Міністерство освіти Республіки Білорусь
Економічний факультет
Кафедра фінансів і кредиту
«МІСЦЕ І РОЛЬ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ в ринковому суспільстві»
Виконала:
Перевірила:
Гомель 2006
ВСТУП
Будь-яка держава для здійснення своїх функцій і досягнення визначених державних соціально-економічних завдань використовує фінанси. Важливу роль у реалізації поставлених цілей відіграє фінансова політика через фінансову політику, що є складовою частиною економічної політики держави, здійснюється вплив фінансів на економічне і соціальний розвиток суспільства.
Таким чином, фінансова політика - особлива сфера діяльності держави, спрямована на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і ефективне використання для здійснення державою її функцій.
Держава є головним суб'єктом проведеної фінансової політики. Воно розробляє стратегію основних напрямків фінансового розвитку на перспективу, визначає тактику дій на майбутній період, визначає засоби і шляхи досягнення стратегічних завдань.
Реалізація фінансової політики здійснюється сукупністю бюджетно-податкових та інших фінансових інструментів та інститутів, наділених відповідними законодавчими повноваженнями щодо формування та використання фінансових ресурсів і регулювання грошових потоків.
Система управління фінансами, спрямована на досягнення певних стратегічних і тактичних цілей держави будується на основі фінансової політики. Фінансова політика - цілеспрямована діяльність держави, пов'язана з мобілізацією фінансових ресурсів, їх раціональним розподілом і використанням на основі фінансового законодавства для вирішення поставлених перед економікою завдань.
Деякі автори визначають фінансову політику як сукупність принципів, форм і методів організації та використання фінансів, а інші - як сукупність бюджетної, податкової, грошової, кредитної, цінової, митної, соціальної, інвестиційної політик і політики в галузі міжнародних фінансів, а також інструментів державної влади , що забезпечують формування і використання фінансових ресурсів. У другому визначенні виявляється єдність двох складових фінансової політики: його компонентів і фінансових інститутів державної влади. Сутність цієї єдності полягає в тому, що всі види політики функціонують тоді, коли їх реалізація здійснюється в рамках міністерства фінансів, міністерства по податках і зборах і т.д.
Фінансова політика - частина економічної політики, має цільову спрямованість, а своє практичне втілення в особі держави здійснює через фінансовий механізм, його інструменти і важелі. Фінансова політика належить до надбудови держави, а фінансові відносини представляють елемент базису держави. Вони виступають основою фінансової політики і є передумовою її змісту і сутності.
Найважливіші напрямки фінансових відносин - відносини між державою і господарюючими суб'єктами з приводу формування фінансових ресурсів та їх використання. Виходячи зі змісту фінансової політики, виділяються три її складові частини:
1. Вироблення научнообоснованной стратегії і тактики;
2. Визначення основних напрямків використання фінансів;
3. Здійснення практичних дій для вирішення поставлених завдань.
Для реалізації фінансової політики розробляється стратегія і тактика.
Фінансова стратегія являє собою довгостроковий план, вона відображається у програмних документах і спрямована на вироблення фінансової концепції, вирішення головних завдань, що випливають з особливостей функціонування економіки.
Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства, вона відрізняється гнучкістю, рухливістю, зазвичай завдання фінансової тактики обмежені роком або трохи більшим проміжком часу.
Фінансова стратегія і тактика повинні бути взаємопов'язані, але тактика підпорядковується стратегії. Якщо держава не досягає результатів за допомогою тактики, доводиться вносити корективи в стратегічний курс.
До основних завдань фінансової політики, визначальним їй значення у функціонуванні держави, відносяться:
1. Забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів;
2. Визначення основних напрямків підвищення економічного потенціалу держави і джерел мобілізації фінансових ресурсів для цих напрямків.
3. Встановлення раціонального з державних позицій розподілу і використання фінансових ресурсів.
4. Формування фінансових методів регулювання та стимулювання соціально-економічних процесів.
5. Створення ефективної системи оперативного управління фінансами.
6. Створення раціонально обгрунтованих форм вилучення доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави.
Для вирішення поставлених перед фінансовою політикою завдань до неї пред'являється ряд вимог:
1. Врахування специфіки конкретного історичного етапу;
2. Вивчення та сприйняття попереднього досвіду фінансово-господарської діяльності;
3. Науковий і комплексний підхід при виробленні концепції фінансової політики (цілей, завдань, форм, методів, важелів, безпека і т.д.);
4. Орієнтація на підвищення ефективності використання фінансових ресурсів.
Новітня історія знає три основні типи фінансової політики: класичну, планово-директивну, регулюючу.
В основі кожного типу цієї політики лежали відповідні економічні теорії.
Класична теорія практично відводила державі «роль нічного сторожа». Основа фінансової політики, на думку класиків, - досягнення повної свободи ринкових відносин, а ринок - основний регулятор, що забезпечує у всіх випадках економічне зростання і збалансованість ресурсів суспільства. Держава повинна забезпечити функціонування ринку певними правовими нормами, прагнучи мінімізувати всі державні витрати, що представляють собою додаткові витрати для підприємця.
Планово-директивна теорія виводила на передові позиції відносини планомірності, систему директивних планово-розподільчих функцій держави на основі жорсткого виконання планових показників розвитку економіки, що забезпечувало превалювання натуральних показників плану, слідом за якими йшло перерозподіл грошових ресурсів у системі державних фінансів, державних підприємств і галузевих міністерств у пропорціях, суворо визначених планом. Це передбачало жорстку централізацію і перерозподіл через державний бюджет значної частини фінансових ресурсів, створюваних в економіці. Дана система була строго орієнтована на внутрішні фінансові ресурси країни, ігноруючи міжнародний рух капіталу за винятком державних позик.
Регулююча теорія, в основу якої покладена економічна теорія Д. Кейнса і його послідовників, виходить з того, що держава повинна здійснювати втручання в циклічний розвиток економіки за допомогою певних фінансово-кредитних інструментів (бюджету, податків, відсоткових ставок та ін.)
Загальними принципами формування фінансової політики держави є наступні:
1. Вироблення науково обгрунтованої концепції фінансів. Вона формується на основі аналізу стану економіки, перспектив її стабілізації та розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, розвитку потреб народного господарства і населення країни в фінансових ресурсах.
Метою науково обгрунтованої концепції розвитку фінансів є найбільш повна мобілізація фінансових ресурсів, необхідних для задоволення потреб розвитку суспільства. Вона передбачає створення сприятливих умов для розвитку промислового і сільськогосподарського виробництва, невиробничої сфери та підприємницької діяльності.
2. Концентрація частини фінансових ресурсів у централізованих фондах держави. Формування централізованих фондів грошових коштів держави здійснюється з метою забезпечення фінансування витрат на утримання уряду, армії, судово-виконавчих органів, установ освіти, охорони здоров'я, культури, а також накопичення коштів на будівництво об'єктів загальнодержавного та оборонного значення.
Формування централізованих фондів грошових коштів держави відбувається як на стадії первинного розподілу національного доходу, так і в ході перерозподілу вартості сукупного суспільного продукту. При первинному розподілі національного доходу (НД) держава отримує в своє розпорядження частину національного доходу у формі податків (ПДВ, акцизи). У результаті перерозподілу в централізовані фонди держави надходить частина прибутку підприємств, акціонерних товариств і особистих доходів населення.
3. Визначення основних напрямків використання фінансових ресурсів держави. Метою вироблення основних напрямів є найбільш ефективне використання ресурсів шляхом розподілу їх насамперед у пріоритетні сфери, а також у соціальну сферу. Досягнення найбільших результатів при найменших фінансових витратах залишається першочерговим завданням як для держави в цілому, так і для кожного господарюючого суб'єкта.
4. Здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей, визначення фінансового впливу на розвиток економіки. Для цього необхідне функціонування ефективного фінансового механізму який можна визначити як сукупність способів організації фінансових відносин. Він включає:
- Методи розподілу національного доходу;
- Способи утворення державних бюджетних фондів;
- Методи утворення державних цільових фондів;
- Види платежів до бюджету та цільових фондів;
- Фінансове планування і прогнозування;
- Фінансовий контроль.
5. Регулювання фінансових відносин з використанням науково обгрунтованої фіскальної політики. Фіскальна політика - політика уряду у сфері оподаткування та державних витрат, частина фінансової політики, спрямованої на поповнення державної казни. Потреба в розробці такої політики особливо посилилася у другій половині 20 століття, коли державні фінанси стали відігравати значну роль у забезпеченні стабільного економічного зростання.
Слід зазначити, що фінансова політика не обмежується викладеними вище принципами. Фінансові відносини в державі - це динамічна система, що розвивається. Для її функціонування важливе значення мають:
1. Фінансове регулювання і стимулювання виробництва;
2. Фінансування науково-технічного прогресу;
3. Страховий захист суспільного виробництва.
Роль фінансів в економіці різноманітна, але, тим не менше, її можна звести до трьох основних напрямках:
1) фінансове забезпечення виконання державою своїх функцій;
2) підтримання фінансової стабільності в країні;
3) створення умов для соціально-економічного розвитку.
Серед важелів державного фінансового регулювання основна роль належить податкам. З їх допомогою регулюється рівень рентабельності і розмір грошових накопичень підприємств. Система податкових пільг сприяє прискореному розвитку пріоритетних галузей.
У рамках фінансової політики слід розрізняти такі досить самостійні напрямки, як бюджетна, податкова, грошово-кредитна, інвестиційна, валютна політика. Всі ці напрями тісно взаємопов'язані, тому необхідно розробляти та здійснювати їх у тісному взаємозв'язку.
Бюджетна політика включає політику бюджетних доходів і витрат, управління державним боргом та державними активами, система управління державними фінансами.
До стратегічних цілей бюджетної політики ставляться: істотне зниження відносних витрат функціонування держави, врегулювання кредиторської заборгованості держави, забезпечення прозорості бюджетів всіх рівнів і позабюджетних фондів, процедур закупівель товарів і послуг для державних потреб, забезпечення бездефіцитності державного бюджету.
Основні завдання податкової політики: значне зниження і вирівнювання податкового тягаря, спрощення податкової системи, зниження податкового навантаження на фонд оплати праці, зменшення оподатковування зовнішньоторговельних операцій.
Грошово-кредитна політика ставить перед собою наступні основні пріоритетні завдання: збереження інфляції на рівні, при якому забезпечуються умови для економічного зростання, включаючи зниження процентних ставок з урахуванням зміни зовнішніх і внутрішніх факторів розвитку економіки, управління діяльністю фінансового ринку, забезпечення стійкості грошового обігу через управління емісією, регулювання інфляції та курсу національної грошової одиниці.
Інвестиційна політика держави охоплює як фінансування державних інвестицій, так і створення сприятливого інвестиційного клімату для приватних інвесторів і підприємств, що здійснюють капітальне будівництво за рахунок власних коштів.
Основними цілями інвестиційної політики є: мобілізація фінансових ресурсів, необхідних для інвестиційної діяльності, подолання спаду інвестиційної активності, підвищення ефективності капітальних вкладень.
Валютна політика - сукупність економічних і юридичних, організаційних форм і методів у галузі валютних відносин, здійснюваних державою і міжнародними валютно-фінансовими організаціями.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що зміст фінансової політики визначається:
1. Відповідною теоретичною базою і розробленої на її основі концепції, регулюючої ролі держави в галузі фінансів.
2. Розробкою основних напрямів та цілей у досягненні макроекономічних показників, які забезпечують збалансованість доходів та видатків держави на поточний період і перспективу.
3. Здійснення практичних заходів з реалізації цих цілей всієї сукупністю фінансових інструментів і державних інститутів.
ВИСНОВОК
Першочерговим завданням державного сектора є стабілізація економіки. Необхідно забезпечення економічного зростання, боротьба з інфляцією. Держава цим займається, проводячи фінансову політику.
Головною метою фінансової політики держави є мобілізація фінансових ресурсів, їх розподілу і використання.
Для досягнення зазначеної мети необхідні фінансова стабілізація, спрямована на зниження інвестиційних ризиків; зміцнення законності і правопорядку як основи для розвитку підприємницької активності. Основою зниження інвестиційних ризиків є фінансова стабілізація.
Для досягнення фінансової стабілізації необхідно домогтися збільшення реальних податкових надходжень до бюджету; надходжень від приватизації; залучення приватних інвестицій; стабілізації національної валюти; припинення витоку капіталу з країни і позитивного платіжного балансу.
Фінансова політика - це не тільки управління фінансами, але і вплив на середовище, в якому здійснюється фінансовий процес. Вона передбачає розробку плану, наявність конкретних ресурсів для його здійснення, а також послідовність розумних дій на основі розробленого плану і наявних ресурсів для вирішення поставлених завдань.
На сучасному етапі розвитку економіки фінансова політика Республіки Білорусь спрямована на боротьбу з інфляцією, подолання спаду виробництва, розширення приватизації для створення дієвої бази ринкових відносин, вдосконалення податкової системи, що скорочує податковий тягар товаровиробників, але забезпечує разом з тим, зростання доходів бюджету, створення сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності, залучення іноземних інвестицій, скорочення державного боргу, забезпечення фінансовими ресурсами цільових програм, підвищення соціального захисту населення.
Список використаних джерел:
1. Вахрін П.І., Нешітой А.С. Фінанси: Підручник для вузів .- М.: Інформаційно-впроваджувальний центр «Маркетинг», 2000. - 502 с.
2. Фінанси: Навчальний посібник / А.І. Дєєва .- 2-е видання перероблене і доповнене .- М.: Видавництво «Іспит», 2004 .- 416 с.
3. Фінанси і кредит: Навчальний посібник / Л.Г. Колпина, Г.І. Кравцова, В.Л. Тарасевич та ін; Під редакцією М.І. Плотницького Мн.: Книжковий будинок; Місанта, 2005 .- 336 с.
4. Фінанси, грошовий обіг і кредит: Підручник / За редакцією М.В. Романовського, О.В. Врублевської .- М.: Юрайт - М, 2004 .- 543 с.
Економічний факультет
Кафедра фінансів і кредиту
«МІСЦЕ І РОЛЬ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ в ринковому суспільстві»
Виконала:
Перевірила:
Гомель 2006
ВСТУП
Будь-яка держава для здійснення своїх функцій і досягнення визначених державних соціально-економічних завдань використовує фінанси. Важливу роль у реалізації поставлених цілей відіграє фінансова політика через фінансову політику, що є складовою частиною економічної політики держави, здійснюється вплив фінансів на економічне і соціальний розвиток суспільства.
Таким чином, фінансова політика - особлива сфера діяльності держави, спрямована на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і ефективне використання для здійснення державою її функцій.
Держава є головним суб'єктом проведеної фінансової політики. Воно розробляє стратегію основних напрямків фінансового розвитку на перспективу, визначає тактику дій на майбутній період, визначає засоби і шляхи досягнення стратегічних завдань.
Реалізація фінансової політики здійснюється сукупністю бюджетно-податкових та інших фінансових інструментів та інститутів, наділених відповідними законодавчими повноваженнями щодо формування та використання фінансових ресурсів і регулювання грошових потоків.
Система управління фінансами, спрямована на досягнення певних стратегічних і тактичних цілей держави будується на основі фінансової політики. Фінансова політика - цілеспрямована діяльність держави, пов'язана з мобілізацією фінансових ресурсів, їх раціональним розподілом і використанням на основі фінансового законодавства для вирішення поставлених перед економікою завдань.
Деякі автори визначають фінансову політику як сукупність принципів, форм і методів організації та використання фінансів, а інші - як сукупність бюджетної, податкової, грошової, кредитної, цінової, митної, соціальної, інвестиційної політик і політики в галузі міжнародних фінансів, а також інструментів державної влади , що забезпечують формування і використання фінансових ресурсів. У другому визначенні виявляється єдність двох складових фінансової політики: його компонентів і фінансових інститутів державної влади. Сутність цієї єдності полягає в тому, що всі види політики функціонують тоді, коли їх реалізація здійснюється в рамках міністерства фінансів, міністерства по податках і зборах і т.д.
Фінансова політика - частина економічної політики, має цільову спрямованість, а своє практичне втілення в особі держави здійснює через фінансовий механізм, його інструменти і важелі. Фінансова політика належить до надбудови держави, а фінансові відносини представляють елемент базису держави. Вони виступають основою фінансової політики і є передумовою її змісту і сутності.
Найважливіші напрямки фінансових відносин - відносини між державою і господарюючими суб'єктами з приводу формування фінансових ресурсів та їх використання. Виходячи зі змісту фінансової політики, виділяються три її складові частини:
1. Вироблення научнообоснованной стратегії і тактики;
2. Визначення основних напрямків використання фінансів;
3. Здійснення практичних дій для вирішення поставлених завдань.
Для реалізації фінансової політики розробляється стратегія і тактика.
Фінансова стратегія являє собою довгостроковий план, вона відображається у програмних документах і спрямована на вироблення фінансової концепції, вирішення головних завдань, що випливають з особливостей функціонування економіки.
Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства, вона відрізняється гнучкістю, рухливістю, зазвичай завдання фінансової тактики обмежені роком або трохи більшим проміжком часу.
Фінансова стратегія і тактика повинні бути взаємопов'язані, але тактика підпорядковується стратегії. Якщо держава не досягає результатів за допомогою тактики, доводиться вносити корективи в стратегічний курс.
До основних завдань фінансової політики, визначальним їй значення у функціонуванні держави, відносяться:
1. Забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів;
2. Визначення основних напрямків підвищення економічного потенціалу держави і джерел мобілізації фінансових ресурсів для цих напрямків.
3. Встановлення раціонального з державних позицій розподілу і використання фінансових ресурсів.
4. Формування фінансових методів регулювання та стимулювання соціально-економічних процесів.
5. Створення ефективної системи оперативного управління фінансами.
6. Створення раціонально обгрунтованих форм вилучення доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави.
Для вирішення поставлених перед фінансовою політикою завдань до неї пред'являється ряд вимог:
1. Врахування специфіки конкретного історичного етапу;
2. Вивчення та сприйняття попереднього досвіду фінансово-господарської діяльності;
3. Науковий і комплексний підхід при виробленні концепції фінансової політики (цілей, завдань, форм, методів, важелів, безпека і т.д.);
4. Орієнтація на підвищення ефективності використання фінансових ресурсів.
Новітня історія знає три основні типи фінансової політики: класичну, планово-директивну, регулюючу.
В основі кожного типу цієї політики лежали відповідні економічні теорії.
Класична теорія практично відводила державі «роль нічного сторожа». Основа фінансової політики, на думку класиків, - досягнення повної свободи ринкових відносин, а ринок - основний регулятор, що забезпечує у всіх випадках економічне зростання і збалансованість ресурсів суспільства. Держава повинна забезпечити функціонування ринку певними правовими нормами, прагнучи мінімізувати всі державні витрати, що представляють собою додаткові витрати для підприємця.
Планово-директивна теорія виводила на передові позиції відносини планомірності, систему директивних планово-розподільчих функцій держави на основі жорсткого виконання планових показників розвитку економіки, що забезпечувало превалювання натуральних показників плану, слідом за якими йшло перерозподіл грошових ресурсів у системі державних фінансів, державних підприємств і галузевих міністерств у пропорціях, суворо визначених планом. Це передбачало жорстку централізацію і перерозподіл через державний бюджет значної частини фінансових ресурсів, створюваних в економіці. Дана система була строго орієнтована на внутрішні фінансові ресурси країни, ігноруючи міжнародний рух капіталу за винятком державних позик.
Регулююча теорія, в основу якої покладена економічна теорія Д. Кейнса і його послідовників, виходить з того, що держава повинна здійснювати втручання в циклічний розвиток економіки за допомогою певних фінансово-кредитних інструментів (бюджету, податків, відсоткових ставок та ін.)
Загальними принципами формування фінансової політики держави є наступні:
1. Вироблення науково обгрунтованої концепції фінансів. Вона формується на основі аналізу стану економіки, перспектив її стабілізації та розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, розвитку потреб народного господарства і населення країни в фінансових ресурсах.
Метою науково обгрунтованої концепції розвитку фінансів є найбільш повна мобілізація фінансових ресурсів, необхідних для задоволення потреб розвитку суспільства. Вона передбачає створення сприятливих умов для розвитку промислового і сільськогосподарського виробництва, невиробничої сфери та підприємницької діяльності.
2. Концентрація частини фінансових ресурсів у централізованих фондах держави. Формування централізованих фондів грошових коштів держави здійснюється з метою забезпечення фінансування витрат на утримання уряду, армії, судово-виконавчих органів, установ освіти, охорони здоров'я, культури, а також накопичення коштів на будівництво об'єктів загальнодержавного та оборонного значення.
Формування централізованих фондів грошових коштів держави відбувається як на стадії первинного розподілу національного доходу, так і в ході перерозподілу вартості сукупного суспільного продукту. При первинному розподілі національного доходу (НД) держава отримує в своє розпорядження частину національного доходу у формі податків (ПДВ, акцизи). У результаті перерозподілу в централізовані фонди держави надходить частина прибутку підприємств, акціонерних товариств і особистих доходів населення.
3. Визначення основних напрямків використання фінансових ресурсів держави. Метою вироблення основних напрямів є найбільш ефективне використання ресурсів шляхом розподілу їх насамперед у пріоритетні сфери, а також у соціальну сферу. Досягнення найбільших результатів при найменших фінансових витратах залишається першочерговим завданням як для держави в цілому, так і для кожного господарюючого суб'єкта.
4. Здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей, визначення фінансового впливу на розвиток економіки. Для цього необхідне функціонування ефективного фінансового механізму який можна визначити як сукупність способів організації фінансових відносин. Він включає:
- Методи розподілу національного доходу;
- Способи утворення державних бюджетних фондів;
- Методи утворення державних цільових фондів;
- Види платежів до бюджету та цільових фондів;
- Фінансове планування і прогнозування;
- Фінансовий контроль.
5. Регулювання фінансових відносин з використанням науково обгрунтованої фіскальної політики. Фіскальна політика - політика уряду у сфері оподаткування та державних витрат, частина фінансової політики, спрямованої на поповнення державної казни. Потреба в розробці такої політики особливо посилилася у другій половині 20 століття, коли державні фінанси стали відігравати значну роль у забезпеченні стабільного економічного зростання.
Слід зазначити, що фінансова політика не обмежується викладеними вище принципами. Фінансові відносини в державі - це динамічна система, що розвивається. Для її функціонування важливе значення мають:
1. Фінансове регулювання і стимулювання виробництва;
2. Фінансування науково-технічного прогресу;
3. Страховий захист суспільного виробництва.
Роль фінансів в економіці різноманітна, але, тим не менше, її можна звести до трьох основних напрямках:
1) фінансове забезпечення виконання державою своїх функцій;
2) підтримання фінансової стабільності в країні;
3) створення умов для соціально-економічного розвитку.
Серед важелів державного фінансового регулювання основна роль належить податкам. З їх допомогою регулюється рівень рентабельності і розмір грошових накопичень підприємств. Система податкових пільг сприяє прискореному розвитку пріоритетних галузей.
У рамках фінансової політики слід розрізняти такі досить самостійні напрямки, як бюджетна, податкова, грошово-кредитна, інвестиційна, валютна політика. Всі ці напрями тісно взаємопов'язані, тому необхідно розробляти та здійснювати їх у тісному взаємозв'язку.
Бюджетна політика включає політику бюджетних доходів і витрат, управління державним боргом та державними активами, система управління державними фінансами.
До стратегічних цілей бюджетної політики ставляться: істотне зниження відносних витрат функціонування держави, врегулювання кредиторської заборгованості держави, забезпечення прозорості бюджетів всіх рівнів і позабюджетних фондів, процедур закупівель товарів і послуг для державних потреб, забезпечення бездефіцитності державного бюджету.
Основні завдання податкової політики: значне зниження і вирівнювання податкового тягаря, спрощення податкової системи, зниження податкового навантаження на фонд оплати праці, зменшення оподатковування зовнішньоторговельних операцій.
Грошово-кредитна політика ставить перед собою наступні основні пріоритетні завдання: збереження інфляції на рівні, при якому забезпечуються умови для економічного зростання, включаючи зниження процентних ставок з урахуванням зміни зовнішніх і внутрішніх факторів розвитку економіки, управління діяльністю фінансового ринку, забезпечення стійкості грошового обігу через управління емісією, регулювання інфляції та курсу національної грошової одиниці.
Інвестиційна політика держави охоплює як фінансування державних інвестицій, так і створення сприятливого інвестиційного клімату для приватних інвесторів і підприємств, що здійснюють капітальне будівництво за рахунок власних коштів.
Основними цілями інвестиційної політики є: мобілізація фінансових ресурсів, необхідних для інвестиційної діяльності, подолання спаду інвестиційної активності, підвищення ефективності капітальних вкладень.
Валютна політика - сукупність економічних і юридичних, організаційних форм і методів у галузі валютних відносин, здійснюваних державою і міжнародними валютно-фінансовими організаціями.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що зміст фінансової політики визначається:
1. Відповідною теоретичною базою і розробленої на її основі концепції, регулюючої ролі держави в галузі фінансів.
2. Розробкою основних напрямів та цілей у досягненні макроекономічних показників, які забезпечують збалансованість доходів та видатків держави на поточний період і перспективу.
3. Здійснення практичних заходів з реалізації цих цілей всієї сукупністю фінансових інструментів і державних інститутів.
ВИСНОВОК
Першочерговим завданням державного сектора є стабілізація економіки. Необхідно забезпечення економічного зростання, боротьба з інфляцією. Держава цим займається, проводячи фінансову політику.
Головною метою фінансової політики держави є мобілізація фінансових ресурсів, їх розподілу і використання.
Для досягнення зазначеної мети необхідні фінансова стабілізація, спрямована на зниження інвестиційних ризиків; зміцнення законності і правопорядку як основи для розвитку підприємницької активності. Основою зниження інвестиційних ризиків є фінансова стабілізація.
Для досягнення фінансової стабілізації необхідно домогтися збільшення реальних податкових надходжень до бюджету; надходжень від приватизації; залучення приватних інвестицій; стабілізації національної валюти; припинення витоку капіталу з країни і позитивного платіжного балансу.
Фінансова політика - це не тільки управління фінансами, але і вплив на середовище, в якому здійснюється фінансовий процес. Вона передбачає розробку плану, наявність конкретних ресурсів для його здійснення, а також послідовність розумних дій на основі розробленого плану і наявних ресурсів для вирішення поставлених завдань.
На сучасному етапі розвитку економіки фінансова політика Республіки Білорусь спрямована на боротьбу з інфляцією, подолання спаду виробництва, розширення приватизації для створення дієвої бази ринкових відносин, вдосконалення податкової системи, що скорочує податковий тягар товаровиробників, але забезпечує разом з тим, зростання доходів бюджету, створення сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності, залучення іноземних інвестицій, скорочення державного боргу, забезпечення фінансовими ресурсами цільових програм, підвищення соціального захисту населення.
Список використаних джерел:
1. Вахрін П.І., Нешітой А.С. Фінанси: Підручник для вузів .- М.: Інформаційно-впроваджувальний центр «Маркетинг», 2000. - 502 с.
2. Фінанси: Навчальний посібник / А.І. Дєєва .- 2-е видання перероблене і доповнене .- М.: Видавництво «Іспит», 2004 .- 416 с.
3. Фінанси і кредит: Навчальний посібник / Л.Г. Колпина, Г.І. Кравцова, В.Л. Тарасевич та ін; Під редакцією М.І. Плотницького Мн.: Книжковий будинок; Місанта, 2005 .- 336 с.
4. Фінанси, грошовий обіг і кредит: Підручник / За редакцією М.В. Романовського, О.В. Врублевської .- М.: Юрайт - М, 2004 .- 543 с.