Народний артист Росії, лауреат Державних премій СРСР і Росії, лауреат премії "Оскар"
Народився 17 вересня 1939 року в місті Баку. Батько - Меньшов Валентин Михайлович (1912-1974). Мати - Меньшова Антоніна Олександрівна (1905-1964). Дружина - Алентова Віра Валентинівна (1942 р. нар.) - Народна артистка Росії, лауреат Державних премій СРСР і РРФСР. Дочка - Меньшова Юлія (1969 р. нар.), Закінчила Школу-студію МХАТ, чотири сезони працювала у МХАТі імені А.П. Чехова під керівництвом О. Н. Єфремова, зіграла на його сцені і в кіно кілька головних ролей, на телебачення веде програму "Я сама". Юля неодноразово визнавалася популярної телеведучої і в 1999 році отримала вищу телевізійну нагороду країни - "ТЕФІ".
Батьки Володимира Меньшова родом з Астрахані. Батько його - Валентин Михайлович рано залишився сиротою, крім молодшого брата, загиблого згодом на фронті, ніякої рідні в нього не було. Він на все життя залишився вдячний країні за те, що вона не дозволила прірву, виростила, вивчила, дала можливість закінчити морехідне училище, зробила з безпритульного професійного моряка.
Мати Меньшова - Антоніна Олександрівна Дубовська росла в багатодітній, досить забезпеченої, "куркульської" сім'ї в селі Чаган під Астраханню, освіта її не пішло далі церковно-приходської. Після Революції міцне господарство стало швидко розвалюватися, над дітьми нависла загроза все життя писати в анкетах - "з розкуркулених". Покидавши все майно, вони розлетілися по країні. Вершиною кар'єри Антоніни Олександрівни стала посада покоївки на судні, що здійснював пасажирські рейси з Баку в Іран, де вона й познайомилася з першим помічником капітана Валентином Михайловичем Меньшовим.
У 1938 році вони "зареєструвалися", і в 1939 році у них народився первісток - Володимире, у 1941-му в нього з'явилася сестра Ірина, і Антоніна Олександрівна до кінця життя була домогосподаркою. Валентин Михайлович теж недовго залишався моряком: на початку 1939 року йому запропонували роботу в НКВД. Ця пропозиція була з тих, від яких відмовлятися не прийнято. Так В. М. Меньшов став чекістом.
До школи Володя пішов в Архангельську, куди батька перевели працювати в 1947 році. Після спекотного, галасливого Баку статечний, незамутнений нічиїми навалами російська Північ справив на нього приголомшливе враження. Тоді ще весь Архангельськ, включаючи мостові і дороги, був дерев'яним. А скільки нових вражень після безсніжного Баку подарувала архангельська зима: далекі походи на лижах, хокейні баталії у кожному дворі, катання на санках з крутих гір! .. Коли сьогодні говорять про "російськості" фільмів Меньшова, його точної національної інтонації, то він незмінно згадує цей період свого життя: стукіт підборів по дерев'яним мостовим на палях, збирання морошки і журавлини на болотах, Північна Двіна, що живе в океанському ритмі, з її припливами і відливами, у крижаній воді якої хлопчаки все одно купалися ціле літо. Але перш за все люди - грунтовні, небагатослівні, доброзичливі, надійні сіверяни Росії.
У 1950 році батька перевели на роботу в Астрахань, і отроцтво і юність Меньшова пройшли на берегах Волги.
Батьки постійно були зайняті, так що вихованням дітей було нікому. Багато що давала школа, але все-таки головну роль у своєму особистісному становленні Меньшов відводить книг та кіно. У читальному залі він брав цікаві книги, які на абонементі отримати було неможливо, "ковтав" їх одну за одною, після чого йшов додому робити уроки. Поступово формувався смак, відсівалися література розважального та пригодницького характеру, в списках прочитаного з'являлося все більше класики - так на дотик вибудовувалася своя система. Пристрасть до книги збереглася у Меньшова на все життя, він зібрав в будинку солідну бібліотеку, яка все поповнюється.
Паралельно Володя ставав завзятим кіноманом. Телевізор був рідкістю, єдиним вікном у великий світ був кінематограф. Фільмів знімалося небагато, і кожен з них Володя дивився не по одному разу, і зараз ще може здивувати кінознавців дословной цитатою з якої-небудь древньої картини. Інтерес до кіно ставав все більш осмисленим, цілеспрямованим: від колекціонування фотографій з фільмів Меньшов перейшов до читання журналів і книг з кіномистецтва, до спеціальної мистецтвознавчій літературі. Зрозуміло, кіноманство виявлялася насамперед у схилянні перед акторами, благо в той час з'явилася ціла розсип молодих радянських кінозірок: Юматов, Рибников, Урбанський, Стриженов, Смоктуновський, Бистриця, Макагонова, Конюхова, Ізвіцкая, Мордюкова ...
Валентин Михайлович вважав, що син вибере військову кар'єру, але в Володі поволі визрівало зовсім нездійсненне, за астраханським мірками, бажання - пробитися в кіно, ще страшніше - стати кіноактором. Підстави для цього були більш ніж хиткі: участь у шкільному драмгуртку ніколи не переростали в серйозне захоплення, воно, скоріше, було різновидом громадських доручень, і завжди в школі перебували хлопці обдаровані, на яких Володя дивився з щирим захопленням, без тіні заздрощів.
Але після школи ніхто з них не наважився на більш серйозні кроки в акторській професії.
А Меньшов, закінчивши школу зі срібною медаллю, один відправився до Москви штурмувати Інститут кінематографії. Незабаром з'ясувалося, що Меньшов до специфічних іспитів на акторські факультети абсолютно не підготовлений, але півмісяця, проведених у Москві серед абітурієнтів та студентів театральних інститутів, подіяли на нього абсолютно гіпнотично: Меньшов зрозумів, що це життя - його.
Повернувшись до Астрахані, у вересні 1957 року він пішов працювати на завод імені Карла Маркса учнем токаря, щоб за рік грунтовно підготуватися до іспитів і набратися життєвого досвіду. Набирався він його 4 роки - на стільки років розтягнулася епопея вступу до інституту, за цей час Меньшов попрацював і токарем, і на шахті у Воркуті, і матросом на водолазному катері в рідному Баку, і числився в трупі Астраханського театру імені Кірова актором допоміжного складу.
Тільки в 1961 році він став студентом акторського факультету Школи-студії МХАТу. Роки навчання Меньшов вважає найважливішими в своєму житті. На провінційного хлопця обрушилося відразу все: МХАТ, легендарні актори, разом з якими навіть доводилося виходити на сцену, нехай і в масовках, молодий "Сучасник", що зароджується "Таганка", закордонні гастролери, художні виставки, концерти в Консерваторії, особисті знайомства з людьми , про які лише читав у книжках та журналах, вельми своєрідний побут театрального студентського гуртожитку, таємний роман з найкрасивішою дівчиною курсу - Вірою Алентовою, що закінчився вразила всіх шлюбом та студентської весіллям.
Студія МХАТ в ті часи була видатним навчальним закладом. Педагоги були блискучі, репетиції йшли з ранку до вечора. Але чарівний світ здійснитися мрії разом з тим виявився і світом жорстоких розчарувань. У результаті після закінчення студії в 1965 році жоден московський театр не зацікавився молодим актором Володимиром Меньшовим, і він поїхав працювати до Ставрополя. Близько року, до червня 1966 року він пропрацював там актором драмтеатру. Але акторська кар'єра вже мало цікавила Меньшова, до того часу він виявив в собі зростаючий інтерес до режисури, любов до кіно спалахнула з новою силою.
Меньшов зустрівся з найбільшим авторитетом у тодішньому кінематографі - режисером Михайлом Іллічем Роммом, показав йому свої літературні досліди, і Ромм взяв молодого актора відразу на 2-й курс режисерського факультету ВДІКу, спеціально винайшовши для Меньшова "аспірантуру з режисури художнього фільму", куди той і був зарахований. Він був, мабуть, єдиним у світі аспірантом, який протягом усіх трьох років (1967-1970) навчання боровся за те, щоб перейти в студенти, бо аспірантура не давала диплома і не дозволяла знімати навчальні роботи, але боротьба ця виявилася безуспішною, Меньшов так і залишився лише з довідкою про закінчення аспірантури ВДІКу.
З 1970 по 1976 рік Меньшов працював за договорами на кіностудіях "Мосфільм", "Ленфільм" і на Одеській кіностудії. Він зняв короткометражну навчальну роботу "До питання про діалектику сприйняття мистецтва, або Втрачені мрії", повнометражний документальний фільм до 50-річчя ВДІКу (який керівництву інституту здався настільки крамольним, що був змитий), написав сценарій "Потрібно довести" (за мотивами книги У . І. Леніна "Дитяча хвороба лівизни в комунізмі") - цим сценарієм дуже зацікавилися театральні режисери Ю. Любимов, Р. Стуруа, 3. Корогодський, але цензура наклала на цю річ твердий заборону. Меньшов зробив дуже вільну інсценування роману М. Шагінян "Мес-Менд", і вона була поставлена у Ленінградському Театрі юного глядача, на замовлення "Ленфільму" він написав сценарій "Я служу на кордоні".
На довершення всього несподівано почалася і акторська кар'єра в кіно: однокурсник Меньшова Олександр Павловський знімав на Одеській кіностудії свою дипломну роботу за сценарієм, який він написали разом, і запропонував своєму співавтору зіграти в цьому фільмі головну роль. Ця картина отримала головний приз на київському кінофестивалі "Молодість-71", і вже на наступний рік Меньшов отримав запрошення від режисера Олексія Сахарова на головну роль у фільмі "Людина на своєму місці". Після того як на Всесоюзному кінофестивалі в Алма-Аті Меньшов завоював приз за краще виконання чоловічої ролі, він раптом опинився активно затребуваний кінематографом. Одна за одною пішли картини "Солоний пес", "Остання зустріч", "Власна думка". В даний час послужний список Меньшова налічує близько 40 ролей. Багато з них: у фільмах "Перехоплення", "Кур'єр", "Місто Зеро", "Російський регтайм", "Щоб вижити", "Де знаходиться нофелет?", "Віддушина" - обласкані критикою і улюблені глядачами, але все одно Меньшов відноситься до акторських своїм роботам як до хобі, головна справа його життя - кінорежисура.
Дебют у великому кіно відбувся в 1976 році. Це був музичний фільм "Розіграш" про старшокласників за сценарієм Насіння Лунгіна. Успіх картини, особливо у молоді, перевершив всі очікування. Школярі, що знялися у фільмі, - Діма Харатьян, Наташа Вавілова, Дуся Германова - вмить набули статусу кінозірок, пісні з фільму звучали на платівках і по радіо, за результатами прокату 1977 картину подивилася рекордна кількість глядачів, до кінця цього року творці фільму були удостоєні Державної премії РРФСР.
У 1978 році почалися зйомки фільму "Москва сльозам не вірить". Сценарій, який написав Валентин Черних, пропонувався багатьом відомим режисерам, але історія фабричної дівчата, перетворюється в кінці кінців в директора цієї самої фабрики, нікого не зацікавила. Меньшов ж в чималому ступені переробив сценарій, переписав вже наявні сцени, ввів нові епізоди, персонажі, яких не було у Черних, сценарій став двосерійним, але ніщо не могло змити з нього клейма немодності, накладеного передовим громадською думкою. Не допоміг і фантастичний глядацький успіх, що випав на долю фільму: лише за перший рік прокату його подивилося майже 90 мільйонів глядачів, творці картини отримували мішки листів від вражених людей, а преса в цей же самий час писала про потуранні поганим смакам міщан, про мізерний драматургії і слабкою режисурі. Меньшов на власному прикладі познайомився з диктатом громадської думки, яке стежить за способом мислення і не дозволяє нікому висловлювати судження, відмінні від поглядів тих, хто проголосили себе сіллю землі.
А фільм жив своїм життям, не сходив з екранів кінотеатрів, його купили більше ста країн, він завоював призи на багатьох міжнародних кінофестивалів, творці фільму отримали Державну премію СРСР. На довершення всього Американська академія кіномистецтва в 1981 році назвала фільм "Москва сльозам не вірить" кращим іноземним фільмом року і присудила йому саму авторитетну в світі кіно нагороду - "Оскар". І зараз, після більш ніж 20 років глядачі називають його найкращим фільмом за сто років існування російського кіно.
У 1984 році Меньшов зняв картину "Любов і голуби" за однойменною п'єсою Володимира Гуркіна. Ця нехитра історія кохання, зради, каяття і прощення підкупила Меньшова насамперед соковито виписаними характерами і незлобливо гумором, настільки притаманним російському менталітету. Прокатна доля цього фільму була зіпсована тим, що він потрапив під коток почалася тоді кампанії боротьби з алкоголізмом, а оскільки один з героїв картини постійно перебував у стані сп'яніння, то Меньшова, не погоджувався ні з якими поправками по фільму, спочатку відсторонили від картини, потім вирізали з неї всі підозрілі сцени, потім поклали на полицю, і тільки через півроку, коли істерія боротьби дещо стихла, відновили фільм у первісному вигляді і випустили на екрани. "Любов і голуби" - одна з найулюбленіших глядачами картин. На фестивалі комедійних фільмів в іспанському місті Торремолінас картина отримала Головний приз - "Золоту човен".
Наступний фільм Меньшова з'явився на екранах через 11 років. Така пауза була викликана змінами, що відбулися в російській дійсності. Політичні пристрасті захопили в країні всіх, не уникнув цього проби і Меньшов. Кілька разів він майже починав знімати нову картину, "глобальну, що підводить підсумки", але, видно, на щастя, так її і не зробив. Дедалі очевиднішим ставало з плином часу, що найвірніший жанр для відображення нинішньої дійсності - це фарс. Тоді народилася історія про трьох братів-близнюків, що виросла в картину "Ширлі-Мирлі", що вийшла на екрани в 1995 році. Комедійні колізії фільму - постійна плутанина між близнюками, їх напружені з'ясування відносин, в які виявляються втягнутими Президенти Росії і США, блискуча гра акторів народжують громовий регіт в будь-якому кінотеатрі. Але критика на фільм, дивно професійний у всіх компонентах, виявилася вкрай різкій, в кращому випадку його просто не помічали на кінематографічному небосхилі.
Остання робота Володимира Меньшова - лірична трагедія (так він сам визначає жанр цієї картини) "Заздрість богів" закінчено в 2000 році. Це історія любові, ненавмисно настігнувшей двох не дуже вже молодих людей, історія, коли раптом людині відкривається, що все попереднє життя була лише підготовкою до цієї зустрічі. Трагічність цієї любові в тому, що героями її є француз і російська жінка (бенефісна роль Віри Алентової), а дія фільму відбувається в 1983 році, - в той час такі історії благополучно не закінчувалися. Глядачі на фільмі плачуть і сміються, а критика і кінематографічна громадськість, за вже сформованою традицією, взяли його в багнети, але для картин Меньшова така реакція - найкраща прикмета: значить, і цьому його фільму судилося довге і щасливе життя.
В даний час Володимир Меньшов є режисером-постановником на кіностудії "Мосфільм".
Володимир Меньшов має звання Народного артиста Росії (1991), є членом Союзу кінематографістів Росії. У 1999 році він був нагороджений орденом "За заслуги перед Вітчизною" IV ступеня.