Міністерство освіти і науки Російської Федерації
Інститут соціально-економічного прогнозування та моделювання
Реферат
Науковий стиль літературної мови
Москва 2006
Зміст
Введення. 3
1 Літературний мову: поняття та стилі. 5
2 Визначення та особливості наукового стилю літературної мови. 6
3 Загальні риси наукового стилю. 7
4 Види і жанри наукового стилю. 10
5 Історія виникнення і розвитку наукового стилю. 12
Висновок. 14
Література. 15
Кожен стиль з'являється в свій час - тоді, коли в суспільстві дозріли умови для його формування, коли мова досягає високого ступеня розвитку. Час появи наукового стилю різне в різних країнах.
Так, в середні століття, в епоху феодалізму, «вченим мовою» всієї Західної Європи була латинь - міжнародна мова науки. З одного боку, це було зручно: вчені незалежно від своєї рідної мови могли читати твори один одного. Але, з іншого боку, такий стан заважало формуванню наукового стилю в кожній країні. Тому розвиток його протікало в боротьбі з латиною. На основі національних мов формувалися кошти, необхідні для вираження наукових положень, думок.
Початок формування мови російської науки належить до першої третини XVIII ст. Саме в цей період Російська академія опублікувала ряд праць російською мовою. У 30-ті роки XVIII ст. мова наукових книг був самим обробленим і досконалим серед різних літературних жанрів. І це не дивно, якщо згадати наукові твори таких великих учених, як М. В. Ломоносов, С. П. Крашенинников, П. І. Ричков, І. І. Лєпєхін та інші.
Основне завдання наукового стилю - гранично ясно і точно донести до читача сообщаемую інформацію. А це найкращим чином досягається без використання емоційних засобів. Адже наука апелює, перш за все, до розуму, а не до почуття.
Науково-технічна революція змінила і сам характер дослідження. Наукові проблеми вирішуються тепер, як правило, зусиллями не одинаків, але колективів учених і інженерів. А це веде до того, що сучасний спосіб наукового викладу можна визначити як колективний, або формально-логічний, в якому не залишається місця для емоційності.
Сфера застосування наукового стилю дуже широка. Це один із стилів, який надає сильне і різнобічний вплив на літературну мову.
Розглянемо в цій роботі докладніше питання, пов'язані з поняттям наукового стилю літературної мови, його форм і функцій.
Літературна мова - це оброблена форма загальнонародної мови, що володіє в більшій чи меншій мірі письмово закріпленими нормами. Інакше кажучи, це мова всіх проявів культури, що виражаються у словесній формі.
Літературна мова - завжди результат колективної творчої діяльності. Уявлення про «закріпленості» норм літературної мови має відому відносність (при всій важливості і стабільності норми вона рухається в часі). Не можна уявити собі розвинену і багату культуру народу без розвиненого і багатого літературної мови. У цьому велике суспільне значення самої проблеми літературної мови.
Серед лінгвістів немає єдиної думки про складне і багатогранне поняття літературної мови. Деякі дослідники вважають за краще говорити не про літературної мови в цілому, а про його різновиди: або про письмово-літературній мові, або про розмовно-літературній мові, або про мову художньої літератури і т. д.
Літературна мова не можна ототожнювати з мовою художньої літератури. Це різні, хоча і співвідносні поняття.
Літературна мова - надбання всіх, хто володіє його нормами. Він функціонує як у письмовій, так і в розмовних формах. Мова художньої літератури (мова письменників), хоча звичайно орієнтується на ті ж норми, містить в собі багато індивідуального, незагально. У різні історичні епохи і в різних народів ступінь близькості літературної мови і мови художньої літератури виявлялася неоднаковою.
Існує відмінність між літературною мовою і національною мовою. Національна мова виступає у формі літературної мови, проте не всякий літературна мова відразу стає національною мовою. Національні мови, як правило, формуються в епоху капіталізму.
Про російській літературній мові можна говорити вже з початку XVII століття, тоді як національною мовою він стає в першу половину XIX століття, в епоху А. С. Пушкіна.
Поняття літературної мови зазвичай взаємодіє з поняттям мовних стилів, що існують у межах кожного літературної мови.
У сучасних літературних мовах зазвичай виділяють п'ять стилів: розмовний, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний та художній. До кожного з цих стилів притаманні свої особливості, що відрізняють його від інших стилів, так, наприклад, для офіційно-ділового стилю характерна стандартизація, включення в текст абревіатур, скорочень; в стилі художньої літератури використовуються мовні засоби, що мають нарівні з логічним змістом ще й експресивно -емоційним відтінком; для наукового характерна насиченість термінологією (до чверті тексту), «сухість» мови викладу і т.д.
Науковий стиль - не примха, а обов'язок. У середовищі вчених і наукових працівників давно прийнято, що всі наукові тексти повинні писатися в певному строгому стилі. Це викликано, насамперед, необхідністю уникнути двозначностей і багатозначності тих чи інших наукових понять. Стиль наукових робіт визначається в кінцевому рахунку їх змістом і цілями наукового повідомлення: по можливості точно і повно пояснити факти, показати причинно-наслідкові зв'язки між явищами, виявити закономірності історичного розвитку і так далі.
Споконвічна форма існування наукової мови - письмова, що пояснюється таким її визначальною ознакою, як понятійний відображення дійсності, логічність викладу. Наукова мова повинна бути строго доказательна, аргументована. Дійсно науковий виклад, хоч би які були важливі усні диспути на наукові теми, безпосереднє обговорення тих чи інших аспектів або результатів роботи, в основному все ж орієнтоване на письмову мову, про що явно свідчить необхідність у багатьох випадках хоча б часткового переходу до елементів письмового викладу (до написання формул, демонстрації таблиць, діаграм і т.д.).
Поняття, якими оперує наукове мислення, виражаються в основному багатокомпонентними структурами, характерними саме для письмової мови. Це відбувається тому, що письмова форма більш зручна і надійна в сенсі виявлення найменших інформативних неточностей, логічних порушень, які неактуальні в побутовому спілкуванні, а в науковому можуть привести до самих серйозних перекручувань істини. Зазвичай наукові доповіді, повідомлення спочатку пишуть, відпрацьовуючи адекватну форму втілення наукової інформації, або хоча б складають тези, план.
Наукові тексти оформляються у вигляді окремих закінчених творів, структура яких підпорядкована законам жанру.
Науковий стиль характеризується логічною послідовністю викладу, упорядкованою системою зв'язків між частинами висловлювання, прагненням авторів до точності, стислості, однозначності при збереженні насиченості змісту.
Логічність - це наявність смислових зв'язків між послідовними одиницями тексту.
Послідовністю володіє тільки такий текст, у якому висновки випливають із змісту, вони несуперечливі, текст розбитий на окремі смислові відрізки, що відображають рух думки від часткового до загального або від загального до конкретного.
Ясність, як якість наукової мови, передбачає зрозумілість, доступність. За ступенем доступності наукові, науково-навчальні та науково-популярні тексти розрізняються за матеріалом і за способом його мовного оформлення.
Точність наукової мови передбачає однозначність розуміння, відсутність розбіжності між означуваним і його визначенням. Тому в наукових текстах, як правило, відсутні подібні, експресивні засоби; слова використовуються переважно в прямому значенні, частотність термінів також сприяє однозначності тексту.
Жорсткі вимоги точності, які пред'являються до наукового тексту, роблять обмеження на використання образних засобів мови: метафор, епітетів, художніх порівнянь, прислів'їв і т. п. Іноді такі кошти можуть проникати в наукові твори, тому що науковий стиль прагне не тільки до точності, але і до переконливості, доказовості. Іноді подібні кошти необхідні для реалізації вимоги ясності, дохідливості викладу.
Емоційність, як і експресивність, в науковому стилі, який вимагає об'єктивного, «інтелектуального» викладу наукових даних, виражається інакше, ніж в інших стилях. Сприйняття наукового твору може викликати певні почуття в читача, але не як відповідну реакцію на емоційність автора, а як усвідомлення самого наукового факту. Хоча наукове відкриття впливає незалежно від способу його передачі, сам автор наукового твору не завжди відмовляється від емоційно-оціночного ставлення до викладати подіям і фактам. Прагнення до обмеженого використання авторського «я» - це не данина етикету, а прояв абстрактно-узагальненої стильової риси наукової мови, що відбиває форму мислення.
Характерною рисою стилю наукових робіт є їх насиченість термінами (зокрема, інтернаціональними). Не слід, однак, переоцінювати ступінь цієї насиченості: в середньому термінологічна лексика зазвичай становить 15-25 відсотків загальної лексики, використаної в роботі.
Велику роль у стилі наукових робіт відіграє використання абстрактної лексики.
Лексику наукової мови складають три основні шари: загальновживані слова, загальнонаукові слова і терміни. У будь-якому науковому тексті загальновживана лексиці складають основи викладу. В першу чергу відбираються слова з узагальненим і абстрактним значенням (буття, свідомість, фіксує, температура). За допомогою загальнонаукових слів описуються явища і процеси в різних галузях науки і техніки (система, питання, значення, позначити). Однією з особливостей вживання загальнонаукових слів є їх багаторазове повторення у вузькому контексті.
Термін - це слово чи словосполучення, точно і однозначно називає предмет, явище чи поняття науки і розкриває його зміст. Термін несе логічне інформацію великого обсягу. У тлумачних словниках терміни супроводжуються позначкою "спеціальне".
Морфологічні риси наукового стилю - переважання іменників, широке розповсюдження абстрактних іменників (час, явища, зміна, стан), використання у множині іменників, що не мають у звичайному вживанні форм множини (вартості, стали ...), вживання іменників однини для узагальнених понять (береза, кислота), вживання майже виключно форм теперішнього часу у позачасовому значенні, вказує на постійний характер процесу (виділяється, наступають).
У галузі морфології спостерігається використання більш коротких варіантів форм (що відповідає принципу економії мовних засобів), об'єктивний характер викладу, використання "ми" замість "я", пропуском займенників, звуження кола особистих форм дієслова (3 особа), вживанням форм пасивного дієприкметника минулого часу , зворотно-безособових, безособово-предикативних форм (нами був розроблений; можна стверджувати, що ...)
У науковому стилі панує логічний, книжковий синтаксис. Типові ускладнені і складні конструкції, розповідні речення, прямий порядок слів. Логічна визначеність досягається за допомогою підрядних спілок (тому що, так як ...), вступних слів (по-перше, отже).
Для зв'язку частин тексту використовуються спеціальні засоби (слова, словосполучення і речення), що вказують на послідовність розвитку думок («спочатку», «потім», «потім», «перш за все», «попередньо» тощо), на зв'язок попередньої і подальшої інформації («як указувалося», «як вже говорилося», «як зазначалося», «розглянутий» тощо), на причинно-наслідкові відносини («але», «тому», «завдяки цьому», «отже», «у зв'язку з тим, що», «внаслідок цього» тощо), на перехід до нової теми («розглянемо тепер», «перейдемо до розгляду» тощо), на близькість, тотожність предметів, обставин, ознак (« він »,« той самий »,« такий »,« так »,« тут »,« тут »і ін.)
Серед простих речень широко поширена конструкція з великою кількістю залежних, послідовно нанизуємо іменників у формі родового відмінка.
У межах власне-наукового підстилі виділяються такі жанри, як монографія, дисертація, доповідь і ін підстиль відрізняється в цілому суворої, академічної манерою викладу. Він об'єднує наукову літературу, написану фахівцями і призначену для фахівців. Цьому підстиль протиставлено науково-популярний підстиль. Його функція полягає у популяризації наукових відомостей. Тут автор-фахівець звертається до читача, не знайомого в достатній мірі з даною наукою, тому інформація подається в доступній, і нерідко - у цікавій формі.
Особливістю науково-популярного підстилі є поєднання в ньому полярних стильових рис: логічності та емоційності, об'єктивності та суб'єктивності, абстрактності й конкретності. На відміну від наукової прози в науково-популярній літературі значно менше спеціальних термінів і інших власне наукових засобів.
Науково-навчальний підстиль поєднує в собі риси власне-наукового підстилі та науково-популярного викладу. З власне наукового підстилів його ріднить термінологічним, системність в описі наукових відомостей, логічність, доказовість; з науково-популярними - доступність, насиченість ілюстративним матеріалом. До жанрами науково-навчального підстилі відносяться: навчальний посібник, лекція, семінарський доповідь, відповідь на іспиті та ін
Можна виділити наступні жанри наукової прози: монографія, журнальна стаття, рецензія, підручник (навчальний посібник), лекція, доповідь, інформаційне повідомлення (про що відбулася конференції, симпозіумі, конгресі), усний виступ (на конференції, симпозіумі і т. д.), дисертація, науковий звіт. Ці жанри відносяться до первинних, тобто створеним автором вперше.
До вторинних текстів, тобто текстів, які складені на основі вже наявних, відносяться: реферат, автореферат, конспект, тези, анотація. При підготовці вторинних текстів відбувається згортання інформації з метою скорочення обсягу тексту.
До жанрами навчально-наукового підстилі відносяться лекція, семінарський доповідь, реферат, реферативний повідомлення.
Згодом вона була поповнена з ресурсів латині, стала інтернаціональним науковою мовою європейського середньовіччя. В епоху Відродження вчені прагнули до стислості і точності наукового опису, вільного від емоційно-художніх елементів викладу як суперечать абстрактно-логічного відображення природи. Проте звільнення наукового стилю від цих елементів йшло поступово. Відомо, що занадто «художній» характер викладу Галілея дратував Кеплера, а Декарт знаходив, що стиль наукових доказів Галілея надмірно «белетризованих». Надалі зразком наукової мови стало логічне викладення Ньютона.
У Росії наукова мова і стиль почав складатися в перші десятиліття XVIII століття, коли автори наукових книг і перекладачі стали створювати російську наукову термінологію. У другій половині цього століття завдяки роботам М.В. Ломоносова і його учнів формування наукового стилю зробило крок вперед, але остаточно він склався у другій половині XIX століття разом з науковою діяльністю найбільших учених цього часу.
Слідом за Ломоносовим розвитку і збагаченню російської термінологічної лексики в різних галузях точних і гуманітарних наук сприяли російські вчені, які жили в наступні десятиліття того ж століття, наприклад, акад. І. І. Лепехін (1740-1802) - переважно в галузі ботаніки та зоології; акад. Н. Я. Озерецковскій (1750 - 1827) - в області географії та етнографії. Збагачення наукової термінології вироблялося цими вченими головним чином за рахунок відповідних російських назв видів тварин, рослин і т. п., уживаних у місцевих народних говірках. Науковий стиль російської літературної мови, заснування якого було покладено в працях Ломоносова, продовжував удосконалюватися і розвиватися.
Науковий стиль має ряд спільних рис, що виявляються незалежно від характеру визначених наук (природничих, точних, гуманітарних) та відмінностей між жанрами висловлювання (монографія, наукова стаття, доповідь, підручник і т. д.), що дає можливість говорити про специфіку стилю в цілому .
Науковий стиль належить до числа книжкових стилів літературної мови, яким притаманний ряд спільних умов функціонування та мовних особливостей, таких як попереднє обдумування висловлювання, монологічний його характер, строгий відбір мовних засобів, тяжіння до нормальної мови. Науковий стиль обслуговує наукову і науково-педагогічну сферу, техніку.
Основна функція наукового стилю - передача логічної інформації і доказів її істинності, а часто також новизни і цінності. Вторинною функцією наукового стилю, що випливає з його основної функції, вважають активізацію логічного мислення читача (слухача).
Виділяють три різновиди (підстилі) наукового стилю: власне-науковий підстиль; науково-навчальний підстиль; науково-популярний підстиль.
2. Будагов Р.А. Літературні мови і мовні стилі. - М., 1967.
3. Вартапетов С.С. Стиль наукової мови / / Російська мова в школі, 1998, № 6.
4. Васильєва О.М. Курс лекцій за стилістикою російської мови: Науковий стиль мовлення. - М., 1976.
5. Виноградов В.В. Проблеми літературних мов і закономірностей їх утворення і розвитку. - М., 1967.
6. Сенкевич М. П. Стилістика наукової мови і редагування наукових творів. - М., 1984.
Інститут соціально-економічного прогнозування та моделювання
Реферат
Науковий стиль літературної мови
Москва 2006
Зміст
Введення. 3
1 Літературний мову: поняття та стилі. 5
2 Визначення та особливості наукового стилю літературної мови. 6
3 Загальні риси наукового стилю. 7
4 Види і жанри наукового стилю. 10
5 Історія виникнення і розвитку наукового стилю. 12
Висновок. 14
Література. 15
Введення
Виняткова роль, яка належить мові у науковому осмисленні й освоєнні світу, обумовлює філософське значення його аналізу. Літературна мова пройшов тривалу еволюцію, в ньому утворилися різні стилі. Один з них - науковий.Кожен стиль з'являється в свій час - тоді, коли в суспільстві дозріли умови для його формування, коли мова досягає високого ступеня розвитку. Час появи наукового стилю різне в різних країнах.
Так, в середні століття, в епоху феодалізму, «вченим мовою» всієї Західної Європи була латинь - міжнародна мова науки. З одного боку, це було зручно: вчені незалежно від своєї рідної мови могли читати твори один одного. Але, з іншого боку, такий стан заважало формуванню наукового стилю в кожній країні. Тому розвиток його протікало в боротьбі з латиною. На основі національних мов формувалися кошти, необхідні для вираження наукових положень, думок.
Початок формування мови російської науки належить до першої третини XVIII ст. Саме в цей період Російська академія опублікувала ряд праць російською мовою. У 30-ті роки XVIII ст. мова наукових книг був самим обробленим і досконалим серед різних літературних жанрів. І це не дивно, якщо згадати наукові твори таких великих учених, як М. В. Ломоносов, С. П. Крашенинников, П. І. Ричков, І. І. Лєпєхін та інші.
Основне завдання наукового стилю - гранично ясно і точно донести до читача сообщаемую інформацію. А це найкращим чином досягається без використання емоційних засобів. Адже наука апелює, перш за все, до розуму, а не до почуття.
Науково-технічна революція змінила і сам характер дослідження. Наукові проблеми вирішуються тепер, як правило, зусиллями не одинаків, але колективів учених і інженерів. А це веде до того, що сучасний спосіб наукового викладу можна визначити як колективний, або формально-логічний, в якому не залишається місця для емоційності.
Сфера застосування наукового стилю дуже широка. Це один із стилів, який надає сильне і різнобічний вплив на літературну мову.
Розглянемо в цій роботі докладніше питання, пов'язані з поняттям наукового стилю літературної мови, його форм і функцій.
1 Літературний мову: поняття та стилі
Перш ніж говорити про науковий стиль літературної мови, дамо визначення літературній мові.Літературна мова - це оброблена форма загальнонародної мови, що володіє в більшій чи меншій мірі письмово закріпленими нормами. Інакше кажучи, це мова всіх проявів культури, що виражаються у словесній формі.
Літературна мова - завжди результат колективної творчої діяльності. Уявлення про «закріпленості» норм літературної мови має відому відносність (при всій важливості і стабільності норми вона рухається в часі). Не можна уявити собі розвинену і багату культуру народу без розвиненого і багатого літературної мови. У цьому велике суспільне значення самої проблеми літературної мови.
Серед лінгвістів немає єдиної думки про складне і багатогранне поняття літературної мови. Деякі дослідники вважають за краще говорити не про літературної мови в цілому, а про його різновиди: або про письмово-літературній мові, або про розмовно-літературній мові, або про мову художньої літератури і т. д.
Літературна мова не можна ототожнювати з мовою художньої літератури. Це різні, хоча і співвідносні поняття.
Літературна мова - надбання всіх, хто володіє його нормами. Він функціонує як у письмовій, так і в розмовних формах. Мова художньої літератури (мова письменників), хоча звичайно орієнтується на ті ж норми, містить в собі багато індивідуального, незагально. У різні історичні епохи і в різних народів ступінь близькості літературної мови і мови художньої літератури виявлялася неоднаковою.
Існує відмінність між літературною мовою і національною мовою. Національна мова виступає у формі літературної мови, проте не всякий літературна мова відразу стає національною мовою. Національні мови, як правило, формуються в епоху капіталізму.
Про російській літературній мові можна говорити вже з початку XVII століття, тоді як національною мовою він стає в першу половину XIX століття, в епоху А. С. Пушкіна.
Поняття літературної мови зазвичай взаємодіє з поняттям мовних стилів, що існують у межах кожного літературної мови.
У сучасних літературних мовах зазвичай виділяють п'ять стилів: розмовний, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний та художній. До кожного з цих стилів притаманні свої особливості, що відрізняють його від інших стилів, так, наприклад, для офіційно-ділового стилю характерна стандартизація, включення в текст абревіатур, скорочень; в стилі художньої літератури використовуються мовні засоби, що мають нарівні з логічним змістом ще й експресивно -емоційним відтінком; для наукового характерна насиченість термінологією (до чверті тексту), «сухість» мови викладу і т.д.
2 Визначення та особливості наукового стилю літературної мови
Науковий стиль - стиль літературної мови, якому властивий ряд особливостей - таких як попереднє обдумування висловлювання, монологічний характер, строгий відбір мовних засобів, тяжіння до нормованої мови. Для наукової мови характерні такі стильові риси, як логічність, сувора подчеркнутость викладу, точність, ясність, об'єктивність, абстрактність, «абстрактно-узагальненість», стислість викладу, інтелектуальність і ряд інших.Науковий стиль - не примха, а обов'язок. У середовищі вчених і наукових працівників давно прийнято, що всі наукові тексти повинні писатися в певному строгому стилі. Це викликано, насамперед, необхідністю уникнути двозначностей і багатозначності тих чи інших наукових понять. Стиль наукових робіт визначається в кінцевому рахунку їх змістом і цілями наукового повідомлення: по можливості точно і повно пояснити факти, показати причинно-наслідкові зв'язки між явищами, виявити закономірності історичного розвитку і так далі.
Споконвічна форма існування наукової мови - письмова, що пояснюється таким її визначальною ознакою, як понятійний відображення дійсності, логічність викладу. Наукова мова повинна бути строго доказательна, аргументована. Дійсно науковий виклад, хоч би які були важливі усні диспути на наукові теми, безпосереднє обговорення тих чи інших аспектів або результатів роботи, в основному все ж орієнтоване на письмову мову, про що явно свідчить необхідність у багатьох випадках хоча б часткового переходу до елементів письмового викладу (до написання формул, демонстрації таблиць, діаграм і т.д.).
Поняття, якими оперує наукове мислення, виражаються в основному багатокомпонентними структурами, характерними саме для письмової мови. Це відбувається тому, що письмова форма більш зручна і надійна в сенсі виявлення найменших інформативних неточностей, логічних порушень, які неактуальні в побутовому спілкуванні, а в науковому можуть привести до самих серйозних перекручувань істини. Зазвичай наукові доповіді, повідомлення спочатку пишуть, відпрацьовуючи адекватну форму втілення наукової інформації, або хоча б складають тези, план.
Наукові тексти оформляються у вигляді окремих закінчених творів, структура яких підпорядкована законам жанру.
3 Загальні риси наукового стилю
Науковий стиль має ряд спільних рис, що виявляються незалежно від характеру визначених наук (природничих, точних, гуманітарних) та відмінностей між жанрами висловлювання (монографія, наукова стаття, доповідь, підручник і т. д.), що дає можливість говорити про специфіку стилю в цілому . Разом з тим цілком природно, що, наприклад, тексти з фізики, хімії, математики помітно відрізняються за характером викладу від текстів з філології або історії.Науковий стиль характеризується логічною послідовністю викладу, упорядкованою системою зв'язків між частинами висловлювання, прагненням авторів до точності, стислості, однозначності при збереженні насиченості змісту.
Логічність - це наявність смислових зв'язків між послідовними одиницями тексту.
Послідовністю володіє тільки такий текст, у якому висновки випливають із змісту, вони несуперечливі, текст розбитий на окремі смислові відрізки, що відображають рух думки від часткового до загального або від загального до конкретного.
Ясність, як якість наукової мови, передбачає зрозумілість, доступність. За ступенем доступності наукові, науково-навчальні та науково-популярні тексти розрізняються за матеріалом і за способом його мовного оформлення.
Точність наукової мови передбачає однозначність розуміння, відсутність розбіжності між означуваним і його визначенням. Тому в наукових текстах, як правило, відсутні подібні, експресивні засоби; слова використовуються переважно в прямому значенні, частотність термінів також сприяє однозначності тексту.
Жорсткі вимоги точності, які пред'являються до наукового тексту, роблять обмеження на використання образних засобів мови: метафор, епітетів, художніх порівнянь, прислів'їв і т. п. Іноді такі кошти можуть проникати в наукові твори, тому що науковий стиль прагне не тільки до точності, але і до переконливості, доказовості. Іноді подібні кошти необхідні для реалізації вимоги ясності, дохідливості викладу.
Емоційність, як і експресивність, в науковому стилі, який вимагає об'єктивного, «інтелектуального» викладу наукових даних, виражається інакше, ніж в інших стилях. Сприйняття наукового твору може викликати певні почуття в читача, але не як відповідну реакцію на емоційність автора, а як усвідомлення самого наукового факту. Хоча наукове відкриття впливає незалежно від способу його передачі, сам автор наукового твору не завжди відмовляється від емоційно-оціночного ставлення до викладати подіям і фактам. Прагнення до обмеженого використання авторського «я» - це не данина етикету, а прояв абстрактно-узагальненої стильової риси наукової мови, що відбиває форму мислення.
Характерною рисою стилю наукових робіт є їх насиченість термінами (зокрема, інтернаціональними). Не слід, однак, переоцінювати ступінь цієї насиченості: в середньому термінологічна лексика зазвичай становить 15-25 відсотків загальної лексики, використаної в роботі.
Велику роль у стилі наукових робіт відіграє використання абстрактної лексики.
Лексику наукової мови складають три основні шари: загальновживані слова, загальнонаукові слова і терміни. У будь-якому науковому тексті загальновживана лексиці складають основи викладу. В першу чергу відбираються слова з узагальненим і абстрактним значенням (буття, свідомість, фіксує, температура). За допомогою загальнонаукових слів описуються явища і процеси в різних галузях науки і техніки (система, питання, значення, позначити). Однією з особливостей вживання загальнонаукових слів є їх багаторазове повторення у вузькому контексті.
Термін - це слово чи словосполучення, точно і однозначно називає предмет, явище чи поняття науки і розкриває його зміст. Термін несе логічне інформацію великого обсягу. У тлумачних словниках терміни супроводжуються позначкою "спеціальне".
Морфологічні риси наукового стилю - переважання іменників, широке розповсюдження абстрактних іменників (час, явища, зміна, стан), використання у множині іменників, що не мають у звичайному вживанні форм множини (вартості, стали ...), вживання іменників однини для узагальнених понять (береза, кислота), вживання майже виключно форм теперішнього часу у позачасовому значенні, вказує на постійний характер процесу (виділяється, наступають).
У галузі морфології спостерігається використання більш коротких варіантів форм (що відповідає принципу економії мовних засобів), об'єктивний характер викладу, використання "ми" замість "я", пропуском займенників, звуження кола особистих форм дієслова (3 особа), вживанням форм пасивного дієприкметника минулого часу , зворотно-безособових, безособово-предикативних форм (нами був розроблений; можна стверджувати, що ...)
У науковому стилі панує логічний, книжковий синтаксис. Типові ускладнені і складні конструкції, розповідні речення, прямий порядок слів. Логічна визначеність досягається за допомогою підрядних спілок (тому що, так як ...), вступних слів (по-перше, отже).
Для зв'язку частин тексту використовуються спеціальні засоби (слова, словосполучення і речення), що вказують на послідовність розвитку думок («спочатку», «потім», «потім», «перш за все», «попередньо» тощо), на зв'язок попередньої і подальшої інформації («як указувалося», «як вже говорилося», «як зазначалося», «розглянутий» тощо), на причинно-наслідкові відносини («але», «тому», «завдяки цьому», «отже», «у зв'язку з тим, що», «внаслідок цього» тощо), на перехід до нової теми («розглянемо тепер», «перейдемо до розгляду» тощо), на близькість, тотожність предметів, обставин, ознак (« він »,« той самий »,« такий »,« так »,« тут »,« тут »і ін.)
Серед простих речень широко поширена конструкція з великою кількістю залежних, послідовно нанизуємо іменників у формі родового відмінка.
4 Види і жанри наукового стилю
Виділяють три різновиди (підстилі) наукового стилю: власне-науковий підстиль; науково-навчальний підстиль; науково-популярний підстиль.У межах власне-наукового підстилі виділяються такі жанри, як монографія, дисертація, доповідь і ін підстиль відрізняється в цілому суворої, академічної манерою викладу. Він об'єднує наукову літературу, написану фахівцями і призначену для фахівців. Цьому підстиль протиставлено науково-популярний підстиль. Його функція полягає у популяризації наукових відомостей. Тут автор-фахівець звертається до читача, не знайомого в достатній мірі з даною наукою, тому інформація подається в доступній, і нерідко - у цікавій формі.
Особливістю науково-популярного підстилі є поєднання в ньому полярних стильових рис: логічності та емоційності, об'єктивності та суб'єктивності, абстрактності й конкретності. На відміну від наукової прози в науково-популярній літературі значно менше спеціальних термінів і інших власне наукових засобів.
Науково-навчальний підстиль поєднує в собі риси власне-наукового підстилі та науково-популярного викладу. З власне наукового підстилів його ріднить термінологічним, системність в описі наукових відомостей, логічність, доказовість; з науково-популярними - доступність, насиченість ілюстративним матеріалом. До жанрами науково-навчального підстилі відносяться: навчальний посібник, лекція, семінарський доповідь, відповідь на іспиті та ін
Можна виділити наступні жанри наукової прози: монографія, журнальна стаття, рецензія, підручник (навчальний посібник), лекція, доповідь, інформаційне повідомлення (про що відбулася конференції, симпозіумі, конгресі), усний виступ (на конференції, симпозіумі і т. д.), дисертація, науковий звіт. Ці жанри відносяться до первинних, тобто створеним автором вперше.
До вторинних текстів, тобто текстів, які складені на основі вже наявних, відносяться: реферат, автореферат, конспект, тези, анотація. При підготовці вторинних текстів відбувається згортання інформації з метою скорочення обсягу тексту.
До жанрами навчально-наукового підстилі відносяться лекція, семінарський доповідь, реферат, реферативний повідомлення.
5 Історія виникнення і розвитку наукового стилю
Виникнення і розвиток наукового стилю пов'язане з розвитком різних областей наукового знання, різних сфер діяльності людини. На перших порах стиль наукового викладу був близький до стилю художньої оповіді. Відділення наукового стилю від художнього відбулося в олександрійський період, коли в грецькій мові, поширивши свій вплив на весь тодішній культурний світ, стала створюватися наукова термінологія.Згодом вона була поповнена з ресурсів латині, стала інтернаціональним науковою мовою європейського середньовіччя. В епоху Відродження вчені прагнули до стислості і точності наукового опису, вільного від емоційно-художніх елементів викладу як суперечать абстрактно-логічного відображення природи. Проте звільнення наукового стилю від цих елементів йшло поступово. Відомо, що занадто «художній» характер викладу Галілея дратував Кеплера, а Декарт знаходив, що стиль наукових доказів Галілея надмірно «белетризованих». Надалі зразком наукової мови стало логічне викладення Ньютона.
У Росії наукова мова і стиль почав складатися в перші десятиліття XVIII століття, коли автори наукових книг і перекладачі стали створювати російську наукову термінологію. У другій половині цього століття завдяки роботам М.В. Ломоносова і його учнів формування наукового стилю зробило крок вперед, але остаточно він склався у другій половині XIX століття разом з науковою діяльністю найбільших учених цього часу.
Слідом за Ломоносовим розвитку і збагаченню російської термінологічної лексики в різних галузях точних і гуманітарних наук сприяли російські вчені, які жили в наступні десятиліття того ж століття, наприклад, акад. І. І. Лепехін (1740-1802) - переважно в галузі ботаніки та зоології; акад. Н. Я. Озерецковскій (1750 - 1827) - в області географії та етнографії. Збагачення наукової термінології вироблялося цими вченими головним чином за рахунок відповідних російських назв видів тварин, рослин і т. п., уживаних у місцевих народних говірках. Науковий стиль російської літературної мови, заснування якого було покладено в працях Ломоносова, продовжував удосконалюватися і розвиватися.
Висновок
Науковий стиль - стиль літературної мови, якому властивий ряд особливостей - таких як попереднє обдумування висловлювання, монологічний характер, строгий відбір мовних засобів, тяжіння до нормованої мови. Для наукової мови характерні такі стильові риси, як логічність, сувора подчеркнутость викладу, точність, ясність, об'єктивність, абстрактність, «абстрактно-узагальненість», стислість з-розкладання, інтелектуальність і ряд інших.Науковий стиль має ряд спільних рис, що виявляються незалежно від характеру визначених наук (природничих, точних, гуманітарних) та відмінностей між жанрами висловлювання (монографія, наукова стаття, доповідь, підручник і т. д.), що дає можливість говорити про специфіку стилю в цілому .
Науковий стиль належить до числа книжкових стилів літературної мови, яким притаманний ряд спільних умов функціонування та мовних особливостей, таких як попереднє обдумування висловлювання, монологічний його характер, строгий відбір мовних засобів, тяжіння до нормальної мови. Науковий стиль обслуговує наукову і науково-педагогічну сферу, техніку.
Основна функція наукового стилю - передача логічної інформації і доказів її істинності, а часто також новизни і цінності. Вторинною функцією наукового стилю, що випливає з його основної функції, вважають активізацію логічного мислення читача (слухача).
Виділяють три різновиди (підстилі) наукового стилю: власне-науковий підстиль; науково-навчальний підстиль; науково-популярний підстиль.
Література
1. Альбеткова В.І. Російська словесність. - М., Дрофа, 2001.2. Будагов Р.А. Літературні мови і мовні стилі. - М., 1967.
3. Вартапетов С.С. Стиль наукової мови / / Російська мова в школі, 1998, № 6.
4. Васильєва О.М. Курс лекцій за стилістикою російської мови: Науковий стиль мовлення. - М., 1976.
5. Виноградов В.В. Проблеми літературних мов і закономірностей їх утворення і розвитку. - М., 1967.
6. Сенкевич М. П. Стилістика наукової мови і редагування наукових творів. - М., 1984.