт щодо використання всіх видів нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії.

Доцільність прискореного розвитку нетрадиційної енергетики Криму обумовлена ​​не тільки наявністю величезних природних ресурсів, власної матеріальної та виробничої бази, а й економічно вигідними умовами експлуатації установок для Вашого НВЕІ.

Для поліпшеного впровадження екологічно чистих енергозберігаючих технологій була розроблена і затверджена згідно з Постановою Ради Міністрів Криму від 14 02.94 м, № 26 «Комплексна науково-технічна програма розвитку нетрадиційних відновлюваних джерел енергії в Криму до 2000 р.». На даний момент ця програма через відсутність достатнього фінансування реалізована частково і потребує коригування для визначення реальних обсягів впровадження і капітальних витрат для її реалізації.

Першочергові енергозберігаючі технології з використання альтернативних джерел рекомендованих для впровадження в Криму з метою економії ПЕР та їх техніко-економічні показники наведено в табл. 5.2.

Перевагою установок з використання НВДЕ є те, що вони мають модульний характер і дозволяють вводити в дію малі потужності, нарощуючи їх у міру необхідності. Для населення, що живе в сільській місцевості, створення автономних енергоустановок малої потужності, що базуються на НВДЕ, підвищує надійність забезпечення електричною і тепловою енергією, що є рішенням їх існуючих соціальних проблем.

У той же час, впровадження запропонованих технологій стримується відсутністю достатньої законодавчої і правової бази на державному рівні, передбаченої Законом України «Про енергозбереження».

Основними завданнями на сьогоднішній момент є:

- Розробка законодавства України про альтернативні джерела енергії;

- Розробка законодавчої і правової бази для економічного стимулювання керівників та спеціалістів підприємств і організацій за розробку та впровадження енергозберігаючих технологій;

- Визначення реальних енергетичних можливостей щодо використання природних поновлюваних і нетрадиційних джерел енергії, створення кадастру для кожного характерного району Криму;

- Розробка та реалізація енергетично ефективних схем розвитку міст і населених пунктів Криму з застосуванням нових технологій та обладнання з використання НВДЕ,

- Створення спеціалізованих регіональних підприємств з виробництва енергозберігаючого обладнання, його сертифікації, монтажу та сервісному обслуговуванню;

- Забезпечення науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт з розробки та впровадження установок для Вашого НВДЕ;

- Створення науково-технічних центрів по підготовці та навчанню фахівців з питань енергозбереження. [8]

Вітер.

Вітер - один з нетрадиційних джерел енергії. Вітер розглядається фахівцями як один з найбільш перспективних джерел енергії, здатний замінити не тільки традиційні джерела, а й ядерну енергетику.

Вироблення електроенергії за допомогою вітру має ряд переваг:

Екологічно чисте виробництво без шкідливих відходів;

Економія дефіцитного дорогого палива (і для атомних станцій);

Доступність;

Практична невичерпність.

У найближчому майбутньому вітер буде швидше додатковим, а не альтернативним джерелом енергії. За оцінками зарубіжних фахівців (зокрема США), достатня конкурентноздатність вітроенергетичних установок (ВЕУ) в порівнянні з традиційними типами електростанцій може бути забезпечена при скороченні вартості ВЕУ приблизно в два рази і підвищення їх надійності в 3-5 разів. У багатьох країнах світу (США, ФРН, Данія, Італія, Великобританія, Нідерланди та ін) асигнуються значні державні кошти на НДДКР у галузі створення ВЕУ. Особливу увагу при проведенні цих робіт приділяється підвищенню надійності установок, їх безпеки, зниження шуму, зменшення перешкод теле-і радіокомунікацій.

В даний час можна виділити наступні сановні напрями використання енергії вітру:

Безпосередня вироблення механічної або теплової енергії (ветротепловие, ветронасосние, ветрокомпрессорние, млинарські тощо установки);

Задоволення потреб в електроенергії дрібних підприємств, фірм, установ і т.п.

За даними ООН до 2000 р. частка нових та поновлюваних джерел енергії складе більше 13% енергоресурсів і буде еквівалентна використанню приблизно 1 млрд. т нафти, що трохи менше частки природного газу амо ніж у два рази перевершує частку ядерної енергії. [5]

Використання енергії вітру. У Данії в 1994 р. діяло приблизно 3600 вітрових енергетичних установок (ВЕУ), забезпечуючи 3% загальної потреби в електроенергії. У Каліфорнії (США) діє 15 000 ВЕУ, що забезпечують електроенергією жителів Сан-Франциско. На кінець 1993 р. в світі було приблизно 20 000 ВЕУ, які б виробляли 3000 МВт / год електроенергії на рік. У 80-х роках питома вартість ВЕУ становила 3000 дол / кВт, а вартість вироблюваної електроенергії більше 20 центів / (кВт / год). Надалі за рахунок удосконалення ВЕУ питома вартість знизилася до 1000-1200 дол / кВт, а вартість виробленої електроенергії до 7-9 центів / (кВт-ч). Для порівняння на нових ТЕС, що працюють на газі та вугіллі, вона складає 4-6 центів / (кВт-ч). Багато американських та європейських компаній, багато урядів успішно просувають вітрову технологію, розуміючи її значущість. Так, у Каліфорнії в 1987 р. установлена ​​потужність ВЕУ становила 13% по відношенню до загальної генеруючої потужності, а в 1990 р. - 24%.

В даний час найбільшого поширення отримують ВЕУ потужністю 300-750 кВт в порівнянні з раніше застосовувалися ВЕУ потужністю 100 кВт. У нових конструкціях ВЕУ використовується аеродинамічний профіль вітрового колеса, що виготовляється з синтетичних матеріалів. Насичується конструкція багатьма електронними пристроями, включаючи контроль за зміною швидкості вітру, що забезпечують ефективність використання вітру. Нові конструкції краще пристосовані до режиму вітру, в 1994 р. вартість електроенергії, що виробляється вже склала 4-5 центів / (кВт-ч).

У США планується використовувати енергію вітру (крім Каліфорнії) в штатах Міннесота, Монтана, Нью-Йорк, Орегон, Техас, Вермонт, Вашингтон, Вісконсін і ін ВЕУ займають у даний час 0,6% площі країни. При використанні вітру в 48 штатах може бути вироблено до 20% потреби в енергії США. Теоретичні розрахунки показують, що в трьох штатах: Північна та Південна Дакота і Техас потреба в електроенергії може бути повністю забезпечена за рахунок енергії вітру.

У Північній Німеччині вартість вироблюваної ВЕУ електроенергії становить 13 центів / (кВт • год). Передбачалося до 1995 р. ввести ВЕУ загальною потужністю 500 МВт і вже в першій половині 1994 р. установлена ​​потужність ВЕУ склала 95 МВт.

У Данії загальна потужність ВЕУ незабаром може досягти потужності ВЕУ Німеччини та Великобританії разом узятих і перевищить 1000 МВт до 2005 р.

Європейський союз передбачає довести потужність ВЕУ до 4000 МВт до 2000 р. і 8000 МВт до 2005 р. У середині 1994 р. в Європі вже було побудовано ВЕУ загальною потужністю 1400 МВт і в 1995 р. ця цифра може досягти 2000 МВт.

В Індії найбільший вітряної бум, підтриманий урядом, почався в 1994 р. Вже в середині 1994 р. було ведено в експлуатацію 120 МВт і протягом наступних 12 міс повинно бути введено ще 970 МВт. В результаті виконання цієї програми в деяких регіонах Індії розташовується генеруюча потужність зросла в десятки разів.

У Китаї, Новій Зеландії, Швейцарії, Канаді і на Кубі офіційно передбачалося в 1994 р. приступити до здійснення проектів будівництва ВЕУ.

На Україну за допомогою американських фірм передбачається будівництво ВЕУ загальною потужністю 500 МВт.

Серед країн, які ще мають можливість розвитку вітроенергетики, слід вказати Аргентину, Канаду, Китай, Росію, Мексику, Південну Америку і Туніс, де можливо за рахунок енергії вітру покриватиме до 20% потреби в електроенергії.

Нарешті, 20 малих субтропічних країн, де потреби в електроенергії задовольняються за рахунок дорогих дизель-генераторних установок, мають можливість розвивати використання вітру.

Розвиток вітроенергетики як джерела енергії в деяких країнах стикається з протидією. З одного боку, вітрові ферми займають великі площі. З іншого боку, виникають проблеми, пов'язані зі зміною ландшафту при будівництві ВЕУ. Площі, займані ВЕУ, можуть бути використані для сільськогосподарських потреб. Вартість 1 га землі залежно від регіонів може становити від 100 до 2500 дол. і більше. Досвід підказує, що вимоги збереження естетики в більшості випадків можуть бути вирішені.

Іншою проблемою, пов'язаною з будівництвом ВЕУ, яка виникла в 1994 р., стала потенційна можливість загибелі птахів на шляхах їх міграції. Орнітологи вказують, що деякі шляхи міграції птахів проходять через площі, займані ВЕУ. У зв'язку з цим виникла необхідність провести наукові дослідження для розуміння природи і масштабів проблеми. Експерти сподіваються на успішне її рішення.

Важливими проблемами також є вплив рівня шуму, створюваного установкою і вплив роботи ВЕУ на системи радіозв'язку.

Ще однією з проблем вітроенергетики є те, що регіони, сприятливі для використання енергії вітру, віддалені від великих індустріальних центрів, а будівництво нових ліній електропередач зажадає значних витрат часу і коштів. Так, за розрахунками фахівців лінія електропередачі для передачі потужністю 2000 МВт на 2000 км може коштувати 1,5 більйона дол. [1]

ПРО БУДІВНИЦТВО ВЕС В УКРАЇНІ

Сучасна вітроенергетика є однією з найбільш розвинених і перспективних галузей альтернативної енергетики. В даний час, в умовах енергетичної кризи на Україну, вітроенергетика займає одне з провідних місць у використанні НВДЕ.

В Україні взято курс на прискорений розвиток виробництва вітроенергетичних установок (ВЕУ) і будівництво вітроелектростанцій (ВЕС) загальною потужністю 500 МВт і більше, для чого в вітроенергетику направляються великі державні інвестиції (0.75% від товарної продукції виробництва електроенергії в системі Міненерго України).

У той же час частка вітроенергетики в світі за останні 15 - 20 років розвитку склала тільки 0,1-0,15% від світових поставок енергії. Так, в Данії, де виробництво та впровадження ВЕУ отримало найбільший розвиток, частка ВЕС і окремих ВЕУ на 1993 р. становила лише 2% від обсягу виробництва електроенергії. А за даними комісії Світового економічного Ради з прогнозування світової економіки частка усіх нетрадиційних джерел енергії (НДЕ) у наступні 30 років не буде істотно зростати.

Особливо слід відзначити, що в країнах Європи, Америки, у Японії розвиток вітроенергетики йде на тлі сильної і стабільної економіки, при надлишку традиційної генеруючої потужності, відсутності енергетичної кризи. Більшість ВЕУ створені приватними об'єднаннями, виробнича база виробників ВЕУ забезпечує високі вимоги стандартів цих країн до якості виробів, зростає одинична потужність ВЕУ і удосконалюються їх конструкції. У всіх країнах-виробниках установок є стандарти на ВЕУ, як правило, на внутрішній і зовнішній ринок надходять ВЕУ тільки з сертифікатами якості. Україна поки що далека від усього цього.

Необхідно також зазначити, що сумарна наявна потужність ВЕС в Україні в 500 МВт дасть збільшення середньорічної потужності лише в 800-100 МВт, що для рівнів країни складає вельми малу величину.

Існуючі наміри держави щодо впровадження вітроенергетики в Україні базуються в основному на застосуванні ліцензованої ВЕУ моделі «USW 56-100» і ВЕУ вітчизняної розробки типу «АВЕ-250С».

Фірмою «Вінденерго Ltd» розроблений проект програми робіт з проектування, будівництва та експлуатації вітроелектростанцій, а також підготовці серійного виробництва вітроенергетичного обладнання на підприємствах машинобудівного та військово-промислового комплексів України. Програма базується практично на одноваріантного виробництві в Україну ВЕУ моделі «USW 56-10U», не розглядаються варіанти інших моделей, а також моделей інших фірм. Програма не пройшла всебічної експертизи з боку державних та громадських організацій країни і зарубіжжя.

У програмі за основу обгрунтувань беруться показники вартості, вироблення та інші дані виходячи з початкової частини будівництва Донузлавської ВЕС, дуже короткого періоду її експлуатації та малого числа ВЕУ на ній, що не може лягати в обгрунтування багатозатратної програми з Україною.

Орієнтування програми на виробництво в Україну ВЕУ сумарною потужністю в 1000 МВт не обгрунтована, в тому числі ні внутрішніми, ні зарубіжними заявками, ні техніко-економічним розрахунком.

У 1995 р. в Україні відбулися значні зміни у співвідношенні цін, а також погіршився фінансовий стан, в тому числі і в Міненерго України - основному інвестора програми. Ці обставини вимагають розглянути доцільність продовження виконання програми.

У програмі не враховуються деякі витрати (на реконструкцію існуючих високовольтних мереж, протиаварійної автоматики, АСУ ВЕС, захистів та ін), не повно враховуються витрати на проектування, будівництво та експлуатацію ВЕС, не розглянуто багато питань, супутні будівництву ВЕС в 500 МВт (режими , стійкість, протиаварійне автоматика, АСУ ВЕС, попередні узгодження майданчиків для ВЕС і т.д.), не враховано зростання вартості в наступні роки, не визначено прогноз (динаміка) вартості електроенергії від традиційної енергетики і від ВЕС, вартості деталей до ВЕУ, що поставляються ззовні, прогноз вартості ВЕУ при переході на виробництво установок моделі «USW 33M-VS». При розрахунку ціни на ВЕУ моделі «USW 56-100» та вартості електроенергії від неї відсутні аналогічні розрахунки і динаміка цін по роках для інших типів ВЕУ.

Програма розрахована лише на 2 роки, що явно неприпустимо при таких великих інвестиціях в вітроенергетику Україні.

В Україні не проведено серйозні дослідження по впливу великих ВЕС на навколишнє природне середовище в зоні їх дії. Ці питання потребують додаткових досліджень та погодження з природоохоронними організаціями, та й відповідні закони відсутні.

ВЕУ моделі «USW 56-100» мають малу для роботи в паралель з енергосистемою Україна одиничну потужність при формуванні комплексу потужного генеруючого джерела (ВЕС), що призводить до зниження ефективності використання землі під ВЕС, ветроенергопотенціала, росту питомих витрат у будівництво та на експлуатаційні витрати .

У світі в останні роки основний введення ВЕУ, що працюють в паралель з мережею, йде по лінії введення установок одиничною потужністю 250-500 кВт. Вважається за доцільне переходити до одиничних потужностей ВЕУ мегаватного класу.

ВЕУ моделі «USW 56-100» базується на застарілій конструкції, що призводить до меншої її ефективності. За вітроенергетичний характеристиками установка має відносно низькі швидкості - відключення (22 м / сек) і неруйнівний (56 м / сек), відносно високі швидкості - включення (5 м / сек) і номінальну (13 м / сек), що не дозволяє використовувати частину діапазону енергії вітру на майданчику, а також обмежує область застосування ВЕУ. Розташування лопатей за гондолою збільшує аеродинамічні втрати і відповідно знижує вироблення електроенергії. ВЕУ не мають протиожеледний захисту, що обмежує область їх застосування або знижує вироблення електроенергії в ожеледних районах. Установки не призначені для роботи в автономному режимі, що також обмежує сферу їх застосування.

ВЕУ моделі «USW 56-100» мають ще цілим рядом недоліків: установки не виробляють реактивну потужність, що вимагає додаткових капіталовкладень на компенсацію реактивного навантаження; решітчаста конструкція вежі установки призводить до великої ймовірності загибелі птахів, а також до необхідності розміщення шафи управління на рівні землі , що не виключає можливості розкрадання електроніки з шафи; незахищеність апаратури АСУ від перешкод і впливів; відсутність автоматики розкручування силових і контрольних кабелів; важкий режим механізмів гондоли через знакозмінних навантажень внаслідок застосування системи «рискання» для орієнтування гондоли на напрямок вітру; швидкохідність вітроколеса (72 об / хв); ускладнена конструктивно-технологічна схема лопаті для їх виробництва потребує великого оснащення, ручної праці і спеціальних матеріалів. Фірмові вимоги до якості виготовлення вузлів і деталей ВЕУ важко витримати в умовах України. Для їх виконання потрібні великі інвестиції на модернізацію виробничих баз українських виробників ВЕУ.

Крім того, установка «USW 56-100» не має міжнародного і українського сертифікатів якості.

У України документально не відомий досвід експлуатації цих ВЕУ у США та інших країнах, не відомий запас закладеної міцності деталей установок а також результат сертифікації ВЕУ в США, втомні характеристики лопатей та інших частин установок. Частина деталей проводиться поза Україною, надалі буде потрібно ВКВ для придбання цих деталей для ремонту установок.

Програма АСУ ТП вітроагрегату не відома для користувачів Україні, в АСУ запроваджено захисний код, що не дозволить власникові ВЕУ самостійно її ремонтувати або модернізувати. Природно, що в умовах масового виробництва і експлуатації цих установок в Україні подібна обставина недоцільно.

Не визначені умови поставки запасних частин до ВЕУ після закінчення серійного виробництва їх в Україну. Мабуть, потрібно ВКВ.

Вартість установок цієї моделі, що виробляються в Україні, в доларовому еквіваленті швидко і неухильно зростає. По всій імовірності, така тенденція збережеться і в майбутньому.

Станом на квітень 1996 р. через 32 установок, прийнятих в експлуатацію, 22 аварійно вийшли з ладу з серйозними дефектами: тріщини, сповзання, відрив лопатей, дефекти тяги, згоріли 2 генератори та ін За попередньою оцінкою несправності виникали через незадовільну підготовки модулів ВЕУ на заводі-виробнику.

Раніше виконані ТЕО і проект на Донузлавську ВЕС мали ряд серйозних недоробок і зауважень.

Рекламна та проектна вироблення електроенергії ла Донуздавскрі ВЕС поки не підтверджуються. Визначається, причина відносно малою вироблення електроенергії.

Нa підставі викладеного можна зробити висновок, що ВЕУ моделі «USW 556-100» за конструкцією і параметрами не оптимальна для умов роботи в паралель з енергосистемою України, а також не оптимальна для українських метеоумов.

В Україні розроблена і виробляється ВЕУ типу «АВЕ-250С» потужністю 200 кВт. До теперішнього часу партія цих установок проходить відпрацювання і дослідну експлуатацію (в основному в Криму). Розробляється подібна установка потужністю 500 кВт.

ВЕУ типу «АВЕ-250С» може працювати як в паралель з енергосистемою, так і автономно. За питомою виробленні електроенергії більш краща.

Висновки

1. Вітроенергетика в Україні не може замінити традиційну енергетику. Вона може тільки доповнити її. Для цього необхідно мати традиційну генеруючу потужність, яка покриває все навантаження споживачів.

2. Вітроенергетика в Україні, як і в усьому світі, в сучасних умовах високовитратним і в найближчій перспективі не може бути рекомендована для впровадження у великих обсягах з-за високої питомої вартості ВЕУ, низького коефіцієнта використання встановленої потужності установок (0.15-0.25), слабкості економіки та інших факторів.

3. Орієнтування на застосування, лише одного-двох типів ВЕУ в масштабах всієї України помилкова з багатьох причин. Тільки розрахунки і техніко-економічні обгрунтування можуть визначати оптимальний тип ВЕУ для кожної площадки ВЕС.

4. Необхідно розробити державну програму розвитку ветроенер-гетики на більш тривалий термін (10-15 років) у багатоваріантному виконанні за типами ВЕУ, майданчиках, регіонах і на тендерній основі визначити організацію-виконавця.

5. Навряд чи доцільно в найближчі роки вкладати значні державні інвестиції у виробництво ВЕУ для внутрішнього ринку і будувати великі ВЕС. У першу чергу необхідно створити умови для впровадження вітроенергетики (видання законодавчих актів, стандартів, методик, визначення пільг, створення сертифікаційних центрів, стимулювання приватного бізнесу на інвестиції в вітроенергетику і т.д.), визначення кадастру вітру, фінансування будівництва пілотних ВЕУ на перспективних площадках ВЕС і т.д., забезпечити за-щита іноземного капіталу при вкладенні в вітроенергетику Україні.

6. Розробка і здійснення програми розвитку вітроенергетики Україні повинні проводитись з урахуванням вимог «Галузевих керівних документів. Визначення економічної ефективності капітальних вкладень в енергетику. Методика. Загальні методичні положення », ГКД 340.000.001.9, так як програма фірми« Вінденерго Ltd »розроблена без урахування цих вимог.

Територія Автономної Республіки Крим має досить великим вітровим потенціалом на Україну і розглядається як найбільш перспективний район для будівництва установок з його використання і виробленні додаткової електроенергії.

Аналіз вітроенергетичних ресурсів Криму показує, що середньорічні значення швидкості вітру на території півострова коливаються в межах від 3 до б м / с, причому максимальні ймовірності ч = 3,5 м / с (більше 60%) відзначаються на Південному березі Криму, Керченському півострові і в районі гірського масиву Ай-Петрі.

Розвиток вітроенергетики в Криму обумовлено наступними причинами:

- Дефіцитністю традиційних природних невідновлюваних паливно-енергетичних ресурсів, критичним станом власних генеруючих джерел і нестійкою роботою кримської енергосистеми в цілому;

- Високими екологічними вимогами до енерговиробляючого та паливо-споживаючих джерел, пов'язаних з розвитком в регіоні індустрії відпочинку і туризму;

- Вдалим географічним розташуванням Криму і його унікальними природно-кліматичними можливостями;

- Наявністю вільних земельних площ, придатних для розміщення об'єктів вітроенергетики;

- Наявністю вільних трансформаторних потужностей з низьким коефіцієнтом використання, особливо в зимовий період року (зона Північно-Кримського каналу).

Використання вітрової енергії не території Кримського регіону передбачається за двома основними напрямками:

- Будівництво вітроенергетичних установок та їх комплексів - вітроелектричних станцій (ВЕС) потужністю 100 кВт і вище та робота в паралельному режимі з загальної енергосистемою;

- Будівництво вітроустановок невеликої потужності від 4 кВт і вище для харчування відносно невеликих окремих об'єктів (ферм, орендних господарств, житлових і громадських будівель тощо) і робота їх в автономному режимі.

Роботи по першому напрямку виконуються в даний час підприємством Гайок Крименерго та Державним Комітетом по водному господарству Автономної Республіки Крим згідно з «Програмою розвитку вітроенергетики та будівництва вітроелектростанцій в Криму до 2010 р.», яка увійшла складовою частиною до Комплексної програми будівництва вітроелектростанції України на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 1506.44 р № 415 «Про будівництво вітрових електростанцій та Указу Президента України від 2.03.96 р. № 159,96« Про будівництво вітрових електростанцій ».

Програмою визначено найбільш перспективні майданчики будівництва ВЕС, потенціал енергії вітру та основні науково-технічні рішення щодо його використання.

В даний час в Криму введені в експлуатацію і плануються до 2010 р. будівництво наступних ВЕС:

а) по підприємствах ДАЕК «Кримпроменерго»:

- Донузлавська ВЕС з встановленою потужністю 5,7 МВт. Введено в дію у травні 1993 р., змонтовано 53 вітроагрегату типу USW-56-100 потужністю 107 кВт. ч. кожен. Вироблено на справжній момент за весь період роботи 5341674 кВт. год електроенергії, у тому числі за 1996 р. - 2600000 кВт. ч. Комплексною програмою будівництва ВЕС планується доведення потужностей до 45 МВт до 2000 р.

- Чорноморська ВЕС - встановлена ​​потужність 0,8 МВт, оснащена 4 ветроаг-регатами АВЕ-250 вітчизняного виробництва. Вироблено 656960 кВт. ч. Комплексною програмою передбачається доведення потужності першої черги до 2000 р. до 5 МВт.

- Акташська ВЕС - встановлена ​​потужність 1,6 МВт, оснащена вітчизняними вітроагрегатами АВЕ-250. Вироблено за весь період 769060 кВт. ч. електроенергії, в тому числі за 1996р. - 219176 кВт. ч. Комплексною програмою планується доведення першої черги потужністю до 9,6 МВт. Надалі планується збільшення потужності до 17,3 МВт. Подальше нарощування потужностей у системі «Крименерго», згідно з Комплексною програмою будівництва ВЕС на Україну, планується в Східному Криму (Чагани), де є найбільший вітровий потенціал. Передбачається збільшення потужності ВЕС до 710 МВт.

б) по об'єктах Держводгоспу АР Крим;

- Сакська ВЕС - встановлена ​​потужність 0,6 МВт, оснащена 6 ветрогенера-торами USW-56-100, вироблено за весь період 70520 кВт. ч. електроенергії, в тому числі за 1996 р. - 61210 кВт. ч.. Планується доведення її потужності до 2000 р. до 20 МВт.

- Планується також будівництво: Миронівської ВЕС з доведенням її потужності до 2000 р. до 17 МВт, Джанкойської ВЕС з доведенням її потужності до 2005 р. до 16 МВт, Пресноводненской ВЕС з доведенням її потужності до 2005 р до 25 МВт і Східно-Кримської ВЕС з доведенням її потужності до 2010 р-до 150 МВт.

Крім того, Комплексною програмою будівництва ВЕС в Криму до 2010 р. планується:

- Будівництво Західно-Сиваської ВЕС потужністю 10,6 МВт в економічній зоні «Сиваш»;

- Будівництво Судакської ВЕС з перспективними вітроагрегатами потужністю 300-500 кВт, з доведенням її настановної потужності до 2010 р. до 50 МВт;

- Будівництво Ялтинської ВЕС в смт. Кацивелі з перспективними ветроагре-гатамі потужністю 300-500 кВт, з доведенням її потужності до 2005 р до 10 МВт.

Будівництво ВЕС, передбачене Комплексною програмою розрахована до 2010 р. і на ці цілі програмою виділено 773,7 млн. грн, причому 46,45% забезпечується зі спеціального розрахункового фонду при НДЦ Україна створеного для цільового фінансування будівництва ВЕС. Решта коштів передбачається формувати за рахунок інвестицій спільних підприємств та інших джерел, не заборонених законодавством України. Для залучення інвесторів для участі в будівництві вітроелектростанції, Уряд Криму видало Постанова від 25.01.96 р. № 23 «Про розвиток вітроенергетики в Криму», де надаються пільги при виробництві та будівництві вітроелектростанції.

Роботи повинні здійснюватися на договірній основі, з конкретними фірмами виконавцями, фінансування робіт переважно з спеціальних вітчизняних і закордонних фондів.

Беручи до уваги, що розвиток вітроенергетики може бути тільки при наявності навченого персоналу, програмою передбачено створення центру сервісного обслуговування, середнього та капітального ремонту, а також міжвідомчого центру випробувань та сертифікації ВЕУ на базі ліквідованої СЕС - 5 у м. Щолкіне. У функції центру передбачається включити:

- Збір, обробку та здійснення обміну інформацією із зацікавленими організаціями;

- Формування законодавчо-нормативної бази;

- Участь у проектних роботах;

- Випробування та сертифікація ВЕУ;

- Методична і експертна допомога організаціям та фізичним особам;

- Рекламно-виставкова діяльність;

- Метеорологічні дослідження та вибір майданчиків установки ВЕУ.

Комплексною програмою будівництва ВЕС до 2000 р. передбачено на ці цілі 8,97 млн. грн.

Таким чином, до 2010 р., при успішному розвитку Комплексної програми будівництва вітроелектростанції Україні, передбачається довести загальну потужність ВЕС Криму до 480 МВт, що дозволить підвищити надійність енергозбереження Криму і дати економію органічного палива в розмірі 290 тис. т. у. т. на рік.

Виконання роботи за другим напрямом - впровадження малої вітроенергетики в Криму - можливо на підставі науково-технічних і дослідно-конструкторських розробок, виконаних в КПІ і ІЕД НАМ Україні. До теперішнього часу розроблено серію вітроустановок різних потужностей від 0,5 до 100 кВт і різного призначення, які призначені для вирішення наступних цілей і завдань з економії ПЕР:

- Автономне постачання електроенергією споживачів, не пов'язаних з централізованими електричними мережами;

вироблення електроенергії постійного струму напругою 12-14 В;

опалення та гаряче водопостачання приміщень, теплиць та ін;

- Підйом води і свердловин з колодязів;

- Мале зрошення і меліорація;

- Переробка сільськогосподарської продукції.

Загальна вироблення електроенергії, за рахунок будівництва вітроагрегатів малої потужності може скласти до 2000 р. 3,96 млн. кВт / год, за період з 2001 по 2005 рр.. -6, 41 млн. кВт / год і за період з 2006 по 2010 рр.. - 11,59 млн. кВт / ч.

При цьому, необхідні капітальні вкладення в розробку та будівництво ВЕУ малої потужності становить відповідно: 4,03; 4,86; 6,57 млн. грн., Крім того вартість проектно-конструкторських робіт за цей період становить - 1,4 млн. грн .

Основними напрямками по впровадженню вітроагрегатів малої потужності в Криму на найближчий період є:

- Проведення маркетингових досліджень та реклами;

- Державне економічне стимулювання виробників і споживачів вітроенергетичного обладнання малої потужності;

- Надання державної фінансової підтримки підприємствам для організації серійного виробництва вітроагрегатів на території АРК;

- Проведення роз'яснювальної роботи серед населення Криму про принципи енергетичної ефективності та економічної доцільності будівництва вітроустановок малої потужності. [3], [8].

Сонце.

Сонячні електростанції. Після енергетичної кризи 1973 р. урядами країн і приватними компаніями були прийняті екстрені заходи з пошуку нових видів енергетичних ресурсів для отримання електроенергії. Таким джерелом в першу чергу стала сонячна енергія. Були розроблені параболо-циліндричні концентратори. Ці пристрої концентрують сонячну енергію на трубчастих приймачах, розташованих у фокусі концентраторів. Цікаво, що в 1973 р. незабаром після початку нафтового ембарго був сконструйований плоский концентратор, який був успіхом наукової та інженерної думки. Це призвело до створення перших сонячних електростанцій (СЕС) баштового типу. Широке застосування ефективних матеріалів, електронних пристроїв і параболо-циліндричних концентраторів дозволило побудувати СЕС зі зменшеною вартістю - системи модульного типу. Почалося впровадження цих систем в Каліфорнії фірмою Луз (Ізраїль). Були підписані контракти з фірмою Едісон на будівництво в південній Каліфорнії серії СЕС. В якості теплоносія використовувалася вода, а отриманий пар подавався до турбін. Перша СЕС, побудована в 1984 р., мала ККД 14,5%, а собівартість виробленої електроенергії 29 центів / (кВт-ч). У 1994 р. фірма Луз реорганізована в компанію Солел, що базується в Ізраїлі, і продовжує успішно працювати над створенням СЕС, веде будівництво СЕС потужністю 200 МВт, а також розробляє нові системи акумулювання енергії. У період між 1984 і 1990 р. фірмою Луз було побудовано дев'ять СЕС загальною потужністю 354 МВт. Останні СЕС, побудовані фірмою Луз, виробляють електроенергію по 13 центів / (кВт-год) з перспективою зниження до 10 центів / (кБт-ч). Д. Міле з університету Сіднея поліпшив конструкцію сонячного концентратора, використавши стеження за Сонцем по двох осях і застосувавши вакуумованих теплоприемник, отримав ККД 25 - 30%. Вартість одержуваної електроенергії складе 6 центів / (кВт-ч). Будівництво першої експериментальної установки з таким концентратором розпочато в 1994 р. а Австралійському національному університеті, потужність установки 2 МВт. Вважають, що така система буде створена в США після 2000 р. і вона дозволить знизити вартість одержуваної електроенергії до 5,4 цента / (кВт-ч). При таких показниках будівництво СЕС стане економічним і конкурентоспроможним в порівнянні з ТЕС.

Іншим типом СЕС, які мають розвиток, стали установки з двигуном Стірлінга, розміщених у фокусі параболічного дзеркального концентратора. ККД таких установок "може досягати 29%. Передбачається використовувати подібні СЕС невеликої потужності для електропостачання автономних споживачів у віддалених місцевостях.

ОТЕС. У перспективі можна використовувати для отримання електроенергії різниця температури шарів води в океані, яка може досягати 20 ° С. Станції на цій основі (ОТЕС) знаходяться в розробці. Перший варіант подібної установки потужністю 5 МВт проектується в Ізраїлі. Менші за потужністю установки діють в Австралії, Каліфорнії і ряді інших країн. Основна складність перспективи їх використання - низька економічність і як наслідок відсутність комерційного інтересу.

Фотоенергетика. Починаючи з 70-х років уряди індустріальних країн витратили більйон доларів на розробки фотоелектричних перетворювачів. За останні 10 років вартість фотоелектричних перетворювачів знижувалася і в 1993 р. досягла 3,5-4,75 дол / Вт, а вартість одержуваної енергії 25-40 центів / (кВт / год). Світовий обсяг виробництва з 6,5 МВт в 1980 р. збільшився до 29 МВт в 1987 р. і в 1993 р. склав більше 60 МВт.

У Японії щорічно випускається 100 млн. калькуляторів загальною потужністю 4 МВт, що становить 7% світової торгівлі фотоелектричними перетворювачами. Більше 20 тис. будинків, у Мексиці, Індонезії, Південній Африці, Шрі-Ланці та в інших країнах, що розвиваються використовують фотоелектричні системи, змонтовані на дахах будинків, для отримання електроенергії для побутових цілей.

Найкращим прикладом використання таких систем є Домініканська республіка, де 2 тис. будинків мають фотоелектричні установки, сконструйовані в останні 9 років. Вартість такої установки 2 тис. дол.

У Шрі-Ланці витрачено 10 млн. дол на електрифікацію 60 тис.. будинків за допомогою фотосистем. Вартість установки потужністю 50Вт, що включає фотопанель, джерело світла і акумуляторну батарею, становить 500 дол.

У майбутньому вартість встановленням для малих систем знижуватиметься, наприклад установки з люмінесцентними лампами. У Кенії протягом останніх років 20 тис. будинків електрифіковано за допомогою фотосистем в порівнянні з 17 тис. будинками, де за цей же час введено централізоване електропостачання. У Зімбабве за рахунок кредиту в 7 млн. дол, виділеного в 1992 р., буде електрифіковано 20 тис. будинків протягом 5 років. Світовим банком виділено кредит у 55 млн. дол. для електрифікації 100 тис. будинків у Індії фотосистеми. У США вартість 1 км розподільних електромереж складає 13-33 тис. дол. Контракт на установку потужністю 500 МВт, що включає електропостачання будинку, освітлення, радіо, телебачення і комп'ютер, становить не менше 15 тис. дол. (Включаючи акумуляторну батарею). Вже є 50 тис. таких установок в містах і щорічно будується близько 8 тис. установок. Серед індустріальних країн, окрім США також лідирують у використанні фотосистем в будинках Іспанія і Швейцарія.

Якщо навіть щорічно в світі буде забезпечуватися фотосистемах 4 млн. будинків (1% тих, що електрифікуєтся щорічно), то загальна встановлена ​​потужність фотосистем складе всього 200 МВт, що в 4 рази менше світового виробництва їх в 1993 р. Якщо виробництво фотосистем досягне щорічно 1 % загального продажу енергії в світі, то їх виробництво в порівнянні з сучасним рівнем має зрости в десять разів, а збільшення до 10% цього продажу призведе до стократному зростанню виробництва фотосистем.

Для успішного впровадження фотосистем їх питома вартість повинна бути знижена в 3-5 разів, перш ніж з'являться великі енергосистеми.

Половина продажу кремнію припадає на монокристали, полікристалічних модифікація також має велике майбутнє. Велике майбутнє матимуть тонкоплівкові системи, зокрема на основі аморфного кремнію. Деякі зразки фотоелектро-перетворювачів на основі аморфного кремнію мають ККД 10%, питому вартість 1 дол / Вт, вартість одержуваної електроенергії 10-12 центів / (кВт / год) - це нижче, ніж була її вартість в 1993 р. Є перспектива зниження вартості до 2000 р. до 10 центів / (кВт / год) і до 4 центів / (кВт / год) до 2020 р.

Отже, фотоенергетика може стати провідним джерелом енергії світової великої індустрії. Це підтверджують зроблені в 1994 р. розробки, вважають експерти. У результаті створення нових технологій та підвищення технічного рівня продукції може бути подолано бар'єр для впровадження фотоелектричних систем, пов'язаний з високою їх вартістю. Так, за ініціативою корпорації Енрон ведеться розробка фотоелектричної станції потужністю 100 МВт для будівництва в Неваді, на якій вартість вироблюваної електроенергії складе 5,5 цента / (кВт / год). [1]

Сонячна енергія є найбільш потужним і доступним з усіх видів нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії в Криму. Сонячне випромінювання не тільки невичерпний, але й абсолютно чисте джерело енергії, що володіє величезним енергетичним потенціалом.

У реальних умовах хмарності, річний прихід сумарної сонячної радіації на території Кримського регіону знаходиться на рівні 1200-1400 кВт ч/м2.

При цьому, частка прямої сонячної радіації становить: з листопада по лютий 20-40%. з березня по жовтень - 40-65%, на Південному березі Криму в літні місяці - до 65-70%.

У Криму спостерігається також найбільше число годин сонячного сяйва протягом року (2300-2400 годин на рік), що створює сприятливу енергетично і економічно вигідну ситуацію для широкого практичного використання сонячної енергії.

У той же час, джерело має досить низьку щільність (для Криму до 5 ГДж на 1 м2 горизонтальної поверхні) і схильний до значних коливань в | протягом доби і року залежно від погодних умов, що потребує вжиття додаткових технічних умов щодо акумулювання енергії.

Основними технологічними рішеннями по використанню енергії є: перетворення сонячної енергії в електричну та отримання теплової енергії для цілей теплопостачання будівель.

Пряме використання сонячної енергії в умовах Криму, для вироблення в даний час електроенергії, вимагає великих капітальних вкладень і додаткових науково-технічних напрацювань. [8]

У 1986 р. поблизу м. Щолкіне побудована перша в світі сонячна електростанція (СЕС-5) потужністю 5 тис. кВт. До 1994 р. вона виробила близько 2 млн. кВт.год електроенергії. Експеримент з СЕС показав реальність перетворення сонячної енергії в електричну, але вартість відпускається електроенергії виявилася занадто високою, що в умовах ринкової економіки є малоперспективним.

В даний час ВЕО "Крименерго" обгрунтувало застосування в Криму сонячно-паливних електростанцій, які є СЕС другого покоління з більш високими техніко-економічними показниками. Таку електростанцію планується побудувати в Євпаторії. Сьогодні сонячна енергетика отримала широкий розвиток в світі. Світовим лідером з будівництва СЕС є амери-кансько-ізраїльська фірма "Луз", яка споруджує станції потужністю 30-80 МВт, на яких використовується принципово нова технологія з параболоцілівдріческімі концентратами сонячного випромінювання. Собівартість вироблюваної ними електроенергії нижче, ніж на атомних електростанціях. [9]

Перспективність застосування фотоелектричного методу перетворення сонячної енергії зумовлено його максимальної екологічною чистотою перетворення, значним терміном служби фотоелементів і малими витратами на їх обслуговування. При цьому простота обслуговування, невелика маса, висока надійність і стабільність фотоэлектропреобразователей робить їх привабливими для широкого використання в Криму.

Основними завданнями з широкого впровадження фотоелектричних джерел харчування є:

- Розробка науково-технічних рішень щодо підвищення ККД фотоелементів;

-Застосування високоефективних фотоелементів з використанням концентраторів сонячного випромінювання.

Технічна підготовленість вітчизняних підприємств на Україні дозволяє освоїти виробництво фотоелектричних джерел живлення на сумарну встановлену потужність до 100 МВт.

Потужність фотоелектричних перетворювачів сонячної енергії, впроваджуваних в Криму до 2010 р., може скласти до 3,0 МВт, що може забезпечити економію палива до 1,7 тис т у.п. в автономних системах енергозабезпечення.

Сонячна енергія в Криму може використовуватися не тільки для виробництва електроенергії, але й тепла. Це реально при широкому поширенні в республіці сонячних батарей (колекторів), легко споруджуються та високорентабельних. Розробкою і виготовленням сонячних колекторів нової конструкції займаються ДНВП «Геліотерн», «Крименерго» (сел. Утес) і трест «Южстальмонтаж» (м. Сімферополь). Гаряче водопостачання від сонця (колекторів) збереже дефіцитне органічне паливо і не буде забруднювати повітряний басейн. У дійсний же період 80% теплової енергії виробляють більше трьох тисяч котелень, які не тільки спалюють величезну кількість органічного палива, по і істотно підвищують концентрацію газопилових забруднень повітряного середовища.

Для успішного впровадження екологічно чистих систем сонячного теплопостачання, підвищення надійності їх функціонування необхідно:

• розробити і впровадити у виробництво на підприємствах Криму різні види енергетично ефективних сонячних колекторів з покращеними теплотехнічними характеристиками, що відповідають сучасному зарубіжному рівню, зокрема: з селективним покриттям, вакуумні, пластмасові для побутових потреб, повітряні для потреб сільського господарства;

• довести випуск сонячних колекторів до 2010 р. до 3-5 тис. штук на рік, що еквівалентно заміщенню річного використання палива - 0,35 - 0,65 тис. т у.п.;

• збільшити в 2-3 рази випуск високоефективних теплообмінників для сонячних установок;

• забезпечити достатню постановку запірної та регулюючої арматури, приладів для автоматизації технологічних процесів.

Реалізація цих пропозицій дозволяє створити в Криму власну промислову індустрію з випуску основного спеціалізованого обладнання для комплектації і будівництва установок по використанню сонячної енергії.

Найбільш перспективними напрямками сонячного теплопостачання на найближчу перспективу (до 2010 р.) є:

• сонячне гаряче водопостачання індивідуальних та комунальних споживачів сезонних об'єктів (дитячі, туристичні, спортивні табори, об'єкти сану-Торно-курортної сфери, житлових і громадських будівель);

• пасивне сонячне опалення малоповерхових житлових будинків і промислових споруд, головним чином, у сільській місцевості та Південному березі Криму;

• використання сонячної енергії у різних сільськогосподарських виробництвах (рослинництво в закритих грунтах, сушіння зерна, тютюну та інших сільгосппродуктів та матеріалів);

• застосування низькопотенційної теплоти, отриманої на сонячних установках, для різноманітних технологічних процесів в різних галузях промисловості (для пропарювання при виробництві залізобетонних виробів і інших цілей).

Економія палива на опалювальних котелень від впровадження цих установок може скласти до 2000 р. - 4,01 тис. т у.п., за період 2001-2005 р. - 6,5 тис. т у. т. і за період з 2006 по 2010 р. - 11,66 тис т у.п.

Додаткова вироблення електроенергії від роботи сонячних фотоелектричних перетворювачів батарей може скласти до 2000 р. - 0,30 млн. кВт. ч., за період з 2001 по 2005 р. - 0,72 млн. кВт. ч., за період з 2006 по 2010 рр.. - 1,8 млн. кВт. ч.

Для реалізації програми до 2010 р. промисловість Криму повинна забезпечити виробництво сонячних колекторів до 3,5 - 4,0 тис. штук щорічно. [8]

Геотермальна енергія.

За минулі 15 років виробництво електроенергії на геотермальних електростанціях (ГеоТЕС) у світі значно зросло. Роботи з вивчення геотермальних джерел та створення прогресивних систем для витягання і практичного використання геотермальної енергії ведуться в Україну і багатьох зарубіжних країнах. В останні два десятиліття виконувалися великі програми науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологій є гічних робіт у цьому напрямку. Накопичено також певний досвід створення і багаторічної експлуатації дослідно-промислових і промислових геотермальних установок різного призначення.

Протягом останніх 5-10 років в Україні обмеженими засобами велися роботи з вивчення геотермічних умов надр та оцінці геотермальних ресурсів, як для всієї території, так і для окремих її регіонів, площ і родовищ. За результатами цих робіт побудовані геотермічні карти, оцінені ресурси термальних вод та геотермальної енергії, що міститься у «сухих» гірських породах.

Районами можливого використання геотермальної енергії в Україні є Закарпаття, Крим, Передкарпаття, Полтавська, Харківська, Донецька, Луганська, Херсонська, Запорізька області та деякі інші.

Узагальнення та аналіз світового досвіду використання геотермальної енергії показує, що за масштабами використання теплоти надр Україні істотно відстає від багатьох зарубіжних країн. Однією з основних причин є відсутність достатнього економних та ефективних технологій вилучення та використання низькотемпературних теплоносіїв.

Розробка та освоєння інтенсивних технологій вилучення теплоносія та створення ефективних систем використання теплоти надр є головною науковою та інженерно-технічною проблемою енергетики. Без створення таких технологій і установок не можна розраховувати на широкомасштабне використання цього енергоджерела. [5]

Згідно з даними Державного комітету України по геології і використанню надр, заснованих на результатах геологорозвідувальних робіт, виконаних у 1970-1979 рр.. на території Кримського регіону, встановлені потенційні ресурси підземних геотермальних вод становлять до 27 млн. куб. м на добу. Потенціал цього джерела достатній для роботи енергетичних установок потужністю до 35-40 МВт, які можуть призвести до 150 млрд. кВт. ч. теплової енергії на рік.

Технічна можливість на сучасному етапі розвитку наукових досягнень, дозволяє досягти в найближчі 15 років до 10-15% використання цього потенціалу і отримати до 15 млрд. МВт. ч. додаткової теплової енергії для цілей теплопостачання в північних і північно-західних районах Криму.

Найбільший потенціал геотермальної енергетики виявлено у районах Тархан-Кутського і Керченської півостровів.

Сучасний розвиток геотермальної енергетики передбачає економічну доцільність використання наступних видів підземних геотермальних вод:

- Температурою більше 140 ° С і глибиною залягання до 5 км для вироблення електроенергії;

- Температурою близько 100 ° С для систем опалення будинків та споруд;

- Температурою близько 60-70 ° С для систем гарячого водопостачання.

Основні перспективні напрями використання геотермальної енергії в Автономній Республіки Крим і технічні рішення по їх реалізації визначено та розроблено інститутом технічної теплофізики Національної Академії наук (НАН) України. В даний час доведено до дослідно-промислової та промислової стадії впровадження наступні технології й установки для Вашого геотермальної енергії:

- Системи геотермального теплопостачання населених пунктів, промислових, сільськогосподарських, соціальних, комунально-побутових та інших об'єктів;

- Геотермальні електростанції;

- Системи тепло-і холодопостачання з підземними акумуляторами теплоти;

- Геотермальні сушильні установки для сушіння різної сільгосп-продукції, лікарських трав та ін;

- Геотермальні холодильні установки;

- Системи геотермального теплопостачання теплиць.

У той же час, для широкого розвитку геотермальної енергетики в Криму потрібне проведення першочергових наукових і технічних робіт у наступних напрямках:

обгрунтування ресурсо-сировинної бази; складання кадастрів перспективних родовищ, перелік свердловин, які показували наявність геотермальних ресурсів; постановка завдань з організації пошукових геологорозвідувальних робіт;

обгрунтування можливості та визначення доцільності створення промислових теотермальних електростанцій встановленою потужністю від 10 до 100 МВт;

- Розробка обгрунтувань, проектування і створення мережі геотермальних енергоустановок невеликої потужності (0,5-3,0 МВт), які б працювали на основі експлуатації окремих високопродуктивних свердловин на малопотужних родовищах і максимальної уніфікацією обладнання (створення блочно-модульних установок заводської підставки);

- Обгрунтування можливості та доцільності створення систем і установок для комбінованого використання геотермального тепла (от70 ° С) і органічного палива і будівництва спеціальних ГеоТЕЦ на перспективних родовищах;

- Обгрунтування створення систем геотермального теплопостачання великих населених пунктів в перспективних районах потужністю 10-100 МВт;

- Залучення в паливно-енергетичний комплекс Криму теплових геотермальних ресурсів, наявних на діючих нафтогазових родовищах з використанням існуючого і вводиться фонду свердловин і діючого обладнання, створення мережі дрібних установок геотермального теплопостачання і гарячого водопостачання потужністю 1-5 МВт з використанням окремих високопродуктивних свердловин, а також створення систем і установок за межами нафтових і газових родовищ;

- Створення технологій та обладнання для залучення тепла «сухих» гірських порід і будівництво на їх основі систем геотермального теплопостачання.

Загальна економія котельно-пічного палива в Криму за рахунок використання геотермальної енергії дозволить заощадити до 2000 р. - 33,8 тис. т у.п. . за період 2001-2005 рр.. - 73,6 тис. т у.п. і за період з 2006 по 2010 р. - 135,6 тис. т у.п.

При цьому необхідні капітальні вкладення у реалізацію цих технологій становлять відповідно - 6,68; 10,55; 13,58 млн. грн., Крім того, витрати на науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи до 2010 р. можуть скласти до 3, 4 млн. грн.

Інститутом технічної теплофізики НАН України опрацьовано також технічні пропозиції з будівництва в Криму дослідно-експериментальної Тарханкутської геотермальної електростанції, загальною сумарною потужністю до 180 МВт. Введення в дію Тарханкутської ГеоТЕЦ дозволить одержувати додатково 760-1010 млн. кВт / ч. електроенергії на рік. Однак, попередні оцінки вартості будівництва ГеоТЕЦ показують, що необхідні капітальні вкладення складуть 547-600 млн грн. (295-323 млн. доларів США), що вимагає залучення вітчизняних і зарубіжних інвесторів.

Таким чином, використання теплоти геотермальних вод представляє поки що певну складність, пов'язану зі значними капітальними витратами на буріння свердловин і зворотний закачування відпрацьованої води, створення корозійно-стійкого теплотехнічного обладнання. Тому, основними напрямками розвитку геотермальної енергії на найближчу перспективу будуть:

- Розвідка родовищ, оцінка ресурсів, підготовка бази для ГеоТЕЦ;

будівництво установок з утилізації теплоти на існуючих геотермальних свердловинах для теплопостачання прилеглих населених пунктів, промислових і сільськогосподарських об'єктів;

- Створення корозійностійкої спеціального тепломеханічного обладнання;

- Організація підприємства з видобутку та утилізації відпрацьованого пального теплоносія,

- Створення установок по використанню низькопотенційної теплоти підземного грунту і підземних вод з джерел, що залягають на глибині до 150 м, які мають постійну температуру середовища до 20 С. [8]

ЕНЕРГІЯ БІОМАСИ

Великі можливості у власному енергозабезпеченні сільськогосподарських підприємств і економії ПЕР закладені у використанні енергії відходів сільгоспвиробництва і рослинної біомаси. У сільськогосподарському виробництві як джерело тепла можна прийняти будь-які рослинні відходи, непридатні для використання за прямим призначенням або не знайшли іншого господарського застосування.

Останнім часом використання біомаси в різних її формах (дерево, деревне вугілля, відходи сільськогосподарського виробництва та тварин) в світі в цілому знизилося.

Однак, в країнах, що розвиваються цей вид енергоресурсів складає в середньому 20%. При цьому в ряді країн Африки використання біомаси для енергетичних цілей дорівнює приблизно 60% загального енергоспоживання, в азіатських країнах-40%, в країнах Латинської Америки 0 до 30% і в ряді країн Європи, Близького Сходу і кепсько Африки до 10%.

У ряді країн використання деревного палива, деревного вугілля і сільськогосподарських відходів поставлено на комерційну основу. Слід зазначити, що в сільських районах колишнього СРСР частка використання деревного палива дуже значна і при переході на нові енергоносії можна очікувати певного зростання самозаготовок.

Зазначене особливо важливо в країнах з тропічним кліматом і у великих містах, де проблема ліквідації та одночасно енергетичного використання відходів відіграє особливо важливу роль. За минулі 10 дет тільки три країни - США, Данія і Швеція довели виробництво електроенергії але установках, що використовують біомасу відходів до 400 МВт.

Значний розвиток отримала переробка біомаси, заснована на процесах газифікації, теролиза і отримання рідких палив. Починаючи з 1980 р. щорічне виробництво етанолу досягло, наприклад в Бразилії, 10 млн.л.

При переробці біомаси в етанол утворюються побічні продукти, перш за все - промивні води і залишки перегонки. Останні є серйозним джерелом екологічного забруднення навколишнього середовища. Представляють інтерес технології, які дозволяють у процесі очищення цих відходів отримувати мінеральні речовини, використовувані у хімічній промисловості, а також застосовувати їх для виробництва мінеральних добрив. [5]

Теплотворна здатність спалювання 1 т сухої речовини соломи еквівалентна 415 кг сирої нафти, теплотворность 1 кг пшеничної соломи і сухих кукурудзяних стебел дорівнює 15,5 МДж, соєвої соломи - 14,9, рисового лушпиння - 14,3, соняшникового лушпиння - 17, 2 МДж . За цим показником рослинні відходи рільництва наближаються до дров - 14,6-15,9 МДж / кг і перевершують буре вугілля - 12,5 МДж / кг.

Отримання промислового біогазу рослинного і тваринного походження можливо за рахунок їх зброджування (метанового бродіння) з отриманням метану і знезаражених органічних добрив. Теплотворна здатність 1 куб. м біогазу, що складається з 50-80% метану і 20-50% вуглекислого газу, дорівнює 10-24 МДж і еквівалентна 0,7-0,8 кг умовного палива. [8]

Проблеми утилізації твердих побутових відходів (побутового сміття) гостро стоять перед усіма країнами. Вихід сміття становить 250-700 кг на душу населення на рік, збільшуючись на 4-6% на рік, випереджаючи приріст населення.

Рішення проблеми переробки сміття знайдено використання технології твердофазного зброджування на облаштованих полігонах з отриманням біогазу. Ця технологія найдешевша, не оперує з токсичними викидами і стоками.

В даний час в світі діють десятки установок для отримання біогазу зі сміття з використанням його в основному для виробництва електроенергії і тепла сумарно потужністю сотні МВт. Вирішується питання повернення для використання під забудову земель після вилучення газу. Створено модульна біоенергетична установка «Кобос». З її допомогою можуть бути перероблені відходи ферми великої рогатої худоби на 400 голів і свиноферми на 3000 голів. Комплекс обладнання забезпечує підготовку, транспортування, зброджування гнойової маси, збір біогазу і керування процесом.

Біогаз частково спалюється в топках котлів, що підігрівають технічну воду, частково подається в дизель-генератор. Перебродившая гнойова маса використовується в якості повноцінного органо-мінерального добрива. Вихід біогазу становить 500 м куб / добу.

ВІЕСХом розроблений анаеробний біофільтр, призначений для виробництва біогазу із стічних вод сільськогосподарського виробництва та комунального господарства, харчової та мікробіологічної промисловості.

В останні роки у зв'язку з лавиноподібним накопиченням зношених автомобільних шин, особливо у урахуванням посилення вимог щодо їх зберігання (на ряд звалищ виникли пожежі (які не вдавалося загасити роками), активно розвивається технологія їх спалювання. [5]

Біогаз з високою ефективністю може трансформуватися в інші види енергії, при цьому коефіцієнт його корисного використання в якості палива на газогенераторах може складати до 83%. Виробництво біогазу в деяких зарубіжних країнах вже зайняло провідне положення в енергетичному балансі сільськогосподарського виробництва.

Автономна Республіка Крим має в своєму розпорядженні достатніми ресурсами органічних відходів, володіє необхідним науковим і технічним потенціалом для розробки і створення сучасного обладнання для перетворення біомаси в газоподібний паливо.

Потужна установка з переробки пташиного посліду використовується на птахофабриці «Південна» Сімферопольського району. Продуктивність її по калу природної вологості 110 т / добу., З виробництва біогоза - 3500 м куб. / добу.

Геліобіогазовая установка для переробки свинячого гною діє в колгоспі «Більшовик» Нижньогірського району. Вона дозволяє переробляти до 115 т. свинячого гною на добу.

Для розвитку біоенергетики в Криму з метою отримання біогазу та високоякісних добрив необхідно:

- Розробка інноваційних проектів на будівництво біогазових установок у населених пунктах на підприємствах сільськогосподарської промисловості;

- Створення економічного механізму, стимулюючого науково-технічні та проектно-конструкторські роботи в даній області;

- Виробництво та впровадження необхідного відповідного технологічного устаткування.

Комплексної науково-технічною програмою розвитку нетрадиційних відновлюваних джерел енергії в Криму до 2010 р. було передбачено будівництво двох установок з отримання та використання біогазу на міських очисних спорудах і 9 установок по комплексному використанню сільськогосподарських відходів у господарствах Кримського регіону.

Необхідні капітальні вкладення для їх реалізації складуть до 2000 р. -0400 тисяч грн., За період з 2001 по 2005 р. - 1,5 млн. грн. і за період з 2006 по 2010 р. -1,5 млн. грн.

Витрати на науково-дослідні та проектно-конструкторські розробки складуть-0, 35 млн. грн.

При цьому, за рахунок роботи біогазових установок, може бути отримана економія палива до 2000 г - 0,05 тис. т у.п., за період з 2001 по 2005 р. - 1,4 тис. т у.п. і за період з 2006 по 2010 р. - 3.15 тис. т у.п. [8]

Мала гідроенергетика

У республіці практично не використовується енергія малих річок. Хоча, як показують розрахунки, виконані на географічному факультеті Сімферопольського держуніверситету професором Л. Н. Оліферовьм і доцентом В. Б. Кудрявцевим, в Криму є велика кількість річок з витратою води 2 м / сек, достатнім для роботи турбіни, на яких можна встановити каскад мікроГЕС. Турбіни малої потужності (дослідні зразки) вже виготовлені і чекають свого впровадження. МікроГЕС - це екологічно чисті підприємства, вони могли б постачати електроенергію туристські підприємства гірського Криму, служби заповідників та інші віддалені точкові об'єкти. [9]

Освоєння потенціалу малих річок і використання вільного напору в існуючих системах водопостачання і каналізації міст Криму з використанням установок малої гідроенергетики допомагає вирішити проблеми поліпшення енергопостачання численних споживачів та їх екологічної безпеки.

До об'єктів малої гідроенергетики належать міні-ГЕС - потужністю до 100 кВт, мікро-ГЕС - до 100 кВт і власне малі ГЕС - 15-25 МВт.

Загальна встановлена ​​потужність малих гідроелектростанцій в Криму може скласти близько 6900 кВт, у тому числі на: Чорноріченському водосховищі - 3200 кВт, Партизанському - 250 кВт, Міжгірському - 730 кВт, Ялтинської системі - 2100 кВт, Феодосійському водосховищі - 170 кВт, каналізаційних очисних спорудах Феодосії - 200 кВт, Керчі - 250 кВт.

Впровадження даних енергозберігаючих заходів дозволить скоротити на 25 -80% споживання електроенергії на існуючих інженерних спорудах і мережах житлово-комунального господарства Автономної Республіки Крим і поліпшити екологічну обстановку в санаторно-курортних зонах Криму.

Експлуатація малих ГЕС у Криму дає можливість додатково виробляти до 5 млн кВт / год електроенергії на рік, що еквівалентно щорічній економії до 1,5 тис. т дефіцитного органічного палива.

Необхідні капітальні вкладення складуть до 2000 р. - 1 млн. грн., За період 2001 по 2005 р. - 1,4 млн. грн. і за період з 2006 по 2010 р. - 1,37 млн. грн.; витрати на науково-технічні та проектно-конструкторські розробки складуть 0,38 млн. грн. До основних напрямів розвитку малої гідроенергетики в Криму слід віднести:

установку на малих річках свободнопотокових мікро-ГЕС потужністю від 0,5 до 5,0 кВт;

проведення робіт по створенню атласу малих річок Кримського регіону з визначенням сезонних витрат води, швидкості течії на різних рівнях висоти паводків і інших даних;

уточнення потенціалу гідроенергетичних ресурсів малих річок та існуючих інженерних гідроспоруд для будівництва мікро-ГЕС;

розробку інвестиційних проектів з будівництва об'єктів малої гідроенергетики;

розробку системи державного стимулювання впровадження установок малої гідроенергетики. [8]

Хвильова енергія.

Основне джерело відновлюваної енергії - сонце. Другий за величиною - Світовий океан, що є одночасно і природним концентратором сонячної енергії. Форми акумуляції енергії в океані різноманітні. Енергетичні джерела океану мають різні потенціалом ресурси. Значні енергетичні можливості містять в собі: теплова енергія океану, перебігу та хвилі, припливи, перепади солоності, біомаса.

Дослідження дають підставу зробити висновок, що хвилі в порівнянні з іншими поновлюваними джерелами енергії океану мають досить хорошими показниками, що дозволить в майбутньому ефективно використовувати їх енергію. [5]

Кожна хвиля моря, направляється до берега, несе з собою величезну енергію (наприклад, хвиля висотою 3 м несе близько 90 кВт потужності на 1 м узбережжя). В даний час є реальні інженерні та технічні можливості для ефективного перетворення хвильової енергії в електричну. Проте надійні волноустановки поки не розроблені. Досвід використання хвильових електростанцій вже є і в СНД, і в інших країнах світу. [9]

У перспективі енергію морських хвиль можна залучити в загальний баланс енергетичних ресурсів, що використовуються людиною у господарській діяльності.

Використання низькопотенційної енергії за допомогою теплонасосних установок

В умовах Криму вся навколишнє природне середовище теоретично може розглядатися як невичерпне джерело низькопотенційної енергії. Використання цієї енергії для теплопостачання житлових і громадських будівель можливо за допомогою спеціального енергетичного обладнання - теплових насосів (ТН).

Джерелами низькопотенційного тепла, що забезпечують енергетично ефективну і економічно доцільну роботу теплонасосних установок (ТНУ), на території Автономної Республіки Крим є:

а) поновлювані джерела енергії:

• грунтова вода, яка зберігає протягом усього року постійну температуру на рівні +8- +12 ° С;

• підземний грунт на глибині від 2-х до 50 м при температурі +10 - +14 ° С;

• морська вода з мінімальною температурою в зимовий період до + 8 - +10 ° С;

• сонячна енергія при використанні протягом усього року з сезонними і добовими акумулювання теплоти,

• зовнішнє повітря з температурою в зимовий період до -5 - -8 ° С.

б) низькотемпературні вторинні енергоресурси:

• скидні промислові низькотемпературні стоки і повітряні викиди підприємств;

стічні води очисних споруд міст і великих населених пунктів Криму;

• тепло молока на дріб'язково-товарних фермах і ін джерела сельхозпроізвод-ства.

Застосування ТН є найбільш підготовленою технологією по широке використання всіх видів низькотемпературних джерел теплової енергії для теплопостачання будівель і споруд та створення комфортних умов для проживання людей. Робота ТНУ при коефіцієнті перетворювача від 3-х і вище забезпечує до 60-80% зниження витрати дефіцитного органічного палива на існуючих опалювальних котелень.

Застосування енергетично ефективного теплонасосного обладнання Криму дозволить також вирішити проблему зниження викидів шкідливих речовин в атмосферу на існуючих теплоджерела, що значно підвищить екологічну безпеку, особливо в районах санаторно-курортної забудови Південного берега Криму, де до охорони навколишнього середовища пред'являються особливо підвищені вимоги.

Значення органічного палива на існуючих опалювальних котелень за рахунок застосування ТНУ повинне скласти до 2000 р - 56 тис. т у.п., за період з 2001 по 2005 р. - 100,1 тис т у т і за період з 2006 по 2010 р . - 143,9 тис. т у.п. При цьому необхідні капіталовкладення повинні відповідно скласти: до 2000 р. - 7,4 млн. грн, з 2001 по 2005 р. - 10,15 млн. грн. і з 2006 по 2010 р. - 11,03 млн. грн. ; Витрати на науково-дослідні та проектно-конструкторські розробки складуть 2,77 млн. грн. [8]

5.8. Оцінки та обсяги можливостей енергозбереження за рахунок використання альтернативних джерел енергії

У результаті реалізації пропозицій і заходів щодо використання альтернативних джерел енергії до 2010 р. загальна економія котельно-пічного палива на опалювальних котелень Криму повинна скласти 569,8 тис. т у. т., у тому числі до 2000 р - 93,8 тис. т у. т, за період з 2001 по 2005 р. - 181,6 тис. т у. т. і за період з 2006 по 2010 р - 294,4 тис. т у. т.

Додаткова вироблення електроенергії за рахунок будівництва та введення в експлуатацію об'єктів малої енергетики складе 86 млн. кВт / год, у тому числі до 2000 р. - 14,2 млн. кВт / год, за період з 2001 по 2005 рр.. - 27,6 млн. кВт / год і за період з 2006 по 2010-44,2 млн. кВт / ч.

Крім того будівництво та введення в експлуатацію до 2010 р. Тарханкутської малої електростанції потужністю 180 МВт дозволить виробити додатково в Криму 760-1010 кВт год електроенергії на рік.

Капітальні вкладення для реалізації цієї програми повинні скласти 128 млн. грн, у тому числі до 2000 р. -30,5 млн. грн протягом 2001-2005 р. - 44,8 млн. грн., Протягом 2006-2010 - 52.7 млн. грн.

Крім того, для будівництва і пуску в експлуатацію Тарханкутської ГеоТЕЦ потрібно додатково 547 млн. грн. [8]

Висновок.

У світі вже напрацьований позитивний досвід використання нетрадиційних джерел енергії. Фахівцям ВЕО "Крименерго" спільно з вченими та конструкторами Криму, Україні та інших країн залишається лише реально втілити теорію в економіку республіки.

Існують певні труднощі і з доставкою електроенергії, розподіляються по лініях електропередач напругою 220 - 110 - 35 кВ, протяжність яких становить близько 3000 км.

Оскільки в найближчій перспективі Крим як і раніше буде острозавісімим по електроенергії від пов'язаних територій, необхідно вирішити проблему пропуску електроенергії в республіку, для чого на вході побудувати додаткові мережі напругою 330 кВ. У зв'язку з цим ВЕО "Крименерго" розпочато будівництво підстанції 330 кВ в Сакському і Сімферопольському районах, підстанції 750 кВ "Каховка" в Херсонській області. Найбільш складна ситуація склалася в Керчі, яка живиться від однієї лінії 220 кВ (резервна лінія 110 кВ лише частково забезпечує місто, а малопотужна Камиш-Бурунська ТЕЦ покриває його потреби на 14%). З будівництвом другої лінії 220 кВ на Керч і розширенням Камиш-Бурунської ТЕЦ місто перестане відчувати хронічний енергетичний голод.


Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Виробництво і технології | Курсова
195.1кб. | скачати


Схожі роботи:
Нетрадиційні джерела енергії
Нетрадиційні способи та джерела отримання енергії
Природно-наукові проблеми сучасної енергетики Традиційні та нетрадиційні джерела енергії
Нетрадиційні та екстремальні види туризму в Криму
Нетрадиційні та екстремальні види туризму в Криму
Нетрадиційні методи виробництва енергії
Джерела енергії і генератори енергії
Священні джерела Криму
Нетрадиційні джерела фінансування лізинг франчайзинг факторинг
© Усі права захищені
написати до нас