Василь Пригодич
Джон Ле Карре. Маленька барабанщиця. Переклад з англійської Є. Осеневой і Т. Кудрявцевої. М.: Видавництво "Ексмо", 2003. 540 С. Тираж 6100 примірників. Роман написаний двадцять років тому, але він зараз сверх'актуален. Чому? Читай далі.
Кілька речень про автора. Джон Ле Каррре, один з найвідоміших у світі англійських романістів, народився 19 жовтня 1931 року в Кулі (графство Дорсет) в сім'ї підприємця. Його справжнє ім'я - Девід Джон Мур Корнуелл. Дитинство його матеріально було цілком благополучним, але, м'яко кажучи, аж ніяк не безхмарним: мати залишила сім'ю, коли Девіду-Джону було п'ять років, батька кілька разів заарештовували за фінансові афери.
Майбутній письменник навчався в Оксфорді і в університеті Берна (Швейцарія), викладав німецьку і французьку мови в Ітоні, ряд років прослужив одночасно в Міністерстві закордонних справ і в "Інтелідженс сервіс". Як це часто буває, він займався розвідувальною діяльністю під прикриттям дипломатичного статусу (був другим секретарем британського посольства у ФРН, а пізніше - консулом в Гамбурзі). Після виходу у світ третього роману "Шпигун, що прийшов з холоду" (1963), який приніс письменникові світову славу, він виходить у відставку. Двоящиеся образ британського розвідника Джорджа Смайлі - героя декількох романів нашого автора - став зрозумілим і близьким (а, може бути, незрозумілим і далеким) мільйонам читачів у різних країнах. Ле Карре - автор двадцяти книг, добра половина з них була екранізована. Псевдонім він обрав випадково, тому домисли журналістів про те, що він нібито узяв прізвище предків - французів-гугенотів, що бігли при кардиналові Рішельє в Англію, - газетна качка.
Джон Ле Карре - один із засновників-фундаторів нового для літератури другої половини минулого століття жанру - політичного трилера. Досвід служби в розвідці визначив магістральний напрямок його творчості. В одному з інтерв'ю письменник зізнався: "Я досліджував секретні служби як якесь підсвідоме народів, яким вони належали. Мене цікавили справжні, приховані страхи і міфи, якими вони жили. Приміром, історія КДБ епохи" холодної війни "демонструє цілковите психологічне відповідність" контори "стану радянського суспільства того часу - його комплекси, його фантазії, його абсурдні, безглузді страхи перед російською еміграцією ... Сюди ж відносяться і всякого роду помилки - особливо у відношенні США. І навпаки - неадекватність Заходу у відношенні до Росії. Я розумів, що можу використовувати свій досвід для ілюстрації більш широких сфер життя. Саме тому розвідка стала місцем дії моєї "людської комедії" ". Надзвичайно цікаве і важливе визнання ...
Вище я згадав, що книга написана двадцять років тому. Міжнародний тероризм, який зараз паровим катком котиться по всьому світу, тоді ще тільки робив перші кроки. Кроки, зрозуміло, великі. Все людство жахнулися і здригнулося після захоплення в заручники і вбивства ізраїльських спортсменів під час Мюнхенської Олімпіади 1972 року. Проте для переважної більшості європейських, американських і радянських обивателів це була далека "екзотика", мовляв, нехай "вони" винищують один одного на Близькому Сході, а в нас тихо, затишно, спокійно і сито.
У романі "Маленька барабанщиця" поставлена і надзвичайно дотепно і елегантно вирішена психологічна проблема політичного тероризму. Вперше в історії світової літератури вона була заявлена у геніальному, за словами Блоку, роман Андрія Білого "Петербург" (1912 рік). Герой роману - Микола Аблеухов - за завданням якоїсь революційної партії - повинен підірвати бомбою свого батька, важливого імперського урядовця. Насправді це - провокація "охранки". Білий новаторському показує "зрощення" охоронного відділення та бойового терористичного підпілля, спонтанний перехід бойовика в урядового агента і навпаки. Згадаймо знаменитого Є.Ф. Азефа, чия поява-викриття було передбачене Білим, який одночасно командував бойовим загоном есерівської партії і був платним агентом охранки.
Сюжет роману дуже не простий: дія "перетікає" з Німеччини до Англії, до Австрії, до Греції, на Близький Схід. В основі сюжету лежить невпинна боротьба ізраїльських спецслужб з палестинськими терористами при байдужою і поверхневої допомогою відповідних організацій європейських країн. Так, вибухи відбуваються в Європі, але європейці ще не дуже розуміють, що це назавжди.
Героїня роману - молода актриса Чармиан (Чарлі), всупереч своїй волі, виявляється втягнутою у надзвичайно складну шпигунську гру зі знищення ватажка палестинських терористів. Заманили її в свої мережі представники ізраїльських спецслужб (Гаді Беккер, Курц (він же - Шульман і Рафаель) та Шимон Литвак) - істероїдні, рефлекторне люди, яким доводиться вбивати ворогів, порушувати законодавство чужих країн, що призводить до важких психічних травм, депресії, нервових зривів. А їх супротивники - не рефлектують, не мучаться докорами совісті, не міркують, не обговорюють накази, а вбивають просто так, в тому числі і абсолютно не винних людей.
Письменник реконструює психіку терористів. Вона - інша, читач, не така, як у нас з тобою. Втім, інші - не означає погане. Цими людьми рухає сліпа, нерассуждающая, вогненна, нещадна ненависть не тільки до Ізраїлю, але до всього західного світу. Будь-який американець, європеєць, росіянин - дорослий, дитина, старий - може бути вбитий, бо він ворог, народжений і проживає на ворожій території. Роман дивує якимось страшним психологізмом, якого не було в колишній літературі. Розважальний трилер поступово виростає в Велику книгу з повнокровними персонажами і серйозними проблемами.
До самого фіналу незрозуміло: на чиєму боці автор. А на чиєму? Не скажу! Читач, до речі, разом з автором переходить з табору в табір, співчуває то тим, то цим. Ваги письменницького задуму весь час коливаються. Занурення в світ політичного тероризму переконує в схожості методів бойовиків і протиборчих спецслужб. Всі двоїться, уявні фантоми перевертаються: терорист виявляється спецагентом, і знову навпаки. Героїня, що пройшла специфічну обробку, не розуміє: хто бойовик, а хто агент.
Надзвичайно цікаві й образи лівих західних інтелектуалів, які, як раки, потрапляють в мережі терористів і від пихатих "революційних" фраз легко переходять до кривавих діянь. Книга дуже сумна: з арабськими бойовиками ніколи не вдасться домовитися. З бойовиками ІРА, з басками, можливо, вийде, з палестинцями - ні. Це інша порода людей. Ось їх кредо: потрібно "прагнути до того, щоб знищити власність і стратити багатіїв" (С. 156). Під цей ранжир потрапляємо і ми з Тобою, читачу, бо ми заможнішим насельників палестинських таборів. Ще фрагмент з монологу лідера бойовиків: "Я вбив чимало людей, які напевно гідні поваги ... Але мною, коли я вбиваю, рухає любов. Я вбиваю заради Палестини і заради її дітей" (С. 496).
Усім нам в школі розповідали про подвиги Миколи Гастелло та Олександра Матросова. Про них написані книги і знято кінофільми. Кожен день ми бачимо по телевізору і читаємо в газетах про те, як в Іраку, в Саудівській Аравії, в Чечні, в Узбекистані бойовики-смертники ціною власного життя віднімають інші життя. Потрібно визнати, читач, що такого масового героїзму не було в людській історії. Приміром, жоден секретар райкому КПРС не помер за комуністичну ідею. Як же треба ревно в Аллаха і в палестинську ідею вірити, щоб непохитно заради них іти на неминучу смерть.
У своєму романі Ле Карре виміряв і сфотографував льодову безодню, що розділяє європейський та східне світобачення-світорозуміння. Їй-Богу, страшно. Проникливий читач скаже, мовляв, це зробив ще Р. Кіплінг. Так, але романіст все це неймовірно поглибив і ускладнив. Важлива в "Маленькій барабанщиці" і тема двойничества: супротивники одночасно і схожі, і несхожі один на одного. Згадаймо чудову думку Н.С. Лєскова: "Натуральний факт у містичному виразі".
Серед письменників багато дурнів, обдарованих художників, але житейськи дурних людей. Читач, Ти не повіриш, але саме так ставилися, наприклад, до Блоку та Андрію Білому Д.С. Мережковський і З.М. Гіппіус. Сказане ні в якому разі незастосовні до романістові. Книга дивно розумна, багато думок автора, сподіваюся, увійдуть до збірки афоризмів. Наведу дві фрази: "У глибині душі ... більшості бунтарів хочеться лише набути новий, більш досконалий конформізм" (С. 134); "Для жінки брехня - це спосіб оборони. Вони боронять правду, як боронять невинність. Жіноча брехня - свідоцтво доброчесності "(С. 144).
Ось така книга: загадкова і блискуча, як феєрверк, і пророча, бо в ній передбачене не тільки те, що зараз відбувається у світі, але і те, що неминуче станеться ...