Коротка біографія.
За свою більш ніж десятівековую історію Вітебськ став Батьківщиною багатьох видатних людей - діячів науки і культури, політиків, воєначальників і банкірів. Однак ніхто з них не прославив його так, як це зробив Марк Шагал. З Вітебськом пов'язана тільки чверть життя художника. Але саме вона зіграла вирішальну роль у його становленні, дала багаті, незабутні враження, натхнення на всі наступні роки.
Марк Захарович Шагал народився 24 червня (6 липня) 1887 року в місті Вітебську в сім'ї торговця оселедцями. Усього в родині було вісім дітей. Марк був первістком. Початкову освіту одержав у хедері. Восени 1900 року Шагал вступив в міське чотирикласне училище з ремісничим класом. У 17 років він "залишив" цей навчальний заклад.
Незважаючи на те, що для Марка навчання не була улюбленою справою, саме в цей час в ньому прокинувся інтерес до живопису. Юнака приймає у свою студію знаменитий вітебський художник Юдель (Юрій) Пен. Тільки два місяці відвідує Шагал цю студію, сумлінно змальовуючи гіпсові голови й орнаменти, строго корячись усім вимогам і вказівкам вчителя. Але цих місяців виявилося досить, щоб маестро полюбив свого учня. Що ж стосується Шагала, то він до останніх днів свого життя боготворив свого першого вчителя.
Пішовши від Ю. Пена М. Шагал став працювати ретушером, але живопис по - раніше була головним у житті молодої людини. Разом з Ю. Пеном він ходив на етюди. У 1907 році М. Шагал їде в Петербург на навчання. Не поступивши в училищі мистецтв і ремесел барона Штігліца, він відправився до школи при Товаристві заохочення мистецтв. Тут його взяли, а вчив М. Реріх. Два роки, проведених у цьому навчальному закладі Марк Захарович згодом назве втраченими марно. У 1910 році він переходить у школу мистецтв Е. Званцевої. Його вчителями тут були Леон Бакст і Мстислав Добужинський.
Але одним із перших помітив, виділив і став покровителем початківця Шагала відомий російський юрист і громадський діяч Максим Вінавер. Саме він восени 1910 року надав Марку Шагалу стипендію у розмірі 125 франків на місяць для продовження навчання у Франції. Шагал оселився в знаменитому "Ульє" на Монпарнасі. Вже в травні 1914 року в берлінській галереї журналу "Штурм" відбулася персональна виставка М. Шагала. А через місяць він повернувся в Росію.
25 липня 1915 відбулося весілля М. Шагала з Белою (Бертою) Розенфельд, дочкою багатого торговця ювелірними виробами. М. Шагал з юнацькою пристрастю любив свою Беллу всі 29 років їхнього спільного життя. Вона була для нього не тільки улюбленою жінкою, матір'ю його дочки і берегинею сімейного вогнища, а й натхненницею.
Повернувшись до Росії влітку 1914 року для одруження, М. Шагал не зміг через що почалася незабаром 1-ої Світової війни знову поїхати в Париж. Його мобілізували в армію. У цій ситуації допоміг брат Белли, який очолював один з відділів Центрального військово - промислового комітету в Петрограді. Робота в ньому заміняла військову службу, тому новоспечений родич забрав у свій відділ художника. Чиновницька служба зовсім не приваблювала Шагала, але зате давала йому можливість періодично їздити у Вітебськ і проводити там чимало часу.
Жовтневі події 1917 року застали М. Шагала в Петрограді. Його кандидатуру висувають у міністерство мистецтва. Але місця в міністерстві Шагал віддав перевагу рідне місто.
У Вітебську Марк Шагал з'явився у вересні 1918 року з мандатом уповноваженого у справах мистецтв Вітебської губернії. Головним завданням, яке поставив перед собою М. Шагал - організація Художнього училища. І завдяки величезному ентузіазму і клопотаннями М. Шагала училище було відкрито наприкінці 1918 року. Офіційне відкриття навчального закладу відбулося 28 січня 1919 року. Очолив народну художню школу на прохання Марка Захаровича його вчитель по училищу Є. Званцевої Мстислав Добужинський, а сам М. Шагал - одну з майстерень.
У лютому 1919 року М. Добужинський повернувся до Петрограда. М. Шагалу довелося самому очолити навчальний заклад. У стінах училища були представлені й вільно функціонували керівництва й майстерні всіх напрямків від "лівих" до "правих" включно, що і призвело до разагітаціі аудиторії Шагала. 29 липня 1920 Марк Шагал разом з родиною виїхав до Москви, зовсім не підозрюючи про те, що назавжди розлучається зі своїм улюбленим містом.
В кінці травня художник відправляється в Каунас для організації там своєї виставки. Переїхавши влітку 1922 року з Каунуса до Берліна, Марк Шагал познайомився там з власником картинної галереї і видавцем П. Кассирер, який вирішив видати мемуари художника з його власними ілюстраціями. Через зволікання з перекладом тексту на німецьку мову в 1923 році Кассірер видав тільки ілюстрації у вигляді окремого альбому. Перше повне видання мемуарів було здійснено в 1931 році паризьким видавництвом "Сток" в перекладі на французьку Белли Шагал. З тих пір "Моє життя" М. Шагала неодноразово перевидавалася на багатьох європейських мовах. Російською мовою вона була вперше випущена в 1994 році московською фірмою "Елліс Лак" і проілюстрована малюнками та офортами "Будинок на Песковатіках", "Вулиця", "Будинок на вулиці Покровській", "Вітебськ. Залізнична станція" та ін
Залишившись з волі випадку назавжди за кордоном, Марк Захарович 15 років не приймав французького громадянства, все ще сподіваючись коли-небудь повернутися на батьківщину.
У 1941 році, дивом вирвавшись з рук фашистів в окупованій ними частини Франції, він виїхав до США. Активно співпрацював з комітетом допомоги СРСР, передав йому кілька своїх робіт. Дізнавшись про страшну долю рідного міста, яке за три роки німецько-фашистської окупації був майже повністю зруйнований і втратив все населення, Шагал написав "Лист моєму рідному Вітебську", яке було опубліковано 15 лютого 1944 року в одній з американських єврейських газет.
Вітебські вулиці і площі, пам'ятники архітектури й закохані зображені на багатьох роботах Марка Шагала. Виступаючи на відкритті виставки в Третьяковській галереї влітку 1973 року, він сказав: "У мене немає жодної картини, на якій ви не побачите фрагменти моєї Покровської вулиці. Це може бути, і недолік, але аж ніяк не з моєї точки зору." Рідне місто стало тим джерелом, з якого Марк Захарович все своє довге життя черпав натхнення й сюжети для робіт.
За свій довгий вік (прожив 98 років) Марк Шагал багато чого пізнав: невдачі й успіх, напівголодне існування і матеріальне благополуччя, байдужість і всесвітню славу. Тільки одного при житті він був повністю позбавлений - визнання на батьківщині. І дуже через це страждав. Але часи змінюються. У січні 1991 року пройшли перші Шагаловскіе дні. У червні наступного року на Покровській вулиці відкритий пам'ятник художнику, а на його будиночку - меморіальна дошка. Проводяться у Вітебську Шагаловскіе пленери та музичні фестивалі.