Міністерство освіти України
Усть-Лабінський соціально-педагогічний коледж.
Реферат з дитячої літератури на тему:
«СЕРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ МИХАЛКОВ»
Виконала: студентка
2 «З» (К) курсу
Покутній. І.
Переподаватель:
Щербина Л.Г.
м. Усть-Лабінськ
2001р
СЕРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ МИХАЛКОВ (нар. 1913 р.)
С. В. Михалков народився в Москві, в родині вченого-орнітолога. Міхалкови - древній російський рід. «Міхалкови у властивості з Шестовим, родом Великої стариці Марфи Іванівни, матері Царя Михайла Федоровича. Першим «постільничий» новообраного царя був людина йому не сторонній, а саме Михалков »- так записано в збірнику« Старина і новизна »(книга XVII, 1914 р.). У різних армійських чинах Міхалкови служили Батьківщині в петровські і послепет-ровськ часи. Помітний слід в історії російської культури залишив прадід С. В. Михалкова, дійсний статський радник Володимир Сергійович Міхалков (1817-1900). Родова бібліотека Михалкових ще в 1910 році була передана до основного фонду бібліотеки Академії наук у Петербурзі, де зберігається і тепер.
Становлення особистості письменника.
«У перші роки становлення радянської влади зруйноване народне господарство країни потребувало допомоги чесних і освічених фахівців-представників російської інтелігенції. Мій батько опинився в їх числі, став згодом одним з основоположників радянського промислового птахівництва ...
1925 рік.
Згадую себе книгоноша. Мені дванадцять років. Я ходжу по домівках підмосковного селища Жайворонки і пропоную придбати брошуру під назвою «Що потрібно знати селянину-птахівників». Автор її - мій батько. Вже друга книга батька називалася: «Чому в Америці кури добре несуться?».
Мати поета - Ольга Михайлівна Михалкова, уроджена Глєбова. Її предки теж служили на військовій і державній службі: «Жінка безмежно добра, м'яка і беззавітно віддана родині ...» 2. Писати обдарований хлопчик Сергій почав рано. Ось як про це згадує тепер С.В. Міхалков: «Мені було трохи більше десяти років, коли безпритульники, проникли в нашу квартиру, викрали скриньку з моїми« скарбами », серед яких, разом зі складаним ножем і рогаткою, зберігалася загальний зошит з начисто переписаними першими моїми віршами.
У 1945 році, в Горькому, після мого виступу в залі Горьківській філармонії знала колись нашу сім'ю А. М. Румянцева передала мені, Бог зна як, що збереглися у неї вісім моїх віршів, датованих 1924-1925 роками. Була серед них і моя перша байка «Культура».
Початкову освіту С. В. Михалков отримав удома. У звичайну школу пішов з четвертого класу. Батько долучив сина до віршів Маяковського, Єсеніна, Дем'яна Бєдного. «Вплив саме цих поетів найбільш сильно позначилося на моїх дитячих поетичних дослідах, - згадує С. В. Михалков. - Але більше всього я любив казки Пушкіна, байки Крилова, вірші Лермонтова і Некрасова ». Підліток Сергій Міхалков випускає домашній «літературно-художній журнал».
Батько уважно спостерігав за розвитком інтересу сина до віршування, одного разу без його відома відправив кілька творів відомому поетові. Прийшла відповідь: «У хлопчика є здібності. Однак важко сказати, чи буде він поетом. Можу тільки порадити: нехай більше читає і продовжує писати вірші ». Хлопчик, у якого «є здібності», і сам вже мріяв, щоб його вірші були опубліковані не тільки їм самим у своєму домашньому журналі. Склавши у віршах «Казку про ведмедя», він переписав її друкованими літерами і відніс в одне з московських приватних видавництв. Досвідчений видавець уважно вислухав та гамір автора, вручив йому гонорар у розмірі трьох рублів, потиснув руку на прощання: «Чи треба розповідати, що я, вийшовши за ворота, залишив його у моссельпромщіци, яка торгувала з лотка ірисками і соєвими батончиками.
А через тиждень я тримав тремтячими пальцями надрукований на видавничому бланку відповідь, в короткій, але переконливій формі отклонявшей мій рукопис як непридатну для видання », - читаємо в автобіографії С. В. Михалкова. Були й інші аналогічні невдачі. Але в 1928 році в липневому номері журналу «На підйомі» (Ростов-на-Дону) було «по-справжньому» опубліковано вірш «Дорога». П'ятнадцятирічному як поетові редактор писав:
«Дуже не захоплюйтеся, вчіться працювати і шліть нам свої вірші». Поет був працьовитий, довів і продовжує доводити це всім своїм життям.
У 1927 році родина Михалкових переїхала в П'ятигорськ. Син птахівника-дослідника скоро став автором крайової газети «Терек». Першою публікацією в ній була «Козача пісня» (1929). Автор був зарахований в актив при Терської асоціації пролетарських письменників - Таппе. З вдячністю згадує Сергій Володимирович шкільного вчителя російської мови та літератури А-Сафроненко. У 1930 році була закінчена П'ятигорська школа 2-го ступеня. «... Я вирішив почати самостійне життя. Поїхав у Москву, маючи лист батька, адресоване їм своїй сестрі: «... Посилаю сина до Москви, щоб спробувати поставити його на ноги. Його завдання - отримати потрібне для письменника освіта - шляхом роботи в бібліотеці, відвідування театрів, диспутів і спілкування з людьми, причетними до культури. Якщо протягом року він зуміє рушити вперед і будуть будь-які сподівання, то можливо вчення в літературному технікумі, якщо ні - він надійде на завод робітником, а потім буде вчитися з якої-небудь спеціальності ... »Сергію Михалкову було 17 років. Батько вважав, що вже прийшов час самостійних рішень. Він напучував сина: «Більше всього ти любиш писати вірші. Пробуй свої сили. Вчися далі. Спробуй вилікуватися від заїкання. Працюй над собою. Може бути, з часом з тебе що-небудь і вийде. Але головне, щоб з тебе вийшов чоловік! »
Протягом трьох наступних років майбутній поет змінив ряд професій: різноробочий Московської ткацько-оздоблю-ної фабрики, помічник топографа геолого-розвідувальної експедиції в Східному Казахстані, в вишукувальної партії Московського управління повітряних ліній на Волзі. З 1933 року часто друкується на сторінках «Огонька», «Прожектори», газет «Вісті», «Вечірня Москва», стає не чужим на естраді, виникає дружба з Ріной Зеленій, Ігорем Ільїнським ... Вони читали вірші С. Михалкова з естради. Ставши позаштатним співробітником газети «Известия», поет знайомиться з фейлетоністом Л.А. Кассіля. Ця дружба теж була міцною, творчої до останніх днів Льва Абрамовича Кассіля. Виразна оцінка цього часу С. В. Михалковим:
«Молоді поети і прозаїки тридцятих років брали живу участь в роботі заводських літературних гуртків, виступали на сторінках багатотиражок, у робочих та студентських аудиторіях, по відрядженнях редакцій виїжджали на новобудови і в колгоспи країни. Пафос перших п'ятирічок надихав молоду літературну зміну. Для мене, як і для багатьох моїх товаришів і однолітків по літературному об'єднанню «Вогник» (К. Симонов, М. Алігер, С. Васильєв та ін), стало нагальною потребою творчо відгукуватися на події часу, внутрішня потреба черпати натхнення у справах та думках сучасників. Я писав вірші про челюскінців і папанінці, про прикордонників, піднімав свій ще не зміцнілий голос проти фашизму.
Моя «Італійська пісенька» була присвячена подіям в Абіссінії »'.
У роки героїчної боротьби іспанського народу за свою незалежність були створені вірші про загиблого астурійських гірників, з'явилися балади «Жили три друга-товариша в маленькому місті Ен», вірш «Іспанський хлопчисько в Іспанії жив». Виходила декількома виданнями поема «Міша Корольков» - про піонера, який потрапив у полон до японців, які захопили радянський корабель.
Секрет таланту. Гострий, суворий критик МЛевідов в рецензії, опублікованій в журналі «Літературне навчання» ще в 30-і роки, відзначив, що творчість Михалкова несе на собі «знак індивідуальності» і всі його вірші «тісно пов'язані з нею». Очевидно, що індивідуальність ця проявляється насамперед у приналежності поета до дитинства: у відчутті і визнання життєвої цінності дитинства. У щирій поетизації дитячого, незамутненого конформізмом світовідчуття. У постійному одночасного перебування у двох станах - дорослого, мудрого, досвідченого людини і живого, безпосереднього, лукавого і веселого, образливого і незлобиво, готового до миру, дружби, до гри і радості дитини. Не випадково однією з програмних стане книга С. Михалкова «Все починається з дитинства». А після її виходу у світ в офіційних доповідях, в дослідженнях і публіцистичних публікаціях буде часто з'являтися це ємне словосполучення.
У першому розділі цієї книги, у розділі "Література для дітей і дитяча література», підкреслювалося відмінність між цими двома поняттями, між предметами, які вони позначають. В особистості, у творчості С. Михалкова «дитячий поет» і «поет, який пише для дітей», зливаються. Пам'ять дитинства - стан дорослого поета. Вона не тільки комора вражень. Вона основа і дорослого, формально вийшов з пори дитинства людини. С.В. Міхалков завжди жив і живе у своєму дитинстві.
У критичних статтях, в підручниках, в дослідженнях можна прочитати: він легко підлаштовується під дитинство; він вільно перемикається на дитинство. Михалков «має дар ... привласнювати, робити своїми власними почуття дітей ...». Але Міхалков ні до кого не підлаштовується. Нічиї почуття не робить своїми. Він живе, перебуваючи в своєму календарному віці, і одночасно знаходиться в дитинстві. У його віршах не «ігровий момент», у них - ігрова природа, як сама природа дітей. Немає потреби йому «привласнювати, робити своїми власними чувствадетей». Вони органічні внутрішньому стану поета, його світовідчуття, що не тільки не заважає, але загострює відчуття, аналіз реальних протиріч дійсності, поглиблює й ускладнює їх відчуття. Про це свідчить вся творчість С. В. Михалкова, включаючи придуманий ним кіножурнал «Фітіль». Органічна єдність дорослого і дитячого свідомості, почуттів проявляють всі його вірші, написані від імені дітей і для дітей. Вслухатися в інтонацію, наприклад, вірша «Вершник», уявімо зримо намальовану в ньому картину:
... Я в канаву не хочу. Не схопився я за гриву, Але доводиться - А схопився за кропиву. Лечу. - Відійдіть від мене!
Я не сяду більше на цього коня!
Неможливо не відчути, особливо в останній ритмічно акцентованою рядку, природну, саме дитячі образу звалився вершника. Сідока-дитини.
У середині 30-х років піонерський відділ Московського комітету комсомолу запропонував С. Михалкову взяти участь у конкурсі на кращу піонерську пісню. Поет виїхав до підмосковного піонерський табір і провів з дітьми табірну зміну: ходив у походи, купався, грав, ловив рибу, розпалював багаття, співав біля них, придумував забавні змагання на кмітливість ...
Після повернення були написані кілька пісень і ... кілька веселих віршів. Борис Івантер 'схвалив принесені в керований ним журнал «Піонер» вірші. Їх опублікували. А поет незабаром написав поему «Дядя Стьопа». Прочитавши її, Івантер сказав: «Ну ось! Тепер ми почали серйозно писати для дітей. Треба би вас познайомити з Маршака ». Маршак, як вже було сказано в розділі про нього, жив у ці роки в Ленінграді. «Піонер» відряджає С. Михалкова до С. Маршака. «Це була друга в моєму житті творче відрядження. Зізнатися, не без душевного трепету увійшов я в будівлю ленінградського Будинку книги на Невському проспекті, де в кількох кімнатах розміщувалася редакція дитячого відділу, очолюваного С. Маршака, - згадує С. Михалков. - Самуїл Якович прийняв мене відразу ж. І «Дядю Стьопу» прочитав при мені. Такий вже був стиль роботи в цій редакції, де кожної нової людини зустрічали так, як ніби його самого і його рукопис давно вже чекали. Розмова з Маршака мені запам'ятався. І якщо згодом я не вважав за свого «Дядю Стьопу» випадковим епізодом у літературній праці, а продовжував трудитися для юного читача, - в цьому, може бути, перш за все заслуга Самуїла Яковича Маршака »2.
Поема була опублікована спочатку в журналі «Піонер» (1935, № 7). Це і наступні її видання окремою книгою швидко принесли автору загальну любов, загальне визнання. К. Чуковський: «... з'явився новий поет, самобутній, сміливий. Вірш Михалкова химерний, то насмішкуватий, чарівно співучий, ліричний, і в цьому його головна сила ». У 1973 році вже про трилогію «Дядя Стьопа», «Дядя Стьопа - міліціонер», «Дядя Стьопа і Єгор» М. Тихонов писав: «... Вона не має собі рівних, як і добрий її велетень, з рішучим і справедливим характером , що вміє бути веселим, мудрим, хоробрим, люблячим жарт і не виносять несправедливості ». Дещо пізніше з'явиться на прохання читачів ще частина поеми - «Дядя Стьопа - ветеран». Читачі хотіли бачити дядю Стьопу не тільки у вчорашньому дні.
Улюблений герой повинен, на їхню думку, бути в русі, змінюватися, як змінюються всі живі люди. А діти ніколи не сприймали прекрасного велетня тільки як придуманого казкового героя. Він був завжди близький і залишається таким донині. Близький, і зрозумілий, і «приємний, хоч і дорослий». З ним можна порадитися. До нього можна звернутися з проханням, написати листа. І писали. І пишуть. Дитяча пошта до дядю Стьопу ще чекає свого дослідника. У цих листах чимало дивно цікавого. Наприклад, діти справді, буває, ототожнюють особистість автора і полюбився героя класичної поеми. Є в цьому якась загадкова довірливість дітей до поета - він такий же своя людина, як і «найголовніший велетень».
Ось уривок записаного мною діалогу хлопчаків на відкритті головної дитячої бібліотеки Росії, розташованої на Калузькій площі столиці: «... Ой, он дивись, живий дядя Стьопа!» - Щасливо посміхаючись, кричав хлопчисько, смикаючи приятеля за рукав светра. «Ну і балда. Це зовсім і не дядько Стьопа. Це - Михалков », - резонно заперечив той. «Сам балда. Що я, не знаю? Тільки це все одно ».
Є в пошті С. В. Михалкова та листи, адресою нагадують відомий лист Ваньки Жукова, героя чеховського оповідання: «Москва. Сергію Міхалкову ». Діти не сумніваються, що всі знають, в якому будинку, на якій вулиці живе близький їм людина. Читаємо одне з таких листів, написане старанно, майже друкованими літерами: «Товариш Сергій Міхалков. Ми посперечалися з Дімкой Осадчим. Я кажу, що Вам, напевно, сто років або навіть більше. А Дімка не вірить. А мій тато і навіть дідусь кажуть, що коли вони були маленькими, то Сергій Міхалков теж писав вірші, які в дитячому саду і в школі напам'ять вчать. Тато навіть більше знає напам'ять віршів, ніж я. А Дмитро каже, що якщо людині сто років, то він не вигадує дитячі віршики і не може бути смішним і веселим. Дімкин дідусеві ще не сто років, і то він ніколи не сміється і весь час хворіє. Скільки ж Вам років? Може, давно, коли дідусь був хлопчиськом, був інший Сергій Міхалков? Мені вже скоро буде вісім, у листопаді ».
Секрету немає. Вік поета вирахувати легко. Питання в іншому: у чому секрет таланту, що дозволив його власнику вже давно стати справді народним! Не одне покоління дітей знає, читає, цінує твори С. В. Михалкова: вірші, казки для дітей, байки, балади, п'єси для дітей і дорослих, кіносценарії, лібрето до опер, публіцистику. Значна частина наших співвітчизників ще пам'ятають Державний гімн Радянського Союзу, вперше прозвучав у ніч на Новий 1944 по Всесоюзному радіо. Автори його тексту - поети Міхалков і Ель-Регістан. Кожен з нас - і дорослих і дітей - в думці чи наяву звертається душею до Вічного вогню біля Кремлівської стіни, запалений в пам'ять про Невідомого солдата ... На камені викарбувано слова: «Ім'я твоє невідоме, подвиг твій безсмертний». Їх автор - Сергій Володимирович Михалков.
Ще в 70-і роки про нього з повагою говорили: «Наш класик». Кому це не дуже подобається, каже, що автора гімну підтримував його громадський авторитет, службове становище: він був депутатом Верховної Ради СРСР не одного скликання, головою Правління Союзу письменників РРФСР, секретарем Правління Спілки письменників СРСР, членом і головою різних конкурсних комісій ... Тому, мовляв, його книги виходили за радянської влади мільйонними тиражами. Але ж моментально розкуповувалися вони цінителями літератури. У 1995-1996 роках поема «Дядя Стьопа», збірники нових і раніше не видавалися віршів С. Михалкова були теж видані величезними для нашого часу тиражами відразу декількома видавництвами. Названий вище громадський авторитет, суспільне становище автора тепер не могли впливати на роботу видавництв ... Всі книги розійшлися моментально. Видавництво «Сучасний письменник» у 1996 році випустило збірку байок «На мій смак». Через кілька днів купити книгу можна було лише у перекупників ...
Секрет таланту? Певною мірою на це питання відповідає відомий літературознавець ДД.Благой:
«Поетичне обдарування Сергія Михалкова - зовсім вже дорослої людини, багато пережив, перевідевшего, перечувствованного, учасника бойових походів, великого письменника-художника, видного громадського діяча - містить у собі чудове якість милою безпосередній дитячості. Тому йому немає потреби нагинатися до своїх маленьких читачів. Навпаки, у своїх віршах він ніби піднімає їх на свій «дорослий» зростання, щоб, не втрачаючи дитячої природи, вони могли краще пізнати себе, далі і зорче побачити реальний світ, їх навколишній, нашу радянську дійсність. Повітрю милою, чарівною дитячості, яким так радісно дихається в віршах Михалкова, гармонійно відповідає їх надзвичайно проста, народно-російська, кришталево чиста поетична мова; відповідає музикальність і звукова зображальність вірша, який, подібно віршу пушкінських казок, «як річка дзюрчить», тече незвичайно жваво, легко, безпосередньо і запам'ятовується сам собою, без найменших зусиль ».
С. В. Михалков - лауреат низки міжнародних премій за кращу дитячу книгу; удостоєний почесного диплома імені X. К. Андерсена. У Москві в 1989 році відбулася Міжнародна зустріч фахівців з дитячої літератури, дитячого, юнацького читання: письменників, критиків, видавців ... Популярна письменниця з Австралії, відповідаючи на запитання, як вона долетіла до Москви, посміхаючись, сказала: «Звичайно, для кенгуру це занадто довгий і дуже важкий шлях. І московський клімат мало придатний. Але всі незручності компенсуються можливістю поговорити з живим дядьком Степаном ... Я люблю його, тому що його люблять мої онуки ... »У цьому теж є часткова відгадка михалковського секрету. Сам же він відповів на питання про секрет його таланту віршами «Мій секрет»:
У ту дивовижну Країні, «Хочу назад!» - Сказати легко.
Де я побачив світло. Спробуй! Потрап!
Як багатьом, виповнювалося мені А я можу! Але свій секрет
І п'ять, і десять років. Я не відкрию вам,
У країні Фантазій і прокази, як я вже десятки років
І бешкетних витівок Живу і тут, і там.
Колись кожен був з нас Мені варто лише зібрати багаж!
Одним з тих дітей. А чи довго зібрати -
Всі ті, хто зростав тоді зі мною Папір, ручку, олівець
І набирав року, І загальний зошит?
Одного разу з цією Країною І ось уже я в тій Країні,
Попрощався назавжди. Де я побачив світло,
Держава Дитинства далеко І, як не дивно, знову мені
Залишилася позаду. І п'ять, і десять років.
У народній пам'яті. Стало звичним, що твори С. В. Михалкова різних жанрів критики і читачі атестують як гумористичні. Л. Б. Либединська в інтерв'ю, яке у неї брав Зіновій Паперний для статті «До 75-річчя Сергія Володимировича Міхалкова» (Літературна газета. - 1988. - 9 березня), сказала, що давно і незмінно любить Сергія Володимировича: «Перш за все за те, що від його віршів веселіше жити на світі. Коли ці вірші тільки почали друкуватися, в 30-ті роки, їх відразу стали запам'ятовувати напам'ять не тільки діти, а й дорослі:
... Справа була ввечері,
Робити було нічого ...
А у нас в квартирі газ!
А у вас?
- А у нас водопровід.
Ось! .. »
Але хіба тільки ці вірші знають всі? Велика частина увійшла у всенародну поетичну пам'ять ... »У названій статті вельми самобутній літературознавець, критик, фейлетоніст З.Па-Перни призводить відповіді різних людей, яких він опитував, з'ясовуючи« враження народу »про творчість ювіляра:
«Кожного разу, коли перед початком кіносеансу на екрані розгорається ... - «Фітіль», в залі дружний радісний подих. «Фітіль» - значить, посміємося з шахраями і бюрократами, яким у житті не раз вдається посміятися над нами ... Кращі михалковський «Гноти» - приклади антізастойності »- думка досвідченого кінолюба. «Подобається мені« Дядя Стьопа », - із задоволенням відзначає капітан міліції. - ... Герой ніби складається з одних достоїнств - у всьому правильний, меткий, енергійний, фізично підготовлений прекрасно ... І при цьому жива людина, одним словом - свій ... зростання він високого, на інших не дивиться зверхньо. Ще мені подобається, що Михалков складає дуже смішно. Дядя Стьопа творить у нього незвичайні справи. Наприклад, під час розпочатого льодоходу баба, зазівавшись, попливла зі своєю білизною на крижині; перехилившись з високого мосту, «Він встиг схопити в оберемок / перелякану бабцю ...». Не читала названої статті випускник юридичного факультету МГУ ім.М.ВЛомоносова, ще тільки збирається працювати в системі «моєї міліції», яка «мене береже», на наше запитання про ставлення до творчості С. В. Михалкова - ювіляра 80 років (1993) , задерикувато посміхаючись, сказав: «Міхалков?! Та хіба можна її не знати, а якщо знаєш, - не любити?! Адже наша мова насичена, як нашими власними, приказками, цитатами з його віршів, байок. «У цій річці вранці рано потонули дві барана ...»,« Коли пасти овець покликання твоє / - Не спи під деревом і не кидай рушниця »... Якщо говорити про байки, так майже всі вони - приємний урок громадянськості, а для юриста - професійної спостережливості ».
Зерно цього таланту все ж, головним чином, у людяності поета. Його вірші об'єднують, ріднять людей, вселяють надію, радують добротою, мужністю, святковістю:
... Ми їдемо, їдемо, їдемо Нам весело живеться,
У далекі краї. Ми пісеньку співаємо,
Хороші сусіди, А в пісеньці співається
Щасливі друзі. Про те, як ми живемо ...
Ну хіба це не близько, не дорого для кожної дитини і дорослого? Тут простір почуття, щастя, надії. Тут свято краси, розкутою для всіх: «Краса! Краса! / Ми веземо з собою кота, / Чижика, еобаку, / Петьку-забіяку! .. »Мабуть, ще ніхто так завзято і поетично НЕ римував красу з котом - частиною веселої дитячої компанії ... Отак би й їхати завжди далеко і вперед з цими щасливчиками, серед яких сама Краса - рівний з іншими веселунами суб'єкт. Доброго їм попутного вітру і сонця у крові!
Продовжуючи традиції реалізму громадянської лірики XIX століття, Маяковського, С. В. Михалков розмовляє з читачами зрозуміло і захоплююче на серйозні соціальні та політичні теми. Поет ввів в поезію для самих маленьких публіцистику: «Бувальщина для дітей» (1941-1957), «Розмова з сином», розпочатий наприкінці 40-х років, продовжений в 70-і роки книгою «День Батьківщини». Розмовляючи з усіма дітьми і звертаючись окремо до кожного свого читача, він веде задушевний і одночасно відкрито націлений діалог про поняття честі, патріотизму, громадянськості, оспівує творчу працю, рівноправність всіх людей, право людини на захищеність і щастя.
Може бути, саме тому так природно близький дітям образ дядька Стьопи, що в ньому зображений сам Поет. Степан Степанов скрізь і завжди готовий бути для хлопців необхідним. Він - поруч. Він - надійний. Він - камертон тональності всіх поем, бувальщин, віршів, п'єс. Він допомагає потрапила в біду бабці, витягує з води потопаючого учня, попереджає аварія потягу ... - Так природно і просто, як природний, простий і широкий його крок по життю, як природне і його горде почуття громадянина своєї країни:
... За вчинок благородний Всі його дякують.
- Попросіть що завгодно, - Дяді Стьопи говорять.
- Мені не потрібно нічого - Я задарма врятував його! Або:
- Я готовий служити народу, - Лунає Стьопін бас, - Я піду в огонь і воду! Посилайте хоч зараз!
Образ легендарного Степана Степанова не тільки правдивий і конкретний. Він - сімвааічен. Згадаймо, перша частина поетичної тетралогії закінчується розповіддю про те, що дядько Стьопа повернувся з армії. Він служив моряком. Захищав Ле-нінград. Був поранений. Йому є що розповісти «про війну і про бомбардування ...». Хлопці горді, що знайомі з «червонофлотців», і щасливо величають його «Маяком». У другій частині дядя Стьопа - міліціонер. Він все той же: добрий, чуйний, великодушний, любить життя, відповідально, віддано захищає її на своєму посту. Конкретними справами герой і поет стверджують красу життя. Не випадково дядя Стьопа отримує ще одне горде символічне ім'я - «Світлофор». Світлофор моральності, людяності, доброчесності, совісності.
Художня визначеність і завершеність образу дозволяють розглядати кожну частину поеми як самостійне закінчений твір. Разом з цим всі частини об'єднує єдиний моральний ключ, єдиний художній задум. Кожна з наступних частин мудро і дотепно розвиває образ, збагачуючи його моральний, громадянський діапазон. В авторській інтонації з'являються нові мотиви. Все більш широко зв'язується життя Степана з країною. У частині «Дядя Стьопа і Єгор» зв'язки розширюються до міжнародних. Однак головним залишається незмінно міцніюче духовна спорідненість Степана з громадянами свого міста, своєї країни. Читача аж ніяк не дивує, що щасливого старшину Степанова Степана вітають з новонародженим сином-велетнем і місто Горький, і жовтенята-малюки, і Ташкент, і Севастополь ... А бойовий Балтійський флот «малюку подарунок шле ...».
Так читач через живі й конкретні картини, факти біографії героя, сприймаючи їх емоційно, зацікавлено, освоює високі принципи гуманістичної моралі. У поемі про дядю Стьопу, як і у всій творчості С. Михалкова, затишно сусідять ліричні інтонації з цивільними політичними мотивами. Їх початок - у перших творах поета. Згадаймо, що в колисковій «Світлані» (1935) елегійний м'який тон зображення російського пейзажу зливається з настораживающим голосом, який сповіщає, що «над землею гроза». Це був час першого фашистських загроз. А потім гроза все ближче. Бої в Іспанії - відкритий наступ фашизму. Поет розповідає про героїв, які являють приклад мужності. Створюється урочиста, сувора, лаконічна балада про трьох товаришів, взятих фашистами в полон. Кожне слово балади вагомо. Зображувані факти зримі, емоційно дієві.
... Третій товариш не витерпів,
Третій мова розв'язав.
Нема про що нам розмовляти! -
Він перед смертю сказав.
Якщо проаналізувати вірші С. Михалкова, поставивши їх за хронологією написання, то неважко побачити, що поет послідовно і живо малює для дітей біографію рідної країни. Він не обходить, не забуває ніякі з найважчих і відповідальних тем. Вони становлять основний пафос його творчості.
Казки С. Михалкова теж містять особливий михалковський гумористичний підтекст і неодмінно виховну установку. «Свято Непослуху» - одна з найпопулярніших. Про що вона? Про те, що мамам і татам не можна без дітей. А дітям - неможливо без дорослих. Свято свободи від дорослих спочатку був прекрасний: їж солодощі в будь-якій кількості, валяй дурака, не вчись ... Ура! Свобода! Але ... Сюжет всім відомий. Відомий і висновок. Є в казці все те, що дає підставу говорити: при уважному читанні та аналізі казки дитина отримує перші уявлення про сутність демократії і анархізму. Про людської цінності першого і про вбивчу природі друге поняття. Сам автор, відповідаючи на запитання журналіста з «Огонька» про ці поняття, сказав: «Будь-яка свобода не заперечує порядку. Тільки гуляючи по лісу, але без сокири в руках, людина може відчувати щодо повну свободу. Повна свобода у будь-якому суспільстві переходить в анархію. Я написав про це казку для дітей «Свято Непослуху». Ось чому важливо навчитися бачити і читати підтекст не тільки байок, але і віршів і казок; слухати і чути голос автора: інтонацію вірша, відчувати ритм, розуміти метафори і символи, ті єдині слова, які створюють сенс, виразність і проникнення в серце, в розум читача.
Твори С. В. Михалкова - профілактика проти зневіри, джерело багатого і світлого уяви, хлоп'ячої мрії про нескінченно далекій і нескінченно насиченою дорозі в незвідане - можливе. Цьому служать і легка, ледь помітна посмішка, місцями переходить в добродушну іронію, і постановка проблем, і багатство почуттів, і підтекст ... А ще - образотворчість. Тільки починаєш читати вірш - і вже жива картина, ніби сидиш у театрі в першому ряду і відразу все бачиш:
Хто на лавці сидів, Микола ногою качав.
Хто на вулицю дивився. Справа була ввечері,
Толя співав. Робити було нічого.
Борис мовчав. Галка сіла на паркані,
Кіт виліз на горище. Просто так:
Тут сказав хлопцям Боря - А у мене в кишені цвях.
А у вас? ..
Далі слідує всім відомий, ритмічно бездоганний, такий простий розмова дітей про те, що кожен з них сам помітив і визнав значущим. А висновок: «Мами різні нужни. / Мами всякі важни. / Справа була вечером. / Сперечатися було нічого». Тут абсолютно гармонійна форма: інтонація, ритм, безпосередність мови дітей, спокійна атмосфера природного поваги всіх учасників «посиденьки» один до одного, розуміння, що «цвях у кишені» у Бориса теж не дрібниця. Тому ясний, простий, значний і незаперечний загальнолюдський висновок.
У 1994 році видавництво «Сучасний письменник» випустило двотомник: том I - «Вірші. Переклади. Казки. Оповідання »; том II -« Байки ». Том I відкривається коротким зверненням автора до читачів: «... Фактично це підсумок моєї шістдесятирічної творчого життя. ... Звичайно, я теж вніс свою лепту у справу ідеологічного виховання підростаючого покоління. Однак більшість моїх творів для дітей дають мені можливість і сьогодні без сумніву представляти їх моєму читачеві.
Це відноситься також і до моєї роботи в галузі сатири ... Всім - коханим, дорогим, близьким і вірним друзям це видання. Сергій Міхалков. 7 липня 1993 ».
І сьогодні С. В. Михалков випускає нові книги, працює секретарем правління ради старійшин Співтовариства письменницьких спілок, зустрічається з дітьми і з молодими літераторами, проводить Тиждень дитячої книги в Москві, різні наради, спілкується із закордонними колегами ... «Дорога» - називалося його перший друкований твір. Чудово, що йде по своїй дорозі народний поет С. В. Михалков не згинаючись.
Список літератури.
Дитяча література / / під ред. Є.Є. Зубарєвої М., 1985 р.
Дитяча література / / під ред. А. В. Тернівського М., 1977 р.
3. Російська література для дітей. / / Під ред. Г.Д. Полозова М., 1998 р.