Літературний герой Катерина Ізмайлова

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Катерина Ізмайлова - героїня повісті М. С. Лєскова «Леді Макбет Мценського повіту» (1864, авторське позначення жанру - нарис). Ніяких відомостей про можливі реальних прототипах К.І. не збереглося. Швидше за все Лєсков, деякий час працював у судовій кримінальної палати, створив цей образ, скориставшись матеріалами кримінальних справ. Віддаючи до друку свій «нарис», Лєсков представив його як «1-й № серії нарисів виключно одних типових жіночих характерів нашої (окской і частию волзької) місцевості». К.І., як писав про неї Лєсков на початку повісті, «купецька дружина, розіграна колись страшну драму, після якої наші дворяни, з чийогось легкого слова, стали називати її леді Макбет Мценського повіту». Письменник прямо вказує на літературний прототип К.І. - це леді Макбет У. Шекспіра. І та, і інша вбивають в прагненні до своєї мети тих, хто їм заважає; обидві гинуть під вагою своїх злочинів. Однак на відміну від прототипу К.І. - Селянка, що стала «купецької дружиною»; у сліпій пристрасті до свого коханця прикажчика Сергію вона вбиває чоловіка і свекра, а потім племінника, потрапляє у в'язницю і на каторгу, відчуває всю гіркоту зради з боку спільника-коханця і у фіналі топить разом із собою у водах крижаної річки свою суперницю Сонетку. Можливо Лєсков при створенні образу К.І. використовував англійські народні балади, дуже популярні в Росії XIX ст. Зокрема, баладу «The Lord of Waristoun», в якій розповідається про дружину, яка вбила чоловіка. Фабула «нарису» багато в чому побудована на основі сюжетів широко поширеною в Росії лубочної картинки «Про купецької дружині і прикажчики». К.І. стала символом шекспірівських пристрастей на російському грунті: в її образі Лєсков зробив спробу дослідити «грубі і нескладні форми», в яких проявляється «рабська покірність своїм пристрастям і переслідування поганих недостойних цілей у людей простих, грунтових, невитриманих». У характері героїні початок язичницьке, тілесне різко протиставлене початку духовному. К.І. дуже сильна фізично, Лєсков всіляко підкреслює її «дивовижну тяжкість», тілесну «надмірність». Духовні ж запити К.І. практично зведені до нуля, що посилюється ще й «нудьгою російської, нудьгою купецького будинку, від якої весело, кажуть, навіть повіситися». У будинку є Біблія і «Київський патерик» (життєпису святих і великомучеників Київської Русі), але К.І. навіть не відкриває їх. «Київському патерику» Лєсков надає символічного значення - перед смертю племінник К.І. Федько читає в цьому патерику житіє «свого ангела» св. велико-муч. Феодора Стратилата. Спалахнула в К.І. пристрасть до прикажчика Сергію змушує її «надмірність» розвернутися у всю міць її язичницької сили. Вона починає жити як би у відповідності зі словами Макбета: «Я смію все, що сміє людина, / / ​​І тільки звір на більше здатний». Вчинки, що здійснюються К.І. під впливом цієї «язичницької сили», спочатку начебто навіть не викликають особливого відрази (перші дві жертви К.І. - персонажі малосимпатичні), неминуче ведуть героїню до провалу в «непроглядній зло», до абсолютного протиріччя християнству. Весь жах і ницість відбувається Лєсков підкреслює тим, що вбивство хлопчика Феді здійснює вагітна К.І. в ніч під свято «Введення Богородиці в Храм». «Божа кара» наздоганяє злочинців тут же: їх викривають і віддають під суд. Питання про виправдання К.І. тим, що вона зробила злочину «в ім'я любові», потім не раз порушувалося в критиці, Лєсков відкидає повністю. Це не любов, а «темна пристрасть»: «Пам'ятаєш, як ми з тобою ночами погулює та твоїх родственничкам на той світ проводжали» - вже на етапі говорить Сергій К.І., яка у своєму приниженні «вже ні бога, ні совісті, ні очей людських не боїться ». Сам Лєсков згадував потім, що йому ставало за часами моторошно, коли він писав «Леді Макбет Мценського повіту». Російська критика XIX і XX ст., Яка розглядає нарис Лєскова в традиції «органічної літератури» (термін Ап.Грігорьева), відносить образ К.І. до т.з. «Хижому типу». Багато дослідників у цьому зв'язку (наприклад, Б. М. Ейхенбаум) протиставляють К.І. образ Катерини Кабанова з «Грози» О. М. Островського, яка у класифікації Ап.Грігорьева уособлює одночасно «смиренний-ний» і «пристрасний» типи. У Катерини Островського любовна драма «переростає у трагедію високого духу», а в Лєскова - у трагедію «грубо поставлених пристрастей», багато в чому нагадує «Влада темряви» Л. М. Толстого. Райського саду героїні Островського протистоїть «звіриний» рай К.І., де «дихалося чимось томящие, що розташовує до ліні, до млості, до темних бажанням». Створивши образ К.І., Лєсков як би завершив характерну для XIX століття літературну ланцюжок дослідження «темних пристрастей» персонажів, що належать до різних соціально-становим групами: цар Борис Годунов, поміщик Іудушка Головльов і купчиха К.І. Всі вони гинуть, переслідувані тінями своїх жертв. Під фразеологічний ужиток російської мови міцно увійшов сам епітет «леді ​​Макбет мцен-ського повіту», що вживається, як правило, з відтінком іронії. До 30-х років XX століття нарис Лєскова перебував у своєрідній літературній тіні. У 1931 р. поет-конструктивіст Микола Ушаков в книзі «30 віршів» опублікував вірші «Леді Макбет», в яких «під лесковский епіграфом» описав криваву історію - цього разу лісничихи. Вірш закінчується в іронічному тоні: ... То не бір у воротах, леді, не хочу таїтися я, - то за нами, леді, їде кінна міліція. Образ К.І. не обійшли увагою і художники. У 1930 р. ілюстрації до нарису зробив Б. М. Кустодієва, а в 70-х - І. С. Глазунов. Літ.: Анненський Л. Світова знаменитість із Мценського повіту / / Анненський Л. Ліськовському намисто. М., 1986; Гумінський В. Органічне взаємодія / / Світ Лєскова. М., 1983. А. Л. Цуканов Повість Лєскова мала ряд втілень на драматичній сцені і на кіноекрані - художньо мало значних. Зовсім інший масштаб образ К.І. придбав в опері Д. Д. Шостаковича (1932, авторську назву таке, як і в повісті; назву «Катерина Ізмайлова» ввів В.И.Немирович-Данченка в своїй постановці 30-х років, пізніше воно було використано в другій, цензурної, редакції опери, нав'язаної композитору в 60-ті роки). В опері жанр першоджерела трансформований в «трагедію-сатиру». Переосмислений характер К.І.: не хижа пристрасть очманілий від ситості і п'ятирічного «ув'язнення» купчихи, а всепоглинаюча любов володіє героїнею. К.І. - жертва духовно-жебрака суспільства, але одночасно і його кат. Музика Шостаковича передає різноманітні почуття героїні: тут і любовне сум'яття, муки совісті, свідомість безвиході. Шостакович принципово виключає найтяжчий гріх К.І. - вбивство дитини заради спадщини. В опері К.І. людяніше, одухотворені літературного прообразу, мотив її вчинків - мрія про любов як вищої мети існування, сім'ї, материнство. Однак тим жахливіше її злочин, тим глибше трагедія. Істинно трагедійний образ К.І. був створений Г.Л. Вишневської (1966), що відбила багатющий діапазон почуттів героїні. В її інтерпретації К.І. постає як уособлення сили і болю жіночої душі.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Різне | Твір
14.7кб. | скачати


Схожі роботи:
Літературний герой КАТЕРИНА
Літературний герой
Літературний герой Подкольосін
Літературний герой Петруччо
Літературний герой ДУБРОВСЬКИЙ
Літературний герой Передонів
Літературний герой Душка
Літературний герой ДЮЙМОВОЧКА
Літературний герой Пентесілея
© Усі права захищені
написати до нас