Мовний етикет у сучасній російській мові

Сибірська Державна Геодезична

Академія (СМДА)

Реферат

з російської мови та культури мови

на тему: «Мовний етикет в сучасній російській мові».

Виконав:

студентка I курсу

групи ЕП - 12

Попова А.Г.

Перевірила:

Кузьміна Н.А.

м. Новосибірськ, 2001р.

ЗМІСТ:

1.Вступ

2.РЕЧЕВОЙ ЕТИКЕТ У сучасній російській мові

3.Заключеніе

4.ЛІТЕРАТУРА

«... Ми збережемо тебе,

російська мова,

Велике російське слово. "Анна Ахматова

ВСТУП.

Етикет (фр.etiquette-ярлик, етикетка) - сукупність правил поведінки, що стосуються ставлення до людей (поводження з оточуючими, форми звертання і при-ність, поведінку в громадських місцях, манери та одяг). Дійсно, етикет виражається в самих різних сторонах нашої поведінки. Наприклад, етикетні значення можуть мати різноманітні рухи чоло-століття, пози і положення, які він приймає. Порівняйте ввічливе положення обличчям до що говорить і зовсім неввічливо - спиною до нього. У етикетних цілях ми часто використовуємо предмети (піднесена капелюх, піднісши-сінешні квіти ...), особливості одягу (вибір святкової, траурної або буденній одягу добре показує, як ми розуміємо обстановку, як ставимося до інших учасників спілкування). Найважливішу роль в етикетних вираженні відносин до людей грає наша мова. Всім відомі спеціальні словесні формули ввічливості типу Здравствуйте! Вибачте, будь ласка! Будьте люб'язні ... Спокійної ночі!

Мовний етикет у сучасній російській мові.

Значить, у етикету є словесні (або вербальні - від лат. Verbalis «словесний») і несловесні засоби.

Згадаймо, як у відомій повісті Л. І. Лагін вперше з'являється перед Волькою Костильковим старий Хоттабич:

-Апчхи! - Оглушливо чхнув невідомий дідусь і впав ниць .- Вітаю тебе, про прекрасний і мудрий юнак!

Словесно виражену вітання поєднується тут із старовинним невербальним знаком пошани і покори-з особливою етикетної позою вдячного за свій порятунок джина. У спілкуванні часто використовують словесні і несловесні засоби одночасно, нерідко для висловлення одного етикетної змісту.

Кожна мова має свою історію, свої «злети і падіння». В особливо критичні моменти державних перетворень завжди виникає небезпека випустити з уваги це національне надбання, відволікаючись на здаються більш важливими потреби і проблеми суспільства. У наш час великих соціальних і духовних змін така небезпека зросла в багато разів. Російська мова за останні два десятиліття перетерпів безліч не найкращих впливів і вторгнень. Тривогу забили десятки наукових і культурних діячів. Ще на початку 90-х років, розуміючи, що йде потворне забруднення російської мови, літератори Санкт-Петербурзької організації Спілки письменників Росії підняли питання про прийняття на державному рівні Закону про захист російської мови. І тільки на початку 98-ого року був прийнятий цей Закон, де йдеться про обов'язкове введення курсу російської мови, культури мови в усі ВНЗ країни і прийняття особливих заходів щодо підвищення рівня грамотності населення.

Але запитаємо себе чесно: чи правильно, чи чисто ми говоримо? Чи не засмічуємо чи свою промову нікчемними словами, грубощами, безглуздостями? А як ми вітаємо своїх близьких: «здрастє» або ж щиро бажаємо їм здоров'я? Не «чекаєм» чи, не проковтуємо чи окремі звуки, не буваємо ми схожі на поганий автомат з «мовної куховаріння»? що й казати, мова наша часто піддається різноманітним негативним впливам, зокрема зубожіння і засмічення. Як покинуте поле, так і недбала мова відразу починає «заростати» різними «бур'янами» та «бур'янами». Ці бур'яни - шкідливі носії псування мови, «ракові клітини» промови.

Наприклад, вважається несолідним в газетній статті або нарисі написати: Ми вирішили більше не намагатися. Ні, неодмінно напишуть: Ми прийняли рішення припинити всілякі спроби ... Або про роботу екіпажу космічної станції: Проводився забір проб повітря, що видихається. Цей паркан не залетів би в космос, якщо б не соромилися сказати просто: Космонавти брали проби. І ось громадяться один на одного іменники в непрямих відмінках, та все більше віддієслівні (тобто утворені від дієслова): Процес розвитку руху за зміцнення співробітництва; З повним приголомшення подивом брав участь він мить тому в тому, що сталося ... Цей казенний склад один з рідкісних знавців російської мови К. І. Чуковський затаврував убивчим визначенням канцелярит. Канцелярія, стверджував він, це мертвечина. Захворювання на «канцелярським вірусом» в основному властиво людям, що займаються паперової діяльністю. Воно може виявлятися і в плутаному, незрозумілому ладі фрази, і в незчисленних додаткових пропозиціях, подвійно великовагових і неприродних в розмовній мові, і в недоречний використанні так званих отименние прийменників: у частині, по лінії, у справі, за рахунок і т. д. Наприклад: у справі підвищення майстерності, в частині задоволення питань населення, виступав по лінії критики, в силу слабкості культурної пропаганди. Канцелярські звороти позбавляють мова простоти, жвавості та емоційності, роблять її сірим, одноманітним сухою.

Таку ж негативну роль, як і канцеляриту, грають всякого роду мовні штампи, побиті вирази, наприклад: націлити увагу на ..., робота з роз'яснення, ми маємо на сьогоднішній день, розглянути під кутом зору, поставити на чільне місце, в результаті проведених заходів, спрямованих на здійснення ..., поставити питання, загострити питання, утрясти, висвітлити, підкреслити, обговорити, просунути питання і т. п. В офіційно-діловому і почасти науково-технічному стилях без цих усталених словосполучень важко обійтися. У цих випадках прийнято говорити про «мовних стереотипах». Але в мові розмовному - усному чи письмовому - це вже «штампи»: «слова, зашльопали багатьма губами», блискучі немов «стерті п'ятаки» з вивітреним значенням.

Стилістично збитковими і погано сприйнятливими їх робить потьмяніла, в силу частого вживання, емоційно-експресивне забарвлення.

Близькі до мовним штампів так звані слова-супутники, парні слова, які також з-за багаторазового повторення не викликають у свідомості потрібних асоціацій, втрачають оцінні значення і поступово перетворюються на кліше. Наприклад: якщо критика, то різка; якщо розмах, то широкий; якщо завдання, то конкретні; враження неодмінно незабутнє, боротьба - завзята, хвиля-потужна, відрізок часу-порівняно невеликий, мова - схвильована, ранок-прекрасне і т. д. А. Н. Толстой справедливо зазначав: «Мова готових виразів, штампів ... тим поганий, що в ньому втрачено відчуття руху, жесту, образу. Фрази такої мови ковзають по уяві, не зачіпаючи найскладнішої клавіатури нашого мозку ».

Чимало в нашій мові і зайвих, непотрібних слів, які найчастіше зустрічаються у базік і демагогів. Багатослівність ж, за загальним визнанням, великий недолік мови незалежно від стилю і жанру. Багатослівність завжди провокує здійснювати мовні помилки і вимовляти безглузді фрази. Демагог може говорити правильні речі, але недоречні в даний момент. Його пишнословіе насправді демонструє не багатство мови, а справжнє його спустошення, до нього мало хто прислухається всерйоз.

Зайві слова свідчать про недбалість говорить чи пише, вказують на нечіткість невизначеність уявлень автора про предмет мовлення. Зайві слова завжди йдуть на шкоду змісту висловлювання, затемнюючи головну думку. Такі пропозиції можуть збити з пантелику будь-якого: Наш командир ще за 25 хвилин до своєї смерті був живий. Російські спортсмени прибули на міжнародні змагання для того, щоб взяти участь у змаганнях, в яких будуть брати участь не тільки наші, а й закордонні спортсмени.

Багатослівність, або мовна надмірність, може проявитися у вживанні зайвих слів навіть у короткій фразі. Наприклад: у наявності незаконне розтягування державного майна. Перед своєю смертю він довго хворів. Іноді зустрічаються і вирази: своя рідна сім'я, мовчки, без слів; дуже чудово, немов ніби і т. д.

Багатослівність може приймати форму плеоназм. Плеоназм (від грец. Плеоназмос-надмірність) називається вживання в мові близьких за змістом і тому зайвих слів: головна суть, повсякденна буденність, марно пропадає, передчувати заздалегідь, цінні скарби, темний морок.

Різновидом плеоназм є тавтологія (від грец. Таут-те ж саме і логос-слово) - повторне позначення іншими словами вже названого поняття: помножити у багато разів, запитати питання, відновити знову, надзвичайний феномен, рушійний лейтмотив. Тавтологія може виникати при повторенні однокореневих слів: він просив розповісти розповідь. Громадяни пішоходи! Переходьте вулицю тільки по пішохідних переходах! Прихованої тавтологією називають з'єднання іншомовного і російського слова, що дублюють один одного за лексичним значенням: пам'ятні сувеніри, вперше дебютував, вільна вакансія, своя автобіографія, прейскурант цін.

Мова може засмічуватися і спотворюватися також неправильним вибором того чи іншого слова: більшість часу, рясні сніги, довгий період, схилити голову, стати на коліна, тримати поразки, заподіяти радість, жахливо красиво, грати особливе значення, мати велику роль і т. д.

Часто збиток нашої мови завдає і просте повторення слів, що зазвичай свідчить про бідного лексиконі автора або про його невміння чітко і лаконічно формулювати думки. Якщо людина жує жуйку з одних і тих же слів та зворотів, без розбору вставляючи їх і в побутову бесіду, і в письмову мову, це говорить про його низьку культуру. «Звертатися з мовою де-не-як - писав А. Н. Толстой, - значить і мислити абияк: неточно, приблизно, невірно.»

На жаль, будь-який розумовий праця лякає більшість людей, пасивних носіїв мови. Вони воліють недбалість і неясність-гармонійної і дохідливій мови.

Мова народу і багатий і точний,

Але є, на жаль, неточні слова,

Вони ростуть як бур'ян

У погано переораних узбіч.

(Н. Риленков)

Звичайно ж, якщо ми зустрічаємо всі ці недоліки і бур'яни в художніх текстах, то слід враховувати, що там вони грають зовсім іншу, виразну роль, характеризує героя.

Неохайною і брудною робить нашу мову і помилкове вживання форм слова (роду, відмінка, числа) і цілих словосполучень. Ось лише найбільш поширені мовленнєві труднощі, які в нашій повсякденній життя:

Класти (несоверш. вид), але ні в якому разі не класти; дієслово ложить вживається тільки з приставками (накласти, перекласти) або з-ся - на кінці (лягати);

Покласти (соверш. вид), але не покласти; дієслово класти вживається без приставок (кладу, кладете);

Ляж, лягай, поклади (повеліт. спосіб), але не ляжь, ложі; правильно схиляти ляжу, ляжеш, ляже, ляжемо, ляжете, ляжуть;

Директора ', доктора', професора '(множ. число) - з ударним а' на кінці слова;

Ле'ктори, констру'ктори, шофери (множ. число) - з ненаголошених и на кінці;

Пара черевиків, валянок, чобіт, туфель, панчіх (нар. відмінок множ. Число);

Правильно говорити прийшов зі школи, а не зі школи, прийменник з, зі позначає рух зверху вниз (порівняйте: вийти з автобуса - зійти з трапа).

Засмічення мови нерідко пов'язана й з недоречним використанням так званих професіоналізмів - слів, притаманних певній, вузькій сфері науки і професійної діяльності. Будь-яка професія має свою термінологію, необхідний набір спеціальних понять, використання яких цілком природно. Але занадто вузькі професіоналізми абсолютно зайві у повсякденному спілкуванні: Редис осіннього збору закладаємо на зберігання способом пісковання; Коли звільнився док, баржа пішла доковаться; Лікарі терміново провели скрірінг; Перкаль за довгий час поганого зберігання зазнала мацерацию. Автор подібних виразів явно бажає якось виділитися із загальної «неосвіченою» маси і показати іншим свою інтелектуальну перевагу.

Деякі люди, звичайно не зовсім грамотні, люблять вигадувати власні слова, прагнучи якось висловити свою думку. Таке невиправдане індивідуальне словотворчість, поява «погано вигаданих слівець» нерідко стає джерелом засмічення мови. Років 60 тому стилістам не сприймав, наприклад, слова: взбрикнул, Труша, грякнул, бурузділ; за часів жорсткої бюрократизації неологізми (нові слова) нерідко народжувалися як плід «канцелярського красномовства»: кнігоедініца, недоотдих, недоперевиполненіе, одноідейнік, головодень, забезпечення квитками пасажирів.

Останнім часом викликає тривогу рясне, якщо не жадібне, вживання іншомовної лексики. Звичайно, запозичення слів з інших мов-явище в мові закономірне і нормальне. Багато такі слова добре прижилися і вписалися в літературну російську мову. Однак, нестримне захоплення «американізму», спостережуване лінгвістами з кінця 80-их років, безмірно засмічує нашу сучасну мову. Це відбувається в тих випадках, коли в цьому немає ніякої необхідності. Не випадково цей мовний порок іменується варваризмів. Ще Бєлінський відзначав, що «вживати іноземне слово, коли є равносильное йому російське слово, означає ображати і здоровий глузд, і здоровий смак». Стало модним «застарілі» слова, успадковані нами з радянських часів, замінювати новими, яскравими та помітними (особливо це відчувається у сфері політичного життя). Не просто «законний», а «легітимний», «висловлювати невдоволення» - нудно, треба-фрондувати; «наймання» замінили на оренду; була контора - став офіс; слово «представницький» вже якось непредставницька, інша справа - репрезентативний; а замість «однаковості» солідніше звучить уніфікація. Слухаєш наших «діячів» і марно намагаєшся вникнути у форс-мажорні обставини уряду, який відчуває пресинг і збирається приймати будь - то превентивні заходи. Величезним потоком вливаються в нашу мову «слова - амеби», прозорі, не пов'язані з тканиною національного життя, як би не мають коренів. Важлива ознака цих слів - амеб - їх удавана науковість. Скажеш комунікація замість спілкування або ембарго замість блокада - і твої банальні думки начебто підкріплюються авторитетом науки. Насправді ж відрив слова від речі, забуття кореня - а значить прихованого в речі сенсу - підспудно руйнує весь мову. Коли російська людина чує слова «біржовий ділок» або «найманий вбивця», вони піднімають у його свідомості цілі пласти смислів, він спирається на ці слова у своєму ставленні до позначених ними явищ. Але слова брокер або кілер позбавлені в нашій свідомості необхідних смислових асоціацій і сприймаються пасивно. Слід задуматися чому, наприклад, преса наполегливо прагне вивісив з ужитку слово керівник і замінити його словом лідер? Перше слово історично виникло для позначення людини, який виражає колективну волю, «веде за руку» кого-небудь, спрямовуючи, йде поруч, пліч-о-пліч. Слово лідер виникло в західній філософії конкуренції, де лідер уособлює індивідуалізм успішного підприємця і значить «перший, найкращий». Чому нашого підлітка ми повинні називати тінейджером, виборців іменувати електоратом, а замість слова байдужість вимовляти інше - індиферентність? Дивно.

А. С. Пушкін ще 200 років тому гірко зауважував:

Скарби рідного слова-

Помітять важливі уми-

Для белькотання чужого

Знехтували шалено ми.

Ми любимо Муз чужих іграшки,

Чужих прислівників брязкальця,

А не читаємо книжок своїх ...

Перший ворог чистоти мови-це слова - паразити. Ними нерідко люди намагаються якось заповнити свою мізерну мова і зовсім перестають помічати їх. Усім знайомі вирази: значить, так би мовити, ну, взагалі, в загальному, це, це саме, коротше (кажучи), от, як би, тобто, просто, як його, типу, звичайно, в принципі, так би мовити, однозначно , уяви, розумієш і т. д. У кожного є свій «індивідуальний запас» подібних слів. Частина їх - вступне слово, які вказують на ставлення мовця до висловлюються думки. Але, не до місця спожиті, вони перетворюються в слова-паразити, що не несуть ніякого смислового навантаження. Хто говорить несвідомо прагне заповнити ними утворилася паузу або замінити якесь слово, яке не хочеться згадувати або вимовляти. Якщо серйозно прислухатися до його реплік, то можна виявити дивні психологічні невідповідності. Людина, постійно вживає слово «коротше», так і прагне скоротити свою промову, що повторює слово «взагалі» або «загалом» весь час узагальнює свої думки, у людини з "як би» все дуже приблизно, хитко, а людина, що говорить « в принципі », дуже принциповий і категоричний. «Тобто» - невпинно поправляє, «просто» - спрощує, а «це саме» - вказує на незрозуміло що.

Цю особливість нелітературної мови чудово підмітив М. В. Гоголь і дав блискучий зразок її в «Повісті про капітана Копєйкіна» (1 том «Мертвих душ»). В оповіданні малокультурного поштмейстера знаходимо такий уривок: «Ну, можете уявити собі, такою собі який-небудь, то є капітан Копєйкін, і опинився раптом в столиці, якої подібної, так би мовити, немає в світі. Раптом перед ним світ, так би мовити, деяке поле життя, казкова Шахерезада. Раптом якийсь такою собі, можете собі уявити, Невський проспект, або там, знаєте, якась Горохова, чорт візьми! чи там така собі яка-небудь Ливарна; там шпіц такою собі будь - небудь у повітрі; мости там висять таким собі чортом, можете уявити собі, без усякого, тобто, дотику - словом, Семіраміда, судирь, та й годі! »

Другий небезпечний ворог нашої усного мовлення-це грубиепросторечние і жаргонні слова. Просторіччя з жаргонами становлять особливу «неузаконеним» сферу розмовної мови і протиставляються мови літературному - вищої форми існування національної мови. Для багатьох просторіччі характерні експресивно знижені оціночні слова з гамою відтінків: від фамільярності до грубості, яким у літературній мові є нейтральні синоніми: морда - особа, торохнути - вдарити, спати - спати, драпануть - утекти. У словнику Ожегова для таких слів є позначка: простий. Надмірне і недоцільне вживання просторіччі робить мову людини вульгарною і убогою. Просторіччя можуть виявлятися і в області наголосу (про'цент, замість проце'нт), в області вимови (че замість що, щас замість зараз, стоку замість стільки), в області морфології (вибору ', замість літ. Ви'бори, хочут замість хочуть), слововживання (ложить замість класти, назад у значенні знову) і в багатьох видозмінених формах слів (тапочок, опосля, тута, немає).

Особливо негарно звучать у мові жаргонні вирази - різновид мови який - або групи людей, об'єднаних професією, емоційний спектр: від жартівливо - іронічного до грубо-вульгарного тону. Деякі жаргонізми прийшли з інших мов («чувак» - хлопець з циганського, «хаєр» - волосся з англійської), з різних діалектів («берлять» - пити, «ухайдакать» - втомити). Багато жаргонізми виникли завдяки переносному змістом або асоціаціям, які, проте позбавлені естетичного значення: рвонути - піти, тачка - машина, лимон - мільйон, косар - тисяча рублів. Мало хто з любителів подібних виразів знає, що він говорить як злочинець. Адже багато жаргонізми пробралися в розмовну мову з мови декласованих елементів (арго), поширеного в сфері злочинного світу, який користується ним з метою приховування предмета розмови, щоб ніхто не здогадався про їх злоухщреніях: круто, шмон, беззаконня, бакланів.

Молодіжний сленг відноситься до цього ж розряду грубих слів. Головне в цьому мовному явищі - відхід від буденності, гра, маска. Ризикований, невимушений молодіжний жаргон прагне піти від нудного світу дорослих. Подібно його носіям, він різкий, голосний, зухвалий. Це - результат своєрідного бажання переінакшити світ на інший манер, а також знак «я свій». Серед юного покоління часто вважається модним і привабливим вживання таких слів, яких не зустрінеш ні в одному словнику. Адже значення їх ніяк не пов'язане із самим коренем, а застосовані в мові, вони служать як би химерним замінником і вульгарним розчинником грамотного і гарної мови.

Кльовий - походить від слова «клювати», це той, який клює;

Крутий - значить горбатий;

Вантажити - накладати важкі предмети на людину.

Що ж можна сказати про людину, який в пориві гордині виголошує: а мені по барабану! Дійсно, верхню частину тулуба цієї людини важко назвати головою.

Багато інші слова подібного роду безглузді й безглузді, і смішний той, хто любить покрасуватися за їх рахунок.

А от слово «блін», без якого дехто й не мислять свого мовного існування, крім лексичної абсурдності носить цілком серйозний, дуже некрасивий прихований сенс. Як відзначають дослідники, походження цього слова пов'язане з заміною іншого, нецензурного слова, що починається на цю ж літеру. Варто замислитися, що ми говоримо!

Молодіжний жаргон має свої часові межі: з кожним поколінням молодих (5-7 років) змінюється і набір жаргонізмів. Ніхто зараз вже не пам'ятає таких своєрідних оцінок: залізно - «добре», пшоно - «погано», так широко поширених в 60-70 р.р. ХХ століття. Жаргон - це свого роду мова в мові, ефемерне явище кризового характеру.

У світлі всіх цих роздумів особливо гнітючим явищем виглядає третій, найогидніший, ворог мови - це нецензурна лайка або в народі матершінние слова. Саме поняття «нецензурний» пов'язане з явищем цензури в мові. Звичайно ж, ніяких людей і організацій, які б контролювали мову людей, відстежували і карали б винних у помилках, не існує. Але є моральний цензор - це совість. Коли людина матюкається він втрачає всякий сором і почуття людяності перед оточуючими, йде проти своєї совісті. Адже нерідко при появі на людях розійшовся матершінніка багатьом буває якось не по собі, як ніби кожен особисто стає співучасником чогось брудного, паскудного. Тому серед культурних і грамотних людей нецензурщина немислима.

Деякі сьогодні намагаються узаконити думка, що мат - глибоко російська традиція, національна особливість і навіть гордість народу. Ці невігласи абсолютно не знають історії, а намагаються таким чином виправдати перед собою та іншими свій порок. Насправді лихослів'я на Русі приблизно до середини ХIX століття не тільки не було поширене навіть у селі, але і дуже довго було кримінально караним! Ще за царів Михайла Федоровича і Олексія Михайловича на Русі виматюкався людини піддавали публічної прочуханки. А народна мудрість стверджувала і стверджує, що в сім'ї сквернослова немає миру. Сама схильність до матюки завжди супроводжується й іншими вадами - починаючи алкоголізмом і закінчуючи всілякими формами побутової агресії.

ВИСНОВОК.

Чудовий знавець російської мови Володимир Іванович Даль (1801-1872) навів чимало привітальних формул, які були прийняті в Росії в минулому. Вітаючись з закінчують жнива, казали: «З двома полями стислими, з третім засіяних!». Молотники так само бажали успішної роботи: «За сту на день, по тисячі на тиждень!». «Свіженького тобі!» - Віталися з дівчиною, що черпає воду. «Хліб та сіль!» Або «Чай та цукор», - говорили едящім або питущим.

За допомогою словесних формул етикету ми висловлюємо відносини при зустрічі і розставання, коли кого-небудь дякуємо або приносимо свої вибачення, в ситуації знайомства і в багатьох інших випадках. Кожна мова має своїм фондом етикетних формул. Їх склад у російській мові найбільш повно описаний А. А. Акишина і Н. І. Формановської - авторами численних робіт про сучасній російській мовному етикеті.

Етикетні спілкування відіграє велику роль в житті кожного з нас, але, звичайно, людське спілкування зовсім не зводиться до одних тільки ритуалам. Етикетні ситуації становлять лише деяку частину спілкування. Неетікетное спілкування не менш важливо.

Вся людська діяльність, в тому числі і спілкування, відображає соціальні умови, в яких вона протікає. І наша мова, безсумнівно, будується по - різному в залежності від того, хто спілкується, з якою метою, яким чином, які між спілкуються відносини. Ми так звикли змінювати тип мовлення в залежності від умов спілкування, що робимо це найчастіше несвідомо, автоматично. Автоматично відбувається і сприйняття інформації про людські стосунки, переданої особливостями мови. Але варто допустити помилку у виборі типу мовлення, як автоматизм сприйняття порушується і ми відразу помічаємо те, що раніше випадало від нашої уваги. Мова коливається в такт людських відносин - це і є етикетна модуляція мови. Спеціальна етикетні спілкування відбувається, як ми вже знаємо, лише час від часу, а от видозміни (модуляція) мовного і немовного поведінки під впливом людських відносин відбувається завжди. Значить, це одне з найважливіших засобів висловлювати етикетні зміст - засіб, який завжди в нашому розпорядженні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гвоздарев Ю. А. Мова є сповідь народу ... Кн. Для учнів. -М.: Освіта, 1993.

2. Скворцов Л. І. Культура російської мови: Словник - довідник. - М.: знання, 1995.

3. Голуб І. Б., Розенталь Д. Е. Секрети вимоги до мовлення. - М.: Міжнародні відносини, 1993.

4. Енциклопедія для дітей. Т. 10 Мовознавство. Російська мова. - М.: Аванта +, 1998.

5. Люстровая З. М., Скворцова Л. І., Дерягин В. Я. Бесіди про російською мовою. - М.: Знание, 1978.

6. Смольянинов І.Ф. Про прекрасне говорити чудово. - Л.: Знання, 1974.

7. Розенталь Д.Е. А як краще сказати?: Кн. Для учнів ст. класів. - М.: Просвещение, 1988.

8. Максимов В.І. Точність і виразність слова. - Л.: Просвіта, 1968.

9. Ладиженська Т.О. Живе слово: Усна мова як засіб і предмет навчання. - М.: Просвещение, 1986.

10. Одінцов В.В. Лінгвістичні парадокси: Кн. Для учнів ст. класів. - М.: Просвещение, 1988.