Е. Рубінштейн
При прийомі антибіотиків у 3-12% пацієнтів відзначається розвиток небажаних реакцій (НР). Незважаючи на те, що діти не відносяться до групи з підвищеною чутливістю, поява НР часто служить підставою для припинення антибіотикотерапії та постановки дитині діагнозу "алергія". У західних країнах НР, особливо серйозні, спричинили госпіталізацію хворого або порушення функції внутрішніх органів, є частою причиною скарг та звернень до суду. Крім того, НР можуть негативно вплинути на репутацію лікаря і обмежити число його пацієнтів.
У дітей до 2 років немає первинної алергії до бета-лактамних антибіотиків. Шкірні висипки, що виникають нібито на тлі терапії бета-лактамами, часто обумовлені вірусами (Епштейн-Барра, парвовірусом), які нерідко помилково розцінюються як бактеріальні інфекції і є приводом до призначення антибіотика.
Поширеною НР при прийомі бета-лактамних антибіотиків є діарея, яка відзначається у 8% дітей, які отримують цефотаксим, у 27% - одержують цефтриаксон, в 22% випадків при призначенні ампіциліну і хлорамфеніколу і 20% - при комбінації ампіциліну і гентаміцину.
Призначення цефтриаксону у високих дозах маленьким дітям, особливо з нирковою недостатністю, в окремих випадках супроводжувалося утворенням жовчних каменів і явищем псевдохолелітіаза.
Прийом меропенема і іміпенема супроводжується приблизно однаковою частотою розвитку НР, при цьому найбільш часто спостерігаються діарея, висип, свербіж і блювота. Повідомлялося про більш високій частоті судом при призначенні іміпенема у високих дозах, особливо при порушеній функції нирок. Однак дане спостереження не було підтверджено клінічними дослідженнями. Враховуючи велику кількість дітей, які приймають бета-лактамні антибіотики, можуть мати місце такі рідкісні НР, як гемолітична анемія, тромбоцитопенія, синдром Стівенса-Джонса, коагулопатія, панкреатит, енцефалопатія, неврит периферичних нервів. На щастя, підстав для великої тривоги з приводу подібних НР немає через украй низької частоти їх розвитку.
Для макролідних антибіотиків, що одержали широке поширення в педіатричній практиці, характерні НР з боку шлунково-кишкового тракту у вигляді нудоти і блювоти. При цьому найбільш безпечним макролідом є рокситроміцин. При його призначенні НР з боку шлунково-кишкового тракту зустрічаються в 4,2% випадків у порівнянні з 5,7% у азитроміцину і до 23,6% у кларитроміцину та еритроміцину. Іноді можуть спостерігатися зміни активності печінкових ферментів, що характерно, в основному, для еритроміцину. Крім того, при прийомі макролідних антибіотиків відзначається зв'язок з іншими препаратами при їх спільному примі-нення. Так, еритроміцин збільшує концентрацію теофіліну і зменшує його кліренс на 40-50%. Еритроміцин і джосаміцін подвоюють концентрації циклоспорину в сироватці крові. Еритроміцин і кларитроміцин значно збільшують концентрації карбамазепіну в сироватці крові, викликаючи сонливість, апатію і іноді кому.
Необхідно диференціювати резидентну і факультативну флору, маючи на увазі базисний (облігатний) характер першої і випадковий (тимчасовий) - другий. Своєрідність мікрофлори пов'язано, головним чином, з її факультативним компонентом.
Застосування сучасних антибіотиків не тільки підвищило можливості антибіотикотерапії, а й призвело до появи нових НР, які необхідно знати і враховувати. Проте, в цілому, сучасні антибіотики відрізняє велика небезпека в порівнянні зі "старими" препаратами. Так застосування аміноглікозидів, включаючи гентаміцин і амікацин, істотно знизилося з введенням в клінічну практику цефалоспоринів III покоління і карбапенемов, які мають подібний спектр активності, але набагато безпечніше аміноглікозидів. Значно скоротилося і використання еритроміцину у зв'язку з появою нових макролідів, що відрізняються кращою переносимістю. Застосування у дітей фторхінолонів, добре зарекомендували себе при лікуванні інфекцій у дорослих, обмежена у зв'язку з побоюванням розвитку артроропатій, що спостерігалися в експерименті у тварин. Передбачається, що нові фторхінолони, що мають активність відносно респіраторних збудників, грам (+) коків і добре проникають у спинномозкову рідину (наприклад тровафлоксацин), зможуть у майбутньому застосовуватися і в педіатричній практиці за суворими показаннями. Глікопептиди (ванкоміцин і тейкопланін), що мають активність відносно метицилінрезистентні стафілококів та інших пеніцилін-резистентних грам (+) коків, дозволені до використання у дітей і новонароджених при повільному введенні. Проте безпека використання тейкопланіну у дітей вивчена недостатньо і потребує додаткового дослідження.