Математичне розвиток молодших школярів

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Математичне розвиток молодших школярів

Нова парадигма освіти в РФ характеризується особистісно орієнтованим підходом, ідеєю розвивального навчання, створенням умов для самоорганізації і саморозвитку особистості, суб'єктністю освіти, спрямованістю на конструювання змісту, форм і методів навчання і виховання, що забезпечують розвиток кожного учня, його пізнавальних здібностей і особистісних якостей.
У концепції шкільної математичної освіти виділено його основні цілі - це навчання учнів прийомам і методам математичного пізнання, формування у них якостей математичного мислення, відповідних розумових здібностей і вмінь. Важливість цього напряму роботи посилюється зростаючим значенням і застосуванням математики в різних галузях науки, економіки та виробництва.
Необхідність математичного розвитку молодшого школяра в навчальній діяльності відзначається багатьма провідними російськими вченими (В. А. Гусєв, Г. В. Дорофєєв, Н. Б. Істоміна, Ю. М. Колягін, Л. Г. Петерсон та ін.) Це обумовлено тим, що протягом дошкільного та молодшого шкільного періоду у дитини не тільки інтенсивно розвиваються всі психічні функції, а й відбувається закладка спільного фундаменту пізнавальних здібностей та інтелектуального потенціалу особистості. Численні факти свідчать, що якщо відповідні інтелектуальні чи емоційні якості з тих чи інших причин не отримують належного розвитку в ранньому дитинстві, то згодом подолання такого роду недоліків виявляється справою важкою, а часом і неможливим (П. Я. Гальперін, О. В. Запорожець , С. М. Карпова).
Таким чином, нова парадигма освіти, з одного боку, передбачає максимально можливу індивідуалізацію навчально-виховного процесу, а з іншого - вимагає вирішення проблеми створення освітніх технологій, що забезпечують реалізацію основних положень Концепції шкільної математичної освіти.
У психології термін "розвиток" розуміється як послідовні, прогресуючі суттєві зміни у психіці й особистості людини, які проявляються як певні новоутворення. Положення про можливість і доцільність навчання, орієнтованого на розвиток дитини, було обгрунтовано ще в 1930-і рр.. видатним російським психологом Л.С. Виготським.
Одну з перших спроб практично реалізувати ідеї Л.С. Виготського в нашій країні зробив Л.В. Занков, який у 1950-1960-і рр.. розробив принципово нову систему початкової освіти, яка знайшла велике число послідовників. У системі Л.В. Занкова для ефективного розвитку пізнавальних здібностей учнів реалізуються наступні п'ять основних принципів: навчання на високому рівні труднощів; ведуча роль теоретичних знань; просування вперед швидким темпом; свідома участь школярів у навчальному процесі; систематична робота над розвитком усіх учнів.
Теоретичне (а не традиційне емпіричне) знання і мислення, навчальну діяльність поставили на чільне місце автори іншої теорії розвивального освіти - Д.Б. Ельконін та В.В. Давидов. Вони вважали найважливішим зміна позиції учня в процесі навчання. На відміну від традиційного навчання, де учень є об'єктом педагогічних впливів вчителя, в розвиваючому навчанні створюються умови, за яких він стає суб'єктом навчання. Сьогодні ця теорія навчальної діяльності визнана у всьому світі в якості однієї з найбільш перспективних і послідовних в плані реалізації відомих положень Л.С. Виготського про розвиваюче і випереджаючому характері навчання.
У вітчизняній педагогіці, крім цих двох систем, розроблено концепції розвивального навчання З.І. Калмикова, Є.М. Кабанова-Меллер, Г.А. Цукерман, С.А. Смирнова та ін Слід також відзначити вкрай цікаві психологічні пошуки П.Я. Гальперіна і Н.Ф. Тализіній на основі створеної ними теорії поетапного формування розумових дій. Однак, як зазначає В.А. Тестів [1, с.249], в більшості із згаданих педагогічних систем розвиток учня як і раніше є обов'язком вчителя, а роль першого зводиться до проходження за розвивають впливом другого.
У руслі розвивального навчання з'явилося багато різних програм і засобів навчання з математики, як для початкових класів (підручники Е. Н. Александрової, І. І. Аргинской, Н. Б. Істоміної, Л. Г. Петерсон і т.д.), так і для середньої школи (підручники Г. В. Дорофеєва, А. Г. Мордкович, С. М. Решетнікова, Л. Н. Шеврин і т.д.). Автори підручників по-різному розуміють розвиток особистості в процесі вивчення математики. Одні роблять акцент на розвитку спостереження, мислення та практичних дій, інші - на формуванні певних розумових дій, треті - на створенні умов, які забезпечують становлення навчальної діяльності, розвиток теоретичного мислення.
Ясно, що проблема розвитку математичного мислення в навчанні математиці в школі не може бути вирішена тільки за рахунок вдосконалення змісту освіти (навіть при наявності гарних підручників), так як реалізація на практиці різних рівнів потребує від вчителя принципово нового підходу до організації навчальної діяльності учнів на уроці , в домашній і позакласній роботі, що дозволяє йому враховувати типологічні та індивідуальні особливості учнів.
Відомо, що молодший шкільний вік сензитивний, найбільш сприятливий для розвитку пізнавальних психічних процесів та інтелекту. Розвиток мислення учнів - одне з основних завдань початкової школи. Саме на цій психологічній особливості ми сконцентрували свої зусилля, спираючись на психолого-педагогічну концепцію розвитку мислення Д.Б. Ельконіна, положення В.В. Давидова про перехід від емпіричного мислення до теоретичного в процесі спеціально організованої навчальної діяльності, на роботи Р. Атаханова, Л.К. Максимова, О.О. Столяра, П. - Х. ван Хіле, пов'язані з виявленням рівнів розвитку математичного мислення і їх психологічних характеристик.
Ідея Л.С. Виготського про те, що навчання має здійснюватися в зоні найближчого розвитку учнів, а його ефективність визначається тим, яку саме зону (велику чи маленьку) воно готує, у всіх на слуху. На теоретичному (концептуальному) рівні її поділяють майже у всьому світі. Проблема полягає в її практичної реалізації: як визначити (виміряти) цю зону і яка повинна бути технологія навчання, щоб процес пізнання наукових основ і оволодіння ("привласнення") людської культури проходив саме в ній, забезпечував максимальний розвиваючий ефект?
Таким чином, психолого-педагогічною наукою обгрунтована доцільність математичного розвитку молодших школярів, але недостатньо розроблені механізми її реалізації. Розгляд поняття "розвиток" як результату навчання з методологічних позицій показує, що це цілісний безперервний процес, рушійною силою якого є розв'язання суперечностей, що виникають у процесі змін. Психологи стверджують, що процес подолання суперечності створює умови для розвитку, в результаті якого окремі знання й уміння переростають у нове цілісне новоутворення, в нову здатність. Тому проблема побудови нової концепції математичного розвитку молодших школярів визначена суперечностями:
між необхідністю високого рівня математичного розвитку для сучасної людини і невідповідністю цієї задачі цілісної системи процесу навчання математики в початковій школі;
між дискретністю системи навчання та необхідністю створення у свідомості дитини цілісної картини світу;
між базовим постулатом теорії розвивального навчання, які вважають суть особистості дитини як складається в освітньому процесі "саморозвивається систему", піддається керованих процесів формування та розвитку, за допомогою застосування технологій розвивального навчання і відсутністю таких технологій в молодшому шкільному математичній освіті;
між потребою в застосуванні вчителями математики діяльнісного підходу до навчання та їх практичної неготовністю до такого викладання, до продуманої спільної діяльності вчителя і школяра в "зоні найближчого розвитку".
Резюмуючи вищевикладене, можна стверджувати, що проблема математичного розвитку молодших школярів є, безсумнівно, актуальною і потребує для свого рішення розширення загальних підходів, виходу за рамки "чистої дидактики", урахування сучасних досягнень не тільки в області психології і фізіології, створення загальної концепції формування та розвитку математичного мислення учнів на більш широкій теоретичній основі, ніж це прийнято в даний час.
Мета нашого дослідження полягала у побудові на основі домінуючих індивідуально-типологічних особливостей мислення концепції математичного розвитку, що дозволяє забезпечити здійснення безперервності математичної освіти на дошкільної, початкової шкільної щаблі й у V-VI класах основної школи, її наступності та підвищення якості математичної підготовки дитини молодшого шкільного віку , а також у розробці та апробації її прикладного аспекту у формі освітньої технології (методи, засоби, форми).
Основні положення концепції математичного розвитку дитини молодшого шкільного віку формулюються нами наступним чином.
1. В якості вихідного виділяється поняття навчально-математичної діяльності, яка повинна характеризуватися сукупністю взаємопов'язаних основних компонентів і якостей математичного мислення дитини та її здібностей до математичного пізнання дійсності. У процесі всієї навчально-математичної діяльності в школі повинні формуватися такі розумові дії, як аналіз, планування, рефлексія, які забезпечують оволодіння узагальненими способами розв'язування математичних задач.
2. Необхідно розрізняти рівні мислення в галузі геометрії і окремо алгебри (арифметики). Розвиток учнів від одного рівня до іншого включає такі обов'язкові п'ять стадій вивчення: математична інформація, керована орієнтація, вільна орієнтація, розуміння, інтеграція. Проходження за рівнями розвитку мислення і стадіях вивчення дозволяє долати одну з причин, що обумовлює труднощі в освоєнні математики, - невідповідність рівня уявлень, які використовуються у викладанні, і рівня уявлень, на якому в даний момент знаходиться учень.
3. Процес математичного розвитку молодшого школяра в навчальній діяльності виявиться більш ефективним, якщо система методів формування і розвитку його мислення в навчанні математиці буде базуватися на розвитку його домінуючих індивідуально-типологічних особливостей і, відштовхуючись від них, поступово долати специфічно слабкі риси його математичного мислення.
До цих положень додамо ще одне, фактично розглянуте А.В. Белошістой [4].
4. Умови, які породжують спадкоємні зв'язки в єдиному контексті математичного розвитку, повинні розроблятися в руслі безперервності дошкільної та шкільної ступенів у системі розвивального освіти на основі єдиного концептуального підходу до побудови методології та змісту математичної освіти дитини молодшого віку.
Для успішної реалізації даної концепції в навчальному процесі перший акцент необхідно зробити на розвитку наскрізних математичних умінь: будувати ідеальні об'єкти, оперувати ідеальними об'єктами, моделювати, узагальнювати, обгрунтовувати, міркувати і доводити математичні твердження. Лише після цього треба звернутися до формування загальних умінь: використовувати свої знання в нестандартних ситуаціях, самостійно вибирати необхідні кошти для вирішення навчальної задачі; добувати знання, виконувати будь-яке завдання творчо; усвідомлювати своє незнання, знаходити причину зробленої помилки, самостійно оцінювати процес і результат рішення навчальної завдання.

Список літератури

1. Тестів В.А. "Соціокультурні витоки" в контексті розвитку нової освітньої парадигми / / Істоковеденіе. Т.7. М., 2005.
2. Крутецкий В.А. Психологія математичних здібностей школярів. М., 1968.
3. Каплуновіч І.Я. Гуманізація навчання математики: деякі підходи / / Педагогіка. 1999. № 1.
4. Белошістая А.В. Математичне розвиток дитини в системі дошкільної та початкової шкільної освіти: Дис. докт. пед. наук. М., 2003.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Педагогіка | Реферат
24.8кб. | скачати


Схожі роботи:
Математичне мислення молодших школярів
Розвиток мовлення молодших школярів
Розвиток уваги у молодших школярів
Розвиток мовлення молодших школярів 2
Літературний розвиток молодших школярів
Мовленнєвий розвиток молодших школярів
Соціальне і психічний розвиток молодших школярів
Розвиток пам`яті молодших школярів
Розвиток оціночної самостійності молодших школярів
© Усі права захищені
написати до нас