При кожному слові поеми читач може говорити: «Тут російський дух, тут Руссю пахне!» Цей російський дух відчувається і в гуморі, і в іронії, і в виразі автора, і в розгонистої силу почуттів, і в ліризмі відступів ...
В. Г. БєлінськийЯ знаю, якщо я зараз розкрию «Мертві душі» навмання, то томик звично розкриється на 231 сторінці ...
«Русь! Чого ж ти хочеш від мене? Яка незбагненна зв'язок таїться між нами? Що дивися ти так, і навіщо все, що тільки є в тобі, звернуло на мене повні очікування очі? .. І ще, повний здивування, нерухомо стою я, а вже главу осінило грізне хмара, важке прийдешніми дощами, і заніміла думка перед твоїм простором. Що пророкує цей неосяжний простір? Чи тут, в тобі чи не народитися безмежній думці, коли ти сама без кінця? Тут чи не бути богатиреві, коли є місце, де розвернутися і пройтися йому? І грізно обіймає мене могутнє простір, страшною силою відбити у глибині моєї; неприродною владою освітилися мої очі: У! яка виблискує, дивовижна, незнайома землі далечінь! Русь! »Це - улюблене. Сто разів прочитане і перечитайте. Тому томик завжди сам розкривається на 231 сторінці ...
Чому саме це? Чому не таке: «Ех, трійка! ..» Або: «Боже, як ти хороша часом, далека, далека дорога!» Або ... Ні, все-таки це. Ось він. Гоголь, охоплений «могутнім простором» Русі, що «страшною силою» відбилося в його глибині ... А яку ж глибину дав безсмертний письменник словами, в яких відбилася вся його «блискуча, дивовижна, незнайома землі далечінь ...». Це і є та «незбагненна зв'язок» між талантом і землею, яка виростила цей талант.
«У« Мертвих душах »скрізь відчувалося і відчутно проступає його суб'єктивність ... яка в художника виявляє людини з гарячим серцем ... яка не допускає його з апатичний байдужістю бути чужим світу, їм рисуемому, але змушує його проводити через свою душу живу явища зовнішнього світу, а через те і в них вдихати душу живу ... Переважання суб'єктивності, проникаючи і одушевляючи собою всю поему Гоголя, доходить до високого ліричного пафосу і освіжні хвилями охоплює душу читача ... »(В. Г. Бєлінський).
Читаючи ліричні відступи (та й не тільки їх, а всю поему) в перший раз, не знаючи імені автора, з упевненістю скажеш: «Писав росіянин». Які точні вирази, сама побудова фраз, глибоке і велике знання землі, про яку пишеш! Істинно російська (плавна, трохи з сумом, багата найтоншими відтінками настрою) поезія. Треба бути поетом, яким був Гоголь, щоб написати таку поему в прозі! У «Мертвих душах» Гоголь став «російським національним поетом у всьому просторі цього слова» (В. Г. Бєлінський).
Поет? Поема? Так. Поет. І поема. Гоголь не дарма назвав своє дітище поемою. Ні в оповіданні, ні в повісті, ні в романі автор не може так вільно вторгатися своїм «я» в хід розповіді.
Відступу в «Мертвих душах» представляють велику цінність. Цінні вони своєю високохудожньої, граничністю самовираження автора, доречністю в тому чи іншому контексті.
Гоголь іронічно розмірковує про «товстих» і «тонких» представників дворянства, про «панів великої руки» і «панів середньої руки», говорить про російською слові і російській пісні. Все це тонко і вміло вплітається в сюжет твору.
Пам'ятайте початок шостого розділу? «Перш, давно, у дні моєї юності ...» Пам'ятаєте: «... О моя юність! о моя свіжість! »? А через кілька сторінок: "В одного з будівель Чичиков скоро помітив якусь постать ... Плаття на ній було абсолютно невизначений, схоже дуже на жіночий капот, на голові ковпак, який носять сільські дворові баби, тільки один голос здався йому декілька сиплим для жінки ». Ба, та це ж Плюшкін! Ну й убого же виглядає ця «дірка на людство» на тлі такого ліричного уривка!
А між двома прекрасними відступами («Русь! Русь! Бачу тебе ...» і «Яке дивне, і вабить, і несе, і чудесне в слові: дорога!"), Що на початку одинадцятого голови, кошмарним дисонансом звучить: «Тримай , тримай, дурень! »- кричав Чичиков Селіфану. «Ось я тебе палашом! - Кричав скакав назустріч фельд'єгер з вусами в аршин. - Не бачиш, дідько твоїй матері твою душу: казенний екіпаж! »
Вульгарність, порожнеча, ницість життя ще чіткіше вимальовуються на тлі піднесених ліричних рядків. Цей прийом контрасту застосований Гоголем з великою майстерністю. Завдяки такому різкому протиставленню ми краще усвідомлює мерзенні риси героїв «Мертвих душ».
Така роль ліричних відступів у композиції поеми.
Але найголовніше те, що в ліричних відступах виражаються багато погляди автора на мистецтво, відносини між людьми. З цих коротеньких уривків можна винести стільки душевного тепла, стільки любові до рідного народу і усього, їм створеному, стільки розумного і потрібного, скільки не винесеш з деяких багатотомних романів.
Гоголь витягнув на сторінки книги «всю страшну, приголомшливу твань дрібниць, всю глибину повсякденних характерів ...». Гоголь потужною силою невблаганного різця виставив опукло і яскраво на всенародне огляд нудні, вульгарні дрібниці життя і висміяв їх належним чином.
А ось - дорога. Така, якою малює її Гоголь:
«Ясний день, осіннє листя, холодне повітря ... міцніше в дорожню шинель, шапку на вуха, тісніше і затишніше притисніть до куті! .. Боже! як ти хороша часом, далека, далека дорога! Скільки разів, як гине і потопаючий, я хапався за тебе, і ти щоразу мене великодушно виносила і рятувала! А скільки народилося в тобі чудесних задумів, поетичних мрій, скільки пережив чудових вражень ... »Слово честі, так і тягне зібратися і вирушити в дорогу. Але тепер подорожують трохи інакше: поїздом, літаком, автомобілем. Тільки миготіли б перед очима степи, ліси, міста, полустанки, блищать під сонцем хмари. Широка страна наша, є на що подивитися!
«Чи не так і ти, Русь, що жвава необгонімая трійка несешся? ..» Лине Русь, вічно рухається на краще. Вона вже прекрасна, Русь, але чи є межа у кращого, чи є межа у мрії людської? І чи знайома нам тепер ця «незнайома землі далечінь»? Багато в чому знайома. Але багато ще в неї далеко попереду, чого вже ми не побачимо.
Неможливо розібрати кожне ліричний відступ окремо, неможливо в короткому творі дати оцінку кожному уривку: у «Мертвих душах» безліч і великих, і небагатослівних авторських відступів, оцінок, зауважень, кожне з яких вимагає і заслуговує особливої уваги. Безліч тим у них порушено. Але спільним є те, що з кожного відступу ми бачимо одну з рис дорогого нашій пам'яті письменника, в результаті чого отримуємо можливість намалювати образ істинного гуманіста, письменника-патріота.