Ставка дисконту Обсяг продажів Ціна Затрати на працю Затрати на матеріали Період життя | 10 5000 10 4 3 5 | 6,861 6,861 6,861 6,861 6,861 6,861 | ↑10% ↓10% ↓10% ↑10% ↑10% ↓10% | 11% 4500 9 4,4 3,3 4,5 | 5440 1180 -1200 -717 1178 1865 | 20,7 82,8 276 110,5 82,8 72 | 0,207 0,288 0,76 1,105 0,828 0,72 | 5 3 1 2 3 4 | середня висока середня низька залежно від продукту середня низька висока низька | 19% 4396 9,6 4,3 3,4 7,5 | Критичне значення обсягу продажів дорівнює – 50000 + Q (10 – 7) * 3,791 Q = 4396 одиниць. Якщо порівнюються два проекти, то проект з більш чутливою NPV розглядається як ризикованіший, оскільки малі зміни вхідної змінної спричиняють великий розкид значень NPV довкола очікуваного, тобто більшу невизначеність, а отже, і більший ризик. Аналіз чутливості досить простий у практичному застосуванні, однак має істотні недоліки. Наприклад, NPV інвестиційних проектів по розробці вугільних родовищ практично завжди чутлива до змін змінних витрат та ціни продажів. Однак, якщо фірмою укладено контракт на поставку фіксованого обсягу вугілля за ціною, яка враховує інфляцію, даний проект може бути цілком безпечним незважаючи на високу чутливість NPV. Це говорить про те, що власний ризик проекту залежить не тільки від чутливості NPV до зміни значень вхідних змінних, а й від інтервалу ймовірних значень цих змінних, який визначається їх імовірнісним розподілом. Аналіз чутливості розглядає зміну окремих змінних проекту, виявляючи величину їх критичних значень. В аналізі чутливості розглядається окремий вплив кожної змінної на результуючу величину. Втім, на практиці всі змінні впливають на результати проекту одночасно, погіршуючи або поліпшуючи результуючу величину чистої поточної вартості проекту. Тому наступним кроком при аналізі ризиків є аналіз сценаріїв, який на основі прогнозу ймовірності настання базового, песимістичного чи оптимістичного сценаріїв покаже можливість реалізації даного проекту. Аналіз сценаріїв — це техніка аналізу інвестиційного ризику, що дає змогу врахувати як чутливість NPV до зміни вхідних змінних, так і інтервал, в якому перебувають їх імовірні значення. Для проведення сценарного аналізу аналітик має одержати інформацію про кількісні характеристики "поганої" множини станів (низький рівень продажів, низькі ціни збуту, високі змінні витрати тощо) та "хорошої" множини станів. Для цих значень змінних розраховується NPV, а відтак порівнюється з очікуваним базовим значенням NPV. Тобто, проводиться розрахунок NPV за песимістичним, оптимістичним та базовим сценаріями. Результати сценарного аналізу можуть бути використані для визначення математичного очікування NPV, середньоквадратичного відхилення, варіації. Для цього необхідна експертна оцінка ймовірності реалізації кожного сценарію. Щоб одержати інформацію про ризикованість проекту, слід порівняти коефіцієнт варіації NPV даного проекту з коефіцієнтом варіації "середнього" проекту фірми. Сценарний аналіз є досить досконалим інструментом для оцінки власного ризику інвестиційного проекту, але й цей метод не позбавлений недоліків. Його обмеженість полягає в тому, що розглядається лише кілька дискретних значень результатів проекту, тим часом як у реальності цих значень може бути нескінченно багато. Більш потужним інструментом аналізу проектного ризику є імітаційне моделювання методом Монте-Карло. Назва методу сягає тих часів, коли ще тільки зароджувалися математичні основи аналізу ризику в азартних іграх, осередком яких було місто з найбільшою кількістю казино — Монте-Карло. Вперше використання імітаційного моделювання в аналізі інвестиційних проектів запропонував Девід Хертц (David В. Hertz). Його публікація на цю тему з'явилась у журналі "Harvard Business Review" 1964 року. Здійснення імітації вимагає досить потужного комп'ютера та ефективних програмних продуктів. Першим кроком експерименту є встановлення закону ймовірнісного розподілу випадкових величин вхідних змінних, від яких залежить величина грошових потоків. Відтак за допомогою датчика випадкових чисел, введеного у програму, проводиться відповідно до відомого закону розподілу вибір значень вхідних змінних. Для цих реалізацій випадкових величин розраховуються значення змінних, які з ними тісно пов'язані, приміром, податки. Відтак значення цих змінних використовуються для розрахунку грошових потоків, NPV, IRR та інших характеристик. Цей етап імітаційного моделювання для різних реалізацій вхідних випадкових величин повторюється достатню кількість разів, скажімо, 500. Таким чином, на підставі великої кількості результатів імітаційних експериментів утворюється закон імовірнісного розподілу NPV, IRR та інших характеристик, які цікавлять аналітика. Імітаційне моделювання для дев'яти вхідних змінних схематично подано на рис. 1. Вхідні змінні х1 — обсяг ринку х2 — ціна продажів х3 — індекс зростання ринку х4 — частка ринку х5 — необхідні інвестиції х6 — залишкова вартість інвестиції х7 — операційні витрати х8 — постійні витрати х9 — строк служби обладнання. Для початку в посібнику розглянуто структуру проектного ризику та існуючі методи його виміру. Втім, найголовніше питання полягає в тому, як одержана інформація має бути використана, щоб прийняти обгрунтоване рішення про схвалення чи відхилення проекту. Нині в процесі прийняття інвестиційних рішень використовується два методи врахування ризику Метод еквівалента впевненості (certainty equivalent approach); Метод визначення дисконтної ставки з урахуванням ризику (risk-adjusted discount rate approach). Обидва методи засновані на компенсації ризику згідно з аксіомою: інвестори не візьмуть на себе додатковий ризик, якщо не чекають при цьому одержання додаткового доходу. Рис. 1. Імітаційне моделювання для дев'яти вхідних змінних Метод визначення дисконтної ставки з урахуванням ризику Дисконтна ставка є одним з найважливіших інструментів, що дає змогу провести експертизу проекту з урахуванням наявного в ньому ризику, а також порівняти різні інвестиційні проекти. Викладені вище методи оцінки проектів, засновані на розрахунку NPV, IRR, періоду окупності і т.п., неявно передбачають, що порівнюються проекти з однаковим рівнем ризику та однаковою структурою капіталу. Така думка чималою мірою спрощує реальність і тому може призвести до серйозних помилок при оцінці проектів. Перш ніж порівнювати два проекти з різним рівнем ризику, треба уможливити їх порівняння. Зрозуміло, що проектові з вищим рівнем ризику має відповідати більша величина дисконтної ставки, тобто, дисконтна ставка повинна містити параметр, який зростає при збільшенні ризику. Таким чином, дисконтна ставка К°, що враховує ризик, повинна мати таку структуру: де — дисконтна ставка без урахування ризику; — премія за ризик. Відтак значення чистої наведеної вартості проекту, розраховане за формулою буде надійнішою основою для оцінки проекту, ніж NPV, розрахована за безризиковою ставкою. На практиці досить складно визначити напевне, на яку величину слід збільшити чи зменшити дисконтну ставку, тобто, якою величиною очікуваного доходу слід заплатити за власний ризик. Здебільшого фірми розвинених країн розглядають одночасно всю сукупність інвестиційних проектів. У такому разі на практиці застосовується двокрокова процедура введення параметра ризику в дисконтну ставку. На першому кроці вся сукупність поданих на розгляд проектів поділяється на групи відповідно до середнього ризику та структури капіталу для кожної групи. На основі даних про середній ризик і структуру капіталу для кожної групи розраховується середньозважена вартість капіталу. Ця величина береться за дисконтну ставку для середньоризикових проектів усередині групи. На другому кроці в кожній групі виділяються три типи проектів — з високим, середнім і низьким ризиком. Як уже зазначалося, для середньоризикових проектів дисконтна ставка дорівнює середньозваженій вартості капіталу, розрахованій для даної групи. Для проектів з високим ризиком дисконтна ставка збільшується на 2-3%, а для проектів з низьким ризиком вона зменшується на 1-2%. Наприклад, якщо середньозважена вартість капіталу по групі проектів становить 12%, то середньоризикові проекти цієї групи будуть дисконтуватися за ставкою 12%, низькоризикові — близько 10%, високоризикові — за ставкою 15%. Звісно, ця процедура не є досконалою, оскільки багато в чому залежить від інтуїції та досвіду менеджера, але, принаймні, дає змогу певною мірою врахувати різну структуру капіталу та неоднаковий рівень ризику порівнюваних проектів. Управління проектними ризиками. Теорія управління ризиками заснована на таких принципах: 1) У ринковій економіці межа між макро- і мікрорівнями стирається з огляду на спільність інтересів учасників ринку; 2) всі ризики справляють вплив на всіх учасників ринку одночасно на всіх рівнях економіки, але неоднаковою мірою та різною залежністю; 3) із збільшенням ризику доходність зменшується у процентному відношенні до ризику; 4) сферою допустимих значень доходності є довірчий інтервал ризику з певними граничними значеннями; 5) при оцінці ефективності проекту ставка дисконту (і) та внутрішня норма рентабельності (IRR), окрім складових реальної доходності, темпів інфляції та їх добутку, повинні враховувати ступінь ризику проекту; 6) зміни основних показників доходності залежать від можливості фірми управляти ризиком. Для ефективного управління ризиками застосовуються методи диверсифікації, страхування та хеджирування. Під диверсифікацією розуміється інвестування фінансових ресурсів у більш ніж один вид активів, тобто процес розподілу інвестицій між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо між собою не пов'язані. Диверсифікація передбачає два основні способи управління ризиками — активний і пасивний. Активне управління являє собою прогнозування розміру можливих доходів від реалізації кількох інвестиційних проектів. Пасивне управління передбачає створення незмінного ринку із заздалегідь визначеним рівнем ризику і стабільне утримування своїх позицій на ринку. Пасивне управління характеризується низьким оборотом і мінімальним рівнем концентрації обсягів продукції. Диверсифікація з пасивним управлінням застосовується здебільшого для зниження ризиків інвестиційних проектів. Страхування ризиків — це передача певних ризиків страховій компанії. Застосовуються три основні способи страхування: майнове, страхування від нещасних випадків і страхування втрати прибутку. Майнове страхування може мати такі форми: страхування ризику підрядного будівництва, страхування вантажів, страхування обладнання. Страхування ризику підрядного будівництва має на меті страхування незавершеного будівництва від ризику матеріальних збитків чи шкоди. Залежно від страхових випадків договори страхування ризику підрядного будівництва можуть мати форму стандартного чи розширеного договору страхування від пожежі або договору страхування від усіх ризиків. Договір страхування від усіх ризиків забезпечує страхування від будь-яких ризиків матеріальних збитків чи шкоди застрахованого майна, за винятком тих ризиків, котрі окремо обумовлено в договорі як такі, що не підлягають страхуванню. Страхування вантажів передбачає захист від матеріальних збитків чи пошкоджень будь-яких транспортованих вантажів. Страхування охоплює всі ризики, включаючи форс-мажорні обставини, і поширюється на переміщення товарів зі складу вантажовідправника до складу вантажоодержувача. Страхування обладнання використовується при поставках чи оренді великої кількості дорогого обладнання. Страхування від нещасних випадків включає страхування загальної громадянської та професійної відповідальності. Страхування загальної громадянської відповідальності є формою, страхування від нещасних випадків з метою захисту учасників проекту від тілесних ушкоджень, особистих збитків чи пошкодження майна. Страхування професійної відповідальності здійснюється лише в тому разі, коли організація відповідає за підготовку проекту, управління проектом або надання інших професійних послуг по проекту. При страхуванні втрати прибутку об'єктом страхування є прибуток, який одержав би страхувальник, якби страхова подія не призвела до зриву чи зупинення проекту. Об'єктом страхування може бути виручка від реалізації або чистий прибуток. Хеджирування — це процес страхування ризику від можливих збитків шляхом переносу ризику зміни ціни з однієї особи на іншу. Хеджирування здійснюється через укладення контракту, який призначений для страхування ризиків зміни цін — хеджа — між стороною, що страхує ризик (хеджером), та стороною, що перебирає ризик на себе (спекулянтом). Предметом контракту можуть бути різні активи — товари, валюта, акції, облігації тощо. Хеджирування може здійснюватися на підвищення або зниження цін. Хеджер прагне знизити ризик, спричинений невизначеністю цін на ринку, продаючи форвардні, ф'ючерсні чи опційні контракти. Це дає змогу спрогнозувати доходи чи витрати, хоча ризик не зникає. Його перебирає на себе спекулянт, який іде на одержання прибутку, граючи на різниці цін. Підсумовуючи сказане, зробимо висновки. Для відбору проектів належить оцінити проектні ризики. Аналіз проектних ризиків та визначення методів їх зниження є найважливішим етапом підготовки проектів. Найбільш поширеними методами аналізу ризиків проекту є аналіз чутливості, метод сценаріїв та метод Монте-Карло, які дозволяють виділити найбільш важливі змінні проекту, визначити їх можливе відхилення і спрогнозувати поведінку цих змінних в умовах невизначеності зовнішнього середовища. Вивчення джерел та причин виникнення ризиків проектів дозволяє з'ясувати методи їх зниження та способи управління. До найважливіших методів управління проектними ризиками належать страхування, хеджування та диверсифікація. Список використаної літератури Про інвестиційну діяльність. Закон України від 18 вересня 1991 р. №1560-ХІІ. Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження. Закон України від 17 лютого 2000 р. №1457-ІІІ. Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області. Закон України від 24 грудня 1998 р. № 356-ХІV. Положення про типовий бізнес-план. Затверджено наказом Фонду Державного майна України від 26.10.1994 р. №301. Методика складання бізнес-планів. Затверджено наказом Агенства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 21.04.1997 р. №56. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. - К.: Итем, 1995. Верба В. А., Загородніх О. А. Проектний аналіз: Підручник - К.: КНЕУ, 2000. Верба В.А., Гребешкова О.М., Востряков О.В. Проектний аналіз: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2002. Волков ИМ., Грачева MB. Проектный анализ: Учебник для вузов. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. Єлейко ЯЛ., Єлейко О.І., Раєвський К.Є. Інвестиції, ризик, прогноз. - Львів: Львівський банківський інститут, 2000. Липсиц И.В., Коссов В.В. Инвестиционный проект: Методы подготовки и анализа: Учеб.-справ, пособие. - М.: БЕК, 1996. Лапішко М.Л. Основи фінансово-статистичного аналізу економічних процесів. - Львів: Світ, 1995. Мелкумов Я.С. Экономическая оценка эффективности инвестиций. - М.: ДИС, -1997. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. - К.: Лібра, 1998. Савчук В.П., Прилипко СИ., Величко Е.Г. Анализ и разработка инвестиционных проектов. - К.:Абсолют-В, Эльга, 1999. Проектний аналіз: Навч.посіб. /під ред. С.О.Москвіна. - К.: Лібра, 1998. Управление инвестициями: в 2-х т. / Под ред. В.В.Шеремета. - М.: Высшая школа, 1998. Бизнес-план инвестиционного проекта /Под ред. И.А.Иванниковой. М.: Экспертное бюро 1997. Бизнес-план инвестиционного проекта: Отечественный и зарубежный опыт. Современная практика и документация. /Под ред. В.М.Попова. - 4-е изд. - М.: Финансы и статистика, 1997. Сборник бизнес-планов с комментариями и рекомендаціями / Под. ред.В.М.Попова. - 2-е изд. - М.: Финансы и статистика, 1998.
Додати в блог або на сайт
Цей текст може містити помилки. Фінанси, гроші і податки | Реферат 151.1кб. | скачати
Схожі роботи: Методи оцінки інвестиційних проектів Методи оцінки ефективності інвестиційних проектів Методи оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів Методи аналізу та оцінки інвестиційних проектів (на прикладі агрофірм) Аналіз ризиків інвестиційних проектів Кількісний аналіз ризиків інвестиційних проектів Критерії оцінки інвестиційних проектів Критерії оцінки ефективності інвестиційних проектів Специфіка оцінки інвестиційних проектів з лізингом устаткування
|