Кримінальне переслідування Джерела доказів

Зміст

1. Теоретична частина 2

1.1 Кримінальне переслідування і його значення 2

1.2 Види кримінального переслідування. 4

2. Практична частина 6

2.1 Завдання 6 січня

2.2 Завдання 2 червня

Список нормативних актів та літератури 9

1. Теоретична частина

1.1 Кримінальне переслідування і його значення

У ході провадження у кримінальній справі виникають і вирішуються багато питань, важливі для тієї чи іншої стадії кримінального судочинства. Але є одне питання, яке пронизує всі стадії провадження у кримінальній справі, - це питання про кримінальну відповідальність особи за осудна йому діяння. Саме виникнення кримінально-процесуальної діяльності зумовлене наявністю достатніх даних, що вказують на ознаки злочину.

Це означає, що до вказаного моменту відповідні компетентні органи мають фактичними даними, що вказують на можливість застосування кримінальної відповідальності. Кримінальний закон встановлює, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбачені КК (ст. 8 КК).

Слідчий же на момент порушення кримінальної справи у своєму розпорядженні лише частиною фактичних даних - тих, які створюють базу для припущення про вчинення злочину, притому злочину, передбаченого певною статтею КК.

Тому рішення про порушення справи приймається не тільки тому, що є певні фактичні дані про злочин, але і для того, щоб з'ясувати, чи дійсно воно вчинене, а якщо скоєно, то ким. І якщо на початковому етапі розслідування в поле зору слідчого може і не бути певної особи, то з винесенням постанови про притягнення особи як обвинуваченого питання про кримінальну відповідальність досліджується вже щодо конкретної особи.

Очевидно, що притягнення особи як обвинуваченого стосовно реалізації норм КК означає не що інше, як залучення цієї особи до кримінальної відповідальності. У той же час питання про кримінальну відповідальність (точніше, про її застосування) може бути вирішене лише вироком суду, що набрало законної сили.

Процесуальна ж діяльність, що здійснюється стороною обвинувачення з метою викриття у вчиненні злочину обвинуваченого (а за чинним КПК - і підозрюваного), називається кримінальним переслідуванням.

З урахуванням сказаного можна зробити висновок, що кримінальне переслідування - це одна з функцій кримінального процесу, здійснювана носіями обвинувальної функції (державним обвинувачем, потерпілим, приватним обвинувачем).

До учасників кримінального судочинства з боку звинувачення КПК (ст. 37-45) крім уже зазначених осіб відніс слідчого, начальника слідчого відділу, орган дізнання, дізнавача, цивільного позивача, представників потерпілого та цивільного позивача. При будь-якій сучасній формі кримінального процесу, побудованої відповідно до загальноприйнятих міжнародних стандартів, звинуваченням протистоїть захист від нього. Це теж одна з головних процесуальних функцій, носіями якої є підозрюваний, обвинувачений, їх законні представники, захисники. Але суб'єкти, що здійснюють ці дві функції, не наділені повноваженням щодо вирішення справи. Цю функцію в кримінальному судочинстві здійснює, перш за все, і головним чином судова влада ^1.

1.2 Види кримінального переслідування

Залежно від характеру та тяжкості вчиненого злочину кримінальне переслідування, включаючи звинувачення в суді, здійснюється в публічному, приватно-публічному та приватному порядку (ст. 20 КПК).

У законі перераховані кримінальні справи про злочини, переслідуваних у порядку приватного обвинувачення (п'ять складів злочинів) і в порядку приватно-публічного обвинувачення (дев'ять складів злочинів). Справи про решту злочини переслідуються в публічному порядку. Згідно цьому кримінальні справи прийнято розділяти на справи публічного обвинувачення, справи приватно-публічного обвинувачення і справи приватного обвинувачення.

Справи приватного обвинувачення (ч. 2 ст. 20 КПК) порушуються за загальним правилом не інакше як за заявою потерпілого або його законного представника і підлягають припиненню у зв'язку з примиренням потерпілого з обвинуваченим.

Кримінальні справи приватно-публічного обвинувачення (ч. 3 ст. 20 КПК) порушуються за загальним правилом не інакше як за заявою потерпілого, але припинення зважаючи примирення потерпілого з обвинуваченим не підлягають, за винятком випадків, які підпадають під дію ст. 25 КПК (тобто в тому ж порядку, що й справи публічного обвинувачення).

Прокурор, а також з його згоди слідчий і дізнавач вправі порушити справи про зазначені вище злочини (зазвичай порушуваних за заявою потерпілого), якщо злочин скоєно у відношенні особи, яка перебуває у залежному стані або з інших причин не здатного реалізувати свої права (ч. 4 ст . 20 КПК) 1

У справах публічного обвинувачення прокурор, слідчий, орган дізнання і дізнавач беруть передбачені КПК заходи щодо встановлення події злочинів та осіб, винних у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 21 КПК). Збуджують ці справи прокурор, а також з його згоди дізнавач і слідчий (ч. 1 ст. 146 КПК).

Потерпілий бере участь у здійсненні кримінального переслідування у справах не тільки приватного, а й приватно-публічного і публічного обвинувачення. Для реалізації цих функцій він наділений широким колом процесуальних прав (ст. 42 КПК). У справах приватного обвинувачення йому належить найважливіша роль не тільки у вирішенні питання про порушення справи, але також у висуванні, формулюванні і підтримці обвинувачення (ст. 22, 318, 319, 321 КПК).

Слід зазначити, що ч. 2 ст. 147 КПК (у справах приватно-публічного обвинувачення) та ч. 3 ст. 318 КПК (у кримінальних справах приватного обвинувачення) надають таке право лише прокурору. Представляється, що конкуренцію норм слід вирішувати на користь ч. 4 ст. 20 КПК, що формулює загальні правила кримінального переслідування.

Відповідно до ст. 23 КПК комерційні та інші організації наділені повноваженнями щодо здійснення кримінального переслідування, якщо злочином, передбаченим гол. 23 КК, шкода заподіяна виключно комерційної або іншої організації, яка не має статусу державної або муніципальної організації, та не завдано шкоди іншим організаціям, а також громадянам, суспільству або державі.

2. Практична частина

2.1 Задача 1

Б., засуджений за отримання хабара і що знаходиться під вартою у слідчому ізоляторі, 3 серпня 2003 написав касаційну скаргу, а 4 серпня 2003 ввечері вручив її контролеру. 5 серпня скарга була зареєстрована в канцелярії слідчого ізолятора і в той же день відправлена ​​поштою в обласний суд, куди надійшла 7 серпня.

Який день вважати днем скарги?

Відповідь: Вдень скарги вважатиметься 5 серпня - день реєстрації скарги в канцелярії слідчого ізолятора. Законом (ст. 356 КПК) встановлено, що скарги і подання на вирок суду першої та апеляційної інстанції можуть бути подані протягом 10 діб з дня проголошення вироку, а засудженим, що містяться під вартою, - в той же строк з дня вручення копії вироку. Скарга або подання, подані з пропуском строку, повертаються особі, яка подала їх.

Відповідно до ст. 128 КПК протягом строку на подання касаційної скарги або подання починається на наступний день після винесення вироку, а для засудженого, що міститься під вартою; - на наступний день після вручення копії вироку. Термін, протягом якого можуть бути принесені скарга або подання, закінчується о 12 годині ночі останніх діб (ч. 2 ст. 128 КПК).

2.2 Задача 2

Б., був затриманий в порядку ст.91 КПК РФ 17 січня 2004 року, за підозрою у скоєнні вбивства, і в той же день у хаті, де він проживав, був проведений обшук. 6 лютого 2004 Б. написав заяву, в якому зізнався в незаконному зберіганні пістолета марки «ТТ» в будинку своєї бабусі і вказав місце його зберігання, фактично видав пістолет правоохоронному органу. 7 лютого 2004 на підставі постанови слідчого у вказаному Б. місці був вилучений пістолет «ТТ».

1. Що слід розуміти під джерелами доказів?

2. Назвіть конкретні види джерел доказів, які є в даній ситуації?

3. Назвіть виправдувальні докази.

Доказами у кримінальній справі є будь-які відомості, на основі яких суд, прокурор, слідчий, дізнавач у порядку, визначеному цим Кодексом, встановлює наявність або відсутність обставин, що підлягають доказуванню при провадженні у кримінальній справі, а також інших обставин, що мають значення для кримінальної справи ( Ст. 74 КПК України). В якості доказів допускаються: показання обвинуваченого і підозрюваного; показання свідка і потерпілого; висновок і свідчення експерта; висновок і свідчення фахівця; речові докази; протоколи слідчих дій і судового засідання; інші документи.

У нашому випадку доказами будуть протоколи слідчих дій і судового засідання. Це самостійний вид доказів, що представляє собою складені відповідно до законом процесуальні документи, в яких засвідчуються обставини і факти, що мають значення для кримінальної справи. До таких належать протоколи, що засвідчують обставини і факти, встановлені при огляді, огляді, слідчому експерименті, виїмці, обшуку, затримання, пред'явлення для впізнання, перевірки показань. Джерелом розглянутого виду доказів виступають владні суб'єкти кримінального судочинства - дізнавач, слідчий, прокурор, судді, які проводять слідчі та судові дії у справах, що перебувають у їх провадженні.

Виправдувальними доказами в даному випадку є обставини, що пом'якшують відповідальність, так як сприяння розслідуванню (розкриття) злочину є обставинами, що пом'якшують покарання (Ст. 61. КК РФ).

Список нормативних актів і літератури

1. Кримінальний кодекс Російської Федерації від 13.06.1996 N 63-ФЗ. Прийнято ГД ФС РФ 24.05.1996. [Текст]: в ред. від 22.07.2008 / / Консультант Плюс.

2. Кримінально-процесуальний кодекс Російської Федерації від 18.12.2001 N 174-ФЗ. Прийнято ГД ФС РФ 22.11.2001. [Текст]: в ред. від 11.06.2008 / / Консультант Плюс.

3. Огляд судової практики Верховного Суду РФ за II квартал 2006 р. у кримінальних справах / / БВС РФ. 2007. № 1. С. 7.

4. Ткачевський Ю. М. Теорія доказів у кримінальному процесі. [Текст] / Ю. М. Ткачевський. М., МАУП, 2005. С. 197-228;

5. Кримінальне право Росії. Практичний курс: навч .- прак. посібник: [Текст] 3-вид., перераб. і доп. - М.: Волтерс Клувер, 2007.

6. Кримінальний процес: Підручник / За ред. В. П. Божьев. [Текст] / В. П. Божьев. - М.: Вища освіта, 2008. С. 118-135.