РЕФЕРАТ
Дисципліна РПС
Тема: Населення та трудові ресурси України
ПЛАН
1. Роль народонаселення у розвитку продуктивних сил та територіальній організації народного господарства.
2. Динаміка чисельності та складу населення, особливості його розміщення.
3. Демографічна ситуація та її регіональні особливості.
4. Трудові ресурси та їх структура.
Аналізуючи вплив демографічних передумов[1] на розміщення продуктивних сил, треба брати до уваги, що населення – не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхні споживачі. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок, і ринок праці.
Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурні блоки:
- чисельність населення країни (регіону), його динаміка, характер відтворення;
- розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;
- статево вікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої професійно-кваліфікаційної підготовки;
- структура зайнятості населення;
- національний склад населення;
- демографічна політика держави.
Чисельність населення найбільше впливає на формування контингенту трудових ресурсів і потенціалу внутрішнього ринку країни. Певною мірою вона визначає й розмір валового внутрішнього продукту країни, хоча ця залежність не пряма: вирішальний вплив на цю величину справляють інші фактори (наприклад, продуктивність праці).
Забезпечення потреб населення – найголовніший заохочувальний мотив виробництва. Отже, чисельність населення регіону – один із найважливіших факторів формування внутрішнього ринку. Іншим важливим фактором є купівельна спроможність населення.
При аналізі демографічних передумов розміщення продуктивних сил, треба враховувати чисельність населення регіону на даний момент й його динаміку в часі. Це необхідно для визначення цілої низки економічних показників: забезпеченості трудовими ресурсами на розрахунковий період, обсягу виробництва товарів народного споживання, обсягу коштів на соціальне забезпечення, розмірів будівництва житла, шкіл, лікарень тощо. Навіть власник невеличкого підприємства побутового обслуговування повинен бодай у загальних рисах знати динаміку чисельності населення мікрорайону, щоб планувати свою діяльність. А керівник великих економічних структур повинен мати інформацію про населення не лише свого регіону й країни, але й інших країн і, навіть, усього світу.
На початок 1998 р. населення світу сягнуло близько 6 млрд. чол. Більше половини всього світового населення зосереджувалось у десятьох країнах: Китай – 1.243 млн.чол., Індія – 970, США – 270, Індонезія – 200, Бразілія – 160, Росія – 147, Пакистан – 136, Японія – 127, Бангладеш – 124, Нігерія – 113 млн.чол.
Населення України на 2001 р. становило близько 49,3 млн.чол. За чисельністю населення вона займає п‘яте місце серед європейських держав (після Німеччини, Італії, Великобританії і Франції).
Динаміка природного приросту населення регіону залежить від рівнів народжуваності й смертності; приріст населення – це різниця між кількістю народжених і померлих за певний період (звичайно – за рік). Щоб дані про народжуваність, смертність і природний приріст були співставні за різними регіонами, їх розраховують на 1000 душ населення, одержуючи відповідні коефіцієнти (вони називаються загальними):
коефіцієнт народжуваності - 
;
коефіцієнт смертності - 
;
коефіцієнт природного приросту - 
;
де N – кількість народжених у регіоні (країні), за період Т;
М – кількість померлих;
S – середня кількість мешканців регіону за період Т.
Коефіцієнти природного руху обчислюються у проміле (о/оо).
Народжуваність – найдинамічнішій складник, бо саме вона впливає на зміну природного приросту населення. Щоб забезпечити хоча б просте відтворення населення (цебто нульовий приріст), треба аби сумарний коефіцієнт становив 2,6. В Україні спостерігається різке зниження народжуваності, яке не забезпечує навіть простого відтворення населення, причому це стосується як сільської, так і міської місцевості. Якщо в 1990 р. коефіцієнт народжуваності в Україні становив 12,7о/оо, то в 2000 р. – 7,8о/оо, тобто знизився в 1,6 раза. Особливо низька народжуваність спостерігається в Донецькій, Луганській (6,1о/оо), Харківській (6,7о/оо) і Чернігівській (6,9о/оо) областях.
Серед причин цього є, очевидно, різке зниження життєвого рівня населення України, невпевність у своєму майбутньому та ін. З метою підвищення народжуваності необхідно прийняти закон про адресні допомоги окремим молодим сім’ям на випадок народження дитини. Таке заохочення здійснюється у багатьох країнах світу.
Другою складовою частиною динаміки природного приросту є смертність. Найвищі показники смертності серед старших людей. Збільшення смертності серед чоловіків відбувається в віці понад 40 років, а серед жінок – понад 50 років. Основні причини смертності хвороби серцево-судинної, новоутворення, нещасні випадки, отруєння, травми та ін.
Досить високою в Україні є дитяча смертність – кожна десята дитина помирає в віці до одного року.
Рівень смертності населення безпосередньо впливає на середню тривалість життя, тобто кількість років, яку в середньому належить прожити даному поколінню народжених, якщо пропустити, що впродовж життя цього покоління рівень смертності в окремих вікових групах буде такий як зараз. Для тих хто народився в 1999-2000 рр., цей показник становить до 67,9 року, при чому чоловіків – 62,4, жінок – 73,6 року. За цим показником Україна посідає 52- е місце в світі. За період з 1990-2000 рр. коефіцієнт смертності в Україні збільшився з 12,1 до 15,3 % або в 1,3 рази. Найбільш висока смертність спостерігається в
Чернігівській області, де в 2000 р. вона становила 19,7 %, Сумській – 18,1 %, Полтавській і Кіровоградській. – 17,9 %, а в сільській місцевості вона була ще вищою . Наприклад, у Чернігівській обл.. – 27,8 %, Сумській – 25,3 %, Черкаській –22,6 %.
Показники смертності і народжуваності, як вже йшлося, визначають коефіцієнт природного приросту населення. Коефіцієнт природного приросту в світі досяг максимуму (20,6 %) у другій половині шістедисятих років. Потім він почав знижуватися і наприкінці вісімдесятих років становив 16, 1.
Однак в регіонах і країнах світу він суттєво відрізняється.
Природний коефіцієнт приросту для України змінився з 2,9 % у 1985 р. до – 7,5 % у 2007 р. Особлива несприятлива демографічна ситуація склалася в сільській місцевості, де в 2000 р цей показник становив (-9,7 %), а в Чернігівській області
(-20,9 %), Сумській (-18,3 %), Полтавській (-16,6 %) (на 2000 р.). Серед регіонів країни найбільший від’ємний природний приріст населення спостерігається в Чернігівській області (-12,8 %), Сумській (-11,1 %), Луганській (-11,4 %).
Характер відтворення населення безпосередньо впливає на його статево-вікову структуру. Особливе значення має контингент осіб працездатного віку. Частина осіб працездатного віку в економічно розвинених країнах вища, ніж у тих що розвиваються. Щодо економіки – це позитивний факт. Демографічне навантаження на працездатне населення тут менше, бо менше частка непрацездатних поколінь, які потребують соціальної підтримки.
Демографічне навантаження у світі становить у середньому 70 % (тобто 70 непрацюючих на 100 трудоздатних), в розвинутих країнах – 45 –50 %, в країнах, що розвиваються - до 100 %, в Україні – 60 % рік 1998 р 781 непрацездатного на 1000 працездатних в сільській місцевості – 1036,6, в місті – 680.
У віковій структурі населення України можна виділити три групи:
1. Діти і підлітки (0-16 років).
2. Працездатне населення (жінки у віці від 15-55 років; чоловіків 16-60 років).
3. Люди старшого віку.
У віковій структурі населення світу питома вага дітей становить у середньому 34 %, дорослих – 58 %, людей старшого віку – 8 %. Середній вік мешканця України –36,5 року, але водночас вік міського життя становить 34,8 %, а селянина – 39,8 року. Наймолодше населення у Закарпатській області – 32,3 року, найстаріше – у Вінницькій 38,9 %.
Певні особливості статево-вікової структури населення спостерігаються в сільській і міській місцевостях. Зокрема, в більшості сільських адміністративних районів України природного приросту населення немає, а в багатьох з них відбувається процес депопуляції, тобто коефіцієнт народжуваності тут менший за коефіцієнт смертності. В селах вікова й статева структура населення різко погіршуються, що, безперечно, негативне впливає на розвиток продуктивних сил.
В працездатному віці знаходиться 55,8 % населення України ( на 1 січня 1996 р.). Найбільша питома вага осіб працездатного віку в Одеській (57,6 %), Харківській (57,2 %) областях та в Автономній республіці Крим (57,5 %). Найнижчий показник – в Чернігівській області (51,3 %).
Складовою розвитку населення і трудових ресурсів є міграція. Це переміщення населення з постійного місця проживання, пов’язане з перетином певних меж (міста, району, області, країни, материка).
Роль міграції у житті суспільства досить значна, особливо у відтворенні населення певних груп. Відомо, що в міграції беруть участь переважно люди молодших вікових груп. У місцях їх прибуття зростає частка молоді, а значить, і можливості покращення демографічної ситуації (створення сім’ї, зростання народжуваності, зменшення частки населення старшого віку, а отже, і загальних коефіцієнтів смертності).
Протилежні наслідки міграції спостерігаються у районах вибуття мігрантів.
Міграції відіграють і важливу економічну роль. Насамперед вони сприяють територіальному перерозподілу трудових ресурсів, більш повному їх використанню. Крім того, міграція населення сприяє розвитку нових виробництв, освоєнню нових територій тощо.
Починаючи з 1994 р. сальдо міграції населення України набувало від’ємних значень і стало фактором зменшення загальної чисельності населення країни.
Від’ємне сальдо міграції досягло своїх максимальних значень у високо індустріальних областях Донбасу і Придніпров’я. Основними причинами цього були причини соціально-економічного характеру: різкий спад промислового виробництва, зниження життєвого рівні населення, незадоволеність рівнем заробітної плати.
Найнижчі значення показників від’ємного сальдо міграції були у західних областях України: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій.
Зміни в динаміці загальної чисельності населення визначаються змінами у розміщенні міського і сільського населення. Розселення і виробництво мають прямий та зворотній зв’язок. Довгий час домінуючим фактором було виробництво, яке зумовило певну систему розселення. І сьогодні сільське господарство і гірнича промисловість, наприклад, локалізують населення. Але під впливом НТП великі міста “притягують” виробництво до себе. Зосередженість в містах науково-дослідних закладів, вузів, великого контингенту висококваліфікованих фахівців сприяє розміщенню в них наукоємких виробництв, формуванню потужних інформаційних центрів.
Якщо на початку століття в Україні переважало сільське населення – близько 82 % всього населення, то нині майже 68 % її населення мешкає в міській місцевості.
В Україні виділяються такі групи міських поселень: малі (до 50 тис. осіб), середні (50-100 тис.), великі (100-500 тис.), міста-мільйонери (понад 1 млн. чол.), а також селища міського типу1.
Найчисельніша група – малі міста. Вони становлять 92,3 %, проте в них проживає всього 31,8 % міського населення України. У великих, дуже великих і містах мільйонерах проживає 56,9 % міського населення України.
Збільшення питомої ваги міського населення і зростання соціально-економічної ролі міст називається урбанізацією.
По рівню урбанізації виділяють:
В Україні показник урбанізації становить 68 %. Найбільший відсоток міського населення в Україні - у Донецькій (90 %), Дніпропетровській (84 %), Луганській (87 %) та Харківській (79 %) областях. Найнижчий - у Чернівецькій, Тернопільській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (41-43 %). Міське населення більш зосереджене у промислових районах Донбасу і Придніпров’я. Західні райони Країни недостатньо урбанізовані.
Надмірний процес урбанізації породжує негативні явища, особливо це стосується Донбасу, Придніпров’я та ін. У таких регіонах рівень забруднення повітря, поверхневих вод і землі перевищує можливості самоочищення. Це призводить до деградації навколишнього середовища, що негативно впливає на здоров’я населення. Несприятливі екологічні умови є причиною близько 20 % прямих захворювань.
Важливим напрямком поліпшення екологічної ситуації у високо урбанізованих регіонах є обмеження надмірного зростання промисловості та чисельності населення великих міст.
На сучасному етапі розвитку територіальної організації суспільства дуже актуальним є питання сільського розселення. Чисельність сільського населення в Україні постійно зменшується, насамперед за рахунок зниження природного приросту в сільських населених пунктах, зумовленого несприятливою демографічною ситуацією, а також міграцією сільських мешканців у міста. Сьогодні сільське населення становить 32 % від усього населення нашої держави. Тільки в поліських, подільських та карпатських областях України (Вінницька, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська, Рівненська, Хмельницька, Чернівецька) в селах проживає більш 50 % усього населення. Дуже низькою є частка сільського населення в Донецькій (10 %), Луганській (13 %), Дніпропетровській (16 %) областях. Менше сільського населення у Запорізькій і Херсонській областях.
Сільське населення України проживає в різних за кількістю мешканців селах (малих, середніх та великих). Малі поселення мають до 500 чол., середні – від 500 до 1000 чол., великі - понад 1000 чол. Зараз в Україні близько 70 тис. сільських поселень. З них 57,7 % малих, 22,4 % середніх та 19,9 % великих. Переважна більшість сільського населення проживає у середніх та великих селах.
На характер сільських населених пунктів значно впливають природні умови. На півночі (Полісся) переважають невеликі села з середньою людністю 250-500 чоловік. Вони розташовані на підвищеннях, у сухих місцях. У лісостепу села багатолюдні 500-1,500 чоловік. Вони тяжіють до річкових долин і ярів. На півдні села налічують по кілька тисяч чоловік. Іноді на багато кілометрів простягаються вони вздовж річок і балок.
В Українських Карпатах переважає тип гірсько-долинних сіл. Села тут тануться вузькими смугами в долинах річок на 8-10 км . Сільські поселення рідко підіймаються в гори вище 850 м . В Криму – розміщенні уздовж водостоків та на крутих гірських схилах.
Національний склад населення не відіграє вирішальної ролі в економіці, хоча деякі національні аспекти треба враховувати в певних економічних ситуаціях. До них відносяться: ступінь етичної однорідності в країні, національні традиції у трудовій діяльності, рівень національної культури, спосіб життя тощо.
Залежно від демографічної ситуації у країні здійснюється певна демографічна політика – це система заходів (адміністративних, економічних, пропогандиських та ін.), спрямованих на регулювання процесу відтворення у потрібному напрямку.
В усіх країнах Європи, Північної Америки, Японії та деяких інших проводиться політика, скерована на збільшення природного приросту населення. Для цього є два шляхи: заохочення народжуваності через надання різних пільг родинам, які мають дітей (першою країною, де були здійснені заходи щодо стимулювання народжуваності була Франція)., і зниження смертності за рахунок покращення соціального та медичного обслуговування. Як правило, в економічно розвинених країнах застосовують обидва методи підвищення природного приросту.
У більшості країн, що розвиваються, а також у Китаї, демографічна політика скерована на зниження природного приросту населення. Тут пільги надаються сім’ям, як свідомо обмежують кількість дітей. Крім того, ведеться пропаганда малої сім’ї у засобах масової інформації та іншими шляхами. У Китаї, наприклад, запроваджено мінімальний вік для реєстрації шлюбу: 22 роки для чоловіків і 20 років для жінок. Сім’ї, що мають понад двох дітей, сплачують 10 % податок на заробітну плату.
Особливі складнощі в проведенні демографічної політики є в арабсько-мусульманських країнах Південно-Західної Азії і Північної Африки, а також в країнах Тропічної Африки, де зберігаються національно-релігіозні традиції багатодітної сім’ї.
Демографічна політика в Україні скерована на підвищення природного приросту населення за рахунок народжуваності. Для цього матерям, які народжують дитину надаються допомоги, додаткова відпустка тощо. Але ця політика повинна більш ефективною.
Відомості про демографічну ситуацію в країні необхідні для вивчення процесів відтворення трудових ресурсів, визначення їх кількісної та якісної структури.
Поняття “трудові ресурси” вперше запропонував академік С.Г. Струмилін. Трудові ресурси треба розглядати як частку населення країни, яка має необхідні фізичні та духовні здібності, загальноосвітні і професійні знання для роботи в народному господарстві. До трудових ресурсів України відносять працездатне населення: чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки від 16 до 55. Сюди також належить віднести підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку, які беруть участь у суспільному виробництві.
Чисельність трудових ресурсів – показник динамічний, він постійно змінюється залежно від багатьох факторів: демографічних, соціальних та економічних.
За останнє десятиріччя чисельність зайнятого населення в економіці України щорічно зменшується. Якщо в 1990 р. в цілому по народному господарству України було зайнято 25,4 млн. чол., то в 2000 р. – 21,3 млн. чол. Це обумовлено не тільки загальним скороченням населення, а й збільшенням чисельності безробітних та іншими соціально-економічними факторами.
Основними галузями зайнятості населення у матеріальному виробництві є промисловість, сільське господарство, транспорт та будівництво. На них у 2008 р. припадало близько 85 % зайнятих в усіх сферах економічної діяльності.
Серед областей України з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяються Донецька (близько 59 % всіх зайнятих у матеріальному виробництві), Луганська (понад 58 %), Дніпропетровська (більше 51 %), Запорізька області.
Найнижча частка зайнятих у промисловості Вінницької, Волинської, Одеської, Тернопільської та Чернігівської областей. У цих областях переважають зайняті в сільському господарстві.
Найвища зайнятість населення в невиробничій сфері в регіонах з сприятливими рекреаційними умовами: Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях, де цей показник перевищує 30 %.
Нинішній етап соціально-економічного розвитку України не забезпечує повного і ефективного використання трудових ресурсів. Це підтверджується, насамперед, зростанням чисельності безробітних та працюючих неповний робочий тиждень.
Рівень безробіття є досить диференційованим по окремим регіонам України. В 2008 р. при середньо республіканському показнику 11,7 %, найвищий рівень зареєстрованого безробіття був характерним для Чернівецькій (17,3 %), Сумський (15,0 %), Кіровоградський (14,9 %), Миколаївський (19,7 %), Тернопільській та Хмельницькій (14,2 %).
Найвищі показники рівня безробіття склалися в м. Києві (8,5 %), Вінницької (9,1 %), Донецької (9,6 %).
Впровадження ринкових механізмів господарювання від держави, регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку.
Список літератури
1. Заблоцький, Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка [Текст] : посібник / Б. Ф. Заблоцький. - К. : Академвидав, 2003. - 368 с.
2. Клиновий, Д.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України [Текст] : навчальний посібник / Д. В. Клиновий, Т. В. Пепа ; Мін-во освіти і науки України. - К. : ЦУЛ, 2006. - 728 с.
3. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Text] : навчальний посібник / ред., Є. П. Качан. - К. : Юридична книга, 2005. - 704 с.
4. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, ДВНЗ "КНЕУ ім. Вадима Гетьмана" ; ред. С. І. Дорогунцов. - 2-ге вид., без змін. - К. : КНЕУ, 2007. - 992 с.
5. Сазонець, І.Л. Розміщення продуктивних сил [Текст] : навчальний посібник / І. Л. Сазонець, В. В. Джинджоян, О. О. Чубар ; Мін-во освіти і науки України. - К. : ЦНЛ, 2006. - 320 с.
6. Стадницький, Ю.І. Розміщення продуктивних сил (теоретичні основи) [Text] : навчальний посібник / Ю. І. Стадницький, А. Г. Загородній. - К. : Знання, 2008. - 351 с.
7. Стеченко, Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика [Текст] : підручник / Д. М. Стеченко. - К. : Вікар, 2002. - 396 с.
8. Чернюк, Л.Г. Розміщення продуктивних сил України [Текст] : навчальний посібник / Л. Г. Чернюк, Д. В. Клиновий. - К. : ЦУЛ, 2002. - 470 с.
Дисципліна РПС
Тема: Населення та трудові ресурси України
ПЛАН
1. Роль народонаселення у розвитку продуктивних сил та територіальній організації народного господарства.
2. Динаміка чисельності та складу населення, особливості його розміщення.
3. Демографічна ситуація та її регіональні особливості.
4. Трудові ресурси та їх структура.
Аналізуючи вплив демографічних передумов[1] на розміщення продуктивних сил, треба брати до уваги, що населення – не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхні споживачі. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок, і ринок праці.
Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурні блоки:
- чисельність населення країни (регіону), його динаміка, характер відтворення;
- розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;
- статево вікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої професійно-кваліфікаційної підготовки;
- структура зайнятості населення;
- національний склад населення;
- демографічна політика держави.
Чисельність населення найбільше впливає на формування контингенту трудових ресурсів і потенціалу внутрішнього ринку країни. Певною мірою вона визначає й розмір валового внутрішнього продукту країни, хоча ця залежність не пряма: вирішальний вплив на цю величину справляють інші фактори (наприклад, продуктивність праці).
Забезпечення потреб населення – найголовніший заохочувальний мотив виробництва. Отже, чисельність населення регіону – один із найважливіших факторів формування внутрішнього ринку. Іншим важливим фактором є купівельна спроможність населення.
При аналізі демографічних передумов розміщення продуктивних сил, треба враховувати чисельність населення регіону на даний момент й його динаміку в часі. Це необхідно для визначення цілої низки економічних показників: забезпеченості трудовими ресурсами на розрахунковий період, обсягу виробництва товарів народного споживання, обсягу коштів на соціальне забезпечення, розмірів будівництва житла, шкіл, лікарень тощо. Навіть власник невеличкого підприємства побутового обслуговування повинен бодай у загальних рисах знати динаміку чисельності населення мікрорайону, щоб планувати свою діяльність. А керівник великих економічних структур повинен мати інформацію про населення не лише свого регіону й країни, але й інших країн і, навіть, усього світу.
На початок 1998 р. населення світу сягнуло близько 6 млрд. чол. Більше половини всього світового населення зосереджувалось у десятьох країнах: Китай – 1.243 млн.чол., Індія – 970, США – 270, Індонезія – 200, Бразілія – 160, Росія – 147, Пакистан – 136, Японія – 127, Бангладеш – 124, Нігерія – 113 млн.чол.
Населення України на 2001 р. становило близько 49,3 млн.чол. За чисельністю населення вона займає п‘яте місце серед європейських держав (після Німеччини, Італії, Великобританії і Франції).
Динаміка природного приросту населення регіону залежить від рівнів народжуваності й смертності; приріст населення – це різниця між кількістю народжених і померлих за певний період (звичайно – за рік). Щоб дані про народжуваність, смертність і природний приріст були співставні за різними регіонами, їх розраховують на 1000 душ населення, одержуючи відповідні коефіцієнти (вони називаються загальними):
коефіцієнт народжуваності -
коефіцієнт смертності -
коефіцієнт природного приросту -
де N – кількість народжених у регіоні (країні), за період Т;
М – кількість померлих;
S – середня кількість мешканців регіону за період Т.
Коефіцієнти природного руху обчислюються у проміле (о/оо).
Народжуваність – найдинамічнішій складник, бо саме вона впливає на зміну природного приросту населення. Щоб забезпечити хоча б просте відтворення населення (цебто нульовий приріст), треба аби сумарний коефіцієнт становив 2,6. В Україні спостерігається різке зниження народжуваності, яке не забезпечує навіть простого відтворення населення, причому це стосується як сільської, так і міської місцевості. Якщо в 1990 р. коефіцієнт народжуваності в Україні становив 12,7о/оо, то в 2000 р. – 7,8о/оо, тобто знизився в 1,6 раза. Особливо низька народжуваність спостерігається в Донецькій, Луганській (6,1о/оо), Харківській (6,7о/оо) і Чернігівській (6,9о/оо) областях.
Серед причин цього є, очевидно, різке зниження життєвого рівня населення України, невпевність у своєму майбутньому та ін. З метою підвищення народжуваності необхідно прийняти закон про адресні допомоги окремим молодим сім’ям на випадок народження дитини. Таке заохочення здійснюється у багатьох країнах світу.
Другою складовою частиною динаміки природного приросту є смертність. Найвищі показники смертності серед старших людей. Збільшення смертності серед чоловіків відбувається в віці понад 40 років, а серед жінок – понад 50 років. Основні причини смертності хвороби серцево-судинної, новоутворення, нещасні випадки, отруєння, травми та ін.
Досить високою в Україні є дитяча смертність – кожна десята дитина помирає в віці до одного року.
Рівень смертності населення безпосередньо впливає на середню тривалість життя, тобто кількість років, яку в середньому належить прожити даному поколінню народжених, якщо пропустити, що впродовж життя цього покоління рівень смертності в окремих вікових групах буде такий як зараз. Для тих хто народився в 1999-2000 рр., цей показник становить до 67,9 року, при чому чоловіків – 62,4, жінок – 73,6 року. За цим показником Україна посідає 52- е місце в світі. За період з 1990-2000 рр. коефіцієнт смертності в Україні збільшився з 12,1 до 15,3 % або в 1,3 рази. Найбільш висока смертність спостерігається в
Чернігівській області, де в 2000 р. вона становила 19,7 %, Сумській – 18,1 %, Полтавській і Кіровоградській. – 17,9 %, а в сільській місцевості вона була ще вищою . Наприклад, у Чернігівській обл.. – 27,8 %, Сумській – 25,3 %, Черкаській –22,6 %.
Показники смертності і народжуваності, як вже йшлося, визначають коефіцієнт природного приросту населення. Коефіцієнт природного приросту в світі досяг максимуму (20,6 %) у другій половині шістедисятих років. Потім він почав знижуватися і наприкінці вісімдесятих років становив 16, 1.
Однак в регіонах і країнах світу він суттєво відрізняється.
| Дуже високий природний приріст | Високий природний приріст | Середній природній приріст | Низький природний приріст | Дуже низький природний приріст |
| Більше 30 % | 20-30 % | 10-20 % | 2-10 % | менш 2 % |
| Африка: Нігер Кенія Лівія Нігерія Зімбабве | Африка Зарубіжна Азія: Монголія Філіппіни Бангладеш Ефіопія Егіпіт | Зарубіжна Азія, Латинська Америка: Китай Індія Турція Бразілія Куба | Зарубіжна Європа Північна Америка: Польша Франція Чехія Великобританія США Україна | Зарубіжна Європа СНД: Угорщина Німеччина Болгарія Австрія Італія Росія |
(-20,9 %), Сумській (-18,3 %), Полтавській (-16,6 %) (на 2000 р.). Серед регіонів країни найбільший від’ємний природний приріст населення спостерігається в Чернігівській області (-12,8 %), Сумській (-11,1 %), Луганській (-11,4 %).
Характер відтворення населення безпосередньо впливає на його статево-вікову структуру. Особливе значення має контингент осіб працездатного віку. Частина осіб працездатного віку в економічно розвинених країнах вища, ніж у тих що розвиваються. Щодо економіки – це позитивний факт. Демографічне навантаження на працездатне населення тут менше, бо менше частка непрацездатних поколінь, які потребують соціальної підтримки.
Демографічне навантаження у світі становить у середньому 70 % (тобто 70 непрацюючих на 100 трудоздатних), в розвинутих країнах – 45 –50 %, в країнах, що розвиваються - до 100 %, в Україні – 60 % рік 1998 р 781 непрацездатного на 1000 працездатних в сільській місцевості – 1036,6, в місті – 680.
У віковій структурі населення України можна виділити три групи:
1. Діти і підлітки (0-16 років).
2. Працездатне населення (жінки у віці від 15-55 років; чоловіків 16-60 років).
3. Люди старшого віку.
У віковій структурі населення світу питома вага дітей становить у середньому 34 %, дорослих – 58 %, людей старшого віку – 8 %. Середній вік мешканця України –36,5 року, але водночас вік міського життя становить 34,8 %, а селянина – 39,8 року. Наймолодше населення у Закарпатській області – 32,3 року, найстаріше – у Вінницькій 38,9 %.
Певні особливості статево-вікової структури населення спостерігаються в сільській і міській місцевостях. Зокрема, в більшості сільських адміністративних районів України природного приросту населення немає, а в багатьох з них відбувається процес депопуляції, тобто коефіцієнт народжуваності тут менший за коефіцієнт смертності. В селах вікова й статева структура населення різко погіршуються, що, безперечно, негативне впливає на розвиток продуктивних сил.
В працездатному віці знаходиться 55,8 % населення України ( на 1 січня 1996 р.). Найбільша питома вага осіб працездатного віку в Одеській (57,6 %), Харківській (57,2 %) областях та в Автономній республіці Крим (57,5 %). Найнижчий показник – в Чернігівській області (51,3 %).
Складовою розвитку населення і трудових ресурсів є міграція. Це переміщення населення з постійного місця проживання, пов’язане з перетином певних меж (міста, району, області, країни, материка).
Роль міграції у житті суспільства досить значна, особливо у відтворенні населення певних груп. Відомо, що в міграції беруть участь переважно люди молодших вікових груп. У місцях їх прибуття зростає частка молоді, а значить, і можливості покращення демографічної ситуації (створення сім’ї, зростання народжуваності, зменшення частки населення старшого віку, а отже, і загальних коефіцієнтів смертності).
Протилежні наслідки міграції спостерігаються у районах вибуття мігрантів.
Міграції відіграють і важливу економічну роль. Насамперед вони сприяють територіальному перерозподілу трудових ресурсів, більш повному їх використанню. Крім того, міграція населення сприяє розвитку нових виробництв, освоєнню нових територій тощо.
Починаючи з 1994 р. сальдо міграції населення України набувало від’ємних значень і стало фактором зменшення загальної чисельності населення країни.
Від’ємне сальдо міграції досягло своїх максимальних значень у високо індустріальних областях Донбасу і Придніпров’я. Основними причинами цього були причини соціально-економічного характеру: різкий спад промислового виробництва, зниження життєвого рівні населення, незадоволеність рівнем заробітної плати.
Найнижчі значення показників від’ємного сальдо міграції були у західних областях України: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій.
Зміни в динаміці загальної чисельності населення визначаються змінами у розміщенні міського і сільського населення. Розселення і виробництво мають прямий та зворотній зв’язок. Довгий час домінуючим фактором було виробництво, яке зумовило певну систему розселення. І сьогодні сільське господарство і гірнича промисловість, наприклад, локалізують населення. Але під впливом НТП великі міста “притягують” виробництво до себе. Зосередженість в містах науково-дослідних закладів, вузів, великого контингенту висококваліфікованих фахівців сприяє розміщенню в них наукоємких виробництв, формуванню потужних інформаційних центрів.
Якщо на початку століття в Україні переважало сільське населення – близько 82 % всього населення, то нині майже 68 % її населення мешкає в міській місцевості.
В Україні виділяються такі групи міських поселень: малі (до 50 тис. осіб), середні (50-100 тис.), великі (100-500 тис.), міста-мільйонери (понад 1 млн. чол.), а також селища міського типу1.
Найчисельніша група – малі міста. Вони становлять 92,3 %, проте в них проживає всього 31,8 % міського населення України. У великих, дуже великих і містах мільйонерах проживає 56,9 % міського населення України.
Збільшення питомої ваги міського населення і зростання соціально-економічної ролі міст називається урбанізацією.
По рівню урбанізації виділяють:
| Високоурбанізовані країни |
| Середньоурбанізовані країни |
| Слабоурбанізовані країни |
| Питома вага міського населення більш 50 % |
| Питома вага міського населення 20-50 % |
| Питома вага міського населення менше 20% |
| Великобританія Венісуела Кувейт Швеція Австралія Японія |
| Алжир Болівія Нігерія Індія Заїр Єгипет |
| Чад Ефіопія Сомалі Нігер Малі Замбія |
В Україні показник урбанізації становить 68 %. Найбільший відсоток міського населення в Україні - у Донецькій (90 %), Дніпропетровській (84 %), Луганській (87 %) та Харківській (79 %) областях. Найнижчий - у Чернівецькій, Тернопільській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (41-43 %). Міське населення більш зосереджене у промислових районах Донбасу і Придніпров’я. Західні райони Країни недостатньо урбанізовані.
Надмірний процес урбанізації породжує негативні явища, особливо це стосується Донбасу, Придніпров’я та ін. У таких регіонах рівень забруднення повітря, поверхневих вод і землі перевищує можливості самоочищення. Це призводить до деградації навколишнього середовища, що негативно впливає на здоров’я населення. Несприятливі екологічні умови є причиною близько 20 % прямих захворювань.
Важливим напрямком поліпшення екологічної ситуації у високо урбанізованих регіонах є обмеження надмірного зростання промисловості та чисельності населення великих міст.
На сучасному етапі розвитку територіальної організації суспільства дуже актуальним є питання сільського розселення. Чисельність сільського населення в Україні постійно зменшується, насамперед за рахунок зниження природного приросту в сільських населених пунктах, зумовленого несприятливою демографічною ситуацією, а також міграцією сільських мешканців у міста. Сьогодні сільське населення становить 32 % від усього населення нашої держави. Тільки в поліських, подільських та карпатських областях України (Вінницька, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська, Рівненська, Хмельницька, Чернівецька) в селах проживає більш 50 % усього населення. Дуже низькою є частка сільського населення в Донецькій (10 %), Луганській (13 %), Дніпропетровській (16 %) областях. Менше сільського населення у Запорізькій і Херсонській областях.
Сільське населення України проживає в різних за кількістю мешканців селах (малих, середніх та великих). Малі поселення мають до 500 чол., середні – від 500 до 1000 чол., великі - понад 1000 чол. Зараз в Україні близько 70 тис. сільських поселень. З них 57,7 % малих, 22,4 % середніх та 19,9 % великих. Переважна більшість сільського населення проживає у середніх та великих селах.
На характер сільських населених пунктів значно впливають природні умови. На півночі (Полісся) переважають невеликі села з середньою людністю 250-500 чоловік. Вони розташовані на підвищеннях, у сухих місцях. У лісостепу села багатолюдні 500-1,500 чоловік. Вони тяжіють до річкових долин і ярів. На півдні села налічують по кілька тисяч чоловік. Іноді на багато кілометрів простягаються вони вздовж річок і балок.
В Українських Карпатах переважає тип гірсько-долинних сіл. Села тут тануться вузькими смугами в долинах річок на 8-
Національний склад населення не відіграє вирішальної ролі в економіці, хоча деякі національні аспекти треба враховувати в певних економічних ситуаціях. До них відносяться: ступінь етичної однорідності в країні, національні традиції у трудовій діяльності, рівень національної культури, спосіб життя тощо.
Залежно від демографічної ситуації у країні здійснюється певна демографічна політика – це система заходів (адміністративних, економічних, пропогандиських та ін.), спрямованих на регулювання процесу відтворення у потрібному напрямку.
В усіх країнах Європи, Північної Америки, Японії та деяких інших проводиться політика, скерована на збільшення природного приросту населення. Для цього є два шляхи: заохочення народжуваності через надання різних пільг родинам, які мають дітей (першою країною, де були здійснені заходи щодо стимулювання народжуваності була Франція)., і зниження смертності за рахунок покращення соціального та медичного обслуговування. Як правило, в економічно розвинених країнах застосовують обидва методи підвищення природного приросту.
У більшості країн, що розвиваються, а також у Китаї, демографічна політика скерована на зниження природного приросту населення. Тут пільги надаються сім’ям, як свідомо обмежують кількість дітей. Крім того, ведеться пропаганда малої сім’ї у засобах масової інформації та іншими шляхами. У Китаї, наприклад, запроваджено мінімальний вік для реєстрації шлюбу: 22 роки для чоловіків і 20 років для жінок. Сім’ї, що мають понад двох дітей, сплачують 10 % податок на заробітну плату.
Особливі складнощі в проведенні демографічної політики є в арабсько-мусульманських країнах Південно-Західної Азії і Північної Африки, а також в країнах Тропічної Африки, де зберігаються національно-релігіозні традиції багатодітної сім’ї.
Демографічна політика в Україні скерована на підвищення природного приросту населення за рахунок народжуваності. Для цього матерям, які народжують дитину надаються допомоги, додаткова відпустка тощо. Але ця політика повинна більш ефективною.
Відомості про демографічну ситуацію в країні необхідні для вивчення процесів відтворення трудових ресурсів, визначення їх кількісної та якісної структури.
Поняття “трудові ресурси” вперше запропонував академік С.Г. Струмилін. Трудові ресурси треба розглядати як частку населення країни, яка має необхідні фізичні та духовні здібності, загальноосвітні і професійні знання для роботи в народному господарстві. До трудових ресурсів України відносять працездатне населення: чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки від 16 до 55. Сюди також належить віднести підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку, які беруть участь у суспільному виробництві.
Чисельність трудових ресурсів – показник динамічний, він постійно змінюється залежно від багатьох факторів: демографічних, соціальних та економічних.
За останнє десятиріччя чисельність зайнятого населення в економіці України щорічно зменшується. Якщо в 1990 р. в цілому по народному господарству України було зайнято 25,4 млн. чол., то в 2000 р. – 21,3 млн. чол. Це обумовлено не тільки загальним скороченням населення, а й збільшенням чисельності безробітних та іншими соціально-економічними факторами.
Основними галузями зайнятості населення у матеріальному виробництві є промисловість, сільське господарство, транспорт та будівництво. На них у 2008 р. припадало близько 85 % зайнятих в усіх сферах економічної діяльності.
Серед областей України з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяються Донецька (близько 59 % всіх зайнятих у матеріальному виробництві), Луганська (понад 58 %), Дніпропетровська (більше 51 %), Запорізька області.
Найнижча частка зайнятих у промисловості Вінницької, Волинської, Одеської, Тернопільської та Чернігівської областей. У цих областях переважають зайняті в сільському господарстві.
Найвища зайнятість населення в невиробничій сфері в регіонах з сприятливими рекреаційними умовами: Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях, де цей показник перевищує 30 %.
Нинішній етап соціально-економічного розвитку України не забезпечує повного і ефективного використання трудових ресурсів. Це підтверджується, насамперед, зростанням чисельності безробітних та працюючих неповний робочий тиждень.
Рівень безробіття є досить диференційованим по окремим регіонам України. В 2008 р. при середньо республіканському показнику 11,7 %, найвищий рівень зареєстрованого безробіття був характерним для Чернівецькій (17,3 %), Сумський (15,0 %), Кіровоградський (14,9 %), Миколаївський (19,7 %), Тернопільській та Хмельницькій (14,2 %).
Найвищі показники рівня безробіття склалися в м. Києві (8,5 %), Вінницької (9,1 %), Донецької (9,6 %).
Впровадження ринкових механізмів господарювання від держави, регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку.
Список літератури
1. Заблоцький, Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка [Текст] : посібник / Б. Ф. Заблоцький. - К. : Академвидав, 2003. - 368 с.
2. Клиновий, Д.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України [Текст] : навчальний посібник / Д. В. Клиновий, Т. В. Пепа ; Мін-во освіти і науки України. - К. : ЦУЛ, 2006. - 728 с.
3. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Text] : навчальний посібник / ред., Є. П. Качан. - К. : Юридична книга, 2005. - 704 с.
4. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, ДВНЗ "КНЕУ ім. Вадима Гетьмана" ; ред. С. І. Дорогунцов. - 2-ге вид., без змін. - К. : КНЕУ, 2007. - 992 с.
5. Сазонець, І.Л. Розміщення продуктивних сил [Текст] : навчальний посібник / І. Л. Сазонець, В. В. Джинджоян, О. О. Чубар ; Мін-во освіти і науки України. - К. : ЦНЛ, 2006. - 320 с.
6. Стадницький, Ю.І. Розміщення продуктивних сил (теоретичні основи) [Text] : навчальний посібник / Ю. І. Стадницький, А. Г. Загородній. - К. : Знання, 2008. - 351 с.
7. Стеченко, Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика [Текст] : підручник / Д. М. Стеченко. - К. : Вікар, 2002. - 396 с.
8. Чернюк, Л.Г. Розміщення продуктивних сил України [Текст] : навчальний посібник / Л. Г. Чернюк, Д. В. Клиновий. - К. : ЦУЛ, 2002. - 470 с.
[1] Передумови розміщення продуктивних сил – це умови, без яких розміщення і розвиток виробництва неможливі.