Мирова угода в господарському та цивільному процесах порівняльний аналіз

Курсова робота

з дисципліни «Господарський процес»

Тема: «Мирова угода в господарському та цивільному процесах: порівняльний аналіз»

ВСТУП

У сучасному світі вирішення конфліктів за допомогою укладення мирової угоди набуває все більшого значення і актуальність. Використання на практиці даного правового інституту сприяє більш швидкому завершенню судової справи і, як наслідок, скорочення судових витрат, економії часу, збереженню між сторонами партнерських відносин.

Сучасна редакція Господарського процесуального кодексу Республіки Білорусь (далі - ГПК), прийнята в 2004 році, включила багато нових принципових положень, які до теперішнього часу притаманні тільки господарського процесу і не тримаються в цивільному процесуальному законодавстві. Виділивши процесуальний порядок та особливості укладення мирової угоди в окрему главу, ГПК 2004 вперше в білоруському законодавстві дав поняття мирової угоди у статті 121: «мировою угодою є угода сторін про припинення судового спору на основі взаємних поступок». Іншого поняття мирової угоди сучасне як процесуальне, так і матеріальне законодавство не містить [14, c. 129].

Прийняття у 2004 році нової редакції ГПК стало серйозним кроком на шляху до створення сприятливих умов, закріплених у законодавстві, для вирішення виниклих між сторонами правовідносин спорів без винесення судової ухвали [14, c. 130].

У сучасній редакції ГПК законодавець реалізував об'єктивно зрослу необхідність використання примирних процедур для врегулювання спорів, розкривши при цьому їх основні процесуальні особливості. Можна вказати, що застосування інституту мирової угоди є реалізацією завдань судочинства в господарських судах, таких як сприяння становленню і вдосконаленню партнерських ділових відносин, формування звичаїв і етики ділового обороту (стаття 4 ГПК).

Крім того, примирення сторін за допомогою укладення мирової угоди є одним з обов'язків господарського суду на стадії підготовки справи до судового розгляду (частина друга статті 171 ГПК). При цьому, як випливає зі змісту статті 121 ГПК, господарські суди вживають заходів до врегулювання спору та укладення сторонами мирової угоди при розгляді справи в господарському суді першої інстанції, в апеляційній, касаційній або наглядовій інстанціях, а також на інших стадіях судового процесу, у тому числі на стадії виконання судової постанови [14, c. 130].

Об'єктом даного дослідження є суспільні відносини, що виникають при укладенні сторонами мирової угоди.

Предметом дослідження є нормативні правові акти, що регламентують порядок та особливості укладення мирової угоди.

Мета - дати характеристику інституту мирової угоди. Виходячи з мети дослідження поставлені такі завдання:

1. Визначити загальні правила укладення мирової угоди в господарському та цивільному процесах.

2. Проаналізувати форму і зміст мирової угоди в господарському та цивільному процесах.

3. Проаналізувати порядок виконання мирової угоди в господарському та цивільному процесах.

Основним методом був обраний загальнонаукових метод аналізу, а також порівняльно-правовий метод.

Автор підтверджує, що наведений у роботі матеріал правильно і об'єктивно відображає стан досліджуваної тематики, а всі запозичені з літературних та інших джерел положення супроводжуються посиланнями.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА укладення мирової угоди в господарського та цивільного процесу

1.1 Мирова угода в господарському процесі: загальні правила укладення

Як передбачено частиною другою ст. 121 ГПК, мирова угода може бути укладена сторонами у господарському суді першої, апеляційної, касаційної чи наглядової інстанції, а також на інших стадіях судового процесу, в тому числі на стадії виконання судової постанови. Що стосується укладення мирової угоди в господарському суді першої, апеляційної, касаційної чи наглядової інстанції, то воно може бути укладена у будь-який момент до винесення судом відповідної інстанції судової постанови [4, c. 51]. Затвердивши мирову угоду, суд припиняє провадження у справі (у господарському суді першої інстанції - на підставі абзацу восьмого частини першої ст. 149 ГПК; в господарському суді апеляційної інстанції - абзацу четвертого частини першої ст. 279, частини восьмої ст. 281 ГПК; в господарському суді касаційної інстанції - абзацу п'ятого частини першої ст. 296, частини восьмої ст. 298 ГПК; в господарському суді наглядової інстанції - в силу абзацу четвертого частини першої ст. 315, частини другої ст. 317 ГПК) [10, c. 47].

У відношенні укладення мирової угоди на інших стадіях судового процесу необхідно зазначити наступне. Господарський процес складається з 6 стадій: виробництво в господарському суді першої, апеляційної, касаційної, наглядової інстанції, провадження з перегляду вступили в законну силу судових постанов за нововиявленими обставинами і стадія виконавчого провадження. Оскільки можливість укладення мирової угоди в господарському суді першої, апеляційної, касаційної, наглядової інстанції, а також на стадії виконання судової постанови безпосередньо відображена в частині другій ст. 121 ГПК, то під інший стадією слід розуміти провадження з перегляду постанов за нововиявленими обставинами. Однак укладення мирової угоди на даній стадії, виходячи з її сутності, не представляється можливим. Так, господарський суд при розгляді заяви (подання) про відновлення справи за нововиявленими обставинами дозволяє лише наступне питання: скасувати чи судові постанови, раніше ухвалені у справі, і поновити справу або відмовити в його поновлення? Суд не може розглянути справу і відповідно питання про затвердження мирової угоди до тих пір, поки воно не відновлено [10, c. 48].

Відповідно до частини третьої ст. 324 ГПК при ухваленні рішення про скасування судових постанов, раніше прийнятих у справі, і поновлення справи за нововиявленими обставинами ця справа розглядається по суті в тому ж господарському суді в порядку, встановленому ГПК. Таким чином, після відновлення справи воно знову розглядається в господарському суді першої, апеляційної, касаційної чи наглядової інстанції, де сторонами може бути укладена і судом затверджено мирову угоду [10, c. 48].

Розглянемо укладення мирової угоди на стадії виконання судової постанови. В першу чергу слід відзначити, що в ГПК (розд. IV) дана стадія іменується «виконавче провадження». Статтею 356 ГПК визначено, що виконавче провадження порушується (і відповідно починається стадія виконання судової постанови) після отримання судовим виконавцем заяви стягувача, оформленого належним чином з додатком виконавчого документа. Звідси випливає висновок, що мирова угода може бути укладена тільки після порушення виконавчого провадження. У разі надходження до господарського суду заяви про затвердження мирової угоди, укладеної сторонами, після прийняття судового постанови, але до порушення виконавчого провадження згідно з п. 12 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь від 21.04.2006 № 6 «Про застосування Господарського процесуального кодексу Республіки Білорусь при затвердженні мирової угоди »(далі - постанова) така заява не підлягає розгляду господарським судом, оскільки визнається за даними поза стадії судового процесу, про що суд повідомляє особу, яка подала заяву [8].

Разом з тим у практиці зустрічаються випадки, коли потреба в укладенні мирової угоди виникає після винесення судової ухвали судом першої інстанції, зокрема, коли боржником повністю або частково задоволені вимоги кредитора до видачі судового наказу. У такій ситуації видається, що сума, сплачена боржником, не може бути врахована в наказі, оскільки ст. 330 ГПК встановлено, що судовий наказ видається господарським судом на підставі прийнятого ним судової постанови. Стягувачем у свою чергу такий документ може бути пред'явлено до банку до стягнення, а з боржника за його виконанні повторно буде стягнена вже сплачена їм добровільно сума, що, безумовно, порушить права останнього. При виникненні подібної ситуації (за відсутності можливості укласти мирову угоду поза стадії судового процесу), на наш погляд, боржник може здійснити захист своїх порушених прав шляхом заявлення вимог про повернення безпідставного збагачення. Так, відповідно до частини першої ст. 971 Цивільного кодексу Республіки Білорусь (далі - ЦК) особа, яка без встановлених законодавством або угодою підстав придбало або зберегло майно (грошові кошти в силу ст. 128 ЦК відносяться до майна) за рахунок іншої особи, зобов'язана повернути останньому безпідставно придбане або заощаджене майно. При цьому на суму безпідставного грошового збагачення підлягають нарахуванню відсотки за користування чужими коштами (ст. 366 ЦК) з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність одержання або збереження грошових коштів [10, c. 48].

При укладенні мирової угоди сторонами повинна бути дотримана його форма незалежно від стадії, на якій воно полягає. Мирова угода має бути підписана сторонами або їх представниками. Представник сторони у справі мають право укласти мирову угоду тільки за наявності у довіреності вказівки на це повноваження (абзац дев'ятий частини першої ст. 79, частина друга ст. 122 ГПК). При цьому довіреність (належним чином завірену копію) необхідно прикласти до мирової угоди і долучити до матеріалів справи [10, c. 49].

Мирова угода має містити узгоджені сторонами відомості про умови, розмір і терміни виконання зобов'язань один перед одним або однією стороною перед іншою. З урахуванням того, що в угоді обумовлюються строки виконання зобов'язань, цілком зрозуміле прагнення сторін встановити в ньому також санкції за невиконання даних зобов'язань, зокрема неустойку або відсотки за користування чужими коштами внаслідок прострочення в їхній оплаті [4, c. 53].

У відношенні правомірності включення до мирової угоди умови про відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань хотілося б відзначити наступне. Мировою угодою є угода сторін про припинення судового спору. Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 23 ГПК) справи у судочинстві в господарському суді порушуються тільки за позовними заявами, заявами, скаргами, протестів і клопотаннями зацікавлених осіб і розглядаються лише щодо заявлених вимог, за винятком випадків, передбачених ГПК та іншими законодавчими актами . Виходячи з цього, мирова угода може бути укладена лише за тими вимогами, які заявлені до господарського суду. Відповідно припинити суперечку можна лише у відношенні даних вимог. У свою чергу при включенні до мирової угоди умов про відповідальність здійснюється спроба врегулювати взаємини, що знаходяться за межами позовних вимог, які є предметом розгляду суду, що, на наш погляд, є неприпустимим. Сказане зовсім не означає неможливість звернення до суду з вимогою про стягнення неустойки і (або) відсотків у разі порушення терміну виконання зобов'язання з оплати заборгованості, встановленого таким мировою угодою. Так, якщо договором, з невиконання (неналежного виконання) якого виникла суперечка, передбачена неустойка за несвоєчасне виконання зобов'язань, то вона може бути стягнута аж до фактичного виконання зобов'язання. Крім того, з п. 3 ст. 366 ГК відсотки за користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законодавством або договором для нарахування відсотків не встановлений більш короткий термін. Таким чином, неустойка та проценти можуть бути стягнуті до моменту фактичного виконання зобов'язання шляхом звернення до суду з самостійним позовною вимогою. При цьому, оскільки неустойка та проценти стягуються за період, відмінний від періоду, що заявляється до укладення мирової угоди по першому позову, в даному випадку підстави позовів будуть не тотожні, відповідно таке звернення до суду припустимо і з точки зору процесуального права [10, c. 49].

Крім умов виконання сторонами взаємних зобов'язань мирова угода може містити і деякі інші умови. Зокрема, відповідно до частини четвертої ст. 122 ГПК сторони можуть передбачити можливість розстрочки виконання зобов'язань. За наявності умови про розстрочення у мировій угоді сторони повинні конкретно домовитися про терміни виконання кожної частини зобов'язання, в тому числі шляхом складання графіка. У подальшому в разі невиконання в добровільному порядку боржником тій частині зобов'язання, за якою термін виконання, встановлений мировою угодою, настав, стягувач має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу на дану частину (абзац третій п. 10 постанови) [10, c. 49].

Таким чином, мирова угода може бути укладена сторонами на будь-якій стадії господарського процесу, тобто у господарському суді першої, апеляційної, касаційної чи наглядової інстанції, а також на інших стадіях судового процесу, в тому числі на стадії виконання судової постанови (частина 2 статті 121 ГПК).

Мирова угода не може бути спрямоване проти прав і законних інтересів інших осіб або суперечити законодавству (частина 5 статті 121 ГПК). Класичне і, на перший погляд, ясна вимога - світова угода не повинна порушувати будь-яких прав.

Господарський суд затверджує мирову угоду в провадженні якого перебуває справа. Якщо провадження у справі знаходиться в стадії виконання рішення, мирова угода представляється на затвердження господарському суду першої інстанції, який прийняв судове постанову, або за місцем виконання рішення (стаття 123 ГПК).

1.2 Мирова угода у цивільному процесі: загальні правила укладення

Протягом вже вікової історії самостійне вирішення спірних питань шляхом переговорів є найбільш прийнятний шлях для усунення розбіжностей між учасниками цивільних правовідносин. Якщо в результаті зазначених переговорів знаходиться взаємовигідне рішення, сторони оформляють його у вигляді договору, що містить поступки. Саме такий договір прийнято вважати мировою угодою (світової угодою).

Розглядаючи сутність і правову природу інституту мирової угоди, слід звернути увагу, що правова наука і практика виділяють два види мирових угод: судові й позасудові. Перші полягають у ході судового розгляду, а інші, відповідно, поза рамками судового процесу [15, c. 110].

В.А. Рязановський справедливо зазначає: «Судова світова угода по суті не відрізняється від позасудового: вона є тільки більш міцно оформленої, значення ж і тієї, і іншої поза процесом» [10, c. 111].

Головним і істотним ознакою мирової угоди незалежно від порядку його укладення визнається те, що воно є способом вирішення правового спору [10, c. 115].

А.І. Зінченко визначає позасудове мирову угоду як договір про дозвіл матеріально-правового спору на взаємовигідних для сторін умовах, яке укладається до передачі спору на розгляд суду і служить передумовою добровільного виконання своїх обов'язків учасниками правовідносин. «До такої угоди застосовуються всі норми, що регулюють зобов'язання, в тому числі і про наслідки недійсності угод, терміни позовної давності. При невиконанні договору однією зі сторін інша має право звернутися до суду за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів ».

Що ж стосується судового мирової угоди, О.С. Чернікова вважає, що його характерна риса проявляється, перш за все, у наслідках вчинення. «Крім визначеності у цивільно-правових відносинах мирову угоду призводить і до визначеності у відносинах і процесуально-правових: сторони, вважаючи за краще врегулювати свій конфлікт самостійно і відмовившись від державної судової захисту, дають суду підстави для припинення провадження у справі» [10, c. 116].

Необхідно відзначити, що хоча, на перший погляд, судове мирову угоду по суті не відрізняється від позасудового чинності трансформації в обох випадках колишнього зобов'язання в нове, між ними є істотна різниця, яка не дозволяє змішувати ці самостійні інститути. Таку позицію займає С. Мойсеєв, який у своєму дослідженні вказує: «Не дивлячись на те, що суд при затвердженні мирової угоди не розглядає справу по суті, він у визначенні про припинення виробництва констатує і припинення судового спору між особами, які беруть участь у справі. Одна сторона судового мирової угоди відмовляється від отримання у примусовому порядку того, на що вона притязали, пред'являючи позов, інша - реалізуючи своє диспозитивное правомочність, погоджується на певних умовах задовольнити позовні вимоги. Суперечка, що існував між особами, які беруть участь у справі, припиняється, матеріально-правове домагання позивача більше не існує, і тому сторони судового мирової угоди позбавляються права на звернення до суду з тотожним позовом »[10, c. 116].

Співвідношення термінів «мирову угоду» і «світова угода» слід розглядати і у практичній площині, оскільки в судовому процесі воно може виявитися вирішальним для захисту прав конкретних громадян та юридичних осіб. У зв'язку з цим Д.Л. Давиденко цілком обгрунтовано ставить питання: «Якщо сторони врегулювали свій спір без звернення до суду і уклали договір, який назвали« мировою угодою », то чи буде такий договір визнаватися укладеним і дійсним або ж суд вважатиме, що мирова угода може бути укладена тільки в ході судового процесу і набуває юридичну силу тільки після затвердження судом, а по тому не визнає позасудове мирову угоду? ».

У вирішенні зазначеного питання видається цікавою думка Є.В. Пілехіной, яка запропонувала розрізняти світову угоду як матеріально-правовий інститут і мирову угоду як інститут процесуальний. На думку вказаного автора, специфікою затвердженого судом мирової угоди є те, що сторони не вправі його ні розірвати, ні пред'явити позов про визнання недійсним. Мирова угода, яка була укладена в судовому порядку, може припинити своє існування лише за допомогою скасування акта суду, її затвердив. Однак сторони вправі відмовитися від виконання умов мирової угоди і поза судовим процесом укласти новий договір, умови якого будуть відрізнятися від умов колишнього мирової угоди. У цьому випадку новий договір не буде забезпечений силою примусового виконання з боку держави [10, c. 117].

Можна зробити висновок, що позасудова мирова угода укладається тоді, коли між сторонами цивільних правовідносин виникає спір про право, і сторони самі вирішують між ними розбіжності шляхом примирення в позасудовому порядку. Однак якщо дозвіл цивільно-правового спору знаходиться на розгляді суду і сторони бажають примиритися, процесуальне законодавство надає їм право на будь-якій стадії процесу ліквідувати виник спір шляхом укладення договору, який правовій доктрині позначається терміном «мирову угоду».

Мирова угода може бути укладена за будь-якої справи, що випливає з цивільних правовідносин, якщо інше не передбачено законодавчими актами (частина 4 статті 121 ГПК). Здавалося б цілком логічним, що законодавець обмежив можливість укладення мирової угоди тільки у справах, що випливають із цивільних правовідносин, оскільки повноцінно розпоряджатися правами та обов'язками може тільки повноправний їх власник.

Як принципових відмінностей мирової угоди від світової угоди можна навести такі:

1. Мирова угода може бути укладена лише за безпосередньої участі суду щодо спірного правовідносини, яке стало предметом судового розгляду.

2. Мирова угода обов'язково повинен містити узгоджені сторонами відомості про умови, розмір і терміни виконання зобов'язань один перед одним або однією стороною перед іншою.

3. Мирова угода затверджується судом, про що виноситься відповідна ухвала. Таким чином, суд здійснює контроль над законністю укладається сторонами угоди.

4. Мирова угода, укладена в судовому порядку, підлягає обов'язковому виконанню, що дає йому силу судового рішення.

Таким чином, підводячи підсумок Главі 1, яка називається «Загальні правила укладення мирової угоди в господарському та цивільному процесах» було з'ясовано наступне:

1. Мирова угода більш детально опрацьовано в господарському процесуальному законодавстві, в даний час існують сприятливі умови для вирішення виникаючих між сторонами правовідносин конфліктів без винесення судової ухвали по суті справи. Однак, враховуючи що відбуваються в сучасному світі економічні процеси, вивчення і розвиток інституту мирової угоди, особливо в рамках господарського процесу, не втратило своєї актуальності, а навпаки здобуває особливо важливе значення. Мирова угода універсально, тому його значущість не зменшується, ні коли воно виступає як способу врегулювання спору, ні коли виступає в якості засобу примирення. Важливим є можливість використання мирової угоди і як способу попередження спору до звернення за допомогою до суду.

2. Практичне застосування досліджуваного правового інституту є більш вигідною альтернативою вирішення спору в судовому порядку з такими позитивними сторонами, як зменшення навантаження на судову систему, скорочення судових та інших витрат, ліквідація суб'єктивної сторони суперечки і створення реальної можливості добровільного виконання зобов'язання боржником, підтримки і розвитку партнерських відносин .

3. Чинне матеріальне (і, перш за все, цивільне) законодавство не тільки не містить будь-яких загальних положень про світових угодах (угоди), але навіть не вживає такого терміна (деякий виняток у цьому плані являє собою шлюбно-сімейне законодавство, що регулює питання угод про дітей і про сплату аліментів), і, звичайно ж, це не можна не визнати істотним пробілом законодавства.

РОЗДІЛ 2. ФОРМА І ЗМІСТ СВІТОВОГО УГОДИ В господарського та цивільного процесу

2.1 Мирова угода в господарському процесі: форма і зміст

Форма і зміст мирової угоди, представленого сторонами для затвердження суду, повинні відповідати таким вимогам ст. 122 ГПК.

Мирова угода повинна бути укладена сторонами у письмовій формі та підписано ними або їх представниками. Тобто підписати дану угоду може лише керівник суб'єкта господарювання або представник цього суб'єкта. Повноваження представника на укладення мирової угоди відповідно до ст. 79 ГПК повинні бути спеціально передбачені в дорученні.

Мирова угода має містити узгоджені сторонами відомості про умови, розмір і терміни виконання зобов'язань. Умови мирової угоди мають бути викладені чітко і ясно. Зазначена угода не може містити положення, які ставлять виконання сторонами зобов'язань у залежність від будь-яких обставин. Чіткість викладу мирової угоди дозволяє в разі невиконання його умов вимагати видачі наказу на його примусове виконання [12, c. 55].

Так, до господарського суду для затвердження було представлено мирову угоду за позовом РУП "А" (м. Мозир) до ЧТУП "Д" (м. Калинковичи) про стягнення заборгованості за товар, пені за прострочення оплати товару і відсотків за користування чужими коштами за договором купівлі-продажу. Однією з умов мирової угоди сторони вказали: "У разі сплати суми основного боргу за товар до 01.04.2006 продавець відмовляється від стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами, а у випадку прострочення у сплаті суми основного боргу відсотки за користування чужими грошовими коштами підлягають сплаті покупцем на користь продавця ". Мирова угода, що містить таку умову, не було затверджено судом, оскільки воно суперечить законодавству, а саме порядок виконання сторонами зобов'язань поставлено в залежність (під умову) від виконання покупцем обов'язку зі сплати суми основного боргу [12, c. 56].

Мирова угода може також містити умови про відстрочення або розстрочення виконання зобов'язань. У більшості випадків при укладенні такої угоди розстрочення або відстрочення виконання зобов'язання визначається термінами оплати заборгованості, що утворилася або виконання іншого зобов'язання. Так, господарським судом затверджено мирову угоду, укладену між РУП "Г" і КУП "Д", згідно з яким останній зобов'язався сплатити заборгованість за спожиту електроенергію протягом 6 місяців рівними частками в межах заявленої позивачем суми.

Мировою угодою може бути передбачена відступлення права вимоги. Сторони в порядку, встановленому законодавством, при розгляді спору можуть укласти договір поступки права вимоги, згідно з яким позивач має право стягнути заборгованість з третьої особи (дебітора відповідача) у межах заявлених вимог. Дані обставини викладаються у мировій угоді, яка подається на затвердження судом.

Мирова угода може містити домовленість сторін про визнання боргу або зменшення його розміру. Так, господарським судом затверджено мирову угоду за позовною заявою індивідуального підприємця К. (м. Жлобін) до ТДВ "Р" (м. Гомель) про стягнення боргу за поставлений товар та пені за несвоєчасну її оплату. Згідно з умовами мирової угоди покупець зобов'язався сплатити суму боргу за товар протягом 5 днів після затвердження мирової угоди, а постачальник відмовився від стягнення суми пені за прострочення оплати в повному обсязі [12, c. 56].

В іншому випадку господарським судом було затверджено мирову угоду, за умовами якого позивач зменшив підлягають стягненню відсотки за користування чужими грошовими коштами на 50%, що склало 2470000 рублів, а відповідач зобов'язався перерахувати що залишилися 50% відсотків протягом 5 днів з дати затвердження судом мирової угоди.

Сторони, укладаючи мирову угоду, можуть домовитися про задоволення вимог іншими способами, що не суперечать законодавству.

Так, на розгляді господарського суду знаходився спір за позовом ВАТ "Р" до КДУП "К" про стягнення боргу за поставлений мазут топковий. У судовому засіданні сторони заявили клопотання про затвердження мирової угоди. За умовами угоди відповідач зобов'язався поставити позивачу на суму боргу борошно вищого сорту. Проте суд відмовив у затвердженні такого клопотання з таких підстав [12, c. 57].

Згідно з п. 1.1 Указу Президента Республіки Білорусь від 15.08.2005 № 373 "Про деякі питання укладання договорів і виконання зобов'язань на території Республіки Білорусь" (далі - Указ № 373) з 01.08.2005 по 31.12.2008 при здійсненні підприємницької діяльності організації та індивідуальні підприємці, якщо інше не встановлено Президентом Республіки Білорусь, не мають права укладати договори міни, а також припиняти зобов'язання з оплатним договорами новацією, наданням замість виконання відступного без надходження в установленому порядку грошових коштів організації, індивідуальному підприємцю.

Мирова угода з умовою припинення зобов'язання за відплатним договором новацією не могло бути затверджене судом таким, що суперечить законодавству, а саме з Указом № 373.

У мирову угоду може бути передбачено розподіл судових витрат між сторонами, його уклали. Якщо в угоді така вказівка відсутня, господарський суд вирішує це питання в порядку, встановленому ст. 133 ГПК.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ГПК судові витрати розподіляються між позивачем і відповідачем пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, наприклад, якщо позивач відмовляється від стягнення частини заявлених позовних вимог, зокрема пені за прострочення оплати, то в цій частині держмито не підлягає відшкодуванню відповідачем на користь позивача. У той же час при укладенні мирової угоди сторони можуть передбачити порядок розподілу держмита у даній справі на основі взаємних поступок. У тому випадку, якщо за умовами мирової угоди сторони домовляться, що позивач відмовиться від стягнення пені або зменшить суму пені, відповідач може відшкодувати позивачеві сплачену їм мито в повному обсязі [12, c. 57].

Таким чином, мирова угода укладається у письмовій формі і підписується сторонами або їх представниками (частина 1 статті 122 ГПК). Обов'язкова письмова форма повинна свідчити про серйозність намірів осіб, які укладають мирову угоду, і про можливість примусового виконання мирової угоди.

У мировій угоді передбачаються дві групи умов: обов'язкові і факультативні. До обов'язкових умов віднесені відомості про умови, розмір і терміни виконання зобов'язань один перед одним або однією стороною перед іншою (частина 3 статті 122 ГПК). Крім обов'язкових умов мирова угода може містити такі факультативні умови об (о):

1. Відстрочення або розстрочення виконання зобов'язань.

2. Відступлення права вимоги.

3. Визнання боргу або зменшення його розміру.

4. Задоволенні вимог іншими способами, що не суперечать законодавству.

У мирову угоду може бути передбачено розподіл судових витрат між сторонами, його уклали. Якщо у мировій угоді така вказівка відсутня, господарський суд вирішує це питання в порядку, встановленому ГПК.

2.2 Мирова угода у цивільному процесі: форма і зміст

Чинне цивільне процесуальне законодавство надає можливість сторонам процесу укласти мирову угоду (ч. 3 ст. 61 ЦПК), тобто врегулювати виник між ними суперечка на взаємоприйнятних для них умовах і тим самим домогтися завершення розгляду справи без винесення у ній судом рішення [11, c. 52].

У результаті проведеної в 1960-х рр.. минулого століття кодифікації цивільне процесуальне законодавство (а слідом за ним і процесуальна теорія) відмовилося від терміна «світова угода» на користь «мирової угоди». І приблизно з цього часу (якщо не рахувати декількох статей, написаних в більш ранній період) починають з'являтися спеціальні наукові роботи, присвячені мировою угодою у цивільному процесі [11, c. 53].

Перш ніж безпосередньо перейти до розгляду правової природи мирової угоди, хотілося б звернути увагу на деякі нюанси термінології, зокрема на співвідношення термінів «мирову угоду» і «світова угода». Термін «світова угода», на відміну від терміна «мирову угоду», вказує на те, що позначається їм поняття має відношення виключно до цивільного права: адже угоди є предметом регулювання лише цивільного права (в той час як категорією «угоду» зараз оперують багато галузі права) [11, c. 54].

Таким чином, поняття «мирову угоду» слід вважати більш широким, родовим по відношенню до «світової угоді»: мировою угодою є угода про врегулювання сторонами спору, що випливає з правовідносин будь-якої галузевої належності, а світової угодою - угода про врегулювання спору, що випливає з суто цивільних правовідносин. Проте ж якщо предметом спору виступають цивільні права та обов'язки, то терміни «мирову угоду» і «світова угода» правомірно вживати як тотожні.

Світова угода являє собою цивільно-правову угоду, тобто мирова угода є дією правомірним. Світова угода - це завжди угода двостороння або багатостороння. Одностороннім вона бути не може, тому що при порушенні прав завжди є сторона-порушник і сторона-потерпілий, і усунути порушення в Неюрисдикційна (тобто без використання примусу з боку державного або іншого органу) порядку можна лише шляхом узгодження волі як порушника, так і потерпілого [11, c. 54].

Світова угода може полягати лише щодо прав і обов'язків, якими сторони мають право вільно розпоряджатися. Тому при затвердженні укладеного в ході процесу мирової угоди судом завжди має прийматися до уваги, чи допускає і в яких межах та чи інша галузь права диспозитивні дії учасників регульованих нею відносин, Наприклад, у літературі цілком правильно зазначалося, що неприпустимо укладення мирових угод у справах про встановлення батьківства, оскільки не від сторони залежить визнати кого-небудь батьком дитини, а держава сама зацікавлена в розвідці дійсного батька дитини. Так, і Пленум Верховного Суду Республіки Білорусь в п. 15 постанови від 20 грудня 1991 р. № 12 «Про практику застосування судами Республіки Білорусь законодавства при розгляді справ про встановлення батьківства та про стягнення аліментів на дітей» вказав, що умови і порядок встановлення батьківства визначені законом, тому по таких справах мирові угоди затверджуватися не повинні.

Основна мета світової угоди - це захист цивільних прав. Тому світова угода відноситься до тієї групи цивільно-правових угод, які спрямовані на захист прав, зокрема, до тієї їх різновиди, які конкретизують способи захисту цивільних прав. У зв'язку з цим слід зауважити, що мирова угода не може бути використана для врегулювання спору в тому випадку, коли відповідний спосіб захисту може застосовуватися тільки юрисдикційним органом, наприклад визнання заперечної операції недійсною, визнання недійсним акту державного органу. Так само як за допомогою мирової угоди не можна замінити один спосіб захисту або підстави його застосування іншими, коли відповідний спосіб захисту та підстави його застосування є імперативно встановлених та єдино можливими [11, c. 55]. Наприклад, Пленум Верховного Суду Республіки Білорусь в п. 7 постанови «Про деякі питання застосування судами законодавства про спадкування» від 21 грудня 2001 р. № 16 в редакції від 20 грудня 2007 р. № 17 вказав: заповіт і видане на підставі його свідоцтво про право на спадок можуть бути визнані недійсними тільки рішенням суду, підстави визнання заповіту недійсним встановлені імперативними нормами матеріального права, тому затвердження мирової угоди за такими вимогами є неприпустимим, оскільки воно буде суперечити закону. До речі, аналогічні роз'яснення є і стосовно до господарського процесу. Так, в п. 25 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь від 28 жовтня 2005 р. № 26 «Про деякі питання застосування господарськими судами законодавства, що регулює недійсність угод» сказано: господарським судам слід мати на увазі, що в силу п. 1 статті 167 ЦК підстави недійсності угод встановлені нормами ЦК та інших законодавчих актів, які носять імперативний характер, тому затвердження мирових угод за такими вимогами неприпустимо, що суперечить законодавству [9].

Використовуючи у світовій угоді той чи інший спосіб захисту, сторони угоди можуть припиняти колишні, встановлювати нові, змінювати чи підтверджувати існуючі цивільні права та обов'язки. Тим самим світова угода може включати в себе елементи найрізноманітніших угод, у тому числі договорів (наприклад, новації, відступного, купівлі-продажу, надання послуг тощо), набуваючи часто характер змішаного договору. По суті, світова угода не є особливим типом договору вона завжди являє собою ту чи іншу комбінацію вже відомих цивільно-правових зобов'язань. Виникає питання, як же відрізняти світову угоду від звичайної цивільно-правової угоди, якщо зміст і тієї й іншої принципових відмінностей мати не може? Критерій - мета угоди. Звичайна операція спрямована на реалізацію прав (у звичайних, нормальних умовах цивільного обороту). А світова угода спрямована на захист громадянських прав, коли розвиток громадянських відносин набуло патологічний характер, тобто коли вони піддалися порушення або оспорювання [11, c. 55].

Таким чином, світова угода укладається тоді, коли існує спірність, неясність, сумніви сторін щодо їхніх взаємних прав та обов'язків або можливості їх безперешкодної реалізації (наприклад, сторони по-різному розуміють обсяг і межі своїх правомочностей; розбіжності щодо змісту прав і обов'язків відсутні, проте для сторін очевидна неможливість, внаслідок допущених порушень, реалізації цих прав і обов'язків у повному обсязі), іншими словами, коли у відносинах сторін існує правова невизначеність (будь вона суб'єктивного або об'єктивного характеру). Власне, для того, щоб цю неясність усунути або реалізувати свої права та обов'язки, мирова угода ними і полягає.

Підводячи підсумок Главі 2, яка називається «Форма та зміст мирової угоди в господарському та цивільному процесах» було з'ясовано наступне:

1. Цивільне процесуальне та господарське процесуальне законодавство Білорусі надає кожній стороні спору право закінчити справу мировою угодою. Досягнення мети - закінчення судового розгляду у справі - можливе лише в результаті одночасної реалізації сторонами вищевказаного процесуального права, в основі якої лежить узгоджене ними відповідний намір у зв'язку з врегулюванням безпосередньо сторонами правового спору на взаємоприйнятних умовах і, відповідно, відсутністю необхідності подальшого розгляду і вирішення судом справи по спору.

2. Мирова угода представляє особливу форму врегулювання правового спору, в тому числі в рамках цивільного або господарського процесу, при якій сторони домовляються або припинити існуючий між ними конфлікт на умовах взаємних поступок і відмовитися від подальшого розгляду справи судом.

РОЗДІЛ 3. ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ СВІТОВОГО УГОДИ В ЦИВІЛЬНОМУ І ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСАХ

3.1 Порядок виконання мирової угоди в господарському процесі

Виповнюється мирову угоду сторонами добровільно. У разі його невиконання в порядку і строки, визначені в угоді, господарський суд за заявою зацікавленої сторони видає виконавчий документ. При цьому відповідно до частини другої ст. 124 ГПК питання про видачу виконавчого документа розглядається господарським судом без виклику сторін. Слід зазначити, що можливість участі боржника при розгляді даного питання дозволила б йому захистити свої права у разі часткового виконання мирової угоди [1, c. 130]. Так, на практиці виникають ситуації, коли боржник до терміну, зазначеного у мировій угоді, виконує його частково, а суд у свою чергу за відсутності у нього відомостей про даний факт видає стягувачу судовий наказ на всю суму позовних вимог, що підлягає стягненню за затвердженим мировою угодою [10, c. 50]. У подібній ситуації виконання пред'явленого стягувачем до стягнення судового наказу на всю суму спричинить порушення прав боржника (повторне стягнення частини суми позовних вимог), захист яких, на наш погляд, може бути здійснена також за допомогою стягнення суми безпідставного збагачення (гл. 59 ЦК).

При затвердженні судом мирової угоди провадження у справі припиняється незалежно від стадії, на якій вона укладена. Згодом вторинне звернення до господарського суду по спору між тими ж особами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. У разі пред'явлення позовної заяви на порушення зазначеного правила господарський суд, керуючись абзацом третім частини першої ст. 164 ГПК, повинен відмовити у прийнятті позовної заяви, а в разі, якщо справу порушено, - припинити провадження у нього (абзац третій частини першої ст. 149 ГПК).

Таким чином, не передбачається негайного виконання ухвали про затвердження мирової угоди, яке може бути оскаржене в апеляційному, касаційному і наглядовому порядку. І ця обставина теж можна віднести до недоліків, оскільки зберігається можливість оперативно оскаржити те, деколи крихке і насилу отримане, згода сторін закінчити суперечку таким чином.

Мирова угода виповнюється особами, його уклали, добровільно, в порядку і строки, які ними передбачені; мирову угоду, не виконане добровільно, підлягає примусовому виконанню з дотриманням загальних правил, що регулюють виконання актів господарського суду, на підставі виконавчого листа, видаваного господарським судом за клопотанням особи, який уклав мирову угоду.

3.2 Порядок виконання мирової угоди в цивільному процесі

Судове мирову угоду представляє собою засіб врегулювання, припинення спору самими сторонами. Очевидно, невірно буде стверджувати, що, укладаючи мирову угоду в суді, сторони дозволяють суперечка, оскільки вирішення спору - прерогатива виключно суду [11, c. 56].

Нерідко в літературі і навіть у законодавстві (наприклад, у Французькому цивільному кодексі) можна зустріти тезу про те, що мирова угода має для сторін силу, значення судового рішення. Безумовно, рішення суду та мирова угода - явища різного порядку: рішення є юрисдикційним актом, а мирова угода - угодою. Однак між ними є і схожість. Так само, як і рішення, мирова угода визначає матеріально-правове становище сторін спору (правда, у вирішенні це правове положення встановлено судом і в односторонньому порядку, а у мировій угоді правове положення встановлено взаємним волевиявленням сторін), причому якщо мирова угода було скоєно в суді, то у відношенні його, як і стосовно судового рішення, будуть діяти процесуальні ефекти винятковості і преюдициальности, і, крім того, як і судове рішення, таке мирова угода може бути примусово виконано [11, c. 56].

Слід звернути увагу на співвідношення судового мирової угоди і визначення, яким це угода затверджується і провадження у справі припиняється. Справа в тому, що дане визначення стосується виключно процесуальних питань: санкціонування дій сторін та припинення процесу. Отже, резолютивна частина такого визначення повинна включати волевиявлення тільки суду і тільки з процесуальних питань. Однак на практиці в резолютивну частину подібних визначень включається зміст самого мирової угоди, яке нерідко формулюється так, як ніби це волевиявлення самого суду. Представляється, що зміст мирової угоди має фіксуватися тільки в мотивувальній частині відповідного визначення суду [11, c. 56].

Говорячи про виконання мирової угоди, необхідно сказати, що мирова угода, як і рішення суду, може бути в необхідних випадках виконано примусово в порядку виконавчого провадження.

Так, відповідно до ст. 461 ЦПК виконанню підлягають:

1.Рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах, а також мирові угоди, угоди про дітей, затверджені судом.

2.Пріговори, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень.

3.Постанова суду, інших державних органів і посадових осіб у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення.

4.Постановленія прокурорів про виселення в адміністративному порядку.

5.Ісполнітельние написи нотаріусів, дипломатичних агентів дипломатичних представництв Республіки Білорусь і консульських посадових осіб консульських установ Республіки Білорусь.

6.Решенія третейських судів Республіки Білорусь, у тому числі арбітражів, спеціально створюваних для розгляду окремих справ, якщо стороною у справі є громадянин, який є підприємцем, що здійснюють свою діяльність без утворення юридичної особи.

7.Постановленія Комітету державного контролю Республіки Білорусь про майнові стягнення з громадян, які не є підприємцями, що здійснюють свою діяльність без утворення юридичної особи.

8. Постанови комісій у справах неповнолітніх про грошові стягнення.

9. Рішення іноземних судів, у тому числі арбітражних (третейських), у випадках, передбачених міжнародними договорами, якщо стороною у справі є громадянин, який є підприємцем, що здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи (додаток 4 до ЦПК).

10.Решенія товариських судів про майнові стягнення.

11.Решенія комісій по трудових спорах.

11 ^1. Шлюбні договори, угоди про зміст своїх неповнолітніх та (або) потребують допомоги непрацездатних повнолітніх дітей.

12. Інші акти у випадках, передбачених законодавством.

Підводячи підсумок Главі 3, яка називається «Порядок виконання мирової угоди в господарському та цивільному процесах» було з'ясовано наступне:

1. Не передбачається негайного виконання ухвали про затвердження мирової угоди, яке може бути оскаржене в апеляційному, касаційному і наглядовому порядку. І ця обставина теж можна віднести до недоліків, оскільки зберігається можливість оперативно оскаржити те, деколи крихке і насилу отримане, згода сторін закінчити суперечку таким чином.

2. Мирова угода виповнюється особами, його уклали, добровільно, в порядку і строки, які ними передбачені; мирову угоду, не виконане добровільно, підлягає примусовому виконанню з дотриманням загальних правил, що регулюють виконання актів господарського суду, на підставі виконавчого листа, видаваного господарським судом за клопотанням особи, який уклав мирову угоду.

ВИСНОВОК

Мирова угода являє собою особливу форму врегулювання правового спору, в тому числі в рамках цивільного або господарського процесу, при якій його сторони домовляються або припинити існуючий між ними конфлікт на умовах взаємних поступок і відмовитися від подальшого розгляду справи судом, або від виконання судової постанови.

Цивільне процесуальне та господарське процесуальне законодавство Білорусі надає кожній стороні спору право закінчити справу мировою угодою. Досягнення мети - закінчення судового розгляду у справі - можливе лише в результаті одночасної реалізації сторонами вищевказаного процесуального права, в основі якої лежить узгоджене ними відповідний намір у зв'язку з врегулюванням безпосередньо сторонами правового спору на взаємоприйнятних умовах і, відповідно, відсутністю необхідності подальшого розгляду і вирішення судом справи по спору.

Мирова угода представляє особливу форму врегулювання правового спору, в тому числі в рамках цивільного або господарського процесу, при якій сторони домовляються або припинити існуючий між ними конфлікт на умовах взаємних поступок і відмовитися від подальшого розгляду справи судом.

Мирова угода укладається у письмовій формі і підписується сторонами або їх представниками. Обов'язкова письмова форма повинна свідчити про серйозність намірів осіб, які укладають мирову угоду, і про можливість примусового виконання мирової угоди.

У мировій угоді передбачаються дві групи умов: обов'язкові і факультативні. До обов'язкових умов віднесені відомості про умови, розмір і терміни виконання зобов'язань один перед одним або однією стороною перед іншою. Крім обов'язкових умов мирова угода може містити такі факультативні умови об (о):

1. Відстрочення або розстрочення виконання зобов'язань.

2. Відступлення права вимоги.

3. Визнання боргу або зменшення його розміру.

4. Задоволенні вимог іншими способами, що не суперечать законодавству.

Не передбачається негайного виконання ухвали про затвердження мирової угоди, яке може бути оскаржене в апеляційному, касаційному і наглядовому порядку. І ця обставина теж можна віднести до недоліків, оскільки зберігається можливість оперативно оскаржити те, деколи крихке і насилу отримане, згода сторін закінчити суперечку таким чином.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гальцов, В.С. Господарський процес: навч. Посібник для студентів вищ. Учеб. Закладів за спец. "Правознавство", "Економічне право" / В.С. Гальцов, А.Г. Сачек, Д.Г. Циганков. - Мінськ: Адукация i вихаванне, 2009. - 272 с.

2. Цивільний кодекс Республіки Білорусь: прийнятий Палатою представників 28 жовт. 1998 р.: схвалений. Радою Респ. 19 листопада. 1998 р.: текст Кодексу за станом на 26 груд. 2007 р. / / Консультант Плюс: Білорусь. Технологія 3000 [Електрон. ресурс] / ТОВ «ЮрСпектр», Нац. центр правової інформ. Респ. Білорусь. - Мінськ, 2008.

3. Цивільний процесуальний кодекс Республіки Білорусь: прийнятий Палатою представників 10 груд. 1998 року, схвалений Радою Респ. 18 грудня. 1998 року: текст Кодексу за станом на 26 груд. 2007 р. / / Консультант Плюс: Білорусь. Технологія 3000 [Електрон. ресурс] / ТОВ «ЮрСпектр», Нац. центр правової інформ. Респ. Білорусь. - Мінськ, 2008.

4. Каменков, В. С. Можливості та проблеми активізації мирової угоди в господарському судочинстві Білорусі / В. С. Каменков / / Вісник Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь. - 2009. - № 9. - С. 46-55.

5. Про деякі питання укладання договорів і виконання зобов'язань на території Республіки Білорусь: Указ Президента Респ. Білорусь, 15 серпня. 2005 р., № 373 / / Консультант Плюс: Білорусь. Технологія 3000 [Електрон. ресурс] / ТОВ «ЮрСпектр», Нац. центр правової інформ. Респ. Білорусь. - Мінськ, 2008.

6. Про деякі питання застосування судами законодавства про спадкування: постанову Пленуму Верховного Суду Респ. Білорусь, 21 груд. 2001 р., № 16: в ред. постанови Пленуму Верховного Суду Респ. Білорусь від 20.12.2007 р. / / Нац. реєстр правових актів Респ. Білорусь. - 2002. - № 8. - 6 / 312

7. Про практику застосування судами Республіки Білорусь законодавства при розгляді справ про встановлення батьківства та про стягнення аліментів на дітей: постанову Пленуму Верховного Суду Респ. Білорусь, 20 груд. 1991р., № 12 / / Нац. реєстр правових актів Респ. Білорусь. - 2000. - № 7 - 6 / 208

8. Про застосування Господарського процесуального кодексу Республіки Білорусь при затвердженні мирової угоди: постанова Пленуму Вищого Господарського Суду Респ. Білорусь, 21 квітня. 2006р., № 6 / / Нац. реєстр правових актів Респ. Білорусь. - 2009. - № 6 / 816.

9. Про деякі питання застосування господарськими судами законодавства, що регулює недійсність угод: постанова Пленуму Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь, 28 жовт. 2005 р., № 26 / / Консультант Плюс: Білорусь. Технологія 3000 [Електрон. ресурс] / ТОВ «ЮрСпектр», Нац. центр правової інформ. Респ. Білорусь. - Мінськ, 2008.

10. Паферовим, О. Мирова угода в господарському процесі / О. Паферовим / / Юрист [РБ]: щомісячний практичний журнал. - 2009. - № 4. - С. 47-50

11. Скобелєв, В. П. Мирова угода в цивільному судочинстві: співвідношення матеріального і процесуального / В. П. Скобелєв / / Право. by: науково-практичний журнал. - 2009. - № 2. - С. 52-57.

12.Трібуцкій, Н. Мирова угода як можливість врегулювання судової суперечки / Н. Трібуцкій / / Юридичний світ: Бюлетень нормативно-правової інформації. - 2007. - № 7. - С.55-58

13. Господарський процесуальний кодекс Республіки Білорусь: прийнятий Палатою представників 11 листопада 1998: схвалений Радою Республіки 26 листопада 1998р.: У редакції Закону Республіки Білорусь від 6 серпня 2004 р. № 314-З, зі змінами та доповненнями: текст Кодексу за станом на 28 березня 2006 р. - Мінськ: Амалфея, 2006. - 300 с.

14.Черемісін, П. Г. Поняття та правова природа мирової угоди / П. Г. Черемісін / / Вісник Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь. - 2009. - № 17. - С. 129-139.

15. Черемісін, П. Г. Судові та позасудові мирові угоди. Співвідношення світової угоди та мирової угоди / П. Г. Черемісін / / Вісник Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь: навукова-практични часопiс. - 2009. - № 19. - С. 110-121.