МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО АГЕНСТВО ДО ОСВІТИ
Пензенська ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА: «Буніа»
Курсова робота
з бухгалтерського управлінського обліку
Місце і центр витрат, критерії їх освіти, методи групування витрат
Виконав:
студент гр. 03ЕН1
Карнаухов І.В.
Перевірила:
Безбородова Т.І.
Пенза
2007 р .
Зміст
Введення
1. Місця та центри витрат: поняття, критерії відокремлення і практичне призначення
1.1 Поняття місця і центру витрат та критерії освіти
1.2 Класифікація місць і центрів витрат
1.3 Практичне значення виділення місць і центрів витрат
2. Методи угруповання витрат по місцях формування та центрами витрат
2.1 Необхідність угруповання витрат по місцях і центрами витрат. Види місць і центрів витрат у постачанні та збуті
2.2 Види місць і центрів витрат у сфері управління та виробництва
2.3 Способи обліку та розподілу витрат по місцях і центрам формування
3. Практична частина
Висновок
Список літератури
Введення
Колосальні розміри і багатогалузевий характер сучасних корпорацій - складних багаторівневих фінансово-промислових груп - створюють в умовах динамічного ринку серйозні перешкоди на шляху до їх подальшого розвитку. Ключ до успіху - в нових підходах до внутрифирменному управління. Складовою частиною нової, децентралізованої системи управління є прийоми і методи управлінського обліку, що дозволяють вимірювати та контролювати результати діяльності внутрішніх структурних одиниць.
Як правило менеджер децентралізованої організації має право самостійно, без узгодження з вищим керівництвом оперативно приймати рішення в певних питаннях і на певну суму грошей. Завдання керівника такої організації тепер полягає в тому, щоб визначити «стратегічний напрямок, заручитися згодою підлеглих, дати їм гроші й повноваження і залишити їх у спокої». Таким чином, децентралізація, це, перш за все, характеристика відносин між керівниками різного рівня в системі управління підприємством. Децентралізація управління впливає на організаційну структуру підприємств (компаній), а саме, сприяє більш чіткому, формалізованому визначення всіх рівнів управління і всіх підрозділів.
У цій роботі розглянуті методи групування витрат за місцями і центрами витрат. Центри витрат - це найбільш широко використовуваний тип децентралізації, який може бути організований скрізь, де можна визначити і виміряти по відношенню до даної структурної одиниці випуску витрати, необхідні для виробництва одиниці продукції.
Мета даної курсової роботи - визначити необхідність угруповання витрат по місцях і центрах витрат, розглянути основні їх види і виявити способи обліку і розподілу витрат. Для реалізації цієї мети необхідно вирішити такі завдання:
1. Розкрити сутність категорій «місця витрат» і «центру витрат»;
2. Визначити основні види місць і центрів витрат;
3. Розглянути практичне призначення виділення місць і центрів витрат;
4. Визначити необхідність і методи групування витрат за місцями і центрами витрат.
У процесі розкриття теми даної курсової роботи ми спробуємо вирішити кожну з поставлених завдань, а у висновку зробити відповідні висновки і подивитися наскільки нам це вдалося зробити.
1. Місця та центри витрат: поняття, критерії відокремлення і практичне призначення
1.1 Поняття місця і центру витрат та критерії освіти
Одним з принципів планування, обліку й аналізу витрат, що утворюють собівартість продукції, є необхідність їх угруповання за місцем виникнення витрат (виробництвам, цехам, ділянкам). Вперше систематизація витрат залежно від місця їх виникнення в широкому розумінні цього поняття була рекомендована Основними положеннями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції на промислових підприємствах в 1970 р . У колишніх нормативних документах рекомендувалося планувати і враховувати витрати за характером виробництва (основне і допоміжне) і по цехах (на великих підприємствах). Аналогічні вказівки були і в галузевих інструкціях з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції.
Очевидно, що характер виробництва і склад цехів підприємства - дуже різні, хоча і взаємопов'язані на практиці критерії відокремлення витрат. Об'єднання того й іншого у поняття «місце витрат» більш точно виражає їх зміст і призначення. Крім того, в якості місць витрат можуть розглядатися нe тільки виробничі, а й невиробничі підрозділи підприємства, в тому числі служби управління. Визначення місця витрат орієнтує на подальшу деталізацію виробничого обліку, підвищення його точності, контрольних властивостей і достовірності калькулювання.
У загальному вигляді місце витрат - це «функціональна сфера або область відповідальності, які пов'язані з певного виду витратами». Їх диференціацію можна розглядати в макро-і мікромасштабах, тобто стосовно до галузі і народному господарству в цілому або до кожного конкретного підприємства. У першому випадку мова йде про витрати організацій холдингового типу, об'єднань юридично самостійних підприємств, великих компаній. У цьому значенні місце витрат являє собою сукупність підприємств і установ, згрупованих за цільовим або відомчому ознакою.
Особливе значення має диференціація витрат за місцями витрат для промислового підприємства - основного виробничого підрозділу економіки. Тут кожне місце витрат або пов'язане з виготовленням продукції, або з обслуговуванням, організацією виробництва і його управлінням. Різноманіття відповідних варіантів їх відокремлення в загальному вигляді може бути зведене до деякої ієрархічній системі, що складається з чотирьох основних ступенів: поле, область (сфера), місце і центр витрат.
Поле витрат, обмежене в даному випадку масштабами підприємства, представляє всю сукупність його витрат незалежно від їх цільового призначення, ступеня завершеності процесів виробничої діяльності і результатів виробництва. Обмежувачі поля - час, за який здійснюється облік витрат, кількість витрати та його вартісна оцінка, причому обидва останні фактора виступають як єдиний параметр.
У частині витрат на виробництво і продаж продукції поле поділяється на сфери, відповідні фазам кругообігу авансованих коштів (постачання, виробництво, збут), і координуючу всі сторони діяльності підприємства сфери управління, або управлінські служби. Таке відокремлення витрат виходить з їх різного економічного змісту та ролі у створенні продукту і нової вартості, приналежності витрат до різних функціональних сфер діяльності підприємства. Саме на цьому ступені формуються комплексні витрати за цільовим призначенням витрат. Місце витрат є складовою частиною загальної класифікації видатків по їх приналежності до тієї або іншій сфері діяльності підприємства і в буквальному сенсі представляє собою частину області витрат, її складене ланка. У свою чергу, кожне місце витрат складається з одного або декількох центрів витрат. Таким чином, місце витрат як економічне поняття може використовуватися для характеристики функціональної сфери діяльності, пов'язаної з витратами, а в більш вузькому значенні - для позначення частини певної області витрат підприємства. Відносно широке поширення поняття «місце витрат» в економічній літературі і діючій практиці управлінського обліку викликано, очевидно, не тільки більшою універсальністю визначення місця, в тому числі і для позначення області та центру витрат, але і межами можливостей обліку витрат за джерелами їх виникнення.
Низове підрозділ витрат - центр витрат - вихідне підрозділ будь-якого комплексу витрат, згрупованих за місцями формування. Критерії його відокремлення залежать насамперед від специфіки підприємства. В однорідних виробництвах як центрів витрат можуть виступати група машин, стадія, переділ технологічного процесу, в неоднорідних - окремі види обладнання, робочі місця. Вирішальною умовою тут є можливість відокремлення в обліку виробітку (обсягу виробництва) відповідного центру та головних елементів його витрат. При необхідності їх документального оформлення для облікового узагальнення виробничих витрат низовим підрозділом найчастіше виступає місце витрат.
Іноді в економічній літературі місцем витрат вважається і частина області витрат, і центри витрат. У багатьох зарубіжних фірмах місце витрат прирівнюється до центру відповідальності, об'єднуючого декілька центрів витрат, що представляють собою первинну виробничу одиницю, яка одержує матеріали та Послуги від інших центрів, виробляє власні витрати і може передавати виробляються матеріали та послуги іншим центрам. Між місцем витрат і центром відповідальності існує відмінність, що полягає хоча б у тому, що не всякого роду відповідальність пов'язана з можливістю впливу на відповідні витрати. Це непорівнянні з утримання визначення, причому друге ширше першого.
Нерівнозначні і поняття місця і центру витрат. Місце витрат необхідно розглядати як сукупність первинних центрів виникнення витрат у сфері виробництва. Місце і центр витрат можуть збігатися лише в окремих випадках, коли неможлива або недоцільна більш детальна диференціація витрат, наприклад в передільних виробництвах, очисних і гірничо-підготовчих ділянках добувної промисловості тощо, де одночасно виконується комплекс залежать один від одного робіт та операцій на різному устаткуванні.
У зарубіжній літературі з обліку часто рекомендується відокремлювати центри витрат не тільки виходячи з місця виробництва і управління, а й беручи до уваги цільове призначення тих чи інших витрат до більш широкому сенсі.
Угруповання витрат по місцях споживання матеріальних, трудових і грошових ресурсів призначена для вирішення двох основних завдань:
• забезпечення контролю за економічністю роботи окремих підрозділів підприємства, для зіставлення отриманих результатів і витрат виробництва з кожного з них;
• підвищення точності і ступеня деталізації калькулювання собівартості продукції, особливо в складних, неоднорідних виробництвах, що випускають великий асортимент виробів [6, 163].
Диференціація витрат виробництва та обігу по місцях і центрами витрат дозволяє активно управляти процесом їх формування, забезпечує працівників підприємства детальною інформацією для оперативного управління та контролю, дозволяє виявити економію чи перевитрату матеріальних, трудових і грошових ресурсів за залежних і не залежних від конкретних виконавців причин.
Планування та облік за місцями витрат особливо необхідні, якщо між витратами та виробництвом кінцевої продукції немає безпосередньої залежності і витрати можуть відноситися на собівартість конкретних виробів і послуг тільки непрямим шляхом розподілу пропорційно умовному базису. .
Виходячи з цільового призначення угруповання витрат по місцях і центрах витрат на підприємстві основними умовами для їх утворення є:
1. Територіальна відособленість, при якій місце витрат повинно перебувати в єдиному комплексі в межах певної території підприємства і його підрозділів. В інших випадках велика частина витрат виявиться суміжній для різних місць витрат, що призведе до неточностей при калькулюванні собівартості й умовності самого угруповання. Ускладниться і контроль за економічністю виробництва і управління.
2.Функціональні однорідність, що означає, що в даному місці витрат повинна по можливості виконуватися однакова за змістом чи призначенням робота, використовуватися однотипне обладнання з Приблизно рівними витратами на одиницю відпрацьованого часу. Дотримання цієї умови необхідно для встановлення єдиних мето дів розподілу витрат по об'єктах калькулювання, забезпечення кращої порівнянності витрат з обсягом виробництва окремих підрозділів підприємства і з нормативними витратами.
3.Возможно встановлення персональної відповідальності за рівень витрат даного місця витрат. Ефективність контролю за витратами виробництва та обігу багато в чому залежить від ступеня диференціації відповідальності за витрати в кожному підрозділі підприємства. Область відповідальності визначається рівнем керівництва відповідно до організаційної схемою адміністративного та виробничого управління.
4.Соответствіе єдиної для підприємства методології калькулювання собівартості продукції, тобто можливостям розмежування видатків за встановленими статтями калькуляції, використання при калькуляційних розрахунках економічно обгрунтованих, однорідних методів розподілу витрат даного місця на наступні і в кінцевому рахунку - на різновиди виробів і послуг [6, 164].
1.2 Класифікація місць і центрів витрат
Залежно від послідовності групування витрат на підприємстві слід розрізняти початкові, проміжні і кінцеві місця витрат. Початкові місця витрат по суті являють собою центр витрат, перший ступінь їх формування. Проміжні місця відповідають більш високого ступеня узагальнення витрат, характерних для підрозділів підприємства, що виготовляють Частини готової продукції або напівфабрикату. Кінцеві місця витрат охоплюють заключний етап технологічного процесу на даному підприємстві. Тут акумулюються всі прямі і розподіляються витрати на виробництво виробів і послуг, враховується їх випуск, калькулюється виробнича собівартість.
З точки зору змісту діяльності та стосунку до виготовлення продукції виробничі місця витрат поділяються на основні, допоміжні та супутні. Основні місця витрат випускають продукцію, для виготовлення якої створено підприємство, допоміжні - призначені для виробництва виробів і послуг, що забезпечують потреби основного виробництва в інструменті, запасних частинах, енергії, поточного ремонту. Супутні місця витрат або зайняті виготовленням продукції з відходів, або мають цільове призначення в якості експериментальних, досвідчених, дослідних виробництв.
У зарубіжній літературі з обліку також виділяються конкретні і абстрактні, загальні й поодинокі, постійні і тимчасові місця витрат 1.
Конкретні місця витрат представляють собою певні технологічні підрозділи, що випускають продукцію. Це основні, допоміжні виробництва, цеху з виготовлення споживчих товарів, які в подальшому поділяються на дільниці, групи машин і окремі робочі місця.
До абстрактним місцях витрат відносяться підготовка сировини і матеріалів, збут готової продукції та відділи заводоуправління. Управління підприємством в цілому є загальним місцем витрат, а, наприклад, підготовка матеріальних цінностей та збут готової продукції - поодинокими. Спільними для підприємства місцями витрат може бути значна частина допоміжних цехів і служб, наприклад водопостачання, парове господарство, енергетичні служби і т.д.
У деяких випадках розрізняють постійні (стійкі) і тимчасові, тобто обмежені в часі, місця витрат. Необхідність в останніх виникає як тимчасова потреба для роздільного обліку окремих нерегулярних витрат, наприклад витрат на розробку і впровадження систем автоматизації, витрат на освоєння нових виробів, технологічних методів і т.д.
Значення угруповання витрат по місцях і центрах витрат в даний час істотно зростає. Цьому сприяє широке впровадження сучасної обчислювальної та вимірювальної техніки, в тому числі і ЕОМ, в процеси фіксації та обробки інформації про виробничу діяльність підприємства, що дозволяє диференціювати планування та облік за значно більшій кількості підрозділів підприємства. З ускладненням технологічного процесу, укрупненням обладнання, об'єднанням його у взаємозалежні комплекси, підвищенням продуктивності машин, верстатів і обладнання значно зросли і витрати окремих місць витрат. Стає не тільки технічно можливим, але і економічно виправданим відокремлення їх за окремими центрам витрат.
Зараз у більшості випадків облік витрат на виробництво організований за основними і допоміжних цехів. При бесцеховой структурі управління в якості місць витрат виступає завод або фабрика в цілому. Лише в окремих галузях промисловості (наприклад, в нафтовидобутку, чорної металургії, в прядильному і ткацькому переділах текстильної промисловості, окремих виробництвах на хімічних підприємствах) передбачена угруповання витрат на виготовлення продукції за великим одиницям технологічного обладнання, ділянкам, групам машин та апаратів, тобто . за центрами витрат.
Для сучасного рівня і подальшого вдосконалення організації виробництва і управління диференціації обліку витрат тільки по цехах явно недостатньо. Вона відповідає потребам контролю за економічністю виробництва і калькулювання собівартості, якщо цехи та аналогічні їм підрозділи невеликі за розміром і масштабом діяльності, мають невелику кількість відносно нескладного устаткування, число технологічно перериваних стадій і ділянок виробництва незначно. МІНІСТЕРСТВО АГЕНСТВО ДО ОСВІТИ
Пензенська ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА: «Буніа»
Курсова робота
з бухгалтерського управлінського обліку
Місце і центр витрат, критерії їх освіти, методи групування витрат
Виконав:
студент гр. 03ЕН1
Карнаухов І.В.
Перевірила:
Безбородова Т.І.
Пенза
Зміст
Введення
1. Місця та центри витрат: поняття, критерії відокремлення і практичне призначення
1.1 Поняття місця і центру витрат та критерії освіти
1.2 Класифікація місць і центрів витрат
1.3 Практичне значення виділення місць і центрів витрат
2. Методи угруповання витрат по місцях формування та центрами витрат
2.1 Необхідність угруповання витрат по місцях і центрами витрат. Види місць і центрів витрат у постачанні та збуті
2.2 Види місць і центрів витрат у сфері управління та виробництва
2.3 Способи обліку та розподілу витрат по місцях і центрам формування
3. Практична частина
Висновок
Список літератури
Введення
Колосальні розміри і багатогалузевий характер сучасних корпорацій - складних багаторівневих фінансово-промислових груп - створюють в умовах динамічного ринку серйозні перешкоди на шляху до їх подальшого розвитку. Ключ до успіху - в нових підходах до внутрифирменному управління. Складовою частиною нової, децентралізованої системи управління є прийоми і методи управлінського обліку, що дозволяють вимірювати та контролювати результати діяльності внутрішніх структурних одиниць.
Як правило менеджер децентралізованої організації має право самостійно, без узгодження з вищим керівництвом оперативно приймати рішення в певних питаннях і на певну суму грошей. Завдання керівника такої організації тепер полягає в тому, щоб визначити «стратегічний напрямок, заручитися згодою підлеглих, дати їм гроші й повноваження і залишити їх у спокої». Таким чином, децентралізація, це, перш за все, характеристика відносин між керівниками різного рівня в системі управління підприємством. Децентралізація управління впливає на організаційну структуру підприємств (компаній), а саме, сприяє більш чіткому, формалізованому визначення всіх рівнів управління і всіх підрозділів.
У цій роботі розглянуті методи групування витрат за місцями і центрами витрат. Центри витрат - це найбільш широко використовуваний тип децентралізації, який може бути організований скрізь, де можна визначити і виміряти по відношенню до даної структурної одиниці випуску витрати, необхідні для виробництва одиниці продукції.
Мета даної курсової роботи - визначити необхідність угруповання витрат по місцях і центрах витрат, розглянути основні їх види і виявити способи обліку і розподілу витрат. Для реалізації цієї мети необхідно вирішити такі завдання:
1. Розкрити сутність категорій «місця витрат» і «центру витрат»;
2. Визначити основні види місць і центрів витрат;
3. Розглянути практичне призначення виділення місць і центрів витрат;
4. Визначити необхідність і методи групування витрат за місцями і центрами витрат.
У процесі розкриття теми даної курсової роботи ми спробуємо вирішити кожну з поставлених завдань, а у висновку зробити відповідні висновки і подивитися наскільки нам це вдалося зробити.
1. Місця та центри витрат: поняття, критерії відокремлення і практичне призначення
1.1 Поняття місця і центру витрат та критерії освіти
Одним з принципів планування, обліку й аналізу витрат, що утворюють собівартість продукції, є необхідність їх угруповання за місцем виникнення витрат (виробництвам, цехам, ділянкам). Вперше систематизація витрат залежно від місця їх виникнення в широкому розумінні цього поняття була рекомендована Основними положеннями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції на промислових підприємствах в
Очевидно, що характер виробництва і склад цехів підприємства - дуже різні, хоча і взаємопов'язані на практиці критерії відокремлення витрат. Об'єднання того й іншого у поняття «місце витрат» більш точно виражає їх зміст і призначення. Крім того, в якості місць витрат можуть розглядатися нe тільки виробничі, а й невиробничі підрозділи підприємства, в тому числі служби управління. Визначення місця витрат орієнтує на подальшу деталізацію виробничого обліку, підвищення його точності, контрольних властивостей і достовірності калькулювання.
У загальному вигляді місце витрат - це «функціональна сфера або область відповідальності, які пов'язані з певного виду витратами». Їх диференціацію можна розглядати в макро-і мікромасштабах, тобто стосовно до галузі і народному господарству в цілому або до кожного конкретного підприємства. У першому випадку мова йде про витрати організацій холдингового типу, об'єднань юридично самостійних підприємств, великих компаній. У цьому значенні місце витрат являє собою сукупність підприємств і установ, згрупованих за цільовим або відомчому ознакою.
Особливе значення має диференціація витрат за місцями витрат для промислового підприємства - основного виробничого підрозділу економіки. Тут кожне місце витрат або пов'язане з виготовленням продукції, або з обслуговуванням, організацією виробництва і його управлінням. Різноманіття відповідних варіантів їх відокремлення в загальному вигляді може бути зведене до деякої ієрархічній системі, що складається з чотирьох основних ступенів: поле, область (сфера), місце і центр витрат.
Поле витрат, обмежене в даному випадку масштабами підприємства, представляє всю сукупність його витрат незалежно від їх цільового призначення, ступеня завершеності процесів виробничої діяльності і результатів виробництва. Обмежувачі поля - час, за який здійснюється облік витрат, кількість витрати та його вартісна оцінка, причому обидва останні фактора виступають як єдиний параметр.
У частині витрат на виробництво і продаж продукції поле поділяється на сфери, відповідні фазам кругообігу авансованих коштів (постачання, виробництво, збут), і координуючу всі сторони діяльності підприємства сфери управління, або управлінські служби. Таке відокремлення витрат виходить з їх різного економічного змісту та ролі у створенні продукту і нової вартості, приналежності витрат до різних функціональних сфер діяльності підприємства. Саме на цьому ступені формуються комплексні витрати за цільовим призначенням витрат. Місце витрат є складовою частиною загальної класифікації видатків по їх приналежності до тієї або іншій сфері діяльності підприємства і в буквальному сенсі представляє собою частину області витрат, її складене ланка. У свою чергу, кожне місце витрат складається з одного або декількох центрів витрат. Таким чином, місце витрат як економічне поняття може використовуватися для характеристики функціональної сфери діяльності, пов'язаної з витратами, а в більш вузькому значенні - для позначення частини певної області витрат підприємства. Відносно широке поширення поняття «місце витрат» в економічній літературі і діючій практиці управлінського обліку викликано, очевидно, не тільки більшою універсальністю визначення місця, в тому числі і для позначення області та центру витрат, але і межами можливостей обліку витрат за джерелами їх виникнення.
Низове підрозділ витрат - центр витрат - вихідне підрозділ будь-якого комплексу витрат, згрупованих за місцями формування. Критерії його відокремлення залежать насамперед від специфіки підприємства. В однорідних виробництвах як центрів витрат можуть виступати група машин, стадія, переділ технологічного процесу, в неоднорідних - окремі види обладнання, робочі місця. Вирішальною умовою тут є можливість відокремлення в обліку виробітку (обсягу виробництва) відповідного центру та головних елементів його витрат. При необхідності їх документального оформлення для облікового узагальнення виробничих витрат низовим підрозділом найчастіше виступає місце витрат.
Іноді в економічній літературі місцем витрат вважається і частина області витрат, і центри витрат. У багатьох зарубіжних фірмах місце витрат прирівнюється до центру відповідальності, об'єднуючого декілька центрів витрат, що представляють собою первинну виробничу одиницю, яка одержує матеріали та Послуги від інших центрів, виробляє власні витрати і може передавати виробляються матеріали та послуги іншим центрам. Між місцем витрат і центром відповідальності існує відмінність, що полягає хоча б у тому, що не всякого роду відповідальність пов'язана з можливістю впливу на відповідні витрати. Це непорівнянні з утримання визначення, причому друге ширше першого.
Нерівнозначні і поняття місця і центру витрат. Місце витрат необхідно розглядати як сукупність первинних центрів виникнення витрат у сфері виробництва. Місце і центр витрат можуть збігатися лише в окремих випадках, коли неможлива або недоцільна більш детальна диференціація витрат, наприклад в передільних виробництвах, очисних і гірничо-підготовчих ділянках добувної промисловості тощо, де одночасно виконується комплекс залежать один від одного робіт та операцій на різному устаткуванні.
У зарубіжній літературі з обліку часто рекомендується відокремлювати центри витрат не тільки виходячи з місця виробництва і управління, а й беручи до уваги цільове призначення тих чи інших витрат до більш широкому сенсі.
Угруповання витрат по місцях споживання матеріальних, трудових і грошових ресурсів призначена для вирішення двох основних завдань:
• забезпечення контролю за економічністю роботи окремих підрозділів підприємства, для зіставлення отриманих результатів і витрат виробництва з кожного з них;
• підвищення точності і ступеня деталізації калькулювання собівартості продукції, особливо в складних, неоднорідних виробництвах, що випускають великий асортимент виробів [6, 163].
Диференціація витрат виробництва та обігу по місцях і центрами витрат дозволяє активно управляти процесом їх формування, забезпечує працівників підприємства детальною інформацією для оперативного управління та контролю, дозволяє виявити економію чи перевитрату матеріальних, трудових і грошових ресурсів за залежних і не залежних від конкретних виконавців причин.
Планування та облік за місцями витрат особливо необхідні, якщо між витратами та виробництвом кінцевої продукції немає безпосередньої залежності і витрати можуть відноситися на собівартість конкретних виробів і послуг тільки непрямим шляхом розподілу пропорційно умовному базису. .
Виходячи з цільового призначення угруповання витрат по місцях і центрах витрат на підприємстві основними умовами для їх утворення є:
1. Територіальна відособленість, при якій місце витрат повинно перебувати в єдиному комплексі в межах певної території підприємства і його підрозділів. В інших випадках велика частина витрат виявиться суміжній для різних місць витрат, що призведе до неточностей при калькулюванні собівартості й умовності самого угруповання. Ускладниться і контроль за економічністю виробництва і управління.
2.Функціональні однорідність, що означає, що в даному місці витрат повинна по можливості виконуватися однакова за змістом чи призначенням робота, використовуватися однотипне обладнання з Приблизно рівними витратами на одиницю відпрацьованого часу. Дотримання цієї умови необхідно для встановлення єдиних мето дів розподілу витрат по об'єктах калькулювання, забезпечення кращої порівнянності витрат з обсягом виробництва окремих підрозділів підприємства і з нормативними витратами.
3.Возможно встановлення персональної відповідальності за рівень витрат даного місця витрат. Ефективність контролю за витратами виробництва та обігу багато в чому залежить від ступеня диференціації відповідальності за витрати в кожному підрозділі підприємства. Область відповідальності визначається рівнем керівництва відповідно до організаційної схемою адміністративного та виробничого управління.
4.Соответствіе єдиної для підприємства методології калькулювання собівартості продукції, тобто можливостям розмежування видатків за встановленими статтями калькуляції, використання при калькуляційних розрахунках економічно обгрунтованих, однорідних методів розподілу витрат даного місця на наступні і в кінцевому рахунку - на різновиди виробів і послуг [6, 164].
1.2 Класифікація місць і центрів витрат
Залежно від послідовності групування витрат на підприємстві слід розрізняти початкові, проміжні і кінцеві місця витрат. Початкові місця витрат по суті являють собою центр витрат, перший ступінь їх формування. Проміжні місця відповідають більш високого ступеня узагальнення витрат, характерних для підрозділів підприємства, що виготовляють Частини готової продукції або напівфабрикату. Кінцеві місця витрат охоплюють заключний етап технологічного процесу на даному підприємстві. Тут акумулюються всі прямі і розподіляються витрати на виробництво виробів і послуг, враховується їх випуск, калькулюється виробнича собівартість.
З точки зору змісту діяльності та стосунку до виготовлення продукції виробничі місця витрат поділяються на основні, допоміжні та супутні. Основні місця витрат випускають продукцію, для виготовлення якої створено підприємство, допоміжні - призначені для виробництва виробів і послуг, що забезпечують потреби основного виробництва в інструменті, запасних частинах, енергії, поточного ремонту. Супутні місця витрат або зайняті виготовленням продукції з відходів, або мають цільове призначення в якості експериментальних, досвідчених, дослідних виробництв.
У зарубіжній літературі з обліку також виділяються конкретні і абстрактні, загальні й поодинокі, постійні і тимчасові місця витрат 1.
Конкретні місця витрат представляють собою певні технологічні підрозділи, що випускають продукцію. Це основні, допоміжні виробництва, цеху з виготовлення споживчих товарів, які в подальшому поділяються на дільниці, групи машин і окремі робочі місця.
До абстрактним місцях витрат відносяться підготовка сировини і матеріалів, збут готової продукції та відділи заводоуправління. Управління підприємством в цілому є загальним місцем витрат, а, наприклад, підготовка матеріальних цінностей та збут готової продукції - поодинокими. Спільними для підприємства місцями витрат може бути значна частина допоміжних цехів і служб, наприклад водопостачання, парове господарство, енергетичні служби і т.д.
У деяких випадках розрізняють постійні (стійкі) і тимчасові, тобто обмежені в часі, місця витрат. Необхідність в останніх виникає як тимчасова потреба для роздільного обліку окремих нерегулярних витрат, наприклад витрат на розробку і впровадження систем автоматизації, витрат на освоєння нових виробів, технологічних методів і т.д.
Значення угруповання витрат по місцях і центрах витрат в даний час істотно зростає. Цьому сприяє широке впровадження сучасної обчислювальної та вимірювальної техніки, в тому числі і ЕОМ, в процеси фіксації та обробки інформації про виробничу діяльність підприємства, що дозволяє диференціювати планування та облік за значно більшій кількості підрозділів підприємства. З ускладненням технологічного процесу, укрупненням обладнання, об'єднанням його у взаємозалежні комплекси, підвищенням продуктивності машин, верстатів і обладнання значно зросли і витрати окремих місць витрат. Стає не тільки технічно можливим, але і економічно виправданим відокремлення їх за окремими центрам витрат.
Зараз у більшості випадків облік витрат на виробництво організований за основними і допоміжних цехів. При бесцеховой структурі управління в якості місць витрат виступає завод або фабрика в цілому. Лише в окремих галузях промисловості (наприклад, в нафтовидобутку, чорної металургії, в прядильному і ткацькому переділах текстильної промисловості, окремих виробництвах на хімічних підприємствах) передбачена угруповання витрат на виготовлення продукції за великим одиницям технологічного обладнання, ділянкам, групам машин та апаратів, тобто . за центрами витрат.
В даний час зовсім виразно намітилася тенденція до укрупнення цехів, їх технічна оснащеність значно зросла, складність і продуктивність обладнання збільшилися, зросли і витрати на утримання і обслуговування верстатів і машин. Збільшення масштабів внутрішньозаводської концентрації виробництва, поява можливостей використання різних техніко-організаційних методів і засобів для підвищення його ефективності призвели до необхідності вибору оптимальних рішень по управлінню діяльністю не тільки підприємства в цілому, але і його підрозділів. Одним з критеріїв оцінки оптимальності є рівень одноразових і поточних витрат, пов'язаних з тим або іншим рішенням, визначити який можна лише на основі групування витрат за місцями їх виникнення. Деталізація обліку витрат за місцями і центрами виробничих витрат стала нагальною потребою.
Певною мірою в цьому плані заслуговує на увагу використання досвіду ряду промислових компаній індустріально розвинених країн, де організації контролю за місцями і центрами витрат надають великого значення.
1.3 Практичне значення виділення місць і центрів витрат
На багатьох підприємствах з добре організованим управлінським обліком контроль витрат орієнтований головним чином на місця витрат, місця витрат матеріального господарства, виробничої сфери, управління та збуту.
Воно виходить з цільового призначення відповідної угруповання витрат за видами і потреб їх контролю і калькулювання. Багато західних компаній і фірми розробляють так звані єдині плани управлінських рахунків місць витрат по кожному підрозділу і підприємству в цілому. Ці плани пов'язані з номенклатурою витрат за видами і являють собою частину загальної системи контролю і відповідальності за результати виробництва. Створення таких центрів дозволяє виявляти неефективні ділянки, точно визначати причини низької ефективності та вживати рішучих заходів по виправленню становища. Розгортання мережі центрів контролю над виробничими процесами представляється необхідним незалежно від того, чи застосовується система обчислення нормативних витрат чи ні.
Організація обліку та контролю витрат за місцями і центрами дозволяє активно управляти процесом формування фактичних витрат, створює передумови для підвищення відповідальності не тільки за кількісні, але і за якісні показники діяльності підрозділів підприємства.
Характер розмежування місць витрат залежить від специфіки підприємства, рівня організації виробництва, цілей контролю окремих витрат. Чим вище ступінь диференціації центрів витрат на підприємстві, тим краще може бути контроль за економічністю виробництва і точніше числення калькуляції собівартості продукції.
Розподіл функцій окремих місць витрат, а отже, склад їх витрат залежать від потреб управління, галузевої специфіки, масштабів підприємства. Можна, наприклад, витрати на утримання відділу постачання включити до складу витрат сфери постачання, а витрати з продажу доповнити витратами за змістом відділу збуту. У всіх випадках поділ підприємства на місця витрат має бути взаємопов'язані з його організаційною структурою.
Облік витрат за місцями їх первинного формування необхідний для контролю витрат, управління економічністю виробничої і комерційної діяльності, підвищення відповідальності за результати виробничо-господарської діяльності на всіх рівнях управління нею. За даними такого обліку оцінюють витрати незавершеного виробництва, незавершених робіт, напівфабрикатів власного виготовлення. Оскільки не всі вироби та напівфабрикати проходять через усі технологічні стадії виробництва, тобто місця витрат, відповідна угруповання витрат дозволяє віднести на їх собівартість витрати тих місць, де проводилася обробка. Тим самим істотно підвищується точність калькулювання собівартості окремих видів продукції.
Особливе значення облік і контроль витрат за місцями і центрами формування має у великих компаніях і організаціях холдингового типу. Тут важливо надати філіям та дочірнім підприємствам максимум господарської самостійності і відповідальності за економічні результати діяльності. У той же час необхідно зберегти фінансовий контроль з боку головної організації чи материнського підприємства за цією діяльністю, з тим щоб забезпечити можливість концентрації у них значної частини отриманої усіма підрозділами прибутку для його централізованого використання в загальних інтересах фірми. Важливу роль при цьому відіграє проведення єдиної фінансової і податкової політики, усунення внутрішньофірмової конкуренції.
Вирішення зазначених завдань з позицій інформаційного забезпечення досягається за рахунок організації обліку витрат і результатів діяльності філій, самостійних підрозділів і дочірніх підприємств за принципами замкнутої облікової системи, тобто відокремленого місця витрат. Це найбільш складна в організаційному відношенні система управлінського обліку, що вимагає обов'язкового застосування спеціальних рахунків управлінської бухгалтерії та відображення їх взаємозв'язку з рахунками фінансової бухгалтерії головної організації.
Облік витрат за місцями формування і центрам відповідальності слід організувати і в підрозділах підприємства, які не ведуть виробничої діяльності: торговельних представництвах, агентствах, магазинах, навчальних та наукових центрах і т.п. Кожне з них має відокремлені витрати, які потребують контролю і порівняння з загальними результатами компанії в цілому та індивідуальними показниками діяльності самого підрозділу.
Обчислення загального результату фінансової діяльності здійснюється в тому і в іншому разі за даними фінансового обліку компанії (фірми) в цілому.
2. Методи угруповання витрат по місцях формування та центрами витрат
2.1 Необхідність угруповання витрат по місцях і центрами витрат. Види місць і центрів витрат у постачанні та збуті
Велика розмаїтість місць витрат і центрів відповідальності потребує певної їх систематизації та ув'язки із загальною системою управлінського обліку. Основою систематизації є функціональна приналежність витрат до певної сфери діяльності підприємства.
У цілому, виходячи зі схеми виробничого кругообігу в якості сукупних місць витрат і сфер відповідальності, можна виділити:
• постачання сировиною, матеріалами, паливом та енергією;
• виробництво продукції і послуг;
• продаж продукції, товарів і послуг;
• управління підприємством [8, 234].
Всі перераховані сфери діяльності тісно пов'язані між собою і в рамках одного підприємства не можуть існувати відокремлено. Однак кожна з них має свій самостійний об'єкт і умови формування витрат. Так, у постачанні об'єктом віднесення витрат є обсяг сировини, матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів і товарів, у виробництві - обсяг продукції, що випускається і величина незавершеного виробництва, при збуті - кількість реалізованої продукції, товарів і послуг. Управління координує різнобічну діяльність організації. Об'єктом віднесення витрат тут служать кінцеві види продукції і послуг основного і допоміжних виробництв, реалізовані стороннім споживачам.
Угрупування витрат за сукупними місцями витрат і центрами відповідальності дозволяє об'єднати різнорідні за економічним змістом витрати в єдині за цільовим призначенням комплекси. У витрати сфери постачання, наприклад, включають не тільки транспортно-заготівельні витрати, пов'язані з придбанням матеріальних ресурсів, але і витрати на утримання складських приміщень, де вони зберігаються, витрати відділу матеріально-технічного постачання, лабораторій з перевірки якості сировини і матеріалів, ділянок, де проводиться їх підготовка до виробничого споживання.
За аналогією у витрати сфери збуту доцільно включити, Крім витрат на тару, упаковку і транспортування виробів, витрати на утримання відділу збуту та складів готової продукції, рекламу і т.п.
В даний час витрати з утримання загальнозаводських складів на багатьох підприємствах не відносяться на собівартість сировини, матеріалів, палива і не включаються до номенклатури комерційних поза-Виробничих витрат. Вони плануються і враховуються у складі загальногосподарських витрат, що відносяться на собівартість конкретних виробів і послуг пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників або іншому умовному базису.
Коли вперше була введена така практика, вона пояснювалася бажанням віднести як можна більше число витрат підприємства, прямо не пов'язаних з виготовленням продукції, до витрат з організації
виробництва та управління. Значна частина цих витрат реєструвалася у фінансових органах і контролювалася особливо. До того ж складське господарство було, як правило, невеликим і слабо механізованим, абсолютна величина його витрат становила незначний відсоток від вартості сировини і матеріалів.
Зараз, коли в результаті технічного прогресу значно зросли масштаби виробництва, збільшилася номенклатура сировини, матеріалів, готової продукції на підприємстві, зросла технічна оснащеність складів, їх величина і кількість, все більш необхідним стає відокремлення складських витрат у самостійне місце витрат.
По суті сучасний склад являє собою специфічне виробничий підрозділ з великим об'ємом вантажно-розвантажувальних робіт, операцій сортування, складування і т.п. У ньому зайнята значна кількість техніки, ведеться облік і контроль матеріальних запасів. Склад завжди територіально відокремлений, характер складських операцій функціонально однорідний, відповідні витрати можуть відноситися на собівартість продукції і послуг за єдиним розрахунковим основи. Персональну відповідальність за величину цих витрат доцільно покласти на завідуючих складами, а на більш високому рівні - на начальників відділів постачання і збуту, яким ці склади в більшості випадків підпорядковані. Таким чином, склад як господарська одиниця на підприємстві задовольняє всім умовам освіти місця витрат.
Що ж стосується відділів постачання і збуту, то вони за характером виконуваних функцій належать до відповідних галузей (сфер) витрат. Їх діяльність є управлінською лише щодо операцій заготовляння матеріальних ресурсів та реалізації готової продукції, де вона вирішальним чином впливає на рівень витрат.
Відокремлення витрат постачання і збуту в єдині комплекси дозволить поліпшити контроль за економічністю роботи зазначених підрозділів підприємства. Значно розширюються можливості аналізу та контролю витрат з постачання і збуту, забезпечується достатня інформаційна база для вирішення основних задач управління запасами в організації, для оцінки економічної ефективності різних схем постачання і варіантів продажів.
Ступінь диференціації витрат по місцях і центрам всередині цих підрозділів визначається головним чином потребами їх контролю та підвищення точності калькулювання. У сфері постачання підприємства матеріальними ресурсами облік у розрізі місць витрат може бути організований за групами (видами) придбаних матеріальних цінностей або за відповідальними виконавцями у відділі матеріально-технічного постачання. Аналогічної може бути диференціація аналітичного обліку витрат на реалізацію продукції. Таке відокремлення витрат дозволяє збільшити ступінь їх локалізації і тим самим підвищити точність калькулювання собівартості виробів та послуг. Оскільки витрати на утримання служб постачання і збуту є частиною витрат підприємства з виготовлення сировини, матеріалів або реалізації продукції в калькуляційної відношенні, вони можуть розглядатися як єдина сукупність.
2.2 Види місць і центрів витрат у сфері управління та виробництва
Сфера управління підприємством включає керівні, організаторські та адміністративні функції, основне призначення яких полягає в координації та регулювання процесів постачання, виробництва та збуту для забезпечення максимальної ефективності виробництва та його розвитку.
Витрати сфери управління поділяють на загальноцехові і загальнозаводські або аналогічні їм витрати. Це викликано відмінностями в економічному змісті зазначених комплексів витрат, що обумовлюють необхідність використання різних базисів для їх розподілу при калькулюванні собівартості продукції.
Відокремлення місць витрат у цій сфері визначається схемою адміністративного управління підприємством, тобто в основному специфікою та обсягом перероблюваної відділами та службами інформації. У залежності від масштабів виробництва, організаційних форм управління, рівня його механізації та автоматизації ступінь диференціації обліку витрат на управління може значно коливатися. Наприклад, далеко не у всіх випадках необхідно враховувати витрати по кожному відділу або службі, часто вони можуть бути об'єднані в більш великі підрозділи: технічні, економічні, соціально-побутові служби підприємства, служби, підлеглі головному інженеру, заступникам директора з економіки, кадрів та побуту і т.п. Разом з тим при необхідності може бути передбачена деталізація обліку витрат і всередині відділу, наприклад, в конструкторському бюро - за видами супроводжуваних машин або конструкцій, що розробляються.
У сфері виробництва деталізація обліку витрат за місцями і центрами залежить від багатьох факторів. Головними з них є виробнича структура підприємств, особливості технологічного процесу, рівень технічної оснащеності та організації праці. Найбільш загальне підрозділ виробничої сфери за місцями витрат - цех або виробництво, яке, у свою чергу, складається з ділянок і центрів витрат. У цехах і ділянках з переважанням ручної праці центри витрат доцільно поділяти за групами однорідного технологічного обладнання, а в автоматизованих виробництвах враховувати витрати в цілому по автоматичною або потокової лінії.
Хоча наведена схема не охоплює всього різноманіття залежностей між місцями і центрами витрат, вона наочно показує, що вони знаходяться в супідрядності відношенні і диференціюються виходячи зі ступеня однорідності виконуваних функцій. Цей принцип лежить в основі угруповання виробничих витрат у витрати сфери виробництва. Перш за все з калькуляційних міркувань їх попередньо відносять до основних, допоміжних і побічних цехах і ділянках.
Ступінь деталізації витрат за місцями і центрами витрат для кожного підприємства індивідуальна. Основними критеріями для її обгрунтування служать кількість статей або елементів витрат за видами, частота отримання даних, точність і вартість інформації. Оскільки зазначені обмеження діють у різних напрямках, оптимальне рішення може бути знайдене після детального аналізу конкретних умов і потреб управління виробництвом в тому чи іншому його підрозділі.
Склад витрат виробничого місця витрат може бути представлений у трьох основних варіантах:
• всі витрати місця є прямими і непрямими витратами, пов'язаними з даним підрозділом виробництва, незалежно від того, до яких виробам вони відносяться;
• витрати місця і центру - тільки прямі витрати матеріалів, заробітної плати, енергії тощо;
• витрати місця - тільки непрямі витрати, які не можна від нести за прямим ознакою на конкретні види продукції. Прямі витрати включаються безпосередньо до собівартості виробів, робіт і послуг, до складу витрат певних місць вони не входять.
Кожен з представлених варіантів має свої переваги і недоліки і повинен застосовуватися після аналізу організаційних та методологічних особливостей обліку і калькулювання витрат виробництва на конкретному підприємстві.
У тому випадку, коли витрати місць охоплюють всі витрати, пов'язані з певним виробничому підрозділу, має найкращу можливість контролювати витрати виробництва і управління, ефективніше впливати на формування показників собівартості всередині підприємства. Проте можливості складання точної калькуляції собівартості окремих видів продукції при цьому варіанті значно менше, оскільки він вимагає розподілу всіх без виключення витрат пропорційно умовним базам. Такий розподіл завжди пов'язане з допущенням неточностей в калькулюванні.
Другий варіант найбільш простий у застосуванні, але мало що дає для контролю витрат за місцями формування і центрами відповідальності. Прямі витрати в даний час залежать не стільки від майстерності та вміння робітника, а визначаються конструкцією, складом продукції і технологією її виготовлення, яка залежить від застосовуваного обладнання. Прямі витрати логічніше відносити не на місце витрат, а на його носія.
У третьому варіанті прямі витрати безпосередньо відносять на собівартість конкретних видів виробів та послуг, а відокремлено враховують і розподіляють лише непрямі витрати місць. При цьому точність калькулювання собівартості напівфабрикатів, виробів і слуг істотно підвищується, оскільки до розподілу залишається відносно менша частина витрат, і похибки, викликані умовністю розрахункової бази і самого процесу розподілу, позначаються менше, але тут значна частина витрат залишається поза контролем за місцями формування і центрам відповідальності.
Професор М.Х. Жебрак ще в ЗО-ті рр.. минулого століття, досліджуючи питання складу витрат по робочих місцях, відносив до них вартість допоміжних, мастильних і обтиральних матеріалів, палива, пари, води, стисненого повітря, транспортні витрати, знос і ремонт малоцінних і швидкозношуваних інструментів, поточний ремонт обладнання без прямих витрат сировини, матеріалів і заробітної плати. «Що стосується постійних витрат робочих місць, - писав він, - то хоча, плануючи, ми попередньо всю їх масу розподілили між окремими робочими місцями, в обліку цього робити не треба» 1. Іншої думки дотримувалися фахівці з господарського розрахунку, більшість яких наполягало на необхідності максимального охоплення витрат за місцями витрат.
Очевидно, вирішення цього питання не може бути однаковим для всіх випадків і багато в чому залежить від характеру місць формування витрат, можливостей локалізації витрат за видами продукції і ділянок виробництва. У будь-якому, випадку до витрат місць доцільно відносити витрати, безпосередньо пов'язані з результатами діяльності підрозділів.
Оскільки облік витрат за місцями їх виникнення служить перш за все, цілям контролю витрат по виробничих і збутових центрам підприємства, на нашу думку, немає необхідності відносити на них накладні витрати. Для контролю економічності виробництва цілком достатньо виділити для виробничих підрозділів витрати, функціонально пов'язані з обсягом виконаної ними роботи, а для відділів і служб управління - безпосередньо залежать від їх діяльності витрати. За умови нормування цих витрат можна системним шляхом виявити відхилення їх від фактичного рівня і на цій основі оцінити економічність роботи тих чи інших підрозділів організації, використання ними виробничих можливостей і ресурсів.
Вибір найбільш прийнятного варіанта складу витрат внутрішніх підрозділів здійснюється в залежності від особливостей виробництва, функцій місця витрат, ступеня змінності його витрат, можливостей їх регулювання і т.п. У сучасних високо-механізованих та автоматизованих виробництвах з жорстко заданою технологією виготовлення продукції переважніше третій варіант. До того ж при його використанні менше облікової роботи, простіше калькуляційні витрати, краще можливості контролю рівня витрат.
2.3 Способи обліку та розподілу витрат по місцях і центрам формування
Для визначення фактичної величини витрат сукупності місць витрат і центрів відповідальності розробляють єдину систему кодування группіровочних ознак. Облікова угруповання здійснюється на основі первинних документів, в яких вказують місце витрат або центр відповідальності, його код (шифр).
Угрупування витрат за місцями їх формування здійснюється одним із двох основних способів:
• шляхом застосування принципів подвійного запису на взаємопов'яза них рахунках і послідовного перенесення (перерозподілу) уч тенних сум витрат з первинних на проміжні і кінцеві місця формування витрат;
• на основі використання спеціальних регістрів (зведених Ведо-міст) і розрахунків матричної форми, узагальнюючих види витрат за місцями їх виникнення.
При використанні методу подвійного запису розробляють спеціальний план рахунків місць витрат для кожного підприємства. Він може бути прив'язаний до діючого плану рахунків бухгалтерського обліку витрат, а може орієнтуватися на застосування спеціальних рахунків управлінської бухгалтерії. Але це важливо лише для позначення перших двох-трьох знаків коду того чи іншого місця витрат. Далі йде нумерація шифру самого місця витрат. Щоб показати можливу ступінь деталізації місць витрат і центрів відповідальності, наведемо цитату з плану рахунків управлінського обліку порівняно невеликий (близько 1200 працюючих) машинобудівної фірми.
23 Виробничі місця обслуговування:
2314 електромайстерні
2315Стройгруппа
30 Матеріальне господарство:
1030 Ділянка випробування матеріалів
1031-1035 Склади сировини і матеріалів
20 Місця виробничого виготовлення:
2050 Місця виробничого виготовлення цеху 1
2060 Місця виробничого виготовлення цеху 2
2070 Місця виробничого виготовлення цеху 3
2680-2690 Місця витрат господарського управління (дирекція, обшее планування, фінансове планування і контроль, бухгалтерія, вузол зв'язку, відділ персоналу і т.п.)
43 Місця витрат сфери збуту:
4390 Маркетингові дослідження та планування збуту
4391 Реклама, упаковка, відправка
10Центр відповідальності «Технічне управління, констру-вання та розвиток»:
26100Отдел головного технолога
26101Бюро технічних нормативів
26110Отдел технічного розвитку
26121Конструірованіе і розвиток
26122Центральная лабораторія
11Центр відповідальності «Будівлі»:
26111Зданія заводоуправління 25112 Фабричні будівлі
10113 Будинки складів сировини та матеріалів
26118 Пожежне депо
12Центр відповідальності «Енергогосподарство»:
23121 Енергоцех
23122 Газове господарство
23123 Забезпечення водою 25123 Компресорна станція
29 Соціальні місця витрат:
2910 Їдальня
2920 Медпункт
2930 Бібліотека [6, 165]
У центрі відповідальності «Транспортні служби» окремо враховують витрати на легковий і вантажний транспорт, в центрі «Виробниче обслуговування» - витрати слюсарного ділянки, електромайстерні, будівельної групи тощо, в центрі «Продажі» - витрати на маркетингові дослідження, рекламу, упаковку і відправку продукції замовникам, в центрі відповідальності «Господарське управління» - витрати на утримання дирекції, технічних та економічних відділів, інформаційного центру, вузла зв'язку. Найбільш диференційовані місця виробничого виготовлення продукції. В окремих цехах вони доведені до груп однорідного обладнання. Загальна кількість рахунків і субрахунків місць і центрів витрат перевищує 300 найменувань. Коди, за якими проводиться облікова угруповання витрат цих підрозділів, вказують на первинних документах з обліку витрати матеріалів, комплектуючих виробів, заробітної платні та інших витрат. Подальше узагальнення витрат за рахунками витрат проводиться так само, як зараз в бухгалтерському обліку. Взаємозв'язок між даними управлінського і фінансового обліку здійснюється через спеціальні рахунки - екрани.
Одним з варіантів системних записів в управлінському обліку є ведення рахунків відхилень від нормативної величини витрат. У цьому випадку обороти по дебету і кредиту рахунків сировини і матеріалів, витрат на виробництво, готової продукції відображають за нормативною вартістю. Всі розбіжності між нормативними та фактичними витратами постачання, виробництва, збуту відносять в дебет або кредит відповідних рахунків відхилень. Таким чином, за місцями та центрами формування враховують лише відхилення від норм і нормативів. Більш докладно це питання розглянуто в гл. 10.
Облік і розподіл витрат за місцями їх формування за допомогою регістрів матричної форми засновано на поєднанні угруповань витрат за видами та місцями їх виникнення. Для цього складають спеціальну шахову відомість, по рядках і стовпцях якої відображаються види (статті, елементи) затрат і місць (центрів) їх формування, а на перетині відповідних рядків і стовпців вказуються витрати місць. Якщо якісь витрати неможливо віднести на те чи інше місце витрат прямо, їх розподіляють пропорційно обраній базі.
При групуванні витрат місць і центрів всю їхню розмаїтість підрозділене на основні та допоміжні, первинні та вторинні місця витрат. Основні місця витрат представляють собою виробничі підрозділи, де виготовляється продукція або виконуються основні технологічні операції з її виробництва. Допоміжні місця витрат обслуговують процес виробництва. У відомості зведеного обліку витрат основні місця витрат представлені цехами основного виробництва, а допоміжні зазвичай поділяються на:
• загальні допоміжні місця витрат (будівлі та споруди, електропостачання, водопостачання, гараж тощо);
• підготовчі та обслуговуючі виробництва (заготовив тільні, ремонтні і т.п.);
• матеріальне господарство (приймання і перевірка сировини і матеріалів лов, склади та ін.)
Відокремлено виділяють у зведеній відомості місця витрат сфери управління та сфери збуту. На невеликих підприємствах їх об'єднують.
Ознакою місця формування основних витрат є їх безпосередній зв'язок з конкретними видами продукції і послуг. Допоміжні місця витрат і їх витрати не пов'язані з процесами виробництва і можуть відноситися на собівартість продукції тільки шляхом розподілу.
На першому етапі угруповання первинні витрати за складовими їх елементам відносять на відповідні основні і допоміжні місця їх виникнення.
На другому етапі зібрані в розрізі допоміжних місць витрати, або так звані вторинні витрати, розподіляють по основних місцях витрат пропорційно обсягу споживання їх робіт та продукції.
У підсумку всі витрати повинні бути віднесені на основні місця витрат і розподілені між видами кінцевої продукції та товарних послуг.
Матричне подання регістру зведеного обліку і угрупування витрат за місцями формування дозволяє взаємно пов'язати нормування та облік за видами, місцями та цільовим призначенням витрат, уникнути дублювання та забезпечити єдину послідовність у формуванні показників витрат. Матриця витрат місць і центрів завжди прямокутна, скінченна і обмежена, а її елементи являють собою скаляри, тобто дійсні значення виробничих витрат. Кількість стовпців матриці дорівнює числу місць витрат, а число рядків - кількості елементів витрат. Загальна матриця, що характеризує виробничі витрати в цілому по підприємству, може підрозділятися на підматриці, що виражають співвідношення між видами витрат і центрами їх утворення в розрізі окремих підрозділів. З кожною з них можливі операції підсумовування, множення, обчислення добутку матриці на скаляр, тобто практично всі дії з перетворення планово-облікової інформації про витрати.
Варіанти побудови матриць і підматриць місць і центрів витрат стосовно до конкретних умов можуть бути різними. Зокрема, вони залежать від того, з яким ступенем повноти та диференціації враховуються витрати місць і центрів, який варіант зведеного обліку витрат на виробництво застосовується, яка задана точність калькуляційних розрахунків, цільове призначення інформації про витрати і т.п. На підприємствах, що застосовують нормативний облік, кожен елемент фактичних витрат повинен підрозділятися на витрати за нормами і відхиленнями від норм.
Цінність матричного представлення даних про витрати окремих підрозділів підприємства полягає в можливості економіко-математичного моделювання системи планування та обліку виробничих витрат, бо матриці - це будівельні блоки математичних моделей. Апарат матриць дозволяє представити різні математичні операції по перетворенню облікової інформації про витрати за допомогою числових операцій над елементами матриць. Якщо взяти до уваги, що зазначені моделі можуть бути реалізовані за допомогою електронних обчислювальних машин, необхідність економіко-математичного моделювання систем обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції за місцями витрат стає очевидною. Дані такого обліку будуть використовуватися не тільки для контролю економічності виробництва та управління, підвищення точності калькулювання собівартості виробів та послуг, але і в розрахунках фактичної ефективності нової техніки і технології, визначенні витрат застосування продукції. Результати дії технічних рішень, використання нових видів сировини, матеріалів, інструментів тощо, як правило, обмежені певним місцем витрат і тому можуть бути обчислені системним порядком. В даний час ці показники майже завжди грунтуються не на фактичних, а на проектувальних розрахункових даних або результати вибіркового обстеження. Це послаблює контроль за реальними результатами організаційно-технічних заходів та ефективністю додаткових витрат і капітальних вкладень.
Проблеми використання даних системного обліку витрат для оцінки фактичної ефективності нової техніки і технології, витрат застосування продукції та інших потреб управління багато в чому ще чекають свого дослідження. Недостатнє до них увага в даний час можна пояснити відставанням теорії обліку витрат від потреб практики, орієнтацією її на поки ще невисокий рівень автоматизації обліково-планових робіт більшості підприємств. До того ж можливості вирішення цих завдань залежать від підвищення аналітичності обліку витрат виробництва, вимагають більшої деталізації їх групування за видами, місцями формування і об'єктами калькулювання, повсюдного впровадження стандарт-коста, директ-коста та нормативного методу, тобто здійснення сукупності заходів щодо вдосконалення обліку і калькулювання собівартості продукції.
3. Практична частина
Завдання № 7. Розрахунок витрат методом покриття. На невеликому підприємстві отримано такі дані для розрахунку внутрішньозаводських результатів діяльності (табл. 1, 2).
Таблиця 1. Витрати підприємства, Д.Є.
Таблиця 2. Обсяг взаімооказанних послуг
Облікові ціни, Д.Є.: Вода - 1; енергія - 10; ремонт - 20.
Бази розподілу: витрати з виготовлення - основна заробітна плата 74000 д.е.; загальні матеріальні витрати - основні матеріали 22000 д.е.; витрати з виготовлення та збуту - витрати з виготовлення.
Використовуючи наведені дані:
1) розрахуйте витрати кожного підрозділу з урахуванням вартості взаімооказанних послуг;
2) визначте величину процентної ставки розподілу послуг загальних місць витрат для обчислення собівартості продукції.
Рішення завдання оформіть у вигляді табл. 3 та 4.
Таблиця 3. Витрати підрозділів з урахуванням вартості взаємних послуг, Д.Є.
Таблиця 4. Розрахунок ставок розподілу взаємних послуг
Висновок
Таким чином, децентралізація - це не заперечення управління, а його нова якість, що дозволяє максимізувати в кінцевому підсумку сукупні доходи організації. Децентралізована організаційна структура зазвичай представляє піраміду, де нижні рівні менеджерів підпорядковані верхнім рівням. Допустимість певного рівня самостійності у прийнятті рішень будь-яких питань сприяє активізації ролі кожного працівника в управлінні. Більше того, для прийняття рішення у менеджера підрозділу більше інформації про місцеві умови, тоді як для централізованого прийняття рішення часто не дістає інформації або ж передана інформація може бути не повною і навіть навмисно спотвореної. Діяльність менеджерів підрозділів стає більш вмотивованою, якщо вони можуть проявити власну ініціативу. Так наприклад, метою менеджера центру витрат є довготривала мінімізація витрат. Так як будь-яка свобода дій передбачає відповідальність за здійснення цієї дії, менеджери будуть зацікавлені у зменшенні зниження кількості помилок, пов'язаних з прийняттям не вірного рішення, що підвищить ефективність управління організацією,
У свою чергу, угруповання витрат за сукупними місцями витрат і центрами відповідальності дозволяє об'єднати різнорідні за економічним змістом витрати в єдині за цільовим призначенням комплекси, що значно полегшує і спрощує систему регулювання, контролю та обліку витрат. Тому для сучасних підприємств, що мають значні розміри виробництва таке угрупування є просто необхідною.
Список літератури
1. Апчерч А. Управлінський облік: принципи і практика: Пер.с англ. (Під ред. Я. В. Соколова, І. А. Смирнової. - М.: Фінанси і статистика, 2002. - 952 с.
2. Авров А.І. Управлінський облік. М.: Бератор-прес, - 2003, - 576 с.
3. Вахрушина М.А. / Бухгалтерський управлінський облік: Учеб. Посібник. - ХТРЕІУ. - М.: ЗАТ «Фінстатенформ», 1999. - 359 с.
4. Врублевський Н.Д. Управлінський облік витрат виробництва: теорія і практика: Підручник для вузів. - М.: Фінанси і статистика. - 2002. - 476 с.
5. Друрі К. Управлінський облік для бізнес-рішень: підручник / Пер. з англ. - М.: ЮНИТИ-ДАІА, 2003. - 655 с.
6. Івашкевич В.Б. / Бухгалтерський управлінський облік: Підручник для вузів. - М.: Економіст, 2004. - 618 с.
7. Карпова Т.П. Управлінський облік: Підручник для вузів. - М.: Аудит, ЮНИТИ. - 1998. - 564 с.
8. Кондраков М., Іванова М. Бухгалтерський управлінський облік. Навчальний посібник. М.: Инфра-М. - 2003. - С. 432
9. Кондратова І.Г. Основи управлінського обліку: Підручник. - М.: Фінанси і статистика, 1998. - 514 с.
10. Миколаєва О., Алексєєва О. Стратегічний управлінський облік. - М.: Едіторіал УРСС, 2003. - 432 с.
11. Райан Б. Стратегічний облік для керівника. - М.: ЮНИТИ. 1998. - 345 с.
12. Управлінський облік: Навчальний посібник / За ред. А.Д. Шеремеда М.: ФБК-Прес, 1999. - 398 с.
13. Шеремед А.Д. Управлінський облік: Підручник. - М.: Фінанси і статистика, 2000. - 543 с.
У третьому варіанті прямі витрати безпосередньо відносять на собівартість конкретних видів виробів та послуг, а відокремлено враховують і розподіляють лише непрямі витрати місць. При цьому точність калькулювання собівартості напівфабрикатів, виробів і слуг істотно підвищується, оскільки до розподілу залишається відносно менша частина витрат, і похибки, викликані умовністю розрахункової бази і самого процесу розподілу, позначаються менше, але тут значна частина витрат залишається поза контролем за місцями формування і центрам відповідальності.
Професор М.Х. Жебрак ще в ЗО-ті рр.. минулого століття, досліджуючи питання складу витрат по робочих місцях, відносив до них вартість допоміжних, мастильних і обтиральних матеріалів, палива, пари, води, стисненого повітря, транспортні витрати, знос і ремонт малоцінних і швидкозношуваних інструментів, поточний ремонт обладнання без прямих витрат сировини, матеріалів і заробітної плати. «Що стосується постійних витрат робочих місць, - писав він, - то хоча, плануючи, ми попередньо всю їх масу розподілили між окремими робочими місцями, в обліку цього робити не треба» 1. Іншої думки дотримувалися фахівці з господарського розрахунку, більшість яких наполягало на необхідності максимального охоплення витрат за місцями витрат.
Очевидно, вирішення цього питання не може бути однаковим для всіх випадків і багато в чому залежить від характеру місць формування витрат, можливостей локалізації витрат за видами продукції і ділянок виробництва. У будь-якому, випадку до витрат місць доцільно відносити витрати, безпосередньо пов'язані з результатами діяльності підрозділів.
Оскільки облік витрат за місцями їх виникнення служить перш за все, цілям контролю витрат по виробничих і збутових центрам підприємства, на нашу думку, немає необхідності відносити на них накладні витрати. Для контролю економічності виробництва цілком достатньо виділити для виробничих підрозділів витрати, функціонально пов'язані з обсягом виконаної ними роботи, а для відділів і служб управління - безпосередньо залежать від їх діяльності витрати. За умови нормування цих витрат можна системним шляхом виявити відхилення їх від фактичного рівня і на цій основі оцінити економічність роботи тих чи інших підрозділів організації, використання ними виробничих можливостей і ресурсів.
Вибір найбільш прийнятного варіанта складу витрат внутрішніх підрозділів здійснюється в залежності від особливостей виробництва, функцій місця витрат, ступеня змінності його витрат, можливостей їх регулювання і т.п. У сучасних високо-механізованих та автоматизованих виробництвах з жорстко заданою технологією виготовлення продукції переважніше третій варіант. До того ж при його використанні менше облікової роботи, простіше калькуляційні витрати, краще можливості контролю рівня витрат.
2.3 Способи обліку та розподілу витрат по місцях і центрам формування
Для визначення фактичної величини витрат сукупності місць витрат і центрів відповідальності розробляють єдину систему кодування группіровочних ознак. Облікова угруповання здійснюється на основі первинних документів, в яких вказують місце витрат або центр відповідальності, його код (шифр).
Угрупування витрат за місцями їх формування здійснюється одним із двох основних способів:
• шляхом застосування принципів подвійного запису на взаємопов'яза них рахунках і послідовного перенесення (перерозподілу) уч тенних сум витрат з первинних на проміжні і кінцеві місця формування витрат;
• на основі використання спеціальних регістрів (зведених Ведо-міст) і розрахунків матричної форми, узагальнюючих види витрат за місцями їх виникнення.
При використанні методу подвійного запису розробляють спеціальний план рахунків місць витрат для кожного підприємства. Він може бути прив'язаний до діючого плану рахунків бухгалтерського обліку витрат, а може орієнтуватися на застосування спеціальних рахунків управлінської бухгалтерії. Але це важливо лише для позначення перших двох-трьох знаків коду того чи іншого місця витрат. Далі йде нумерація шифру самого місця витрат. Щоб показати можливу ступінь деталізації місць витрат і центрів відповідальності, наведемо цитату з плану рахунків управлінського обліку порівняно невеликий (близько 1200 працюючих) машинобудівної фірми.
23 Виробничі місця обслуговування:
2314 електромайстерні
2315Стройгруппа
30 Матеріальне господарство:
1030 Ділянка випробування матеріалів
1031-1035 Склади сировини і матеріалів
20 Місця виробничого виготовлення:
2050 Місця виробничого виготовлення цеху 1
2060 Місця виробничого виготовлення цеху 2
2070 Місця виробничого виготовлення цеху 3
2680-2690 Місця витрат господарського управління (дирекція, обшее планування, фінансове планування і контроль, бухгалтерія, вузол зв'язку, відділ персоналу і т.п.)
43 Місця витрат сфери збуту:
4390 Маркетингові дослідження та планування збуту
4391 Реклама, упаковка, відправка
10Центр відповідальності «Технічне управління, констру-вання та розвиток»:
26100Отдел головного технолога
26101Бюро технічних нормативів
26110Отдел технічного розвитку
26121Конструірованіе і розвиток
26122Центральная лабораторія
11Центр відповідальності «Будівлі»:
26111Зданія заводоуправління 25112 Фабричні будівлі
10113 Будинки складів сировини та матеріалів
26118 Пожежне депо
12Центр відповідальності «Енергогосподарство»:
23121 Енергоцех
23122 Газове господарство
23123 Забезпечення водою 25123 Компресорна станція
29 Соціальні місця витрат:
2910 Їдальня
2920 Медпункт
2930 Бібліотека [6, 165]
У центрі відповідальності «Транспортні служби» окремо враховують витрати на легковий і вантажний транспорт, в центрі «Виробниче обслуговування» - витрати слюсарного ділянки, електромайстерні, будівельної групи тощо, в центрі «Продажі» - витрати на маркетингові дослідження, рекламу, упаковку і відправку продукції замовникам, в центрі відповідальності «Господарське управління» - витрати на утримання дирекції, технічних та економічних відділів, інформаційного центру, вузла зв'язку. Найбільш диференційовані місця виробничого виготовлення продукції. В окремих цехах вони доведені до груп однорідного обладнання. Загальна кількість рахунків і субрахунків місць і центрів витрат перевищує 300 найменувань. Коди, за якими проводиться облікова угруповання витрат цих підрозділів, вказують на первинних документах з обліку витрати матеріалів, комплектуючих виробів, заробітної платні та інших витрат. Подальше узагальнення витрат за рахунками витрат проводиться так само, як зараз в бухгалтерському обліку. Взаємозв'язок між даними управлінського і фінансового обліку здійснюється через спеціальні рахунки - екрани.
Одним з варіантів системних записів в управлінському обліку є ведення рахунків відхилень від нормативної величини витрат. У цьому випадку обороти по дебету і кредиту рахунків сировини і матеріалів, витрат на виробництво, готової продукції відображають за нормативною вартістю. Всі розбіжності між нормативними та фактичними витратами постачання, виробництва, збуту відносять в дебет або кредит відповідних рахунків відхилень. Таким чином, за місцями та центрами формування враховують лише відхилення від норм і нормативів. Більш докладно це питання розглянуто в гл. 10.
Облік і розподіл витрат за місцями їх формування за допомогою регістрів матричної форми засновано на поєднанні угруповань витрат за видами та місцями їх виникнення. Для цього складають спеціальну шахову відомість, по рядках і стовпцях якої відображаються види (статті, елементи) затрат і місць (центрів) їх формування, а на перетині відповідних рядків і стовпців вказуються витрати місць. Якщо якісь витрати неможливо віднести на те чи інше місце витрат прямо, їх розподіляють пропорційно обраній базі.
При групуванні витрат місць і центрів всю їхню розмаїтість підрозділене на основні та допоміжні, первинні та вторинні місця витрат. Основні місця витрат представляють собою виробничі підрозділи, де виготовляється продукція або виконуються основні технологічні операції з її виробництва. Допоміжні місця витрат обслуговують процес виробництва. У відомості зведеного обліку витрат основні місця витрат представлені цехами основного виробництва, а допоміжні зазвичай поділяються на:
• загальні допоміжні місця витрат (будівлі та споруди, електропостачання, водопостачання, гараж тощо);
• підготовчі та обслуговуючі виробництва (заготовив тільні, ремонтні і т.п.);
• матеріальне господарство (приймання і перевірка сировини і матеріалів лов, склади та ін.)
Відокремлено виділяють у зведеній відомості місця витрат сфери управління та сфери збуту. На невеликих підприємствах їх об'єднують.
Ознакою місця формування основних витрат є їх безпосередній зв'язок з конкретними видами продукції і послуг. Допоміжні місця витрат і їх витрати не пов'язані з процесами виробництва і можуть відноситися на собівартість продукції тільки шляхом розподілу.
На першому етапі угруповання первинні витрати за складовими їх елементам відносять на відповідні основні і допоміжні місця їх виникнення.
На другому етапі зібрані в розрізі допоміжних місць витрати, або так звані вторинні витрати, розподіляють по основних місцях витрат пропорційно обсягу споживання їх робіт та продукції.
У підсумку всі витрати повинні бути віднесені на основні місця витрат і розподілені між видами кінцевої продукції та товарних послуг.
Матричне подання регістру зведеного обліку і угрупування витрат за місцями формування дозволяє взаємно пов'язати нормування та облік за видами, місцями та цільовим призначенням витрат, уникнути дублювання та забезпечити єдину послідовність у формуванні показників витрат. Матриця витрат місць і центрів завжди прямокутна, скінченна і обмежена, а її елементи являють собою скаляри, тобто дійсні значення виробничих витрат. Кількість стовпців матриці дорівнює числу місць витрат, а число рядків - кількості елементів витрат. Загальна матриця, що характеризує виробничі витрати в цілому по підприємству, може підрозділятися на підматриці, що виражають співвідношення між видами витрат і центрами їх утворення в розрізі окремих підрозділів. З кожною з них можливі операції підсумовування, множення, обчислення добутку матриці на скаляр, тобто практично всі дії з перетворення планово-облікової інформації про витрати.
Варіанти побудови матриць і підматриць місць і центрів витрат стосовно до конкретних умов можуть бути різними. Зокрема, вони залежать від того, з яким ступенем повноти та диференціації враховуються витрати місць і центрів, який варіант зведеного обліку витрат на виробництво застосовується, яка задана точність калькуляційних розрахунків, цільове призначення інформації про витрати і т.п. На підприємствах, що застосовують нормативний облік, кожен елемент фактичних витрат повинен підрозділятися на витрати за нормами і відхиленнями від норм.
Цінність матричного представлення даних про витрати окремих підрозділів підприємства полягає в можливості економіко-математичного моделювання системи планування та обліку виробничих витрат, бо матриці - це будівельні блоки математичних моделей. Апарат матриць дозволяє представити різні математичні операції по перетворенню облікової інформації про витрати за допомогою числових операцій над елементами матриць. Якщо взяти до уваги, що зазначені моделі можуть бути реалізовані за допомогою електронних обчислювальних машин, необхідність економіко-математичного моделювання систем обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції за місцями витрат стає очевидною. Дані такого обліку будуть використовуватися не тільки для контролю економічності виробництва та управління, підвищення точності калькулювання собівартості виробів та послуг, але і в розрахунках фактичної ефективності нової техніки і технології, визначенні витрат застосування продукції. Результати дії технічних рішень, використання нових видів сировини, матеріалів, інструментів тощо, як правило, обмежені певним місцем витрат і тому можуть бути обчислені системним порядком. В даний час ці показники майже завжди грунтуються не на фактичних, а на проектувальних розрахункових даних або результати вибіркового обстеження. Це послаблює контроль за реальними результатами організаційно-технічних заходів та ефективністю додаткових витрат і капітальних вкладень.
Проблеми використання даних системного обліку витрат для оцінки фактичної ефективності нової техніки і технології, витрат застосування продукції та інших потреб управління багато в чому ще чекають свого дослідження. Недостатнє до них увага в даний час можна пояснити відставанням теорії обліку витрат від потреб практики, орієнтацією її на поки ще невисокий рівень автоматизації обліково-планових робіт більшості підприємств. До того ж можливості вирішення цих завдань залежать від підвищення аналітичності обліку витрат виробництва, вимагають більшої деталізації їх групування за видами, місцями формування і об'єктами калькулювання, повсюдного впровадження стандарт-коста, директ-коста та нормативного методу, тобто здійснення сукупності заходів щодо вдосконалення обліку і калькулювання собівартості продукції.
3. Практична частина
Завдання № 7. Розрахунок витрат методом покриття. На невеликому підприємстві отримано такі дані для розрахунку внутрішньозаводських результатів діяльності (табл. 1, 2).
Таблиця 1. Витрати підприємства, Д.Є.
| Місця витрат | вода | енергія | ремонт | Осн-е виробн | Матеріальне госп-во | Управління та збут |
| Первинні витрати | 1600 | 5300 | 2900 | 22000 | 3100 | 2100 |
| Послуги | ||||||
| вода | енергія | ремонт | Основне виробн | Матеріальне госп-во | Управл-е і збут | |
| Вода, м3 | 100 | 200 | 1000 | 300 | 100 | |
| Енергія, кВт. | 10 | 60 | 500 | 30 | 70 | |
| Ремонт, ч. | 5 | 50 | 100 | 40 | 5 |
Бази розподілу: витрати з виготовлення - основна заробітна плата 74000 д.е.; загальні матеріальні витрати - основні матеріали 22000 д.е.; витрати з виготовлення та збуту - витрати з виготовлення.
Використовуючи наведені дані:
1) розрахуйте витрати кожного підрозділу з урахуванням вартості взаімооказанних послуг;
2) визначте величину процентної ставки розподілу послуг загальних місць витрат для обчислення собівартості продукції.
Рішення завдання оформіть у вигляді табл. 3 та 4.
Таблиця 3. Витрати підрозділів з урахуванням вартості взаємних послуг, Д.Є.
| Показники | вода | енергія | ремонт | Виготов-ие | матеріали | Управ-е і збут |
| Первинні витрати | 1600 | 5300 | 2900 | 22000 | 3100 | 2100 |
| Вода | -1700 | 100 | 200 | 1000 | 300 | 100 |
| Енергія | 100 | -6700 | 600 | 5000 | 300 | 700 |
| Ремонт | 100 | 1000 | -4000 | 2000 | 800 | 100 |
| Сальдо | 100 | -300 | -300 | 30000 | 4500 | 3000 |
| Сума покриття | -100 | 300 | 300 | -400 | -60 | -40 |
| Сума загальних витрат | 29600 | 4440 | 2960 | |||
| Ставка розподілу,% | 40 | 20 | 2,27 |
| Кінцеві місця витрат | Розрахунок ставки розподілу ОК |
| Виготовлення | 29600:74000 |
| Матеріал | 4440:22200 |
| Управління та збут | 2960:130240 |
Висновок
Таким чином, децентралізація - це не заперечення управління, а його нова якість, що дозволяє максимізувати в кінцевому підсумку сукупні доходи організації. Децентралізована організаційна структура зазвичай представляє піраміду, де нижні рівні менеджерів підпорядковані верхнім рівням. Допустимість певного рівня самостійності у прийнятті рішень будь-яких питань сприяє активізації ролі кожного працівника в управлінні. Більше того, для прийняття рішення у менеджера підрозділу більше інформації про місцеві умови, тоді як для централізованого прийняття рішення часто не дістає інформації або ж передана інформація може бути не повною і навіть навмисно спотвореної. Діяльність менеджерів підрозділів стає більш вмотивованою, якщо вони можуть проявити власну ініціативу. Так наприклад, метою менеджера центру витрат є довготривала мінімізація витрат. Так як будь-яка свобода дій передбачає відповідальність за здійснення цієї дії, менеджери будуть зацікавлені у зменшенні зниження кількості помилок, пов'язаних з прийняттям не вірного рішення, що підвищить ефективність управління організацією,
У свою чергу, угруповання витрат за сукупними місцями витрат і центрами відповідальності дозволяє об'єднати різнорідні за економічним змістом витрати в єдині за цільовим призначенням комплекси, що значно полегшує і спрощує систему регулювання, контролю та обліку витрат. Тому для сучасних підприємств, що мають значні розміри виробництва таке угрупування є просто необхідною.
Список літератури
1. Апчерч А. Управлінський облік: принципи і практика: Пер.с англ. (Під ред. Я. В. Соколова, І. А. Смирнової. - М.: Фінанси і статистика, 2002. - 952 с.
2. Авров А.І. Управлінський облік. М.: Бератор-прес, - 2003, - 576 с.
3. Вахрушина М.А. / Бухгалтерський управлінський облік: Учеб. Посібник. - ХТРЕІУ. - М.: ЗАТ «Фінстатенформ», 1999. - 359 с.
4. Врублевський Н.Д. Управлінський облік витрат виробництва: теорія і практика: Підручник для вузів. - М.: Фінанси і статистика. - 2002. - 476 с.
5. Друрі К. Управлінський облік для бізнес-рішень: підручник / Пер. з англ. - М.: ЮНИТИ-ДАІА, 2003. - 655 с.
6. Івашкевич В.Б. / Бухгалтерський управлінський облік: Підручник для вузів. - М.: Економіст, 2004. - 618 с.
7. Карпова Т.П. Управлінський облік: Підручник для вузів. - М.: Аудит, ЮНИТИ. - 1998. - 564 с.
8. Кондраков М., Іванова М. Бухгалтерський управлінський облік. Навчальний посібник. М.: Инфра-М. - 2003. - С. 432
9. Кондратова І.Г. Основи управлінського обліку: Підручник. - М.: Фінанси і статистика, 1998. - 514 с.
10. Миколаєва О., Алексєєва О. Стратегічний управлінський облік. - М.: Едіторіал УРСС, 2003. - 432 с.
11. Райан Б. Стратегічний облік для керівника. - М.: ЮНИТИ. 1998. - 345 с.
12. Управлінський облік: Навчальний посібник / За ред. А.Д. Шеремеда М.: ФБК-Прес, 1999. - 398 с.
13. Шеремед А.Д. Управлінський облік: Підручник. - М.: Фінанси і статистика, 2000. - 543 с.