Монархічна форма правління поняття і ознаки 2

ВСТУП

Вивчення форми правління держави як одного з елементів форми держави має важливе значення, оскільки дозволяє більш детально розібратися в що відбуваються в державі процесах, зрозуміти загальні закономірності виникнення і розвитку різних соціальних явищ.

У юридичній літературі під формою правління розуміють організацію верховної державної влади, особливо вищих та центральних її органів, структуру, компетенцію, порядок утворення цих органів, тривалість і обсяг їх повноважень, стосунки з населенням, ступінь участі останнього в їх формуванні.

Глибоке і достатню обгрунтоване розуміння форми правління як однієї з характеристик устрою держави важливо зараз і для політичної системи Росії, коли йде пошук найбільш ефективного варіанту організації і здійснення державної влади в країні.

Об'єктом дослідження даної роботи є вчення про державу, предметом її - монархічна форма правління держави.

Вивчення монархічної форми правління дозволяє з'ясувати, як в державах з цією формою правління створюються вищі органи держави; який принцип лежить в основі взаємовідносин між вищими та іншими державними органами; як будуються відносини між населенням держави і верховною державною владою; якою мірою організація вищих органів держави дозволяє забезпечити права і свободи громадянина.

Позитивний досвід пристрою вищих державних органів, виявлений при вивченні форм правління в цілому і монархії зокрема, може бути використаний багатьма державами надалі при влаштуванні державної влади в країні.

З'ясування принципів взаємовідносин вищих та інших державних органів, монарха і його підданих, реалії можливості забезпечення прав громадян держави з монархічною формою правління і є метою даної роботи.

Для досягнення поставленої мети в роботі ставляться наступні завдання:

- Розкрити сутність монархічної форми правління;

- Виявити ознаки монархії;

- Оцінити достоїнства і недоліки монархічної форми правління;

- Простежити історичні різновиди монархії;

- Дослідити існуючі види монархічної форми правління.

Методологічна основа дослідження полягала в застосуванні методу діалектики як загальнонаукового методу пізнання, а також ряду частнонаучних методів: історичного, техніко-юридичного, логічного, системного аналізу в їх різному поєднанні. Так, на основі порівняльно історичного методу проведено аналіз історичних різновидів монархії.

Також були використані такі методи наукового дослідження:

- Вивчення монографічних публікацій;

- Вивчення статей і повідомлень у засобах масової інформації.

У процесі написання курсової роботи були використані праці таких вчених як: Проценко Ю. П., Решетніков Ф.М., Хропанюк В.Н., та інші.

РОЗДІЛ 1. Монархічної форми правління: ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І ОЗНАКИ

1.1 ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ МОНРАХІЧЕСКОЙ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ

Аристотель розмежовував форми правління в залежності від того, чи здійснюється верховна влада одноосібно (монархія), обмеженим числом осіб (аристократія) або всім населенням (демократія).

Зазначений критерій залишився аж до теперішнього часу: форми правління різняться в залежності від того, чи здійснюється верховна влада однією особою або належить виборному колегіальному органу.

Таким чином, монархією можна назвати таку державу, де верховна влада належить одній особі, котра має нею на власний розсуд по праву, яке не делеговане йому ніякої іншою владою, тоді як в республіці вона делегується одному або декільком особам завжди на певний строк всім народом або частиною його, якому і належить суверенітет. Зазначене положення характеризує сучасну монархію, однак протягом багатьох століть історичний досвід багатьох держав породила велику різноманітність монархій, які важко охопити єдиної вивіреної формулою. Термін «монархія» грецького походження, означає «єдиновладдя», «единодержавие» ^1, хоча відомі й винятки. Так, наприклад, у Спарті існувало два царі. Полібій називає владарювання двох консулів у Стародавньому Римі монархією.

Монархія - форма правління, при якій верховна державна влада належить одній особі - монарху (королю, царю, імператору, герцогу, ерцгерцогу, султану, еміру, хану ...) і в першу чергу обумовлена ​​традиціями передачі влади. ¹

Монархія є однією з форм правління, відомих теорії держави і права. Влада монарха, як правило, є довічною і передається в порядку престолонаслідування. Центральною фігурою для монархічної форми правління є монарх - одноосібний глава держави, який здійснює владу за власним правом, а не в порядку делегації. За рідкісним винятком влада монарха є довічною і передається у спадок. У всіх монархічних країнах монарх є за законом недоторканною особою й ніякої відповідальності не підлягає. У різних країнах монарх носить різні назви: король - у Великобританії, Іспанії, Данії, Швеції, Бельгії, султан - в Малайзії, Брунеї, Омані, емір - у Кувейті, ОАЕ, великий герцог - в Люксембурзі, князь - у Ліхтенштейні.

Царі - перехід влади монарха від одного представника царського дому (династії) до іншого в установленому законом порядку. В даний час існують три основні системи престолонаслідування. Салічна система зводиться до того, що спадкування здійснюється тільки по чоловічій лінії. Жінки з кола спадкоємцем престолу виключаються повністю (Швеція). Кастильська система не виключає жінок із черги престолонаслідування, але віддає перевагу чоловікам: молодший брат виключає старшу сестру (Великобританія). Австрійська система не виключає жінок, але дає чоловікам і чоловічих лініях перевагу у всіх лініях і у всіх ступенях спорідненості. Жінки успадковують престол лише при повному припиненні всього чоловічого потомства і всіх чоловічих ліній.

У деяких арабських країнах існує так звана "кланова" форма престолонаслідування, коли спадкоємця обирає правляча сім'я. ²

Іншою важливою формою правління є регентство - тимчасове колегіальне або одноосібне здійснення повноважень глави держави в монархіях у разі тривалої хвороби, змалку, або тимчасової відсутності монарха.

У залежності від принципу успадкування влади монархія може бути династичної, родової і виборною.

У династичної монархії діє суворий принцип, відповідно до якого престол передається від батька до сина чи від брата до брата, як це було на Русі.

Набагато частіше зустрічається родова монархія, де діяв принцип приналежності до царського роду. Цар повинен був походити з царського роду, але це зовсім не означало, що він автоматично успадковував престол.

Особливий різновид монархії - виборна, що поєднує елементи монархії і республіки. Виборна монархія була і в Візантії. Вона не є рідкістю. В Екваторіальній Африці до цих пір рада старійшин обирає племінних королів строком на рік, а через рік ця рада знову підтверджує або не підтверджує повноваження обраного короля. В даний час виборна монархія існує і в Малайзії, де главою держави є монарх, який обирається на п'ять років особливим нарадою з представників монархічних штатів, які входять у федерацію.

Таким чином, виходячи зі сказаного можна зробити висновок, що сутність монархії полягає в тому, що влада монарха непохідне - він не залежить ні від кого на землі, отримуючи владу від Бога. Це і може бути покладено в якості родового ознаки у визначення: «Монархія - це форма державного правління, в якій джерелом влади є Бог (самодержавство) або сам носій державної влади (самовладдя), а підставою влади служать її моральний авторитет у суспільстві і традиція, в силу чого влада спадкова і неотторжима ». ¹

1.2 ОЗНАКИ МОНРАХІІ ЯК ФОРМИ ПРАВЛІННЯ

Які загальні риси монархічної форми правління, її ознаки незалежно від її різновидів? На чолі держави перебуває монарх, який користується своєю владою у спадок, хоча можливі варіанти, коли початку тієї чи іншої монархічної династії кладуть вибори (будинок Романових в Росії). Монарх набуває владу за принципом крові, наслідуючи її за власним правом («милістю Божою», як звичайно вказується в його титулі, або у випадку обрання - «милістю Божою і волею народу») ^1. Монарх не несе ніякої юридичний відповідальності за свої політичні дії - у Затвердженої Грамоті Великого Московського Земської-Помісного Собору від 21 лютого 1613 на Михайла Романова покладалася «відповідальність у своїх справах перед єдиним небесним царем». ² У руках монарха зосереджена вся повнота верховної державної влади , монарх виступає джерелом будь-якого права, тільки з його волевиявлення ті чи інші постанови можуть набувати силу закону. Монарх перебуває на чолі виконавчої влади, від його імені твориться правосуддя, йому належить право помилування. На міжнародній арені у зносинах з іншими державами монарх одноосібно представляє свою державу. Він користується титулом (князя, герцога, короля, царя, імператора), отримує значний вміст з державної скарбниці, має право на особливу охорону.

При необмеженої, абсолютної монархії, усіма зазначеними вище правами монарх користується безумовно і необмежено (звідси й назва), незалежно від будь-якої іншої влади; при обмеженій - за допомогою або з обов'язковою сприяння будь-яких органів чи органів влади, які існують незалежно від монарха.

У дуалістичних монархіях (Пруссія, Австрія, Італія, Румунія в минулому) за монархом залишаються виконавча влада, право формувати уряд, призначати і зміщувати відповідальних перед ним міністрів та інших посадових осіб (губернаторів префектів і т.п.), йому належать право вето і право необмеженого розпуску парламенту. Втім, у законодавчій сфері право представницького органу гарантується повноваженням вотувати бюджет.

У парламентарних монархіях (сучасні Англія, Бельгія, Норвегія, Швеція) призначені главою держави міністри залежать від вотуму довіри парламенту, монарх має право відкладального вето лише в окремих випадках, передбачених законом. Веління монарха набувають юридичну силу лише будучи контрассігнованнимі відповідним міністром. Правове становище монарха суттєво обмежена. Навіть приватні питання державного життя, наприклад помилування злочинця, не можуть бути вирішені без згоди парламенту. Парламент регулює особисте життя монарха (шлюб, палацова служба і т.п.). Складається положення, що характеризується відомою формулою: «Царює, але не управляє». Сказане не означає, що фігура монарха стає чисто декоративною. ¹

Як показує досвід останнього часу монархічну форму правління, що вважалася в радянський період певної політико-правової скам'янілістю, не слід поспішати списувати, як безнадійну архаїку. Ця форма правління, яка налічує не одну сотню років історії, таїть у собі чимало життєвих потенцій. Після розпаду СРСР деякі країни СНД подумували про введення монархічного ладу. В обстановці кризи національно-етнічних зіткнень гідності монархії все більше привертають увагу: монарх - «батько нації», «стоїть над політичними пристрастями, не належить ні до якої партії», «непідкупний арбітр у різного роду суперечках і тертя». А головне, що особливо приваблює в умовах сепаратизму і відцентрових тенденцій, монарх - «символ єдності нації і стабільного правового порядку». Нерідко звертаються до позитивного досвіду вирішення багатьох проблем, знайденому в рамках монархізму: економіки, фінансів, життєвого рівня, самоврядування, національного представництва тощо

Таким чином, можна виділити наступні основні ознаки класичної монархічної форми правління:

- Існування одноосібного носія верховної державної влади;

- Династичне наслідування верховної влади;

- Довічна приналежність влади монарху: закони монархії не передбачають відсторонення монарха від влади ні за яких обставин;

- Влада монарха постає як непохідне від влади народу (влада здобувається «милістю Божою»);

- Відсутність юридичної відповідальності монарха за свої дії як глави держави. ¹

Виникнувши в умовах рабовласницького суспільства, монархія стає основною формою державного правління при феодалізмі і зберігає лише традиційні, в основному формальні риси монархічного правління в буржуазному суспільстві.

1.3 ГІДНОСТІ І НЕДОЛІКИ МОНАРХІЇ

Як і будь-яка форма правління монархічна має ряд достоїнств і недоліків. Одним з головних достоїнств монархії є здатність зберігати неформальність відносин монарха і підданого. Можливо, в силу цього монархія є більш дієвим символом єдності. Правильно влаштована монархія може бути символом єдності багатонаціональної держави, в тому числі імперії. Монархія також може бути символом єдності нації, громадської стабільності. Навіть формально конституційні, а фактично декоративні монархії (на зразок сучасної монархії у Великобританії) продовжують виконувати цю місію - символу і інструменту єдності.

У сфері соціальних відносин монархія проводить виключно благородні принципи. Це, наприклад, вірність - один з найблагородніших критеріїв у відносинах між людьми і до того ж головна християнська чеснота. Якщо провести аналіз слова «вірнопідданий», то головним, визначальним коренем його буде слово "вірний". І. А. Ільїн, найвідоміший мислитель і правознавець нашого століття, провів таку кордон: "Межа покори республіканця - право непокори, межа покори монархіста - борг непокори». ¹

Поряд з цим одним з важливих переваг монархії є можливість прийняття оперативного рішення в тих випадках, коли часу на обговорення просто немає.

Ще однією важливою перевагою монархії є здатність ефективно висувати найбільш талановитих людей на керівні пости. У монархічної системі ця здатність набагато вище, ніж в республіканській. Президент чи прем'єр-міністр (навіть самий порядний) буде бачити у талановитому міністрі або генерала конкурента, а отже, буде всіляко притримувати його. Монарх соціально виведений з конкуренції і сам зацікавлений у висуненні талановитих людей, так як для нього поразку країни - це загроза зречення, а загибель країни - загибель династії і, швидше за все, особиста загибель монарха.

Монарха з дитячих років виховують найкращі вчителі, готуючи до державного правління. Він отримує унікальне всебічну освіту, що не має аналогів у світі. Він не інженер, не лікар, не фізик, не біолог. Але одночасно знавець усіх наук і мистецтв, нехай і не у визначній мірі. Коли спадкоємець займе трон після смерті батька, він вже буде мати необхідними знаннями з управління державою. За його плечима - досвід батьків з їх досягненнями та помилками.

У своїй діяльності монарх послідовний, бо продовжує справи своїх попередників. Ні політичних торохкань, перебудов, стрибків. Є завзята, багатовікова, поступова робота з покращення життя свого народу. Одночасно монарх готує свого спадкоємця до майбутнього правлінню. Юний монарх супроводжує государя в його поїздках всередині країни і за кордоном, набуваючи необхідний досвід у державних справах. Так не порушується зв'язок часів.

Монарх набагато більше, ніж обраний керівник держави, усвідомлює свою відповідальність за кероване їм держава. Монарха не турбують гроші та нагороди. Гроші йому не потрібні, а всі нагороди він вже має.

Можна з упевненістю укласти, що у державних справах монарх багато мудріше, досвідченіше, далекогляднішим, ніж президенти демократичних країн. Чи можна порівнювати великодосвідченого царя з президентом, вчорашнім актором чи бізнесменом? Мине рік-два, поки президент більш-менш увійде в курс справи, за чотири роки влади президент ледь-ледь починає розуміти, що до чого, але тут підходять нові вибори і черговий президент починає керувати країною. Тимчасово обраний президент не може розраховувати на довготривалі програми, бо в іншого президента можуть виявитися зовсім інші плани. ¹

Російський правознавець Борис Чичерін у числі інших виділяв і такі переваги монархії:

1. Монархія по незалежності своєї непричетна духу партій. Монарх стоїть вище приватних інтересів; для нього всі класи, стани, партії абсолютно однакові. Он в отношении народа есть не личность, а идея.

2. В силу предыдущего монархия наилучше обеспечивает порядок. Монарх есть наиболее справедливый третейский судья социальных столкновений.

3. Нет образа правления более пригодного к совершению крупных преобразований.

4. Крупной личности точно также легче всего проявить на общую пользу свои высокие качества именно в монархии. ¹

Широко распространенным, недостатком монархии является фаворитизм, склонность к выдвижению любимцев. На Руси во второй половине XVIII века фаворитизм стал почти государственным учреждением.

Нельзя забывать и о родственниках монарха. Прав у них намного больше с рождения, что противоречит принципу «все люди рождаются свободными и равными». Часто также существует сословное неравенство, то есть разные люди с рождения обладают разными правами.

Монарх не несет юридической ответственности перед кем-либо за своё правление, что может привести к принятию решений, объективно не отвечающих интересам государства.

По мнению некоторых ученых, при монархии больше теоретической возможности для возникновения диктатуры. ²

При монархии плюрализм обеспечивается хуже, чем при других формах правления.

Основной же недостаток династической монархии - случайность рождения. При династическом наследовании нет гарантии, что не родится умственно неполноценный наследник. Очень часто династические наследники являли собой противоположность своим родителям. Взять, например, царствование Екатерины II и ее сына Павла. Екатерина царствовала, сосредоточив вокруг себя все величие. К. Валишевский пишет в романе о Екатерине II “Победоносная за границами империи, Екатерина внушала и внутри ея сперва уважение, за тем и любовь к себе”. ³ Павел был полной противоположностью своей матери. “Павел принес с собой на престол не обдуманную программу, не знание дел и людей, а только обильный запас горьких чувств”. ¹ Установленный незыблемый порядок вещей остался отрадным воспоминанием о екатерининской эпохе, тогда как правление Павла запечатлелось ощущением тяжкого гнета, безысходного мрака, обреченности.

РОЗДІЛ 2. ФОРМЫ И ВИДЫ МОНАРХИИ

2.2 ИСТОРИЧЕСКИЕ РАЗНОВИДНОСТИ МОНАРХИИ

Монархическая форма правления весьма древняя форма правления. Она впервые зародилась в раннеклассовых обществах, государственную власть в которых захватывали военачальники, представители разросшихся семейных или соседских общин, предводители дружин, главы династий, руководители храмов, жрецы, организаторы тех или иных социальных классовых движений.

Монархия как форма правления весьма неоднородна и показала на протяжении веков свою гибкость и изменчивость, благодаря которым ей и удалось “выжить” в современных высокоразвитых демократических государствах. Рассмотрим самые древние разновидности монархий.

В историческом аспекте монархии можно подразделить на древневосточные (восточные деспотии), основанные на азиатском способе производства - Вавилон, Индия, Египет, рабовладельческие античные, например, древнеримская монархия, феодальные (раннефеодальные, сословно-представительные, абсолютные), и буржуазные.

Патриархальная монархия (традиционная).

Она характерна для традиционных обществ и прямо происходит из развития семейного принципа, традиционный монарх воспринимается как отец своих поданных.

Патриархальная монархия, так же как и сакральная имеет один древний обычай - принесение царской жертвы. Царь добровольно приносит себя в жертву во имя спасения своего народа. Серьезность царской жертвы, память о которой сохранялась в сознании людей в течение тысячелетий, наилучшим образом подтверждает царская жертва, принесенная Иисусом Христом - так она и воспринимается в христианском богословии.

Сакральная монархия - это монархия, где первенствующие функции монарха жреческие. Она нередко связана с патриархальной монархией. Сакральные монархии часто связаны с традиционными обществами. Такова сакральная монархия в Древнем и Среднем царстве Египта, где основной функцией фараона была жреческая. Многовековая история сакральных монархий привела к относительной сакрализации любой монархической власти: сложению принципа священности особы царя и даже королевской крови. В Средневековье у французов королевская кровь считалась настолько священной, что даже не законнорожденные королевские потомки признавались принцами крови. ¹

Древневосточная монархия.

Организацию государственной власти в странах Древнего Востока (Египет, Вавилон, Ассирия, Китай, Индия и др.) называют восточной деспотией.

Деспотия - (от греч. despotia - неограниченная власть) форма самодержавной неограниченной власти, реализующаяся зачастую с помощью военно-бюрократического аппарата.

Следует отметить, что деспотическое правление в чистом виде существовало далеко не во всех странах Древнего Востока и не на всех этапах их развития. Власть правителей древневосточных государств была иногда ограничена элементами республиканского правления: в древнем Шумере - избрание правителя советом старейшин и контроль за ним со стороны народного собрания и совета знати; в древней Индии - наличие Совета царских чиновников и даже отдельных государств, основанных на республиканской форме правления.

Сделав, таким образом, оговорку, можно дать следующее определение: восточная деспотия - такая форма правления, при которой подданные полностью зависят от произвола властей.

Древнеримская монархия (30 г. до н.э. – 476 г. н.э.).

Выступавшая в форме империи, имеет в своем развитии два периода: принципат и доминат. Принципат - (от лат. principatus, princeps - первый, глава) форма рабовладельческой монархии, при которой сохранялись республиканские учреждения, но власть фактически принадлежала одному человеку - принцепсу (первому в списке сенаторов). Доминат - (от лат. dominatus - господство) неограниченная монархия, установленная в Древнем Риме со времени императора Диоклетиана (конец 3 в.). ¹

Феодальная (средневековая) монархия.

Феодальная монархия последовательно проходит три периода своего развития:

1. раннефеодальная монархия;

2. сословно-представительная монархия;

3. абсолютная монархия.

Раннефеодальная монархия как форма государственного правления вырастает непосредственно из родообщинных отношений у значительной части народов Европы (Франкское, Германское, Англо-саксонское государства, Великое Княжество Литовское).

Раннефеодальное государство характеризуется следующими признаками: раздробленность территории, слабость центральной власти, непрочность государственного устройства, наличие остатков родового самоуправления.

По мере развития феодальных отношений общинные земли подвергались отчуждению и ранее свободные крестьяне попадали в зависимость от феодалов-землевладельцев, которые выступали уже как носители верховной власти на своей территории. У них был свой суд, полиция, войско, сборщики налогов, посредством которых они осуществляли личное властвование на своей территории и защищались от нападения извне.

Одновременно формировался аппарат центральной власти, органы которого были слиты с аппаратом частной власти крупных феодалов.

Вследствие завоеваний слабо организованных народов возникли разновидности раннефеодального государства, носящие название раннефеодальных империй (империи Карла Великого и Чингисхана).

Создававшаяся в центре сильная власть возглавлялась единым владыкою и поддерживалась военной дружиной и народным ополчением. Непрочность таких государственных образований обуславливалась тем, что феодалы в большей мере были заинтересованы использовать государственную власть в собственных экономических интересах, а не на благо государства в целом.

Поэтому и создавались крупные феодальные землевладения, которые становились соперниками центральной власти.

Таким образом, с развитием крупного землевладения постепенно подрываются корни раннефеодальной империи, и она распадается на отдельные изолированные государства.

Сословно-представительная монархия - это централизованная феодальная монархия, в которой формально полновластный монарх, осуществляя власть, вынужден привлекать для решения важных вопросов в качестве совещательного органа собрание представителей господствующих сословий. Сословно-представительная монархия действует в сословных обществах, представляет собой принцип организации представительной власти, где действуют закрытые социальные группы - сословия, от которых избираются непосредственно депутаты.

Сословно-представительные собрания, состоявшие из духовенства, дворянства, представителей третьего сословия (купцов, ремесленников, средних землевладельцев), представляли собой, как правило, совещательные органы, занимавшиеся законодательской деятельностью, контролем за финансами.

В Западной Европе первые сословно-представительные монархии появились еще в XII веке. Во многих государствах Европы эта монархия просуществовала вплоть до начала ХХ в., когда окончательно уступила место национальному представительству.

Абсолютная монархия представляет собой разновидность монархической формы правления, характеризующуюся юридическим и фактическим сосредоточением всей полноты государственной власти (законодательной, исполнительной, судебной), а также духовной (религиозной) власти в руках монарха (по формуле Петровского Воинского устава самовластный монарх который никому на свете о своих делах ответу дать не должен) ¹ .

Абсолютная монархия связана с антихристианскими тенденциями эпохи Возрождения, а эпоха Просвещения вся была посвящена дехристианизации западноевропейской культуры. Существовал так называемый «просвещенный абсолютизм», который означает лишь одно: на троне сидит абсолютный монарх, которому на ухо нашептывает умные советы один из просветителей.

Тирания. По Аристотелю тирания есть искажение монархии. Тирания - власть эгоистического правителя. Тирану свойственны жестокие методы правления (весьма важная черта, по которой в последующие эпохи опознавали тирана). Аристотель отмечает, что тиран оказывается в некотором смысле вне общества. Ему принадлежит тезис: "Законного царя охраняют граждане, тирана охраняют наемники". ²

Тирании часто являются следствием социальных потрясений. Они характерны, когда надламывается и повреждается традиция. Именно в силу этого два исторических периода дали неимоверное количество тиранов. Первый - период борьбы демократий с аристократиями в греческих полисах. Второй - эпоха итальянского Возрождения.

2. ВИДЫ МОНРАХИИ КАК ФОРМЫ ПРАВЛЕНИЯ

Форма правления представляет собой отражение способов организации государственной власти конкретного государства. Основными формами правления, которые существовали в разные исторические эпохи, являются монархия и республика. Они приобрели абстрактное значение, но в каждую эпоху, применительно к каждому государству всегда одевались в конкретные одежды. Но самыми распространёнными видами монархий являются абсолютная и ограниченная.

Как уже говорилось, абсолютная монархия - разновидность монархической формы правления, характеризующуюся юридическим и фактическим сосредоточением всей полноты государственной и духовной власти в руках монарха. Основной признак абсолютной монархической формы правления - отсутствие каких–либо государственных органов, ограничивающих полномочия монарха.

Государство, по общему правилу, является государством самого могущественного и экономически господствующего класса. ¹ Абсолютная монархия характеризуется ликвидацией или полным упадком значений сословно-представительных учреждений, неограниченной властью монарха, увеличением аппарата подавления.

Облики абсолютных монархий могут быть различными в отдельные периоды, как это имело место в России: в XVII в. – боярская монархия, в XVIII в.- чиновничье-дворянская, а в начале XX в. – шаг в направлении к буржуазной монархии.

В настоящее время в мире сохраняются 8 абсолютных монархий: Бахрейн, Бруней, Ватикан, Катар, Кувейт, ОАЭ, Оман, Саудовская Аравия. В последние десятилетия в некоторых из этих стран были проведены реформы, но и они пока не изменили абсолютного характера монархий. ²

Особую разновидность абсолютной монархии представляет абсолютная теократическая монархия - особая форма организации государственной власти, при которой последняя принадлежит церковной иерархии. Примером такой монархии является Ватикан, где законодательная, исполнительная и судебная власть принадлежат Папе, пожизненно избираемому коллегией кардиналов.

Ограниченная монархия.

Способы, формы ограничения власти монарха в различные эпохи неодинаковы. Наиболее типичными из них являются сословно-представительная (в эпоху феодализма) и конституционная в двух разновидностях – дуалистической и парламентарной ( в эпоху капитализма).

Ограничение власти монарха связано с развитием товарно-денежных отношений, которые подорвали корни замкнутого натурального хозяйства. Возникла политическая централизация, организовалось сословно-представительная монархия - форма, при которой власть главы государства ограничена сословно-представительными органами (Земский собор в Росси, парламент в Англии, Генеральные штаты во Франции, кортесы в Испании т.д.), хотя сословное собрание, как арена легальной борьбы сословий, не была предоставлена огромному большинству населения (крестьянам). ¹

Конституционная монархия возникает в период становления буржуазного общества и представляет собой такую форму правления, при которой власть монарха ограничивается представительным органом, что закрепляется, как правило, в конституции, утверждаемой парламентом. Монарх не в праве её изменить.

Дуалистическая монархия является исторически переходной формой от абсолютной монархии к парламентарной. Если в абсолютной монархии конституция и парламент отсутствуют, разделения властей не существует, вся полнота власти сосредоточена в руках единоличного главы государства -монарха, то в дуалистической государственная власть носит двойственный характер. Фактически и юридически власть разделена между правительством, формируемым монархом, и парламентом, который осуществляет законодательную функцию. Управление страной осуществляет монарх, перед которым, а не перед парламентом, несут ответственность министры. Правительство образуется независимо от партийного состава в парламенте. Дуализм заключается в том, что монарх преимущественно выражает интересы феодалов, а парламент представляет интересы буржуазии и других слоёв населения. Именно как дуалистическую монархию можно охарактеризовать форму правления, существовавшую в Российской империи с 17 октября 1905 г. до февральской революции 1917 г., а также в кайзеровской Германии (1871-1918). В настоящее время дуалистическая монархия существует в Марокко, Таиланде, Малайзии, Иордании, Непале. ¹

В настоящее время такая форма правления практически себя изживает.

Парламентарная монархия - более прогрессивный вид конституционной монархии. Характеризуется тем, что монарх лишь номинально выполняет свои функции.

В парламентарной монархии король царствует, но не правит; правительство формируется парламентом из представителей определённых партий, получивших большинство голосов на выборах, и ответственно только перед ним. Лидер партии, обладающей наибольшим числом депутатских мандатов, становится главой правительства. Законодательные акты принимаются парламентом и формально подписываются монархом. В законодательной, исполнительной и судебной сферах власть монарха фактически символична. И это объясняет то, что даже если конституция наделяет его большими полномочиями (как например, в Нидерландах, Дании), он не может ими самостоятельно воспользоваться. Все исходящие от монарха акты нуждаются в официальном одобрении министров. В ряде парламентарных монархий (Япония, Швеция) монарх по конституции даже формально не имеет каких-либо значительных полномочий. ²

2.3 МОНАРХИЯ СЕГОДНЯ

В последние годы интерес политиков к республиканской форме правления заметно снизился. Во многих регионах мира, где давно уже утвердились республики, усиливается ностальгия по монархической системе, а государства, имеющие монархов, не спешат расставаться со своими традициями и институтами. Многие люди связывают с монархией стабильность и преемственность политической власти, которой так не хватает многим молодым демократиям. Сказанное касается таких стран как Румыния, Болгария, а в какой то степени и России. В некоторых странах, истерзанных гражданской войной, на восстановление монархии смотрят, как на последний шанс достичь национального примирения. Именно с этой целью была восстановлена монархия в Камбодже в 1993 г. Свои монархические движения существуют во Франции, Италии, Греции и ряде других стран,

В последнее время в средствах массовой информации политиками и учеными-правоведами часто высказывается мнение, что именно сейчас в нашей стране может быть более приемлемо правление монарха. За последние десятилетия в России произошел сильный упадок экономики, практически полностью были парализованы промышленность, сельское хозяйство и многие другие отрасли. Процветал бандитизм, все чаще встречаются случаи коррумпированной власти и правоохранительных органов. Постоянно идет борьба за высшие должности. В такой обстановке страна развиваться и прогрессировать не может.

Социалистическое прошлое нашей страны, когда провозглашались равенство политических и гражданских прав, декларировалось социальное равенство, повлияло на современное государство. Переходный период становления формы правления нашего государства закончился, власть все более централизуется в руках главы государства, наличие выборных органов только создает видимость принятия коллективного решения по знаковым для страны вопросам. Многочисленные обращения депутатов различных уровней, видных политиков, которые обращались с конституционной инициативой об изменении основного закона - Конституции по вопросу продления полномочий президента, «назначение-выборы» действующего президента, позволяют утверждать, что Россия не изжила стремления к монархической форме правления.

Сторонники монархии утверждают, что если государством будет править преданный России и волевой монарх, то страну удастся поднять на высокий уровень. Возможно, монархия могла бы расставить все по своим местам, ведь как уже упоминалось, авторитет монарха полностью зависит от его государства. ¹

Сегодня в мире 44 монархических государств: от второй по величине в мире Канады до крошечных Ватикана, Монако или Бутана. То есть каждое пятое государство мира. При этом среди 71 государства мира, население которого живет «выше среднего», 28 монархий – 39,5% или 64% монархических государств. Среди пяти самых благополучных государств мира 4 монархии: Норвегия, Канада, Австралия и Дания. Среди десяти самых благоприятных стран мира для ведения бизнеса семь монархий: Новая Зеландия, Канада, Норвегия, Австралия, Дания, Великобритания и Япония.
По уровню жизни в среднем монархии превосходят республики в 5 раз. Уровень преступности в среднем по республиканским странам в 5,5 раз выше, чем среди монархий. Три наименее криминализированные страны мира – монархии (Катар, Саудовская Аравия и Япония), а среди 40 самых криминальных стран мира только три монархии (Ямайка, Таиланд и Папуа-Новая Гвинея). По уровню развития инноваций первые три места в мире занимают монархические государства.

Монархисты за последнее время одержали ряд убедительных побед на самых различных выборах. В 1999 году на референдуме в Австралии народ с огромным перевесом голосов высказался за сохранение монархии. Монархию учредило Западное Самоа. На референдуме в 2003 году жители Лихтенштейна высказались за расширение полномочий своего Князя и усиление монархической власти. ¹

ВИСНОВОК

В данной работе были исследованы сущность монархической формы правления, ее признаки, оценены достоинства и недостатки монархической формы правления, прослежены исторические разновидности монархии и исследованы существующие виды монархической формы правления.

По итогам проведенного исследования можно сделать следующие выводы.

Монархия имеет интересную схему развития, которую можно представить (с некоторыми оговорками) следующим образом. Исторически первой была раннефеодальная монархия, за ней следовала монархия сословно-представительная, превратившаяся затем в монархию абсолютную. В результате буржуазно-демократических революций абсолютная монархия была ликвидирована и заменена монархией конституционной (также называемой ограниченной). Конституционная монархия, в свою очередь, прошла две фазы развития: от дуалистической монархии до парламентской. Парламентская монархия является заключительной стадией развития этого института.

Данная тема была раскрыта многими философами и политологами различных времен. Первым из них был Аристотель, который выделял монархию как одну из трех наилучших форм правления.

Монархия как форма правления существует уже много веков, и многие страны, имеющие монархов, не намерены менять форму правления, дорожа своими традициями и исторически сложившимися институтами.

Монархическая форма правления в настоящее время успешно развивается; примером тому служат монархические государства по всему миру, и эти государства являются одними из самых благополучных по уровню жизни населения, по степени криминальной обстановки в стране, по уровню развития и внедрения инноваций, по возможности ведения частного бизнеса.

Важно отметить участие религиозного начала в существовании монархии, как государственной Верховной власти. Без религиозного начала единоличная власть, хотя бы и самого гениального человека, может быть только диктатурой, властью безграничной, но не верховной, а управительной, получившей все права лишь в качестве представительства народной власти.

Но для того, чтобы она могла быть действительно Верховной властью Божественного нравственного начала, эта монархия должна быть создана истинной верой, верой в истинного, действительно существующего Бога.

Таким образом, необходимым условием существования и реального действия монархии является истинная вера народа в Бога, в Божественное начало монарха.

Список використаної літератури

1. Александров И.А. Монархии Персидского залива. - М., 2000. – 284 с.

2. Аристотель Политика. - СПб.: изд-во Азбука, 2000. - 428 с.

3. Баглай. М.В, Лейбо Ю.И., Энтин Л.М. Конституційне право зарубіжних країн. - М.: изд-во Норма, 2000. - 369 с.

4. Валишевский К.Роман императрицы. Екатерина II .- С.-П., 1908. - 685 с.

5. Венгеров А.Б. Кашанина Т.В. Теорія держави і права. 3-тє вид. - М.: изд-во Юриспруденция, 2000. - 357 с.

6. Дементьев В.В. Государственно-правовое устройство античного Рима: ранняя монархия и республика. – Ярославль, 2004. - 286 с.

7. Зернов И.Н. Монархия как высшая стадия демократии // Москва. -2008. - № 4. - 189 с.

8. Ільїн І.А. О монархии и республике. Собрание сочинений в 10 т. - М.: Русская книга, 1994. - 467 с.

9. Ключевський В.О. Курс російської історії. - М., 1921. - 264 с.

10. Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. - М.: изд-во Мысль, 1993. - 452 с.

11. Лазарєв В.В. Загальна теорія права і держави. - М.: изд-во Юрист, 2001. - 305 с.

12. Любич А.А., Будущее за монархией // Литературная газета. - 2009. – 11 сентября.

13. Маркс К., Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства. Сочинения. - 2-е вид. – Т. 21. - М., 1995. - 457 с.

14. Матузов Н.И., Малько А.В. Теорія держави і права. – М.:изд-во Юристъ, 2001. - 426 с.

15. Пиголкин А.С. Загальна теорія держави і права. - М., 1997. -253 с.

16. Протасов В.Н. Теорія права і держави. - М.: изд-во Новый Юрист, 1999. – 412 с .

17. Проценко Ю. П. Образование и развитие абсолютной монархии в России. Волгоград, 2004. – 264 с.

18. Решетніков Ф.М. Правові системи країн світу. – М.: изд-во Справочник, 1998. - 284 с.

19. Хропанюк В.Н. Теорія держави і права. – М.: изд-во ЮНИТА, 1995. 385 з.

20. Черниловский З. М. Всеобщая история государства и права. — М.: изд-во Норма, 2002. - 382 с.

21. Чичерін Б.М. Курс государственной науки. - М.:1998. - 294 с.

22. Чудаков М.Ф. Конституційне право зарубіжних країн. - Мінськ, 1998. 334 з.