ЗМІСТ:
ВСТУП
1. МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОВИ ШЕКСПІРА
§ Перехід слова з однієї граматичної категорії в іншу
§ Категорія тривалого виду
§ Система форм перфекта
§ Способи передачі умовного способу
§ Особливості формування ступенів порівняння прикметників
§ Вживання займенника "you" поряд з "thou" і специфічні відтінки останнього
§ "Еліпс" як характерна риса стилю Шекспіра
§ Особливості вживання допоміжного дієслова "do".
§ Особливості формування негативних пропозицій
ВИСНОВКИ
БІБЛІОГРАФІЯ
ВСТУП
Епоха Вільяма Шекспіра в мовному відношенні входить в період ранненовоанглийского мови, що охоплює другу половину XV століття і першу половину XVIII століття. Англійська мова цього періоду є подальше і цілком закономірний розвиток системи англійської мови попереднього періоду.
Основні зміни, що відбулися в цей час, стосуються фонетичного ладу англійської мови. Генрі Світ назвав цей період періодом "втрачених закінчень", так як в ненаголошених закінченнях зник нейтральний голосний звук. Відпадання кінцевого голосного пов'язано з істотними змінами в області граматичного ладу, з його зникненням інфінітив багатьох дієслів перестав відрізнятися за звуковим складом від іменників у формі однини, наприклад: answer "відповідь" і "відповідати", love "любов" і "любити" і так далі.
Однак найбільш значним фонетичним зміною цієї епохи, який наклав особливий відбиток на всю систему голосних новоанглийского мови, є Великий Зрушення Гласних (the Great Vowel Shift), що почався в XV столітті. Сутність цього зсуву полягала в тому, що всі довгі голосні звузилися, а самі вузькі голосні [i:] та [u:] діфтонгізіровалісь: [i:> ai], [u:> au].
Протягом ранненовоанглийского періоду система приголосних також зазнала низки змін, з яких слід назвати озвонченіе глухих щілинних [f], [s] і [o] в ненаголошених складах, вокализацию приголосного [r], спрощення груп приголосних, утворення нових щіпящіх і аффрикат.
Що стосується граматичного ладу англійської мови, то, починаючи з XV століття, відбувається встановлення єдиного способу вираження множини іменників поряд зі збереженням пережиткових форм множини. У цей період розвивається форма присвійного відмінка 's і відбуваються зміни в системі займенників. Також у цей час вже відсутня узгодження прикметників з іменниками в числі, тобто мова характеризується загальною незмінюваність прикметників, крім збереглося від англосакс часів зміни за ступенями порівняння.
Що стосується дієслова, то тут ми спостерігаємо майже повне руйнування системи дієслів з чергуванням, які втратили завдяки складним фонетичним змінам цього періоду свій системний характер і збережених як елемент старої якості до наших днів. У цей час також відбувся перехід ряду дієслів з чергуванням в групу дієслів з суфіксація. Крім того, новим у морфологічній системі англійської мови стало інтенсивний розвиток аналітичних форм дієслова і неособистої форм дієслова.
В області словотворення слід відзначити значне наповнення словникового складу мови новими словами, утвореними різними засобами словотворення, широко використовуються в цей період, а також широкий розвиток нового, досить продуктивного способу утворення нових слів: так званого кореневого способу словотворення, внаслідок відмирання різних формотворчих елементів, характерних для тієї чи іншої частини мови.
Однак у ранненовоанглийского період сучасну англійську мову лише формувався, і в межах визнаної мовної норми зберігалася до деякої міри можливість відхилень і різновидів, і панувала бульшая свобода, ніж у пізніші часи.
Тим не менш, епоха Шекспіра, яку англійські історики зазвичай називають Єлизаветинської, по імені королеви Єлизавети I (роки правління 1558 - 1603), не була часом абсолютної мовної нестійкості і хаосу, як її іноді любили зображати вчені XIX століття. Це був лише період більш вільно співіснують варіантів і багатьох ще функціональних архаїзмів. Близькість розмовного та літературного книжної мови породила те враження "свободи" англійської мови того часу, яке склалося у багатьох філологів. Е. Еббот пише: "Англійська мова Єлизаветинської епохи на перший погляд дуже сильно відрізняється від сучасного тим, що в першому будь-які неправильності як в освіті слів, так і в пропозиціях, цілком припустимі. По-перше, майже кожна частина мови може бути використана в ролі будь-якої іншої частини мови. По-друге, ми зустрічаємося з надзвичайною різноманітністю здаються граматичних неточностей. При більш уважному аналізі, однак, ці аномалії, що здаються безладними і незрозумілими, розподіляються по певних рубриках. Треба пам'ятати, що єлизаветинський період був перехідним етапом в історії англійської мови ".
Риси, типові для мови ранненовоанглийского періоду, виражені у Шекспіра особливо яскраво. Ці риси і будуть розглянуті в даній роботі на прикладах з найбільшої трагедії Вільяма Шекспіра "Гамлет".
МОВА І СТИЛЬ В. ШЕКСПІРА
Вільям Шекспір (1564 - 1616) є найбільшим драматургом, мислителем, поетом і, безперечно, однією з найбільш загадкових постатей в літературі. Творчість Шекспіра високогуманно і людяно, грандіозно за масштабами. Здається, всю земну кулю, все людство втягнуто в дію його п'єс. Життя постає перед нами в нескінченному і нестримному русі вперед, у невпинному зміну та оновлення. У цьому головна причина популярності і безсмертя шекспірівських творів.
Однак при написанні даної роботи Шекспір цікавив нас перш за все як найбільший майстер слова. Саме Шекспіром в англійський літературну мову безліч слів було введено вперше. Великий драматург широко розчинив двері перед живою мовою своєї епохи. Поряд із запозиченнями з цієї промови Шекспір нерідко сам створював нові слова.
Складання слів є типовою рисою словотворчості Шекспіра. Сюди відносяться в першу чергу складові прикметники, які так характерні для стилю Шекспіра, і до яких ми ще повернемося в даній роботі.
Але чудово не те, що Шекспір ввів у свої твори багато нових слів. Чудово, що велика кількість їх утримався в англійській літературній мові. Причина не тільки в тому вплив, який справив Шекспір і зі сцени, і через численні видання його творів, а й у самому підході Шекспіра до задачі розширення словника. Торкаючись безлічі сфер життя, Шекспір майже не чіпав вузьких термінів, зрозумілих лише знавцям, а також майже не торкнувся англійських діалектів, так як писав для лондонської публіки.
Крім того, Шекспір ніколи не зводив індивідуалізацію мови своїх героїв до копіювання яких-небудь дрібних особливостей. Виняток становлять лише кілька другорядних персонажів. Так, наприклад, чудернацькі лінгвістичні хитрощі Озрік в "Гамлеті" були передусім типові для евфуістічних джентельменів. Шекспір не копіював мовної дійсності. Але він широко використовував її для вираження думок і почуттів, а також характерних і разом з тим завжди типових особливостей своїх персонажів.
Оцінюючи слова, введені або створені Шекспіром, потрібно пам'ятати, що Шекспір писав для строкатого натовпу "театру широкої публіки" (public theatre), партер якого заповнювався народним глядачем, переважно підмайстрами. Цьому пасастого глядачеві повинно було бути знайома більшість вживаних Шекспіром слів. У переважній більшості випадків, якщо нове створене Шекспіром слово і не було знайоме глядачеві за формою, воно було відоме йому по своєму корені. Слова, введені або створені Шекспіром, грунтувалися на широкій основі і тому легко прижились до стовбура англійської літературної мови. Якщо в області мови Шекспір, за висловом його коментаторів "виконав роботу цілого народу", то домогтися цього він міг виключно тому, що робота цілого народу знайшла в його творчості найбільш повне своє вираження.
Однак багатство мови Шекспіра полягає не стільки в кількості слів, скільки у величезній кількості значень і відтінків, в яких Шекспір вживає слово. Мова Шекспіра різко виділяється своїм семантичним багатством. Корінь цього багатства полягає в тому, що Шекспір широко черпав значення і відтінки значень слів з народної мови своєї епохи. А в той час сучасний англійський літературну мову ще твориться, і значення слів ще не були обмежені визначеннями тлумачних словників.
Шекспір не був свідомим порушником встановлених норм, так як ці норми в навколишньому його мовної дійсності були ще далеко не встановлені.
Оволодіння семантикою мови дозволило Шекспірові широко застосовувати "гру слів" або каламбур. Семантиці Шекспіра належить також своєрідна риса, генетично висхідна до каламбуру, але нічого спільного з каламбуром вже не має. Вона полягає в тому, що Шекспір нерідко вживає одне слово у двох або декількох значеннях одночасно.
При розмові про мову Шекспіра слід згадати і випадки пересування слова з однієї граматичної функції в іншу. Серед своїх сучасників Шекспір і тут стоїть на першому місці. Перетворюючи, наприклад, іменник в дієслово, Шекспір як би "уречевлює" дієслово і домагається тієї конкретності і разом з тим стислості, яка взагалі характерна для його стилю.
Насиченість образністю є особливо типовою рисою стилю Шекспіра. "Кожне слово у нього картина", - сказав про Шекспіра поет Томас Грей. Великий драматург перш за все прагнув до компактності, до того, щоб кожне слово виражало, по можливості, цілу думку, емоцію або образ.
Для стисненого стилю Шекспіра також типові еліптичні форми, які не затемнюють сенсу, а лише надають синтаксису своєрідний колорит.
Таким чином, мова Шекспіра не тільки володіє особливою колоритністю та самобутністю, а й відбиває всі особливості мови своєї епохи, так як взаємодія художньо-літературної мови та мови розмовного було типовою рисою XVI століття. У результаті ретельного аналізу різних письмових документів як літературного, так і нелітературного характеру, Г. Уальд приходить до висновку, що "слід всіляко підкреслити найтісніший зв'язок між розмовною літературною мовою та мовою англійської літератури. Мова, на якому Шекспір говорив, був тією мовою, на якому він писав ".
МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОВИ ШЕКСПІРА
Перехід слова з однієї граматичної категорії в іншу
В англійській мові одне слово може бути й іменником, і прикметником, і дієсловом. У цьому відношенні особливо виділяється епоха Шекспіра. То був час, коли величезній кількості слів були додані нові граматичні функції. Серед своїх сучасників Шекспір і тут стоїть на першому місці. Образність мови Шекспіра обумовлена, в тому числі саме тим, що у нього слово особливо легко переходить з однієї граматичної категорії в іншу.
Так, наприклад, від будь-якого іменника або прикметника може бути створено дієслово (зазвичай в активному значенні), що було взагалі характерно для авторів епохи Єлизавети: "And 'gins to pale his uneffectual fire ... "(I, 5). Від прикметника "pale" Шекспір утворює дієслово to "pale" (робити блідим).
Від іменника "night" Шекспір утворює причетну форму "nighted (benighted)": "Good Hamlet, cast thy nighted colour off"
(I, 2), що означає "thy night-like colour".
Прикметники вільно вживаються у Шекспіра як прислівники:
"I do know, when the blood burns, how prodigal the soul lends the tongue vows." (I, 3)
"And you, my sinews, grow not instant old." (I, 5)
Крім того, прикметники часто вживаються як іменники, навіть в однині: "... 'Twas caviare to the general ... "(II, 2) (" ... ця п'єса була ікрою для натовпу ... ").
Неперехідні дієслова у Шекспіра набувають іноді перехідний значення. Наприклад, "to toil" (трудитися) може означати "виснажувати себе працею":
"Why this same strict and observant watch so nightly toils the subject of the land?" (I, 1)
("Навіщо щоночі стояння на варті виснажує підданих країни?")
У рідкісних випадках перехідні дієслова вживалися в непереходном значенні, наприклад, дієслово "to lack (to be needed)":
"... And what so poor a man as Hamlet is may do to exdivss his love and friending to you, God willing, shall not lack." (I, 5)
ДІЄСЛОВО
Приватні закінчення дієслова
Що стосується дієслова, то у Шекспіра він ще не втратив здатність передавати значення особи. Типові закінчення другої особи однини "-st" і "-est":
I know - thou knowest;
I have - thou hast;
I do - thou doest (dost);
I should - thou shouldst;
I would - thou wouldst.
"I prithee, when thou see st that act afoot ..." (III, 2)
"So is it, if thou knew 'st our purposes." (IV, 3)
"Thou still ha st been the father of good news." (II, 2)
"O Jephthah, judge of Israel, what a treasure had st thou!" (II, 2)
"If thou do st marry ..." (III, 1)
"Thus did est thou." (IV, 7)
"And duller should st thou be than the fat weed that roots itself in ease on Lethe wharf, would st thou not stir in this." (I, 5)
"Well said, old mole! can st work i 'the earth so fast? "(I, 5)
"... Thou may 'st not coldly set our sovereign process." (IV, 3)
"What have I done that thou dare st wag thy tongue in noise so rude against me?" (III, 4)
При цьому один і той же персонаж при зверненні до одного й того ж співрозмовнику вживає іноді займенник "you" з відповідною формою дієслова, іноді займенник "thou" з відповідною формою дієслова на "-st":
"Dost thou hear me, old friend; can you play" The Murder of Gonzado? "
(II, 2)
"Sense sure you have, else could you not have motion; ... If thou canst mutine in a matron's bones ..." (III, 4)
Таким чином, різниця між цими двома формами не відповідає якому-небудь цілком певному розбіжності у відносинах між людьми. Ясно тільки те, що вживання форм на "-st" можливо лише за певної міри близькості між ними. Однак такий ступінь близькості, яка робить можливим вживання форм на "-st", в той же час зовсім не виключає і вживання форм без закінчення. Мабуть, між цими двома варіантами існує якесь відмінність стилістичного характеру, яке, однак, для сучасного дослідника важко вловлюється.
Таким чином, категорія числа у другій особі дієслова знаходиться в цей період у процесі зникнення, але ще не зникла остаточно, так як у відомих умовах можливість вираження відмінності між єдиним і множинним числом у другій особі дієслова все ще зберігається. Форма другої особи однини на "-st", пов'язана з особовим займенником "thou", протягом XVII століття поступово витісняється зі звичайного літературної мови.
Дієслово "to be" як Супплетівние має у другій особі такі форми:
I am - thou art;
I was - thou wast;
I were - thou wert;
I will - thou wilt;
I shall - thou shalt.
"If thou art privy to the country fate ..." (I, 1)
"Thou art a scholar ..." (I, 1)
"Or, if thou wilt needs marry, marry a fool." (III, 1)
"What wilt thou do?" (III, 4)
"... Thou shalt escape calumny." (III, 1)
"And thou shalt live in this fair world behind." (III, 2)
Ще однією формою, що зберегла у Шекспіра здатність морфологічно передавати значення особи, була форма третьої особи однини. Однак тут відбувається важлива зміна, пов'язане з тим, що в XV-XVI століттях, поряд із закінченням "- (e) th", у третій особі теперішнього часу дійсного способу з'являється закінчення "- (e) s", яке в среднеанглийский період було характерною особливістю північного діалекту. Його походження залишається спірним. Можливо, воно проникло у форму третьої особи з форми другої особи однини, яке в північному діалекті закінчувалася на "-s" (а не на "-st"). Досить імовірно також, що в його розповсюдженні на третю особу позначився вплив форми третьої особи "is" від дієслова "be". У XV столітті форма третьої особи на "-s" стала проникати через посередництво центральних діалектів у національну мову. Але протягом деякого часу обидві форми - з закінченнями "- (e) th" і "- (e) s" - функціонують паралельно і можуть зустрічатися в одному й тому ж тексті майже поруч.
Так, Іванова І.П. і Чахоян Л.П. в "Історії англійської мови" наводять наступний приклад: у пролозі до сцени мишоловки в "Гамлеті" у виданні 1603 ми зустрічаємо "then the Queene commeth and findes him dead." ВСТУП
1. МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОВИ ШЕКСПІРА
§ Перехід слова з однієї граматичної категорії в іншу
- ДІЄСЛОВО
§ Категорія тривалого виду
§ Система форм перфекта
§ Способи передачі умовного способу
- Прикметники
§ Особливості формування ступенів порівняння прикметників
- ЗАЙМЕННИК
§ Вживання займенника "you" поряд з "thou" і специфічні відтінки останнього
- Прийменники
- Синтаксичних особливостей мови ШЕКСПІРА
§ "Еліпс" як характерна риса стилю Шекспіра
§ Особливості вживання допоміжного дієслова "do".
§ Особливості формування негативних пропозицій
ВИСНОВКИ
БІБЛІОГРАФІЯ
ВСТУП
Епоха Вільяма Шекспіра в мовному відношенні входить в період ранненовоанглийского мови, що охоплює другу половину XV століття і першу половину XVIII століття. Англійська мова цього періоду є подальше і цілком закономірний розвиток системи англійської мови попереднього періоду.
Основні зміни, що відбулися в цей час, стосуються фонетичного ладу англійської мови. Генрі Світ назвав цей період періодом "втрачених закінчень", так як в ненаголошених закінченнях зник нейтральний голосний звук. Відпадання кінцевого голосного пов'язано з істотними змінами в області граматичного ладу, з його зникненням інфінітив багатьох дієслів перестав відрізнятися за звуковим складом від іменників у формі однини, наприклад: answer "відповідь" і "відповідати", love "любов" і "любити" і так далі.
Однак найбільш значним фонетичним зміною цієї епохи, який наклав особливий відбиток на всю систему голосних новоанглийского мови, є Великий Зрушення Гласних (the Great Vowel Shift), що почався в XV столітті. Сутність цього зсуву полягала в тому, що всі довгі голосні звузилися, а самі вузькі голосні [i:] та [u:] діфтонгізіровалісь: [i:> ai], [u:> au].
Протягом ранненовоанглийского періоду система приголосних також зазнала низки змін, з яких слід назвати озвонченіе глухих щілинних [f], [s] і [o] в ненаголошених складах, вокализацию приголосного [r], спрощення груп приголосних, утворення нових щіпящіх і аффрикат.
Що стосується граматичного ладу англійської мови, то, починаючи з XV століття, відбувається встановлення єдиного способу вираження множини іменників поряд зі збереженням пережиткових форм множини. У цей період розвивається форма присвійного відмінка 's і відбуваються зміни в системі займенників. Також у цей час вже відсутня узгодження прикметників з іменниками в числі, тобто мова характеризується загальною незмінюваність прикметників, крім збереглося від англосакс часів зміни за ступенями порівняння.
Що стосується дієслова, то тут ми спостерігаємо майже повне руйнування системи дієслів з чергуванням, які втратили завдяки складним фонетичним змінам цього періоду свій системний характер і збережених як елемент старої якості до наших днів. У цей час також відбувся перехід ряду дієслів з чергуванням в групу дієслів з суфіксація. Крім того, новим у морфологічній системі англійської мови стало інтенсивний розвиток аналітичних форм дієслова і неособистої форм дієслова.
В області словотворення слід відзначити значне наповнення словникового складу мови новими словами, утвореними різними засобами словотворення, широко використовуються в цей період, а також широкий розвиток нового, досить продуктивного способу утворення нових слів: так званого кореневого способу словотворення, внаслідок відмирання різних формотворчих елементів, характерних для тієї чи іншої частини мови.
Однак у ранненовоанглийского період сучасну англійську мову лише формувався, і в межах визнаної мовної норми зберігалася до деякої міри можливість відхилень і різновидів, і панувала бульшая свобода, ніж у пізніші часи.
Тим не менш, епоха Шекспіра, яку англійські історики зазвичай називають Єлизаветинської, по імені королеви Єлизавети I (роки правління 1558 - 1603), не була часом абсолютної мовної нестійкості і хаосу, як її іноді любили зображати вчені XIX століття. Це був лише період більш вільно співіснують варіантів і багатьох ще функціональних архаїзмів. Близькість розмовного та літературного книжної мови породила те враження "свободи" англійської мови того часу, яке склалося у багатьох філологів. Е. Еббот пише: "Англійська мова Єлизаветинської епохи на перший погляд дуже сильно відрізняється від сучасного тим, що в першому будь-які неправильності як в освіті слів, так і в пропозиціях, цілком припустимі. По-перше, майже кожна частина мови може бути використана в ролі будь-якої іншої частини мови. По-друге, ми зустрічаємося з надзвичайною різноманітністю здаються граматичних неточностей. При більш уважному аналізі, однак, ці аномалії, що здаються безладними і незрозумілими, розподіляються по певних рубриках. Треба пам'ятати, що єлизаветинський період був перехідним етапом в історії англійської мови ".
Риси, типові для мови ранненовоанглийского періоду, виражені у Шекспіра особливо яскраво. Ці риси і будуть розглянуті в даній роботі на прикладах з найбільшої трагедії Вільяма Шекспіра "Гамлет".
МОВА І СТИЛЬ В. ШЕКСПІРА
Вільям Шекспір (1564 - 1616) є найбільшим драматургом, мислителем, поетом і, безперечно, однією з найбільш загадкових постатей в літературі. Творчість Шекспіра високогуманно і людяно, грандіозно за масштабами. Здається, всю земну кулю, все людство втягнуто в дію його п'єс. Життя постає перед нами в нескінченному і нестримному русі вперед, у невпинному зміну та оновлення. У цьому головна причина популярності і безсмертя шекспірівських творів.
Однак при написанні даної роботи Шекспір цікавив нас перш за все як найбільший майстер слова. Саме Шекспіром в англійський літературну мову безліч слів було введено вперше. Великий драматург широко розчинив двері перед живою мовою своєї епохи. Поряд із запозиченнями з цієї промови Шекспір нерідко сам створював нові слова.
Складання слів є типовою рисою словотворчості Шекспіра. Сюди відносяться в першу чергу складові прикметники, які так характерні для стилю Шекспіра, і до яких ми ще повернемося в даній роботі.
Але чудово не те, що Шекспір ввів у свої твори багато нових слів. Чудово, що велика кількість їх утримався в англійській літературній мові. Причина не тільки в тому вплив, який справив Шекспір і зі сцени, і через численні видання його творів, а й у самому підході Шекспіра до задачі розширення словника. Торкаючись безлічі сфер життя, Шекспір майже не чіпав вузьких термінів, зрозумілих лише знавцям, а також майже не торкнувся англійських діалектів, так як писав для лондонської публіки.
Крім того, Шекспір ніколи не зводив індивідуалізацію мови своїх героїв до копіювання яких-небудь дрібних особливостей. Виняток становлять лише кілька другорядних персонажів. Так, наприклад, чудернацькі лінгвістичні хитрощі Озрік в "Гамлеті" були передусім типові для евфуістічних джентельменів. Шекспір не копіював мовної дійсності. Але він широко використовував її для вираження думок і почуттів, а також характерних і разом з тим завжди типових особливостей своїх персонажів.
Оцінюючи слова, введені або створені Шекспіром, потрібно пам'ятати, що Шекспір писав для строкатого натовпу "театру широкої публіки" (public theatre), партер якого заповнювався народним глядачем, переважно підмайстрами. Цьому пасастого глядачеві повинно було бути знайома більшість вживаних Шекспіром слів. У переважній більшості випадків, якщо нове створене Шекспіром слово і не було знайоме глядачеві за формою, воно було відоме йому по своєму корені. Слова, введені або створені Шекспіром, грунтувалися на широкій основі і тому легко прижились до стовбура англійської літературної мови. Якщо в області мови Шекспір, за висловом його коментаторів "виконав роботу цілого народу", то домогтися цього він міг виключно тому, що робота цілого народу знайшла в його творчості найбільш повне своє вираження.
Однак багатство мови Шекспіра полягає не стільки в кількості слів, скільки у величезній кількості значень і відтінків, в яких Шекспір вживає слово. Мова Шекспіра різко виділяється своїм семантичним багатством. Корінь цього багатства полягає в тому, що Шекспір широко черпав значення і відтінки значень слів з народної мови своєї епохи. А в той час сучасний англійський літературну мову ще твориться, і значення слів ще не були обмежені визначеннями тлумачних словників.
Шекспір не був свідомим порушником встановлених норм, так як ці норми в навколишньому його мовної дійсності були ще далеко не встановлені.
Оволодіння семантикою мови дозволило Шекспірові широко застосовувати "гру слів" або каламбур. Семантиці Шекспіра належить також своєрідна риса, генетично висхідна до каламбуру, але нічого спільного з каламбуром вже не має. Вона полягає в тому, що Шекспір нерідко вживає одне слово у двох або декількох значеннях одночасно.
При розмові про мову Шекспіра слід згадати і випадки пересування слова з однієї граматичної функції в іншу. Серед своїх сучасників Шекспір і тут стоїть на першому місці. Перетворюючи, наприклад, іменник в дієслово, Шекспір як би "уречевлює" дієслово і домагається тієї конкретності і разом з тим стислості, яка взагалі характерна для його стилю.
Насиченість образністю є особливо типовою рисою стилю Шекспіра. "Кожне слово у нього картина", - сказав про Шекспіра поет Томас Грей. Великий драматург перш за все прагнув до компактності, до того, щоб кожне слово виражало, по можливості, цілу думку, емоцію або образ.
Для стисненого стилю Шекспіра також типові еліптичні форми, які не затемнюють сенсу, а лише надають синтаксису своєрідний колорит.
Таким чином, мова Шекспіра не тільки володіє особливою колоритністю та самобутністю, а й відбиває всі особливості мови своєї епохи, так як взаємодія художньо-літературної мови та мови розмовного було типовою рисою XVI століття. У результаті ретельного аналізу різних письмових документів як літературного, так і нелітературного характеру, Г. Уальд приходить до висновку, що "слід всіляко підкреслити найтісніший зв'язок між розмовною літературною мовою та мовою англійської літератури. Мова, на якому Шекспір говорив, був тією мовою, на якому він писав ".
МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОВИ ШЕКСПІРА
Перехід слова з однієї граматичної категорії в іншу
В англійській мові одне слово може бути й іменником, і прикметником, і дієсловом. У цьому відношенні особливо виділяється епоха Шекспіра. То був час, коли величезній кількості слів були додані нові граматичні функції. Серед своїх сучасників Шекспір і тут стоїть на першому місці. Образність мови Шекспіра обумовлена, в тому числі саме тим, що у нього слово особливо легко переходить з однієї граматичної категорії в іншу.
Так, наприклад, від будь-якого іменника або прикметника може бути створено дієслово (зазвичай в активному значенні), що було взагалі характерно для авторів епохи Єлизавети: "And 'gins to pale his uneffectual fire ... "(I, 5). Від прикметника "pale" Шекспір утворює дієслово to "pale" (робити блідим).
Від іменника "night" Шекспір утворює причетну форму "nighted (benighted)": "Good Hamlet, cast thy nighted colour off"
(I, 2), що означає "thy night-like colour".
Прикметники вільно вживаються у Шекспіра як прислівники:
"I do know, when the blood burns, how prodigal the soul lends the tongue vows." (I, 3)
"And you, my sinews, grow not instant old." (I, 5)
Крім того, прикметники часто вживаються як іменники, навіть в однині: "... 'Twas caviare to the general ... "(II, 2) (" ... ця п'єса була ікрою для натовпу ... ").
Неперехідні дієслова у Шекспіра набувають іноді перехідний значення. Наприклад, "to toil" (трудитися) може означати "виснажувати себе працею":
"Why this same strict and observant watch so nightly toils the subject of the land?" (I, 1)
("Навіщо щоночі стояння на варті виснажує підданих країни?")
У рідкісних випадках перехідні дієслова вживалися в непереходном значенні, наприклад, дієслово "to lack (to be needed)":
"... And what so poor a man as Hamlet is may do to exdivss his love and friending to you, God willing, shall not lack." (I, 5)
ДІЄСЛОВО
Приватні закінчення дієслова
Що стосується дієслова, то у Шекспіра він ще не втратив здатність передавати значення особи. Типові закінчення другої особи однини "-st" і "-est":
I know - thou knowest;
I have - thou hast;
I do - thou doest (dost);
I should - thou shouldst;
I would - thou wouldst.
"I prithee, when thou see st that act afoot ..." (III, 2)
"So is it, if thou knew 'st our purposes." (IV, 3)
"Thou still ha st been the father of good news." (II, 2)
"O Jephthah, judge of Israel, what a treasure had st thou!" (II, 2)
"If thou do st marry ..." (III, 1)
"Thus did est thou." (IV, 7)
"And duller should st thou be than the fat weed that roots itself in ease on Lethe wharf, would st thou not stir in this." (I, 5)
"Well said, old mole! can st work i 'the earth so fast? "(I, 5)
"... Thou may 'st not coldly set our sovereign process." (IV, 3)
"What have I done that thou dare st wag thy tongue in noise so rude against me?" (III, 4)
При цьому один і той же персонаж при зверненні до одного й того ж співрозмовнику вживає іноді займенник "you" з відповідною формою дієслова, іноді займенник "thou" з відповідною формою дієслова на "-st":
"Dost thou hear me, old friend; can you play" The Murder of Gonzado? "
(II, 2)
"Sense sure you have, else could you not have motion; ... If thou canst mutine in a matron's bones ..." (III, 4)
Таким чином, різниця між цими двома формами не відповідає якому-небудь цілком певному розбіжності у відносинах між людьми. Ясно тільки те, що вживання форм на "-st" можливо лише за певної міри близькості між ними. Однак такий ступінь близькості, яка робить можливим вживання форм на "-st", в той же час зовсім не виключає і вживання форм без закінчення. Мабуть, між цими двома варіантами існує якесь відмінність стилістичного характеру, яке, однак, для сучасного дослідника важко вловлюється.
Таким чином, категорія числа у другій особі дієслова знаходиться в цей період у процесі зникнення, але ще не зникла остаточно, так як у відомих умовах можливість вираження відмінності між єдиним і множинним числом у другій особі дієслова все ще зберігається. Форма другої особи однини на "-st", пов'язана з особовим займенником "thou", протягом XVII століття поступово витісняється зі звичайного літературної мови.
Дієслово "to be" як Супплетівние має у другій особі такі форми:
I am - thou art;
I was - thou wast;
I were - thou wert;
I will - thou wilt;
I shall - thou shalt.
"If thou art privy to the country fate ..." (I, 1)
"Thou art a scholar ..." (I, 1)
"Or, if thou wilt needs marry, marry a fool." (III, 1)
"What wilt thou do?" (III, 4)
"... Thou shalt escape calumny." (III, 1)
"And thou shalt live in this fair world behind." (III, 2)
Ще однією формою, що зберегла у Шекспіра здатність морфологічно передавати значення особи, була форма третьої особи однини. Однак тут відбувається важлива зміна, пов'язане з тим, що в XV-XVI століттях, поряд із закінченням "- (e) th", у третій особі теперішнього часу дійсного способу з'являється закінчення "- (e) s", яке в среднеанглийский період було характерною особливістю північного діалекту. Його походження залишається спірним. Можливо, воно проникло у форму третьої особи з форми другої особи однини, яке в північному діалекті закінчувалася на "-s" (а не на "-st"). Досить імовірно також, що в його розповсюдженні на третю особу позначився вплив форми третьої особи "is" від дієслова "be". У XV столітті форма третьої особи на "-s" стала проникати через посередництво центральних діалектів у національну мову. Але протягом деякого часу обидві форми - з закінченнями "- (e) th" і "- (e) s" - функціонують паралельно і можуть зустрічатися в одному й тому ж тексті майже поруч.
У творах Шекспіра форма на "- (e) s" зустрічається поряд з формою на "- (e) th", мабуть, без будь-яких стилістичних відмінностей. Про це можна судити, наприклад, по наступному уривку з першої сцени першого дії "Гамлета":
Marcellus: O! Farewell, honest soldier.
Who hath relieved you?
Francisco: Bernardo has my place. (I, 1)
Однак форма на "- (e) s" вже витісняє форму на "- (e) th". Так, у першій дії "Гамлета" форма на "- (e) s" зустрічається в три рази частіше, ніж форма на "- (e) th "(74 рази і 25 відповідно). При цьому закінчення "- (e) th" вживається в основному з дієсловами "to have" і "to do" (16 і 7 разів відповідно), які найчастіше вживаються як допоміжні:
"With martial stalk hath he gone by our watch." (I, 1)
"And now so soil nor cautel doth besmirch the virtue of his will." (I, 3)
Дієслова "to have" і "to do" із закінченням "- (e) s" вживаються лише два і три рази відповідно:
"Bernardo has my place." (I, 1)
"What, has this thing appear'd again to-night?" (I, 1)
"... Whose sore task does not divide the Sunday from the week." (I, 1)
"For nature crescent does not grow done in thews and bulk." (I, 3)
"What does this mean, my lord?" (I, 4)
Зі смисловими дієсловами Шекспір використовує форму на "- (e) s":
"Haratio says 'tis but our fantasy." (I, 1)
"This bodes some strange eruption to our state." (I, 1)
"At least the whisper goes so." (I, 1)
"It shows a will most incorrect to heaven." (I, 2)
"The air bites shrewdly." (I, 4)
У першій дії зустрічаються лише два смислових дієслова, з якими Шекспір вживає закінчення "- (e) th":
"The bird of dawning singeth all night long." (I, 1)
"But I have that within which passeth show." (I, 2)
Сильні дієслова та їх форми
У новоанглийский період існували три форми сильних дієслів: 1) інфінітив; 2) форма минулого часу; 3) причастя друге.
В епоху Шекспіра в багатьох дієсловах ще панувала нестійкість в голосних. Так, наприклад, поряд з "wrote" зустрічалася форма минулого часу "writ", поряд з "rode - rid", поряд з "sang - sung", поряд з "began - begun":
"Nor what he spake (= spoke) ... was not like madness." (III, 1)
Крім того, в шекспірівське час, а інколи й у більш пізні часи, зустрічаються також випадки, коли причастя другий збігається за формою з минулим часом в дієсловах, у яких ці форми тепер розрізняються. Наприклад, від дієслова "take" причастя друге має іноді форму "took", тоді як у сучасній мові допустиме лише форма "taken". У "Гамлеті" ми зустрічаємося з наступним подібним випадком:
"... You must not think ... that we can let our beard be shook with danger ..." (IV, 7)
Особливого розгляду заслуговує розвиток закінчення "-en" в причасті другому. Це закінчення в багатьох дієсловах виявилося достатньо сильним, щоб протистояти загальній тенденції відпадання неударних закінчень. У деяких дієслів, які починали вже втрачати закінчення "-en" в причасті другому в среднеанглийский період, воно було згодом відновлено і є тепер обов'язковим. Так, наприклад, йде справа з дієсловом "fall". У среднеанглийский період "-n" в причасті цього дієслова, як і багатьох інших, могло відпадати. У новоанглійських мовою єдино можлива форма цього причастя - "fallen". Ці випадки підтверджують той принцип, що відпасти могли тільки закінчення, втратили своє значення.
У зв'язку з цим, можна навести такі приклади з "Гамлета":
"It would be spoke to." (I, 1)
"... We have here writ to Norway, uncle of young Fortinbras, - who impotent and bed-rid ..." (I, 2)
"And we did think it writ down in our duty to let you know of it." (I, 2)
"But that I am forbid to tell the secrets of my prison-house ..." (I, 5)
"I will find where truth is hid." (II, 2)
"... The hobby - horse is forgot." (III, 2)
"... The story is extant, and writ in choice Italian." (III, 2)
"Have you forgot me?" (III, 4)
"Alack, I had forgot." (III, 4)
"A man may fish with the worm that hath eat of a king." (IV, 3)
Як видно з цих прикладів, Шекспір формує причастя друге ще без допомоги закінчення "-en". Однак, поряд з цим, ми зустрічаємо форму причастя другого "forgotten", що ще раз свідчить про наявність різних вільно співіснують варіантів і багатьох ще функціональних архаїзмів:
"... Die two months ago, and not forgotten yet?" (III, 2)
У небагатьох дієсловах до теперішнього часу спостерігається коливання між формами причастя другого з закінченням "-en" і без нього. Наприклад, від дієслова "bite" причастя "bitten" і "bit", від "bid - bidden" і "bid". У більшості цих випадків саме форми без "-en" звучать архаїчно.
Категорія тривалого виду
Система передачі видових значень в давньоанглійській може бути представлена двома протиставленнями: нетривалий дію / тривале і незавершене дію / завершене. При цьому перші члени цих протиставлень виражалися морфологічно, а другі - синтаксично. У середньоанглійської виникають передумови для створення нової системи видових протиставлень: протиставлення видових форм невідовим і один одному (що характерно для сучасної системи відовременних форм). Для цієї нової системи дієслівних видових форм потрібна якісно нова форма передачі тривалої дії. Ця потреба реалізувалася в кінці среднеанглийского періоду.
У XIV столітті знову починається кількісне зростання описових конструкцій, які складаються з "to be + дієприкметник друге". Одночасно з'являється ще один спосіб передачі тривалої дії за допомогою синтаксичної конструкції, що складається з дієслова "bēōn (wesan)" та обставини, вираженого герундієм з прийменником "in" або "on":
hē was on huntinge - він був на полюванні
Ця конструкція з моменту свого виникнення передавала значення тривалої дії, обмеженої в часі, тобто значення, притаманне сучасному Continuous.
Протягом XV століття привід редукується в елемент "-a", який проклітіческі додається до герундій. Так виникають дві паралельні конструкції, що розрізняються лише елементом "-a": is speaking, is a-coming. Зовнішнє збіг цих побудов призвело до їх злиття, яке відбулося, мабуть, вже в XVI столітті. При цьому значення збереглося від конструкції з герундієм, тобто значення тривалої дії, обмеженої в часі.
Елемент "a-" вживався аж до кінця XVII століття. Тільки починаючи з XVII століття, форми Continuous остаточно набувають сучасного вигляду.
Герундій з елементом "a-" зустрічається й у Шекспіра:
"Even in their promise, as it is a-making, you must not take fire." (I, 3)
"This is most brave, that I ... must ... unpack my heart with words, and fall a-cursing." (II, 2)
Виникнення Continuous як єдиної аналітичної форми належить до ранненовоанглийского періоду. У цей час дієслово "to be" повністю проходить процес грамматізаціі і перетворюється в допоміжний дієслово. Обидві частини колишніх синтаксичних конструкцій об'єднуються і починають передавати єдине граматичне значення. Це об'єднання частин в єдину нерозкладних граматичну форму доводиться зокрема тим, що дві початково різні синтаксичні конструкції об'єдналися в одній морфологічної формі.
У Шекспіра форми тривалого виду зустрічаються дещо частіше, ніж у Чосера, але все ж порівняно нечисленні:
"We coted them on the way; and hither are they coming, to offer you service." (II, 2)
"They are coming to the play; I must be idle." (III, 2)
"The king, and queen, and all are coming down." (V, 2)
"His sword which was declining on the milky head of reverend priam, seem'di'the air to stick." (II, 2)
"My lord, as I was sewing in my closet, lord Hamlet ... he comes before me." (II, 1)
Система форм перфекта
Система форм перфекта, що виникла ще в давньоанглійській, продовжує розвиватися в новоанглийский період. У Шекспіра в наявності розвинена система перфектний форм:
"I know the good king and queen have sent for you." (II, 2)
"He hath, my lord, of late, made many tenders of his affection to me." (I, 3)
"Ere yet the salt of most unrighteous tears had left the flushing in her galled eyes, she married." (I, 2)
"I have thought some of nature's journeymen had made men." (III, 2)
Протягом ранненовоанглийского періоду відбувається подальше обмеження вживання дієслова "to be" в якості допоміжного дієслова аналітичної форми перфекта. Відмирання конструкції з дієсловом "to be" або обмежений її вживання, безсумнівно, пов'язане з посилюється раціоналізацією англійської граматики. До того ж, все частіше зустрічається освіта пасивних форм від багатьох неперехідних дієслів, а останні утворювалися завжди з дієсловом "to be". Тому, форми перфекта з дієсловом "to be" можливі тільки від таких дієслів, які за своїм значенням не можуть мати пасивної форми. Втім, у швидкій розмовної мови в третій особі однини перфекта обидві форми співпадають в звуковому відношенні: як "is", так і "has" скорочуються до [z].
Однак у Шекспіра іноді зустрічаються форми перфекта від дієслів руху з допоміжним дієсловом "to be":
"My hour is almost come." (I, 5)
"The ambassadors from Norway, my lord, are joyfully return'd." (II, 2)
"The actors are come hither, my lord." (II, 2)
"Where is he gone?" (IV, 1)
"Her brother is in secret come from France." (IV, 5)
"Hamlet return'd shall know you are come home." (IV, 7)
"... You from England, are here arrived." (V, 2)
У подальшому такі форми поступово виходять з ужитку.
Способи передачі умовного способу
Система нахилень розвивається в новоанглийский період у бік уточнення засобів вираження окремих модальних відтінків і, у зв'язку з цим, у бік зростання аналітичних форм. Виникнення аналітичних форм умовного способу пов'язано з втратою деякими модальними дієсловами власного лексичного значення в поєднанні з інфінітивом. Процесу морфологізаціі, тобто переходу в аналітичні форми умовного способу, в ранненовоанглийского піддалися поєднання "might + infinitive", "should + infinitive", "would + infinitive" і частково "may + infinitive":
"I might not this believe without the sensible and true avouch of mine own eyes." (I, 1)
"Why should we in our peevish opposition take it to heart?" (I, 2)
"I would not hear your enemy say so." (I, 2)
"What may this mean, that thou ... revisit'st thus the glimpses of the moon ..?" (I, 4)
В епоху Шекспіра в умовних періодах вживаються як форми синтетичного кон'юнктива, успадковані від давньоанглійського періоду, так і форми аналітичного кондіціоналіса. Синтетичний кон'юнктів зустрічається, наприклад, у наступних реченнях:
"... A moiety competent was gaged by our king; which had return'd to the inheritance of Fortinbras, had he been vanquisher." (I, 1)
"... But yet I could accuse me of such things that it were better my mother had not borne me." (III, 1)
"'Twere good you let him know." (III, 4)
"It had been so with us had we been there." (IV, 1)
"'Twere good she were spoken with." (IV, 5)
Як ми бачимо з цих прикладів, у ряді випадків протягом ранненовоанглийского періоду можливо вживання форм синтетичного кон'юнктива в головному реченні умовного періоду.
Шекспіром широко вживалося умовний спосіб, який виражав припущення, умова, бажання. Однак за формою воно нерідко було тотожне з інфінітивом і ніщо, крім контексту (у разі минулого часу), не вказувало на умовний спосіб:
"... If again this apparition come ..." (I, 1)
"... I think it be no other but e'en so." (I, 1)
"If there be any good thing to be done ..." (I, 1)
"Though yet of Hamlet our dear brother's death the memory be green ..."
(I, 2)
"If it assume my noble father's person, I'll speak to it." (I, 2)
"Be thou a spirit of health or goblin damn'd, bring with thee airs from heaven or blasts from hell, be thy intents wicked or charitable, thou comest in such a questionable shape, that I will speak to thee ..." (I, 4)
"But if't be he I mean, he's very wild." (II, 1)
"Though this be madness, yet there is method in't." (II, 2)
"Take this from this, if this be otherwise." (II, 2)
"... If he love her not, and be not from his reason fall'n thereon, let me be no assistant for a state ..." (II, 2)
"If it live in your memory, begin at this line." (II, 2)
"For murder, though it have no tongue, will speak with most miraculous organ." (II, 2)
"I do wish that your good beauties be the happy cause of Hamlet's wildness." (III, 1)
"That if you be honest and fair, your honesty should admit no discourse to your beauty." (III, 1)
"Pray can I not, though inclination be as sharp as will." (III, 3)
"What is a man, if his chief good and market of his time be but to sleep and feed?" (IV, 4)
"If he by chance escape your venom'd stuck, our purpose may hold there." (IV, 7)
"If his fitness speaks, mine is ready; now or whensoever, provided I be so able as now." (V, 1)
Форми синтетичного кон'юнктива вживаються також (у першому і третьому особі) для вираження призову або побажання:
"Well, sit we down." (I, 1)
"Break we our watch up." (I, 1)
"Come, go we to the king." (II, 1)
"Couch we awhile, and mark." (V, 1)
В інших випадках у цьому значенні вживаються поєднання зі службовим дієсловом "let":
"Let us once again assail your ears ..." (I, 1)
"Let us hear Bernardo speak of it." (I, 1)
"Let us impart what we have seen to-night unto young Hamlet." (I, 1)
"For God's love, let me hear." (I, 2)
"Let the doors be shut upon him, that he may play the fool no where but in's own house." (III, 1)
"Let his queen mother all alone entreat him to show his grief." (III, 1)
"And let him ply his music." (II, 1)
"... Let them be well used ..." (II, 2)
Поряд з цим у Шекспіра вживаються і форми аналітичного кондіціоналіса.
У ранненовоанглийского період відбувається закріплення нових аналітичних форм умовного способу за різними типами підрядних речень, а також виникає певне співвідношення форм у головному і підрядному реченні умовного періоду.
Перш за все, слід відзначити, що до кінця періоду умовний спосіб перестає вживатися в деяких типах підрядних речень, а саме, у додаткових, тимчасових і допустово додаткових пропозиціях вживається дійсне спосіб. Однак в XVI столітті вживання умовного способу тут є ще досить поширеним:
"I'll speak to it, though hell itself should gape and bid me hold my peace."
(I, 2)
"What it should be, more than his father's death ... I cannot dream of." (II, 2)
"... But, with a crafty madness, keeps aloof, when we would bring him on to some confession of his true state." (III, 1)
"I will find where truth is hid, though it were hid indeed within the centre." (II, 2)
У ранненовоанглийского період відбувається розмежування аналітичних форм умовного способу для передачі запропонованої дії в теперішньому (або майбутньому) і в минулому: в першому випадку вживається допоміжне дієслово і інфінітив групи Indefinite, у другому - перфектний інфінітив:
"I would fain prove so." (II, 2)
"... And then I divscripts gave her, that she should lock herself from his resort." (II, 2)
"O God! a beast, that wants discourse of reason, would have mourn'd longer. "(I, 2)
"It would have much amazed you." (I, 2)
"... So that my arrous ... would have reverted to my bow again, and not where I had aim'd them." (IV, 7)
"I should have fatted all the region kites with this slave's offal!" (II, 2)
"You should not have believed me." (III, 1)
"It will be laid to us, whose providence should have kept short, restrain'd and out of haunt, this mad young man." (IV, 1)
"She should in ground unsanctified have lodged till the last trumpet." (V, 1)
Одночасно відбувається і розмежування форм минулого часу умовного способу (if I knew, if I had) і перфектно форми (if I had known). Остання починає використовуватися як одна з форм умовного способу в ранненовоанглийского період.
"What would he do had he the motive and the cue for passion that I have?" (II, 2)
"If your lordship were at leisure, I should impart a thing to you from his majesty." (V, 2)
"If this had not been a gentlewoman, she should have been buried out o 'Christian burial." (V, 1)
Прикметники
Вживання складових прикметників
Насиченість шекспірівського стилю образністю у поєднанні зі стислістю особливо наочна в складових прикметників.
Так, наприклад, дізнавшись про вбивство свого батька, Гамлет йде до Офелії і та, описуючи його стан Полонію, говорить:
"His stockings foul'd, ungarter'd, and down-gyved to his ancle." (II, 1)
Це означає, що панчохи Гамлета спадали до кісточок і були схожі на окови на ногах злочинця (gyves - ножні кайдани).
Коли Гамлета терзають сумніви, і він не знає, як помститися за смерть батька, він називає себе "muddy-mettled rascal" (II, 2), що означає "нецельность за характером, за природою, як метал, в який потрапила бруд" ( слова "metal" - метал і "mettle" - вдача - в ту епоху ще не відрізнялися з правопису).
Крім того, Гамлет говорить про себе "pigeon-liver'd" (II, 2), тобто що у нього голубина печінку. Відповідно до поглядів тієї епохи хоробрість визначалася властивостями печінки. А Гамлет не може мститися і вважає себе боягузом.
Лаерт називає себе "жертвують своїм життям пеліканом" ("life-rendering pelican" (IV, 5)), так як він готовий віддати життя за друзів свого батька. А в ту епоху було широко поширене повір'я, що, пелікан розриває свої груди дзьобом і годує своїх пташенят власною кров'ю.
Коли Гамлет обговорює з Гораціо ганебний для своєї країни звичай пити і веселитися без міри, то називає це "heavy-headed revel" (I, 4). Тут ми спостерігаємо типове для Шекспіра вживання прикметника. Дія визначається його результатом: розгул названий тяжелоголовим, так як результат розгулу (revel) - важка голова.
Також можна навести такі приклади вживання Шекспіром складових прикметників:
"Shrill-sounding throat" (I, 1)
"Fear-surprised eyes" (I, 2)
"New-hatch'd ... comrade" (I, 3)
"Seeming-virtuous queen" (I, 5)
"Well-took labour" (II, 2)
"Ever-divserved love" (II, 2)
"O'er-teemed loins" (II, 2)
"Something-settled matter" (III, 1)
"Promise-crammed air" (III, 2)
"Heaven-kissing hill" (III, 4)
"Ill-breeding minds" (IV, 5)
"Peace-parted souls" (V, 1)
"Wonder-wounded hearers" (V, 1)
З даних прикладів видно, що способом словотвору у Шекспіра є словоскладання. При цьому будь-яка частина мови складається з причастям першим або дієприкметником другим, а утворене складене прикметник набуває яскраве і ємне значення.
Особливості формування ступенів порівняння прикметників
Що стосується особливостей формування ступенів порівняння прикметника, то, перш за все слід відзначити те, що морфологічні форми порівняння та поєднання з "more, most" вживаються у Шекспіра в незалежності від кількості складів:
"In the most high and palmy state of Rome ..." (I, 1)
"Murder most foul, as in the best it is, but this most foul, strange and unnaturale." (I, 5)
"... They have a plentiful lack of wit, together with most weak hams." (II, 2)
"And, with them, words of so sweet breath composed as made the things more rich." (III, 1)
"We would not understand what was most fit." (IV, 1)
"Conscience and grace, to the profoundest pit!" (IV, 5)
Ряд лінгвістів розглядає поєднання з "more" і "most" як аналітичні форми на тій підставі, що, по-перше, вони передають те ж значення, що і морфологічні форми порівняння, і, по-друге, лексичне їх значення ослаблене.
Однак ослаблення ця дуже відносна; "more, most" завжди передають більшу ступінь тієї або іншої якості, і, по суті, значення "more" в цих поєднаннях мало, чим відрізняється від його значення в інших типах сполучень: "more time". Крім того, ослаблення лексичного значення сама по собі ще не створює аналітичної форми. Сполучення з "most" типу "a most wise decision" дуже близькі за значенням до сполученням типу "a very wise decision"; це значення ніколи не передається формою ейфорію (неможливо "a wisest decision").
Ще одним вагомим аргументом на користь того, щоб розглядати поєднання з "more, most" як вільні сполучення, є той факт, що вони прямо протилежні сполученням з "less, the least", які ніхто не розглядає як аналітичні. Що ж стосується синонімії граматичного значення, переданого морфологічними формами порівняння і поєднаннями з "more, most", то граматична синонімія зовсім не є ознакою аналітичної форми.
Крім того, у Шекспіра досить часто вживаються плеонастіческіе поєднання, тобто поєднання "more" або "most" з морфологічною формою порівняння:
"... Come you more nearer than your particular demands will touch it."
(II, 1)
"Your wisdom should show itself more richer to signify this to his doctor." (III, 2)
Можливість таких сполучень також свідчить проти того, щоб слова "more" і "most" були засобами освіти аналітичних форм ступенів порівняння.
Прикметники, які утворюють в сучасній англійській мові ступеня порівняння не за допомогою суфіксом, а від іншого кореня, Шекспір вживає по-своєму:
"Where love is great, the littlest doubts are fear." (III, 2)
"... To whose huge spokes ten thousand lesser things are mortised and adjoin'd." (III, 3)
"O, throw away the worser part of it." (III, 4)
Як вказує Еббот в книзі "A Shakespearian grammar", закінчення ейфорію "-est" іноді означає "дуже", маючи на увазі лише трохи крайню ступінь чого-небудь або взагалі не маючи на увазі такий:
"A little ere the mightiest Julius fell." (I, 1)
ЗАЙМЕННИК
Вживання займенників "thou, thy, thine, thee, thyself"
В епоху Шекспіра ще широко вживалися займенника "thou, thy, thine, thee", поворотна форма "thyself":
"Thou art a scholar." (I, 1)
"If thou hast any sound, or use of voice, speak to me." (I, 1)
"Thou comest in such a questionable shape." (I, 4)
"Frailty, thy name is woman!" (I, 2)
"Give thy thoughts no tongue ..." (I, 3)
"And thy commandment all alone shall live ..." (I, 5)
"Give every man thine ear, but few thy voice ..." (I, 3)
З останнього прикладу видно, що присвійний займенник вживається у двох варіантах "thine" і "thy". Те ж саме стосується і займенників "mine" і "my". При цьому "mine" і "thine" як визначення вживалися перед словами, що починаються з голосного звуку, а "my" і "thy" - перед словами, що починаються з приголосного. Можна навести такі приклади із займенниками "thine" і "thy", "mine" і "my":
"Grapple them to thy s oul with hoops of steel, but do not dull thy p alm with entertainment ..." (I, 3)
"This above all: to thine o wn self be true." (I, 3)
"What feast is toward in thine e ternal cell ..?" (V, 2)
"Since my d ear soul was mistress of her choice ..." (III, 2)
"No, my l ord, rather with choler." (III, 2)
"Observe mine u ncle." (III, 2)
"For I mine e yes will rivet to his face ..." (III, 2)
Займенник "thee" та поворотна форма "thyself" зустрічаються, наприклад, у наступних реченнях:
"Get thee to bed, Francisco." (I, 1)
"I pray thee, stay with us." (I, 2)
"As thou art to thyself." (I, 1)
"... If thou answerest we not to the purpose, confess thyself." (V, 1)
Вживання займенника "you" поряд з "thou" і специфічні відтінки останнього
В епоху Шекспіра займенник "you" вже почало витісняти "thou". Іванова І.П. і Чахоян Л.П. в "Історії англійської мови" стверджують, що на початку ранненовоанглийского періоду вживання займенників "you" і "thou" було схоже з їх вживанням в інших європейських мовах, тобто "you" вживалося по відношенню до старшого або соціально вищестоящому, а "thou" відповідно в зверненні до молодшого або соціально нижчестоящому. Однак було б не зовсім правильно ототожнювати "thou" і "you" з російськими "ти" і "ви".
Хоча "thou" ще жило повним життям в народних масах, в устах головних дійових осіб Шекспіра воно часто має специфічний відтінок і надає фразі особливого колориту. Про особливі значеннях займенника "thou" згадують і Ільіш Б.А., і Е. Еббот.
Так, "thou" може виражати приятельское розташування. Наприклад, король, бажаючи підлеститися до Лаерт, переходить з "you" на "thou".
King: ... You told us of some suit; what is't, Laertes? You
cannot speak of reason to the Dane, and lose your voice: what
would'st thou beg, Laertes, that shall not be my offer, not thy
asking? (I, 2)
"Thou" іноді висловлює почуття. Наприклад, в четвертій сцені третього акту Гертруда звертається до Гамлету то на "thou", то на "you" і ці переходи не випадкові:
Queen: Hamlet, thou hast thy father much offended.
Hamlet: Mother, you have my father much offended.
Queen: Come, come, you answer with an idle tongue.
Полоній звертається до Офелії на "you", а до Лаерт на "thou"; очевидно, син йому ближче, ніж донька.
"Thou" може бути знаком обурення, обурення, ненависті:
"Here, thou incestuous, murderous, damned Dane." (V, 2)
Так говорить Гамлет королю, змушуючи його випити отруєний кубок, і в цьому "thou" звучить скажена ненависть.
Іноді "thou" і "you" підкреслюють соціальну нерівність. Гамлет звертається до могильнику на "thou", той відповідає йому на "you":
Hamlet: I think it be thine, indeed, for thou liest in't.
First Clo.: You lie out on't, sir ... (V, 1)
Те ж саме відбувається при розмові між Гораціо і матросом:
First Sailor: God bless you, sir.
Horatio: Let him bless thee, too. (IV, 6)
Прийменники
Особливості вживання прийменників
Вживання прийменників у ранненовоанглийского період продовжує зростати. Наприклад, у Шекспіра широко вживаються поєднання з прийменником "of" для вираження дійової особи при пасивному стані:
"Touching this dreaded sight, twice seen of us." (I, 1)
"He's loved of the distracted multitude." (IV, 3)
Привід "by" вживається у Шекспіра в ряді випадків у значенні "через", "за посередництвом":
"We shall know by this fellow." (III, 2)
"My lord, his majesty commended him to you by young Osric." (V, 2)
В інших випадках він означає "внаслідок", "завдяки":
"And thus do we of wisdom and of reach ... by indirections find directions out: so, by my former lecture and advice, shall you my son." (II, 1)
"Their defeat does by their own insinuations grow." (V, 2)
Звідси розвивається і вживання цього приводу для позначення діючої особи при пасивному стані:
"A moiety competent was gaged by our king ..." (I, 1)
"Our last king ... was ... by Fortinbras of Norway ... dared to the combat."
(I, 1)
У результаті такого розвитку "of" і "by" стають синонімічні при вираженні дійової особи. Згодом прийменник "of" був повністю витіснений з цієї сфери приводом "by".
Знаряддя дії зазвичай позначається у Шекспіра поєднанням з прийменником "with", який у таких сполученнях втрачає своє первинне значення:
"Do not for ever with thy vailed lids seek for thy noble father in the dust."
(I, 2)
"Then weigh what loss your honour may sustain, if with too credent ear you list his songs." (I, 3)
"They clepe us drunkards, and with swinish phrase soil our addition." (I, 4)
Однією з особливостей вживання Шекспіром прийменників є те, що прийменник "on" часто вживається там, де в сучасній мові використовується "of" в значенні "about". Так, в "Гамлеті" ми зустрічаємо такі приклади цього:
"What think you on 't? "(I, 1)
"... We with wisest sorrow think on him." (I, 2)
"Let me not think on 't." (I, 2)
Синтаксичних особливостей мови ШЕКСПІРА
Порушення твердого порядку слів при побудові пропозиції
У ранненовоанглийского зростає синтаксична значимість порядку слів. Але, хоча прямий порядок слів у розповідному реченні є нормою для ранненовоанглийского, відхилення від нього ще досить значні. Ці відхилення можуть бути двох типів: 1) інверсія головних членів речення і 2) зворотний порядок проходження ведучого і залежного членів словосполучення.
Іванова І.П. і Чахоян Л.П. наводять такі випадки інверсії головних членів речення в ранненовоанглийского:
а) якщо перша позиція в реченні була заповнена прислівником місця або часу:
"There was he gaming." (II, 1)
"... And hither are they coming." (II, 2)
"Now could I drink hot blood." (III, 2)
"Now must your conscience my acquittance seal." (IV, 7)
"To-morrow shall I beg leave to see your kingly eyes." (IV, 7)
"There with fantastic garlands did she come." (IV, 7)
"Here lies the water." (V, 1)
Інверсія тут факультативна, найчастіше вона виступає при прономінальном підлягає.
б) після прямого доповнення, вираженого вказівними займенниками "that, this":
- Who is't who can inform me?
- That can I. (I, 1)
"This to me in dreadful secrecy impart they did." (I, 2)
"This in obedience hath my daughter shown me." (II, 2)
"That do I long to hear." (II, 2)
- My lord, you played once i 'the university, you say?
- That did I, my lord. (III, 2)
"All this can I truly deliver." (V, 2)
в) після союзних прислівників:
"So have I heard and do in part believe it." (I, 1)
"Yet so far hath discretion fought with nature ..." (I, 2)
"And therfore must his choice be circumscribed ..." (I, 3)
"So art thou to revenge, when thou shalt hear." (I, 5)
"Thus was I, sleeping, by a brother's hand of life, of crown, of queen, at once dispatch'd." (I, 5)
"Then goes he to the length of all his arm." (II, 1)
"I will tell you why; so shall my anticipation divvent your discovery." (II, 2)
"... Yet cannot you make it speak." (III, 2)
"And so am I revenged." (III, 3)
"And so have I a noble father lost." (IV, 7)
"Thus didest thou." (IV, 7)
"Yet have I something in me dangerous." (V, 1)
г) після обмежувальних і негативних прислівників і сполучень:
"... Nor have we herein barr'd your better wisdoms" (I, 2)
"... Nor shall you do mine ear that violence ..." (I, 2)
"And never did the Cyclops 'hammers fall on Mars's armour." (II, 2)
"Nor do we find him forward to be sounded." (III, 1)
"Never alone did the king sigh." (III, 3)
У цих випадках інверсія збереглася й у сучасній мові. Відмінність від сучасного вживання полягає в тому, що в ранненовоанглийского в більшості випадків виступає повна інверсія у дієслів у Present Indefinite, так як допоміжний дієслово "to do" остаточно закріпився в Емфатичний реченнях з інверсією лише наприкінці XVII століття.
Однак при читанні шекспірівського тексту кидається в очі набагато менша строгість у побудові фрази і діапазон варіантів заповнення першої позиції в реченнях з інверсією набагато ширше:
"With martial stalk hath he gone by our watch." (I, 1)
"And prologue to the omen coming on, have heaven and earth together demonstrated." (I, 1)
"In that and all things will we show our duty." (I, 2)
"Most humbly do I take my leave, my lord." (I, 3)
"... For on his choice depends the safety and health of this whole state."
(I, 3)
"And with a larger tether may he walk." (I, 3)
"Something have you heard of Hamlet's transformation." (II, 2)
"Full thirty times hath Phoebus 'cart gone round ..." (III, 2)
"... Wisely was it said." (III, 3)
У розташуванні другорядних членів речення протягом ранненовоанглийского періоду зустрічаються такі відхилення від фіксованого порядку слів:
1) у групі "визначення + обумовлений": постановка присвійного займенника після прикметника:
"A truant disposition, good my lord." (I, 2)
"But, good my brother, do not ... show me the steep and thorny way to heaven." (I, 3)
2) у групі "присудок + додаток": а) прономінальное додаток між підметом і присудком:
"... And that it us befitted to bear our hearts in grief ..." (I, 2)
б) прономінальное додаток після послелоги:
"... In the dark groped I to find out them." (V, 2)
3) у групі "присудок + обставину". Прислівники невизначеного часу вже в ранненовоанглийского період займають в основному позицію між частинами аналітичної дієслівної форми (як і в сучасній англійській мові), однак, можливі випадки відхилення від цього порядку прямування:
"... Or ever I had seen that day, Haratio!" (I, 2)
"... And who still hath cried ..." (I, 2)
"... Those that are married already ... shall live." (III, 1)
"Why, then the polack never will defend it." (IV, 4)
В цілому слід зазначити, що найпізніше отримали фіксоване положення члени речення, виражені займенниками і найбільш древніми прислівниками.
Крім цих найбільш загальних відхилень від фіксованого порядку розташування другорядних членів речення, ми можемо спостерігати в тексті Шекспіра набагато більше варіантів вживання різних частин мови. Так, наприклад, між підметом і присудком або між частинами аналітичної дієслівної форми можуть стояти додаток і обставина, виражені іменниками:
"Young Fortinbras ... hath in the skirts of Norway here and there shark'd up a list of lawless resolutes." (I, 1)
"... And I this morning know where we shall find him most conveniently."
(I, 1)
"And I with them the third night kept the watch." (I, 2)
"I shall the affect of this good lesson keep." (I, 3)
"'Tis in my memory lock'd." (I, 3)
"... And you yourself have of your audience been most free and bounteous." (I, 3)
"... And then I divscripts gave her, that she should lock herself from his resort ..." (II, 2)
"For I mine eyes will rivet to his face." (III, 2)
"I your commission will forthwith dispatch." (III, 3)
"Hamlet, thou hast thy father much offended." (III, 4)
"Hamlet in madness hath Polonius slain." (IV, 1)
"... We will our kingdom give ..." (IV, 5)
"That he which hath your noble father slain pursued my life." (IV, 7)
Таким чином, порядок проходження членів речення у Шекспіра ще досить вільний.
"Еліпс" як характерна риса стилю Шекспіра
Для стисненого стилю Шекспіра типовий "еліпс", то є пропуск явно маються на увазі контекстом слів:
"I have entreated him along." (I, 1) = "I have entreated him to come along."
"Why, any thing, but to the purpose." (II, 2) = "Why, any thing, but let it be to the purpose."
"Shall we to the court?" (II, 2) = "Shall we go to the court?"
"I must to England." (III, 4) = "I must go to England."
"Now to my mother." (III, 2) = "Now I 'll go to my mother."
"And he to England shall along with you." (III, 3) = "And he to England shall go along with you."
Там, де не виникає сумніву, чт в є підметі, воно іноді опускається:
"Nor do we find him forward to be sounded, but, with a crafty madness, keeps aloof ..." (III, 1) = "... he keeps aloof"
У додаткових пропозиціях, з'єднаних деякими спілками, часто опускаються частини, повторення яких є необхідним у сучасній англійській мові:
"For women's fear and love holds quantity, in neither aught, or in extremity." (III, 2) = "... in neither is aught, or it is extremity."
"This must be known; which, being kept close, might move more grief to hide than hate to utter love." (II, 1) = "... than hate to utter would move love."
Цей стилістичний прийом характерний для розмовної мови, але навіть і поза діалогу він надає висловом інтонацію живої мови, динамічність, а іноді й певну довірчу простоту. За влучним зауваженням професора Уолтера Роле, "це синтаксис імпульсивної мови". Нерідко еліпс пояснюється не тільки близькістю мови Шекспіра до розмовної мови, а й станом дійової особи. Шекспір у процесі творчості як би переноситься всередину створюваних ним персонажів. Зрозуміло звідси, що психологічні чинники виявляються іноді дійсно формально граматичних. Шекспір насамперед стежив за асоціативної ниткою у свідомості мовця персонажа і, можливо, писав іноді "неправильний", ніж сам говорив в житті.
Особливості вживання допоміжного дієслова "do".
Деякі граматичні особливості мови Шекспіра пов'язані з вживанням дієслова "do" як допоміжного, так як з XV століття дієслово "do" починає використовуватися як допоміжне дієслово у складі аналітичних форм Present і Past Indefinite.
На цей час система аналітичних форм дієслова майже склалася, і, хоча окремі її елементи ще не мали чітко окреслених кордонів вживання, матеріально були представлені майже всі члени цієї системи. Таким чином, у мові намітилася тенденція до роздільного висловом таких граматичних категорій дієслова, як особа, число (там, де вони представлені), і час, з одного боку, і лексичного змісту дієслівної форми з іншої. У здійснення цієї тенденції і з'являються аналітичні форми у колишніх простих форм дієслова - Present і Past Indefinite.
Той факт, що саме дієслово "do" став використовуватися для утворення аналітичних форм Present і Past Indefinite, очевидно можна пояснити тим, що дієслово "do" був дієсловом найбільш широкої семантики після дієслів "be" і "have". Оскільки останні до цього часу вже були зайняті як допоміжні дієслова, найбільш легко міг зазнати процесу грамматізаціі і, отже, процесу лексичного спустошення саме дієслово "do". Шлях дієслова "do", лексично полнозначного, до допоміжного був можливий ще й тому, що вже в среднеанглийский період він широко вживався як дієслово-заступник, і, таким чином, вже існувала тенденція використання його як носія дієслівних граматичних категорій особи, числа та часу без самостійного лексичного наповнення.
З XV по XVII століття форми з "do" в оповідних стверджувальних реченнях часто вживалися без будь-якої різниці в значенні в порівнянні з простими формами дієслова. Так, у Шекспіра зустрічаються поєднання "do + infinitive" в стверджувальних реченнях, що не мають ніякого емоційного відтінку:
"If you do meet Horatio and Marcellus, the rivals of my watch, bid them make haste." (I, 1)
"And now no soil nor cautel doth besmirch the virtue of his will."
(I, 3)
"With all my love I do commend me to you." (I, 5)
"If thou dost marry, I'll give thee this plague for thy dowry." (III, 1)
"The lady doth protest too much, methinks." (III, 2)
"... In which our valiant Hamlet ... did slay this Fortinbras; who ... did forfeit, with his life, all those his lands ... to the conqueror." (I, 1)
"... The funeral baked-meats did coldly furnish forth the marriage tables."
(I, 2)
"It lifted up its head and did address itself to motion." (I, 2)
"Hadst thou thy wits, and didst persuade revenge, it could not move thus." (IV, 5)
Такі поєднання зустрічаються і в питальних, і в негативних пропозиціях, тобто там, де ми б використали їх сьогодні:
"Do you consent we shall acquaint him with it?" (I, 1)
"Do you believe his tenders, as you call them?" (I, 3)
"Did he receive you well?" (III, 1)
"Did these bones cost no more the breeding, but to play at loggats with 'em?" (V, 1)
"What dost thou mean by this." (IV, 3)
"To whom do you speak this?" (III, 4)
"I was about to say something; where did I leave?" (II, 1)
"Why did you laugh then, when I said" man delights not me "?" (II, 2)
"You do not understand yourself so clearly ..." (I, 3)
"Ophelia, do not believe his vows." (I, 3)
"... Your sum of parts did not together pluck such envy from him as did that one." (IV, 7)
"Not that I think you did not love your father ..." (IV, 7)
Однак поряд з цим у питаннях і негативних пропозиціях нерідко вживаються і форми без "do":
"What think you on't?" (I, 1)
"What says Polonius?" (I, 2)
"Why seems it so particular with thee?" (I, 2)
"Hold you the watch to-night?" (I, 2)
"... Say'st thou so?" (I, 5)
"How fares our cousin Hamlet?" (III, 2)
"Madam, how like you this play?" (III, 2)
"Goes it against the main of Poland, sir, or for some frontier?" (IV, 4)
"Know you the hand?" (IV, 7)
"Why ask you this?" (IV, 7)
"What call you the carriages?" (V, 2)
"Stay'd it long?" (I, 2)
"Then saw you not his face?" (I, 2)
"What, look'd he frowningly?" (I, 2)
"Came this from Hamlet to her?" (II, 2)
"What said he?" (II, 1)
"In what particular thought to work I know not." (I, 1)
"I pray thee, stay with us; go not to Wittenberg." (I, 2)
"I heard it not." (I, 4)
"Pity me not." (I, 5)
"... Yet he knew me not at first ..." (II, 2)
"If you love me, hold not off." (II, 2)
"We think not so, my lord." (II, 2)
"... This brain of mine hunts not the trail of policy ..." (II, 2)
"... If he love her not." (II, 2)
"I loved you not." (III, 1)
"... It touches us not." (III, 2)
"I understand you not, my lord." (IV, 2)
"I saw them not." (IV, 7)
Таким чином, в епоху Шекспіра вживання допоміжного дієслова "do" як у позитивних, так і в питальних і негативних пропозиціях було факультативним.
Особливості формування негативних пропозицій
Ранненовоанглийского представляє собою новий етап у розвитку негативних пропозицій: на зміну переважно полінегатівному побудови, тобто, коли негативне пропозиція має у своєму складі кілька негативних елементів, приходить обов'язкове мононегатівное побудова.
Перша зміна в цьому напрямку відбулося через випадання заперечної частки "ne". А, тому що частка "ne" у середньоанглійській виступала в основному в реченнях з одним узагальнюючим членом, то після її випадання мононегатівность закріплюється саме в реченнях з одним негативним узагальнюючим членом:
"And then, they say, no spirit can walk abroad." (I, 1)
"We doubt it nothing: heartily farewell." (I, 2)
"There needs no ghost, my lord, come from the grave to tell us this." (I, 5)
"I heard thee speak me a speech once, but it was never acted." (II, 2)
"We are arrant knaves all: believe none of us." (III, 1)
"I never gave you aught." (III, 1)
"None wed the second but who kill'd the first." (III, 2)
"Do you see nothing there?" (III, 4)
Паралельно цього типу мононегатівного побудови розвивався і інший: з запереченням при дієслові і позитивним узагальнюючим членом:
"Thou canst not then be false to any man." (I, 3)
Поява цього типу свідчила про дві тенденції: про розмежування негативних і узагальнюючих займенників і прислівників, а також про виділення особливого типу заперечення - предикативного, тобто заперечення при одному з членів предикативного комплексу:
"He hath not fail'd to pester us with message." (I, 2)
"For nature crescent does not grow alone in thews and bulks." (I, 3)
"His will is not his own." (I, 3)
"You must not take for fire." (I, 3)
"You need not tell us what Lord Hamlet said." (III, 1)
З XVI століття з'являється, таким чином, розмежування предикативом (при підметі або сказуемом) і непредикативного (при другорядних членах речення) заперечення. Це розмежування відповідає тому етапу розвитку простого речення, коли виробляються засоби чіткої передачі відносин між членами предикативного комплексу - підметом і присудком: встановлюється твердий порядок слів, з'являється "do" в питальних реченнях.
У реченнях з декількома негативними узагальнюючими членами (з негативними займенниками або прислівниками) з'являється тенденція до вживання граматичного показника заперечення тільки один раз - при одному з членів предикативного комплексу, тобто в складі підмета або присудка.
Слід зазначити, що і в сучасній англійській мові спостерігається переважне вживання предикативного заперечення, тобто речень із негативним елементом у складі підмета або присудка.
Але, незважаючи на ці загальні тенденції розвитку негативних пропозицій, в ранненовоанглийского період збереглася до деякої міри можливість вживання декількох негативних слів в частині пропозиції, яка групується навколо одного присудка. Це стало відлунням того, що в среднеанглийский період полінегатівное оформлення пропозицій було майже єдиним способом побудови негативних пропозицій.
Полінегатівние пропозиції створювалися шляхом поєднання дієслівного заперечення з негативними займенниками або прислівниками, а також в результаті вживання двох або трьох негативних займенників і прислівників без заперечення при дієслові.
Цей тип побудови переважав у середньоанглійській в тих реченнях, в яких виступали, принаймні, два негативних узагальнюючих члена: два негативних займенники або прислівники або негативне займенник і негативне одні.
У тексті Шекспіра ми знаходимо такі приклади полінегатівного побудови негативних пропозицій:
"It is not nor it cannot come to good." (I, 2)
"Man delights not me; no, nor woman neither." (II, 2)
"I remember, one said there were no sallets in the lines to make the matter savoury, nor no matter in the phrase that might indict the author of affection." (II, 2)
"Nor do not saw the air too much with your hand, thus." (III, 2)
"Be not too tame neither." (III, 2)
"This world is not for aye, nor 'tis not strange that even our loves should with our fortunes change." (III, 2)
"Nor sense to ecstasy was ne'er so thrall'd." (III, 4)
"Nor did you nothing hear?" (III, 4)
"For none, neither." (V, 1)
"Nothing, neither way." (V, 2)
ВИСНОВКИ
У даній роботі через призму явищ, що відбувалися у мові ранненовоанглийского періоду, були досліджені основні граматичні особливості мови Вільяма Шекспіра. Так як граматику ми ділимо на морфологію і синтаксис, визнаючи і за морфологією, і за синтаксисом свої особливі закономірності та властиві їм форми, то і граматичні особливості мови Шекспіра ми розглядали за цими розділами.
Що стосується морфологічних особливостей мови Шекспіра, то слово у нього легко переходить з однієї граматичної категорії в іншу. Від будь-якого іменника або прикметника може бути створено дієслово. Прикметники вільно вживаються як прислівники та іменники. Неперехідні дієслова у Шекспіра можуть набувати перехідний значення, а перехідні іноді вживаються в непереходном значенні.
Дієслово у Шекспіра ще не втратив здатність передавати значення особи. Типовими закінченнями другої особи однини є закінчення "-st" і "-est". Проте ця форма, пов'язана з особовим займенником "thou", в цей період поступово витісняється зі звичайного літературної мови. У третій особі однини спостерігаються коливання між закінченням "- (e) th" і "- (e) s", запозиченим з північного діалекту. Ці форми зустрічаються в шекспірівському тексті, мабуть, без будь-яких стилістичних відмінностей. Проте видно, що форма на "- (e) s" вже витісняє форму на "- (e) th", так як остання зустрічається в три рази рідше.
В епоху Шекспіра в багатьох сильних дієсловах ще панувала нестійкість в голосних, а також зустрічалися випадки, коли причастя другий збігалося за формою з минулому часом в дієсловах, у яких ці форми тепер розрізняються. При цьому Шекспір нерідко формував причастя другий без допомоги закінчення "-en" там, де в сучасній мові це необхідно.
До ранненовоанглийского періоду відноситься виникнення Continuous як єдиної аналітичної форми. У цей час дієслово "to be" повністю проходить процес грамматізаціі і перетворюється у допоміжний. Тим не менш, в тексті Шекспіра форми тривалого виду зустрічаються ще порівняно рідко.
У Шекспіра в наявності розвинена система перфектний форм. І, хоча протягом ранненовоанглийского періоду відбувається подальше обмеження вживання дієслова "to be" в якості допоміжного дієслова аналітичної форми перфекта, у Шекспіра іноді зустрічаються форми перфекта від дієслів руху з допоміжним дієсловом "to be".
Система нахилень розвивається в ранненовоанглийского період в бік зростання аналітичних форм. В області умовного способу поступово розширюється вживання форм, утворених за допомогою допоміжних дієслів "should, would, might" і частково "may". При цьому Шекспіром в умовних періодах вживаються як форми синтетичного кон'юнктива, так і форми аналітичного кондіціоналіса. Крім того, Шекспір дуже широко вживав умовний спосіб, що за формою тотожне з інфінітивом.
Насиченість шекспірівського стилю образністю у поєднанні зі стислістю особливо наочна в складових прикметників. Шекспір широко вживав складові прикметники, які він утворював шляхом словоскладання. Морфологічні форми порівняння та поєднання з "more, most" вживаються у Шекспіра в незалежності від кількості складів.
Також досить часто вживаються плеонастіческіе поєднання, тобто поєднання з "more" або "most" з морфологічною формою порівняння. Це говорить проти того, що слова "more" і "most" були засобами освіти аналітичних форм ступенів порівняння.
В епоху Шекспіра ще широко вживалися займенника "thou, thy, thine, thee", поворотна форма "thyself". При цьому "mine" і "thine" як визначення вживаються у Шекспіра перед словами, що починаються з голосного звуку, а "my" і "thy" - перед словами, що починаються з приголосного.
В області займенників відбулася важлива зміна, пов'язане з тим, що займенник "you" почало витісняти "thou". У вустах головних дійових осіб Шекспіра "thou" часто має специфічні відтінок і надає фразі особливого колориту. Воно може висловлювати приятельское розташування, почуття, може бути знаком обурення, обурення, ненависті. Іноді "thou" і "you" підкреслюють соціальну нерівність.
Вживання прийменників у ранненовоанглийского період продовжує зростати. У Шекспіра вживаються поєднання з прийменником "of" для вираження дійової особи при пасивному стані. Однак поступово розвивається і вживання прийменника "by" для цієї мети у Шекспіра зустрічаються такі випадки. Привід "on" часто вживається Шекспіром там, де в сучасній мові використовується "of" в значенні "about".
Що стосується синтаксичних особливостей мови Шекспіра, то слід зазначити набагато меншу строгість у побудові фрази в порівнянні з синтаксисом сьогоднішнього дня. Ми спостерігаємо інверсію головних членів речення і зворотний порядок проходження ведучого і залежного членів словосполучення.
Крім того, для стисненого стилю Шекспіра типовий "еліпс", то є пропуск явно маються на увазі контекстом слів.
У ранненовоанглийского період дієслово "do" починає використовуватися як допоміжне дієслово у складі аналітичних форм Present і Past Indefinite. У Шекспіра форми з "do" в оповідних стверджувальних реченнях часто вживаються без будь-якої різниці в значенні в порівнянні з простими формами дієслова. Такі поєднання зустрічаються і в питальних, і в негативних пропозиціях, то їсть там, де ми б використали їх сьогодні. Однак поряд з цим у питаннях і негативних пропозиціях нерідко вживаються і форми без "do".
Ранненовоанглийского представляє собою новий етап у розвитку негативних пропозицій. На зміну негативним пропозиціям з декількома негативними елементами приходить обов'язкову побудову речень з одним негативним елементом. У той же час в епоху Шекспіра зберігається до деякої міри можливість вживання декількох негативних слів в частині пропозиції, яка групується навколо одного присудка. Такі пропозиції створювалися шляхом поєднання дієслівного заперечення з негативними займенниками або прислівниками, а також в результаті вживання двох або трьох негативних займенників або прислівників без заперечення при дієслові.
Такі граматичні особливості мови Вільяма Шекспіра, відобразили основні тенденції в граматичному ладі ранненовоанглийского мови.
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Аракін В.Д. Історія англійської мови. М., 1985
2. Іванова І.П. Чахоян Л.П. Історія англійської мови. М., 1976
3. Ільіш Б.А. Історія англійської мови. М., 1968
4. Морозов М.М. Статті про Шекспіра. М., 1964
5. Смирницький А.І. Історія англійської мови. (Середньоанглійській і новоанглийский період). Курс лекцій. М., 1965
6. Ярцева В.М. Історична морфологія англійської мови. М., 1960
7. Ярцева В.М. Історичний синтаксис англійської мови. М., 1961
8. Ярцева В.М. Історія англійської літературної мови IX - XV століть. М., 1985
9. Abbott E. A Shakespearean Grammar. L., 1929
10. Rastorgyeva TA A History of English. M., 1983
11. William Shakespeare Two Tragedies. М., 1985
(I, 3)
"And with a larger tether may he walk." (I, 3)
"Something have you heard of Hamlet's transformation." (II, 2)
"Full thirty times hath Phoebus 'cart gone round ..." (III, 2)
"... Wisely was it said." (III, 3)
У розташуванні другорядних членів речення протягом ранненовоанглийского періоду зустрічаються такі відхилення від фіксованого порядку слів:
1) у групі "визначення + обумовлений": постановка присвійного займенника після прикметника:
"A truant disposition, good my lord." (I, 2)
"But, good my brother, do not ... show me the steep and thorny way to heaven." (I, 3)
2) у групі "присудок + додаток": а) прономінальное додаток між підметом і присудком:
"... And that it us befitted to bear our hearts in grief ..." (I, 2)
б) прономінальное додаток після послелоги:
"... In the dark groped I to find out them." (V, 2)
3) у групі "присудок + обставину". Прислівники невизначеного часу вже в ранненовоанглийского період займають в основному позицію між частинами аналітичної дієслівної форми (як і в сучасній англійській мові), однак, можливі випадки відхилення від цього порядку прямування:
"... Or ever I had seen that day, Haratio!" (I, 2)
"... And who still hath cried ..." (I, 2)
"... Those that are married already ... shall live." (III, 1)
"Why, then the polack never will defend it." (IV, 4)
В цілому слід зазначити, що найпізніше отримали фіксоване положення члени речення, виражені займенниками і найбільш древніми прислівниками.
Крім цих найбільш загальних відхилень від фіксованого порядку розташування другорядних членів речення, ми можемо спостерігати в тексті Шекспіра набагато більше варіантів вживання різних частин мови. Так, наприклад, між підметом і присудком або між частинами аналітичної дієслівної форми можуть стояти додаток і обставина, виражені іменниками:
"Young Fortinbras ... hath in the skirts of Norway here and there shark'd up a list of lawless resolutes." (I, 1)
"... And I this morning know where we shall find him most conveniently."
(I, 1)
"And I with them the third night kept the watch." (I, 2)
"I shall the affect of this good lesson keep." (I, 3)
"'Tis in my memory lock'd." (I, 3)
"... And you yourself have of your audience been most free and bounteous." (I, 3)
"... And then I divscripts gave her, that she should lock herself from his resort ..." (II, 2)
"For I mine eyes will rivet to his face." (III, 2)
"I your commission will forthwith dispatch." (III, 3)
"Hamlet, thou hast thy father much offended." (III, 4)
"Hamlet in madness hath Polonius slain." (IV, 1)
"... We will our kingdom give ..." (IV, 5)
"That he which hath your noble father slain pursued my life." (IV, 7)
Таким чином, порядок проходження членів речення у Шекспіра ще досить вільний.
"Еліпс" як характерна риса стилю Шекспіра
Для стисненого стилю Шекспіра типовий "еліпс", то є пропуск явно маються на увазі контекстом слів:
"I have entreated him along." (I, 1) = "I have entreated him to come along."
"Why, any thing, but to the purpose." (II, 2) = "Why, any thing, but let it be to the purpose."
"Shall we to the court?" (II, 2) = "Shall we go to the court?"
"I must to England." (III, 4) = "I must go to England."
"Now to my mother." (III, 2) = "Now I 'll go to my mother."
"And he to England shall along with you." (III, 3) = "And he to England shall go along with you."
Там, де не виникає сумніву, чт в є підметі, воно іноді опускається:
"Nor do we find him forward to be sounded, but, with a crafty madness, keeps aloof ..." (III, 1) = "... he keeps aloof"
У додаткових пропозиціях, з'єднаних деякими спілками, часто опускаються частини, повторення яких є необхідним у сучасній англійській мові:
"For women's fear and love holds quantity, in neither aught, or in extremity." (III, 2) = "... in neither is aught, or it is extremity."
"This must be known; which, being kept close, might move more grief to hide than hate to utter love." (II, 1) = "... than hate to utter would move love."
Цей стилістичний прийом характерний для розмовної мови, але навіть і поза діалогу він надає висловом інтонацію живої мови, динамічність, а іноді й певну довірчу простоту. За влучним зауваженням професора Уолтера Роле, "це синтаксис імпульсивної мови". Нерідко еліпс пояснюється не тільки близькістю мови Шекспіра до розмовної мови, а й станом дійової особи. Шекспір у процесі творчості як би переноситься всередину створюваних ним персонажів. Зрозуміло звідси, що психологічні чинники виявляються іноді дійсно формально граматичних. Шекспір насамперед стежив за асоціативної ниткою у свідомості мовця персонажа і, можливо, писав іноді "неправильний", ніж сам говорив в житті.
Особливості вживання допоміжного дієслова "do".
Деякі граматичні особливості мови Шекспіра пов'язані з вживанням дієслова "do" як допоміжного, так як з XV століття дієслово "do" починає використовуватися як допоміжне дієслово у складі аналітичних форм Present і Past Indefinite.
На цей час система аналітичних форм дієслова майже склалася, і, хоча окремі її елементи ще не мали чітко окреслених кордонів вживання, матеріально були представлені майже всі члени цієї системи. Таким чином, у мові намітилася тенденція до роздільного висловом таких граматичних категорій дієслова, як особа, число (там, де вони представлені), і час, з одного боку, і лексичного змісту дієслівної форми з іншої. У здійснення цієї тенденції і з'являються аналітичні форми у колишніх простих форм дієслова - Present і Past Indefinite.
Той факт, що саме дієслово "do" став використовуватися для утворення аналітичних форм Present і Past Indefinite, очевидно можна пояснити тим, що дієслово "do" був дієсловом найбільш широкої семантики після дієслів "be" і "have". Оскільки останні до цього часу вже були зайняті як допоміжні дієслова, найбільш легко міг зазнати процесу грамматізаціі і, отже, процесу лексичного спустошення саме дієслово "do". Шлях дієслова "do", лексично полнозначного, до допоміжного був можливий ще й тому, що вже в среднеанглийский період він широко вживався як дієслово-заступник, і, таким чином, вже існувала тенденція використання його як носія дієслівних граматичних категорій особи, числа та часу без самостійного лексичного наповнення.
З XV по XVII століття форми з "do" в оповідних стверджувальних реченнях часто вживалися без будь-якої різниці в значенні в порівнянні з простими формами дієслова. Так, у Шекспіра зустрічаються поєднання "do + infinitive" в стверджувальних реченнях, що не мають ніякого емоційного відтінку:
"If you do meet Horatio and Marcellus, the rivals of my watch, bid them make haste." (I, 1)
"And now no soil nor cautel doth besmirch the virtue of his will."
(I, 3)
"With all my love I do commend me to you." (I, 5)
"If thou dost marry, I'll give thee this plague for thy dowry." (III, 1)
"The lady doth protest too much, methinks." (III, 2)
"... In which our valiant Hamlet ... did slay this Fortinbras; who ... did forfeit, with his life, all those his lands ... to the conqueror." (I, 1)
"... The funeral baked-meats did coldly furnish forth the marriage tables."
(I, 2)
"It lifted up its head and did address itself to motion." (I, 2)
"Hadst thou thy wits, and didst persuade revenge, it could not move thus." (IV, 5)
Такі поєднання зустрічаються і в питальних, і в негативних пропозиціях, тобто там, де ми б використали їх сьогодні:
"Do you consent we shall acquaint him with it?" (I, 1)
"Do you believe his tenders, as you call them?" (I, 3)
"Did he receive you well?" (III, 1)
"Did these bones cost no more the breeding, but to play at loggats with 'em?" (V, 1)
"What dost thou mean by this." (IV, 3)
"To whom do you speak this?" (III, 4)
"I was about to say something; where did I leave?" (II, 1)
"Why did you laugh then, when I said" man delights not me "?" (II, 2)
"You do not understand yourself so clearly ..." (I, 3)
"Ophelia, do not believe his vows." (I, 3)
"... Your sum of parts did not together pluck such envy from him as did that one." (IV, 7)
"Not that I think you did not love your father ..." (IV, 7)
Однак поряд з цим у питаннях і негативних пропозиціях нерідко вживаються і форми без "do":
"What think you on't?" (I, 1)
"What says Polonius?" (I, 2)
"Why seems it so particular with thee?" (I, 2)
"Hold you the watch to-night?" (I, 2)
"... Say'st thou so?" (I, 5)
"How fares our cousin Hamlet?" (III, 2)
"Madam, how like you this play?" (III, 2)
"Goes it against the main of Poland, sir, or for some frontier?" (IV, 4)
"Know you the hand?" (IV, 7)
"Why ask you this?" (IV, 7)
"What call you the carriages?" (V, 2)
"Stay'd it long?" (I, 2)
"Then saw you not his face?" (I, 2)
"What, look'd he frowningly?" (I, 2)
"Came this from Hamlet to her?" (II, 2)
"What said he?" (II, 1)
"In what particular thought to work I know not." (I, 1)
"I pray thee, stay with us; go not to Wittenberg." (I, 2)
"I heard it not." (I, 4)
"Pity me not." (I, 5)
"... Yet he knew me not at first ..." (II, 2)
"If you love me, hold not off." (II, 2)
"We think not so, my lord." (II, 2)
"... This brain of mine hunts not the trail of policy ..." (II, 2)
"... If he love her not." (II, 2)
"I loved you not." (III, 1)
"... It touches us not." (III, 2)
"I understand you not, my lord." (IV, 2)
"I saw them not." (IV, 7)
Таким чином, в епоху Шекспіра вживання допоміжного дієслова "do" як у позитивних, так і в питальних і негативних пропозиціях було факультативним.
Особливості формування негативних пропозицій
Ранненовоанглийского представляє собою новий етап у розвитку негативних пропозицій: на зміну переважно полінегатівному побудови, тобто, коли негативне пропозиція має у своєму складі кілька негативних елементів, приходить обов'язкове мононегатівное побудова.
Перша зміна в цьому напрямку відбулося через випадання заперечної частки "ne". А, тому що частка "ne" у середньоанглійській виступала в основному в реченнях з одним узагальнюючим членом, то після її випадання мононегатівность закріплюється саме в реченнях з одним негативним узагальнюючим членом:
"And then, they say, no spirit can walk abroad." (I, 1)
"We doubt it nothing: heartily farewell." (I, 2)
"There needs no ghost, my lord, come from the grave to tell us this." (I, 5)
"I heard thee speak me a speech once, but it was never acted." (II, 2)
"We are arrant knaves all: believe none of us." (III, 1)
"I never gave you aught." (III, 1)
"None wed the second but who kill'd the first." (III, 2)
"Do you see nothing there?" (III, 4)
Паралельно цього типу мононегатівного побудови розвивався і інший: з запереченням при дієслові і позитивним узагальнюючим членом:
"Thou canst not then be false to any man." (I, 3)
Поява цього типу свідчила про дві тенденції: про розмежування негативних і узагальнюючих займенників і прислівників, а також про виділення особливого типу заперечення - предикативного, тобто заперечення при одному з членів предикативного комплексу:
"He hath not fail'd to pester us with message." (I, 2)
"For nature crescent does not grow alone in thews and bulks." (I, 3)
"His will is not his own." (I, 3)
"You must not take for fire." (I, 3)
"You need not tell us what Lord Hamlet said." (III, 1)
З XVI століття з'являється, таким чином, розмежування предикативом (при підметі або сказуемом) і непредикативного (при другорядних членах речення) заперечення. Це розмежування відповідає тому етапу розвитку простого речення, коли виробляються засоби чіткої передачі відносин між членами предикативного комплексу - підметом і присудком: встановлюється твердий порядок слів, з'являється "do" в питальних реченнях.
У реченнях з декількома негативними узагальнюючими членами (з негативними займенниками або прислівниками) з'являється тенденція до вживання граматичного показника заперечення тільки один раз - при одному з членів предикативного комплексу, тобто в складі підмета або присудка.
Слід зазначити, що і в сучасній англійській мові спостерігається переважне вживання предикативного заперечення, тобто речень із негативним елементом у складі підмета або присудка.
Але, незважаючи на ці загальні тенденції розвитку негативних пропозицій, в ранненовоанглийского період збереглася до деякої міри можливість вживання декількох негативних слів в частині пропозиції, яка групується навколо одного присудка. Це стало відлунням того, що в среднеанглийский період полінегатівное оформлення пропозицій було майже єдиним способом побудови негативних пропозицій.
Полінегатівние пропозиції створювалися шляхом поєднання дієслівного заперечення з негативними займенниками або прислівниками, а також в результаті вживання двох або трьох негативних займенників і прислівників без заперечення при дієслові.
Цей тип побудови переважав у середньоанглійській в тих реченнях, в яких виступали, принаймні, два негативних узагальнюючих члена: два негативних займенники або прислівники або негативне займенник і негативне одні.
У тексті Шекспіра ми знаходимо такі приклади полінегатівного побудови негативних пропозицій:
"It is not nor it cannot come to good." (I, 2)
"Man delights not me; no, nor woman neither." (II, 2)
"I remember, one said there were no sallets in the lines to make the matter savoury, nor no matter in the phrase that might indict the author of affection." (II, 2)
"Nor do not saw the air too much with your hand, thus." (III, 2)
"Be not too tame neither." (III, 2)
"This world is not for aye, nor 'tis not strange that even our loves should with our fortunes change." (III, 2)
"Nor sense to ecstasy was ne'er so thrall'd." (III, 4)
"Nor did you nothing hear?" (III, 4)
"For none, neither." (V, 1)
"Nothing, neither way." (V, 2)
ВИСНОВКИ
У даній роботі через призму явищ, що відбувалися у мові ранненовоанглийского періоду, були досліджені основні граматичні особливості мови Вільяма Шекспіра. Так як граматику ми ділимо на морфологію і синтаксис, визнаючи і за морфологією, і за синтаксисом свої особливі закономірності та властиві їм форми, то і граматичні особливості мови Шекспіра ми розглядали за цими розділами.
Що стосується морфологічних особливостей мови Шекспіра, то слово у нього легко переходить з однієї граматичної категорії в іншу. Від будь-якого іменника або прикметника може бути створено дієслово. Прикметники вільно вживаються як прислівники та іменники. Неперехідні дієслова у Шекспіра можуть набувати перехідний значення, а перехідні іноді вживаються в непереходном значенні.
Дієслово у Шекспіра ще не втратив здатність передавати значення особи. Типовими закінченнями другої особи однини є закінчення "-st" і "-est". Проте ця форма, пов'язана з особовим займенником "thou", в цей період поступово витісняється зі звичайного літературної мови. У третій особі однини спостерігаються коливання між закінченням "- (e) th" і "- (e) s", запозиченим з північного діалекту. Ці форми зустрічаються в шекспірівському тексті, мабуть, без будь-яких стилістичних відмінностей. Проте видно, що форма на "- (e) s" вже витісняє форму на "- (e) th", так як остання зустрічається в три рази рідше.
В епоху Шекспіра в багатьох сильних дієсловах ще панувала нестійкість в голосних, а також зустрічалися випадки, коли причастя другий збігалося за формою з минулому часом в дієсловах, у яких ці форми тепер розрізняються. При цьому Шекспір нерідко формував причастя другий без допомоги закінчення "-en" там, де в сучасній мові це необхідно.
До ранненовоанглийского періоду відноситься виникнення Continuous як єдиної аналітичної форми. У цей час дієслово "to be" повністю проходить процес грамматізаціі і перетворюється у допоміжний. Тим не менш, в тексті Шекспіра форми тривалого виду зустрічаються ще порівняно рідко.
У Шекспіра в наявності розвинена система перфектний форм. І, хоча протягом ранненовоанглийского періоду відбувається подальше обмеження вживання дієслова "to be" в якості допоміжного дієслова аналітичної форми перфекта, у Шекспіра іноді зустрічаються форми перфекта від дієслів руху з допоміжним дієсловом "to be".
Система нахилень розвивається в ранненовоанглийского період в бік зростання аналітичних форм. В області умовного способу поступово розширюється вживання форм, утворених за допомогою допоміжних дієслів "should, would, might" і частково "may". При цьому Шекспіром в умовних періодах вживаються як форми синтетичного кон'юнктива, так і форми аналітичного кондіціоналіса. Крім того, Шекспір дуже широко вживав умовний спосіб, що за формою тотожне з інфінітивом.
Насиченість шекспірівського стилю образністю у поєднанні зі стислістю особливо наочна в складових прикметників. Шекспір широко вживав складові прикметники, які він утворював шляхом словоскладання. Морфологічні форми порівняння та поєднання з "more, most" вживаються у Шекспіра в незалежності від кількості складів.
Також досить часто вживаються плеонастіческіе поєднання, тобто поєднання з "more" або "most" з морфологічною формою порівняння. Це говорить проти того, що слова "more" і "most" були засобами освіти аналітичних форм ступенів порівняння.
В епоху Шекспіра ще широко вживалися займенника "thou, thy, thine, thee", поворотна форма "thyself". При цьому "mine" і "thine" як визначення вживаються у Шекспіра перед словами, що починаються з голосного звуку, а "my" і "thy" - перед словами, що починаються з приголосного.
В області займенників відбулася важлива зміна, пов'язане з тим, що займенник "you" почало витісняти "thou". У вустах головних дійових осіб Шекспіра "thou" часто має специфічні відтінок і надає фразі особливого колориту. Воно може висловлювати приятельское розташування, почуття, може бути знаком обурення, обурення, ненависті. Іноді "thou" і "you" підкреслюють соціальну нерівність.
Вживання прийменників у ранненовоанглийского період продовжує зростати. У Шекспіра вживаються поєднання з прийменником "of" для вираження дійової особи при пасивному стані. Однак поступово розвивається і вживання прийменника "by" для цієї мети у Шекспіра зустрічаються такі випадки. Привід "on" часто вживається Шекспіром там, де в сучасній мові використовується "of" в значенні "about".
Що стосується синтаксичних особливостей мови Шекспіра, то слід зазначити набагато меншу строгість у побудові фрази в порівнянні з синтаксисом сьогоднішнього дня. Ми спостерігаємо інверсію головних членів речення і зворотний порядок проходження ведучого і залежного членів словосполучення.
Крім того, для стисненого стилю Шекспіра типовий "еліпс", то є пропуск явно маються на увазі контекстом слів.
У ранненовоанглийского період дієслово "do" починає використовуватися як допоміжне дієслово у складі аналітичних форм Present і Past Indefinite. У Шекспіра форми з "do" в оповідних стверджувальних реченнях часто вживаються без будь-якої різниці в значенні в порівнянні з простими формами дієслова. Такі поєднання зустрічаються і в питальних, і в негативних пропозиціях, то їсть там, де ми б використали їх сьогодні. Однак поряд з цим у питаннях і негативних пропозиціях нерідко вживаються і форми без "do".
Ранненовоанглийского представляє собою новий етап у розвитку негативних пропозицій. На зміну негативним пропозиціям з декількома негативними елементами приходить обов'язкову побудову речень з одним негативним елементом. У той же час в епоху Шекспіра зберігається до деякої міри можливість вживання декількох негативних слів в частині пропозиції, яка групується навколо одного присудка. Такі пропозиції створювалися шляхом поєднання дієслівного заперечення з негативними займенниками або прислівниками, а також в результаті вживання двох або трьох негативних займенників або прислівників без заперечення при дієслові.
Такі граматичні особливості мови Вільяма Шекспіра, відобразили основні тенденції в граматичному ладі ранненовоанглийского мови.
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Аракін В.Д. Історія англійської мови. М., 1985
2. Іванова І.П. Чахоян Л.П. Історія англійської мови. М., 1976
3. Ільіш Б.А. Історія англійської мови. М., 1968
4. Морозов М.М. Статті про Шекспіра. М., 1964
5. Смирницький А.І. Історія англійської мови. (Середньоанглійській і новоанглийский період). Курс лекцій. М., 1965
6. Ярцева В.М. Історична морфологія англійської мови. М., 1960
7. Ярцева В.М. Історичний синтаксис англійської мови. М., 1961
8. Ярцева В.М. Історія англійської літературної мови IX - XV століть. М., 1985
9. Abbott E. A Shakespearean Grammar. L., 1929
10. Rastorgyeva TA A History of English. M., 1983
11. William Shakespeare Two Tragedies. М., 1985