Лекції за курсом Вступ до мовознавства

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Мовознавство (лекції)


Лекція 1: Предмет мовознавства:

Мовознавство вивчає процес походження мов. Існує кілька теорій походження мов:

  1. Теорія трудових вигуків;

  2. Теорія звуконаслідування (мова - наслідування явищам природи). Проте звуконаслідування несхоже в різних мовах і більшість слів не мають зв'язку між їх звучанням і змістом.

  3. Теорія тестів

В даний час проблема походження мов відходить на другий план. На перший план виходить теорія розвитку мови. Є кілька напрямів, за якими йде розвиток мови.

1. Від складного до простого

2. Прагнення соціальної еліти змінити мову, щоб відокремити себе від маси. Маси в свою чергу копіюють мову еліт.

Не існує єдиної думки з проблеми, хто регулює зміни в мові.


Методи дослідження мови:

  1. Метод польових досліджень. В основному так вивчають безписемні мови (американська дискретна лінгвістика - вивчення мов американських індіанців)

  2. Опис мов

Мовознавство типологічно порівнює декілька мов (приватне мовознавство) або виробляє загальні закони розвитку мови (загальне мовознавство):

  1. Скільки буває фонем (чим їх більше, тим менше довжина слова)

  2. Індуктивні дослідження - спостереження над великою кількістю мов (наприклад, якщо є двоїстість числа, тобто і множинність; якщо є ряд, то є й число; займенники протиставляються за кількістю: од. І мн.)

Спостереження можуть бути абсолютними і статистичними.

Емплікаціонний закон - якщо ... .., то ... ..


Лекція 2

Історія лінгвістичних вчень.

  1. Найбільш древня - індійська лінгвістична традиція. Виникла 2,5 тис. років до н. е.. Розквіт припав на 4-5 ст. У доктрині цієї традиції міститься близько 4 тис. правил. Заслуга Панини (др. індійський лінгвіст створив першу в Індії нормативну граматику санскриту і частково водійського мови) в тому, що він запропонував ідею фонеми (звуку), а також ідею нульової морфеми:

Приклад: стіл, столів. У слові «стіл» немає показника однини; в словах, що володіють внутрішньої флексією, такий показник є: foot - feet (тут число виражено не закінченням, а внутрішньою флексією).

Послідовники Панини: Вараругі і Катьяяна. До їхніх заслуг належить ідея дієслівного кореня. Після них індійська лінгвістична традиція стагнувала і заслуги цих людей були визнані лише у 19 ст.

  1. Греко-римське мовознавство. Починалася як частина філософії. Цю лінгвістичну традицію, як правило, поділяють на два періоди:

а) 5 - 3 ст. до н. е..

б) з 3 ст. до н. е.. - Олександрійська школа відокремила мовознавство від філософії. Цю школу цікавили проблеми походження мов - теорія «звуконаслідування». З теорією походження мови пов'язані суперечки про природний або умовному характері слуху.

Філософи ділилися на дві групи:

1) Ті, які вважали, що існує зв'язок між звуком і здоровим глуздом.

2) Зв'язок між звуком і смислом умовна (Арістотель)

Сьогодні існують і такі, і такі слова. Первинна зв'язок між звуком і словом умовна.

Фоносемантика - звуки пов'язані зі змістом: [і] - щось маленьке [A] - щось велике. Суперечка про аномалії і аналогіях. Що переважає у мові? Мова розвивається за принципом аналогії.

Ця традиція також займалася граматикою і фонетикою. Платон класифікував слова на іменники та дієслова + прийменникові спілки. Етимологія (походження слів). Проте греко-римська лінгвістична традиція не досягла таких висот, як індійська.

  1. Арабська лінгвістична традиція. 7 - 8 ст. н. е.. Цілі даної традиції близькі до індійської. Найбільш яскравий представник - Сібавіхі (7 в.). Розробив систему арабської граматики, багато уваги приділяв правильній вимові 3-х літерного кореня. Ідея частин мови: ім'я, дієслово, частка.


Сьогодні (починаючи з епохи великих географічних відкриттів) існує ідея подібності мов та єдності граматики. 1660 р. - єдина універсальна граматика. Мета: вивчення логічних принципів, які лежать в основі всіх мов. У 19 ст. головне місце займає проблем виникнення мови. Жан Жак Руссо - «Теорія вигуків», «Національна самосвідомість» і ін

Лінгвістика почалася в 19 ст. з порівняльно-історичного мовознавства. Відкриття санскриту та встановлення подібностей в багатьох мовах стало революцією в мовознавстві (порівняння санскриту з грецьким, латинським, німецьким та ін мовами). Найбільш яскраві представники порівняльно-історичного аналізу: Яаков Грін, Расмус Расс, А. К. Востоков.

Важливі висновки, які були зроблені: існують відповідності між звуками у різних мовах.

Закон 1: p, t, k (у санскриті) переходить в f, o, h (у германських мовах). Приклад: pitz (санскрит) - father (англійська)

Закон 2: bh, dh, gh (у санскриті) переходить в b, d, g (у германських мовах). Приклад: bhat (санскрит) - brother (англ.) або Bruder (нім.)

Закон 3: b, d, g (у санскриті) переходить в p, t, k (у германських мовах). Приклад: dasa (санскрит) - ten (англ.) - zehn (нім.)

У 19 ст. розвивалося також філософський напрямок мовознавства. Яскравий представник Вільгельм фон Гумбольдт. Великий вплив на це протягом справила робота Канта про мови острова Ява. Відомий як автор ідеї тотожності духу народу та мови. На основі його ідей створена теорія про вплив мови на мислення (американські лінгвісти).

Едвард Сепір стверджував, що мова впливає на образне мислення людини. Німецький дослідник Вайсбергер цікавився, чим відрізняється мову за структурою, а також продовжував розробляти ідеї фон Гумбольдта. Він ділив мови на:

а) ізолюючі (в яких існують лише коріння, тобто немає суфіксів, закінчень і т.д.). До таких мовами відноситься, наприклад, давньо-китайський.

б) агглютинирующие - у яких суфікс і закінчення з'єднуються з коренем без фонетичних змін. Наприклад, слово «рада» => прикметник «радянський» [Савецький] - т. е. у російській мові відбуваються фонетичні зміни (до аглютинує мов відносяться турецький, корейський, японський)

в) флективні - самі живі мови (мають закінчення, систему дієвідмін, відмін і т. д.). До таких мов відносяться майже всі європейські мови + санскрит.

г) інтерпорірующіе - всі слова входять в одне ціле.

Фон Гумбольдт розробив ідею протиставлення мови і мовлення, а також ідею про те, що говорить і слухає сприймають слово з різних сторін (Наприклад, слова «революція» різні люди надають різний сенс).

Середина 19 ст. пов'язана з розвитком аналізу відмінностей і подібності мов. Шлейхер (1821 - 68) розробив концепцію прамови. Він вважав, що лінгвістика відноситься до природничих наук.

У Росії розвиток лінгвістичний навчань було зафіксовано у роботі «Історія лінгвістичних учень в байках» під редакцією Звегинцева.


Лекція 3

Початок індоєвропеїстики відноситься до 19 ст. (Відкриття санскриту), тобто початок сучасної лінгвістики. Було також відкрито, що європейські мови походять від одного стародавньої мови. Ці ідеї прийшли в процес вивчення європейських мов, які і зараз є одним з важливих напрямків досліджень.


Китайське мовознавство. Початок відноситься до правління династії Хань. Китайське мовознавство займалося в основному вивченням мов з ієрогліфічним письмом. Важливе місце у ньому займав аналіз знаків.


Олександр Христофорович Востоков

У середині 19 ст. спостерігалося верховенство індоєвропейських студій. Одночасно розвивалася лінгвістика. Існувала гіпотеза про те, що люди, кажучи на різних мовах, мислять по-різному.

Шлейхер уподібнює розвиток індоєвропейських мов розвитку дерева. До 19 ст. психологічні напрями в мовознавстві в основному досліджували мова індивіда.


Фердинанд-де-Соссюр (швейцарський лінгвіст 1857 - 1913). Професор лінгвістики в основному займався європейськими мовами. Відкрив звуки, яких не було ні в одній мові, але які існували раніше на рівні індоєвропейських проязиков. Це дійсно підтверджувало відкриття хетської мови. Балі і Сеше (учні Соссюра) записували його теорії - протиставлення Соссюра.

Соссюр поділяв лінгвістику на зовнішню і внутрішню. Зовнішня лінгвістика - вивчає взаємодії мови і суспільства, мова і мислення (зараз це соціолінгвістика). Психолінгвістика - фон і семантика, система асоціацій. Внутрішня лінгвістика вивчає мову як деяку знакову систему (паралель з шахами: сама гра і правила гри).

Знак - має двосторонній сутністю, яка складається з означуваного (предмет) і означає (слово). Тобто знаки мають як зовнішню форму (як вони виглядають на папері або ще десь) і внутрішній зміст (яке поняття вони несуть у собі). Пропозиція розглядається мовознавством всередині семіотики - науки про знаки. Мова - це складна система. Знаки діляться на прості і складні (морфеми, слова, речення). На відміну від інших систем знаки мови мають здатність до нескінченного комбінування. Знаки мови багатозначні. У мові є підсистемні, де багатозначність має негативне значення.


Полісемія - слово має кілька значень (наприклад, слово «кричущий» 1. Пряме значення - кричущий людина 2. Переносне значення - кричуща одяг, тобто викликає одяг)

Омонімія слова - слова звучать однаково, але різні за змістом (наприклад, слово «ключ» 1. Ключ від дверей 2. Гайковий ключ 3. Ключ як джерело). Слід уникати омонімів в термінології, щоб виключити багатозначність трактування.

Надмірність символів: велика чорна собака. Тут виражені число, рід, відмінок, натхненність, що часто не потрібно.


Після Соссюра мову розглядали як знакову систему.

Синхронія - опис сучасних мов. Діахронія - опис історичного розвитку мов.

  1. Парадигматичні відношення - логічні відносини: чи ..., чи ...; диз'юнкція, система відмінків.

  2. Синтагматичні відносини - кон'юнкція: і ...., І ...; лінійна послідовність - суфікс зазвичай слідує за коренем; порядок слів у реченні.

Протиставлення мови й мови. Мова - система; мова - конкретна система реалізації цієї системи.

Системність є тільки в синхронії. Лінгвісти празької школи прийшли до того, що системність є і в діахронії, тобто розвитку мови. Зміна фонетичної структури мови вплинуло на граматичні зміни, таким чином, всі рівні взаємопов'язані.


Бодуен-де-Куртене - казанський професор польського походження. Ввів поняття морфеми.

3 сучасних школи мовознавства вийшли з робіт Соссюра:

1. Американська школа. Її представниками є:

а) Едвард Сепір і Бенджамін Уорф. Вивчали мови американських індіанців. Ці мови грамматікалізуют (обов'язкові вираження) поняття, які не виражають інші мови. Концептуалізація дійсності - як мови впливають на відображення в свідомості навколишнього світу. В даний час цю ідею продовжує Анка Вежбліцкая: як сприймають однакові поняття люди, що говорять на різних мовах.

б) Леонард Блумфельд. Займався внутрішньої лінгвістикою. Розглядав мови як знакові системи, літературний опис мов. Н. Хомський досліджував синтаксис. Метою цих досліджень є створення універсальних законів для всіх мов.

2. Празька школа. Займається функціональної лінгвістикою. Була засновані в 1926 р. Вілем Матезиусом (виникнення її пов'язують зі створенням Матезиусом празького лінгвістичного гуртка). Основу цієї школи становить російська лінгвістика (Якобсен). Представники цієї школи бачили системність і в синхронії, і в діахронії - зміна одного рівня мови веде до зміни іншого. Займалися також фонологией, синтаксисом (теорія актуального розподілу: «летить птах» і «птах летить» тут слово, яке хочуть актуалізувати ставлять у кінець словосполучення). Мовний союз - спільність мов, які набувають загальні риси в результаті контактів - такі явища описуються ізоглос (наукою, що займається вивченням територіального поширення того чи іншого явища мови).


  1. Копенгагенська школа. Представник - Луї Ельмслев (1899 - 1965). Займався загальною теорією мови. Мова - особлива семіотична система.

а) субстанція змісту - все, що можна помислити на рівні думки не докоряють у мові.

б) форма змісту - всі мислять час, але кількість часів в мовах різна; різна кількість для позначення квітів і т.д.

в) субстанція вирази - всі звуки мови.

Лексичні відносини в мовах - взаємозв'язок залежність: якщо є згодні, тобто гласні і навпаки.

Детерміналізація - якщо є іменник, то є і прикметник, необов'язково навпаки.

Вільна залежність (констеляція) - обличчя і рід у дієсловах російської мови не зумовлюють один одного.


Лекція 4: фонетика і фонологія

Фонетика - вчення про звуки мови. Звуки - одностороння одиниця, яка не має ніякого значення і сенсу. Сенс з'являється на рівні морфем: стіл - стіл ик (тобто маленький стіл).

Рівні мови виділяються за однойменною одиницям. Звук - одиниця мови. Мова - деяка система, яка існує для спілкування. Мова - конкретна реалізація цієї системи. Гаркавість і тремтяче «р» є різними одиницями мови, але однією одиницею мови, так як не змінюють зміст слова.

Дві функції звуку:

  1. персептивное (що сприймає)

  2. сигнификативная - здатність звуку служити для розрізнення значущості одиниць: п їв - д їв (зміна звуку змінює сенс).

Загальна теорія звуку вивчається фізикою:

Параметр звуку - частота, тривалість, амплітуда коливань. Коливання можуть бути періодичними (голосні) і непериодическими (деякі приголосні). Приголосні можуть бути як тими (л, м, н, р - сонорні), так і іншими.

У звуків існує також акустична характеристика. Сонорні звуки визначаються резонансними тонами ротової і носової порожнини. Якщо звуки складаються тільки з тонів, то це голосні. Якщо до тонам домішуються шуми, то це сонорні приголосні. Дзвінкі приголосні, довжину яких можна тягти - ж, з, в; дзвінкі приголосні, які не можна тягнути - б, д, г (вони ще називаються миттєвими); глухі приголосні, які можна тягти - ф, ш, с; глухі, які не можна тягти - т, к, п (гучні або вибухові).


Артикуляційна характеристика:

  1. за способом утворення: вільне проходження через ротову порожнину - голосні; звуки звуженого проходу - фрикативні щілинні звуки (х, з, ж, з, в, ф - дзвінкі і глухі); зімкнуті губи (на шляху повітря висувається повна перешкода - змичка) - смичние звуки: вони поділяються на а) вибухові (п, б, т, д, к, г), а також гортанний вибух [?]; б) Африкат, коли змичка трохи розкривається для проходу струменя повітря (пф, ц, дз , ч, дж), в) носові повітря проходить обходом через ніс (англійське ng); г) бічні (звук л); д) тремтячі - змичка періодично розмикається (звук [р])

  2. за місцем утворення: дзвінкі звуки включають в себе голосові зв'язки, смичние утворюються шляхом повної перепони на шляху повітря, що створюється губами і мовою. Органи, беруть участь в утворенні звуків, діляться на активні (тобто які рухаються - язик, губи) і пасивні (не рухаються - небо).

а) губні - губно-губний (п, б, м), губно-зубний (в, ф): передньоязикові, среднеязичних, задньоязикові, гортанні, Надгортанні

б) зубні: міжзубні, піднебінні, глибокі

Самими сонорними є голосні, потім носові, бічні, тремтячі і фрикативні.

Додатковою артикуляцією служить палаталізація (пом'якшення) і веляризация (отвердіння). Наприклад, [л] у слові «люк» палаталізоване, а в слові «лук» - велярізовано.

Також існує придих - одночасно з змичкою утворюється звуження щілин між голосовими зв'язками.

Голосні - це звуки вільного проходу. Вони різняться обсягом та оформлення резонатора. [У] - найнижчий звук, [і] - найвищий. Артикуляція різниться тим, яка частина мови і наскільки піднімається.



Передні Середні Задні
Високі

i

и

і

Середні

e

е.

про

Низькі

а



Фраза - найбільша фонетична одиниця, яка відділяється паузою і об'єднується інтонацією. Характеризується ритмом - співвідношенням сильних і слабких складів, темпом - швидкістю перебігу промови в часі, інтенсивністю. Усередині фрази є паузи, але вони менше, ніж між фразами. Такт - частина фрази, об'єднана одним наголосом. Те, що примикає до слова спереду, називається проклітікой (наприклад, з-під гори, з-за будинку - у цих часток немає самостійного наголосу). Енклітика - те, що примикає до слова справа (наприклад, чи був хлопчик). Такт ділиться на склади, які можуть бути відкритими та закритими, а також прикритими (починається з приголосної) і неприкритими (починається з голосної). Склади утворюються голосними, але іноді і сонорні приголосними. Голосні можуть бути поодинокими або дифтонги. Дифтонги у свою чергу діляться на:

    1. спадні (перший елемент головний, як у слові toy - наголос на [o])

    2. висхідні (другий елемент головний, як у слові puerta)

Суперсегменти - одиниці, що характеризують відразу шматок тексту, наголосом (виділення одного слова з групи).

  1. силове = експіраторное - стиль, виділений з інших силою або інтенсивністю артикуляції.

  2. Кількісне = квалітативність - виділення тривалістю.

  3. Тонове - виділення частотою

Наголос може бути фіксованим і нефіксованим на певному складі. У першому випадку воно називається одномісним, інакше - разноместним.


Лекція 5: Звуки мови.

Звуки мови бувають в сильній (ті, які не схильні до змін) і слабкою (піддаються змінам) позиції. Зміни у свою чергу можуть бути позиційними і комбінаторними (комбінуються з іншими звуками). Якщо змінюються голосні, то це називається редукцією. Редукція може бути:

  1. кількісної - голосні втрачають трохи в довготі і силі. Скорочується в основному тембр і його не можна плутати з іншими видами редукції.

  2. Якісна - голосна стає слабкою і коротше, а також втрачає характерні ознаки свого тембру.

Комбінаторні зміни:

  1. Акомодація - пристосування, що виникає між голосною і приголосною стоять поруч. У звуці є екскурсія (або «напад» - органи мови встановлені в певній позиції для вимовляння звуку), витримка (коли звук вимовляється), рекурсія (повернення у вихідну позицію). Коли ми вимовляємо слова, рекурсія попереднього звуку повинна пристосовуватися до екскурсії наступного - це і є акомодація. Якщо наступний пристосовується до попереднього, то це регресивна акомодація, а якщо навпаки, то прогресивна. У російській мові голосна пристосовується до приголосної (наприклад, «і грать», але «від и гран» - [і] пристосувалася до [т]).

  2. Асиміляція - уподібнення, що виникає між звуками того ж роду: тобто голосна до гласною, згодна до приголосної. Буває також прогресивна і регресивна. Може бути повною і неповною (на відміну від акомодації).

Приклади: «збити» вимовляється як «збити» - регресивна неповна асиміляція; човен - [лотка] - регресивна, неповна;

Асиміляція може бути контактною і дістактной (коли звуки стоять не поруч).

  1. Дисиміляція - це расподобленія подібних звуків. Також може бути повною і неповною, і прогресивною і регресивною. Наприклад, бомба - [бонба], ополонку - [пролубь]

  2. Діереза ​​- ситуація, коли звук викидається (свято вимовляється як празник)

  3. Гаплологія - викидання цілих складів (наприклад, слово «знаменоносец» вимовляють як «прапороносець)

  4. Протеза - навпаки вставка складів або букв (конкурентоспроможність часто вимовляють як «конкурентноздатність»)


Фонеми. Вчені давно помітили, що деякі звуки служать протиставленнями сенсу, а інші ні. Вперше це було відкрито в казанської школі де-Куртене. Фонема - мінімальна одиниця звукового ладу мови і служить для складання та відмінності значень одиниць мови (морфем і слів). Фонеми протиставляються за диференційною ознакою, завдяки яким і розрізняються. Є ознаки, за якими фонеми не розрізняються - інтегральність фонем (наприклад, ознака взривності у [р]). В одних позиціях фонеми розрізняють сенс, в інших немає. У персептивное слабких позиціях бувають різні варіації фонем. Також існує таке поняття, як гіперфонема. Це така ситуація, коли фонему не можна точно ідентифікувати. Вона служить «над-одиницею» різних фонем, що об'єднує всі конкретні фонеми в одне ціле, наприклад, у таких випадках, як бо / аран, з / абака і т.д. (Таку фонему не можна перевірити перевірочним словом).

Фонеми також виконують розмежувальну (делімітатівную) функцію, тобто сигналізують кінець слова (в російській мові згодна на кінці слова завжди оглушается). Дистинктивні і експресивна (наприклад, більш довгий проголошення [р]) функції фонем.


Лекція 6: Лист

Лист ділиться на два типи:

  1. засноване на звучанні

  2. засноване на розумінні (наприклад, знаки цифр у всіх мовах пишуться однаково, а читаються по-різному у різних мовах)

Всі знаки, які позначають звуки мови, називаються фонограмами. Фонематичний принцип - це коли записується фонема, а не звучання слова. Просодії - накладання зверху на звуки додаткових якостей (наголос, тон).

  1. Знаки, що відображають сенс діляться на іконічні (схожі на сенс) і піктографічні (практично повністю відображають сенс).

  2. Знаки, що відображають звучання. На основі цих знаків існують такі типи письма:

А) фонетичне - звуки

Б) фонематическое - фонеми

В) Консонантне лист

Г) складовий лист (древнеиндийское, японське)

Принципи орфографії:

  1. запис фонеми

  2. граматичний (мис ь - м'який знак показує жіночий рід і третє відміна)

  3. диференційований - прагнення розмежувати омоніми (наприклад, у словах «к о мпанія» і «до а мпанія», «k night» - « night »)

  4. етимологічний (традиційний, консервативний) - слова пишуться так, як вони писалися раніше (see - sea)

Більшість типів листа відноситься до фонематическому, але на нього накладаються пункти 2), 3), 4).

Лист служить і нелингвистическим цілям: на Сході воно носить релігійний відтінок. Вважається, що всі мусульмани повинні писати арабським шрифтом. У Індії шрифт ототожнюється з національною та релігійною приналежністю.


Транскрипція. Існує кілька типів транскрипції:

  1. фонетична (якщо потрібно повністю відобразити вимова): легкий - [l'ohkej]

  2. фонематическая (відповідно орфографії): легкий - [l 'ogkoj]

Наприклад, слово «безжалісний» за першим типом транскрибується як [bizzalasnej], а по другому як [bezzalostnoj]

  1. практична - звуки однієї мови записуються знаками свого: beautiful [bju: t е. fl] - [бьютіфул]

  2. транслітерація - передача графем однієї мови знаками свого: beautiful - [беаютіфул]

Приклади транскрипції по першому і другому типу:

Яблуко - [jablеkе] - [jabloko]; нігті - [nokti] - [nogti]; казка - [skaskе] - [skazka]

Історичні чергування: ска до ать - ска год у (до  год), але р а - але ж ка (р  ж). Збирати - зібрати - чергування в корені можуть бути традиційними або служити граматичним відмінністю.


Лекція 7

Кожен рівень мови має однойменну одиницю. На рівні морфології це морфеми. Морфема - це одиниця мови, одиниця мови. Існують також кореневі морфеми, дериваційні (словотвірні), реляційні (словозмінної). Наприклад, ОКН про є реляційної морфемою по відношенню до слова «вікно» і дериваційної по відношенню до слова «підвіконня».

    1. Семантичне розподіл: «сестриця» - зменшувальне від «сестра», у випадку ж «лисиця» - «лисиця» обидва слова ідентичні і суфікс «иц» не змінює значення. Значення морфем: кореневе - семантика, реляційне - зв'язок між словами, дериваційне - утворення нових слів.

    2. Структурний поділ: Наприклад, в слові «пара про хід» - структурна морфема «о» утворює дане слово з двох інших. У словах «жовток», «окріп» - суфікс «ок» - словотвірна морфема. Проте в слові чул ок - «ок» не словотворча морфема, оскільки «ок» входить до складу кореня (корінь слова «панчоха» - кореня «чул» немає). Квазіморфеми: мамина, буженина, смородина.

    3. Внутрішня флексія (суперморфема): foot - feet - в англійській це одиничне явище, звичайно множина утворюється по-іншому. В арабському - це постійне явище (3-х буквений корінь): kitab (од. ч.) - kutub (у множині) Існують випадки, коли внутрішня флексія не служить для протиставлення сенсу. Наприклад, у російській мові слова «скакати» і «скачу», хоча і мають внутрішньої флексією, проте сенс слова не міняють. Якщо морфеми перебувають у відношенні додаткового розподілу, то вони є варіантами однієї морфеми (ніколи не потрапляють в однакове оточення, тому не служать для розрізнення сенсу). Наприклад, в о так [в а так] і в о ди (наголос на перший склад), де «о» і «а» варіанти однієї і тієї ж морфеми. «Сорок і» і «стіл а» - варіанти однієї морфеми, оскільки однакові рід, число і відмінок - перебувають у відношенні додаткового розподілу.

Морфологія займається також проблемою граматичних значень, і граматичних категорій.

  1. Граматичне значення. Наприклад, у слові «лисиць а», де «а» несе в собі граматичну функцію: показник відмінка, роду, числа. Граматичне значення виражається:

  1. афіксами (приставки, суфікси, закінчення)

- Префікс - перед коренем

- Суфікс - після кореня

- Флексія - закінчення

Наприклад, «підвіконня», де «під» - префікс, «вікон» - корінь, «нік» суфікс, «і» - закінчення.

- Трансфікси - розривають корінь 2 рази і більше

- Інфікс - розриває корінь один раз

- Конфікс - афікс, який охоплює корінь з двох сторін. Наприклад, друге причастя від дієслова sagen - ge sag t, де «ge ... t» - конфікс

- Постфікс - суфікс і закінчення

- Інтерфікси - виконує сполучну функцію (як у слові «пара про хід»)

  1. внутрішніми флексіями. Наприклад, як у слові «лоб» - «лобі». Внутрішня флексія може виражати як граматичне значення, так і супутнє граматичне зміна.

  2. повторами: у малайзійській мові arang - людина, arangarang - люди.

  3. супплетивизмом - з'єднання в одну граматичну пару разнокорневих або разноосновних слів для вираження граматичного значення: я - мене - мені, йти - йшов. Може існувати тільки на тлі регулярної аффиксации. Граматичне значення може виражатися наголосом, як у словах «н про ги» - «ніг і».

Всі ці способи поділяються на синтетичний (граматичне значення виражається всередині слова) і аналітичний (навпаки).

Лекція 8

Відношення числа морфем до числа слів (m / w): ідеальний аналітичний мову: m / w = 1; аналітичний мову m / w [1, 2); синтетичний мова m / w (2, 3); полісінтетіческій m / w> 3 - слово = пропозицією. Російська мова - m / w> 2; англійська m / w = 1,67

Граматичне значення - те, що обов'язково виражається в мові. Граматична категорія - це об'єднання, групи однорідних граматичних явищ, а також сукупність однорідних граматичних слів при різних їх формах. Граматичні категорії можуть бути більш широкими (частини мови) і більш вузькими (явища всередині угруповання в межі тієї чи іншої частини мови - спосіб дієслова, рід, число, відмінок іменника). Граматична категорія - це сукупність протиставлені один одному граматичних значень, виражених формальними засобами. Так і будемо розуміти. Граматичні категорії бувають:

I. Морфологічна класифікація:

    1. словозмінна - виражаються у формі одного слова (число, відмінок)

    2. класифікаційна - для протиставлення форм різних слів (рід, а також натхненність і неживого)

II. Семантична класифікація:

1) об'єктивна (рід у одушевлених сущ., Час у дієслова) - відбиває зв'язки і явища між об'єктами дійсності.

2) формальна (рід у неживих сущ.) Не відображає ніяких явищ

Іноді виділяють суб'єктивну і об'єктивну категорії, вид дієслова і спосіб дієслова.

III. Класифікація за формальному вираженню

  1. прихована - граматична форма, яка виражається тільки в деяких випадках, і для виявлення якій потрібна спеціальна процедура, пов'язана або з підстановкою, або зі зміною типу синтаксичних конструкцій (наприклад, «хлопчик» і «стіл»: для визначення одухотвореності потрібно поставити слова в знахідний відмінок - бачу хлопчик а і бачу стіл - Слово «стіл» не має закінчення в звинувачує. відмінку => неживе). Однак мова може протиставлятися здоровому глузду: слова «мрець» і «труп» з точки зору здорового глузду обидва неживі, так як висловлюють стан смерті. Однак по граматиці: бачу мрець а і бачу труп, тобто труп - одухотворене іменник. Схожа ситуація і зі словами «сестра», «лялька», «дошка».

  2. відкрита

Категорія форми = граммема. Наприклад, категорія числа складається з граммем єдиного, множинного і подвійного числа, а категорія відмінка складається з граммем називного, родового і т.д. відмінків.


Лекція 9: способи вираження граматичних значень

Способи вираження граматичних значень:

  1. синтетичний

  2. аналітичний

Частини мови виділяються за 3-ма критеріями:

  1. Загальне категоріальне значення (значення дій у дієслів, предметів у іменників, ознака у прикметників)

  2. Притаманні їм граматичні категорії: у сущ. - Рід, число, відмінок, натхненність, детермінація: у докладаючи. - Рід, число, відмінок, порівняльна ступінь; у гол. - А) власний дієслово (може бути присудком) - це час, вид, спосіб, заставу б) вербойда (причастя і дієприслівник - дієслівна категорія.

Застави протиставляється актантна деривация:

а) підвищує. Введення третього учасника. Наприклад, «Джон вбив Джейн» і «Джон наказав вбити Джейн Джеку».

б) Знижувальна. Зниження числа учасників. Наприклад, «Новина обрадувала Івана» і «Іван зрадів».

Реціпрок - кожен учасник бере на себе дію іншого. Наприклад, «Вони цілуються, переписуються».

Четвертий вид - це поворотний дієслово. Наприклад, «Він умивається, розчісується». Тут один об'єкт і суб'єкт.

Вербойди:

а) Причастя

- Іменна категорія - рід число, відмінок

- Дієслівна категорія - час, заставу

б) Дієприслівник

- Іменний категорії не існує

- Дієслівна категорія - вид


  1. Синтаксична функція:

Дієслово виконує в реченні роль присудка, наріччя служить обставиною, прикметник - визначенням.

Замісні слова, такі як займенника, володіють наступними граматичними категоріями: рід, число, повторення граматичних категорій слів, які вони замінюють.

Знаменні частини мови - іменник, прикметник, дієслово, прислівники, вербойди.

Дейктіческая категорія. Тут - там, цей - той, тоді - тепер. Знаходження предмета по відношенню до мовця в часі і просторі. Дейктісом володіють також деякі прислівники.

Синтаксис - вчення про зв'язного мовлення, про одиницях більш високих, ніж слово. Починається, коли виходять за межі лексичної одиниці: слова або стійкого словосполучення, де починається вільна мова з її вільної комбінацією одиниць у рамках переміщення словосполучень і пропозицій.

Основними одиницями синтаксису є словосполучення і речення. У словосполученнях існує сочінітельная і підрядний зв'язок:

а) узгодження - повторення однієї, кількох або всіх граммем одного слова у зв'язаному з ним слові

б) управління - одне слово викликає у зв'язаному з ним слові появу певних граммем, не повторюються в ньому самому

в) примикання - зв'язок виражається тільки позиційно і не виражається морфологічно (наприклад, «знає добре»)

Граммема - одиниця граматичного сенсу.

Ізафетная конструкція - в ​​головному слові міститься вказівка ​​на те, що є залежне слово.


Лекція 10

Узгоджувальної моделлю слова-контролера називається список всіх морфологічних показників погоджувальних можливостей у погоджених з ним слів. У російській мові 7 узгоджувальних класів (по роду і по одухотвореності).

У одушевлених іменників рід є показником статі, у неживих перевіряється займенником.

«Я бачу больш ... Х, кожн ... з яких по-своєму гарний ...» - конструкція для певного роду та одухотвореності.

Погоджений клас - слова, у яких збігається список узгоджувальних моделей.

Релятивна синтагма формально виражається примиканням: «пише добре».

Пропозиція - це комунікативна одиниця, яка тим чи інакше співвідноситься з певною ситуацією і володіє комунікативною настановою на затвердження або заперечення, питання або пропозицію. Комунікативність визначає час і спосіб дієслова, інтонацію. Предикативного - вираз комунікативності.

Актуальне членування речення. Розроблено у празької лінгвістичної школи. «Птах летить» протиставляється «Летить птах». У першому птах - це, а летить нове. У другому навпаки. Іноді пропозиція складається цілком з нового: «Жили-були дід та баба».

Порівняння актуальних членів: порядок слів у мовах з вільним порядком слів (мови з розвиненою морфологією); в мовах з фіксованим порядком слів необхідно міняти конструкцію пропозиції (пасив, there is в англ.); Використовується також інтонація; особливі синтетичні конструкції; певний і невизначений артикль; частка («навіть»); невизначені займенники - нове, вказівний займенник - дане.


Типологія займається порівнянням мов (порівняльне мовознавство розглядає спорідненість мов і визначає їх спорідненість, час їх розбіжності).

Просодія - мови з переважанням відкритих чи закритих словосполучень. Мови з фіксованим і нефіксованим наголосом.

Якщо багато фонем, це відбувається їх соположеніе.

Ізолюючі, аморфні, кореневі мови - немає граматичних показників (суфіксів, префіксів). Полісінтетіческіе, інтерпорірующіе - мови, в яких є граматичні показники усередині слова. У аглютинуючих мовах є чітка межа між морфемою, афіксом. Вихідна форма має нульовий афікс.


Синтаксична типологія

Типологія порядку значущих елементів (мови типу VSO, VOS, OVS; мови типу OSV не існує) у головному і підрядному реченні. Позиція визначається по відношенню до визначеного слову. Позиція по відношенню до прітяжанію: «Капелюх Васі», «man's hat», «der Hut des Manns», «hat of the man». Наявність прийменників і послелогов, допоміжних дієслів і їх положення щодо головної порівняльної конструкції - тобто того, з чим порівнюють (стоїть після або перед порівнянням).

    1. SOV - переважають приводи

    2. Якщо переважають суфікси, то переважають прийменники; якщо префікси, то послелоги.

    3. Якщо переважають приводи, то спочатку йде присудок, а потім підмет; якщо послелоги, то навпаки.


Лекція 11: лексикологія

Лексикологія - розділ, який вивчає словниковий склад мови. Вивчає значення слів, їх походження (етимологія), роль слів у процесі спілкування (активний і пасивний словник). Основна одиниця - слово. Полісемія - багатозначність слів.

    1. Поняття графічного слова - від пропуску до пробілу

    2. словникове слово - самостійна словникова стаття («залізна дорога» - одне словникове слово; «втоми» - самостійне слово стаття, але вживається «невтомно»; анти-, ультра-частина слова, але самостійне слово стаття)

    3. Фонетичне слово: «Чи зміг він» - одне фонетичне слово, оскільки володіє одним наголосом (на слові «зміг»)

    4. У морфології два поняття слова:

  1. флективні слова - комплекс з двох частин: одна - дійсне значення, інша для зв'язку з іншими словами.

  2. Цілісні слова - група морфем, які не можуть бути переставлені або розсунуті без явного порушення їх значення або зв'язку між ними. З цієї точки зору прийменники - окремі слова. Складні слова - пишуться разом, хоча складові існують і окремо.

Універсального визначення слова немає. Застосовуючи різні критерії, отримують різні сегменти тексту. На лексичному рівні нас цікавить словникове слово.

Структурне значення слова

  1. реферативний - вказівка ​​на конкретний денотат (тобто ім'я або предмет)

  2. сигнификативно - значення явищ, узагальнення всіх властивостей денотат

У мові або словникової статті слово присутнє в сигніфікативного значення. У промові вона присутня і в тому і іншому значенні. Приклади значень:

1) Цей стілець зараз розвалиться (вказівка ​​на конкретний предмет - реферативний значення)

2) Стілець - зручний предмет для сидіння (описує властивості предмета, тобто його значення)

3. Емоційно-стилістичне значення, містить ставлення мовця

4. Структурне значення - вказує на те, з якими словами може дане слово вживатися у даній мові. Наприклад, «круглий дурень», «сліпуче білий»

Ідея формалізації значень з'явилася давно. Вжебіцкая - польська лінгвістка: семантичні примітиви - поняття, які є у всіх мовах. Однак існують також слова, які є не у всіх мовах, але вони складаються з семантичних примітивів.

5. Мотивування - вказівка ​​на те, чому слово так названо. До таких слів належать звуконаслідувальні (шелестіти, гелготати); семантична мотивування: Будда в перекладі з санскриту - «освічений»; до подібних слів належать «білизна» (білий), «кільце» (від слова «біля», тобто « навколо »). Але більшість слів отримали назви за соціальної домовленості.

6. Найближче і подальше значення слова. Найближче значення дається в словнику; подальші значення вивчає психолінгвістика. Більшість слів неоднозначно (тобто володіють полісемією).

Класифікація полісемії:

  1. за смисловим значенням

а) метафора - за подібністю («ранок життя» - тут початок життя порівнюють з ранком; «вогонь любові», «камінь на серце»). Деякі метафори міцно увійшли у мову: «носик чайника», «ніс човна», інші існують тільки в літературі: «Її очі, як два туману». Зооморфні метафори - перенесення якостей тварин на людину і навпаки: «собака розумна, вірна»; на людину: «злий пес!». Велике переважання метафор з негативним відтінком в усному мовленні російської мови.

б) метонімія - за суміжністю. Наприклад, «Москва - столиця Росії» та «Від рішення Москви залежить результат переговорів» - якщо в першому випадку значення слова «Москва» використано в прямому сенсі, то в другому слово використовується для позначення уряду. Такий прийом перенесення слова на суміжні явища ще називається синекдохой (перенесення слова за принципом «частина - ціле»). Наприклад, у фразі «Ей, борода, йди сюди» частина тепер ототожнюється з цілим (під «бородою» розуміється сама людина).

Метафора може бути регулярної та нерегулярної: лопатка, якою копають і лопатка в спині - це нерегулярний перенесення; склянку вина - регулярний перенос. Регулярна продуктивна полісемія означає, що перенесення значень може застосовуватися в усіх словах даного семантичного ряду. Непродуктивна полісемія - не у всіх випадках . Наприклад, «жива людина» (властивість людини) і «неспокійна робота» (властивість роботи).


Лекція 12: омоніми

Постає питання, які слова є омонімами, а які полісемантичного варіантами одного слова. Надійних критеріїв немає. Традиційно вважалося, що слова, які належать до різних частин мови (боляче (сущ.) і хворий (додаток)) є омонімами. Але деякі вчені вважають їх полісемантичного слова. Якщо мають різні похідні, то це різні слова. Критерієм може бути відмінності в граматичних категоріях: годинник (як предмет) не має однини, і годинник (час) має єдине число, якщо є різниця в граматичних категоріях, то це омоніми.

Омонімія (діляться тільки омоніми):

  1. чисто лексична - приналежність до однієї частини мови (ключ - ключ)

  2. лексико-граматична - ставлення до різних частин мови:

а) мають щось спільне в значенні - конверсія (хворий - хворий)

б) не мають загального значення (простий (додаток) та простий (сущ. - в роботі)).

За фонетичної складової омоніми поділяються на:

  1. алофони - «працю» - «труть» - єдине звучання, але різне написання

  2. омонімія - «ключ» - «ключ» - всі фонеми збігаються

За ступенем повноти:

  1. Збігаються у всіх звучаннях: «ключ» - «ключ»;

  2. Неравнооб'емние: збігаються в якихось формах і всі ці форми є формами одного з них, а інший має й інші форми: вранці (прислівник) і вранці (тв. відмінок)

  3. У якихось формах збігаються, в якихось немає - часткова омонімія (простий (додаток) і просто (в роботі - сущ.)).

За характером відображення на листі:

  1. омографіческіе - вимовляються і пишуться однаково

  2. неомографіческіе - пишуться по різному (місто «Орел» і птиця «орел»)

Омонімія виявляється в результаті запозичення чужих слів, розпаду полісемії, випадків збігу.

Синоніми - слова з подібним значенням, відносяться до однієї частини мови і мають однакову рольову структуру. Синоніми відрізняються від лексичних дуплікатов - слів, які мають абсолютно те ж значення і можуть заміняти один одного в будь-якому випадку.

Синоніми розрізняються на:

  1. мають загальний денотат - різне називання одного предмета: «дорога» - «шлях»

  2. сигніфікат (квазісіноніми) - висловлюють подібні поняття, але називають різні предмети: «хатина» - «халупа» - «будинок» - «палац»

Відносини між синонімами:

  1. можна замінити один на іншій - дуплети («лисиця» - «лисиця»)

  2. найтиповіше: у деякому контексті одне можна замінити іншим, в деякому - немає

  3. один може вживатися в значенні іншого, але не навпаки (наприклад, «рушницю» можна назвати «стволом», але «ствол» «рушницею» не можна).

  4. розбіжність сполучуваності: щодуху (про коня), на всіх парах (про людей)

Квазісіноніми мають відмінності у значенні, але найбільше в тлумаченні: «нести» - «тягти», «помилковий» - «брехливий», «берегти» (від потенційних загроз) - «боронити» (від реальних загроз).

Антоніми - слова протилежного значення. Наприклад, «зайнятий» - «вільний», «правий» - «лівий», «західний» - «східний». Квазіантоніми: «великий» - «невеликий», «маленький» - «немаленький».


Лекція 13

Фонологія - функція фонетики (фонеми, їх варіації). Рівні мови розрізняють за мінімальною одиниці:

Фонетика і фонологія: фон (мова) - фонема (мова)

Лексикологія: лексика - лексеми

Морфологія: морф - морфеми

Парадигматичні відносини - відносини диз'юнкції (або, .... Або)

Синтагматичні відносини - відносини кон'юнкції (і, .... И) - в російській мові визначення стоїть перед визначеним словом.

Нейтралізація фонемних протиставлень: відмінності слабкої і сильної морфем.

Антоніми - класифікація:

  1. за точністю антоніміческого перенесення (якщо його немає, то це квазіантонім: великий-невеликий)

  2. по морфологічній структурі: однокореневі (часто квазіантоніми) і різнокорінних

  3. за типом мовних одиниць: слово - фразеологізм (не спати - спати без задньої думки)

квазісіноніми не протиставляються за першою ознакою, але розрізняються за іншим: «схуднення» - «видужати»

Фразеологізми - стійкі одиниці: прислів'я та приказки з одного боку та фразеологізми з іншого. Як їх відрізнити? Якщо можна замінити одним словом, тобто позначають одне поняття, то це фразеологізм. Прислів'я - щось закінчене, зовсім не змінюється у мові («Мал золотник, але дорогий»); Приказки можуть змінюватися або доповнюватися (Товкти воду в ступі).

Афоризми - не образні, на відміну від прислів'їв і приказок, вирази, які мають образну мотивування. Є авторські афоризми.

Фразеологічні зрощення - перша ознака: сенс цілого не можна винести зі змісту частин; друга ознака: нічого не можна вставити або викинути, слова не можна замінити.

Фразеологічний єдність - значення цілого випливає із значення частин, але слова заміняти не можна.

Фразеологічні сполучення - можна замінити одне з слів (потупити очі, погляд, погляд), значення випливає із значення слів.


Поняття про звуковий законі. Вони діють у певних мовах на певному етапі розвитку і не є універсальними. Цей закон результат відповідностей, які діють у певній мові в певний період часу.

Розвиток мови відбувається плавно, не стрибкоподібно. Найбільшим змінам схильні лексична і фонетична система мов, найменшим - граматична система. Пасивний словник - слова, які ми знаємо, але не вживаємо.

Історизм - слова, які пішли разом з історичними подіями.

Архаїзми - просто застарілі слова.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
87.4кб. | скачати


Схожі роботи:
Лекції за курсом Історії Вітчизни
Конспекти лекцій з мовознавства
Короткий словник з мовознавства
Течії сучасного мовознавства
Взаємодія математики та мовознавства
Парадигми в історії мовознавства XX в 2
Парадигми в історії мовознавства XX ст
Фонетика як галузь мовознавства
Відповіді за курсом фізики
© Усі права захищені
написати до нас