Наука і мовознавство

Про ДВОХ ХИБНА ПОГЛЯДИ НА МОВА І МИСЛЕННЯ, що характеризують систему ПРИРОДНОГО ЛОГІКИ, І ПРО ТЕ, ЯК СЛОВА І ЗВИЧАЇ ВПЛИВАЮТЬ НА МИСЛЕННЯ

Кожна нормальна людина, яка вийшла з дитячого віку, має здатність говорити і говорить. Саме тому кожен незалежно від освіти проносить крізь усе своє життя деякі хоча і наївні, але глибоко укорінені погляди на мову і на її зв'язок з мисленням. Оскільки ці погляди тісно пов'язані з мовними навичками, що стали несвідомими і автоматичними, вони досить важко піддаються зміні і аж ніяк не є чимось суто індивідуальним або хаотичним - в їх основі лежить певна система. Тому ми маємо право назвати ці погляди системою природної логіки. Цей термін видається мені більш вдалим, ніж термін "здоровий глузд", який часто використовується з тим самим значенням.

Узгоджується з законами природної логіки факт, що всі люди з дитинства вільно володіють мовою, вже дозволяє кожному вважати себе авторитетом у всіх питаннях, пов'язаних з процесом формування та передачі думок. Для цього, як йому видається, досить звернутися до здорового глузду і логіці, якими він, як і кожна інша людина, має. Природна логіка стверджує, що мова - це лише зовнішній процес, пов'язаний тільки з повідомленням думок, але не з їх формуванням. Вважається, що мова, тобто використання мови, лише "виражає" те, що вже в основних рисах склалося без допомоги мови. Формування думки - це нібито самостійний процес, званий мисленням або думкою і ніяк не пов'язаний з природою окремих конкретних мов. Граматика мови - це лише сукупність загальноприйнятих традиційних правил, але використання мови підпорядковується нібито не стільки їм, скільки правильному, раціональному, або логічного, мислення.

Думка, згідно з цією системою поглядів, залежить не від граматики, а від законів логіки чи мислення, нібито однакових для всіх мешканців всесвіту і відображають раціональне начало, яке може бути виявлено всіма розумними людьми незалежно один від одного, байдуже, чи говорять вони на китайському мовою або мовою чоктав. У нас прийнято вважати, що математичні формули і постулати формальної логіки мають справу саме з подібними явищами, тобто зі сферою та законами чистого мислення. Природна логіка стверджує, що різні мови - це в основному паралельні способи вираження одного і того ж понятійного змісту і що тому вони розрізняються лише незначними деталями, які тільки здаються важливими. З цієї теорії математики, символічна логіка, філософія і т.п. - Це не особливі відгалуження мови, але системи, що протистоять мови і мають справу безпосередньо з областю чистого мислення. Подібні погляди наші й відображення в старій гостроті про німецький граматисти, котрий присвятив все своє життя вивченню давального відмінка. З точки зору природної логіки і давальний відмінок, і граматика в цілому - незначні речі. Іншої думки дотримувалися, мабуть, стародавні араби: розповідають, що два принци оспорювали один у одного честь надягти туфлі самому вченому з грамматистов королівства, а їхній батько, каліф, бачив славу свого королівства в тому, що великі граматисти шанувалися тут понад королів.

Відомий вислів, з якого випливає, що виключення підтверджують правила, містить чималу частку істини, хоча з точки зору формальної логіки воно перетворилося на безглуздість, оскільки "підтверджувати" більше не значило "піддати перевірці". Приказка придбала глибокий психологічний сенс з тих пір, як вона втратила значення в логіці. Зараз вона означає те, що, якщо у правила абсолютно немає винятків, його не визнають за правило і взагалі його не усвідомлюють. Такі явища - частина нашого повсякденного досвіду, який ми зазвичай не усвідомлюємо. Ми не можемо виділити будь-яке явище або сформулювати для нього правила до тих пір, поки не знайдемо його протиставлення і не збагатимо наш досвід настільки, що зіткнемося нарешті з порушенням даної регулярності. Так, ми згадуємо про воду лише тоді, коли висихає колодязь, і усвідомлюємо, що дихаємо повітрям, тільки коли його нам починає не вистачати.

Або, наприклад, припустимо, що який-небудь народ у силу будь-якого фізіологічного нестачі здатний сприймати тільки синій колір. У такому випадку навряд чи його люди зможуть сформулювати думку, що вони бачать тільки синій колір. Термін синій буде позбавлений для них жодного значення, в їхній мові ми не знайдемо назв квітів, а їхні слова, що позначають відтінки синього кольору, будуть відповідати нашим словам світлий, темний, білий, чорний і т. д., але не нашого слова синій. Для того щоб усвідомити, що вони бачать тільки синій колір, вони повинні в якісь окремі моменти сприймати й інші кольори. Закон тяжіння не знає виключення, нема потреби доводити, що людина без спеціальної освіти не має ніякого поняття про закони тяжіння і йому ніколи б не прийшла в голову думка про можливість існування планети, на якій тіла підкорялися б законами, відмінними від земних. Як синій колір у нашого вигаданого народу, так і закон тяжіння складають частину повсякденного досвіду неосвіченої людини, щось невіддільне від цього повсякденного досвіду. Закон тяжіння не можна було сформулювати до тих пір, поки падаючі тіла не були розглянуті з більш широкої точки зору - з урахуванням й інших світів, в яких тіла рухаються по орбітах чи іншим чином.

Подібним же чином, коли ми повертаємо голову, оточуючі нас предмети відображаються на сітківці ока так, як якщо б ці предмети рухалися навколо нас. Це явище - частина нашого повсякденного досвіду, і ми не усвідомлюємо його. Ми не думаємо, що кімната обертається навколо нас, але розуміємо, що повернули голову в нерухомій кімнаті. Якщо ми спробуємо критично осмислити те, що відбувається при швидкому русі голови або очей, то виявиться, що самого руху ми не бачимо, ми бачимо лише щось розпливчасте між двома ясними картинами. Зазвичай ми цього абсолютно не помічаємо, і світ постає перед нами без цих розпливчастих переходів. Коли ми проходимо повз дерева або будинку, їх відображення на сітківці змінюється так само, як якщо б це дерево або будинок поверталися на осі, а проте, пересуваючись при звичайних швидкостях, ми не бачимо повертаються будинків або дерев. Іноді неправильно підібрані окуляри дозволяють побачити, коли ми озираємося навколо, дивні рухи оточуючих предметів, але зазвичай ми при пересуванні не помічаємо їх відносного руху. Наша психічна організація така, що ми ігноруємо цілий ряд явищ, які хоча і всеохоплюючі і широко поширені, але не мають значення для нашого повсякденного життя і потреб.

Природна логіка допускає дві помилки. По-перше, вона не враховує того, що факти мови становлять для мовців на даному мовою частина їх повсякденного досвіду і тому ці факти не піддаються критичному осмисленню і перевірці. Таким чином, якщо хто-небудь, слідуючи природної логіки, розмірковує про розум, логіку й закони правильного мислення, він звичайно схильний просто йти за суто граматичними фактами, які в його власній мові або родині мов становлять частину його повсякденного досвіду, але аж ніяк не обов'язкові для всіх мов і ні в якому сенсі не є спільною основою мислення. По-друге, природна логіка змішує взаєморозуміння говорять, що досягається шляхом використання мови, з осмислення того мовного процесу, за допомогою якого досягається взаєморозуміння, тобто з областю, що є компетенцією знехтуваного і з точки зору природної логіки абсолютно непотрібного граматиста. Двоє говорять, наприклад англійською мовою, швидко прийдуть до домовленості щодо предмета мовлення; вони без праці погодяться один з одним щодо того, до чого належать їх слова. Один з них (А) може дати вказівки, які будуть виконані до повного його задоволення іншим говорять (В). Саме тому, що А і В так добре розуміють один одного, вони відповідно до природної логікою вважають, що їм, звичайно, ясно, чому це відбувається. Вони вважають, наприклад, що вся справа просто в тому, щоб вибрати слова для вираження думок. Якщо ми попросимо А пояснити, як йому вдалося так легко домовитися з В, він просто повторить більш-менш докладно те, що він і гадки не має про той процес, який тут відбувається. Складна система мовних моделей і класифікацій, яка повинна бути спільною для А і В, служить їм для того, щоб вони взагалі могли вступити в контакт.

Ці вроджені, і придбані зі здатністю говорити основи і є область граматисти, або лінгвіста, якщо дати цьому вченому більш сучасну назву. Слово "лінгвіст" в розмовній і особливо в газетному мовленні означає щось зовсім інше, а саме людини, який може швидко досягти взаєморозуміння при спілкуванні з людьми, що говорять на різних мовах. Таку людину, однак, правильніше було б назвати поліглотом. Вчені-мовознавці вже давно усвідомили, що здатність швидко говорити на якому-небудь мові ще зовсім не означає лінгвістичного знання цієї мови, тобто розуміння його основних особливостей (background phenomena), його системи і що відбуваються в ній регулярних процесів. Точно так само здатність добре грати на білліарде не має на увазі і не вимагає знання законів механіки, що діють на більярдному столі.

Подібним чином ситуація в будь-якій іншій галузі науки. Всіх справжніх вчених цікавить перш за все основа явищ, що грає як така невелику роль у нашому житті. І, тим не менш, вивчення основи явище дозволяє виявити тісний зв'язок між багатьма залишаються в тіні областями фактів, що приймаються за щось дане, і такими заняттями, як транспортування товарів, приготування їжі, догляд за хворими, вирощування картоплі. Всі ці види діяльності можуть з часом піддатися вельми значним змінам під впливом суто наукових теоретичних досліджень, ні в якій мірі не пов'язаних із самими цими банальними заняттями. Так і в лінгвістиці - досліджувана нею основа мовних явищ, які як би перебувають на задньому плані, має відношення до всіх видів нашої діяльності, пов'язаної з промовою і досягненням взаєморозуміння, - у всякого роду міркуваннях і аргументації, в юриспруденції, дискусіях, під час укладання світу , укладанні різних договорів, у виявленні громадської думки, в оцінці наукових теорій, при викладі наукових результатів. Скрізь, де у справах людей досягається домовленість або згода, незалежно від того, чи використовуються при цьому математичні або будь-які інші спеціальні умовні знаки чи ні, ця домовленість досягається за допомогою мовних процесів або не досягається зовсім.

Як ми бачили, ясне розуміння лінгвістичних процесів, за допомогою яких досягається та чи інша домовленість, зовсім не обов'язково для досягнення цієї домовленості, але, зрозуміло, аж ніяк їй не заважає. Чим складніше і важче справу, тим велику допомогу може надати таке знання. Зрештою, можна досягти такого рівня - і я підозрюю, що сучасний світ майже досяг його, - коли розуміння процесів мовлення є вже не тільки бажаним, але й необхідним. Тут можна провести аналогію з мореплавством. Будь-яке пливло по морю судно потрапляє у сферу дії тяжіння планет. Однак навіть хлопчисько може провести своє суденце навколо бухти, не знаючи ні географії, ні астрономії, ні математики або міжнародної політики, в той же час для капітана океанського пароплава знання всіх цих предметів досить істотно.

Коли лінгвісти змогли науково і критично досліджувати велику кількість мов, абсолютно різних за своїм ладом, їх досвід збагатився, основа для порівняння розширилася, вони зіткнулися з порушенням тих закономірностей, які до того вважалися універсальними, і познайомилися з абсолютно новими типами явищ. Було встановлено, що основа мовної системи будь-якої мови (іншими словами, граматика) не є просто інструмент для відтворення думок. Навпаки, граматика сама формує думку, є програмою і керівництвом розумової діяльності індивідуума, засобом аналізу його вражень та їх синтезу. Формування думок - це не незалежний процес, суворо раціональний у старому розумінні цього слова, але частина граматики тієї чи іншої мови і розрізняється у різних народів в одних випадках незначно, в інших - досить суттєво, так само як граматичний лад відповідних мов. Ми розчленовуємо природу в напрямку, що підказав нашою рідною мовою. Ми виділяємо у світі явищ ті чи інші категорії і типи зовсім не тому, що вони (ці категорії і типи) самоочевидні; навпаки, світ постає перед нами як калейдоскопічний потік вражень, який повинен бути організований нашою свідомістю, а це значить в основному - мовної системою, що зберігається в нашій свідомості. Ми розчленовуємо світ, організуємо його в поняття і розподіляємо значення так, а не інакше в основному тому, що ми - учасники угоди, яка визначає подібну систематизацію. Ця угода має силу для певного мовного колективу і закріплено в системі моделей нашої мови. Ця угода, зрозуміло, ніяк і ніким не сформульовано і лише мається на увазі, і, тим не менш, ми - учасники цієї угоди; ми взагалі не зможемо говорити, якщо тільки не підпишемося під систематизацією та класифікацією матеріалу, зумовленої зазначеною угодою.

Ця обставина має виключно важливе значення для сучасної науки, оскільки з нього випливає, що ніхто не вільний описувати природу абсолютно незалежно, але всі ми пов'язані з певними способами інтерпретації навіть тоді, коли вважаємо себе найбільш вільними. Людиною, більш вільним у цьому відношенні, ніж інші, виявився б лінгвіст, знайомий з безліччю найрізноманітніших мовних систем. Проте до цих пір таких лінгвістів не було. Ми стикаємося, таким чином, з новим принципом відносності, який свідчить, що подібні фізичні явища дозволяють створити подібну картину всесвіту лише при схожості або, принаймні, при співвідносності мовних систем.

Цей вражаючий висновок не так очевидний, якщо обмежитися порівнянням лише наших сучасних європейських мов та ще, можливо, латинської та грецької. Системи цих мов збігаються у своїх суттєвих рисах, що на перший погляд, здавалося б, свідчить на користь природної логіки. Але це збіг існує тільки тому, що всі зазначені мови є індоєвропейські діалекти, побудовані в основному з одного й того ж плану й історично розвинені з того, що колись давно було однією мовної спільністю; подібність згаданих мов пояснюється, крім того, тим , що всі вони протягом довгого часу брали участь у створенні спільної культури, а також тим, що ця культура в чому, і особливо в інтелектуальній сфері, розвивалася під великим впливом латини та грецької. Таким чином, даний випадок не суперечить принципу лінгвістичної відносності, сформульованому в кінці попереднього абзацу. Наслідком цього є подібність в описі світу у сучасних вчених. Потрібно, проте, підкреслити, що поняття "всі сучасні вчені, що говорять на індоєвропейських мовах" і "всі вчені" не збігаються. Те, що сучасні китайські або турецькі вчені описують світ, подібно до європейських вченим, означає лише, що вони перейняли цілком всю західну систему мислення, але зовсім не те, що вони виробили цю систему самостійно, з їх власних спостережних постів,

Розбіжності в аналізі природи стають більш очевидними при зіставленні наших власних мов з мовами семітськими, китайським, тибетським або африканськими. І якщо ми залучимо мови корінного населення Америки, де мовні колективи протягом багатьох тисячоліть розвивалися незалежно один від одного і від Старого Світу, то той факт, що мови розчленовують світ по-різному, стає абсолютно незаперечним. Виявляється відносність всіх понятійних систем, в тому числі і нашої, і їх залежність від мови. Те, що американські індіанці, які володіють тільки своїми рідними мовами, ніколи не виступали в якості вчених або дослідників, не має відношення до справи. Ігнорувати свідоцтво своєрідності людського розуму, яке надають їхні мови, - це все одно, що чекати від ботаніків вичерпного опису рослинного світу, знаючи, що вони вивчили тільки рослини, які вживаються для їжі, і оранжерейні троянди.

Розглянемо кілька прикладів. В англійській мові ми розподіляємо більшість слів за двома класами, що володіє різними граматичними й логічними особливостями. Слова першого класу ми називаємо іменниками (пор., наприклад, house "будинок", man "людина"); слова другого - дієсловами (наприклад: hit "вдарити", run "бігти"). Багато слів одного класу можуть виступати ще і як слова іншого класу (наприклад: а hit "удар", а run "біг" або to man the boat "укомплектовувати човен людьми, особовим складом"). Однак, загалом, межа між цими двома класами є абсолютною. Наша мова дає нам, таким чином, поділ світу на два полюси. Але сама природа зовсім так не ділиться. Якщо ми скажемо, що strike "бити", turn "повертати", run "бігти" і т.п. - Дієслова тому, що вони позначають тимчасові та короткочасні явища, тобто дії, тоді чому ж fist "напад" - іменник? Адже це теж тимчасове явище! Чому lightning "блискавка", spark "іскра", wave "хвиля", eddy "вихор", pulsation "пульсація", flame "полум'я", storm "буря", phase "фаза", cycle "цикл", spasm "спазм" , noise "шум", emotion "почуття" і т. п. - іменники? Все це тимчасові явища. Якщо man "людина" і house "дім" - іменники тому, що вони позначають тривалі і стійкі явища, тобто предмети, тоді чому beer "тримати", adhere "твердо триматися, дотримуватися", extend "сягати", project "видаватися, виступати ", соntinuе" продовжуватися, тривати ", persist" стояти на своєму, залишатися ", grow" рости ", dwell" перебувати, жити "і т. п. - дієслова? Якщо нам заперечать, що possess "мати", adhere "дотримуватися" - дієслова тому, що вони позначають швидше стійкі зв'язки, ніж стійкі поняття, чому ж тоді equilibrium "рівновагу", рressure "тиск", current "протягом, струм", РЕАСЕ "світ", group "група", nation "нація", society "суспільство", tribe "плем'я", sister "сестра" або інші терміни спорідненості відносяться до іменників? Ми виявляємо, що "подія" (event) означає для нас "те, що наша мова класифікує як дієслово" чи щось подібне. Ми бачимо, що визначити явище, річ, предмет, ставлення і т. п., виходячи з природи, неможливо; їх визначення завжди має на увазі звернення до граматичним категоріям того чи іншого конкретного мови.

У мові хопі "блискавка", "хвиля", "полум'я", "метеор", "клуб диму", "пульсація" - дієслова, так як все це події короткої тривалості і саме тому не можуть бути нічим іншим, окрім як дієсловами. "Хмара" і "буря" володіють найменшою тривалістю, можливою для іменників. Таким чином, як ми встановили, в мові хопі існує класифікація явищ (або лінгвістично ізольованих одиниць), що виходить з їх тривалості, щось абсолютно чуже нашому образу думки. З іншого боку, в мові нутка (о-в Ванкувер) всі слова здалися б нам дієсловами, але насправді там немає ні класу I, ні класу II; перед нами ніби моністичний погляд на природу, який породжує тільки один клас слів для всіх видів явищ. Про house "будинок" можна сказати і "а house occurs" "будинок має місце" і "it houses" "доміт" абсолютно так само, як про flame "полум'я" можна сказати і "а flame occurs" "полум'я має місце" і "it burns" "горить". Ці слова видаються нам схожими на дієслова тому, що у них є флексії, передають різні відтінки тривалості і часу, так що суфікси слова, що означає "дім", надають йому значення "давно існуючий будинок", "тимчасовий будинок", "майбутній дім" , "будинок, який раніше був", "те, що почало бути домом" і т.п.

У мові хопі є іменник, що може стосуватися будь-якого літаючого предмету або суті, а винятком птахів; клас птахів позначається іншим іменником. Можна сказати, що перше іменник позначає клас Л - П "літаючі мінус птахи", дійсно, Хопі називають одним і тим же словом і комахи, і літак, і льотчика і не відчувають при цьому ніяких утруднень. Зрозуміло, ситуація допомагає усунути можливе змішання різних представників будь-якого широкого лінгвістичного класу, подібного Л - П. Цей клас представляється нам аж надто великим і різнорідним, але таким же видався б, наприклад, ескімосові наш клас "сніг". Ми називаємо одним і тим же словом, що падає сніг, сніг на землі, сніг, щільно злежаний, як лід, талий сніг, сніг, несомих вітром, і т.п., незалежно від ситуації. Для ескімоса це всеосяжне слово було б майже немислимим; він заявив би, що падаючий сніг, талий сніг і т. п. різні і по сприйняттю й з функціонування (sensuously and operationally). Це різні речі, і він називає їх різними словами. Навпаки, ацтеки йдуть ще далі нас: в їхній мові "холод", "лід" і "сніг" представлені одним і тим же словом з різними закінченнями: "лід" - це іменник, "холод" - прикметник, а для "снігу" вживається сполучення "крижана паморозь".

Проте найдивніше те, що різні широкі узагальнення західної культури, як, наприклад, час, швидкість, матерія, не є суттєвими для побудови всеосяжної картини всесвіту. Психічні переживання, які ми підводимо під ці категорії, звичайно, нікуди не зникають, але керувати космологією джгут і інші категорії, пов'язані з переживаннями іншого роду, і функціонують вони, мабуть, нітрохи не гірше наших. Хопі, наприклад, можна назвати мовою, не мають часу. У ньому розрізняють психологічний час, яке дуже нагадує бергсоновской "тривалість", але це "час" зовсім відмінне від математичного часу Т, використовуваного нашими фізиками. Специфічними особливостями поняття часу в мові хопі є те, що воно варіюється від людини до людини, не допускає одночасності, може мати нульове вимір, тобто кількісно не може перевищувати одиницю. Індіанець Хопі говорить не "я залишався п'ять днів", але "я поїхав на п'ятий день".

Слово, що відноситься до цього виду часу, подібно слову "день", не має множини. Загадкові картинки на наведеному малюнку допоможуть уявити, як дієслово в мові хопі обходиться без часів. І дійсно, в одноглагольном реченні єдина користь від наших часів полягає в розрізненні 5 типових ситуацій, зображених на картинках.

У не знає часів мовою хопі дієслово не розрізняє сьогодення, минуле чи майбутнє події, але завжди обов'язково вказує, який ступінь достовірності мовець має намір додати висловом: а) повідомлення про подію (ситуації 1, 2 і 3 на малюнку), б) очікування події ( ситуація 4), в) узагальнення подій або закон (ситуація 5). Ситуація 1, де говорить і слухає об'єднані єдиним полем спостереження, підрозділяється англійською мовою на два можливі випадки - 1а і 1б, які у нас називаються відповідно теперішнім і минулим. Цей підрозділ не обов'язково для мови, що обумовлює, що це висловлювання являє собою констатацію події.

Граматика мови Хопі дозволяє також легко розрізняти за допомогою форм, званих видами і наклонениями, миттєві, тривалі і повторювані дії і вказувати дійсну послідовність повідомляються подій. Таким чином, всесвіт можна описати, не вдаючись до поняття вимірюваного часу. А як же буде діяти фізична теорія, побудована на цих засадах, без Т (час) у своїх рівняннях? Чудово, як можна собі уявити, хоча, безсумнівно, вона вимагатиме іншого світогляду і, ймовірно, інший математики. Зрозуміло, поняття V (швидкість - velocity) також повинне буде зникнути. У мові хопі немає слова, повністю еквівалентного нашому слову "швидкість" або "швидкий". Зазвичай ці слова перекладаються словом, що має значення "сильний" або "дуже" і супроводжуючим будь-який дієслово руху. У цьому ключ до розуміння сутності нашої нової фізики. Нам, мабуть, знадобиться ввести новий термін - I - інтенсивність (intensity). Кожен предмет або явище буде містити в собі I незалежно від того, чи ми вважаємо, що цей предмет або явище рухається, або просто триває, або існує. Може трапитися, що I (інтенсивність) електричного заряду виявиться збігається з його напругою чи потенціалом. Ми повинні будемо ввести у вжиток особливі «годинник» для вимірювання деяких інтенсивностей або, точніше, деяких відносних інтенсивностей, оскільки абсолютна інтенсивність чого-небудь буде марною. Наш старий друг прискорення (acceleration) також буде присутній при цьому, хоча, без сумніву, під новим ім'ям. Можливо, ми назвемо його V, маючи на увазі не швидкість (velocity), а варіантність (variation). Ймовірно, всі процеси росту і накопичення будуть розглядатися як V. У нас не буде поняття темпу (rate) у часовому сенсі, оскільки, подібно швидкості (velocity), темп передбачає математичне та лінгвістичне час. Ми, зрозуміло, знаємо, що будь-яке вимірювання спочиває на ставленні, але вимір інтенсивностей шляхом порівняння з інтенсивністю ходу годинника або руху планети ми не будемо трактувати як відношення, точно так само як ми не трактуємо відстань на основі порівняння з Ярдом.

Вченому, який представляє іншу культуру, культуру оперує поняттями часу і швидкості, довелося б тоді докласти чимало зусиль, щоб пояснити нам ці поняття. Ми говорили б про інтенсивність хімічної реакції, він - про швидкість її протікання або про її темпі, Спочатку ми б просто думали, що його слова "швидкість" і "темп" відповідають "інтенсивності" в нашій мові, а він, ймовірно, спочатку вважав б, що "інтенсивність" - це просто слово, що передає той же, що слово "швидкість" у його мові. Спершу ми б погоджувалися, потім почалися б розбіжності. І, нарешті, обидві сторони почали б, мабуть, усвідомлювати, що вся справа у використанні різних систем мислення. Йому було б дуже важко пояснити нам, що він розуміє під "швидкістю" хімічної реакції. У нашій мові не виявилося б підходящих слів. Він спробував би пояснити "швидкість", зіставляючи хімічну реакцію з стрибків конем або вказуючи на відмінність між хорошою конем і ледачою. Ми намагалися б з посмішкою переваги показати йому, що його аналогія також ілюструє не що інше, як різні інтенсивності, і що, крім цієї обставини, ніякого іншого подібності між конем і хімічною реакцією у пробірці немає. Ми не забули б відзначити, що стрибає кінь рухається щодо землі, в той час як речовина в пробірці знаходиться в стані спокою.

Важливим внеском у науку з лінгвістичної точки зору було б більш широкий розвиток почуття перспективи. У нас більше немає підстав вважати декілька порівняно нещодавно виникли діалектів індоєвропейської сім'ї та вироблені на основі їх моделей прийоми мислення вершиною розвитку людського розуму. Точно так само не слід вважати причиною широкого розповсюдження цих діалектів у наш час їх велику придатність або щось подібне, а не історичні явища, які можна назвати щасливими тільки з вузької точки зору зацікавлених сторін. Не можна вважати, що все це, включаючи власні процеси мислення, вичерпує всю повноту розуму і пізнання, вони (ці явища і процеси) представляють лише одне сузір'я в нескінченному просторі галактики. Вражаюче різноманіття мовних систем, що існують на земній кулі, переконує нас у неймовірній давнину людського духу; в тому, що ті деякі тисячоліття історії, які охоплюються нашими письмовими пам'ятками, залишають слід не товщі олівцевого штриха на шкалі, який вимірюється наш минулий досвід на цій планеті ; в тому, що події цих останніх тисячоліть не мають ніякого значення в ході еволюційного розвитку; в тому, що людство не знає раптових злетів і не досягло протягом останніх тисячоліть ніякого значного прогресу у створенні синтезу, але лише бавилося грою з лінгвістичними формулюваннями і світоглядами , успадкованими від нескінченного у своїй тривалості минулого. Але ні це відчуття, ні свідомість довільної залежності всіх наших знань від мовних засобів, які ще самі в основному не пізнані, але повинні бентежити вчених, але повинні, навпаки, виховати ту скромність, що невіддільна від духу справжньої науки, і, отже, покладе кінець тієї зверхності розуму, яка заважає справжньої наукової допитливості і натхненню.

Список літератури

Б.Л. Уорф. Наука і мовознавство.