Кредитно-модульна організація навчального процесу

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 процес зближення і гармонізації СИСТЕМ ОСВІТИ КРАЇН ЄВРОПИ
1.1 БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС І ЙОГО КОРОТКА ІСТОРІЯ
1.2 РЕГЛАМЕНТАЦІЯ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ
1.3 СУТЬ І ЦІЛІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ
РОЗДІЛ 2 КРЕДИТНО-МОДУЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
2.1 КРЕДИТНО-МОДУЛЬНА СИСТЕМА ТА ЇЇ ФУНКЦІЇ
2.2 ПОНЯТТЯ МОДУЛЯ І КРЕДИТУ
2.3 ПОРЯДОК ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ У РАМКАХ КРЕДИТНО-МОДУЛЬНОЇ СИСТЕМИ
2.4 КЛЮЧОВІ ЕЛЕМЕНТИ І ЗАВДАННЯ ЗАЛІКОВИХ ОДИНИЦЬ СУМІСНІСТЬ З ECTS
РОЗДІЛ 3 Переваги і недоліки КРЕДИТНО-МОДУЛЬНОЇ СИСТЕМИ
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

введення
Європа все більшою мірою усвідомлює себе як єдине ціле.
Процеси інтеграції в сучасному суспільстві охоплюють все більше і більше сфер життєдіяльності. Освіта Україна загалом і вища освіта зокрема не можуть знаходитися в стороні від європейської інтеграції.
Вища освіта є сферою, яка значною мірою впливає на те, як формується суспільство, тому роздробленість освітніх систем перешкоджають єднанню Європи.
Єдина Європа передбачає вільне пересування праці (робочої сили), товарів і капіталу, звідси необхідність у порівнянності кваліфікацій у галузі вищої освіти, без чого вільне пересування висококваліфікованих кадрів неможливо.
Вища освіта стає високорентабельною сферою бізнесу. Європа лише як ціле може розраховувати на успішну конкуренцію в цій галузі.
Отже, подальші соціально-економічні та політичні зміни в суспільстві, а також входження України в цивілізоване світове співтовариство неможливі без модернізації системи вищої освіти, спрямованого на підготовку фахівців на рівні міжнародних вимог.

розділ 1 процес зближення і гармонізації систем освіти країн Європи
1.1 Болонський процес і його коротка історія
Однією з передумов входження України в єдиний європейський та світовий освітній простір є запровадження у систему вищої освіти України основних ідей, сформульованих Болонською декларацією. Болонська декларація ввела поняття так званого Болонського процесу. Саме Болонський процес зближує системи освіти країн Європи з метою створення єдиного європейського простору вищої освіти.
На рівні держав Болонський процес був започаткований 19 червня 1999 року в місті Болонья (Італія) підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, що отримав назву «Болонська декларація». Цим актом країни-учасниці узгодили загальні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього та наукового простору до 2010 року.
Передісторією Болонського процесу вважається розробка та підписання представниками країн Європи Лісабонської конвенції ( 1997 р .) Про визнання кваліфікацій для системи вищої освіти європейського регіону та Сорбонської декларації (Париж, Сорбонна, 1998 р .) Про погодження структури системи вищої освіти в Європі.
Болонський процес у ході свого розвитку пройшов ряд етапів, на кожному з яких розширювалося коло країн-учасниць процесу і декларувалися нові цілі. Наступний етап Болонського процесу відбувся в Празі 19 травня 2001 року, де представниками вже 33 країн Європи було підписано Празьке комюніке. Одним з найбільш важливих рішень цього саміту стало рішення про сприяння підвищенню привабливості та конкурентоспроможності європейського простору вищої освіти для інших регіонів світу.
Черговий етап Болонського процесу відбувся в Берліні 18-19 вересня 2003 року, де також було підписано відповідне комюніке, але на цей раз представниками вже 40 країн Європи. На цьому саміті було відзначено, що європейський простір вищої освіти та європейський простір дослідницької діяльності - це дві взаємопов'язані частини «суспільства знань». Нарешті, 19 травня 2005 року в норвезькому місті Бергені відбувся останній на сьогоднішній день і надзвичайно важливий для України етап Болонського процесу. На це раз комюніке підписали 45 країн і серед них - України [1].
1.2 Регламентація Болонського процесу
Болонський процес у ході свого існування видав ряд документів, якими керується:
1. Велика хартія університетів (Болонья, 1988).
2. Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні (Лісабон, 1997).
3. Сорбонської спільна декларація про узгодження системи вищої освіти в Європі (Париж, Сорбонна, 1998): 4 країни.
4. Спільна декларація міністрів вищої освіти Європи (Болонья, 1999): 29 країн.
5. Конвенція вищих навчальних закладів «Формування європейського простору вищої освіти» (Саламанка, 2001): 300 університетів.
6. Конференція міністрів вищої освіти Європи "На шляху до європейського простору вищої освіти» (Прага, 2001).
7. Конференція міністрів вищої освіти Європи «Створення європейського простору вищої освіти» (Берлін, 2003).
8. Конференція міністрів вищої освіти Європи "Європейський простір вищої освіти - досягнення цілей» (Берген, 2005): 45 країн [1, 7].
«Велика Хартія університетів» - важлива складова Болонського процесу. Вона є результатом пропозиції про створення співдружності університетів, з яким ще в 1986 році Болонський університет звернувся до провідних університетів Європи. На зустрічі в Болоньї в липні 1987 року делегати з 80 європейських університетів обрали Раду з керівників ряду університетів та представників Ради Європи для розробки проекту Хартії - своєрідної Конституції європейських університетів. 18 вересня 1988 під час урочистостей, присвячених 900-річчю Болонського університету, ректори 430 університетів підписали Хартію. У Хартії проголошується приналежність європейських університетів до академічної співдружності, яка перетинає політичні та соціальні бар'єри і формує принципи інтеграції Європи в єдине суспільство. Передбачається, що суспільство це всім громадянам необхідні права і свободи, а також різноманітні адекватні послуги у сфері культури, науки та освіти. Хартія підтвердила обов'язки університету як ключової інституції суспільства і висунула вимогу автономії та академічної свободи для університету [7].
1.3 Суть і цілі Болонського процесу
Суть Болонського процесу полягає у формуванні єдиного європейського освітнього простору та загальноєвропейської системи освіти, яка буде досягнута за рахунок використання основних положень цієї системи.
Принципи Болонської декларації:
1. Введення загальнозрозумілих, порівнянних кваліфікацій у галузі вищої освіти.
2. Перехід на двоступеневу систему вищої освіти (бакалаврат - магістратура).
3. Введення оцінки трудомісткості (курсів, програм, навантаження) в термінах залікових одиниць (кредитів ECTS - European Credit Transfer System) і відображення навчальної програми в додатку до диплома, зразок якого розроблений ЮНЕСКО.
4. Підвищення мобільності студентів, викладачів та адміністративно-управлінського персоналу (в ідеалі, кожен студент повинен провести не менше семестру в іншому ВНЗ, бажано зарубіжному).
5. Забезпечення необхідної якості вищої освіти, взаємне визнання кваліфікацій і відповідних документів у галузі вищої освіти.
6. Забезпечення автономності ВНЗ.
7. Додання «європейського виміру» вищої освіти (його орієнтація на загальноєвропейські цінності) і підвищення привабливості, конкурентоспроможності європейської освіти.
8. Реалізація соціальної ролі вищої освіти, її доступність, розвиток системи додаткової освіти (так зв. "Освіта протягом усього життя»).
Крім того, в даний час стає все більш прийнятим говорити про загальноєвропейський освітній та дослідницькому просторі [1].
На основі основних принципів роботи висуваються і основні цілі Болонського процесу:
1. Побудова Європейського простору вищої освіти - «Європи знань» - як умова розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування.
2. Посилення міжнародної конкурентоспроможності як національної, так і Європейської систем вищої освіти.
3. Змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, гроші та престиж.
4. Формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального і науково-технічного потенціалу.
5. Досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти.
6. Збільшення визначальної ролі університетів у розвитку національних та Європейських культурних цінностей [2].
Враховуючи основні принципи і цілі Болонського процесу була розроблена модель кредитно-модульної організації навчального процесу. Кредитно-модульна система забезпечить найбільш оптимальний і безболісний перехід від існуючої в Україні системи освіти до європейської, яка буде враховувати основні положення Болонського процесу.

розділ 2 кредитно-модульна організація навчального процесу
2.1 Кредитно-модульна система та її функції
Кредитно-модульна система організації навчального процесу - це модель організації навчального процесу, яка грунтується на об'єднанні модульних технологій навчання та залікових кредитів або залікових освітніх одиниць.
Організація і здійснення навчального процесу - це багатогранна і складна система дії і взаємодії.
Увага в кредитно-модульній системі зосереджено на двох її характеристиках:
- На самостійній роботі студентів;
- На веденні кредитно-модульної системи організації навчального процесу і рейтингової системи оцінювання навчальних досягнень студентів [5].
Багато хто вважає, що система освіти України була сформована в умовах інформаційного дефіциту та обмежених можливостях доступу до інформації. Тому діяльність педагога у ВНЗ зводилася, насамперед, до інформаційних, або краще сказати що інформує, функціям. Викладач грав роль найважливішого джерела інформації.
Так як студент є об'єктом навчального процесу і водночас об'єктом сприйняття і засвоєння інформації, то планування навчального процесу відбувалося таким чином, що основна частка роботи лягала на аудиторне навчання.
Сучасний стан розвитку інформаційного забезпечення відкриває широкі можливості доступу до джерел інформації і тому частково змішує акценти в плануванні навчального процесу в бік самостійної роботи [5].
Кредитно-модульній системі, як невід'ємному атрибуту Болонської декларації, надаються дві основні функції:
1. Сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходів з одного університету до іншого.
2. Чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням всіх видів навчальної та наукової діяльності. Сума кредитів визначає, на що здатний студент, який навчається за тією чи іншою програмою [2].
В Україні кредитно-модульна система почала вводитися до ВНЗ з 2005/2006 років.
Впровадження кредитно-модульної системи є важливим чинником для стимулювання ефективної роботи викладача та студента.
2.2 Поняття модуля і кредиту
Модулі конструюються як системи навчальних елементів, об'єднаних ознакою відповідності певному об'єкту професійної діяльності. Останній розглядається як деякий обсяг навчальної інформації, який має самостійну логічну структуру і зміст, що дозволяє оперувати цією інформацією в процесі розумової діяльності студента.
Модульна організація змісту навчальної дисципліни менш за все є механічним перенесенням розділів програми до навчальних модулів, оскільки вимагає глибокої аналітико-логічної роботи над змістовим наповненням дисципліни, структурування її як системи, а не безпідставного конгломерату наукової інформації.
При кредитно-модульній системі організації навчального процесу зміст дисципліни розподіляється на змістові модулі (по 2-4 модуля на семестр), тобто навчальна дисципліна формується як система змістових модулів [2, 6].
Другою умовою реалізації модульного принципу організації змісту навчальної дисципліни є можливість виділити генеральні наскрізні ідеї професійної діяльності, на розкриття і засвоєння яких спрямований кожний модуль.
Для студента - майбутнього фахівця - важливо не лише осмислити й засвоїти інформацію, а й оволодіти способами її практичного застосування і прийняття рішень.
За таких умов зменшується частка прямого, зовні завданого інформування і розширюється застосування інтерактивних форм і методів роботи студентів під керівництвом викладача (тьютора) та повноцінної самостійної роботи в лабораторіях, читальних залах, на об'єктах майбутньої професійної діяльності, що особливо важливо для системи дистанційної освіти.
Створення системи кредитів має полегшити порівняння закінчених курсів і сприяти максимальному розширенню мобільності студентів.
Кредит (credit) - умовна одиниця виміру навчального навантаження студента при вивченні якоїсь складової навчальної програми чи окремої дисципліни (курсу), виконаної студентом під час утворення. Кредит - мінімальна одиниця, яка точно документується, часто означає навчання впродовж тижня (суму аудиторної і самостійної роботи студента).
Під системою кредитів розуміється системне визначення всіх основних аспектів організації навчального процесу на основі використання залікової одиниці (кредиту) як захід трудомісткості навчальної роботи, що виражає сукупність всіх складових, пов'язаних з організацією навчального процесу [2, 6].
Вперше кредити були введені в університетах США на межі XVIII і ХІХ ст. в рамках розпочатого в цей період процесу лібералізації університетської освіти. Встановлення через кредитні одиниці кількісних еквівалентів змісту навчання і ступеня освоєння освітніх програм дозволило надати студентам можливість самостійно планувати навчальний процес, внести принципові зміни до системи контролю та оцінки якості освітнього процесу, створило умови для вдосконалення освітніх технологій.
Найбільш прийнятною з існуючих в Європі на момент підписання Болонської декларації систем кредитів була визнана система ECTS (European Credit Transfer System - Європейська система взаємозаліку кредитів) [3].
У процесі педагогічного експерименту, який проводили провідні вищі навчальні заклади, в України був встановлений обсяг кредиту ECTS - 36 академічних годин і була встановлена ​​річна навчальне навантаження студента - 60 кредитів ECTS. Це виходить з того, що навчальний рік у середньому триває приблизно 40 тижнів.
Кількість кредитів ECTS на навчальну дисципліну визначається діленням загального обсягу годин, запланованих на вивчення дисципліни на ціну кредиту (з округленням до 0,5 кредиту). Наприклад, якщо для вивчення дисципліни виділяється 108 годин, то це відповідає трьом кредитами. У цьому випадку дисципліна формується з трьох модулів [6].
Найбільш зручно визначати питому вагу кожної дисципліни в загальному навантаженні за кількістю аудиторних годин і пропорційно розподілити 30 кредитів, зароблених за семестр, між дисциплінами, що вивчаються в даному семестрі.
Рекомендується перераховувати навчальне навантаження у кредити шляхом математичного ділення загальної (аудиторної та самостійної) навчального навантаження в семестрі на коефіцієнт 36 (36 годин загального навантаження) [3, 6].
Бакалавр протягом свого навчання повинен набрати не менше 180 кредитів (три роки відповідно до норми в 60 кредитів) або не менше 240 кредитів (4 роки); магістр сумарно повинен заробити не менше 300 кредитів. Звідси випливає залежність терміну навчання на магістра від тривалості навчання на бакалавра [3].
2.3 Порядок оцінювання знань студентів в рамках кредитно-модульної системи
За канонами Болонського процесу вважається нормою нараховувати студентам кредити за стажування та практики, за підготовку до іспитів. Дійсно, це реальна навчальна робота, що має певну трудомісткість; важливо якомога більш об'єктивно визначити її величину. Без сумніву, кредити повинні нараховуватися за написання рефератів і курсових робіт, які передбачають вивчення студентами значної кількості джерел, відповідно, і академічна трудомісткість цих видів робіт є досить висока.
Кредити нараховуються студентові лише за результатами успішного складення ним певної навчальним планом форми підсумкового контролю з даної дисципліни (іспит, залік, тест або підсумкова контрольна робота тощо) [3].
Модульно-рейтингова система оцінки знань передбачає 100 бальну шкалу, тобто 100 балів - це максимальну кількість балів, які студент може отримати за академічні успіхи в процесі вивчення змістовного модуля. Оцінка знань студента за змістовний модуль враховує оцінки, отримані за всі види проведених занять, за поточне і підсумкове тестування (наприклад, за виконання практичних, лабораторних занять, і т.д.) з урахуванням вагових коефіцієнтів.
Сумарне оцінювання засвоєння навчального матеріалу дисципліни визначається без проведення семестрового іспиту як інтегрована оцінка засвоєння всіх змістових модулів з урахуванням вагових коефіцієнтів.
Оцінка знань студентів з дисциплін, за якими за навчальним планом передбачено іспит, здійснюється на основі результатів поточного модульного контролю та підсумкового модульного контролю (іспиту).
Поточний модульний контроль складається із змістовних модулів і здійснюється викладачем, який проводить практичні, лабораторні заняття або семінари. Поточний (модульний) контроль включає в себе:
- Елементи теоретичних знань і практичних дій в ході засвоєння навчального матеріалу;
- Контрольні зрізи (тести, усне опитування, письмова контрольна робота).
На початку семестру викладач зобов'язаний довести до відома студентів види завдань, перелік питань, що охоплюють зміст програми дисципліни, а також критерії оцінки знань поточного та підсумкового модульного контролю.
У разі невиконання основних завдань поточного модульного контролю з об'єктивних причин студент має право з дозволу декана перездати їх. Час і порядок здачі визначає викладач.
За рішенням викладача студентам, які виконували творчі завдання, брали участь у науково-дослідній діяльності, у роботі конференцій, у наукових семінарах, можуть присуджуватися додаткові бали за результатами підсумкового модульного контролю (іспиту).
У підсумковий модульний контроль входять:
- Наукова робота студента з дисциплін;
- Виконання індивідуального творчого завдання;
- Або іспит.
Загальна підсумкова оцінка з дисципліни включає:
- Бали, отримані за результатами поточного модульного контролю;
- Бали, отримані за виконання завдань (індивідуальне творче завдання, науково-дослідна діяльність, участь у роботі конференцій, наукових семінарах, підготовка наукових публікацій), які виносяться на підсумковий модульний контроль (іспит);
- Бали, отримані безпосередньо на іспиті з дисципліни [4, 6].
Студент, який набрав протягом семестру необхідну кількість балів, має можливість:
- Не здавати іспит чи залік і отримати набрану кількість балів як підсумкову оцінку;
- Здавати іспит з метою підвищення свого рейтингу з дисципліни.
Студент, який набрав протягом семестру менше необхідної кількості балів, зобов'язаний складати іспит [6].
З навчальних дисциплін, де підсумок оцінювання рівня знань студентів, здійснюється за результатами поточного модульного контролю (тобто залік), завдання поточного модульного контролю оцінюються в діапазоні від 0 до 100 балів.
Підсумковий бал за результатами поточного модульного контролю є основою для виставлення заліку з цього предмету.
Викладач має право виставити залік за умови, що студент набрав не менше 50 балів за 100-бальною шкалою за поточний модульний контроль. Студент, не набрав за підсумками поточного модульного контролю 50 балів, зобов'язаний здавати залік [4].
Академічні успіхи студента визначаються за допомогою системи оцінювання знань, яка використовується у ВУЗі, але з обов'язковим наведенням оцінок до національної шкали та шкалою ECTS.
Модульно-рейтингова система оцінювання представлена ​​в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1
Модульно-рейтингова система оцінювання
Оцінка за шкалою ECTS
Оцінка за бальною шкалою
Оцінка за національною шкалою
A
90-100
5 (відмінно)
B
80-89
4 (добре)
C
70-79
4 (добре)
D
60-69
3 (задовільно)
E
50-59
3 (задовільно)
FX
30-49
2 (незадовільно) з можливістю повторного складання дисципліни
F
0-29
2 (незадовільно) з обов'язковим повторним вивченням дисципліни
Основні критерії оцінювання:
«Відмінно» - виставляється студентам, які показали різносторонні системні знання програмного матеріалу, вміння бездоганно виконувати завдання визначені програмою навчання, продемонстрували творчі здібності.
«Добре» - заслуговують студенти, які показали повні знання програмного матеріалу, успішно виконали завдання, передбачені навчальною програмою, засвоїли зміст основної літератури.
«Задовільно» - виставляється студентам, які показали знання основного навчального матеріалу в обсязі, необхідному для подальшого навчання і майбутньої роботи за обраною професією, виконали завдання, передбачені навчальною програмою, ознайомилися з літературою.
«Незадовільно» - отримують студенти, які показали пропуски в знаннях основного навчально-програмного матеріалу, зробили принципові помилки в ході виконання завдань [4].
2.4 Ключові елементи і завдання залікових одиниць сумісних з ECTS
З точки зору функціональних аспектів система залікових одиниць є основою:
- Індивідуально-орієнтованої організації навчального процесу, надає студентам можливість складання індивідуальних навчальних планів, вільного визначення послідовності освоєння дисциплін, самостійного складання особистих семестрових розкладів навчальних занять;
- Стимулюючої бально-рейтингової системи оцінювання результатів навчальної діяльності студентів;
- Формування та постійного розвитку навчальних планів, програм і стандартів змісту освіти;
- Надаються викладачам академічних свобод, в тому числі, права вільного вибору методики навчання;
- Економічних розрахунків розміру плати за навчання та заробітної плати викладачів;
- Формування бюджетів доходів і витрат структурних освітніх підрозділів університету.
Ключовими елементами системи залікових одиниць є індивідуально-орієнтована організація навчального процесу і стимулююча бально-рейтингова система оцінки навчальної діяльності в поєднанні з прогресивними принципами педагогічного менеджменту.
В якості основних принципів педагогічного менеджменту можна виділити:
- Чітко поставлені ідеали і цілі освіти;
- Педагогічне проектування навчально-виховного процесу;
- Компетентна консультація;
- Нормування;
- Оперативний, надійний (об'єктивний), повний, точний і постійний облік;
- Об'єктивне ставлення до студентів;
- Взаємна дисциплінованість викладачів і студентів;
- Оцінка (в балах і / або з використанням моральних засобів, що стимулюють мотивацію до навчання) якісного та своєчасного виконання завдань;
- Взаємна дисциплінованість викладачів і студентів;
- Наявність у викладачів і студентів чітко відпрацьованих стандартних інструкцій і суворе їх дотримання, що сприяє підвищенню якості навчання студентів, об'єктивності взаємного контролю викладачів і студентів, передбачуваності одержуваних студентом оцінок [3].
Введення системи залікових одиниць обумовлено потребами модернізації української вищої професійної освіти, розвитком телекомунікаційних технологій, а також розширюється участю в міжнародних інтеграційних процесах.
Можна висунути такі завдання щодо введення залікових одиниць, сумісних з ECTS, в освітній процес вищих навчальних закладів:
- Формування спільного підходу до вирішення питань академічної мобільності і визнання результатів попереднього навчання, сумісні з системою ECTS, і забезпечують єдність освітнього простору у вищій освіті проведення експерименту з організації освітнього процесу у ВНЗ на основі залікових одиниць, орієнтованих на індивідуалізацію освітнього маршруту;
- Розробка та апробація в ході експериментів необхідних нормативних та методичних документів;
- Забезпечення введення в державні освітні стандарти вищої професійної освіти залікових одиниць;
- Обгрунтування нових підходів до формування навчального навантаження викладачів при організації навчального процесу на основі залікових одиниць;
- Виявлення особливостей формування накопичувальної системи залікових одиниць при проектуванні освітніх програм вищої професійної освіти на базі середньої професійної освіти [3].

розділ 3 переваги і недоліки кредитно-модульної системи
Сучасна стратегія Україні орієнтована на подальший розвиток національної системи освіти, її адаптація до умов соціально-орієнтованої економіки, трансформацію та інтеграцію в європейське і світове освітнє співробітництво.
Основні положення, позитивні і негативні сторони традиційної і нової систем розглянуті в таблиці 3.1.
Починаючи з саміту в Бергені 2005 року, коли Україна приєдналася до Болонського процесу, вища освіта реалізує основні його положення.
Болонський процес - це процес розпізнавання однієї освітньої системи іншою на Європейському просторі.
Основна мета процесу - створення Європейського простору вищої освіти (ЄПВО) до 2010 року.
На період з 2005 року в Україну у сфері вищої освіти було зроблено наступне:
1. Підготовлено План дій, який повинен бути реалізований до 2010 року.
2. У 2006 році створена Національна група промоутеров Болонського процесу.
3. При Міністерстві освіти і науки України була створена Міжвідомча комісія з питань впровадження основних положень Болонського процесу.
4. Створений при Міністерстві освіти і науки України, Всеукраїнська студентська рада став кандидатом у члени Національних студентських спілок Європи (ESIB).
5. У 2006/2007 у всіх вищих навчальних закладах запроваджено Європейську кредитно-трансферної системи (ECTS). Підготовлено відповідний пакет інноваційних нормативних документів ECTS, розроблено рекомендації і виконуються організаційні заходи щодо впровадження додатка до диплома.
6. Проведено два семінари з ініціативи Ради Magna Charta Universitatum з проблем конвергенції вищої освіти на шляху створення ЄПВО.
Таблиця 3.1
Порівняльна характеристика традиційної
і Болонської систем
Традиційна система
Болонська система
Основні аспекти
- Розробка стабільного і довгострокового маршруту навчання.
- Розчленування всього процесу навчання на етапи, закріплення за кожним етапом певних працівників, відповідальних за цей етап.
- Студент розглядається як пасивний елемент системи навчання (беззаперечно виконує вказівки керівництва).
- Орієнтація на споживача - студента, якому дається можливість впливати на процес свого навчання.
- Наголос на профілактику якості навчання - за об'єктом надання послуги - дентів постійно ведеться моніторинг у вигляді проставляння балів його успішності.
- Вимагає великої самостійності, індивідуальності в роботі викладача та студента.
Переваги
- Стабільність системи, її однаковість для всіх, вона була добре відпрацьована.
- Фундаментальність системи.
- Процес проводився без збоїв, зрозумілість системи та її передбачуваність на багато років вперед.
- Відділення процесу навчання від процесу оцінки результатів навчання. Викладач проводить заняття, проставляє поточні бали успішності, але остаточну оцінку результатів його діяльності виконує центр з тестування.
- Дає великі права студенту, як основному елементу процесу.
- Здатність студента до самостійного мислення.
Недоліки
- Контроль за кінцевим продуктом (студент живе від сесії до сесії, про підручники згадує за три дні до іспиту).
- Вплив на студентів в основному за допомогою репресивних методів, пасивна роль студента в процесі навчання.
- Знижує фундаментальність одержуваних знань.
- Частою зміни умов роботи, що вимагає великих матеріальних витрат.
Проблемою для вищої школи України в контексті Болонського процесу є:
- По-перше, визначення витрат навчального часу студента певного актуального рівня розвитку на адекватне вивчення навчального матеріалу в обсязі модуля;
- По-друге, розробка методики розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу та навчального навантаження студента, а також взаємозв'язок між ними.
Кредитно-модульна система має розвиватися в Україні в рамках реалізації, зокрема, дистанційної освіти [2].

висновок
Болонська система в Україні не є повністю впровадженої, не всі елементи її створені і функціонують, та й ставлення до неї неоднозначне, але для України, уряд якої постійно проголошує прагнення до євроінтеграції, поки що альтернативи Болонському процесові немає.
Разом з тим участь системи вищої освіти України в Болонських перетвореннях може бути спрямоване лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів його якості. Орієнтація на Болонський процес не може призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Навпаки, її стан треба глибоко осмислити, порівнявши з європейськими критеріями і стандартами та визначити можливості її вдосконалення на новому етапі.

список використаних джерел
1. Болонський процес та кредитно-модульна система організації навчального процесу [Електронний ресурс] / ЧНУ ім. Ю. Федьковича. - Режим доступу: http://www.chnu.edu.ua/index.php? Page = ua/infpack/00intro/01bolon, Вільний. -. Тема з екрані.
2. Впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.globalteka.ru/news/1-latest-news/149-2009-02-03-15-36-55.html, вільний. - Назва з екрану.
3. Кредитно-модульна система [Електронний ресурс] / Центр з адаптації системи освіти до умов Болонської угоди. - Режим доступу: http://www.giop.ru/REOS/giep/blgn_trial.nsf/ html / KREDITNO-MODULNAYASISTEMA, вільний. - Назва з екрану.
4. Кредитно-модульна система на факультеті [Електронний ресурс] / ДНУ Обліково-фінансовий факультет. - Режим доступу: http://www.donnu.edu.ua/ufin/ru/edu/KMS/KMC.stm, вільний. - Назва з екрану.
5. Особливості запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (на прікладі КНЛУ) [Електронний ресурс] / ЧНУ ім. Ю. Федьковича. - Режим доступу: http://ua.textreferat.com/referat-13215-1.html, Вільний. -. Тема з екрані.
6. Ткаченко, В. Стан розвитку традиційного вищої освіти в Україні [Електронний ресурс] / В. Ткаченко. - Режим доступу: http://tva.jino.ru/Edu_1.htm, вільний. - Назва з екрану.
7. Янковий, В. Болонський процес: шляхом європейської інтеграції [Електронний ресурс] / В. Янковий. - Режим доступу: http://iic.dgtu.donetsk.ua/russian/ovs/sgurov.html, вільний. - Назва з екрану.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Педагогіка | Реферат
73.1кб. | скачати


Схожі роботи:
Навчальний модуль рейтингова система оцінювання кредитно-модульна система
Моделювання навчального процесу
Основи навчального процесу в школі
Функціональна спрямованість контролю навчального процесу
Організаційно-методичні основи навчального процесу
Психологізація навчального процесу на уроках математики
Організаційно-методичні основи навчального процесу
Нетрадиційні форми організації навчального процесу в школі
Особистісно - діяльнісний підхід до організації навчального процесу
© Усі права захищені
написати до нас